Акцiонернi банки в Росiї в XVIII-XIX столiттях
Змiст
Вступ
Акцiонернi банки в Росiї у XVIII-XIX столiттях
Висновок
Список лiтератури
Вступ
Банки представляють собою економiчнi органи, призначенi для обслуговування всiх ринкових вiдносин. Банки слiд розглядати як важливу складову частину бiзнесу, дiлового свiту. Вони акумулюють грошовi кошти, надають кредити, проводять грошовi розрахунки, емiтують в обiг грошовi знаки, обслуговують ринки цiнних паперiв, надають рiзноманiтнi економiчнi послуги.
Корiння росiйських банкiв йдуть в епоху Великого Новгорода (12-15 ст.). Вже в той час здiйснювалися банкiвськi операцiї, приймалися грошовi внески, видавалися кредити пiд заставу i т. д. Бiльш серйозний розвиток банкiвська справа в Росiї отримало в першiй половинi XVIII столiття, коли влада почала всiляко сприяти фiнансовому справi i розвитку банкiв.
У мiру розвитку обсягiв виробництва та обiгу роль банкiв у зростала всiх країнах. З'явилися вiльнi грошовi ресурси, якi акумулювалися i прямували у виглядi позик промисловцям i торговцям. Розвиток товарно-грошового обiгу в усiх галузях господарства зумовлювало капiталу розширення банкiвського. До первiсної функцiї банкiв - торгiвлi грошима додавалася нова функцiя - управлiння капiталом, що приносить вiдсотки. Банки як збирачi капiталу стали обслуговувати весь процес виробництва i отримали можливiсть впливати на нього.
З скромних установ по зберiганню грошей, iз скромних посередникiв банки перетворилися на активних учасникiв збiльшення промислового капiталу i стимуляторiв виробництва розвитку суспiльного.
У своєму розвитку банкiвська система Росiї пройшла кiлька етапiв. Умовно їх можна роздiлити на п'ять:
з 1860 по 1917 р. - Перiод розвитку i вдосконалення банкiвської системи;
з 1917 по 1930 р. - Формування нової банкiвської системи;
з 1988 р. по теперiшнiй час - формування сучасної ринкової банкiвської системи.
У данiй роботi будуть розглянутi етапи розвитку банкiвської справи в 18-19 столiттях, як найбiльш цiкавий перiод становлення.
акцiонерний банк росiя iмператор
Лихварство в Київськiй Русi було досить широко розвинене. Кредитнi вiдносини в Правдi Руськiй називаються "боргом", а грошовий позичковий вiдсоток - "резом"; надання грошової позики iменується як "дача кун i рез". Грошi, вiдданi в борг пiд вiдсотки, носили тодi назву "iсто" ("iстоє"). Окрiм грошових позик на Русi iснували борговi зобов'язання в натуральнiй формi: "настав мед", "жито пiд просо" (пiд просо - вiд дiєслова просипати, т е давати зерно в борг з умовою повернення його з надбавкою) - позички продуктами з умовою їх повернення їх з надбавкою.
"Статут Володимир Всеволодовича") установлено, що "позикодавець", що позичив свої грошi за вiдсотки "в третину куни", має право стягувати вiдсотки по позицi всього 2 рази, пiсля чого вiн може отримати тiльки свiй капiтал - позиченi грошi (таким чином, вiдсоток по кредиту не мiг перевищувати близько 66%). Якщо ж "позикодавець" такий вiдсоток отримав три рази, то вiн втрачав право i на отримання свого капiталу вiд боржника (таким чином, до порушив кредитору застосовувалися першi штрафнi санкцiї - по сутi, його позбавляли всякого доходу за позикою). Хоча все одно позичковий вiдсоток був дуже високий.
У стародавнiй Русi iснувало законодавство про закупiв i холопiв. Закуп - це простолюдин, вимушений вдатися до позичку у грошовiй формi або у виглядi сiльськогосподарського iнвентарю. Закуп повинен був вiдпрацювати свiй борг у господарствi позикодавця, який ставав паном закупа. Борг смерд мiг вiдпрацьовувати як у домi пана (простий закуп), так i в полi пана (релейний закуп). У результатi руйнування смердiв закупки широко поширювалося.
