Активнi операцiї комерцiйних банкiв
Активи комерцiйного банку подiляються на такi основнi види:
1) банкiвськi кредити;
2) банкiвськi iнвестицiї;
4) осоновнi засоби та iншi активи.
Кредитнi операцiї передбачають органiзацiю економiчих вiдносин, у процесi яких банки надають позичальникам грошовi кошти з умовою їх повернення та сплати проценту за користування. Данi операцiї, як правило, приносять банкам основну частину їхнiх доходiв та займають провiдне мiсце серед статей активу балансу. Так, у 1989 р. в загальнiй сумi доходiв комерцiйних банкiв США на проценти, отриманi за виданими кредитами, припадало 64,4% сукупних доходiв, а на доходи вiд iнвестицiйних операцiй ¾ вiдповiдно 13,9%. Загалом на початку 90-х рокiв частка кредитування складала у комерцiйних банкiв США близько 60% всього обсягу активних операцiй, у банкiв ФРН ¾ в середньому 53%, Францiї ¾ 66%, Англiї ¾ 64%.
Комерцiйнi банки можуть надавати кредити пiдприємствам усiх форм власностi рiзних галузей господарства, населенню, центральним i мiсцевим органам державної влади, кредитно-фiнансовим установам. З усiх типiв кредитiв за категорiями позичальникiв найбiльша питома вага припадає на позики торгово-промисловим пiдприємствам. Водночас у розвинутих країнах в останнi десятилiття спостерiгається тенденцiя до збiльшення споживчих позик фiзичним особам. У США, наприклад, 2/3 усiх продаж на сьогоднi здiйснюється за участю кредитiв.
Призначенням кредитних операцiй банку є задоволення рiзноманiтних потреб його клiєнтiв у грошових ресурсах, що визначає цiлi позик. Такими цiлями можуть бути: формування i збiльшення основного i оборотного капiталу; фiнансування операцiй спекулятивного характеру (наприклад, бiржових угод); витрати на споживчi потреби (придбання товарiв тривалого користвання або житла). Інодi кредит видається для загального фiнансування дiяльностi позичальника без указання конкретних цiлей. У цьому випадку банком приймається рiшення про надання позики, виходячи iз наявних у нього даних про клiєнта та рiвня довiри до нього.
грошових коштiв. Традицiйно банкiвськi кредити подiляються на бланковi та забезпеченi. Бланковi редити видаються банком без конкретного забезпечення i грунтуються на його впевненостi у здатностi позичальника своєчасно виконати усi прийнятi на себе платiжнi зобов’язання. Забезпеченi позики видаються пiд заставу майна ¾ найчастiше того, на придбання якого надається кредит (нерухомiсть, обладнання, запаси товарно-матерiальних цiнностей). Крiм того, у забезпечення можуть прийматися: цiннi папери (акцiї, облiгацiї, векселi, товаророзпорядчi документи); документи, що засвiдчують переуступку на користь банку вимог i рахункiв позичальника до третiх осiб; гарантiї i поручительства iнших осiб повернути кредит у випадку неплатоспроможностi позичальника. Забезпеченням кредиту може також бути страхування вiдповiдальностi позичальника за непогашення позики у страховiй компанiї.
Нарiвнi з оцiнкою якiсних параметрiв активiв, що пропонуються у забезпечення кредиту, необхiдною умовою видачi позики є аналiз банком кредитоспроможностi клiєнта. Кредитоспроможнiсть означає здатнiсть позичальника своєчасно i в повному обсязi погасити заборгованiсть по виданих кредитах i нарахованих за ними процентах. При оцiнцi кредитоспроможностi фiрм i компанiй банками беруться до уваги такi фактори, як розмiр власних коштiв та їх спiввiдношення з позиченими, лiквiднiсть активiв, характер обороту коштiв (циклiчнiсть), спiввiдношення коротко- i довгострокових джерел позичених коштiв, ступiнь покриття джерел позичених коштiв лiквiдними активами, прибуткоiвсть дiяльностi та iншi показники. Кредитоспроможнiсть приватних осiб визначається виходячи як iз загальної вартостi майна позичальника, так i з величини його постiйних доходiв (з урахуванням зобов’язань, прийнятих на себе iншими платоспроможними особами).
У випадку позитивного вирiшення питання про кредитування клiєнта мiж ним i банком укладається кредитний договiр, в якому фiксуються всi основнi умови надання позики (цiлi, строки, суми, процентнi ставки, взаємнi права i обов’язки сторiн).
кредитування подiляються на двi основнi групи.
До першої групи належать методи, при яких питання про видачу позики вирiшуються кожен раз в iндивiдуальному порядку на основi заяви клiєнта. Така заява подається для отримання кожної окремої позики. Банк вiдкриває клiєнту позичковий рахунок, у дебет якого зараховується сума кредиту, що вiдповiдно збiльшує кредитове сальдо поточного рахунку позичальника. Цi позики можуть використовуватись клiєнтом у звичайному порядку ¾ шляхом виписки чекiв та iнших платiжних iнструментiв на банк або отриманням готiвки. Погашатись кредити можуть або одночасно разовим платежом у повнiй сумi по закiнченнi строку користування позикою, або поступово перiодичними внесками позичальника ¾ щомiсяця, щокварталу, раз на пiвроку або щорiчно.
Друга група методiв банкiвського кредитування передбачає надання позик в межах заздалегiдь встановленого банком для позичальника лiмiту, який використовується в мiру виникнення потреби. У банкiвськiй практицi промислово розвинутих країн найбiльш поширеними серед цих методiв є кредитна лiнiя, контокорент, овердрафт, револьверний кредит i кредитнi картки.
