Затримання особи що вчинила злочин Фiзичний або психiчний примус Крайня необхiднiсть
Реферат на тему:
Затримання особи, що вчинила злочин. Фiзичний або психiчний примус
1. Не визнаються злочинними дiї потерпiлого та iнших осiб безпосередньо пiсля вчинення посягання, спрямованi на затримання особи, яка вчинила злочин, i доставлення її вiдповiдним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходiв, необхiдних для затримання такої особи.
злочинця. Перевищення заходiв, необхiдних для затримання злочинця, має наслiдком вiдповiдальнiсть лише у випадках, спецiально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу.
1. Вiдповiдно до с. т. 38 дiї потерпiлого та iнших осiб безпосередньо пiсля вчинення злочину, спрямованi на затримання особи, яка його вчинила, i доставлення її вiдповiдним органам влади, не є злочином, якщо вони були необхiднi для затримання i вiдповiдали небезпечностi посягання та обстановцi затримання злочинця. Ч. 1 ст. 38 охоплюються також ситуацiї, коли затриманiй особi пiд час затримання заподiяно певну шкоду. Затримання особи, яка
вчинила злочин, означає позбавлення її можливостi вiльного пересування та вчинення певних дiй, насамперед спрямованих на зникнення з мiсця вчинення злочину.
2. Затримання особи, що вчинила злочин, i заподiяння їй шкоди пiд час затримання є правомiрним за таких умов:
1) особа, що затримується, вчинила злочин (замах на злочин). Не може вважатися правомiрним заподiяння шкоди при затриманнi особи, яку помилково вважають такою, що вчинила злочин. З огляду на те, що у ст. 38 йдеться про особу, яка вчинила саме злочин (а не посягання, напад чи вторгнення, як у ст. 36), так само не є правомiрним заподiяння шкоди при затриманнi такої, що не досягла вiку, з якого настає кримiнальна вiдповiдальнiсть, i неосудної особи;
2) затримання здiйснюється безпосередньо пiсля вчинення злочину. Вжитий у законi термiн “безпосередньо” не слiд розумiти у тому сенсi, що особа, яка вчинила злочин, може бути затримана лише на мiсцi вчинення злочину вiдразу ж пiсля його вчинення.
Положення ст. 38 поширюється також на випадки, коли така особа залишила мiсце злочину, а потерпiлий або iншi особи змушенi були здiйснювати її переслiдування i затримали її через деякий час поза мiсцем вчинення злочину;
3) затримання провадиться з метою доставлення особи, яка вчинила злочин, вiдповiдним органам влади. Якщо затримання здiйснене з iншою метою (помста за вчинений злочин, самочинна розправа тощо), воно не вважається правомiрним, i особа, що здiйснила таке затримання, пiдлягає за заподiяну шкоду кримiнальнiй вiдповiдальностi на загальних пiдставах. До вiдповiдних органiв влади слiд вiдносити правоохороннi органи, органи дiзнання, досудового слiдства i суд;
4) шкода, заподiяна особi, яка вчинила злочин, є необхiдною для її затримання i вiдповiдає небезпечностi посягання та обстановцi затримання. Шкода при затриманнi такої особи може бути заподiяна внаслiдок застосування проти неї фiзичної сили, а у певних випадках — зброї чи
iнших знарядь, за допомогою яких можуть бути завданi фiзичнi ушкодження. Не виключається вчинення при ^затриманнi дiй, якими може бути пошкоджене чи знищене майно особи, яка вчинила злочин (наприклад, пошкодження автомобiля, на якому вона намагалась втекти). Шкода, заподiяна при затриманнi, вважається такою, що вiдповiдає обстановцi затримання, лише за умови, що особа, яка вчинила злочин, чинить опiр або намагається ухилитись вiд затримання. За цих обставин допускається заподiяння шкоди, яка є необхiдною для подолання опору або для позбавлення можливостi ухилитись Вiд затримання. Закон вимагає, щоб заподiяна при затриманнi тiлесного ушкодження особi, яка вчинила злочин невеликої тяжкостi.