У XIV-XV лихварством також займалися i монастирi, звужуючи свої пожертви.
У 1550 р в Судебник Івана IV було встановлено максимальний розмiр суми, яку могли взяти люди, вiльнi вiд крiпацтва, - 15 рублiв, причому в цьому випадку угоду обов'язково треба було оформити боярином i дяком. Цей борг так i називався - "кабала". Вiльна людина, працюючи за вiдсотки на господаря, жив у нього, одержуючи харчування та одяг. Оскiльки не було можливостi погасити борг, робота на господаря тривало життя всю. Звiдси до цих пiр у росiйської людини таке негативне ставлення до слова "кабала".
Вже при Петровi I скарбниця почала видавати позики для заохочення приватного пiдприємництва, але особливих кредитних установлень не було, i приватний кредит був досить дорогий - 12, 15 i навiть 20%%. У 1733 роцi була органiзована монетна контора - перша спроба органiзацiї публiчного i дешевого кредиту. Позики видавалися всiх без рiзницi на їх стан. Монетна контора видавала приватним особам позики пiд заставу золота i срiбла пiд 8% рiчних. Однак кредитнi операцiї Монетної контори були дуже незначнi i незабаром були припиненi.
Першi банки Росiї
Перша спроба створення в Росiї установи подiбного банку була зроблена в 1665 р. у Псковi ще до формування банкiвської системи в Англiї. Це було зумовлене гострою потребою росiйських купцiв у дешевому кредитi у зв'язку зi зростанням обсягiв зовнiшньої торгiвлi i посиленням конкуренцiї з iноземними купцями. Спроба Псковського воєводи А. Л. Ордин-Нащокiна використовувати мiську управу в якостi своєрiдного банку негайно була припинена центральним урядом, розцiнили такi дiї як прагнення Пскова "жити за своїм статутом". Воєводу А. Л. Ордин-Нащокiна вiдкликали з Пскова, а новий воєвода лiквiдував всi його нововведення. Банки як особливi iнститути почали створюватися в Росiї лише через 100 рокiв.
13 травня 1754 указом iмператрицi засновуються Державнi Позиковi Банки для дворянства (Дворянськi Банки) в Москвi i Санкт-Петербурзi при Сенатi i Сенатськiй конторi. Цим же указом засновується Купецький банк у Санкт-Петербурзi за Комерц - Колегiї.
Дворянський банк мав основним капiталом 750 000 рублiв i мав свої контори в Москвi та Петербурзi, видаючи позики, з 6% рiчних, строком на рiк, пiд заставу:
1) золота, срiбла, алмазних речей i перлiв - у розмiрi 1/3 вартостi;
"знатних, заможних i надiйних людей". Вiдстрочення позик не повиннi були перевищувати бiльше 3 рокiв, пiсля чого не викуплене маєток пiдлягало продажу з торгiв. Основний капiтал Дворянських банкiв спочатку складала 740 тис. руб. У царювання Катерини II основний капiтал був збiльшений до 6 млн. руб.
Портi, пiд заставу товарiв строком на 1 - 6 мiсяцiв. Роком пiзнiше термiни позик були збiльшенi до 1 року, а в 1764 р. дозволялося видавати купцям позики без застави товару - за порукою магiстратiв i ратушi.
Дiяльнiсть перших кредитних установ, як дворянських, так i купецьких, була малоуспiшними. Вони не виправдовували очiкувань росiйського уряду. Казеннi капiтали, виданi банком для обороту, були розданi в порiвняно деякi руки, в яких грошi i продовжували залишатися. Помiщики не лише не повертали у строк позичок, але здебiльшого не платили i вiдсоткiв. Пiдписана законом продаж прострочений них застав на дiлi не застосовувалася; правильного бухгалтерського облiку не було; звiти, поставши неушкодженої Імператрицi, були досить приблизнi, в рiзний час були встановленi зловживання.
