Банки и банковские системы

Вступ_______________________________________________________________ 3 2. Комерцiйнi банки в кредитно-грошовiй полiтицi.________________________ 8 3. Комерцiйнi банки.__________________________________________________ 10 4. Банкiвська система України.________________________________________ 14 4. 1. Кредитнi вiдносини банкiв i пiдприємств.____________________________ 14 4. 2. Розрахунковi операцiї банкiв.______________________________________ 17 5. Ринок цiнних паперiв._______________________________________________ 20 5. 1. Сучаснi тенденцiї в функцiонуваннi ринку цiнних паперiв.______________ 22 Висновки___________________________________________________________ 33 Список використаної лiтератури. ____________________________________ 36 Пiсля того як в древнi часи почали використовувати при купiвлi-продажу золото, стало очевидним, що як покупцям, так i продавцям незручно та небезпечно перевозити, важити та провiряти на чистоту золото. Тому в практику ввiйшло правило вiддавати золото на зберiгання ювелiрам, якi мали пiдвали, або спецiальнi мiсця, якi були готовi за певну плату надати їх. Отримавши золотий вклад, ювелiри видавали квитанцiю. Невдовзi товари почали обмiнювати на квитанцiї ювелiрiв, i квитанцiї перетворились в ранню форму паперових грошей. Але ювелiри, побачивши, що люди готовi приймати квитанцiї в якостi паперових грошей, почали видавати квитанцiї пiд неiснуючий золотий запас. Так зародилася банкiвська система (система часткових резервiв). за необхiдне або зобов’язується в юридичному порядку утримувати. Банкiвська справа – це специфiчна пiдприємницька дiяльнiсть. Банки – це кредитно-фiнансовi установи, головне призначення яких акумулювати тимчасово вiльнi грошовi кошти пiдприємств, населення та бюджетних установ i надавати їх у кредит своїм клiємтам та обслуговувати грошовий обiг. Банки iснували у середнi вiки в Італiї (слово banko з iталiйської означає “лавка”, “конторка”, за якою працювали мiняйли грошей). Сучаснi банки набули поширення у всьому свiтi. Вони є переважно акцiонерними товариствами. Їх власний капiтал служить основою для здiйснення фiнансових операцiй, але основним джерелом кредитiв є кошти клiєнтiв, що зберiгаються на рахунках у банках. З того часу, як банки почали роздавати кредити переважно за рахунок коштiв вкладникiв, розвинулося банкiвське пiдприємництво. Безпосередньою метою їх дiяльностi є отримання прибутку вiд своїх операцiй, основним джерелом якого є банкiвський процент. Першоосновою процента є додатковий продукт, створений у виробництвi, а на поверхнi прибуток банкiв виступає переважно як рiзниця мiж сумою процентiв, отриманих банком за наданi кредити i виплачених по внесках клiєнтiв. Роль банкiв виявляється в їх функцiях. Банкiвська система України знаходиться в станi формування та пошуку оптимальних форм працi. в Українi iснує система комерцiйних банкiв, яка контролюється центральним банком країни – Нацiональним Банком. Комерцiйнi банки України працюють з фiзичними та юридичними особами, надають кредити, проводять операцiї на фiнанових ринках, та ринках цiнних паперiв, виступають посередниками при розрахунках мiж пiдприємствами та державами. Стабiльнiсть банкiвської системи України визначає стабiльнiсть та рiст не тiльки кредитно-фiнансової системи, але й економiки вцiлому. Саме тому ця робота є актуальною. Я намагатимусь висвiтлити основнi тенденцiї розвитку банкiвської системи України, показати переваги та недолiки iснуючої кредитно-фiнансової системи та основнi види дiяльностi комерцiйних банкiв. Основним методами аналiзу дiяльнстi роботи комерцiйних банкiв України є: статистичний, iндуктивно-логiчний. При написаннi роботи вткористовувалась перiодика, науковi роботи українських та зарубiжних економiстiв, пiдручники. 1. Види банкiв та їх основнi функцiї. регулювання грошового обiгу; здiйснення грошових розрахункiв та платежiв у господарствi; випуск кредитних засобiв обiгу (депозитно-чекова емiсiя); консультацiї i надання економiчної та фiнансової iнформацiї. Особливо важлива функцiя банкiв — їхня здатнiсть «робити грошi», iнакше кажучи — розширювати кредитнi ресурси народного господарства. Банки називають «фаб­риками кредиту». Справа у тому, що кредит вiдбиває рух позичкового капiталу (Г — Г"), який вiдокремлюється вiд кругообiгу промислового капiталу (Т'— Г') i набуває са­мостiйного руху. Надаючи позичку пiд борговi зобов'язан­ня своїх клiєнтiв (забезпеченi товаро-матерiальними цiн­ностями, якi не є грiшми) банк зараховує її на рахунок позичальникiв i тим створює можливiсть надходження в обiг нових сум грошей. Якщо кожен окремий банк може видати позичку, що перевищує розмiр обов'язкового резер­ву (наприклад, при вкладi 100 дол.: 100—20=80), то вся банкiвська система на основi вкладу 100 дол. може видати позичок на суму у кiлька разiв бiльшу (за принципом мультиплiкатора), оскiльки позички, отриманi в одному банку, у ходi народногосподарського кругообiгу ресурсiв потрапляють в iнший банк у виглядi вкладiв i знову виступають джерелом надання кредитiв. Отже, дуже важ­лива роль кожного окремого банку, а ще важливiша — всiєї банкiвської системи. За сучасних умов спостерiгається два протилежнi про­цеси — унiверсалiзацiя банкiв i поряд з нею їх спецiалiза­цiя. В їх основi лежать концентрацiя виробництва (i вiдпо­вiдно банкiвського обслуговування) та паралельне утво­рення малих, спецiалiзованих пiдприємств. Банки можна подiлити на: б) комерцiйнi депозитнi; в) iнвестицiйнi; г) ощаднi; д) банки спецiального призначення (наприклад, iпотечнi, зовнiшньо­торговельнi, страховi, пенсiйнi фонди). У сукупностi всi види банкiв складають кредитну систе­му як взаємозв'язок фiнансово-кредитних установ. Для неї за сучасних умов характернi концентрацiя та злиття з промисловим капiталом, а також iнтернацiоналiзацiя та створення мiжнародних банкiвських систем. Кредитна си­стема характеризується конкуренцiєю як мiж рiзними вида­ми банкiв та iнших кредитних установ, так i мiж банка­ми одного виду (наприклад, комерцiйними), що позитивно впливає на кредитне i розрахункове обслуговування гос­подарств. Серцевиною кредитної системи є центральнi (нацiональнi) банки. Вони або з самого початку виникали як державнi, або були нацiоналiзованi, переважно пiсля кризи 30-х рокiв чи пiсля другої свiтової вiйни. У США феде­ральна система банкiв i у Швейцарiї нацiональнi банки формально не належать державi. Проте вони строго дотри­муються iнструкцiй державних органiв щодо регулювання грошового обiгу. Нацiональнi банки у суверенних держа­вах, що утворилися на базi колишнього СРСР, створюють­ся пiсля проголошення їх незалежностi на базi Державного банку колишнього СРСР. [7] Функцiї центральних (нацiональних) банкiв iстотно вiдрiзняються вiд функцiй комерцiйних (чи спецiалiзова­них). Основнi з них такi: 1) емiсiя кредитних грошей та вилучення грошей з обiгу; 2) акумуляцiя та збереження касових резервiв iнших кредитних установ; 3) збереження офiцiйних золото-валютних резервiв; 4) надання кредитiв i виконання розрахункових операцiй для урядових органiв; 5) здiйснення розрахункiв i перевiдних операцiй для ко­мерцiйних банкiв; 6) грошово-кредитне регулювання еко­номiки; 7) контроль за дiяльнiстю кредитних установ; 8) надання лiцензiй на операцiї iз зарубiжною валютою; 9) обслуговування державного боргу країни. останньої iнстанцiї, тобто до них комерцiйнi банки звертаються по допомогу у тому випадку, коли вичерпанi всi iншi способи мобiлiзацiї кредитних ресурсiв. З пiдприємствами та фiр­мами центральний банк в операцiї не вступає. 