Іпотека сiльськогосподарських земель. Визначення кредитоспроможностi позичальникiв
План
2. Свiтова практика визначення кредитоспроможностi позичальникiв: iснуючi моделi та їх особливостi
Список використаних джерел iнформацiї
1. Іпотека сiльськогосподарських земель
Іпотечне кредитування пiд заставу землi набуло поширення ще у ХІХ столiттi i стало джерелом капiталу. Воно також базується на консервативних оцiнках розмiру врожаю та цiни на нього. Пiд iпотекою здебiльшого розумiють заставу землi, зокрема й сiльськогосподарського призначення, iншого нерухомого майна, що становить предмет застави, яка залишається у володiннi заставодавця. Для цього виду фiнансування характернi короткостроковiсть, низьке спiввiдношення розмiру кредиту до оцiночної вартостi предмета застави, високi кредити та полiтичнi ризики.
реформування. Тобто, головною особливiстю iпотечного механiзму є наявнiсть сформованої системи аграрного ринку з розвиненою iнфраструктурою в якiсному i кiлькiсному аспектах та вiдповiдною правовою базою. Органiчний взаємозв'язок кредитування пiд заставу земель сiльськогосподарського призначення з iншими iнституцiйними елементами систем економiчних вiдносин в аграрнiй сферi зумовлює потребу в комплексному пiдходi до практичної реалiзацiї та широкого запровадження аграрної iпотеки як чинника економiчного i соцiального розвитку країни.
рiшення щодо iпотеки повинно ґрунтуватися на аналiзi економiчних показникiв, що характеризують фiнансовi, соцiальнi, земельнi та пiдприємницькi вiдносини.
В Українi програма iпотечного кредитування активно почала розвиватися з 2000 року. Останнiм часом спостерiгається пiдвищений iнтерес банкiв до iпотечного кредитування, якi у сучасних мiнливих умовах намагаються самостiйно або у спiвпрацi з рiєлторами посiсти перспективне мiсце на ринку. Також вiдбувається активiзацiя ринку нерухомостi, а, вiдповiдно, й збiльшення кiлькостi потенцiйних покупцiв.
Нинi ринок земель перебуває у зародковому станi, що пояснюється умовами мораторiю iпотеки на землi сiльськогосподарського призначення. У жовтнi 2002 року Кабiнет Мiнiстрiв подав на розгляд Верховної Ради України проекти законiв "Про iпотеку", "Про iпотечнi цiннi папери", "Про довiрче управлiння майном". Вiдповiдно до положень Указу Президента "Про заходи щодо розвитку iпотечного ринку в Українi", урядовi структури намагаються активiзувати роботу з розробки законодавчої та нормативно-правової бази земельної iпотеки [1, 2, 3]. Передбачається створення системи гарантiй та прозорих умов дiяльностi учасникiв iпотечного ринку, визначення видiв iпотечних цiнних паперiв i здiйснення контролю за їх обiгом, створення спецiалiзованих iпотечних банкiв i фiлiй комерцiйних банкiв України для iпотечного кредитування. Однак в умовах мораторiю на продаж земель цi закони матимуть лише теоретичне, а не практичне значення.
Саме тому уряд має намiр запровадити якнайшвидше в Українi iпотеку сiльськогосподарських земель. Пояснюється це, перш за все, турботою про селян, тобто бажанням надати сiльгоспвиробникам можливiсть отримувати довгостроковi кредити (до 10 i бiльше рокiв), оскiльки лише "довгi" позики допоможуть селянам модернiзувати й розширити вкрай застарiлу за останнi роки сiльськогосподарську технiку.
Враховуючи об'єктивнi й суб'єктивнi чинники, можна прогнозувати, що через 3-5 рокiв в Українi функцiонуватиме цiлком цивiлiзований ринок iпотечного кредитування. Стримуючим елементом для цього можуть бути полiтичнi та макроекономiчнi фактори. Для реального запровадження iпотечних вiдносин необхiдно використати й досвiд iноземних держав.
АПК Росiйської Федерацiї починає поступово виходити з глибокої системної кризи, яка триває з початку 90-х рокiв минулого столiття. Хоча необхiдно ще багато чого зробити для подальшого пiдвищення ефективностi цiєї галузi, оскiльки потреба в позикових коштах постiйно зростає. За оцiнками фахiвцiв, вона становить понад 2 трлн. росiйських рублiв. Значнi фiнансовi вливання потрiбнi, перш за все, на впровадження в галузi високих технологiй, якi дадуть змогу iстотно пiдвищити її конкурентоспроможнiсть. Протягом останнiх 15 рокiв вибуття сiльськогосподарської технiки набагато випереджало її надходження. Частково ця проблема вирiшується за рахунок постачання сiльськогосподарської технiки на умовах лiзингу.
