«Аналiз та класифiкацiя кредитного портфелю комерцiйного банку»
Вступ
менеджменту в цiлому та менеджменту кредитних операцiй зокрема. З огляду на це актуальним питанням є розробка аналiтичного iнструментарiю оцiнки ефективностi кредитної полiтики, впровадження якого в практичну дiяльнiсть дасть змогу визначити прiоритети формування стратегiї та полiтики банкiв на кредитному ринку з метою пiдвищення дохiдностi кредитного портфеля.
Банкiвськi кредити вiдiграють значну роль в процесах фiнансування розвитку ринкової економiки, задовольняючи тимчасову потребу одних суб’єктiв у додаткових коштах за рахунок їх тимчасового надлишку в iнших. Стимулювання кредитування реального сектору економiки сприяє збiльшенню обсягiв ВВП i, зрештою, пiдвищенню добробуту нацiї.
Динамiку кредитiв, наданих банками в економiку України на фiнансування поточної та iнвестицiйної дiяльностi за даними 2008 року свiдчать про те, що у структурi кредитного портфеля найбiльшою є частка кредитiв, наданих на поточну дiяльнiсть (станом на 01. 01. 1999 р. цей показник становив 7968 млн. грн., на 01. 01. 2003 р. – 38868 млн. грн., на 01. 01. 2006 р. – 121034 млн. грн.). Крiм того, спостерiгається зростання обсягiв кредитiв, наданих на iнвестицiйну дiяльнiсть. За пiдсумками 2005 р. їх обсяг у 2. 7 рази перевищував аналогiчний показник 2004 року, в 5. 1 рази – 2003 року i в 9. 6 рази – 2002 року.
Збiльшення обсягiв банкiвських кредитiв супроводжується пiдвищенням банкiвських ризикiв, найвпливовiшим iз яких є кредитний. Виходячи з цього, ключовою передумовою системи управлiння кредитним портфелем банку є продумана та зважена кредитна полiтика.
З метою її реалiзацiї банки в сучасних умовах ефективної кредитної дiяльностi розробляють власну внутрiшню кредитну полiтику та впроваджують механiзми її здiйснення. Кредитна полiтика охоплює найважливiшi елементи i принципи органiзацiї кредитної роботи в банку, якi фiксуються у письмовому виглядi i затверджуються на засiданнях кредитного комiтету i комiтету кредитного нагляду. Ця полiтика формується на основi факторiв, що визначаються обсягом капiталу й активiв банку, складом його клiєнтури, спецiалiзацiєю, мiсцезнаходженням, наявнiстю мережi фiлiй, станом економiчної кон’юнктури, ситуацiєю на грошовому ринку тощо. До зазначених факторiв можна також вiднести прiоритети у виборi клiєнтiв i кредитних iнструментiв (сегментацiя ринку) та норми i правила, що регламентують повноваження персоналу банку, який реалiзує цi прiоритети на практицi.
У процесi проведення кредитної полiтики банкiвськi установи виходять iз необхiдностi забезпечити поєднання своїх iнтересiв та iнтересiв акцiонерiв банку, вкладникiв i позичальникiв. З огляду на це основним критерiєм кредитної полiтики є принцип прiоритетностi мiнiмiзацiї рiвня ризику над дохiднiстю, вiдповiдно до якого банк незалежно вiд суми потенцiйного доходу має вiдмовити клiєнту в наданнi кредиту, якщо така операцiя пов’язана з недопустимим рiвнем ризику.
себе, надавши цю позику.
Дотримання зазначених критерiїв на рiвнi окремого позичальника дає змогу банку отримувати запланований рiвень доходностi кредитного портфеля i в результатi цього забезпечувати реалiзацiю ефективної кредитної полiтики.
1. Поняття кредитного портфеля та критерiї його конкурентоспроможностi
На сучасному етапi розвитку суспiльства банки вiдiграють провiдну роль щодо надання фiнансових послуг суб’єктам господарювання. Метою дiяльностi будь-якого банку є одержання прибуткiв вiд надання фiнансових послуг i здiйснення банкiвських операцiй. Прибутковiсть виступає головним показником ефективностi роботи банкiв, а рiвень надiйностi визначається сукупним ризиком, на який наражається конкретний банк у процесi своєї дiяльностi. Прибутковiсть виступає важливим iндикатором конкурентоспроможної позицiї банку на банкiвських ринках i якостi його менеджменту. Розрiзняють поняття пасивiв та активiв комерцiйного банку. Пасиви – сукупнiсть коштiв, що перебувають у розпорядженнi банку i використовуються ним для здiйснення активних та iнших операцiй з розмiщення коштiв. До пасивiв входить власний капiтал банку, залученi банкiвськi ресурси та запозиченi кошти. За допомогою пасивних операцiй банк формує свою ресурсну базу, яку згодом використовує для отримання доходiв. Такi операцiї називаються активними, найбiльшу частку яких займають саме кредитнi операцiї. Кредитнi операцiї – це операцiї банку з надання коштiв у тимчасове користування суб’єктам господарювання на умовах платностi, строковостi, забезпеченостi, повернення та цiльового використання. Кредитнi операцiї формують кредитний портфель банку.
Бiльшiсть українських учених визначає кредитний портфель як сукупнiсть усiх позичок, наданих банком з метою одержання прибутку. Росiйськi економiсти ширше тлумачать це поняття, трактуючи його як сукупнiсть наданих позичок, що класифiкуються на основi критерiїв, пов’язаних iз рiзноманiтними факторами ризику або способом захисту вiд нього.
Варто наголосити, що кредитний портфель є не просто пасивно сформованим набором позичок, а результатом активних, цiлеспрямованих дiй банку, який динамiчно розвивається. На мою думку, банкiвський кредитний портфель слiд розглядати як втiлення кредитної полiтики банку, що у свою чергу є невiд’ємною складовою його загальної стратегiї розвитку. Пiдсумувавши все це, можна сказати, що кредитний портфель – це економiчно обґрунтована i структурована сукупнiсть кредитних угод i кредитних зобов’язань, яка є результатом цiлеспрямованих управлiнських рiшень, прийнятих вiдповiдно до вимог кредитної полiтики банку та органiв банкiвського нагляду.