2. Комерцiйнi банки в кредитно-грошовiй полiтицi. Основна форма надання центральним банком кредитiв комерцiйним банкам — скуповування у них цiнних паперiв та переоблiк (дисконт) векселiв, виданих пiдприємствами i прийнятими на облiк (для забезпечення кредиту) комер­цiйними банками. При цьому центральний банк регулює процентну ставку. Грошово-кредитна полiтика центральних банкiв — це сукупнiсть заходiв, спрямованих на змiну грошової маси в обiгу, обсягiв кредиту й емiсiї, або на їх обмеження — за­лежно вiд стану економiки. Емiсiя здiйснюється, коли потрiбно подолати спад в економiцi, а її обмеження — пiд час промислового пiднесення, щоб не допускати «перегрi­ву» економiки. Мета грошово-кредитної полiтики центрального бан­ку, — створити сприятливi умови для зайнятостi робочої сили, стримування iнфляцiї, регулювання темпiв економiчного зростання та збалансованостi народного господарства i платiжного фонду. банку стимулює комерцiйнi банки розширювати кредитування пiдприємств, а пiдвищення — навпаки. Продаж цiнних паперiв цент­ральним банком означає зменшення сум на резервних рахунках i звуження кредитування комерцiйними банками своїх клiєнтiв. Грошово-кредитна полiтика центральних банкiв не по­збавлена суперечностей. Адже коли для пiдвищення дiлової активностi банк пiднiмає дисконтну ставку, щоб сприяти припливу грошового капiталу з-за кордону, то подорожчання кредиту гальмує зростання виробництва i пожвавлення внутрiшньої дiлової активностi. Центральний банк впливає на процес кредитування у народному господарствi також шляхом вiдкриття спецi­альних резервних рахункiв комерцiйних банкiв, на яких вони зобов'язанi розмiщати депозити (вклади). Розмiри останнiх (у %) залежать вiд того, якi вклади своїх клiєнтiв мобiлiзував комерцiйний банк. Цi депозити є резервом для розширення кредитування, якщо цього потребує кон'юнк­тура розвитку народного господарства, i страховим фон­дом для комерцiйних банкiв вiд банкрутства. Центральний банк не може бути конкурентом комер­цiйних банкiв. Його головна мета — забезпечувати стабiль­нiсть грошового обiгу та регулювати кредитнi вiдносини. Заслуговує на увагу досвiд взаємозв'язку з комерцiйними банками у Великобританiї. Банк Англiї ставиться до своїх банкiв з турботою, але й вимогливо. Його керуючий кожно­го тижня зустрiчається з президентами рiзних кредитних, промислових i торговельних асоцiацiй. Отже, центральнi банки застосовують i адмiнiстративнi санкцiї (рiзнi обме­ження) до комерцiйних банкiв, але впливають на їх кре­дитну полiтику переважно економiчними методами — че­рез процентнi ставки та регулювання грошового обiгу. або «супермаркетами кредиту». Вони пов'язанi з усiма сфера­ми та фазами вiдтворення. Характерна риса комерцiйних банкiв — повна самостiйнiсть пiдприємств у сферi торгiвлi позичковим капiталом. Вони не обмеженi централiзовано виданими iнструкцiями з кредитування та проведення iн ших операцiй, проводять кредитну полiтику на свiй страх i ризик, що сприяє оперативному впливу банкiв на економiку. Однак це не означає, що комерцiйнi банки дiють безконтрольно. Зокрема, у США комерцiйнi банки належать до найбiльш контрольованої сфери пiдприємницької дiяльностi. Основою такого контролю є спецiальне законодавство й антимонопольнi закони. Щоб обмежити створення великої кiлькостi «слабких» банкiв, якi можуть легко банкрутувати i викликати «ланцюгову реакцiю банкрутств» серед своїх клiєнтiв, держави встановлюють до сить високi квоти на їх статутний капiтал. Крiм того, центральний банк визначає для комерцiйних банкiв розмiр обов'язкових резервiв, якi у бiльшостi випадкiв зберiгають­ся у центральному банку, розмiр граничного ризику на одного позичальника (встановлюється певний вiдсоток вiд загальної суми власних коштiв банку). Так забезпечується лiквiднiсть комерцiйного банку, тобто його здатнiсть у кожен певний момент задовольнити вимоги вкладникiв на готiвку. Уряд, центральний банк i страховi компанiї (за допомогою спецiального страхування) гарантують, що комерцiйнi банки забезпечать збереження коштiв своїх клi­єнтiв. [10] Кошти комерцiйних банкiв складаються з власних, залучених i iмiтованих. Власнi - це акцiонерний капiтал, мобiлiзований шляхом продажу акцiй на ринку цiнних паперiв, i резервний капiтал, що утворюється з вiдрахувань вiд поточного прибутку. Резервний капiтал призначе­ний для покриття непередбачених збиткiв та втрат вiд падiння курсiв цiнних паперiв. Крiм того, у комерцiйних банках є рахунок нерозподiленого прибутку, який згодом буде або розподiлений серед акцiонерiв у формi дивiдендiв, або зарахований у резерв. Зокрема, у США вони випускаються вартiстю вiд 100 тис. дол. i бiльше. [2] Емiтованi фонди як джерело ресурсiв комерцiйного банку утворюються при акцептi (згодi) банку на оплату грошових документiв та при авалi - гарантiї платежу, який застосовує банк у випадку банкрутства платника. Акцептованi та авальнi суми у виглялi вимоги до платника i є ресурсом комерцiйного банку для кредитування. Кредитнi операцiї комерцiйних банкiв подiляються залежно вiд їх забезпечення, строку, на який виданi позички (коротко-, середньо- i довгостроковi), а також вiд методу стягнення процента (при видачi, при погашеннi позички або рiвними частками). Позички подiляються також залежно вiд категорiї позичальникiв: на поповнення оборотного капiталу; представникам фондової бiржi для бiр­жових операцiй; на кiнцеве споживання - споживчий кре­дит пiд заставу житлового фонду, на придбання товарiв у кредит, сiльськогосподарськi позички, iпотечнi (на ка­пiталовкладення) i короткостроковi на тимчасовi по­треби. Фондовi операцiї банкiв - це рiзнi операцiї з цiнними паперами, придбання цiнних паперiв для банкiв, первинне розмiщення випущених цiнних паперiв, вторинний обiг цiнних паперiв (купiвля та продаж за дорученням клiєн­тiв), розмiщення державних позик та операцiй