"Кредит пiд заставу технiки", що набуває великого поширення. Механiзм реалiзацiї програми дуже простий. Позичальник сплачує п'яту частину вартостi технiки, що купується за рахунок власних коштiв, а решту — за рахунок кредиту банку. При цьому технiка автоматично стає об'єктом застави. Слiд зазначити, що селяни виявили велику зацiкавленiсть в оновленнi та поповненнi машинно-тракторного парку з використанням цiєї кредитної програми. Тим бiльше, що субсидiї на вiдшкодування частинi витрат на сплату процентної ставки по них бере на себе держава.
У Росiї iснують декiлька форм ведення сiльського господарства: особисте селянське, iндивiдуальне фермерське i велике. Реалiзацiя прiоритетного нацiонального проекту "Розвиток АПК" дала поштовх для становлення всiх форм господарювання. Наприклад, за напрямом "Прискорений розвиток тваринництва" Россiльгоспбанком виданий за перiод реалiзацiї нацiонального проекту 80 млрд. рублiв кредитних ресурсiв, а на розвиток малих форм господарювання - 63 млрд. рублiв. Тобто, агрохолдингам i великим пiдприємствам видiлено бiльшу суму коштiв.
Безумовно, це виправдано, оскiльки рiвень господарювання у великих агропiдприємствах вищий, нiж у сферi малого агробiзнесу. Але це не означає, що малi форми знаходяться не в рiвному становищi з iншими товаровиробниками. Всi форми господарювання мають рiвнi можливостi, тому важливо пiдвищувати рiвень виробництва як у товарних пiдприємствах, так i в малому агробiзнесi.
Так, в РФ запровадили спецiальну банкiвську програму "Сiльське подвiр'я", на основi якої почалося кредитування селян, якi бажають розвивати свої особистi селянськi господарства.
На початку 2006 року почалася реалiзацiя зазначеного прiоритетного нацiонального проекту "Розвиток АПК", де кредитування малих форм господарювання було видiлено як самостiйний напрям. У межах цього проекту в 2006-2007 роках росiйським громадянам, якi ведуть особисте селянське господарство, було надано кредитiв, якi майже в шiсть разiв перевищили передбаченi суми.
При цьому був зменшений практично наполовину перелiк документiв, необхiдних для одержання позик. Також скасованi ряд обмежень, зниженi вимоги до розмiру застави. Працiвники Россiльгоспбанку тепер надають позичальникам допомогу в оформленнi документiв, необхiдних для одержання субсидiй.
Кредитну пiдтримку, потрiбну селянам, банк надає не тiльки на виробничi цiлi, враховуючи, що село вiдроджується, збiльшуються обсяги кредитування i в таких напрямах, як будiвництво житла, газифiкацiя сiльських поселень тощо.
нарощувати обсяги виробництва сiльськогосподарської продукцiї. Россiльгоспбанк робить все можливе для забезпечення сiльськогосподарських товаровиробникiв необхiдними для цих цiлей фiнансовими ресурсами.
Землi сiльськогосподарського призначення вже два роки як є об'єктом застави. За iпотечним земельним кредитуванням - велике майбутнє. Однак, слiд вiдзначити, що земельна iпотека поки що залишається найбiльш складним банкiвським продуктом, що викликає масу питань у позичальникiв. Однiєю з головних перешкод у бажаннi власника дiлянки оформити землю в заставу є надто висока вартiсть цiєї процедури.
Проте, ситуацiя виправляється. Ряд iнших банкiв теж пропонують позиковi кошти на тривалий термiн пiд заставу земельних дiлянок. Таким чином, вiльний оборот землi в Росiї - справа майбутнього.
Нинi в Росiї гостро стоїть проблема швидкого зростання цiн на продовольчi товари. Але це не приводить до збагачення селян, оскiльки значнi суми прибутку залишаються у посередникiв, а частина - у переробникiв. Наприклад, у разi пiдвищення цiн на молочнi продукти селянин отримає тiльки 10% доходiв.
На першiй план виходить завдання пiдвищити рiвень конкурентоспроможностi, тодi обсяги виробництва будуть зростати, а цiни, навпаки, знижуватимуться.
вимог щодо реєстрацiї та посвiдчення тягне за собою недiйснiсть договору. Майно, заставлене за договором iпотеки, може бути вiдчужене заставодавцем iншiй особi за згоди заставоутримувача, якщо iнше не передбачене договором про iпотеку. Заставодавцем може бути боржник за зобов'язанням, забезпеченим iпотекою, та особа, яка не бере участi в цьому (третя особа).
боржника. За законодавством бiльшостi штатiв, право власностi на майно, передане в iпотеку, залишається у боржника [4].
Пiдставою для виникнення iпотеки є окремий договiр або положення про iпотеку. Письмова форма договору є обов'язковою. Реєстрацiя ж iпотечного договору встановлена для захисту прав третiх осiб. Але вiдсутнiсть реєстрацiї не призводить до недiйсностi договору, вона є необхiдною для того, щоб повiдомити iпотечного кредитора про права на заставлене майно, що знаходиться у володiннi iпотечного боржника. Реєстрацiя договору про встановлення iпотеки здiйснюється спецiальним органом штату, де знаходиться майно.
