Інкорпорацiя та консолiдацiя як первиннi форми систематизацiї банкiвського законодавства України
Теоретично на банкiвське законодавство покладається завдання адекватно виразити внутрiшню суть банкiвської системи, забезпечити її стабiльнiсть i водночас мати можливiсть гнучко реагувати на постiйнi змiни [13; с. 70]. Однак, беручи до уваги розглянутi у першому роздiлi нашої роботи негативнi риси сучасного банкiвського законодавства (його множиннiсть, суперечливiсть), можна стверджувати, що на даний час забезпечити виконання поставленого завдання банкiвському законодавству не вдається. Необхiдне застосування процедури систематизацiї, першими кроками якої буде проведення первинних форм систематизацiї банкiвського законодавства – iнкорпорацiї та консолiдацiї. Останнi, незважаючи на розходження в завданнях, цiлях i засобах, мають одну спiльну властивiсть: групувати й унiфiкувати однорiдний нормативний матерiал [7; с. 173]. Саме на основi результатiв таких дiй має бути проведена кодифiкацiя банкiвського законодавства.
на такi аспекти:
б) чи включено пiд час такої iнкорпорацiї всi нормативно-правовi акти, що регулюють банкiвську дiяльнiсть;
в) чи визначено спецiальний предмет iнкорпорацiї (банкiвське законодавство).
На усi зазначенi питання вiдповiдь – негативна, а це зумовлює проведення iнкорпорацiї банкiвського законодавства.
Як правило, проведення iнкорпорацiї передує проведенню консолiдацiї, але так вiдбувається не завжди. В науцi вiдомi випадки, коли при здiйсненнi систематизацiї законодавства, що регламентує певну сферу дiяльностi, пропонується спочатку проводити консолiдацiю, а не iнкорпорацiю. Так, зокрема, С. Мiсевич зазначає, що першим етапом систематизацiї канонiчно-правових норм може стати здiйснення генеральної консолiдацiї, яка можлива у формi складення та видання повного зiбрання джерел канонiчного права; на другому етапi систематизацiї правових норм проводиться iнкорпорацiя у двох її головних формах (хронологiчнiй та предметнiй) [14; с. 8].
Беручи до уваги важливiсть цього порядкового моменту, звернемо увагу на черговiсть проведення первинних форм систематизацiї саме у банкiвському законодавствi. Для цього проведемо порiвняння сфер дiяльностi та нормативного їх закрiплення.
Предмет канонiчного права є досить специфiчним. До нього входить безсистемна сукупнiсть рiзних норм, якi дiйсно потребують первинної, так званої „грубої”, обробки. Лише згодом, коли утворена специфiчна консолiдована єднiсть (дещо подiбна за формою на сукупнiсть декiлькох нормативно-правових актiв), можна переходити до наступного рiвня упорядкування.
Ситуацiя з банкiвським законодавством зовсiм iнша. Канонiчне законодавство суттєво вiдрiзняється вiд банкiвського, тому пiдходи до систематизацiї кожної з цих частин законодавства внаслiдок об’єктивних причин будуть рiзними. Можна називати рiзнi недолiки нормативно-правових актiв, норми яких регулюють банкiвську дiяльнiсть, але їхню наявнiсть не можна пiддати сумнiву (тут не береться до уваги вiдсутнiсть нормативно-правових актiв, необхiднiсть прийняття яких обумовлена новими фiнансовими вiдносинами, iншими словами, прогалини у банкiвському законодавствi). Нарiвнi з тим, банкiвське законодавство, на вiдмiну вiд канонiчного, не є розрiзненою сукупнiстю норм. Це – певна структурована єднiсть нормативно-правових актiв, якi, однак, потребують свого удосконалення. Тому i пропонується при здiйсненнi систематизацiї банкiвського законодавства спочатку проводити iнкорпорацiю, а потiм – iншi форми систематизацiї. Саме вона пiдготує всi нормативно-правовi акти (а не норми) до подальшого удосконалення банкiвського законодавства [13; с. 365].
Що ж до самих понять „iнкорпорацiя” та „консолiдацiя”, то рiзнобiй у їх розумiннi зумовлюють необхiднiсть здiйснення етимологiчного аналiзу цих понять з додержанням хоча б найзагальнiших методологiчних правил.
Обґрунтовано, що вiдповiдно до цих правил:
1) словам треба надавати того значення, яке вони мають у вiдповiднiй лiтературнiй мовi;
2) якщо значення термiну визначено законодавцем, саме у такому смислi його й необхiдно застосовувати;
3) якщо значення термiна законодавцем не визначене, термiну треба надавати того смислу, який йому надається у загальнонауковому значеннi;
5) не треба без достатнiх пiдстав одному термiну надавати рiзних значень [1; с. 114].
Саме при додержаннi таких правил у подальшому буде здiйснено аналiз iнкорпорацiї та консолiдацiї у їх онтологiчному i спецiальному (фiнансовому) значеннi.
З урахуванням того, що поняття „iнкорпорацiя” законодавцем не визначено, при характеристицi цiєї категорiї застосуємо трьохаспектний методологiчний пiдхiд – розкриємо етимологiчнi якостi вищезазначеного поняття, його фiлософський змiст та теоретико-прикладнi ознаки.
Слово „iнкорпорацiя” походить вiд пiзньолатинського „incorporetio”, що означає „включення до свого складу”, або, якщо взяти глибше, вiд „in” – „в” та „соrрus” – „тiло”. Виходячи з цього, iнкорпорацiя має мiсце тодi, коли є основний об’єкт i до нього включається якийсь iнший, додатковий. Не випадково у текстах мiжнародних договорiв iнодi iнкорпорацiя трактується як приєднання однiєї держави до iншої на пiдставi угоди, анексiя [11; с. 114].
Фiлософський аналiз категорiї „iнкорпорацiя”, передбачає виокремлення у нiй сутностi одиничного та загального начала. Так, поняття „iнкорпорацiя” та „iнкорпорацiя банкiвського законодавства” обумовленi спiввiдношенням як загальне та одиничне. Вiдповiдно до цього неможливо розглядати сутнiсть iнкорпорацiї банкiвського законодавства, не охарактеризувавши перед тим явище iнкорпорацiї в його загальному аспектi.
Із тексту нормативних актiв виключаються також рiзного роду оперативнi доручення й iншi нормативнi приписи, тимчасовi норми, строк дiї яких закiнчився, вiдомостi про осiб, що пiдписали вiдповiдний нормативний акт [11; с. 407].
Отже, за допомогою iнкорпорацiї досягається всебiчне та повне викладення нормативно-правового матерiалу, який належить до певного перiоду часу або до певної сфери суспiльних вiдносин, що має самостiйне значення в процесi функцiонування суспiльства [9; с. 30].