Загальна сума кредитного портфеля визначається за балансовою вартiстю всiх кредитiв банку, в тому числi прострочених, пролонгованих i сумнiвних, i вартiстю позабалансових зобов’язань банку з кредитування.
Головною метою управлiння кредитним портфелем полягає в забезпеченнi максимальної дохiдностi за допустимого рiвня ризику, тобто постає питання в рацiональному управлiннiкредитним ризиком. Будучи найбiльш поширеним видом фiнансового ризику, кредитний ризик являє собою елемент невизначеностi при здiйсненнi контрагентами своїх договiрних зобов’язань, пов’язаних з поверненням позичкових засобiв. Іншими словами, кредитний ризик – це можливiсть втрат в результатi нездатностi контрагента виконати свої договiрнi зобов’язання.
може не виконати своїх зобов’язань перед банком щодо повернення боргу згiдно з умовами кредитного договору, i при цьому банку не вдасться своєчасно i в повному обсязi скористатися забезпеченням позики для покриття можливих втрат вiд неї. Для оцiнювання кредитного ризику щодо конкретної угоди можна використовувати показники ймовiрностi та зваженого кредитного ризику. Кредитний ризик на рiвнi портфеля – мiра (ступiнь) ризику кредитного портфеля (сукупностi всiх кредитних угод) комерцiйного банку. Портфельний кредитний ризик проявляється у зменшеннi активiв банку. Джерелом портфельного кредитного ризику є сукупна заборгованiсть перед банком за операцiями, яким притаманний кредитний ризик. Оцiнювання портфельного кредитного ризику передбачає оцiнювання концентрацiї та диверсифiкацiї активiв банку. Диверсифiкацiя – це розподiл кредитного портфеля серед широкого кола позичальникiв, якi вiдрiзняються один вiд одного як характеристиками (величина капiталу, форма власностi), так i умовами дiяльностi (галузь економiки, географiчний регiон). Диверсифiкацiю як метод управлiння кредитним ризиком слiд застосовувати зважено i обережно, спираючись на статистичний аналiз i прогнозування, ураховуючи можливостi самого банку i передусiм рiвень пiдготовки кадрiв. Диверсифiкацiя потребує професiйного управлiння та глибокого знання ринку. Саме тому надмiрна диверсифiкацiя призводить не до зменшення, а до зростання кредитного ризику. Адже навiть у невеликому банку не завжди є достатня кiлькiсть висококвалiфiкованих фахiвцiв, котрi мають глибокi знання у багатьох галузях економiки i практичний досвiд роботи з рiзними категорiями позичальникiв, знають специфiку географiчних територiй.
Концентрацiя є поняттям, протилежним за економiчним змiстом диверсифiкацiї. Концентрацiя кредитного портфеля означає зосередження кредитних операцiй банку в певнiй галузi чи групi взаємопов’язаних галузей, на географiчнiй територiї або на кредитуваннi певних категорiй клiєнтiв. Формуючи кредитний портфель, треба додержувати певного рiвня концентрацiї, оскiльки кожний банк працює в окремому сегментi ринку i спецiалiзується на обслуговуваннi певної клiєнтури. При цьому надмiрна концентрацiя значно пiдвищує рiвень кредитного ризику. Часто банки концентрують свої кредитнi портфелi в найпопулярнiших секторах економiки, таких як енергетика, газова та нафтова промисловiсть, iнвестування нерухомостi. Як показує мiжнародний досвiд, саме надмiрна концентрацiя кредитного портфеля (зокрема, у сферi нерухомостi, в енергетичнiй галузi та iн.) стала причиною погiршення фiнансового стану та банкрутства банкiв у розвинутих країнах протягом 70–80-х рокiв минулого столiття.
Отже, управлiння кредитним ризиком в банку спрямоване на зниження ступеня його ризику i забезпечення прибутковостi за кредитними операцiями. Ефективне управлiння кредитним ризиком на сучасному етапi є iндикатором рацiональної дiяльностi банку на ринку фiнансових послуг.
2. 1 Класифiкацiя кредитного портфеля банку згiдно методологiї НБУ
Банки з метою розрахунку обсягу резерву пiд кредитнi ризики та визначення чистого кредитного ризику мають здiйснювати класифiкацiю кредитного портфеля – оцiнку рiвня кредитного ризику за кожною кредитною операцiєю. НБУ розробив власну методику класифiкацiї кредитного портфеля, що здiйснюється за такими параметрами:
- стан обслуговування позичальником заборгованостi та вiдсоткiв/комiсiй за кредитом;
(контрагента банку) з урахуванням вимог Положення «Про порядок формування та використання резерву для вiдшкодування можливих втрат за кредитними операцiями банкiв» вiд 6 липня 2000 року №279, в яких мають бути визначенi ґрунтовнi, технiчно виваженi критерiї економiчної оцiнки фiнансової дiяльностi позичальникiв (контрагентiв банку) на пiдставi аналiзу їх балансiв i звiтiв про фiнансовi результати в динамiцi тощо. Методика проведення оцiнки фiнансового стану позичальника, яка розроблена банком є невiд’ємним додатком до внутрiшньобанкiвського положення банку про кредитування.
Оцiнку фiнансового стану позичальника з урахуванням поточного стану обслуговування позичальником кредитної заборгованостi банк здiйснює в кожному випадку укладання договору на здiйснення кредитної операцiї, а в подальшому – не рiдше нiж один раз на три мiсяцi, а для банкiв – не рiдше нiж один раз на мiсяць.
що пiдвищують вимоги до показникiв з метою адекватної оцiнки кредитних ризикiв та належного контролю за ними.