У тих штатах, де за договором iпотеки право власностi на предмет iпотеки залишається у боржника-заставоутримувача, право розпорядження заставленим майном має iпотечний боржник. За законодавством одних штатiв це право реалiзується у спрощеному порядку, за законодавством iнших — в судовому порядку. Обов'язок сплачувати всi податки та збори на майно покладаєтсья на його фактичного власника.
Для Великої Британiї характерна iпотечна застава надання майна для забезпечення боргу. При цьому титул на заставлене майно переходить до заставодержателя, який, таким чином, стає його власником, хоча й не в повному обсязi. Право власностi заставодержателя стає абсолютним у разi несплати боргу у встановлений термiн. Іпотечна застава виникає на пiдставi договору. Іпотека землi або право на неї може бути здiйснена у письмовiй формi. Посвiдчення iпотечного договору є обов'язковим. Оскiльки механiзм iпотечної застави ґрунтується на умовнiй передачi iпотечному кредитору права власностi, заставодавець позбавляється права розпоряджатися предметом iпотеки. Навiть якщо обтяжене майно залишається у заставодавця, вiн стає орендарем. Іпотечна застава може бути двох видiв : заснована на загальному правi та на правi справедливостi [5].
У Нiмеччинi суть iпотеки полягає у правi застави, вiдповiдно до якого кредитору надається право використання земельної дiлянки, з метою задоволення своєї вимоги. Це досягається шляхом примусового продажу землi з торгiв або шляхом встановлення примусового управлiння. Іпотечнi правовiдносини виникають з моменту передачi кредитору iпотечного свiдоцтва або реєстрацiї в земельнiй книзi. Іпотечнi свiдоцтва видаються дiльничними суддями. При реєстрацiї вказуються такi вiдомостi: кредитор, грошова сума вимоги та вiдсоткова ставка, а також наявнiсть iнших додаткових зобов'язань та їх вартiсть у грошовому виразi. Якщо право власностi, пiсля внесення запису до земельної книги, перейшло в порядку правонаступництва до iншої особи, то кожен власник повинен припинити iпотеку. Перехiд права власностi на предмет iпотеки до третьої особи не припиняє право iпотечного кредитора. Розрiзняють два види iпотеки: оборотну та забезпечувальну (книжну). Перша встановлюється шляхом фактичної передачi кредитору iпотечного свiдоцтва. Передача ж забезпечувальної iпотеки потребує вiдповiдної реєстрацiї у земельнiй книзi.
слiд вважати встановленою з дня подачi заяви про запис. Примусова iпотека встановлюється за бажанням кредитора, вимога якої визнана такою, що пiдлягає задоволенню рiшенням суду або адмiнiстративного органу. Земельна книга, крiм iнших вiдомостей про об'єкт, мiстить записи стосовно iпотек, а саме: детальнi опис сум, вимог, забезпечених iпотекою, вид iпотеки, строк виконання зобов'язань. При переходi права власностi на предмет iпотеки до третьої особи iпотека зберiгається. Одна й та сама нерухомiсть може забезпечувати кiлька грошових зобов'язань.
"iпотека" розумiють заставу нерухомого майна, зареєстрованого як самостiйна одиниця за мiсцем його знаходження. Така iпотека може виникнути вiдповiдно до договору, закону та рiшення компетентного органу. Реєстрацiю iпотечного права здiйснює загальнодержавна колегiя нотарiусiв. При реєстрацiї зазначаються сума зобов'язання, забезпечена iпотекою та обсяг витрат, на якi поширюється iпотека. Будь-яка особа може ознайомитися з даним реєстром i зробити з нього витяг. Цивiльний кодекс закрiплює можливiсть укладення сторонами iпотечного договору угоди про те, що кредитор має право контролювати господарську дiяльнiсть боржника.
У Чехiї iпотека є рiзновидом застави як способу забезпечення зобов'язання, предметом якого виступає нерухомiсть. Пiдставами є письмовий договiр, завiрена спадкова угода та закон. Пiдставою для права застави може бути iпотечне заставне свiдоцтво, номiнал якого повнiстю покриває вимоги за iпотечними кредитами. Іпотечнi заставнi свiдоцтва видаються лише Іпотечним банком. Така iпотека виникає пiсля її реєстрацiї на пiдставi заяви особи, яка видала iпотечне заставне зобов'язання, та власника нерухомостi. Реєстрацiя здiйснюється компетентними державними органами. Запис, внесений до кадастру, тягне за собою виникнення, змiну та припинення права. Іпотечний заставодержатель при реалiзацiї права застави може продати з публiчних торгiв заставлену нерухомiсть, своєчасно повiдомивши про це заставодавця. Стягнення на предмет iпотеки може бути здiйснене лише на пiдставi судового рiшення. Вимоги, забезпеченi iпотекою, при виконаннi рiшень мають перевагу над iншими вимогами. Вимоги задовольняються в такiй послiдовностi: витрати держави на проведення торгiв, вимоги призначенi для покриття номiналу iпотечних заставних свiдоцтв, вимоги основного кредитора, вимоги з оплати коштiв на утримання нерухомостi, вимоги зi сплати податкiв та iнших обов'язкових платежiв тощо.