Щодо iнкорпорацiї банкiвського законодавства, то вона представляє собою процедуру приведення до певної системи нормативно-правових актiв, норми яких регулюють банкiвську дiяльнiсть. Сутнiсна одиничнiсть категорiї iнкорпорацiї банкiвського законодавства проявляється у тому, що вона представляє собою систематичну iнкорпорацiю, тобто здiйснюється за предметною ознакою (проведення iнкорпорацiї нормативно-правових актiв, норми яких регламентують саме сферу банкiвської дiяльностi).
Іншi характернi ознаки iнкорпорацiї банкiвського законодавства фактично збiгаються з ознаками iнкорпорацiї, оскiльки одиничне розвивається на загальному. Базуючись на останньому, одиничному не властиве суперечити йому, воно може тiльки доповнювати. А отже, у процесi проведення iнкорпорацiї банкiвського законодавства упорядковуються банкiвськi нормативно-правовi акти, виключаються застарiлi банкiвськi норми, зберiгається офiцiйна сила переробленого внаслiдок iнкорпорацiї нормативно-правового акта, норми якого регулюють банкiвську дiяльнiсть.
Розглянемо вiдмiнностi iнкорпорацiї вiд iнших форм систематизацiї законодавства. Інкорпорацiя вiдрiзняється вiд консолiдацiї законодавства об’єктом та метою проведення. Тобто при iнкорпорацiї уповноваженi особи намагаються згрупувати нормативно-правовi акти, норми яких регулюють певнi вiдносини, для досягнення зручностi у використаннi цих актiв на практицi, а при консолiдацiї – за нових економiчно-правових обставин об’єднуються норми рiзних нормативно-правових актiв в один акт для новiтнього регулювання певних вiдносин.
Визначимо види iнкорпорацiї. За юридичним значенням iнкорпорацiя подiляється на неофiцiйну та офiцiйну.
Неофiцiйнi систематичнi збiрники формуються окремими вiдомствами, науковими та навчальними закладами, приватними особами без спецiального доручення i контролю правотворчого органу. Тому неофiцiйнi iнкорпорованi збiрники не можна розцiнювати як джерело законодавства, форму опублiкування нормативних актiв. На них не можна посилатися у процесi правотворчостi та застосування права.
Офiцiйна iнкорпорацiя припускає затвердження унiфiкованих збiрникiв iнкорпорованих актiв органами, якi видали цi акти. За своєю природою, акт офiцiйної iнкорпорацiї – це спосiб опублiкування i переопублiкування чинних нормативних положень [7; с. 174-175].
Слiд мати на увазi, що викладення змiсту нормативно-правових актiв при здiйсненнi офiцiйної iнкорпорацiї iнодi може зазнавати деяких змiн, оскiльки вона не зводиться до простого вiдтворення ранiше виданих актiв, а нормативний матерiал, що об’єднується, пiдлягає бiльш-менш складнiй зовнiшнiй обробцi: до тексту акта вносяться наступнi офiцiйнi змiни, виключаються статтi й пункти, що втратили силу, або мали тимчасове значення, або мiстять явнi суперечностi тощо [8; с. 161].
за дорученням правостворюючого органу (органiв) спецiально уповноваженими на це органами, причому правостворюючий орган офiцiйно не затверджує i не схвалює такий збiрник, i тому тексти розмiщених у ньому актiв не набувають офiцiйного характеру [15; с. 355]. На наш погляд, трьохвидовий подiл iнкорпорацiї є бiльш доцiльним, оскiльки детальнiше розкриває глибину її сутностi, проте для iнкорпорацiї саме банкiвського законодавства вiн не має принципового значення.
Як розглядалося вище, iнкорпорацiя законодавства подiляється на офiцiйну, офiцiозну та неофiцiйну. У силу своєї одиничної сутностi iнкорпорацiя банкiвського законодавства може подiлятися на такi ж види. Постає питання про те, який же вид iнкорпорацiї банкiвського законодавства краще використати в аспектi майбутнiх фiнансово-правових систематизацiйних процесiв.
Нормативно-правове поле постiйно функцiонує i розвивається. Тому є можливим проведення усiх видiв iнкорпорацiї банкiвського законодавства. Проте одна справа, коли iнкорпорацiя банкiвського законодавства проводиться без перспективи подальшого проведення консолiдацiї та кодифiкацiї, i зовсiм iнша – коли така перспектива є.
Перший випадок передбачає проведення будь-якого виду iнкорпорацiї банкiвського законодавства, другий – у виглядi офiцiйної iнкорпорацiї банкiвського законодавства.
на це, проведення неофiцiйної iнкорпорацiї банкiвського законодавства, хоча i може бути здiйснений зацiкавленими особами, проте не є основним напрямком дiяльностi для спецiально уповноважених суб’єктiв iнкорпорацiї.
На нашу думку, у даному випадку при iнкорпорацiї банкiвського законодавства варто вiддати перевагу офiцiйнiй iнкорпорацiї, оскiльки її проведення передбачає в подальшому розробку офiцiйного кодифiкацiйного акта – Банкiвського кодексу України.
Результатом проведення будь-якої iнкорпорацiї є iнкорпорованi збiрники, де нормативно-правовi акти розташовуються у хронологiчному або алфавiтному порядку, за предметною ознакою, з урахуванням юридичної чинностi об’єднуваних актiв тощо [12; с. 259]. Таким чином, наслiдком iнкорпорацiї банкiвського законодавства буде також iнкорпорацiйний збiрник. Інкорпорованим збiрником пропонується вважати або багатотомне видання нормативно-правових актiв на рознiмних зошитах, якi регулюють банкiвську дiяльнiсть, або електронно-iнформацiйну систему даних про акти банкiвського законодавства.
Серед основних принципiв формування матерiалiв iнкорпорацiйного збiрника в юридичнiй лiтературi видiляють:
1) змiст збiрника складають не тiльки чиннi закони, а й пiдзаконнi акти;
3) матерiали збiрника формуються з опублiкованих i неопублiкованих в офiцiйних джерелах актах;
4) видання збiрника здiйснюється на рознiмних зошитах;
5) кожний роздiл збiрника i збiрник у цiлому мають хронологiчний перелiк включених актiв, алфавiтно-предметний покажчик та iншi елементи довiдкового апарату [7; с. 176].
Змiст iнкорпорованого збiрника можна характеризувати як досить складну систематизовану сукупнiсть нормативно-правових актiв, норми яких регулюють банкiвську дiяльнiсть в Українi. Левову частку таких актiв складають фiнансовi нормативно-правовi акти.