позичальником зобов’язань за кредитними операцiями.
Для здiйснення оцiнки фiнансового стану позичальника – юридичної особи банк має враховувати такi основнi економiчнi показники його дiяльностi:
· фiнансова стiйкiсть (коефiцiєнти маневреностi власних коштiв, спiввiдношення залучених i власних коштiв);
· обсяг реалiзацiї;
· обороти за рахунками (спiввiдношення надходжень на рахунки позичальника i суми кредиту, наявнiсть рахункiв в iнших банках, наявнiсть картотеки неплатежiв – у динамiцi);
· склад та динамiка дебiторсько-кредиторської заборгованостi (за останнiй звiтний та поточний роки);
· собiвартiсть продукцiї (у динамiцi);
· прибутки та збитки (у динамiцi);
· рентабельнiсть (у динамiцi);
· кредитна iсторiя (погашення кредиторської заборгованостi в минулому, наявнiсть дiючих кредитiв).
Також можуть бути врахованi суб’єктивнi чинники, що характеризуються такими показниками:
- ринкова позицiя позичальника та його залежнiсть вiд циклiчних i структурних змiн в економiцi та галузi промисловостi;
- наявнiсть державних замовлень i державна пiдтримка позичальника;
- ефективнiсть управлiння позичальника;
- iнша iнформацiя.
Оцiнка фiнансового стану позичальника-банку здiйснюється не рiдше, нiж один раз на мiсяць на пiдставi iнформацiї позичальника-банку про дотримання економiчних нормативiв i нормативу обов’язкового резервування коштiв, аналiзу якостi активiв i пасивiв, аналiзу прибуткiв i збиткiв, iнформацiї про виконання банком зобов’язань у минулому, iнформацiя про наданi та одержанi мiжбанкiвськi кредити, щорiчного аудиторського висновку.
При здiйсненнi оцiнки фiнансового стану позичальника – фiзичної особи мають ураховуватися:
- загальний матерiальний стан клiєнта (доходи i витрати, майно, право власностi на яке засвiдчується згiдно з чинним законодавством України, вiдповiднi документи);
- вiк клiєнта;
- iнтенсивнiсть користування банкiвськими кредитами (гарантiями тощо) у минулому та своєчаснiсть погашення їх i вiдсоткiв (комiсiй тощо) за ними, а також користування iншими банкiвськими послугами тощо;
- дiлова репутацiя;
· Клас «А» – фiнансова дiяльнiсть дуже добра (прибуткова та рiвень рентабельностi вищий нiж середньогалузевий, якщо такий визначається), що свiдчить про можливiсть своєчасного виконання зобов’язань за кредитними операцiями, зокрема погашення основної суми боргу та вiдсоткiв за ним вiдповiдно до умов кредитної угоди; економiчнi показники в межах установлених значень (вiдповiдно до методики оцiнки фiнансового стану позичальника, затвердженої внутрiшнiми документами банку); вище керiвництво позичальника має вiдмiнну дiлову репутацiю; кредитна iсторiя позичальника – бездоганна.
дiяльнiсть i надалi проводитиметься на такому ж високому рiвнi.
До цього класу за незабезпеченими (бланковими) кредитами можуть належати позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижчий за показник АА, пiдтверджений у бюлетенi однiєї з провiдних свiтових рейтингових компанiй (Fitch «IBCA», «Standard&Poor’s», «Moody’s» тощо), а також позичальники-банки (резиденти), якi дотримуються економiчних нормативiв, установлених Інструкцiєю про порядок регулювання та аналiз дiяльностi комерцiйних банкiв (затвердженою постановою Правлiння Нацiонального банку України вiд 14. 04. 98 №141, зi змiнами i доповненнями), за умови, що нормативи платоспроможностi (Н3) i достатностi капiталу (Н4) цих банкiв перевищують установленi нормативнi значення не менше нiж у чотири рази.
· Клас «Б» – фiнансова дiяльнiсть позичальника цiєї категорiї близька за характеристиками до класу «А» (тобто фiнансова дiяльнiсть добра або дуже добра, рентабельнiсть на середньогалузевому рiвнi, якщо такий визначається, окремi економiчнi показники погiршились або мають незначнi вiдхилення вiд мiнiмально прийнятих значень), але ймовiрнiсть пiдтримування її на цьому рiвнi протягом тривалого часу є низькою. Позичальники (контрагенти банку), якi вiднесенi до цього класу, потребують бiльшої уваги через потенцiйнi недолiки, що ставлять пiд загрозу достатнiсть надходжень коштiв для обслуговування боргу та стабiльнiсть одержання позитивного фiнансового результату їх дiяльностi.
До цього класу за незабезпеченими (бланковими) кредитами можуть належати позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижчий за показник А, пiдтверджений у бюлетенi однiєї з провiдних свiтових рейтингових компанiй (Fitch «IBCA», «Standard&Poor’s», «Moody’s» тощо), а також позичальники-банки (резиденти), якi дотримуються встановлених економiчних нормативiв за умови, що нормативи платоспроможностi (Н3) i достатностi капiталу (Н4) таких банкiв перевищують установленi нормативнi значення не менша нiж у три рази.
бiльш детального контролю.
Надходження коштiв i платоспроможнiсть позичальника свiдчать про ймовiрнiсть несвоєчасного погашення кредитної заборгованостi в повнiй сумi i в строки, передбаченi договором, якщо недолiки не будуть усуненi. Проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитними операцiями, необхiдної документацiї, що свiдчить про наявнiсть i лiквiднiсть застави тощо. Одночасно спостерiгається виправлення ситуацiї i покращення фiнансового стану позичальника.
До цього класу за незабезпеченими (бланковими) кредитами можуть належати позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижчий за показник В, пiдтверджений у бюлетенi однiєї з провiдних свiтових рейтингових компанiй (Fitch «IBCA», «Standard&Poor’s», «Moody’s» тощо), а також можуть належати позичальники-банки (резиденти), якi дотримуються встановлених економiчних нормативiв.