Отже, iпотека виконує такi функцiї: є iнструментом залучення фiнансових коштiв в економiку; забезпечує повернення позичених коштiв; стимулює обiг нерухомостi, коли iншi способи (купiвля, продаж тощо) економiчно недоцiльнi або юридично неможливi [6].
Таким чином, можна зробити висновок, що економiчний змiст iпотеки полягає у залученнi кредитних ресурсiв пiд заставу землi. При недосягненнi такої мети втрачається й економiчна сутнiсть iпотеки для суб'єктiв господарської дiяльностi. Земельний кодекс України визначає, що предметом iпотеки є земельна дiлянка, що знаходиться у приватнiй власностi юридичної чи фiзичної особи, а також частка спiльної власностi. З 2005 року власники земельних дiлянок вiдповiдно до положень чинного законодавства мають можливiсть реалiзувати своє право власностi та скористатися iпотекою.
Важливою умовою для розвитку iпотечних вiдносин є створення розвинутої iнфраструктури, яка повинна обслуговувати iпотечний ринок. В економiчнiй лiтературi висловлюються рiзноманiтнi думки фахiвцiв з приводу того, якi iнституцiї здiйснюватимуть кредитування пiд заставу землi.
На нашу думку, розвиток iпотечного кредитування на сучасному етапi має бути пов'язаний iз залученням до iпотечних операцiй з землею унiверсальних комерцiйних банкiв. У разi надання їм вiдповiдної лiцензiї вони могли б здiйснювати iпотечнi операцiї, створивши окремi пiдроздiли (департаменти), з веденням вiдокремленого балансу. Отже, створення iнфраструктури iпотечного ринку дасть змогу активiзувати запровадження iпотечного кредитування в країнi.
Як зазначалося, предметом iпотеки може бути земельна дiлянка, яка перебуває у власностi громадянина або юридичної особи. Це означає, що оскiльки сiльськогосподарськi пiдприємства сформованi на оренднiй основi, вони практично не мають об'єкта iпотеки з усiма випливаючими з цього наслiдками. Сiльськогосподарському пiдприємству, як юридичнiй особi, для одержання iпотечних кредитiв необхiдно перетворити земельну дiлянку фiзичної особи в об'єкт iпотеки. Теоретично це можливо, практично (за нинiшнiх умов) - безперспективно, тому що, по-перше, i без того високi ризики кредитування в сiльському господарствi ще бiльше пiдвищуватимуться, по-друге — через пiдвищенi ризики i складнiсть вiдносин у таких випадках банки або взагалi не будуть кредитувати сiльськогосподарськi пiдприємства або запропонують їм неприйнятнi умови.
Саме тому, за результатами соцiологiчних дослiджень, бiльшiсть керiвникiв сiльськогосподарських пiдприємств негативно ставляться до iпотеки землi, тодi як багато фермерiв позитивно сприймають цей процес. Таким чином, у бiльшостi сiльськогосподарських пiдприємств використання в якостi iпотеки земель сiльськогосподарського призначення для залучення кредитних ресурсiв при земельних вiдносинах та органiзацiйних формах господарювання дуже проблематичне.
Дослiдники пропонують рiзнi шляхи виходу з цього становища. Наприклад, вони вважають, що ситуацiю з iпотекою, яка склалася, можна виправити шляхом прискорення формування ринку земель сiльськогосподарського призначення, для чого внести вiдповiднi змiни у Земельний кодекс України. Передбачається, що за рахунок цього можна сконцентрувати земельнi дiлянки у бiльшi масиви, завдяки чому пiдвищиться їх iпотечна привабливiсть. Крiм того, вважається, що у разi включення землi у товарообiг, цiни на сiльськогосподарськi товари пiдвищаться. Для власникiв землi це буде позитивним результатом, адже забезпечить можливiсть одержати додатковi прибутки. Окремi дослiдники, вбачаючи бiльше негативних моментiв, нiж позитивних при прискореннi формування ринку землi сiльськогосподарського призначення, вважають, що в сучасних умовах можна впровадити в якостi iпотеки право на оренду землi. Однак їх пропозицiї, як правило, не розкривають нi економiчний змiст поняття "права оренди землi в якостi iпотеки", нi механiзм його функцiонування.
Отже, нi прискорення впровадження ринку землi, нi iпотека права оренди землi проблему iпотеки земель сiльськогосподарського призначення реально не вирiшують, особливо в найближчiй перспективi. Такi пропозицiї можна розглядати лише як прогноз на вiддалену перспективу з певним ступенем вiрогiдностi одержання позитивного результату. Довгостроковi ж кредити сiльськогосподарським товаровиробникам потрiбнi тепер.