Розглянемо проблему визначення обсягу правових актiв, якi пiдлягають iнкорпорацiї банкiвського законодавства. Її розгляд передбачає два аспекти: по-перше, обґрунтуємо, чи входять до iнкорпорованого збiрника лише нормативно-правовi акти, i по-друге, вияснимо, якi саме нормативно-правовi акти входять до цього збiрника.
Нормативно-правовий акт мiстить правовi норми, загальнi установлення, розрахованi, як правило, на довгострокове застосування i якi поширюються на невизначене коло суб’єктiв.
Нормативний акт, будучи приписом загального значення поширює свою дiю не на одне конкретно визначене правовiдношення, а на той чи iнший вид суспiльних вiдносин. Нормативнi акти характеризуються рiзноманiтнiстю у залежностi вiд виду суспiльних вiдносин, якi пiдлягають врегулюванню, методiв дiї на цi вiдносини, органiв, якi прийняли цi акти, форми актiв, їх юридичною силою. Необхiдно враховувати увесь нормативний масив у його рiзноманiтностi: закони, пiдзаконнi акти, акти мiнiстерств i вiдомств.
На вiдмiну вiд нормативно-правових актiв, iндивiдуально-правовий акт адресовано конкретному суб’єкту, застосовується одноразово i не зберiгає своєї дiї пiсля того, як припинилися конкретно визначенi вiдносини, передбаченi актом [12; с. 10-11].
У лiтературi зустрiчається думка, що у систематизацiйних процесах потрiбно використовувати не лише нормативно-правовi акти, а й iндивiдуально-правовi [10; с. 11]. Проте для проведення iнкорпорацiї банкiвського законодавства, думається, що така позицiя є не зовсiм доцiльною.
На наш погляд, пiд час здiйснення iнкорпорацiйної дiяльностi потрiбно опрацьовувати тiльки нормативно-правовi акти, оскiльки, по-перше, тiльки вони мають те загальне значення, яке суттєво вплине на розвиток i банкiвської дiяльностi, i науки фiнансового права; та, по-друге, опрацювання iндивiдуально-правових актiв розпорошить зусилля осiб, якi займаються проведенням iнкорпорацiї, а якiсних результатiв зовсiм не принесе.
Отже, до iнкорпорованого збiрника включаються чиннi нормативно-правовi акти, якi регулюють тi чи iншi аспекти банкiвської дiяльностi: закони України, акти Президента України, постанови Кабiнету Мiнiстрiв України, акти державних органiв (наприклад, рiшення Державної комiсiї з цiнних паперiв та фондового ринку), а також акти Нацiонального банку України та спiльнi постанови Нацiонального банку України та Кабiнету Мiнiстрiв України, iншi акти.
У процесi здiйснення iнкорпорацiї банкiвського законодавства немає потреби розподiляти закони, що регулюють банкiвську дiяльнiсть, на двi самостiйнi групи – групу загальних та групу спецiальних законiв. Також не є доцiльним видiляти в окрему групу i мiжнародно-правовi акти.
далi.
Окреме мiсце при проведеннi iнкорпорацiї банкiвського законодавства займає Конституцiя України. Фактично вона входить до групи законодавчих нормативно-правових актiв, прийнятих Верховною Радою України. Однак її положення в цiй групi не є однаковим iз законами України, оскiльки Конституцiя є найвищим за юридичною силою, найважливiшим у полiтико-правовiй сферi нормативно-правовим актом.
акти, якi розвивають її положення [9; с. 28].
При проведеннi iнкорпорацiї банкiвського законодавства важливо застосувати принцип конституцiйностi, який полягає у забезпеченнi пiдпорядкованостi норм банкiвського законодавства основоположним засадам Конституцiї України, використаннi у регламентацiї банкiвських вiдносин конституцiйних норм.
Вплив Конституцiї України на нормативне регулювання банкiвських вiдносин досить значний. Дослiджуючи це питання, О. Сугоняко, А. Кампо та А. Жуков видiляють такi напрями впливу:
1) конституцiйнi засади банкiвської правової полiтики держави;
3) Конституцiя України є актом безпосередньої дiї;
4) Конституцiя України є джерелом банкiвського законодавства;
5) Конституцiя України є засобом правового обмеження публiчної влади у сферi банкiвської дiяльностi [19; с. 26-27].
Власне тому норми, якi встановлюють загальнi конституцiйнi принципи органiзацiї банкiвської дiяльностi в Українi, повиннi стояти на першому мiсцi в групi законодавчих нормативно-правових актiв, норми яких регламентують банкiвську дiяльнiсть.
Іншими словами, в процесi побудови змiсту iнкорпорованого збiрника банкiвського законодавства необхiдно забезпечити застосування принципу конституцiйностi. Крiм того, iнкорпорований збiрник повинен розпочинатися витягом з Конституцiї України, в якому мiстяться норми, що регулюють банкiвську дiяльнiсть.
Розглянемо питання потреби включення до iнкорпорованого збiрника локальних актiв банкiв. Як зазначає Ю. Ващенко, локальними актами є акти, якi приймаються уповноваженими органами пiдприємств, установ, органiзацiй вiдповiдно до законодавства, регламентують вiдносини, якi виникають у межах цiєї юридичної особи [7; с. 37].
Згiдно чинного законодавства банки є статутними установами. Тобто свою дiяльнiсть вони повиннi здiйснювати на пiдставi затверджених i зареєстрованих у встановленому законодавством порядку статутiв. Такi статути, за визначенням О. Орлюк, є локальними актами для банкiвських установ, якi нормативно визначають цiлi та предмет дiяльностi конкретного банку, вiд яких вiдхилятися без змiни статуту заборонено. Фактично статут визначає межi спецiальної правоздатностi банкiвської установи як юридичної особи [8; с. 75-76].
Завдяки такiй своїй характеристицi, як регламентацiя дiяльностi конкретно визначеного банку, статути не можна вносити до iнкорпорованих збiрникiв. До останнiх вiдносять акти, якi за своєю юридичною силою поширюються на всю територiю України (або на її частину) та стосуються всiх банкiв України (або певної їх кiлькостi). При цьому значення статутiв для банкiв не має потреби звужувати – воно проявляється у закрiпленнi за цими документами статусу джерела банкiвського права.
Ця ж причина змушує не вносити до iнкорпорованого збiрника й iншi локальнi акти банкiв – банкiвськi лiцензiї, акти, що встановлюють правила обслуговування клiєнтiв, положення про окремi служби всерединi самої банкiвської установи (про юридичну службу, про вiддiл кредитування, про ревiзiйну комiсiю, вiддiл внутрiшнього аудиту тощо), а також нормативнi акти, якi визначають правовий статус фiлiй та представництв банкiвських установ, межi їхньої компетенцiї та питання взаємовiдносин мiж самим банком та вiдокремленим пiдроздiлом [9; с. 40].