з облiгацiями. валюта. Найбiльш поширенi iнкасовi операцiї чеками та акцепти банку. Широко практикується iнкасування облiгацiй державних позик. Набули також поширення розрахунки акредитива­ми — грошовими i товарними та перевiднi операцiї. Поширенi також довiрчi операцiї — тимчасове управ­лiння майном приватних осiб, управлiння капiталом, збереженням цiнностей у сейфах банку. Для пiдприємств банк може виступати гарантом по позиках, випущених пiдприємством, агентом з реєстрацiї акцiй, керуючим пенсiйним фондом корпорацiї. Довiрчi операцiї створюють солiдну основу для контрольних функцiй банку. Лiзинговi операцiї за сучасних умов набули особливого поширення. Лiзинг означає придбання банками машин та устаткування для надання їх в оренду. За умов НТР це дуже вигiдно для фiрм: зменшує ризик втрат вiд морально­го зношування технiки. Це один з аспектiв переплетення кредитних i торговельних операцiй. Взаємовигiднi для банкiв i їх клiєнтiв факторiнговi операцiї - своєрiдна форма кредитування оборотного капiталу, дiєвий спосiб прискорення його обiгу. Пiдприємство-постачальник передає банку вимогу на оплату вiдправлених товарiв, якi банк негайно оплачує, утримуючи пев­ний процент (фактично кредитує постачальника), а сам далi має справу з платником, отримуючи суми, що пiдляга ють оплатi. Крiм комерцiйних унiверсальних банкiв, дiють багато спецiалiзованих банкiв та небанкiвських кредитних органiзацiй. Серед них — iнвестицiйнi банки, що проводять довгострокове кредитування та фiнансування капiталовкладень у рiзних галузях, переважно за рахунок кредитiв комерцiйних банкiв. Ощаднi банки акумулюють, як правило, вiдносно дрiбнi вклади, якi разом утворюють джерела кредитування виробництва та торгiвлi. Позичково-ощаднi асоцiацiї акумулюють капiтал за допомогою реалiзацiї сертифiкатiв, що рiвнозначнi довгостроковим вкладам. Страховi компанiї — специфiчнi кредитнi iнститути. Мобiлiзованi за допомогою продажу страхових полiсiв кошти вони використовують для надання довгострокових кредитiв пiдприємствам i державам. Проводиться також страхування кредитiв. Інвестицiйнi компанiї, отримавши кошти вiд реалiзацiї своїх акцiй дрiбним власникам, вкладають їх в акцiї рiзних компанiй. Отже, пiдприємства мають iстотну пiдтримку кредитними ресурсами як вiд комерцiйних банкiв, так i вiд небанкiвських кредитних органiзацiй, а конкуренцiя мiж рiзними кредитними установами позитивно впливає на дiяльнiсть пiдприємств. 4. Банкiвська система України. Істотнi змiни у вiдносинах мiж банками та пiдприємст­вами вносить кредитна реформа 1990-1991 рр., згiдно з якою сформувалася двохрiвнева банкiвська система: на першому рiвнi — Центральний банк, що обслуговує широ­ку мережу кредитних установ, на другому — комерцiйнi, як правило, акцiонернi банки, якi обслуговують пiдриємства незалежно вiд форм власностi. За таких умов вiдносини мiж пiдприємствами та банками переносяться з адмiнi­стративної в економiчну «площину». Банк i пiдприємство стають взаємно зацiкавленими партнерами. 4. 1. Кредитнi вiдносини банкiв i пiдприємств. Банки нада­ють кредити пiдприємствам незалежно вiд форми власно­стi, якi перебувають на господарському рахунку, мають самостiйний баланс i власнi оборотнi кошти. За сучасних умов центр ваги у кредитних стосунках банкiв i пiдприємств переноситься з об'єктiв на суб'єкти кредитування. Вiдносини мiж пiдприємствами та вiддiленнями банку з питань кредитування регулюються кредитним договором, який укладається мiж ними переважно на рiк, але при регулярних стосунках може бути укладений i на тривалий строк, а в окремих випадках, при тимчасовiй потребi у кредитних ресурсах — на строк менше року. Конкретний змiст договору i перелiк умов визначається за згодою сторiн. При цьому одне iз завдань банку — пiдтримувати iнiцiативу та самостiйнiсть пiдприємств, не допускати дрiб'язкового втручання у виробничу дiяльнiсть пiдприємства. Водночас банк ретельно вивчає фiнансовий стан пiдприємств, стан оборотних коштiв, iнвестицiйнi плани i можливостi, органiзацiю роботи щодо пiдвищення фондовiддачi та рентабельностi — виконує свого роду ауди­торськi функцiї на прохання клiєнта. Кредити надаються пiдприємствам на виробничi та соцiальнi цiлi вiдповiдно до принципiв кредитування: за­безпеченостi, цiльового характеру, термiновостi, поворотностi та платiжностi. Забезпеченням поворотностi кредиту служать застава товаро-матерiальних цiнностей або про­дукцiя в мiру її випуску, а також гарантiї банкiв, iнших кредитних установ, страховi полiси. його забез­печенням на основi облiку векселiв. За деякими даними 2/3 кредитного обiгу здiйснюється у виглядi комерцiйного кредиту. Суть його полягає в тому, що одне пiдприємство надає кредит iншому з оформленням його векселем. Най­частiше такий кредит супроводжує поставку товарiв. [2] роки перейшла на емiсiю пiд комерцiйнi векселi, що сприяло стабiлiзацiї цiн. У колишньому СРСР комерцiйний кредит був лiквiдований у ходi кредитної реформи 1930 р., оскiльки вiн не вiдповiдав тотальному державному контролю за умов адмiнiстративно-командної системи. За сучасних умов демократизацiї господарського життя i переходу до змiшаної економiки (регульованих ринкових вiдносин) вiд­новлюється комерцiйний кредит i швидко зростає кiлькiсть рiзних комерцiйних банкiв, що утворюються як товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю або як акцiонернi товарист­ва. Їх засновниками виступають iншi банки i рiзнi держав­нi та корпоративнi пiдприємства. Приватнi капiтали для заснування банкiв поки що використовуються мало .[9] Найбiльшим серед комерцiйних банкiв в Українi є акцiонерний агропромбанк «Україна», створений на базi державного спецiалiзованого Агропромбанку. За обсягом статутного капiталу та прибуткiв це один з найбiльших банкiв на територiї колишнього СРСР. На початок 1992 р. в ньому вже було понад 5 тис. акцiонерiв. У кожному адмiнiстративному районi України є вiддiлення Укрощадбанку, до складу яких входять ощадкаси. Це один з найбiльших банкiв України, який має найрозгалуженiшу мережу. [2,9] Комерцiйнi банки самостiйно встановлюють процентнi ставки на свої кредити та комiсiйнi винагороди за послуги. Нацiональний банк регулює процентнi ставки за кредит не прямим диктатом, а рiвнем процента за кредитнi ресур­си, якi вiн передає комерцiйним банкам. У перiод промислового пiднесення i особливо за умов економiчної кризи рiзко зростає попит на кредитнi ресурси, а отже, пiдвищується процентна ставка. Найбiльше впливає на її зростан­ня iнфляцiя. Щоб хоч дещо компенсувати та зменшити ризик знецiнення грошей, наданих у кредит, банки пiдви­щують процентну ставку до 100—200 % i навiть вище. Саме такий рiвень ставки склався в Українi на початку 1993 р., хоча за нормальних умов процентна ставка стано­вить 5—10 %.