У цих умовах, на наш погляд, є двi реальнi можливостi, два напрями дiй. Перший — це переорiєнтацiя орендних форм господарювання, яких нинi абсолютна бiльшiсть i якi не завжди створювалися зважаючи на економiчну доцiльнiсть в iншi, сприятливiшi до iпотеки сiльськогосподарських земель. Такий шлях, навiть при визнаннi його доцiльним, теж потребує часу, якого в iснуючих умовах обмаль. Враховуючи це, необхiдно паралельно використовувати можливостi iпотеки земель сiльськогосподарського призначення в нинiшньому їх статусi. Оскiльки iпотека не самоцiль, а засiб, кiнцевою метою якого є залучення додаткових кредитних ресурсiв сiльськогосподарськими товаровиробниками, створення таких фiнансових структур, якi б могли i яким було б вигiдно займатися iпотекою сiльськогосподарських земель у нинiшньому їх станi.
Зважаючи на систему цiльового призначення земельних дiлянок, якщо у заставу передаються землi сiльськогосподарського призначення, то можливiсть дiй щодо задоволення прав iпотекоутримувача знижується. Отже, створюється несприятлива для банкiв i банкiвської дiяльностi ситуацiя, за якої банки фактично не можуть за законодавством набувати права власностi на земельнi дiлянки сiльськогосподарського призначення. Отже, оскiльки вони не можуть бути власниками таких дiлянок, то й кошти пiд це не видiлятимуться. Вважаємо, що мораторiй на продаж земель не можна зняти, доки не буде прийнято вiдповiдного закону, який регулює продаж землi.
Для виходу iз ситуацiї, що склалася, необхiдно якомога швидше прийняти Закон "Про ринок земель", яким передбачити порядок продажу земельних дiлянок сiльськогосподарського призначення з аукцiонiв. Це дасть змогу здiйснювати практичну реалiзацiю земельних дiлянок сiльськогосподарського призначення банками.
Враховуючи вищевикладене можна сформулювати деякi висновки.
Здiйснення ринкових земельних вiдносин створює можливостi подальшого розвитку ринку земель за рахунок впровадження iпотеки земель. Оскiльки механiзм застави земельних дiлянок сiльськогосподарського призначення є новим у господарському механiзмi країни, то виникає необхiднiсть розробки й освоєння багатьох елементiв, зокрема законодавчого та органiзацiйного забезпечення функцiонування iпотечного ринку, формування вiдповiдної iнфраструктури цього ринку, впровадження на ринку земель цiнних паперiв заставних та iпотечних листiв.
Однiєю з передумов стабiльного економiчного зростання є розвиток iпотечних вiдносин. Застава нерухомостi, зокрема дiлянок сiльськогосподарського призначення, емiсiя й обiг iпотечних цiнних паперiв дозволять в значних масштабах мобiлiзувати фiнансовi кошти для iнвестування аграрного сектору.
Іпотечне кредитування може здiйснюватись значно активнiше у разi випуску й запровадження земельних цiнних паперiв - заставних листiв. Поява їх на фондовому ринку може сприяти як пожвавленню цього ринку, так i пiдвищенню iнтересу потенцiйних iнвесторiв до вкладень капiталу в аграрну сферу економiки України.
Іпотечне кредитування земель сiльськогосподарського призначення у зв'язку з законодавчою неврегульованiстю поки що (принаймнi, у визначеному в законi порядку) не дiятиме через виникнення правової колiзiї. Постала невiдкладна потреба прийняття Закону України "Про ринок земель" та низку пiдзаконних нормативно - правових актiв, якими буде передбачено чiткий порядок продажу банками на аукцiонах земельних дiлянок.
2. Свiтова практика визначення кредитоспроможностi позичальникiв: iснуючi моделi та їх особливостi
Свiтовi стандарти банкiвського ринку нинi не визначають кредитний ризик як першочерговий i найважливiший. Проте, вiтчизнянi комерцiйнi банки та iноземнi з порiвняно незначним обсягом активiв продовжують зосереджувати основну увагу саме на кон'юнктурi змiни кредитоспроможностi клiєнтiв. У свiтовiй практицi iснують рiзноманiтнi моделi визначення кредитоспроможностi позичальникiв, проте притаманнi їм недолiки зумовлюють необхiднiсть розробки нових й бiльш ефективних.
В умовах iнтеграцiї до свiтової банкiвської системи надзвичайно актуальним стає питання мiнiмiзацiї кредитного ризику, зокрема через удосконалення методик визначення кредитоспроможностi позичальникiв. Висвiтленню даного питання присвяченi роботи як багатьох вiтчизняних, так i закордонних вчених, серед них З. М. Васильченко, О.І. Лаврушин, Роуз Питер, В. Т. Сусiденко, Р.І. Шевченко та iн. Проте, унiверсальної моделi, яка б надавала можливiсть суттєво знизити ризик неповернення кредитiв банкiвським установам поки не сформовано.
з огляду на науковi та практичнi надбання банкiвських установ рiзних країн.