повного погашення кредитної заборгованостi та вiдсоткiв за нею є низькою.
При проведеннi наступної класифiкацiї, якщо немає безсумнiвних пiдтверджень покращити протягом одного мiсяця фiнансовий стан позичальника або рiвень забезпечення за кредитною операцiєю, позичальника потрiбно класифiкувати на клас нижче (клас «Д»).
Позичальника, якому видано кредит пiд сумнiвне забезпечення або без забезпечення та якого вiднесено до цього класу на пiдставi оцiнки його фiнансового стану, потрiбно класифiкувати на клас нижче (клас «Д»).
· Клас «Д» – фiнансова дiяльнiсть незадовiльна, є збитки; кредитна операцiя не забезпечена кредитною заставою (або безумовною гарантiєю), показники не вiдповiдають встановленим значенням, ймовiрнiсть виконання зобов’язання з точки зору позичальника / контрагента банку практично вiдсутня.
Пiсля отримання результатiв оцiнки кредитоспроможностi позичальника i вiднесення його до вiдповiдного класу банк має оцiнити стан обслуговування заборгованостi за кредитом. Оцiнка стану обслуговування боргу банки зобов’язанi здiйснювати щомiсяця. За станом погашення позичальником кредитної заборгованостi за основним боргом та вiдсоткiв за ним на пiдставi кредитної iсторiї позичальникiв та їх взаємовiдносин з банком обслуговування боргу вважається:
або кредит пролонговано без зниження класу позичальника та вiдсоткiв/комiсiї за ним сплачується в установленi строки чи з максимальною затримкою до семи календарних днiв;
або кредит пролонговано iз зниженням класу позичальника до 90 днiв i вiдсотки/комiсiї за ним сплачуються вчасно чи з максимальною затримкою до семи календарних днiв;
- слабким, якщо заборгованiсть за кредитом прострочена вiд 8 до 90 днiв i вiдсотки/комiсiї за ним сплачуються з максимальною затримкою вiд 8 до 30 днiв;
або кредит пролонговано зi зниженням класу позичальника на строк вiд 91 до 180 днiв, але вiдсотки/комiсiї сплачуються в строк чи з максимальною затримкою до 30 днiв.
Якщо одна з вимог кожного пiдпункту, що характеризує групу кредитної операцiї, не виконується, то така операцiя зараховується до групи на один рiвень нижче.
Зобов’язання за наданими гарантiями, поручительством та авалями за станом обслуговування боргу вважається «добрим» до часу їх виконання.
Категорiя кредитної операцiї за ступенем ризику визначається в результатi комбiнацiї результатiв класифiкацiї позичальникiв та оцiнки стану обслуговування заборгованостi за кредитом таким чином:
| Фiнансовий стан позичальника (клас) |
Обслуговування боргу (група) позичальником |
|
«слабке» |
«незадовiльне» |
| «А» |
|
«пiд контролем» |
«субстандартна» |
| «Б» |
|
«субстандартна» |
|
| «В» |
«субстандартна» |
«сумнiвна» |
|
| «Г» |
«сумнiвна» |
«безнадiйна» |
|
| «Д» |
|
«безнадiйна» |
«безнадiйна» |
При класифiкацiї операцiй за врахованими векселями враховується тiльки строк погашення боржником заборгованостi, а саме:
· «стандартна» – заборгованiсть, за якою строк погашення чи повернення, передбачений векселем, ще не настав;
· «сумнiвна» – заборгованiсть за простроченими векселями зi строком прострочення не бiльше нiж 30 днiв;
· «безнадiйна» – заборгованiсть за простроченими векселями зi строком прострочення бiльше нiж 30 днiв.
При класифiкацiї кредитних операцiй за ступенем ризику i вiднесеннi їх до груп, за якими розраховується резерв за факторингом, наданими зобов’язаннями (аваль), виконаними гарантiями та поруками, враховується строк погашення заборгованостi, а саме:
· «стандартна» – заборгованiсть, за якою строк погашення чи повернення, передбачений договiрними умовами (за векселем), ще не настав, або зобов’язання (у т. ч. аваль), строк виконання за якими ще не настав;
· «сумнiвна» – заборгованiсть за факторинговими операцiями (за основним боргом чи черговим платежем) та за виконаними (сплаченими) банком гарантiями та поруками (у т. ч. авалем) становить до 90 днiв з дня виконання зобов’язання, передбаченого договiрними умовами (векселем);
· «безнадiйна» – заборгованiсть за факторинговими операцiями (основним боргом чи черговим платежем) та за гарантiями та поруками (у т. ч. авалем), виконаними (сплаченими) банком, за якими клiєнт не виконав своїх зобов’язань зi строком бiльше нiж 90 днiв пiсля настання строку платежу, передбаченого договiрними умовами (векселем).
У процесi класифiкацiї кредитного портфеля видiляють поняття негативно класифiкованих активiв. Негативно класифiкованi активи – це «сумнiвна» та «безнадiйна» заборгованiсть за основною сумою боргу, простроченi понад 31 день та сумнiвнi вiдсотки.
2. 2 Мiжнароднi пiдходи щодо класифiкацiї кредитного портфеля банку
В процесi багатовiкового та динамiчного розвитку банкiвської системи створювались все новi пiдходи до класифiкацiї кредитного портфеля, що дає змогу банкам оцiнити якiсть портфеля за рiзних пiдходiв, що у свою чергу сприятиме пiдвищенню управлiння ним, мiнiмiзацiї ризикiв та пiдвищенню доходiв за кредитними операцiями.