[4] Конкуренцiя мiж комерцiйними банками — явище позитивне, але наявнiсть багатьох дрiбних банкiв веде до розпорошення кредитних ресурсiв i загрожує «ланцюговою реакцiєю» банкрутств дрiбних банкiв, а разом з ними i дрiбних пiдприємств. Тому Центральний банк пiднiмає межу мiнiмального розмiру статутного фонду комерцiйних банкiв при їх перереєстрацiї. Конкуренцiя мiж комерцiйними банками за клiєнтiв є впливовим фактором розвитку банкiвської справи, але у розвинутiй ринковiй економiцi її не залишають без «пильного ока» центрального (нацiонального) банку: конт­роль за законнiстю дiяльностi комерцiйних банкiв, коригу­вання кредитної полiтики за допомогою облiкової процентної ставки та нормування резервiв. В Українi На цiональний банк настiльки слабкий,'що вiн не має нiякого впливу на комерцiйнi банки, не надає їм iнструктивної та контрольної допомоги, i розвиток банкiвського кредиту має стихiйний характер з усiма його негативними наслiдками, а комерцiйний кредит пiдмiнюється бартером. Досi не впроваджено вексельних розрахункiв. Це породжує недовi ру вкладникiв до банкiв i недостатню мобiлiзацiю кредит них ресурсiв. Навпаки, Нацiональний банк фактично без поворотне кредитуючи бюджетний дефiцит (з дозволу Верховної Ради), провокує пiдвищення процентних ставок у комерцiйних банках, що ставить у скрутне становище пiдприємства, особливо малi, пригнiчує дiлову активнiсть, без якої неможливий вихiд з економiчної кризи, i стримує подолання iнфляцiї. Отже, змiцнення позицiй Нацiонально­го банку як основного регулюючого грошову i кредитну полiтику центру — невiд'ємна складова економiчного вiд­родження України. 4. 2. Розрахунковi операцiї банкiв. Пiдприємства розрахову ються мiж собою безготiвкове через установи банку, в яких вони мають розрахунковi рахунки. Розрахунки про­водять за такими правилами: 1) платежi здiйснюються, як правило, пiсля вiдванта ження товароматерiальних цiнностей або виконання робiт 2) за дорученням платника; При рiзноманiтностi пiдприємницької дiяльностi пiд приємств за умов планомiрно-ринкових вiдносин органiза цiя розрахункiв виходить з принципу вiльного вибору пiдприємствами форм розрахункiв i закрiплення їх у дого­ворах та невтручання банку у договiрнi вiдносини пiдпри ємств. Такий пiдхiд поширюється на всi пiдприємства юридичнi та фiзичнi особи — незалежно вiд форми влас ностi Кошти з рахунку пiдприємств списуються за розпо­рядженням власника рахунку, при чому черговiсть плат«1 жiв визначає карiвник пiдприємства, якщо iнше н° перед бачене законом. Безготiвковi розрахунки здiйснюються у таких формах платiжнi доручення, чеки, акредитиви, вимоги-доручення, векселiв За обставин масової заборгованостi (при порушеннi нормального потоку товарiв та грошей) уряд i Нацiональ­ний банк України органiзовують масовi взаємнi залiки. Але цей елемент адмiнiстративного втручання у роботу банкiв i пiдприємств виправданий лише в екстремальнiй ситуацiї Такий же характер має розпорядження про лише поперед ню оплату товарiв, зокрема хлiбопродуктiв, води, електро та теплоенергiї та ряду послуг, зокрема транспортних. За домовленiстю платник i постачальник можуть про вести мiж собою взаємне зарахування заборгованостi без посередництва. Найчастiше практикуються розрахункi платiжними дорученнями платника банковi про перерахо вування певної суми з його рахунку. Лише платник пови нен вирiшувати, чи перераховувати кошти за товари послуги. Це пiдвищує вiдповiдальнiсть постачальника зг виконання договору поставок i посилює економiчну неза лежнiсть пiдприємств. За домовленiстю мiж пiдприємствами доручення можуть бути строковими (наприклад, авансом, або пiсля вiдвантаження товару, або частковi платежi при великю угодах), достроковi або вiдстроченi — без шкоди для фiнансового стану сторiн. виконаннi умої акредитиву (наприклад, поставки товару) кошти вiдразу перераховуються постачальнику. Акредитив призначається для розрахункiв лише з одним постачальником. Розрахунки вимогами-дорученнями застосовуються для оплати виконаних робiт i наданих послуг, поставленої зi договором продукцiї. Вимогу виписує постачальник чi виконавець робiт i безпосередньо вручає її платниковi Платник на цьому ж документi виписує доручення пр( повну або часткову оплату i здає у банк, який його обслуговує. Якщо є пiдстави для вiдмови вiд оплати, то платник їх повiдомляє постачальниковi теж безпосередньо. У договор мiж пiдприємствами передбачається вiдповiдальнiсть платника за несвоєчасну оплату вимог-доручень. Ця формi набуває все бiльшого поширення. Отже, розрахунки, ще застосовуються мiж пiдприємствами, спрямованi на усунення автоматизму у розрахунках та пiдвищення вiдповi дальностi за виконання договорiв. 5. Ринок цiнних паперiв. Приватизацiя й акцiонування приватної власностi, розвиток пiдприємництва та кредит­них iнститутiв приводять до поглиблення розвитку грошо­вих i кредитних вiдносин. Виникає особливий сектор госпо­дарювання, який пов'язаний з обiгом цiнних паперiв — фiнансовий ринок. Фiнансовий ринок потребує не лише правового регулю­вання обiгу цiнних паперiв, а й створення органiзацiї, яка забезпечувала б цей обiг. Такою органiзацiєю є фондова бiр­жа. Фондова бiржа — це органiзований i регулярно функ­цiонуючий ринок для купiвлi та продажу цiнних паперiв, обов'язковий елемент регулювання ринку цiнних паперiв. рiдко видає позички на тривалий час (бiльше року). Цiннi папери дають змогу отримати кошти на довгий перiод (на десяти­рiччя—облiгацiї) чи у безстрокове користування (акцiї). посередники. Бiржа — це органiзований ринок цiнних паперiв, який функцiонує на пiдставi офiцiйно зареєстрованих правил ведення торгiвлi, де угоди про розмiщення та купiвлю-про­даж цiнних паперiв здiйснюються обмеженою кiлькiстю бiржових посередникiв. Емiтентами (емiтент — органiза­цiя чи пiдприємство, що випускає в обiг грошi або цiннi папери) на ринку цiнних паперiв виступають приватнi на­цiональнi, державнi нацiональнi, приватнi та державнi iноземнi органiзацiї. Усi цiннi папери, якi обертаються на ринку, можна подiлити на три групи: акцiї, облiгацiї та спецiальнi цiннi папери. Щодо надiйностi iнвестицiй та стабiльностi при­пливу доходу найбiльш якiсними вважаються державнi облiгацiї, особливо короткостроковi скарбничi векселi. По­тiм iдуть приватнi облiгацiї й акцiї крупних компанiй, якi регулярно виплачують дивiденди. Найменш надiйними в акцiї, що випускаються тiльки що створеними, невiдомими фiрмами. органiзацiї, якi об'єднанi пiд назвою «iнституцiональнi iнвестори» (страховi компанiї, пенсiйнi та iнвестицiйнi фонди). У рiзних країнах спiввiдношення сил мiж ними рiзне. Воно залежить вiд рiвня розвитку ринкiв та вiд юридичних вiдмiнностей