Аналiзуючи доцiльнiсть кредитних вiдносин, працiвники банку зобов'язанi визначити джерела покриття збиткiв у разi непроведення своєчасних розрахункiв за одержаним кредитом позичальником. У мiжнароднiй практицi видiляють три основнi джерела покриття заборгованостi за банкiвським кредитом. По-перше, це доход позичальника (первинне джерело повернення кредиту), по-друге - наявнiсть лiквiдних активiв, достатнiх для погашення кредиту, а по-третє - доступ до зовнiшнiх джерел погашення кредиту (вториннi джерела перерахування коштiв) [1, с. 244; 2, с. 15]. За вiдсутностi резервiв покриття зобов' язань кредитнi вiдносини з позичальником не встановлюються.
Прiоритетнiсть надання кредитiв визначається зiставленням обсягу очiкуваного кредитором прибутку й величиною кредитного ризику. Приймаючи рiшення щодо доцiльностi видачi кредиту, вiдповiдальний працiвник банку керується фiнансовими показниками позичальника за попереднi перiоди та визначенням його кредитоспроможностi, що характеризує ймовiрнiсть своєчасного виконання клiєнтом зобов'язань перед банком.
Таким чином, кредитоспроможнiсть - це один iз показникiв визначення стану банкiвського ризику, який включає оцiнку фiнансового стану, репутацiї та прогнозу розвитку позичальника, якiсть запропонованого забезпечення, ринковий ризик тощо.
У свiтовiй практицi використовують рiзнi моделi визначення кредитоспроможностi позичальника, якi можна подiлити на чотири групи [3, с. 2425]. Перша група базується на проведеннi аналiзу фiнансової звiтностi. Друга група доповнюється ще й iншими характеристиками позичальника щодо виконання кредитних зобов'язань за попереднi перiоди дiяльностi. Моделi третьої групи визначають кредитоспроможнiсть за методами актуарної математики. Остання група базується на визначеннi ринкової вартостi позичальника. Однак достатньо розвинений ринок облiгацiй iснує лише в США [3, с. 28], натомiсть, як фондовий ринок України лише зароджується, що свiдчить про недоцiльнiсть запровадження зазначеної моделi вiтчизняними комерцiйними банками.
Проаналiзуємо декiлька методик, що набули найбiльш широкого розповсюдження у свiтовiй практицi. Зокрема, це методика, що включає такi коефiцiєнти [4, с. 166-167]:
- коефiцiєнти лiквiдностi - поточна лiквiднiсть, яка свiдчить про спроможнiсть позичальника розрахуватися за короткостроковими борговими зобов'язаннями;
- коефiцiєнти ефективностi, що дають змогу доповнити оцiнку фiнансової стiйкостi клiєнта;
- коефiцiєнти прибутковостi, що характеризують рiвень дохiдностi та рентабельностi;
сумою боргу.
Зазвичай, кожен банк самостiйно визначає методи оцiнки кредитоспроможностi позичальника. В англомовних країнах до сьогоднi найбiльш поширеним був принцип „три - с" [5, с. 26-27]. Вiдповiдно до цього пiдходу враховують такi характеристики, як репутацiя (character): компетентнiсть, поряднiсть позичальника, аналiзують погашення заборгованостi за ранiше одержаними кредитами; здатнiсть (погашення зобов'язань) (capability): беруть до уваги досвiд, квалiфiкацiю, компетентнiсть менеджерiв, джерело погашення кредиту; капiтал (capital): розглядається вартiсть активiв, забезпечення та ринкова вартiсть майна позичальника, що є пiдставою для визначення спроможностi позичальника розрахуватися за кредит у разi погiршення фiнансового стану.
За сучасних умов ця система доповнилася ще трьома критерiями: (collateral) можливiсть забезпечення майном, (conditions) умови кон'юнктури ринку, на якому клiєнт змiнює свою економiчну дiяльнiсть, (control) вiдповiднiсть кредитної заяви клiєнта як внутрiшнiм, так i чинним державним нормативам [6, с. 110].
Також застосовується так званий метод CAMPARI [5, с. 28]:
- клiєнт (customer) та можливiсть (ability) - розглядається компетентнiсть, кредитна iсторiя та поряднiсть позичальника;
- кошти / маржа (means) - вiдображає банкiвський ризик та загальний рiвень вiдсоткової ставки;
- страхування (insurance) / забезпечення - вартiсть забезпечення має вiдповiдати сумi кредиту.
(market), функцiонування бiзнесу (operations). Основна увага на цьому етапi придiляється компетенцiї та квалiфiкованостi керiвника, стану й перспективам розвитку ринку, системi розподiлу товарiв, послуг, загальнiй дiяльностi пiдприємства. На другому етапi - RISK увага звертається на здатнiсть проведення розрахункiв з урахуванням змiн на ринку чи пiдвищення вiдсоткових ставок, вартостi забезпечення та рiвень контролю.