були грати, при вiдсутностi правильного ведення книг i без строго встановлених почав дiяльностi, справи банкiв стали падати.
У пiдсумку, Санкт-Петербурзький i Московський дворянськi банки були закритi в 1785 р. Їх справи були переданi знову заснованому Державний позиковий банк. Купецький банк закритий в 1782 р
"Державний Позиковий Банк", який займався видачею позик землевласникам з дворян для полiпшення їх господарства. Вiн видавав позику пiд маєтки, будинки i фабрики строком на 20 рокiв пiд 8% рiчних дворянам i на 22 роки пiд 7% мiстам. Капiталом банку стали всi готiвковi суми, що знаходяться в закритих Дворянських банках, однак, оборотних його коштiв було недостатньо для задоволення всiєї потреби в земельному кредитi. Позиковий банк був лiквiдований в 1860 р.
"Мiдний банк", "Банкiвськi контори вексельного виробництва" мiж мiстами, якi займалися видачею позик купцям i фабрикантам мiдною монетою пiд забезпечення перекладних векселiв. При поверненнi судно отримувачiв зобов'язаний був повернути позики срiблом.
Стараннями графа І.І. Шувалова в 1760 р. був заснований "Банк Артилерiйського Інженерного Корпусу". Однак все заснованi кредитнi органiзацiї не змогли надати значного впливу на розвиток кредиту в ту епоху.
Подальший розвиток банкiвської справи продовжується при Катеринi II. У 1769 р. були створенi асигнацiйнi банки, якi займалися головним чином введенням в обiг паперових грошей. Незважаючи на контроль, сконцентрований у руках губернаторiв i городничих, дiяльнiсть усiх цих контор виявилася неуспiшною, i вони поступово стали закриватися. У 1786 р. Асигнацiйнi банки були перейменованi в один "Державний Асигнацiйний Банк". Пiсля викупу урядом усiх асигнацiй i замiною їх в 1843 р. Державними кредитними квитками цей вiн сам по собi припинив своє iснування.
Пiзнiше велику роль у веденнi кредитно-грошових операцiй мiж Петербургом, Москвою i губернськими мiстами зiграли Соляна контора, "збереженим скарбницi" при Петербурзькому i Московському виховних будинках, "накази громадського пiклування", Санкт-Петербурзька i Московська банкiвськi контори вексельного виробництва для звернення мiдних грошей.
Найстарiший мiський банк - Вологодський мiський громадський банк - було вiдкрито 29 травня 1788 р, як прояв громадської iнiцiативи в банкiвськiй справi. Його початковий (статутний) капiтал склали добровiльнi внески вкладникiв: купцiв (по 50 коп. з 1000 рублiв капiталу.), Цехових i мiщан (по 10 коп. з душi.).
Цей банк став не тiльки першим мiським банком в Росiї, але i єдиним до 1809 року. Вiн став прообразом мiських громадських банкiв, якi з часом виникли в повiтових мiстах: Слобiдському Вятської губернiї (1809 р.), Остатковi Тверськiй губернiї (1818 р), Яренского i Великому Устюге (1846 р.), Устьсисольському (1864 р.), Череповцi (1866 р.), Грязовець (1886 р.). Дiяльнiсть цих банкiв носила мiсцевий характер, надавали вони кредити купцям, мiщанам i цеховим майстрам, якi проживали в даному мiстi.
Акцiонернi банки в Росiї у XVIII-XIX столiттях
У 1818 р. iмператором Олександром I був заснований "Державний Комерцiйний Банк", необхiднiсть створення якого полягала в тому, щоб оживити промисловiсть i надати допомогу розвитку дрiбного кредиту. Цьому банку надавалося право облiку векселiв, право прийому вкладiв на зберiгання i право здiйснення переказiв.