у законодавствах. Так, у державах, де комер­цiйнi банки мають право здiйснювати операцiї iз всiма видами цiнних паперiв, наприклад у ФРН, iнвестицiйнi банки не вiдiграють значної ролi. Кошти, що мобiлiзуються пенсiйними фондами, страхо­вими компанiями та iншими органiзацiями, надходять на ринок цiнних паперiв, де вони використовуються у тому числi й iнвестицiйними банками чи бiржовими фiрмами (бiржовою фiрмою називають брокерську фiрму, яка купи­ла мiсце на бiржi) переважно для придбання акцiй, облiга­цiй чи iнших фондових цiнностей. У деяких випадках цi кошти передаються на управлiння у комерцiйнi банки, спiльнi iнвестицiйнi фiрми. Частина вiльних грошових надходжень населення потрапляє вiдразу на ринок цiнних паперiв, коли власник коштiв вiддає свої розпорядження бiржовiй фiрмi щодо кожної операцiї. Залежно вiд значення, яке має ринок цiнних паперiв в економiцi, його можна подiлити на два види: первинний i вторинний. Первинний — це ринок, на якому розмiщую­ться вперше випущенi папери. Тут вiдбуваються мобiлiза­цiя грошових коштiв акцiонерними товариствами та запози­чення їх державою. Первинний ринок включає iнвестицiйнi та комерцiйнi банки, через якi акцiонернi товариства i держава здiйснюють розмiщення своїх паперiв. i децент­ралiзований. Формою централiзованого ринку цiнних папе­рiв є фондова бiржа, на якiй постiйно обертаються цiннi папери, але не всi, а лише тi що допущеннi до обiгу бiржовими комiтетами. Децентралiзований — це ринок, на якому обертаються як допущенi, так i недопущенi до обiгу на фондових бiржах цiннi папери. Цей ринок складається iз значної кiлькостi брокерсько-дилерських фiрм, розкиданих по всiй територiї, якi здiйснюють мiж собою зв'язки за допомогою телефон­но-телеграфної мережi та пошти. До них належать i комерцiйнi банки, оскiльки багато з них займаються анало­гiчними операцiями з цiнними паперами. 5. 1. Сучаснi тенденцiї в функцiонуваннi ринку цiнних паперiв. комiсiй й обмежувальною практикою прийняття акцiй до котування, високою вартiстю послуг бiржi, необхiднiстю сплачува­ти комiсiю та збори, монополiзацiєю членства бiржi. Отже, сучасний ринок паперiв складається з бiржового обiгу iз зареєстрованими i незареєстрованими на бiржi цiнними паперами, а також позабiржевого обiгу. У свою чергу позабiржовий обiг дiлиться на органiзований та неорга­нiзований. Органiзований обiг перебуває, як правило, пiд контро­лем саморегульованих органiв, членами яких є посередни­ки цих ринкiв. У бiльшостi країн провiдну роль у здiйснен­нi позабiржових операцiй вiдiграють бiржовi брокери. Позабiржовий та бiржовий ринки певною мiрою про­тистоять один одному, проте водночас взаємно доповнюють один одного. Таке протирiччя виникає через те, що, викону­ючи загальну функцiю торгiвлi та обiгу цiнних паперiв, вони керуються специфiчними методами їх вiдбору та реалiзацiї. Позабiржовий обiг, як правило, охоплює лише новi випуски цiнних паперiв i головним чином розмiщення облiгацiй торговельно-промислових корпорацiй. Останнi вступають у безпосереднiй контакт через iнвестицiйнi бан­ки, банкiрськi будинки з кредитно-фiнансовими iнститута­ми, якi придбали цi цiннi папери, навпаки, на бiржi котуються старi випуски цiнних паперiв i переважно акцiї торговельно-промислових корпорацiй. Якщо через позабiржовий обiг здiйснюється в основному фiнансування вiдтворювального процесу, то на бiржi за допомогою скупову­вання акцiй вiдбувається контроль над корпорацiями та фiрмами, йде формування контролю та його перерозподiл мiж рiзними фiнансовими групами. Бiржа здiйснює також вiдповiдну частину фiнансування в основному через дрiб­ного та середнього вкладника. Особливiсть бiржi полягає в тому, що тут активнiше дiє iндивiдуальний вкладник, хоча йде процес монополiзацiї операцiй кредитно-фiнансовими iнститутами. Навпаки, на позабiржовому ринку дiє колективний вкладник в особi крупних кредитно-фiнансових iнститутiв, передусiм комер­цiйних банкiв i страхових компанiй. Особливiсть позабiр-жового ринку полягає й у тому, що через нього проходять новi випуски облiгацiй, якi при їх наступнiй купiвлi та перекупiвлi надходять на фондовi бiржi. Проте переважна частина нових облiгацiй не повертається на бiржу i пере­буває у руках (активах) кредитно-фiнансових iнститутiв. Основнi функцiї фондових бiрж — це: мобiлiзацiя та концентрацiя тимчасово вiльних грошових нагромаджень та заощаджень шляхом продажу цiнних паперiв бiржови­ми посередниками на первинному i вторинному ринках; кредитування та фiнансування держави i приватного сек­тора шляхом придбання їхнiх цiнних паперiв на первинно­му ринку, а також бiржових спекулянтiв i фiнансово-кре­дитних закладiв на вторинному ринку; концентрацiя опе­рацiй з цiнними паперами, встановлення цiн на них, що вiдбивають рiвень попиту та пропозицiї, а також форму­вання фiктивного капiталу; забезпечення публiчностi цiн­ний паперiв. Фiксування та публiкування бiржею цiнних паперiв на конкретний перiод дає змогу акцiонерним компанiям i державi розв'язувати питання про умови та доцiльнiсть випуску паперiв у той чи iнший перiод. Публiчнiсть курсiв та можливiсть продажу цiнних паперiв через бiржу ство­рює умови для широкого використання їх як засобу забез­печення банкiвських позичок. Крiм публiкацiї середнiх курсiв кожного виду цiнних паперiв, що обертаються на бiржi, обчислюються та публiкуються середнi курси акцiй вiдповiдних груп компанiй, а також всiх компанiй, якi зареєстрованi на бiржi. Обiг цiнних паперiв у країнах iз соцiальне орiєнтова­ною ринковою економiкою має розвинуте правове регулю­вання. Наприклад, у США дiють федеральнi закони про цiннi папери з 1933 р. У всiх штатах iснує закон, який встановлює державний контроль за обiгом цiнних паперiв. Вiн отримав назву «закон голубого неба». Ним захищають­ся права власника вiд спекуляцiй, коли покупцевi не пропонують нiякої реальної цiнностi. Дiють також правила нацiональної Асоцiацiї бiржових маклерiв. У ФРН дiють федеральнi закони про операцiї з цiнними паперами, про бiржi та бiржовi операцiї, про порядок зберiгання вкладiв, зберiгання та придбання цiнних паперiв i iн. Держава створює спецiальнi органи, якi контролюють обiг цiнних паперiв. Крiм правового забезпечення обiгу цiнних паперiв важ­ливу роль вiдiграє технiчне забезпечення функцiонування фондових бiрж. У зв'язку з iснуванням у багатьох країнах вiдокремлених фондових бiрж- i великим значенням для дилерiв котувань на центральнiй бiржi, однiєю з перших сфер впровадження сучасних засобiв передачi й обробки iнформацiї стало об'єднання ринкiв цiнних паперiв єдини­ми системами електронного зв'язку. Бiржi Швейцарiї об'єднанi за допомогою електронiки (вiзуальних i комп'ю­терних систем) так, що замовлення, яке надходить, вико­нується на будь-якiй з бiрж з урахуванням найбiльш сприятливих котувань. З весни "1986 р. чотири дiючi бiржi Гонконга об'єднанi комп'ютеризованою системою i фактич­но є зараз однiєю фондовою бiржею. Аналогiчнi процеси вiдбуваються у Канадi, Австралiї та iн. державах. Сучасна бiржа — це сучасний комп'ютерний центр, який має засоби оперативного зв'язку з усiм свiтом. 