Один з таких пiдходiв ґрунтується на розподiлi активiв на знецiненi та не знецiненi. Знецiнення являє собою ризик або високу ймовiрнiсть того, що частина вiдсоткiв, дивiдендiв або основної суми фiнансового iнструменту не буде виплачена вчасно або повнiстю за результатом минулої подiї. Фiнансовий актив, або група фiнансових активiв знецiнюються, i збитки вiд знецiнення виникають тiльки в тому випадку, якщо iснують об’єктивнi докази знецiнення в результатi минулої подiї, яка сталася пiсля першочергового визнання активу. Очiкуванi втрати, обумовленi майбутнiми подiями, незалежно вiд ступеня ймовiрностi їх виникнення, не визнаються. На кожну звiтну дату банк має аналiзувати чи iснують об’єктивнi докази знецiнення фiнансового активу або групи активiв. Зокрема, необхiдно виявляти i аналiзувати такi ознаки:
- значнi фiнансовi труднощi позичальника;
- надання кредитором пiльгових умов;
- зникнення активного ринку в результатi фiнансових труднощiв;
- фактичне порушення контракту (наприклад, дефолт або невиконання зобов’язань, пов’язаних з виплатою вiдсоткiв або основної суми боргу;
- негативний вплив фактора на платоспроможнiсть позичальника (наприклад, зростання рiвня безробiття).
тривале зниження справедливої вартостi активу в дольовий iнструмент нижче його собiвартостi.
За наявностi об’єктивного доказу знецiнення активу i у випадку, якщо його балансова вартiсть, яка виражена амортизованою вартiстю, перевищує вiдшкодовану вартiсть, то вважається, що актив знецiнився. Вiдшкодована вартiсть дорiвнює вартостi очiкуваних майбутнiх грошових потокiв, дисконтова них по першочерговiй ефективнiй ставцi.
неповернення або прострочення основної суми боргу або вiдсоткiв. На пiдставi визначення дефолту, кредити подiляються на дефолтнi та недефолтнi. Дефолт конкретного боржника вважається таким, що вiдбувся, коли мала мiсце хоча б одна з таких подiй: банк вважає, що боржник не в змозi повнiстю погасити свої кредитнi зобов’язання перед ним без прийняття банком таких заходiв, як реалiзацiя забезпечення (якщо таке є); боржник бiльш нiж на 90 днiв (для юридичних осiб) прострочив погашення будь-яких iстотних кредитних зобов’язань перед банком. В iншому випадку, кредит вважається таким, що не є в дефолтi. Дефолт роздрiбних зобов’язань може визначатися на рiвнi вiдповiдного iнструменту, а не боржника. Дефолт позичальника по одному зобов’язанню не потребує оцiнювати всi iншi зобов’язання по вiдношенню до банкiвської групи, як тi, якi пiддалися дефолту.
Досить поширений також пiдхiд щодо класифiкацiї кредитного портфеля банку на перiоди прострочення («бакети»). Класифiкацiя активiв за перiодами прострочення може здiйснюватися в розрiзi сегментацiї клiєнтiв банку. Всi клiєнти банку подiляються на:
· ELC – нацiональнi кредитнi клiєнти, що зростають;
· SME – суб’єкти малого i середнього бiзнесу;
· Individuals – фiзичнi особи, або пов’язанi з ними юридичнi особи.
Нижче наведений зразок класифiкацiї по «бакетам».
| Сегмент |
|
Загальна сума пiд ризиком |
|
% |
| TTLC |
1. Regular |
11 402,9 |
91% |
| TTLC |
2. PD 1–30 |
205,3 |
2% |
| TTLC |
3. PD31–60 |
264,8 |
2% |
| TTLC |
4. PD61–90 |
98,5 |
1% |
| TTLC |
5. PD90+ |
503,2 |
4% |
| TTLC
|
12 474,7
|
100%
|
| ELC |
1. Regular |
4 097,5 |
81% |
| ELC |
2. PD 1–30 |
77,8 |
2% |
| ELC |
3. PD31–60 |
95,0 |
2% |
| ELC |
|
244,2 |
5% |
| ELC |
5. PD90+ |
523,6 |
10% |
| ELC
|
|
100%
|
| SME |
1. Regular |
828,2 |
58% |
| SME |
|
64,4 |
5% |
| SME |
3. PD31–60 |
28,5 |
2% |
| SME |
4. PD61–90 |
150,5 |
11% |
| SME |
|
356,3 |
25% |
| SME
|
1 427,9
|
100%
|
| Individuals |
1. Regular |
|
72% |
|
63,7 |
4% |
| 3. PD31–60 |
36,4 |
2% |
| 4. PD61–90 |
57,4 |
3% |
| I |
5. PD90+ |
323,3 |
19% |
| Individuals
|
1 731,4
|
100%
|
| Загальний результат
|
20 671,9
|
коли позичальник зазнає фiнансових труднощiв, i з метою уникнення дефолту. Важлива особливiсть реструктуризованих кредитiв – за допомогою реструктуризацiї уникають дефолту. Тому це – кредити з пiдвищеним рiвнем ризиком. Банку необхiдно ефективно управляти кредитами, а особливо тими, що пiддалися реструктуризацiї, оскiльки збiльшення частки реструктуризованих кредитiв свiдчить про погiршення якостi активiв i може призвести до зниження рейтингу банку. Мiжнародне рейтингове агентство Fitch знизило iндивiдуальнi рейтинги трьох українських банкiв в iноземнiй власностi: «Укрсиббанку», «Укрсоцбанку» и банку «Форум» через погiршення якостi їх активiв. Згiдно звiтностi рiвня проблемних кредитiв i реструктуризованих / пролонгованих кредитiв в «Укрсиббанку» складали 16%; рiвень реструктуризованих кредитiв; за звiтнiстю «Укрсоцбанку» за останнiй час збiльшився рiвень реструктуризованих кредитiв до 10. 4%. Це ще раз пiдкреслює необхiднiсть рацiонального управлiння кредитним портфелем з метою недопущення зниження рейтингу банку.