вкладiв i секретними запозиченнями на потреби уряду. Передбачалося з часом припинити випуск асигнацiй, знову створеному банку надати статус незалежної органiзацiї i акцiонерну форму з капiталом 50 млн. рублiв, що формувався з акцiй по 1 тис. руб. кожна. Таким чином, новий Комерцiйний банк був задуманий як акцiонерний.
З 1818 по 1821 рр. банком були вiдкритi 6 вiддiлень у великих мiстах (Москва, Одеса, Рига, Нижнiй Новгород, Архангельськ, Астрахань), в перiод 1838-1852 рр. - Ще 6 вiддiлень (Київ, Харкiв, Єкатеринбург, Ирбит, Рибiнськ, Полтава). Банк залучив високим вiдсотком великi вклади не тiльки росiйських, але i зарубiжних пiдприємцiв.
Однак реформи в повнiй мiрi здiйсненi не були. Залученi кошти використовувалися недостатньо ефективно. Банк мав обмеження по кредитуванню (максимально 60 000 рублiв), крiм того, вiдсоток по позицi був досить високий в порiвняннi з приватними кредиторами; для переказiв приймалися тiльки великi суми (вiд 5000 руб). Державний комерцiйний банк проiснував до 1860 р, коли був реорганiзований у перший в Росiї Державний банк.
Санкт-Петербурзький приватний комерцiйний банк, перший акцiонерний банк Росiї. Головою його правлiння був Г. П. Єлiсєєв, один iз засновникiв торгового дому "Брати Єлiсєєва". Банк заснований в 1864 з метою кредитування торговельних угод на Петербурзькiй бiржi.
Спочатку його основний капiтал був визначений у 2 000 000 рублiв (8000 акцiй по 250 руб). За два роки банк залучив кошти у виглядi залишкiв на поточних рахунках i вкладах на 4 000 000. Актив банку складався переважно з облiково-позичкових операцiй. Розрахунки мiж клiєнтами вироблялися чеками. Чистий прибуток банку за 1864-1865 рр. склала 251 000 рублiв, в 1866 р - вже 500 000 руб, в 1867 р - 592 000 руб. Дивiденди акцiонерам виплачувалися в розмiрi 8,6 - 11,4%%.
промисловiсть, активно брав участь у створеннi нових i розширеннi дiяли металургiйних, машинобудiвних, хiмiчних та iнших пiдприємств.
У 1870-х рр. i на початку 20 ст. банк був близький до краху, але вцiлiв завдяки допомозi уряду. У роки передвоєнного економiчного пiдйому брав участь у фiнансуваннi промисловостi, органiзацiї монополiстичних об'єднань, дiючи в союзi з Росiйсько-Азiатським банком. До 1917 увiйшов до десятки найбiльших банкiв Росiї. Розмiщувався на набережнiй Англiйської, 18, в 1906-10 - проспект на Невському, 28, з 1911 -. Проспект на Невському, 1/4.
Азовсько-донський комерцiйний банк був акцiонерним банком Росiйської iмперiї i був заснований у 1871р. Правлiння банку розташовувалося в Таганрозi, а з 1903р. - у Петербурзi. Засновниками банку стали петербурзькi i пiвденноросiйськi банкiри i торговцi грецького та єврейського походження, що спецiалiзуються на зовнiшньоторговельних операцiях: Іван Скараманга, Якiв i Самуїл Полякови, Марк Вальян, Марк Драшкович, Федiр Родоконакi, Самуїл Гвейер i Леон Розенталь.
Основний капiтал у 1871р. становив 3 млн. руб., 1917р а к. вже 60 млн. руб. У в кiнцi XIX ст. це був найбiльший провiнцiйний банк; спецiалiзується на кредитуваннi внутрiшньої i зовнiшньої торгiвлi, модель операцiй якого мала ряд особливостей: поряд з традицiйним кредитуванням у виглядi облiку торгових векселiв, курсовi та комiсiйнi операцiї приносили банку вiд 20 до 30% доходу, що можна порiвняти з петербурзькими дiловими банками, проте досягалася ця цифра не за рахунок операцiй, пов'язаних з дiяльнiстю на фондовому ринку, а за рахунок угод зовнiшньоторговельних.