5. 2. Економiчний змiст цiнних паперiв. Для операцiй на фондових бiржах допускаються особливi цiннi папери, якi становлять фондо­вi цiнностi. фактичним капiталом, не мають нiякої реальної вартостi, їхня цiна чи курс визначається регулярно доходами у виглядi дивiдендiв по акцiях чи процента по облiгацiях, а також позичкового процента. Бiржовий курс цiнних паперiв зазнає коливань i у кожний момент залежить вiд спiввiдношення мiж пропозицiєю цих паперiв i попитом на них. Через фондову бiржу вiдбувається розмiщення акцiй, облiгацiй, яке здiй­снюється переважно крупними банками. Цiннi папери з фiксованим доходом — це борговi зо­бов'язання, в яких емiтент зобов'язується виконати вiдповi­днi дiї. Як правило, це зворотна виплата отриманої грошової суми та процентної винагороди, що встановлю­ється один раз у рiк або на пiвроку. Поряд з назвою « твердопроцентнi цiннi папери » вживається також поняття «рентнi Папери», тобто такi, що приносять фiксований доход, ренту. При отриманнi позички йдеться про надання великої суми грошових коштiв "'на тривалий перiод. Ця позичка не може бути достроково вiдiзвана кредитором. Є такi рiзновиди цiнних паперiв з фiксованим доходом: 1. Державна позичка (позика). Сюди належить позичка уряду на створення спецiальних фондiв. 2. Комунальна позичка. Вона призначена для збалансу­вання державних фiнансiв мiсцевої влади. На емiсiю таких цiнних паперiв необхiдно отримати дозвiл вiд центрального чи земельного (мiсцевого) уряду, проте останнi не зо­бов'язанi надавати гарантiї щодо позики. Комунальнi облiгацiї мають котування на бiржi, тобто з ними здiйсню­ються операцiї. Крiм позик мiсцевi органи влади можуть отримувати позичку у спецiальних iпотечних (земельних) банках. 3. Комунальнi облiгацiї та заставнi листи. Іпотечнi банки надають довгостроковi кредити пiд заставу земель­них дiлянок чи пiд боргове зобов'язання товариств. Рiзниця мiж заставним листом i комунальною позикою (позич­кою) — у формi їх покриття. Емiсiя заставних листiв рефiнансується вiдповiдними iпотечними кредитами. Кому­нальнi облiгацiї не мають iпотечного покриття. 4. Промисловi облiгацiї. Це борговi зобов'язання з фiксованим доходом промислової компанiї. Їх емiсiя здiйсню­ється крупними акцiонерними компанiями та товариствами з обмеженою вiдповiдальнiстю. Вiдносна привабливiсть промислових облiгацiй з фiксованим доходом полягає у тому, що вони на вiдмiну вiд акцiй можуть продаватися за курсом нижчим вiд їхньої номiнальної вартостi. Така знижка з цiни зветься дизажiо. Крiм цього, може бути досягнута домовленiсть, що погашення облiгацiй буде здiйснюватися не за номiналом, а за бiльш високим кур­сом. Так виникає надбавка — ажiо, яка при вiдповiдному термiнi облiгацiї дає додатковий доход. на вiдмiну вiд дивiден­дiв, якi залежно вiд доходу можуть встановлюватися на бiльш низькому рiвнi. законами про акцiонерну справу. Як перший, так i другий цiнний папiр має твердо фiксований процент. Вiдмiннiсть цих цiнних паперiв вiд промислової облiгацiї полягає у тому, що їх купiвля пов'язана з можливiстю придбати у май­бутньому акцiї. У випадку конверсiйних боргових зо­бов'язань кредитору надано право обмiнювати цi цiннi папери пiсля встановленого строку i за умов оплати ажiо у вiдповiднiй пропорцiї на акцiї цiєї компанiї. Опцiйнi позики та конверсiйнi зобов'язання, як i промисловi облiгацiї, котуються на бiржi, їх курс публiкується щоден­но. Вексель — це цiнний папiр, який засвiдчує безумовне зобов'язання векселедавця. Існує простий вексель i пере-казний. Кожен з них має вiдповiднi реквiзити. Вексель, в якому вiдсутнiй будь-який з реквiзитiв, не має сили, за винятком передбачених випадкiв. Порядок викупiвлi та облiку векселiв визначається Кабiнетом Мiнiстрiв. [6] акцiями повинна реєструватись акцiонерним това риством чи банком за його дорученням. Емiсiя акцiй на пред'явника в усiх країнах обмежена. Друкування акцiй здiйснюється вузьким колом доручень. Як правило, акцiї зберiгаються у брокерiв чи в iнших спецiалiзованих конторах. Власник мав лише посвiдчення про кiлькiсть акцiй. Кiлькiсть акцiй, випущених компанiєю, строго фiксована, i кожна нова емiсiя повинна бути затверджена її директо­рами або зборами акцiонерiв. Іменний характер акцiї дає змогу компанiям завжди знати, хто є її акцiонерами, на яку адресу надсилати повiдомлення про збори акцiонерiв, номер рахунку, на який переказувати дивiденди. Акцiонер­не товариство може випускати як один вид акцiй з однако­вими правами, так i декiлька видiв акцiй з рiзними стату сами. Розрiзняють звичайнi та привiлейованi акцiї. Звичайнi акцiї дають своєму власнику право на один голос на зборах акцiонерiв. Крiм цього, власник звичайної акцiї має право на отримання частини чистого прибутку, який роз­подiляється у виглядi дивiденду. При лiквiдацiї акцiонерно­го товариства його претензiя на майно є останньою. Вiн отримує те, що залишається пiсля сплати боргiв i розра­хунку з привiлейованими акцiонерами. Привiлейованi акцiї дають власнику право переважного посягання на прибуток i власнiсть акцiонерного товари ства, iнодi гарантують фiксований доход (у тому випадку, якщо товариство отримало чистий прибуток), а також особливi права при голосуваннi, (декiлька голосiв, право на участь у прийняттi вiдповiдних рiшень на зборах акцi­онерiв). Найбiльш поширенi привiлейованi акцiї з фiксованим доходом, але без права голосу. Виплата дивiдендiв по цих акцiях не обов'язкова для акцiонерного товариства, її затримка чи невиплата не веде до банкрутства. Коли виникає необхiднiсть у власному капiталi, привiлейованi акцiї можна розглядати як прийнятну альтерна тиву звичайним акцiям. Наявнiсть фiксованого дивiденду може служити додатковим стимулом для акумулювання коштiв, хоч i за бiльш високою цiною, нiж при використан­нi облiгацiй. Водночас це дає змогу уникнути обмеження прав голосування власникiв звичайних акцiй. Коли цiни звичайних акцiй низькi, а капiтал необхiдний, його можна залучити за допомогою привiлейованих акцiй, оскiльки конвертованiсть дає змогу перетворити їх у звичайнi акцiї, якi є конвертованi, коли цiни на них пiдвищилися. Емiсiя привiлейованих акцiй обмежується законом. Так, для їх випуску у ФРН необхiдно отримати спецiаль­ний дозвiл центральних органiв. У Францiї власниками акцiй, що дають право на два голоси, можуть бути лише громадяни Францiї