3. Якщо за наявностi iнших передбачених ст. 38 умов затримуванiй особi умисно заподiяна шкода, що явно перевищує необхiдну, особа, яка здiйснювала затримання, несе вiдповiдальнiсть у випадках, передбачених ст. ст. 118 та 124. Заподiяння при затриманнi менш значної, нiж смерть i. тяжкi тiлеснi ушкодження, хоча б i надмiрної шкоди не тягне за собою кримiнальної вiдповiдальностi. Пiд тяжкою шкодою
при перевищеннi заходiв, необхiдних для затримання злочинця, слiд розумiти смерть особи або заподiяння їй тяжкого тiлесного ушкодження.
Якщо особа, яка здiйснює затримання, внаслiдок опору особи, яка вчинила злочин, не могла за обставинами справи усвiдомлювати невiдповiднiсть вжитих нею заходiв обстановцi затримання, вiдповiдальнiсть за перевищення заходiв, необхiдних для затримання, не настає.
Крайня необхiднiсть
1. Не є злочином заподiяння шкоди правоохоронюва-ним iнтересам у станi крайньої необхiдностi, тобто для усунення небезпеки, щобезпосередньо загрожує особi чи охоронюваним законом правам цiєї людини або iнших
осiб, а також суспiльним iнтересам чи iнтересам держави, якщо цю небезпеку в данiй обстановцi не можна було усунути iншими засобами i якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхiдностi.
2. Перевищенням меж крайньої необхiдностi є умисне заподiяння шкоди правоохоронюваним iнтересам, якщо така шкода с бiльш значною, нiж вiдвернена шкода.
3
. Особа не пiдлягає кримiнальнiй вiдповiдальностi за перевищення меж крайньої необхiдностi, якщо внаслiдок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцiнити вiдповiднiсть заподiяної шкоди цiй небезпецi.
1. правам iнших громадян, а також суспiльним iнтересам чи iнтересам держави, i не пiдлягає за це кримiнальнiй вiдповiдальностi.
2. Крайня необхiднiсть є правомiрною за сукупностi визначених у ст. 39 умов:
1) iснує небезпека перелiченим у цiй статтi об’єктам, яка виникла внаслiдок дiї стихiйних сил, механiзмiв, тварин, а у деяких випадках — дiй iнших людей. Не буде стану крайньої необхiдностi, якщо небезпечна ситуацiя є наслiдком поведiнки особи, що опинилась у цiй ситуацiї. Якщо небезпеку становить суспiльне небезпечне посягання iншої особи, то дiї, вчиненi для вiдвернення такої небезпеки, оцiнюються за правилами необхiдної оборони (ст. 36). Проте у випадках, коли небезпечна ситуацiя є наслiдком ранiше вчиненого суспiльно небезпечного дiяння, правомiрнiсть дiй, вчинених для її вiдвернення, має визначатись за правилами крайньої необхiдностi;
2) небезпека є наявною, тобто такою, що безпосередньо загрожує завданням шкоди зазначеним об’єктам або вже її завдає;
в станi крайньої необхiдностi. Якщо особа. не усвiдомлювала, але могла усвiдомити вiдсутнiсть небезпеки, вона пiдлягає кримiнальнiй вiдповiдальностi;
4) небезпека у данiй обстановцi не може бути вiдвернена чи усунута iншим шляхом, окрiм заподiяння шкоди;
3. У разi заподiяння особою шкоди за вiдсутностi стану крайньої необхiдностi, зокрема, в умовах, коли особа мала змогу уникнути небезпеки без заподiяння шкоди, вона пiдлягає кримiнальнiй вiдповiдальностi за вчинене на загальних пiдставах.
Конкретний випадок може вважатись перевищенням меж крайньої” необхiдностi, якщо: а) у ситуацiї, в якiй було заподiяно шкоду,
наявнi ознаки стану крайньої необхiдностi; б) заподiяна шкода є бiльш значною, нiж та, яку особi, що дiяла у станi крайньої необхiдностi, вдалось вiдвернути; в) шкоду заподiяно внаслiдок умисних дiй особи; г) шкоду заподiяно правоохоронюваним iнтересам.
Особа, яка допустила перевищення меж крайньої необхiдностi, за вiдсутностi обставин, передбачених ч. З ст. 39, пiдлягає кримiнальнiй вiдповiдальностi за вчиненi дiї. Такi дiї оцiнюються з урахуванням пом’якшуючої покарання обставини, передбаченої п. 8 ч. 1 ст. 66.