Банк придiляв пiдвищену увагу в чистому виглядi пiд товарної ССУ-дам, ще мало характерним для цього перiоду в дiяльностi iнших банкiв; в iстотнiй мiрi спирався на власнi кошти (20% пасивiв), поточнi рахунки i кошти вiд кореспондентiв (до 45% пасивiв), мало залучав вклади (5%). У порiвняннi з iншими провiнцiйними банками, Азовсько-Донський банк демонстрував високi щорiчнi пiдсумковi фiнансовi показники.
З 1903р. пiсля переведення банку до Петербурга фактичним керiвником банку стає новий директор-розпорядник Кам'янка Борис Абрамович. З цього часу банк починає активно дiяти у промисловостi. У перiод кризи на початку XX ст. банк зайнявся кредитуванням i реорганiзацiєю опинилися у важкiй ситуацiї пiдприємств.
До початку Першої свiтової вiйни Азовсько-Донський банк патронував потужнi промисловi групи в провiдних галузях: кам'яновугiльної, цементної, скляної, целюлозно-паперової, хiмiчної, текстильної, цукрової та iн. Металургiйна група Азовсько-Донського банку включала великi пiдприємства Пiвдня Росiї та Уралу на чолi з одним з лiдерiв галузi - Таганрозьким суспiльством.
Азовсько-Донський банк не брав участь в Росiйськiй генеральної нафтової корпорацiї, органiзованої в Лондонi найбiльшими росiйськими банками, i сформував власну групу нафтових пiдприємств, будучи тiсно пов'язаним iз Товариством братiв Нобель. Банк брав участь в установi залiзничних товариств, мав тiснi зв'язки з Донським земельним банком, а також займався засновництвом з наступним продажем нових акцiонерних товариств в гiрничодобувнiй промисловостi, для чого в 1910р. органiзував "Росiйське гiрничопромислове комiсiйну суспiльство" (РОСГОРН), яке займалося крiм iншого технiко-економiчною пiдготовкою iнвестицiйних проектiв.
Одним з важливих напрямкiв в дiяльностi Азовсько-Донського банку як i ранiше була торгiвля. Банк контролював або надавав банкiвськi послуги низцi провiдних зовнiшньоторговельних, торгово-транспортних i пароплавних компанiй. Азовсько-Донський банк також активно торгував за свiй рахунок i за комiсiйнi зерном, борошном, цукром, бавовною, вугiллям, залiзною рудою, марганцем.
капiтали, iстотна частина акцiй банку була розмiщена серед дрiбних власникiв у Францiї i Нiмеччинi, проте банк перебував у повнiй владi членiв ради та правлiння, якi мали невеликим пакетом акцiй. Не маючи закордонних вiддiлень, Азовсько-Донський банк володiв бiльшiстю акцiй французького "Банк дей Пейi дю Нор".
З 1910р. Б. А. Кам'янка - голова банку правлiння, широко Через Вест в росiйських i свiтових дiлових колах, лiдер єврейської громади Петербурга. Азовсько-Донський банк намагався конкурувати з бiльш сильними петербурзькими банками, вступаючи в угоди з банками та банкiрськими будинками "другого ешелону", однак до 1912р. увiйшов у групу Петербурзького Мiжнародного банку.
Успiшна дiяльнiсть перших комерцiйних банкiв послужила поштовхом до масового засновництва банкiв. Засновниками стають професiонали - банкiвськi установи, що бiржовi дiлки, якi залучили в своє середовище впливових осiб або осiб, що мали гучнi iмена або зв'язки у вищих сферах. Група засновникiв зазвичай входила в згоду з окремими пiдприємцями, що бажали вигiдно розмiстити свої капiтали, або з мiсцевими жителями, зацiкавленими у вiдкриттi банку, або з iноземними кореспондентами. Таким чином збирався першопочатковий капiтал, потiм засновники домагалися реєстрацiю статуту i пускали акцiї на бiржу в продаж.