Якщо локальнi акти банкiв регламентують дiяльнiсть конкретного банку, i тому не можуть бути включенi до iнкорпорованого збiрника, то окремi, специфiчнi, банкiвськi акти не включаються в силу свого загально засадного характеру. Серед таких актiв – рiшення та висновки Конституцiйного суду України.
На нашу думку, не потрiбно применшувати роль актiв Конституцiйного суду України. У силу свого впливу, який вони здiйснюють на всi фiнансовi, у тому числi банкiвськi вiдносини, змiнюються i науковi погляди на їх природу.
речi, саме таким шляхом пiшли i частина пострадянських держав – Азербайджан, Вiрменiя, Республiка Бiлорусь, Казахстан, Литва [1; с. 41-42]. На пiдтвердження такої пропозицiї, Е. Дмитренко пише, що особлива юридична сила рiшень органiв конституцiйної юрисдикцiї вiдрiзняє їх вiд актiв судiв загальної юрисдикцiї та iнших судових органiв i водночас зближує з актами законодавства, оскiльки рiшенням цих органiв з конкретних справ надається характер юридичного прецеденту [6; с. 133].
Згiдно Закону України „Про Конституцiйний Суд України” [11] Конституцiйний Суд України приймає рiшення i дає висновки у справах щодо:
1) конституцiйностi законiв та iнших правових актiв Верховної Ради України, актiв Президента України, актiв Кабiнету Мiнiстрiв України, правових актiв Верховної Ради Автономної Республiки Крим;
3) додержання конституцiйної процедури розслiдування i розгляду справи про усунення президента України з поста у порядку iмпiчменту;
4) офiцiйного тлумачення Конституцiї та законiв України.
Власне вплив на банкiвськi вiдносини Конституцiйний Суд України реалiзовує, виконуючи перше та четверте iз перелiчених повноважень. Рiшення Конституцiйного Суду України по таких справах не має пiдстав вiдносити до новостворених нормативних документiв, що займуть певне мiсце серед пiдзаконних актiв. Адже специфiка нормативних приписiв рiшень Конституцiйного Суду України полягає в тому, що такi приписи не створюють нових рiзновидiв фiнансово-правового регулювання, а дають тлумачення iснуючих фiнансово-правових норм [8; с. 132], у тому числi i банкiвських. Іншими словами, пише Т. Латковська, основне завдання органу конституцiйної юрисдикцiї – не створення правових норм, а розкриття їх реального змiсту, не змiна конституцiйних приписiв, а їх тлумачення [9; с. 74].
Пiдсумовуючи, зазначимо, що прийнятi рiшення не є правостворюючими актами, в їх складi немає нових банкiвських юридичних норм; цi акти характеризуються як iнтерпретацiйнi, тобто вони пояснюють iснуючi норми та обумовлюють їх правильне застосування. Беручи це до уваги, рiшення Конституцiйного суду України не повиннi входити до iнкорпорованого збiрника. Однак акти Конституцiйного Суду України необхiдно враховувати при проведеннi подальших етапiв систематизацiї банкiвського законодавства, оскiльки вони все ж таки є джерелами банкiвського права.
застосуваннi норм; до її змiсту входять також узагальнення висновкiв правозастосовної дiяльностi всiх ланок судової системи та офiцiйне нормативне тлумачення права. На думку Е. Дмитренко, судова практика, яка закрiплюється в окремих рiшеннях з фiнансових (у тому числi, банкiвських) питань, на вiдмiну вiд керiвних роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, не має обов’язкового значення, але вона є необхiдною:
а) для з’ясування змiсту фiнансового законодавства та його правильного застосування;
б) для врахування у процесi вдосконалення чинного законодавства i видання нормативно-правових актiв [6; с. 132].
Розглядаючи судову практику на предмет можливого включення до iнкорпорованого збiрника, можна з упевненiстю сказати, що в такому включеннi немає потреби, оскiльки подiбнi акти, реалiзовуючи норми права, не створюють новi, i крiм цього можуть бути актами iнтерпретацiйного характеру, подiбно до актiв Конституцiйного Суду України.
Теорiя фiнансового права обґрунтовує, що при розв’язаннi спорiв за участю суб’єктiв фiнансових правовiдносин судовими органами рiзних iнстанцiй не тiльки здiйснюється контроль за правильнiстю застосування фiнансового законодавства, а й узагальнюється вiдповiдна практика розв’язання таких спорiв. Вивчення цiєї практики дає можливiсть Верховному Суду України давати керiвнi роз’яснення щодо застосування фiнансового законодавства. Значення таких керiвних роз’яснень полягає в тому, що вони:
а) мiстять багато положень, вироблених судовою практикою, якi впливають на процес створення нових норм i удосконалення чинного законодавства, оскiльки вони у подальшому сприймаються законодавцем i формулюються у виглядi норм права;
б) свiдчать про ефективнiсть законодавства, вiдповiднiсть (невiдповiднiсть) окремих норм новим потребам життя;
в) конкретизують норми права, вираженi в абстрактнiй формi, наближують їх до конкретних ситуацiй;
г) мiстять тлумачення норм права, орiєнтують судову практику на правильне застосування чинного законодавства [6; с. 130-131].
Керiвнi роз’яснення Пленуму Верховного Суду України мають обов’язковий характер. Але такий характер не є загальним для всiх суб’єктiв банкiвських вiдносин, а лише для учасникiв судочинства. З iншого боку, для суб’єкта банкiвських вiдносин права, якi реалiзуються у процесi судового розгляду конкретної справи, є лише складовою частиною усiх прав зазначеного суб’єкта. Тобто, коли суб’єкт банкiвських вiдносин не виступає учасником судового розгляду, дiя актiв Верховного Суду України на нього не поширюється.
Із вищезазначеного випливає, що акти Верховного Суду України не можуть бути включенi до iнкорпорованого збiрника банкiвського законодавства в силу наступних причин:
1) акти носять, в основному, iнтерпретацiйний (пояснювальний) характер;
2) положення з актiв хоча i мають загальний характер та розрахованi на багаторазове застосування, не є нормами права, оскiльки прийнятi невiдповiдним суб’єктом правотворчостi;
3) акти дещо покращують регулювання розгляду судової справи. Але таке регулювання носить одиничний та додатковий характер.
Одиничний характер проявляється у тому, що покращення регулювання вiдносин спостерiгається тiльки у сферi судочинства, а додатковий – у тому, що основне регулювання здiйснюється законодавчими нормами.