Крiм того, в США та Канадi, наприклад, iнформацiя щодо кредитоспроможностi фiрм публiкується в загальнонацiональних та регiональних довiдниках [7, с. 32].
[4, с. 171]. Крiм визначення ймовiрностi повернення кредиту, ця методика спрямована на розрахунок доходу, що отримає банк за вирахуванням кредитного ризику.
Методика CART (Classification and Regression Trees) полягає у розподiлi пiдприємств на основi аналiзу сукупностi показникiв на стiйкi й потенцiйнi до банкрутства.
Система PARTS: (purpose) мета залучення кредиту клiєнтом, (amount) загальна сума кредиту, що вимагається, (repayment) умови повернення позики та її обслуговування, (term) термiн використання залученого кредиту, (security) можливi форми забезпечення безпеки кредиту за рахунок його страхування [6, с. 252].
На пiдставi аналiзу методики визначення кредитоспроможностi позичальника видiлимо шiсть основних критерiїв [8, с. 182-186]:
кредит;
або лiквiдацiї активiв, або залученням коштiв шляхом випуску боргових зобов'язань чи цiнних паперiв. Кредитори надають перевагу грошовим потокам, що є одним iз показникiв фiнансового стану позичальника. Також важливим є аналiз стабiльностi пiдприємства й обсягу реалiзацiї;
- умови (conditions): аналiз дiяльностi позичальника та вiдповiдної галузi, а також їх залежнiсть вiд ринкових змiн. Для такого аналiзу банки збирають усi вiдомостi про науковi дослiдження стану галузi та прогнози його змiни;
- контроль (control): аналiзується вплив змiн чинного законодавства на спроможнiсть розрахуватися за кредит та iншi змiни.
Оцiнка кредитоспроможностi показникiв у Росiйськiй Федерацiї проводиться за допомогою застосування методики Асоцiацiї росiйських банкiв, вiдповiдно до якої беруть до уваги: солiдарнiсть - вiдповiдальнiсть керiвництва та його кредитна iсторiя; здатностi - конкурентоспроможнiсть, виробництво та реалiзацiя продукцiї; дохiднiсть - переваги даного позичальника над iншими; реальнiсть - досягнення результатiв проекту; обґрунтованiсть - вiдповiднiсть обсягу потреби позичальника у кредитi; повернення - джерела погашення кредиту у випадку невиконання зобов'язань; забезпеченiсть - покриття кредиту юридичними правами позичальника.
позичальника вважають стiйким, якщо за останнi три роки вiн мав постiйне перевищення надходжень над витратами. Якщо ж за цей перiод визначений чистий грошовий потiк значно змiнювався, то зменшиться й рейтинг пiдприємства. Клас кредитоспроможностi визначається на пiдставi спiввiдношення обсягу грошового потоку та боргових зобов'язань.
значень обчислюють стан системи в цiлому [10, с. 92]. Однак тут суттєвим недолiком є неврахування особливостей дiяльностi клiєнта.
Дослiдник Дж. Сiнки запропонував такий показник визначення iмовiрностi погашення позики (d) [6, с. 70]:
d= d[i(Q,CF,NW,G],(1)
де I - якiсть iнформацiї, її своєчаснiсть i точнiсть;
С - характер позичальника;
CF - рiвень i стабiльнiсть потоку готiвкових коштiв;
G - наявнiсть гарантiй.
У свiтовiй практицi також застосовується Z-модель Альтмана для прогнозування банкрутства та модель нагляду за кредитами Чессера для прогнозування випадкiв невиконання позичальником умов кредитного договору [10, с. 95].
На основi якiсної та повної статистичної iнформацiї, що є основою для дослiдження кредитних ризикiв працiвниками вiддiлу управлiння, застосовуючи метод дискримiнантного аналiзу, будуються класифiкацiйнi моделi, якi дають змогу прогнозувати виконання зобов'язань позичальником за кредитною угодою [10, с. 4748].
Застосування методик залежить вiд переваг, якi надають кредитори. Визначення кредитоспроможностi може ґрунтуватися як на розрахунку показникiв, так i на визначеннi рейтингу, який також може оцiнюватися за значеннями фiнансових коефiцiєнтiв, бальною системою чи експертною оцiнкою.
Однак кожнiй з наведених моделей притаманнi похибки, якi зумовлюють створення нових пiдходiв. Нинi стрiмкого розвитку в застосуваннi як фiнансовими корпорацiями, так i комерцiйними банками свiту набуває новостворена система управлiння ризиками (Enterprise Risk Management), за допомогою якої надають загальну оцiнку iснуючого портфеля ризикiв у цiлому [11, с. 60]. Такий пiдхiд дозволяє ефективно здiйснювати ризик-менеджмент, уникаючи зайвих втрат. Нинi кредитний ризик, як основний фактор, у розвинених країнах оцiнюється лише невеликими банками, натомiсть, як гiганти, розмiр активiв яких перевищує 150 млн. дол. США за умов жорсткої конкуренцiї не в змозi витрачати значну кiлькiсть часу на визначення платоспроможностi кожного клiєнта, зацiкавленi в оцiнцi всiх спектрiв iснуючих ризикiв [11, с. 63].