та члени ЄЕС. це частка (участь) у спе цiальному фондi цiнних паперiв (iнвестицiйному фондi) яким керує iнвестицiйна компанiя. Інвестицiйний сертифi­кат не може бути вiднесений нi до твердопроцентних цiнних паперiв, нi до акцiй, хоча по ньому виплачують вiдповiдний доход. Інвестицiйний фонд може бути складе­ний за рiзними принципами: може включати лише акцiї крупних компанiй або лише облiгацiї. Основною метою формування такого фонду є мiнiмiзацiя курсових дивiденд­них i вiдповiдно процентних ризикiв на пiдставi широкої диференцiацiї вкладень i виплати власникам iнвестицiйних сертифiкатiв максимальних доходiв. Інвестицiйнi сертифi­кати допущенi на бiржу лише у небагатьох країнах, їхнi цiни постiйно змiнюються внаслiдок коливання курсiв ак­цiй i облiгацiй, включених в iнвестицiйний фонд. Інвести цiйна полiтика фонду спрямована на зниження ризику, наскiльки це можливо за даних економiчних умов i на збереження постiйно високого рiвня прибуткiв. Одним з елементiв мiнiмiзацiї ризику є максимально Широка диверсифiкацiя придбання акцiй з метою зниження кризо­вих коливань їхнiх курсiв. похiдний харак тер щодо акцiй i облiгацiй. Операцiї з цими видами цiнних паперiв дають змогу фондовим бiржам дещо компенсувати втрату своєї ролi у встановленнi валютних курсiв i цiн на державнi цiннi папери. До таких нових цiнних паперiв належать конвертованi акцiї й облiгацiї, фючерси, опцiони варанти. Фючерси — це стандартнi строковi контракти, укладенi мiж продавцем (емiтентом) i покупцем на здiйснення купi­влi-продажу вiдповiдного фiнансового паперу за заздале­гiдь фiксованою цiною. Для цього iснують спецiальнi системи, що передбачають вне­сення страхових депозитiв залежно вiд руху цiн на ринку тих паперiв, право на операцiї з якими отримує покупець контракту. Як правило, емiтент фючерса не має у своєму розпорядженнi тих технiчних iнструментiв, на якi вiн виписує контракт, i фактично здiйснює операцiю на рiзни­цю мiж фiксованою цiною i тiєю, яка складеться на ринку на дату виконання контракту. У зв'язку з цим вiдповiдне поширення отримали контракти на iндекси бiржових кур­сiв, коли продавець i покупець домовляються про перера хування вiдповiдної суми залежно вiд того, який рiвень iндекса буде зареєстрований на момент закiнчення строку контракту. Корпорацiї та банки широко використовують фiнансовi фючерси для регулювання своїх активiв i паси­вiв. Необхiднiсть такого регулювання зумовлена тим, що за сучасних умов лише теоретично iснує можливiсть повного збалансування активiв i пасивiв за строками здiйснення операцiй, процентними ставками та видами валют. А тому завданням регулювання активiв i пасивiв є передусiм врахування ризикiв i пiдтримка їх на рiвнi, сприятливому для даної органiзацiї. Опцiонн вiдрiзняються вiд фючерсiв тим, що вони передбачають право, а не зобов'язання на проведення тiєї чи iншої операцiї, якою користується покупець опцiону. Вiн обмежує вплив на свої активи i пасиви негативного руху ринкових показникiв сумою, сплаченою за контракт. Водночас така операцiя дає йому змогу отримати додатковi прибутки, якщо умови на ринку змiняться на його ко­ристь. Основнi види опцiонiв виписуються на акцiї, iндекси їх курсiв, валюти, а фючерси — на процентнi ставки, тобто на цiннi папери з фiксованим доходом, чи на строковi депозити. Як i у фючерсних контрактах, iснує велика кiлькiсть рiзновидiв опцiонiв. Можливе комбiнування опцi онiв i фючерсiв. Проте iндивiдуальнiсть опцiонiв пере­шкоджає їх широкому впровадженню, що iстотно обмежує їх лiквiднiсть, а тому i можливiсть використання для страхування ринкового ризику. Одним з рiзновидiв опцiонiв є варанти, що надають їх власнику право на придбання певних фондових цiнностей їх вiдрiзняє вiд опцiону бiльш тривалий строк, а також той факт, що опцiон звичайно випускається на iснуючий актив В останнi роки варанти все частiше випускаються з облiгацiями, що зробило останнi бiльш привабливими в очах iнвесторiв. Купуючи облiгацiю, вкладник фактично видає кредит, який при його ефективному використаннi повинен принести прибутки, достатнi для сплати процентiв i дивiдендiв. Результатом може виявитися пiдвищення курсiв акцiй даної корпорацiї, яке iнвестор може реалiзу­вати двояко,— або шляхом продажу варанта на ринку, або придбанням акцiї за цiною нижчою вiд ринкової. Конвертованi облiгацiї вiдрiзняються вiд облiгацiй з варантами тим, що їх власник не може продати право придбання акцiї за фiксованою цiною на ринку окремо вiд облiгацiї. члени бiржi призначаються урядовими органами. Проте, незалежно вiд форми органiзацiї, спiльним для всiх бiрж є, по-перше, те, що правом торгiвлi на бiржi користуються лише її члени. Всi, хто не є членом бiржi, можуть купувати, продавати цiннi папери лише через членiв бiржi чи пiд їх наглядом; по-друге, кiлькiсть членiв бiржi строго обмежена. Вона може бути збiльшена лише за рiшенням бiржовикiв, якщо бiржа є акцiонерною компанiєю, або урядовими органами, якi призначають бiржовикiв, коли бiржа є публiчно-право­вою; по-третє, члени бiржi при укладаннi угоди з цiнними паперами дiють як приватнi пiдприємцi. Доступ у примiщення бiржi мають лише тi особи, для яких бiржовi угоди є професiєю. Вони повиннi бути офiцiй­но зареєстрованi на бiрж. На кожнiй бiржi є особлива галерея для спостерiгачiв за бiржовими операцiями, куди вiдкритий вiльний доступ для вiдвiдувачiв. Той, хто має намiр здiйснити на бiржi угоду на купiвлю чи продаж цiнних паперiв, повинен звернутися до бiржового посеред­ника, який має право здiйснювати такi операцiї. Ним може бути маклер, бiржовий торговець, брокер, джоббер, дилер чи iнший комерсант, що визначається статутом бiржi. Хто i якi види операцiй може здiйснювати на бiржi, залежить вiд особливостей економiки та законодавства окремих держав. Маклери — це державнi службовцi, приведенi до прися­ги, вiдповiдно до якої вони не повиннi здiйснювати бiржовi операцiї на свiй кошт i не можуть брати участь у будь-якiй комерцiйнiй фiрмi. Маклери виступають посередниками у бiржових угодах з метою встановлення офiцiйного курсу вотування. Існують i так званi вiльнi (приватнi) маклери. Вони дiють на бiржi самостiйно i конкурують з бiржовими агентами банкiв. Маклери здiйснюють рiзнi види угод. Крiм них, на бiржi є спецiальнi представники банкiв. Вони виконують операцiї за свiй кошт, тобто укладають угоди вiд iменi i за кошти свого банку, а також виступають комiсiонерами при здiйсненнi операцiй для клiєнтiв банку. Бiржовi агенти банкiв та їх допомiжний персонал станов­лять бiльшiсть учасникiв бiржi. Вiльних маклерiв i бiржо­вих представникiв банкiв ще називають «кулiсою» бiржi. чи є вона твердою, тобто лiмiтованою, чи допускає деякi вiдхилення. Лiмiтована цiнова заявка означає, що