Визначивши, якi нормативно-правовi акти входять до змiсту iнкорпорованого збiрника банкiвського законодавства, можна стверджувати, що структура цього iнкорпорованого збiрника складається з двох частин. У першiй частинi збiрника будуть зiбранi закони України i мiжнароднi акти, а у другiй – пiдзаконнi нормативно-правовi акти України. Інкорпорований збiрник iз такою структурою стане пiдґрунтям для проведення консолiдацiї банкiвського законодавства.
галузях, де немає потреби прийняття кодексiв, i як обов’язкова передумова прийняття кодексiв там, де у цьому є потреба. Таке видiлення вимагає глибшого усвiдомлення ролi правового iнституту у правовiй системi, способи його формалiзацiї у законодавствi i нагальним завданням є дослiдження цього явища, що вiдкриє перспективи розробки теоретичних i методологiчних проблем систематизацiї законодавства, сприятиме усвiдомленню здiйсненню правової реформи [11; с. 21]. Рятуючи законодавство вiд надмiрної роздробленостi, консолiдацiя тим самим сприяє об’єднанню поточної правотворчостi у спорiдненнi (однотипнi) групи i формуванню на цiй основi єдиних, унiфiкованих положень [7; с. 177].
консолiдацiї як такої. Ми цiлком погоджуємося з тими ученими, якi пiдкреслюють значення консолiдацiї, як промiжної форми систематизацiї законодавства. Так, ще на початку ХІХ столiття вiдомий державний дiяч та юрист Михайло Сперанський вважав консолiдацiю промiжним, передуючим етапом кодифiкацiї законодавства. За його баченням цiєї проблеми, без консолiдацiї неможливий процес кодифiкацiї нормативного матерiалу. Вчений надає їй особливого звучання як безумовнiй логiчнiй складовiй цього процесу упорядкування [122; с. 138.]. У кiнцi того ж столiття вiдомий нiмецький юрист К. Бергбом писав, що кодифiкацiя законодавства базується на консолiдацiї, що є принципом здорового глузду в правi [6; с. 191]. Тому починаючи з ХVІІІ столiття в Українi починає використовуватися консолiдацiйна практика. Серед консолiдацiйних актiв можна назвати „Процес короткий наказний, виданий при резиденцiї гетьманськiй” (1734), „Екстракт малоросiйських прав” (1767), консолiдацiйнi акти на теренах Закарпаття, яке входило до Чехословацької республiки. Щодо сучасних консолiдованих актiв, то як приклад, можна навести Консолiдований акт про рiвну оплату працi чоловiкiв i жiнок.
У данiй роботi консолiдацiя розглядається в аспектi перспективи розробки та прийняття Банкiвського кодексу України, а для проведення кодифiкацiї потрiбно, перш за все, значну кiлькiсть банкiвських нормативно-правових актiв об’єднати у певну групу, тобто консолiдувати, а вже потiм проводити кодифiкацiю вiтчизняного банкiвського законодавства. Таке вагоме значення консолiдацiї не знiмає з неї ряду проблем внутрiшнього онтологiчного тлумачення, без дослiдження яких неможливе повне розкриття процедури консолiдацiї законодавства.
Аналiз консолiдацiї законодавства необхiдно здiйснити поетапно. Спочатку розглянемо категорiї „консолiдацiя” та „консолiдацiя банкiвського законодавства” на основi фiлософського методу переходу вiд загального до одиничного. Такий метод був застосований при розглядi поняття iнкорпорацiї. А оскiльки як iнкорпорацiя, так i консолiдацiя спiльнi в тому, що двi є формами систематизацiї, то варто застосувати такий пiдхiд при розглядi категорiй „консолiдацiя” та „консолiдацiя банкiвського законодавства”. Пiсля чого, знаючи загальнi риси консолiдацiї, визначимо специфiчнi фiнансовi риси консолiдацiї банкiвського законодавства в аспектi її одиничного начала.
У процесi дослiдження категорiї консолiдацiї перед нами постає низка проблемних аспектiв, таких як приналежнiсть, етимологiчнi характеристики, поняттєвi ознаки консолiдацiї. Розглянемо їх.
Питання приналежностi консолiдацiї виникає у зв’язку з неоднозначною позицiєю вчених на внутрiшнє призначення консолiдацiї. У науковiй лiтературi iснують як погляди, про те, що консолiдацiя є формою систематизацiї законодавства, так i погляди, – що консолiдацiя такою формою не виступає.
Ракурсним на цю проблему є погляд С. Алєксєєва, який пише, що консолiдацiя хоча i є зведенням до одного i того ж акту рiзних нормативних приписiв з одного i того ж питання, однак за своєю сутнiстю представляє собою не бiльше чим особливий вид, спосiб зовнiшньої обробки законодавчих матерiалiв. Далi вчений зазначає, що при консолiдацiї поряд iз об’єднанням норм проводяться виключення будь-якого роду нормативних положень, якi не тiльки формально, але й фактично втратили своє значення; якi мають тимчасовий характер, а отже, застосовуються всi характернi для iнкорпорацiї прийоми зовнiшньої обробки законодавчих матерiалiв [3; с. 70].
Саме слово „консолiдацiя” походить вiд латинських слiв „соn (сum)” – „разом” та „solidо” – „об’єдную, зрощую” (пiзньолатинське „соnsolidаtiо” – об’єднання, згуртування”). Виходячи з такого етимологiчного аналiзу поняття консолiдацiї, І. Котюк та О. Котюк зазначають, що поняття „консолiдацiя правових актiв” означає об’єднання та таку зовнiшню обробку останнiх, яка полягає у розташуваннi їх у певному порядку – хронологiчному, за галузями права, окремими питаннями тощо. Наслiдком цiєї роботи є збiрники правових актiв з вiдповiдних галузей права, конкретних питань тощо. Причому така робота може мати як офiцiйний, так i неофiцiйний характер [11; с. 114].
Звернемося до проблеми термiнологiчної визначеностi категорiї консолiдацiї законодавства. У лiтературi зустрiчаються погляди, коли категорiю консолiдацiї розглядають пiд iншим термiном, залишаючи при цьому внутрiшнє змiстове значення консолiдацiї. Так, зокрема, Н. Пронюк, дослiджуючи систематизацiю українського законодавства в умовах ринкових перетворень, називає консолiдацiю iнституцiалiзацiєю [11; с. 21]. Не можемо погодитися з тим, що такий пiдхiд є доцiльним. Згiдно вище розглянутих методологiчних правил етимологiчного аналiзу будь-яких понять, недоцiльно без достатнiх пiдстав рiзним термiнам надавати одного й того ж значення, термiну треба надавати того смислу, який йому надається у загальнонауковому значеннi. А оскiльки бiльшiсть науковцiв при дослiдженнi систематизацiйних процесiв у теоретичному та прикладному аспектах пiд другою формою систематизацiї законодавства звертаються до термiну „консолiдацiя”, то варто використовувати саме цей термiн, а не будь-який iнший.