коли небезпека, що загрожувала особi, яка опинилась у станi крайньої необхiдностi, викликала у неї сильне душевне хвилювання i це позбавило особу можливостi правильно оцiнити спiввiдношення шкоди, яка могла виникнути внаслiдок небезпеки, i шкоди, яка згодом реально була завдана внаслiдок дiй цiєї особи. Про поняття сильне душевне
хвилювання див. коментар до ст. ст. 66 i 116.
5. Крайня необхiднiсть не звiльняє особу вiд цивiльно-правової вiдповiдальностi за заподiяну шкоду, проте закон надає широкi можливостi суду для врахування цiєї обставини при вирiшеннi конкретної справи про вiдшкодування шкоди.
Фiзичний або психiчний примус
1. Не є злочином дiя або бездiяльнiсть особи, яка заподiяла шкоду правоохоронюваним iнтересам, вчинена пiд безпосереднiм впливом фiзичного примусу, внаслiдок якого особа не могла керувати своїми вчинками.
2. Питання про кримiнальну вiдповiдальнiсть особи за заподiяння шкоди правоохоронюваним iнтересам, якщо ця особа зазнала фiзичного примусу, внаслiдок якого вона зберiгала можливiсть керувати своїми дiями, а також психiчного примусу, вирiшується вiдповiдно до положень статтi 39 цього Кодексу.
1. Пiд фiзичним примусом
у цiй ст. 40 розумiється застосування щодо особи фiзичного насильства з метою примушення її до вчинення або невчинення певних протиправних дiй всупереч її волi. Дiї, якi є фiзичним примусом, можуть бути двох видiв. Так, вони: 1} або позбавляють особу, щодо якої застосованi, фiзичної можливостi дiяти (внаслiдок зв’язування, позбавлення волi iз замкненням у примiщеннi, заподiяння тiлесних ушкоджень, що призвели до втрати свiдомостi тощо); 2) або спрямованi на те, щоб зламати психологiчний опiр особи i змусити її вчинити заборонене законом дiяння (при мордуваннi, катуваннi тощо). У першому випадку кримiнальна вiдповiдальнiсть особи за заподiяння шкоди правоохоронюваним iнтересам повнiстю виключається на пiдставi ч. 1 ст. 40. У другому ж, як випливає iз ч. 2 ст. 40, особа не пiдлягає такiй вiдповiдальностi за тих самих умов, що i при крайнiй необхiдностi.
2. Пiд
розумiється вплив на психiку особи з метою змусити її всупереч її волi вчинити або утриматись вiд вчинення певних протиправних дiй. Психiчним примусом, зокрема, є: а) погроза застосування вiдповiдного фiзичного насильства, у т. ч. за допомогою зброї; б) застосування або погроза застосування насильства щодо рiдних, близьких, iнших осiб, доля яких є важливою для особи, вiд якої вимагають певних дiй чи бездiяльностi; в) знищення або погро’за знищення майна, що належить потерпiлому, його рiдним, близьким, iншим особам, доля яких є важливою для. особи, вiд якої вимагають певних дiй чи бездiяльностi; г) погроза розголошення вiдомостей, якi особа бажає зберегти в таємницi; д) вплив на психiку особи за допомогою гiпнозу або iнших подiбних засобiв.
Вiдповiдальнiсть особи за заподiяння шкоди правоохоронюва-ним iнтересам у цих випадках, як i у випадках застосування фiзичного примусу, внаслiдок якого особа зберiгала можливiсть керувати своїми дiями, вiдповiдно до ч. 2 ст. 40 вирiшується за правилами крайньої необхiдностi, а фiзичний чи психiчний примус у даному разi є виразом небезпеки. Зазначене стосується i випадкiв умисного заподiяння шкоди правоохоронюваним iнтересам в ситуацiї фiзичного або психiчного примусу, якщо така шкода є бiльш значною, нiж вiдвернена.
3. Деякi випадки застосування фiзичного або психiчного примусу передбаченi законом як самостiйнi склади злочинiв (наприклад, ст. ст. 377, 398, 405).
66).
|