2. 3 Іншi важливi класифiкацiї кредитного портфеля
Кредитний ризик, як уже зазначалося, є невiд’ємною складовою банкiвської дiяльностi. А тому управлiння кредитним ризиком – першочергове завдання кожного банку. Концентрацiя кредитного портфелю банку означає зосередження кредитних операцiй банку в певних галузях, на географiчнiй територiї тощо. Видiляють рiзнi джерела концентрацiї, наприклад, за групами взаємопов’язаних компанiй, за регiонами, галузями, термiнами кредитування, валютою тощо. Прослiдковуючи ситуацiю комерцiйних банкiв України протягом 2000–2005 року, концентрацiя комерцiйних портфелiв за регiонами була спрямована на м. Київ, а також на Днiпропетровську, Донецьку, Харкiвську i Одеську областi. Тобто, банки в основному спрямовують свої кредитнi вкладення на найбiльш прiоритетних i промислово розвинених регiонах країни. Щодо галузей економiки, то тут банки спрямовують свої ресурси на оптову i роздрiбну торгiвлю, торгiвлю транспортними засобами, послуги з ремонту та обробну промисловiсть. За термiнами кредитування розрiзняють довгостроковi i короткостроковi кредити. Банки в основному концентрують свою дiяльнiсть саме на короткострокових кредитах, оскiльки вони забезпечують швидше генерування прибуткiв комерцiйних банкiв. За валютою кредитування в кредитному портфелi переважають кредити в нацiональнiй валютi. Це пояснюється сучасною ситуацiєю на фiнансовому ринку, де вiдбувається рiзке коливання курсiв рiзних валют. Принципи концентрацiї кредитного портфеля визначаються кожним банком окремо, i фiксується у кредитнiй полiтицi банку.
Кредитна полiтика – це документ, в якому встановлюються основнi принципи побудови кредитного процесу в банку, розподiлу повноважень мiж його структурними пiдроздiлами в рамках прийняття рiшень щодо фiнансування клiєнтiв, а також даний документ встановлює принципи стандартизацiї кредитно-iнвестицiйного портфелю банку, структури активiв i умови надання фiнансування, а також схильнiсть банку до прийняття ризику. Основна цiль кредитної полiтики – оптимiзацiя кредитного процесу в банку з цiлю зниження рiвня прийнятих ризикiв, а також визначення структури кредитно-iнвестицiйного портфеля банку в поточних економiчних умовах.
Згiдно кредитної полiтики банку, всi клiєнти банку подiляються на певнi сегменти:
· TTLC – крупнi нацiональнi корпоративнi клiєнти;
· SME – суб’єкти малого i середнього бiзнесу;
І клас – це корпоративнi клiєнти; борговi зобов’язання корпоративних клiєнтiв середнього i малого бiзнесу за виключенням спецiалiзованого кредитування:
короткостроковi кредити на поповнення операцiйного робочого капiталу. Сюди включають фiнансування клiєнтiв для поповнення тимчасово робочого капiталу i постачання робочого капiталу;
при тимчасовiй вiдсутностi або нестачi коштiв на їх рахунках;
непоновлювальна кредитна лiнiя короткострокового фiнансування операцiй робочого капiталу клiєнта шляхом встановлення максимального лiмiту фiнансування, який використовується у разi виникнення потреби;
поновлювальна (автоматична та перiодична) кредитна лiнiя – це можливiсть отримання фiнансування в межах встановленого лiмiту в перiод часу, який встановлюється у кредитному договорi; видача кредиту здiйснюється траншем;
промiжне фiнансування – фiнансування короткострокових тимчасових потреб позичальника у грошових коштах;
строковi кредити (по сутi, основний вид). Строковi кредити як правило використовуються позичальником для оновлення основних засобiв виробництва;
структуроване торгове фiнансування експортно-iмпортних операцiй клiєнтiв – це фiнансування потреб клiєнтiв в операцiйний робочий капiтал з метою здiйснення мiжнародної торгiвлi. Основнi види структурованого торгового фiнансування:
– постекспортне фiнансування;
– iмпортне фiнансування;
– фiнансування iмпорту за участю експортних кредитних агентств.
ІІ клас – спецiалiзоване кредитування. Це фiнансування клiєнтiв, при якому основним джерелом погашення заборгованостi є грошовi потоки, якi генеруються за рахунок використання активiв, що фiнансування. До спецiалiзованого фiнансування висуваються певнi вимоги, якi чiтко викладенi в кредитнiй полiтицi банку. Спецiалiзоване кредитування включає:
· проектне фiнансування – це метод фiнансування будiвництва або придбання та монтажу устаткування, при якому основним джерелом погашення заборгованостi є грошовi потоки, що генеруються вiд реалiзацiї проекту, який фiнансується;
· об’єктне фiнансування – це метод фiнансування придбання фiзичних активiв (кораблiв, лiтакiв, фургонiв, вагонiв), при якому погашення заборгованостi здiйснюється за рахунок грошових потокiв, що генеруються конкретними активами;
· товарне фiнансування – це короткострокове структуроване фiнансування запасiв та дебiторської заборгованостi бiржових товарiв. При цьому погашення даної заборгованостi здiйснюється за рахунок виручки вiд реалiзацiї даних товарiв i позичок;
· фiнансування нерухомостi, яка приносить доходи – це метод фiнансування нерухомостi, такої як офiснi будiвлi, що здаються в оренду, торговi центри, багато квартирнi житловi будинки.
ІІІ клас – державне та мунiципальне управлiння; це вимоги до державних та мiсцевих органiв управлiння.
V клас – роздрiбнi вклади (кредитування фiзичних осiб i суб’єктiв пiдприємницької дiяльностi. При цьому здiйснюється врахування кредитiв, якi надаються пов’язаним особам:
– поновлювальнi кредити та кредитнi лiнiї (кредитнi картки, овердрафти тощо);
– споживчi кредити (це придбання товарiв, авто кредити, кредити для отримання освiти тощо);
– iпотечнi кредити (кредити пiд заставу житла);
– фiнансування малого бiзнесу на суму, що не перевищує певний встановлений банком лiмiт.