Розглянемо ще один момент термiнологiчного аналiзу категорiї „консолiдацiя”, який, однак, є вужчого характеру i стосується консолiдацiї банкiвського законодавства.
Перейдемо до теоретичної характеристики консолiдацiї законодавства та, у першу чергу, з’ясуємо її поняттєвi аспекти.
Згiдно визначення С. Станiк, консолiдацiя – це об’єднання в єдиний нормативно-правовий акт декiлькох актiв, якi регламентують дiяльнiсть в однiй сферi суспiльних вiдносин, без втручання в їхнiй змiст [15; с. 36-37]. Думку продовжує М. Кравчук, який визначає консолiдацiю як поєднання багатьох нормативно-правових актiв з одного питання рiзних епох i зведення їх в один акт, а також пристосування їх до нових економiчних i полiтичних вiдносин [13; с. 159].
У процесi консолiдацiї досягається значне спрощення та покращення форми правового регулювання. Завдяки їй полегшується пошук та розумiння дiючих по даному питанню правових норм, позбавлення законодавства вiд застарiлих норм [2; с. 40]. Її цiлями є усунення множинностi нормативних актiв, їх унiфiкацiя, створення у структурi законодавства великих блокiв нормативного матерiалу як вихiдної бази для проведення кодифiкацiйної роботи [1; с. 76].
Таким чином, можна запропонувати таке визначення консолiдацiї банкiвського законодавства.
Консолiдацiя банкiвського законодавства – це промiжна форма систематизацiї банкiвського законодавства, яка проводиться з метою об’єднання норм iнкорпорованих збiрникiв та внесення деяких уточнень до таких норм шляхом утворення консолiдованого акта.
Мета проведення консолiдацiї банкiвського законодавства – упорядкування банкiвських норм, виявлення недолiкiв i прогалин фiнансово-правової регламентацiї банкiвської дiяльностi, визначення курсу на їх усунення, створення основи для проведення кодифiкацiї банкiвського законодавства.
Перейдемо до дослiдження ознак консолiдацiї банкiвського законодавства. Перш за все, наведемо три аспекти:
1) основна ознака консолiдацiї – предмет правового регулювання, який має складну iєрархiчну структуру, що складається з юридичних понять, якi вiдображають змiст нормативних правових актiв [22; с. 10];
2) консолiдацiя тiсно пов’язана з ревiзiєю, оскiльки iнодi виявляється необхiднiсть вiдмiнити окремi застарiлi положення, щоб не включати їх у консолiдований акт [2; с. 93];
3) змiст правовiдносин при консолiдацiї не змiнюється.
На пiдставi вищенаведених положень нами визначаються такi характернi риси консолiдацiї законодавства:
3) спрямована на усунення множинностi нормативно-правових актiв та виявлення прогалин у правовому регулюваннi певних вiдносин;
Консолiдацiя банкiвського законодавства в силу свого одиничного начала в принципi повинна вiдповiдати вищезазначеним рисам консолiдацiї законодавства. Однак їй притаманнi певнi нюанси.
Розглянемо першу рису консолiдацiї – її факультативнiсть. Дана риса означає те, що консолiдацiя здiйснюється не в обов’язковому порядку, а тiльки тодi, коли для цього є достатнi пiдстави, наприклад, прийняття вiдповiдного рiшення парламентом про об’єднання певних нормативно-правових актiв, норми яких регулюють той чи iнший вид дiяльностi, як це робиться, наприклад, у Великобританiї. І цим консолiдацiя вiдрiзняється вiд iнкорпорацiї та кодифiкацiї.
Інкорпорацiя проводиться постiйно як в офiцiйному, так i неофiцiйному виглядi, оскiльки завжди iснує потреба у збiрниках нормативно-правових актiв, норми яких регламентують певну сферу вiдносин. Кодифiкацiя законодавства взагалi носить офiцiйний характер, а тому забезпечується найвищою державною пiдтримкою. Питання ж проведення консолiдацiї законодавства залишається на власний розсуд суб’єкта систематизацiйної процедури.
дiяльнiсть, а отже, масштабнiстю iнкорпорованих збiрникiв, якi необхiдно опрацювати. Без такого опрацювання здiйснити перехiд вiд iнкорпорацiї банкiвського законодавства до його кодифiкацiї надзвичайно складно, практично неможливо. Адже консолiдацiя банкiвського законодавства, це, в першу чергу, утворення нового консолiдованого (об’єднуючого) акту, який би став базою для кодифiкацiї банкiвського законодавства, тобто утворив би основу для розробки Банкiвського кодексу України.
Звiдси випливає конкретизованiсть другої риси консолiдацiї. Консолiдацiя банкiвського законодавства не проводиться у зв’язку з новою економiко-правовою ситуацiєю в Українi. Така ситуацiя спостерiгалася при розпадi Союзу Радянських Соцiалiстичних Республiк, появi ринкової економiки та закрiпленнi нових форм власностi. На даний момент нiчого подiбного у нашiй державi не вiдбувається, а тому консолiдацiя банкiвського законодавства виявляє себе не як промiжний етап у нових економiчно-соцiальних умовах, а як промiжний етап удосконалення фiнансово-правового регулювання банкiвської дiяльностi.
Третя риса консолiдацiї цiлком може стосуватися консолiдацiї банкiвського законодавства. Як i при будь-якiй консолiдацiї, її метою є упорядкування нормативно-правового матерiалу шляхом групування, виявлення недолiкiв фiнансово-правової регламентацiї, визначення курсу на їх повне усунення.
Результатом проведення будь-якої консолiдацiї, за четвертою рисою, є консолiдований акт. Такий акт притаманний i консолiдацiї банкiвського законодавства, на основi якого буде проводитися кодифiкацiя банкiвського законодавства. Однак при консолiдацiї банкiвського законодавства створення одного консолiдованого акту є недоцiльним. Це обумовлено розглянутими у першому роздiлi роботи ознаками банкiвського законодавства. Множинне та неоднорiдне банкiвське законодавство неможливо об’єднати в один консолiдований акт. Така ситуацiя вимагає пошуку iнших шляхiв реалiзацiї систематизацiйних процесiв, зокрема в аспектi консолiдацiї.