у дорученнi банку закладається цiна, яку не можна перевищити при угодi про купiвлю цiнних паперiв чи знизити при їх продажу. Якщо банк чи маклер отримав нелiмiтоване замовлення, то це означає, що доручення буде виконано залежно вiд спiввiдношення попиту та пропозицiї на бiржi В угодах на купiвлю цiнних паперiв зазначається, що операцiю слiд здiйснювати за найнижними цiнами. При продажi клiєнт визначає, що цiннi папери повиннi бути проданi за максимально високою цiною. де слiд виконувати операцiї. Вибiр мiсця угоди може бути покладений на банк. У зв'язку з тим, що заявки на продаж i купiвлю цiнних паперiв, якi надходять щоденно у крупнi банки, досягають значних обсягiв, кредитнi iнститути створюють у своїх вiддiленнях спецiальнi вiддiли для здiйснення комiсiйних операцiй за дорученнями клiєнтiв. Банкiвськi службовцi, якi консультують клiєнтiв про варiанти iнвестування гро шових засобiв, повиннi мати особливо високу квалiфiкацiю. Банкiвська система в Українi у ходi реформи наближена до захiдного типу. Однак поки ще не завершено втiлення в життя економiчних методiв впливу банкiв на роботу пiдприємств. Головний наслiдок кредитної рефор­ми - злам монополiстичних тенденцiй. Навiть пiсля утво­рення спецiалiзованих банкiв, якi пiдiрвали «абсолютну» монополiю Держбанку, зберiгалася галузева кредитна мо­нополiя: пiдприємство не обирало не лише виду банку, навiть i вiддiлення, в якому могло вiдкрити розрахунковий рахунок. У центрi уваги перебували не суб'єкти, а об'єкти кредитування. Процентнi ставки також регулювались адмi­нiстративними методами. Важлива роль у налагодженнi дiлової активностi пiд­приємств суверенної України належатиме утвореному у 1991 р. Нацiональному банку України. Його дiяльнiсть регулюється законом України, прийнятим у березнi 1991 р. Будучи пiдзвiтним лише Верховнiй Радi України, вiн має право законодавчої iнiцiативи. Своє монопольне право ви­пускати грошовi знаки та направляти їх в обiг Нацiональ­ний банк поєднує з операцiями, якi вiн проводить з резервними фондами та з касовим обслуговуванням комерцiйних банкiв, з купiвлею та продажем державних цiнних паперiв та iноземної валюти, з визначенням курсу нацiональної валюти щодо валют iнших країн. Свiй вплив на дiяльнiсть пiдприємств вiн здiйснює через обслуговування комерцiй­них та iнших банкiв, у ходi якого проводить вiдповiдну грошово-кредитну полiтику. Дозвiл на створення комерцiй них банкiв та на дiяльнiсть на територiї України iноземних банкiв вiн дає шляхом їх реєстрацiї. У процесi становлення власної фiнансово-кредитної системи та власної валюти роль Нацiонального банку України особливо вiдповiдальна. Вiн почав її з впровадження у сiчнi 1992 р. багаторазових купонiв, якi повиннi стати щаблем на шляху впровадження українських конвертованих грошей. Наприкiнцi 1992 р. Україна вийшла з рубльової зони країн СНД, а у лютому 1993 р. впроваджено часткову конвертованiсть українського карбованця. Проте у цiлому вплив Нацiонального банку України на стабiлiзацiю еконо­мiки та подолання гiперiнфляцiї поки що слабкий. Банкiвська система України ще перебуває в станi становлення, причому цей процес вiдстає вiд потреб реформування економiки. У цьому виявляється взаємозалежнiсть всiєї економiчної системи та системи банкiв, яка є «нерво­вою системою» господарського механiзму. Основною причиною слабкостi системи банкiв є не стiльки сучаснi iнфляцiйнi процеси (це зовнiшнiй прояв, який у свою чергу посилюється дiяльнiстю банкiв), скiльки економiчна криза спад виробництва, розрив традицiйних господарських зв'язкiв як iз зарубiжжям, так й у межах України. Лiбералiзацiя та безконтрольне зростання цiн спричинили велику нестачу оборотних засобiв i коштiв для iнвестицiй, якi практично, припинилися. Це у свою чергу спричинило масовi неплатежi, гiпертрофовану потребу у кредитних ресурсах. Виникла суперечнiсть: без дешевих кредитiв не можливо здiйснити структурної перебудови у народному господарствi України i конверсiї пiдприємств вiйськової промисловостi, вiдродити iнвестицiї, насамперед у прогресивнi технологiї, не можуть «стати на ноги» малi приват­ний i кооперативнi пiдприємства, отже, неможливо наситити внутрiшнiй ринок товарами. Але гостра потреба в кредитиих ресурсах зумовлює властиве для кризової ситуацiї непомiрне зростання процентних ставок. Ще одна суперечнiсть: лiквiдацiя державної монополiї у банкiвськiй справi єдиного у країнi державного банку шляхом вiдродження спецiалiзованих (але все ж за фор­мою власностi державних) банкiв, а пiзнiше перетворення їх у комерцiйнi банки та виникнення численних акцiонер­них i приватних банкiв створюють сприятливi умови для здорової конкуренцiї у банкiвськiй справi як основи полiп­шення кредитного та розрахункового обслуговування пiд­приємств усiх форм власностi. Але бiльшiсть з них — малi банки, їх статутний фонд не дає їм змоги надавати кредити у великих розмiрах, потрiбнi для iнвестицiй у пiдприємствах базових галузей. Адже банк має право надавати кредит клiєнту не бiльший, нiж у розмiрi половини його статутного фонду. Отже, чим бiльше буде утворюватися малих банкiв, тим гострiшою ставатиме проблема кредитування великих пiдприємств, розукрупнення яких не завжди доцiльне. Ставиться питан­ня, щоб мiнiмальний статутний фонд комерцiйних банкiв збiльшити з 50 до 500 млн. крб. За таких умов багато новостворених комерцiйних банкiв будуть або закриватись або -об'єднуватись, що у свою чергу може привести до олiгопольних i навiть монопольних процесiв. Водночас в Українi об'єктивно вiдбуватиметься збли­ження та переплетення банкiв з господарськими структу­рами, з одного боку, як засновникiв i акцiонерiв комерцiй­них банкiв, а з iншого — банки стають акцiонерами пiд­приємств. Лише за таких умов, що повсюдно мають мiсце у ринковiй економiцi, комерцiйнi банки будуть зацiкавленi не просто отримувати проценти та збагатитися на кризо­вий ситуацiї в економiцi, а домагатися процвiтання пiд­приємств. В Українi вiдбувається вiдродження фондових бiрж, якi активно впливали на економiку до революцiї. Верховна Рада України прийняла 18 червня 1991 р. постанову про порядок введення в дiю закону “Про цiннi папери i фондо­ву бiржу” з 1 сiчня 1992 р. Список використаної лiтератури. 1. Закони України. К.: Генеза, 1998. 2. Економiка України // №№ 1-12, 1996 – 1998. 3. 4. Основи економiчної теорiї. За ред. Ватаманюка С. (Т. 1, 2), К.:, 1997. 5. Основи економiчної теорiї. За ред. Мочерного С. В. К.:, 1997. 6. Пиндайк " Экономика", М.:, 1993. 7. Полiтекономiя. За ред. Купрiяна Р. Б. К.:, 1994. 8. С. Брю,Р. Макконнелл "Экономикс" (в 2-х томах) 1993г. 9. Фiнанси України. // №№ 1-10, 1999. 10. Хайман "Современная экономика: анализ и применение" (в 2-х томах), М.:, 1994.