VI клас – вкладення у капiтал.
3.
Аналiз кредитного портфеля банку
3. 1. Очiкуванi збитки та резерви
Банкiвська дiяльнiсть пов’язана з численними ризиками, якi беруть на себе банки у процесi здiйснення кредитних операцiй. З позицiї банку ризик – це можливiсть недоотримання доходiв або зменшення ринкової вартостi капiталу банку внаслiдок несприятливого впливу зовнiшнiх та внутрiшнiх чинникiв. Саме невизначенiсть пiдприємницького середовища призводить до виникнення ризикової ситуацiї, яка може мати небажанi наслiдки, що набувають форми збиткiв. Реалiзацiя ризикiв означає виникнення збиткiв у тiй чи iншiй формi. У процесi управлiння ризиками доцiльно розрiзняти очiкуванi та неочiкуванi збитки. Очiкуванi збитки – це збитки, про якi керiвництво банку знає або мусить знати. Очiкуванi збитки завжди мають мiсце в банкiвськiй дiяльностi, а тому в кожнiй банкiвськiй установi створюються спецiальнi резерви, призначенi для покриття ризикiв. Отже, джерелом покриття очiкуваних збиткiв банку є спецiальнi резерви банку.
Очiкуванi збитки (EL) виступають математичним очiкуванням втрат, пов’язаних з реалiзацiєю кредитного ризику:
де EAD – сума пiд ризиком; PD – ймовiрнiсть дефолту, яка оцiнюється на основi доступних статистичних даних в розрiзi рейтингiв клiєнтiв i/або галузей; LGD – рiвень втрат у випадку дефолту, який оцiнюється на основi доступних статистичних даних в розрiзi рейтингiв застави, продуктiв, галузей та iнших значущих факторiв.
в тiсному взаємозв’язку з економiчним розвитком галузi, регiону i країни в цiлому – як вiдомо, зниження темпiв економiчного розвитку тягне за собою зростання числа банкрутств. На основi цього прогноз ймовiрностi дефолту повинен визначатися шляхом аналiзу як самого пiдприємства-контрагента, так i країни, в якiй воно здiйснює свою дiяльнiсть. Оцiнка ймовiрностi дефолту може проводитись на основi рейтингiв, скорингових моделей.
Пiд час аналiзу кредитоспроможностi позичальника, банк пiсля проведення кредитного аналiзу на основi оцiнок основних фiнансових коефiцiєнтiв та iнших факторiв, якi свiдчать про платоспроможнiсть клiєнта, може встановити загальний показник його ризику шляхом вiднесення до вiдповiдної групи ризику, тобто присвоїти йому кредитний рейтинг.
Рейтинг виражає оцiнку вiдносно майбутньої здатностi i намiрiв позичальника здiйснювати виплати кредиторам щодо погашення основної суми боргу i вiдсоткiв за нею своєчасно i в повнiй сумi. Кредитнi рейтинги зазвичай виставляються i публiкуються спецiалiзованими рейтинговими агентствами(наприклад, Moody's iStandard & Poor's). Рейтинги агентства Moody's враховують як ймовiрнiсть дефолту, так i очiкуваний рiвень вiдтворення заборгованостi, а рейтинги Standard & Poor's в бiльшiй мiрi вiдображають ймовiрнiсть дефолту. Цим можуть пояснюватися вiдмiнностi в рейтингових оцiнках, виставлених цими агентствами для одного i того ж позичальника або фiнансового iнструменту. Кредитнi рейтинги вiдображають об’єктивну оцiнку ймовiрностi дефолту i використовуються для визначення характеру iнвестицiй. Визначення кредитного рейтингу пiдприємства здiйснюється рейтинговим агентством на основi визначеної системи критерiїв, найважливiшi з яких є фiнансовi коефiцiєнти.
В основi процесу управлiння кредитними ризиками в бiльшостi банкiв лежить класифiкацiя потенцiйних клiєнтiв i контрагентiв за рiвнем ризику на основi власної системи внутрiшнiх кредитних рейтингiв з метою об’єктивного облiку фiнансового стану позичальника, галузi економiки, до якої вiн належить, а також особливостей самого банка-кредитора пiд час прийняття ним рiшення про видачу кредиту. На практицi для цiєї мети використовується рiзноманiтнi класифiкацiйнi шкали, якi нараховують, як правило, вiд п’яти до десяти i навiть дванадцяти градацiй ризику. Деякi фiнансовi iнститути приймають одночасно двi незалежнi системи рейтингiв. Хоча кожен встановлює критерiї оцiнки iндивiдуально, як правило вони керуються такими показниками, як:
· оцiнка зовнiшнього середовища позичальника (данi про стан економiки, галузей i характеристика дiяльностi контрагента);
· оцiнка якостi управлiння (досвiд, компетентнiсть, прийнятнiсть управлiння, дiловi якостi керiвництва);
Отриманi рейтинговi оцiнки можуть використовуватися для складання звiтностi про якiсть кредитного портфеля, визначення необхiдного рiвня власного капiталу i резервiв, аналiзу рентабельностi кредитного портфеля i кредитуючих пiдроздiлiв, визначення вартостi кредитних продуктiв i прийняття iнших управлiнських рiшень. Крiм того, застосування сучасних статистичних моделей оцiнки кредитного ризику портфелю потребує наявностi рейтингової системи i iсторичних даних про розмiр втрат по кредитам i ймовiрностi змiни рейтингових оцiнок.
Важливою умовою ефективної роботи внутрiшньобанкiвської рейтингової системи виступає правильний розподiл вiдповiдальностi за оцiнку кредитного ризику мiж персоналом рiзноманiтних пiдроздiлiв. Для цього необхiдно передбачити в органiзацiйнiй структурi компанiї незалежний вiд основних бiзнес-процесiв пiдроздiл, який займатиметься встановленням кредитних рейтингiв i монiторингом стану кредитного портфеля.