Така дiяльнiсть є альтернативною, але не взаємовиключаючою, по вiдношенню до кредитування. У той же час банкiвськi iнвестицiї мають ряд вiдмiнностей вiд кредитних операцiй. Так, при кредитуваннi iнiцiатива укладення угоди належить позичальнику, а при iнвестуваннi iнiцiатором виступає банк, який намагається вкласти кошти. Позичковi операцiї предбачають видачу коштiв переважно на короткi перiоди часу, тодi як iнвестицiї являють собою довготривале вкладення грошових ресурсiв. Якщо при видачi позик банк є головним i одним iз небагатьох кредиторiв, то в iнвестицiйномi процесi вiн є одним iз багатьох вкладникiв коштiв. Банкiвське кредитування пов’язано з особистими вiдношеннями банку з позичальником, а iнвестування являє собою переважно безособову дiяльнiсть.
банку. Його склад i структура формуються на основi iнвестицiйної полiтики, що розробляється банком. Суть такої полiтики полягає у визначеннi кола цiнних паперiв, найбiльш придатних для вкладення коштiв, i оптимiзацiя структури портфеля iнвестицiй на кожен конкретний перiод часу.
Визанчення кола цiнних паперiв для вкладення банкiвських ресурсiв здiйснюється з урахуванням прiоритетних цiлей iнвестицiйної дiяльностi, обраних комерцiйним банком. Так, якщо основними цiлями iнвестування є отримання доходу, збереження капiталу i забезпечення його приросту, то вибiр тiєї чи iншої цiлi в якостi прiоритетної служить базою для формування банком певного типу iнвестицiйного портфеля. Портфель, орiєнтований на отримання високих доходiв, передбачає iнвестування коштiв переважно в акцiї приватних корпорацiй, що забезпечують високу норму прибутку на капiтал. Якщо метою iнвестицiй є збереження ресурсiв, банк вiддає перевагу твердопроцентним борговим зобов’язанням держави i крупних вiдомих пiдприємств. Прирiст капiталу забезпечується зростанням курсової вартостi цiнних паперiв. Дана цiль досягається iнвестуванням коштiв у цiннi папери молодих компанiй “агресивного” типу, що обрали стратегiю швидкого розширення.
за виключенням випадкiв їх придбання з метою уникнення втрат, пов’язаних з неплатоспроможнiстю позичальника.
Структура iнвестицiйного портфеля комерцiйних банкiв повинна бути оптимiзована таким чином, щоб максимально знизити ризик iмовiрних втрат коштiв, вкладених у цiннi папери, що пов’язано з можливiстю невиконання емiтентом взятих на себе зобов’язань. Основним засобом зниження цього ризику є диверсифiкацiя, тобто розподiл iнвестицiйного портфеля мiж рiзними видами цiнних паперiв. Критерiями диверсифiкацiї можуть бути: тип цiнних паперiв емiтента, якiсть i строки погашення, територiальний розподiл.
Як правило, комерцiйнi банки формують спецiальнi пiдроздiли для органiзацiї iнвестицiйних операцiй, оскiльки їх проведення вимагає високої квалiфiкацiї та знанння ситуацiї на фондолвому ринку, а також стану справ i перспектив розвитку в окремих галузях економiки.
Окрiм iнвестицiйних операцiй, що банк виконує за рахунок власних коштiв, банки можуть здiйснювати iншi операцiї з цiнними паперами, якi мають назву фондових. До фондових операцiй вiдносять:
1) емiсiйнi операцiї, якi передбачають випуск та розмiщення цiнних паперiв ( як власних так i третiх осiб) серед iнвесторiв та посередникiв;
2) операцiї купiвлi-продажу цiнних паперiв на ринку за дорученням i за рахунок клiєнтiв (брокерськi операцiї);
3) операцiї зберiгання i управлiння цiнними паперами (операцiї депо);
Хоча основною метою дiяльностi комерцiйних банкiв є отримання прибутку, вони не можуть вкладати усi ресурси тiльки у високодохiднi активи (види позик та iнвестицiй), оскiльки при здiйсненнi активних операцiй банки водночас повиннi забезпечувати своєчасне повернення коштiв їх власникам, тобто виконувати свої зобов’язання за пасивами. Тому частина активних операцiй комерiйного банку передбачає утворення поточних резрервiв платiжних засобiв з метою постiйного пiдтримання платоспроможностi банку. Цi резервми подiляються на двi основнi групи ¾ первиннi та вториннi.
Первиннi резерви являють собою вкладння банку у високолiкiвднi активи, якi негайно можуть бути використанi як засiб платежу. До них належать кошти на кореспондентському рахунку в центральному банку i на рахунках в iнших банках, що забезпечують можливiсть безперебiйної органiзацiї безготiвкових розрахункiв, а також залишки готiвки в касi банку, що служить для готiвкових платежiв.
Групу вторинних резервiв утворюють вкладення в активи, якi можна перетворити на платiжнi засоби з мiнiмальною затримкою ¾ це, як правило, iнвестицiї у короткостроковi державнi цiннi папери або борговi зобов’язання iнших банкiв, що приносять незначний дохiд, однак мають високий рiвень лiквiдностi. Вториннi резерви по сутi є джерелом поповнення коштiв первинних резервiв.
Постiйне утримання певної частини активiв комерцiйного банку у формi первинних та вторинних резервiв забезпечує високий рiвень його платоспроможностi, що створює умови ефективної реалiзацiї банком кредитно-розрахункових, депозитних та iнших послуг клiєнтам.
| 