У 1863 р. був затверджений статут "Товариства Взаємного Кредиту" у Санкт-Петербурзi", Акцiонерного комерцiйного банку" i статут першого земельного установи, яке було засноване на принципi взаємностi - "Херсонського Земельного Банку".
З 1866 р в Москвi почав працювати Купецький банк, основним видом активних операцiй якого були облiк i видача позик пiд цiннi папери. У 1866 р. був вироблений i затверджений статут "Товариства Поземельного Кредиту", а в 1871 р. - Статут "Акцiонерного Харкiвського Земельного Банку".
Попит на акцiї комерцiйних банкiв наприкiнцi 60-х рокiв XIX столiття надзвичайно зрiс. Наприклад, при передплатi на акцiї Санкт-петербурзького мiжнародного банку (1869 р.) На суму 1 200 000 руб протягом трьох днiв надiйшли вимоги на 350 000 000 руб.
222 мiських громадських банку.
У цей же перiод виявляються зачатки концентрацiї в банкiвськiй справi: Росiйський торгово-промисловий банк вступає в дiловi зв'язки з Росiйським торгово-комiсiйним банком, Мiнський комерцiйний банк змiцнює вiдносини з Санкт-Петербурзьким облiкових i позичковим банком, Сибiрський торговий банк скуповує акцiї Кременчуцького комерцiйного банку, бажаючи зробити його своїм фiлiєю.
· Банки з англiйським впливом (Росiйська торгово-промисловий банк, Росiйсько-англiйський банк)
· Банки з нiмецьким впливом (Сибiрський торговий банк, Петербурзький облiковий i позиковий банк)
Висновок
Таким чином, початок дiяльностi банкiв в Росiї можна вiднести до середини 18 столiття. Росiя не знала такого розмаху пiдприємницької активностi в галузi банкiвської справи аж до кiнця 20 столiття.
Останнє десятилiття 19 столiття було перiодом небаченого ще в Росiї посилення темпiв акцiонерного засновництва. Воно було складовою частиною i одним з проявiв загальноекономiчного пiдйому того часу. Найважливiшою особливiстю акцiонерного засновництва 1890-х рокiв є посилилася зв'язок його з фондовою бiржею i комерцiйними банками, якi вперше зiграли важливу роль у залученнi вiльних капiталiв в акцiонерне справу. Уряд подбав про вкладникiв, передбачивши механiзми лiквiдацiї банкiв (з визнанням неспроможностi i без визнання), крiм того, був передбачений розумний нагляд з боку мiнiстерства фiнансiв (право ревiзiї вiд 1884 р)
банкiв, але вони не конкурували мiж собою, а спiльно обслуговували народне господарство. Також Держбанк надавав фiнансову допомогу комерцiйним банкам, що потрапили в критичне становище. Акцiонернi банки спрямовували залученi капiтали на розвиток торгiвлi i промисловостi, на будiвництво залiзниць i тим самим сприяли зростанню продуктивних сил Росiї. Але банки почали надавати промисловостi не тiльки оборотнi, але i постiйнi капiтали, беручи безпосередню участь в заснуваннi промислових пiдприємств.
До початку XX столiття мiсцевi провiнцiйнi банки починають поступатися своїм мiсцем великим банкам з великою територiєю дiяльностi. При цьому виявилася тенденцiя до зосередження правлiнь таких банкiв у столицях i великих центрах промисловостi i торгiвлi. Процес супроводжувався такими явищами, як злиття, перетворення дрiбних банкiв до фiлiй бiльших.
Список лiтератури
1) Грязнова АГ, Молчанова АВ: Банкiвська система Росiї: настольний книга банкiра. Москва, Дека, 1995, Книга 1
2) Свиридов ОЮ: Грошi, кредит, банки. Ростов-на-Дону, Фенiкс, 2001 р
"Банки i банкiри", Москва, Фiнанси i статистика, 1998 р.
7) stud. ibi. spb.ru - дуже цiкавий ресурс про Петербурзькi банки
| 