1) Консолiдований акт, який включає положення з Конституцiї України, законiв України, мiжнародних нормативно-правових актiв, ратифiкованих Верховною Радою України;
Визначимо, якi нормативно-правовi акти необхiдно об’єднати i технiчно-структурно оформити. Як зазначалося вище, до першого консолiдованого акта входять норми законiв та мiжнародно-правових актiв, норми яких регулюють банкiвську дiяльнiсть. У залежностi вiд цього факту, можна запропонувати двохроздiлову структуру консолiдованого акта. Тодi норми iз законiв України складатимуть перший роздiл консолiдованого акта, а положення з мiжнародно-правових актiв – другий. Так, до змiсту першого роздiлу консолiдованого акта пропонується включити норми з таких актiв, як: Конституцiї України; Господарського та Цивiльного кодексiв України; законiв України „Про банки i банкiвську дiяльнiсть”, „Про бухгалтерський облiк та фiнансову звiтнiсть в Українi”, „Про електронний цифровий пiдпис”, „Про електроннi документи та електронний документообiг”, „Про забезпечення вимог кредиторiв та реєстрацiю обтяжень”, „Про iпотечне кредитування, операцiї з консолiдованим iпотечним боргом та iпотечнi сертифiкати”, „Про Нацiональний банк України”, „Про органiзацiю формування та обiгу кредитних iсторiй”, „Про платiжнi системи та переказ коштiв в Українi”, „Про фiнансовi послуги та державне регулювання ринкiв фiнансових послуг”, „Про фiнансово-кредитнi механiзми i управлiння майном при будiвництвi житла та операцiях з нерухомiстю” Закон України „Про Фонд гарантування вкладiв фiзичних осiб” тощо.
Банкiвського кодексу України. Систематизацiйнiй обробцi пiдлягають, у першу чергу, норми таких основних мiжнародно-правових актiв, як:
2) Директиви Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу 2006/48/ЄС вiд 14 червня 2006 року „Щодо започаткування дiяльностi кредитних установ та її ведення” (в редакцiї вiд 27 березня 2007 року);
3) Директиви Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу 2001/24/ЄС вiд 4 квiтня 2001 року „Про реорганiзацiю та лiквiдацiю кредитних установ”;
4) Директиви Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу 2005/60/ЄС вiд 26 жовтня 2005 року „Про запобiгання використанню фiнансової системи з метою вiдмивання коштiв та фiнансування тероризму”;
5) Директиви Європейського парламенту та Ради мiнiстрiв Європейського Союзу 2006/43/ЄС вiд 17 травня 2006 року „Про обов’язковий аудит рiчної звiтностi та консолiдованої звiтностi”;
6) Консультативного листа Базельського комiтету з банкiвського регулювання „Базовi принципи ефективного нагляду за банкiвською дiяльнiстю” (квiтень 1997 року);
7) Мiжнародного договору „Сорок рекомендацiй Групи з розробки фiнансових заходiв боротьби з вiдмивання грошей (FАТF)” вiд 24 вересня 2003 року тощо.
Пiдкреслимо, що вищезазначений перелiк не є кiнцевим, i до нього входять не всi законодавчi нормативно-правовi акти, що регламентують банкiвську дiяльнiсть, а лише основнi. Крiм того, зауважимо, що до консолiдованого акта включаються не всi норми з цих законодавчих актiв, а лише тi, якi, регулюючи банкiвську дiяльнiсть, носять унiфiкований характер.
Другий консолiдований акт, до складу якого входять пiдзаконнi нормативно-правовi акти, норми яких регулюють банкiвську дiяльнiсть, є складнiшим за своєю структурою. Якщо до першого консолiдованого акта, крiм мiжнародних актiв, входили тiльки закони, прийнятi одним державним органом – Верховною Радою України, то до другого входять акти, якi приймаються рiзними державними органами України. Це зумовлює первинне групування пiдзаконних нормативно-правових актiв, норми яких регулюють банкiвську дiяльнiсть, за суб’єктним критерiєм:
2) iншi пiдзаконнi нормативно-правовi акти.
На пiдставi такого розподiлу, можна запропонувати двох роздiлову структуру другого консолiдованого акта, де до першого роздiлу входитимуть норми з актiв Нацiонального банку України, а до другого – норми з пiдзаконно-правових актiв, прийнятих рiзними суб’єктами правотворчостi.
Згiдно своїх повноважень Нацiональний банк України видає акти у формi постанов Правлiння Нацiонального банку України, а також iнструкцiй, положень, правил. Цi акти є обов’язковими для органiв державної влади, банкiв, пiдприємств та органiзацiй незалежно вiд форм власностi, а також для фiзичних осiб [9; с. 8]. Акти Нацiонального банку України становлять найбiльшу частину з пiдзаконних нормативно-правових актiв, якi необхiдно консолiдувати. Норми саме з цих актiв будуть основною частиною другого консолiдованого акта банкiвського законодавства. Серед таких актiв:
3) Інструкцiя про мiжбанкiвський переказ грошей в Українi у нацiональнiй валютi, затверджена постановою Правлiння Нацiонального банку України вiд 17 березня 2004 року №110;
4) Інструкцiя про порядок вiдкриття, використання i закриття рахункiв у нацiональнiй та iноземнiй валютах, затверджена постановою Правлiння Нацiонального банку України вiд 12 листопада 2003 року №492;
5) Інструкцiя про порядок регулювання дiяльностi банкiв в Українi, затверджена постановою Правлiння Нацiонального банку України вiд 21 серпня 2001 року №368;
6) Положення про ведення касових операцiй в нацiональнiй валютi в Українi, затверджене постановою Правлiння Нацiонального банку України вiд 15 грудня 2004 року №637;
7) Положення про застосування Нацiональним банком України заходiв впливу за порушення банкiвського законодавства, затверджене постановою Правлiння Нацiонального банку України вiд 28 серпня 2001 року №369;
8) Положення про порядок видачi банкам банкiвських лiцензiй, письмових дозволiв та лiцензiй на виконання окремих операцiй, затверджене постановою Правлiння Нацiонального банку України вiд 17 липня 2001 року №275;
9) Положення про порядок здiйснення банками України вкладних (депозитних) операцiй з юридичними та фiзичними особами, затверджене постановою Правлiння Нацiонального банку України вiд 3 грудня 2003 року №516;
10) Положення про порядок створення i державної реєстрацiї банкiв, вiдкриття їх фiлiй, представництв, вiддiлень, затверджене постановою Правлiння Нацiонального банку України вiд 31 серпня 2001 року №377;
11) Положення про структуру системи банкiвського нагляду Нацiонального банку України та його повноваження щодо адекватного реагування на порушення в дiяльностi комерцiйних банкiв, затверджене постановою Правлiння Нацiонального банку України вiд 17 листопада 1997 року №380 та iншi акти.