Із запровадженням у практику Базельської угоди-2 щодо оцiнки кредитного ризику вiтчизнянi комерцiйнi банки зазнають певних труднощiв. Зокрема, це пов'язано з вiдсутнiстю квалiфiкованого персоналу, необхiдного технiчного забезпечення, придбання якого потребує додаткових витрат, нерозвиненiстю банкiвської iнфраструктури [12, с. 67]. Проте, об'єктивною реальнiстю є необхiднiсть iнтеграцiї вiтчизняних комерцiйних банкiв до свiтової банкiвської системи.
унiверсального пiдходу, а лише визначає напрямок оцiнки, що надає можливiсть кредиторам запроваджувати власнi розробки. На наш погляд, такий пiдхiд має як позитивнi, так i негативнi аспекти. Зокрема, надаючи можливiсть власного вибору та розвитку, НБУ сприяє запровадженню нових моделей ризик-менеджменту. Проте iснує висока ймовiрнiсть неврахування кредиторами попереджувальних ознак погiршення фiнансового стану позичальникiв, або навпаки, це може бути приводом помилкової вiдмови потенцiйному клiєнту.
Таким чином, розвиток моделей визначення кредитоспроможностi доцiльно здiйснювати шляхом аналiзу та взаємної спiвпрацi вiтчизняних кредиторiв з врахуванням надбань свiтової практики. Для вiтчизняного, вiдносно початкового становлення банкiвського ринку, варто знайти унiверсальну модель з урахуванням нацiональних особливостей, чому слугує досвiд розвинених країн. Такий пiдхiд зумовлений необхiднiстю становлення стабiльної банкiвської системи, а не лише окремого банку, що в процесi розвитку економiки забезпечить фiнансове змiцнення усiх суб'єктiв господарювання.
Список використаних джерел iнформацiї
1. Закон України "Про заставу" вiд 2 жовтня 1992 року № 2654-XII // Вiдомостi Верховної Ради. - 1992. — №47. — Ст. 642.
"Про iпотеку" вiд 5 червня 2003 року №898-IV // Вiдомостi Верховної Ради. - 2003.
— №38. - Ст. 313.
"Про iпотечне кредитування, операцiї з консолiдованим iпотечним боргом та iпотечнi сертифiкати" вiд 19 червня 2003 року №979-IV // Вiдомостi Верховної Ради. - 2004. — №1.
— Ст. 1.
4. Кручок С.І. Іпотечне кредитування: європейська практика та перспективи розвитку в Українi. - К.: Урожай, 2003. - 208 с.
5. Томсон П. Кому належить земля в Великобританiї // Пропозицiя. - 1997. - №5. - С. 8.
6. Паламарчук Л. В. Деякi аспекти органiзацiї iпотеки землi за кордоном // Землевпорядкування. - 2003. - №1. - С. 54-57.
7. Васильченко З. М. Комерцiйнi банки: реструктуризацiя та реорганiзацiя: Монографiя. - К.: Кондор, 2004. - 528 с.
8. Шевченко Р.І. Кредитування i контроль: Навч. посiб. для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2002. - 183 с.
9. Ковалев П. Модели кредитной безопасности // Банковская практика за рубежом. - 2006. - №6. - С. 24-30.
10. Кочетков В. М. Органiзацiя управлiння фiнансовою стiйкiстю банку в ринкових умовах: Монографiя. - К.: Вид. Європ. ун-ту, 2003. - 300 с.
11. Коммерческий кредит и контроль. - К., Б/г. - 48 с.
12. Сусiденко В. Т. Стратегiя управлiння кредитною дiяльнiстю комерцiйних банкiв. - К.: КДТЕУ, 1998. - 348 с.
13. Ковалев А. Банковское дело без опасности // Банковская практика за рубежом. - 2006. - №8. - С. 28-43.
14. Роуз Питер С. Банковский менеджмент: Пер. с англ. со 2-го изд. - М.: Дело Лтд, 1995. - 768 с.
15. Анализ ^кономической деятельности клиентов банка: Учеб. пособ. для банковских шк. и колледжей, ведущих подготовку специалистов по спец. "Банковское дело" / О. И. Лаврушин (ред.). - М.: ИНФРА-М, 1996. - 80 с.
16. Вiтлiнський В. В., Пернарiвський О. В., Наконечний Я. С., Великоiваненко Г.І. Кредитний ризик комерцiйного банку: Навч. посiб. / В. В. Вiтлiнський (ред.). - К.: Знання, 2000. - 251 с.
17. Краевая А. Вьiсокотехнологичньїй риск-менеджмент // Банковская практика за рубежом. - 2006. - №1. - С. 60-64.
18. Ковалев А. П. Оценка кредитних рисков в Базельском соглашении-2 // Банковская практика за рубежом. - 2006. - № 3. - С. 62-67.
| 