До змiсту другого роздiлу консолiдованого акта банкiвського законодавства входять усi iншi пiдзаконнi нормативно-правовi акти, норми яких регулюють банкiвську дiяльнiсть, наприклад:
1) Декрет Кабiнету Мiнiстрiв України „Про систему валютного регулювання i валютного контролю” вiд 19 лютого 1993 року №15-93;
2) Положення Кабiнету Мiнiстрiв України про створення (реєстрацiю), реорганiзацiю та лiквiдацiю промислово-фiнансових груп, затверджене постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 20 липня 1996 року №781;
3) Указ Президента України „Про заходи щодо посилення захисту прав громадян, якi є вкладниками банкiв, та iнших клiєнтiв банкiв i забезпечення стабiльностi у банкiвськiй системi” вiд 18 липня 2006 року №624/2006;
4) Указ Президента України „Про застосування штрафних санкцiй за порушення норм з регулювання обiгу готiвки” в редакцiї вiд 11 травня 1999 року №491/99;
5) Указ Президента України „Про заходи щодо змiцнення банкiвської системи України та пiдвищення її ролi у процесах економiчних перетворень” вiд 14 липня 2000 року №891/2000;
6) Положення Державної комiсiї з цiнних паперiв та фондового ринку про особливостi провадження депозитарної дiяльностi з державними цiнними паперами вiд 15 травня 2007 року №956 тощо.
Пiдкреслимо, що даний список нормативно-правових актiв, норми з яких увiйдуть до банкiвських консолiдованих актiв, не є вичерпним.
При характеристицi двох консолiдованих актiв банкiвського законодавства слiд зауважити, що вони не є механiчним об’єднанням тих чи iнших нормативно-правових актiв, норми яких регламентують банкiвськi вiдносини. Такi консолiдованi акти є складним об’єднанням юридичних (банкiвських) норм, причому останнi – адаптованi до тих змiн, якi виникають у вiтчизняному суспiльствi, i у банкiвськiй сферi зокрема.
Іншими словами, консолiдованi акти банкiвського законодавства не є певним нечiтко визначеним нагромадженням норм, узятих iз рiзних нормативно-правових актiв, норми яких регулюють банкiвську дiяльнiсть в Українi. Вони представляють собою якiсне конкретно визначене утворення у виглядi згрупованого сполучення банкiвських норм.
Зазначимо ще один аспект стосовно структури консолiдованих актiв банкiвського законодавства: вона не вiдрiзняється вiд структури будь-якого iншого консолiдованого акта. До структури консолiдованого акта входять пiдпункти, пункти, статтi, глави, параграфи, роздiли, якi розташованi у певнiй послiдовностi.
Через те, що консолiдованих актiв банкiвського законодавства пропонується створити не один, а два, нумерацiю роздiлiв, глав, статей у другому консолiдованому актi потрiбно починати заново.
Пiдструктури перших роздiлiв консолiдованих актiв банкiвського законодавства складнiшi за пiдструктури других роздiлiв. Це обумовлено великою кiлькiстю законiв та актiв Нацiонального банку України, а тому, пiдструктура першого роздiлу складається з глав, а тi, у свою чергу, – з параграфiв i статей.
Лiтература
банкiвський законодавство iнкорпорацiя консолiдований
1. Оплачко Л. Кредитування як банкiвська операцiя. / Л. Оплачко. // Право України. – 2003. – №2. – С. 52-56.
2. Опришко В. Загальнотеоретичнi та практичнi проблеми систематизацiї законодавства України. / В. Опришко. // Право України. – 1999. – №12. – С. 25-30.
3. Опришко В. Законотворчому процесу – наукове забезпечення / В. Опришко // Право України. – 1996. – №5. – С. 52-56.
5. Опришко В. Ф. Конституцiйнi основи розвитку законодавства України: монографiя. / В. Ф. Опришко. – К., 2001. – 212 с.
7. Орлюк О. П. Банкiвське право: навч. посiб. / О. П. Орлюк. – К.: Юрiнком Інтер, 2005. – 376 с.
8. Орлюк О. П. Теоретичнi питання банкiвського права i банкiвського законодавства. / О. П. Орлюк. – К.: Юрiнком Інтер, 2003. – 104 с.
9. Пастушенко Е. Н. Правовые акты Банка России: актуальные вопросы финансово-правовой теории. / Е. Н. Пастушенко.// Сучасний стан та перспективи розвитку фiнансового права: мiжнар. наук. -практ. конф., 23-24 листоп. 2007 р.: тези доп. – К. : ПП „Укртехнопрiнт”, 2007. – С. 378-381.
10. Погорелов Є. В. Кодифiкацiйна дiяльнiсть в правовiй системi України (загальнотеоретичний аспект): автореф. дис. … к. ю. н.: спец. 12. 00. 01 „Теорiя та iсторiя держави i права; iсторiя полiтичних i правових вчень”. / Є. В. Погорелов. – Харкiв, 2000. – 18 с.
15. Посiкiра Р. Банкiвське законодавство: поняття, стан, перспективи. / Р. Посiкiра. // Право України. – 1998. – №7. – С. 76-79.
16. Прилуцький О. В. Органiзацiйно-правовi засади дiяльностi комерцiйних банкiв в Українi: автореф. дис. … к. ю. н.: спец. 12. 00. 07 „Адмiнiстративне право i процес, фiнансове право, iнформацiйне право”. / О. В. Прилуцький. – Харкiв, 2008. – 19 с.
18. Проблемы общей теории права и государства: / Под общ. ред. В. С. Нерсесянца. – М.: Норма, 2004. – 832 с.
19. Пронюк Н. Систематизацiя українського законодавства в умовах ринкових перетворень. / Н. Пронюк. // Економiка. Фiнанси. Право. – 2002. – №10. – С. 19-24.
20. Рабiновiч П. М. Основи загальної теорiї держави i права: навч. посiб. / П. М. Рабiнович. – К.: Атiка, 2001. – 176 с.
24. Рогач О. Я. Кодифiкацiйнi акти в системi законодавства України: автореф. дис. … к. ю. н.: спец. 12. 00. 07 „Теорiя та iсторiя держави i права; iсторiя полiтичних i правових вчень”. / О. Я. Рогач. – К., 2003. – 18 с.
25. Рябiнiна Л. М. Роль Нацiонального банку та законодавчих актiв України в її економiчному розвитку. / Л. М. Рябiнiна. // Економiка та держава. – 2004. – №8. – С. 34-39.
26. Сабодаш Р. Банкiвське страхування: форми iснування в Українi. / Р. Сабодаш. // Пiдприємництво, господарство i право. – 2006. – №2. – С. 30-32.
27. Саченко І. Реєстрацiя банкiв: проблеми нового законодавства. / І. Саченко. // Вiсник Нацiонального банку України. – 2005. – №1. – С. 14-15.
| 