Ще одним важливим методом оцiнки ймовiрностi дефолту в роздрiбному кредитуваннi є скоринг. Скоринговий метод ґрунтується на пiдрахунку балiв по кожнiй позицiї кредитної заяви чи анкети. Бальнi системи оцiнки створюються банками на основi емпiричного пiдходу з використанням математичного чи факторного аналiзу. Цi системи використовують iсторичнi данi про «надiйнi» та «неблагополучнi» кредити i дозволяють визначити критерiальний рiвень оцiнки позичальникiв. Варто розрiзняти прямi i непрямi методики скорингової оцiнки кредитоспроможностi клiєнтiв.
Прямi методи зустрiчаються досить рiдко. Вони припускають, що сума наданих клiєнтом балiв фактично прирiвнюється до тiєї суми кредиту, на яку вiн обґрунтовано претендує. Непрямi методики поширенi бiльше. Їх змiст полягає в додаваннi певних балiв рiзним оцiночним показникам, а результатом оцiнки служить виведення класу кредитоспроможностi клiєнта на основi загальної суми набраних балiв.
Технiка кредитного скорингу була вперше запропонована американським економiстом Д. Дюраном на початку 40-х рокiв XX столiття для рiшення проблеми добору позичальникiв по споживчому кредиту.
Система кредитного скорингу багато в чому сприяє розвитку кредитування за допомогою кредитних карток та iнших кредитних продуктiв, орiєнтованих на масового споживача. Так, найбiльшi емiтенти пластикових карток постiйно використовують скоринг для оцiнки платоспроможностi своїх клiєнтiв, якi претендують на одержання кредитних карток. Основнi переваги методу скорингової оцiнки кредитоспроможностi приватних осiб полягають у забезпеченнi прийняття досить обґрунтованого рiшення по кредиту, зниженнi рiвня неповернення позичок, а також швидкiй обробцi кредитних заявок i зниженнi на цiй основi операцiйних втрат банку.
ризиком. У випадку дефолту чистi збитки кредитора, як правило, виявляються меншими, нiж його повна сума пiд ризиком по данiй операцiї. Це пояснюється тим, що при оголошеннi дефолту кредитор отримує право на дострокове покриття заборгованостi шляхом реалiзацiї забезпечення, покриття боргу за рахунок гаранта (поручителя), пропозицiя про реструктуризацiю заборгованостi або, в крайньому випадку, вимога про оголошення позичальника банкротом i покриття суми боргу з вартостi майна, яке йому належить. Можливiсть (часткового) повернення заборгованостi визначається тою вартiстю по якiй можна продати на ринку довгостроковi зобов’язання (наприклад, облiгацiї) пiсля оголошення по ним дефолту або вартiстю активiв компанiї-боржника в кiнцi перiоду реорганiзацiї. Рiвень повернення конкретного виду зобов’язання залежить як вiд характеристик боржника, так i вiд порядку виплат по даному виду (випуску) довгострокових зобов’язань по вiдношенню до iнших фiнансових зобов’язань компанiї перед кредитором i власниками.
Порядок класифiкацiї кредитiв для формування резерву здiйснюється за методикою НБУ i викладений у Положеннi «Про порядок формування та використання резерву для вiдшкодування можливих втрат за кредитними операцiями банкiв.
Резерви для покриття можливих втрат за кредитними операцiями – частина вартостi негативно класифiкованих активiв банку, яку банк в зрозумiлiй мiрi достовiрностi, на основi минулого досвiду, може рахувати втраченою i в результатi вiдносити на витрати своєї дiяльностi. Резерви не включаються в капiтал банку. Цi резерви складаються з резервiв пiд кредитнi збитки, резервiв пiд нарахованi доходи, резервiв пiд дебiторську заборгованiсть i резервiв пiд кореспондентськi рахунки. Банк створює резерви:
- в облiку по нацiональним стандартам – згiдно вимог, викладених в нормативно-правовiй базi НБУ стосовно формування резервiв за кредитними операцiями банкiв. Резерви розраховуються Департаментом кредитного адмiнiстрування i затверджуються Кредитним Комiтетом першого рiвня щомiсячно;
- в облiкупо мiжнароднимстандартам фiнансової звiтностi – згiдно внутрiшньобанкiвському Положення про формування резервiв за активними операцiям, розробленому у вiдповiдностi з вимогами IAS39. Резерви розраховуються Управлiнням менеджменту кредитних ризикiв згiдно з Управлiнням звiтностi по мiжнародним стандартам i затверджуються Правлiнням банку разом з пакетом звiтностi по МСФО щоквартально.
є капiтал банку. Неочiкуванi збитки становлять необхiднiсть оцiнки необхiдного економiчного капiталу банку. Економiчний капiтал – це власнi кошти банку, достатнi для покриття потенцiйних збиткiв за заданого рiвня толерантностi до ризику для конкретного часового горизонту. Використання показника економiчного капiталу вважається ознакою високої культури менеджменту банку, яку враховують рейтинговi агентства. Зокрема, рейтинговi агентства вивчають модель капiталу з урахуванням ризикiв та ефективнiсть її використання у банку. Економiчний капiтал – це показник для вимiрювання ризику, що враховує неочiкуванi втрати або зменшення вартостi чи прибутку вiд кредитного портфеля. Показник економiчного капiталу охоплює всi неочiкуванi збитки, окрiм катастрофiчних, для яких неможливо тримати достатнiй капiтал. Економiчний капiтал дає змогу за єдиним вимiрюванням оцiнювати всi ризики банку (окрiм деяких не фiнансових). Це дозволяє порiвняти сукупний ризик за рiзними видами дiяльностi.
Регулятивний капiтал – це мiнiмальна сума капiталу, яку банк повинен мати з урахуванням нормативних вимог НБУ. В той час, як економiчний капiтал орiєнтований на врахування специфiки ризику окремого банку, регулятивний капiтал (розрахований за Базельською угодою І) ураховує узагальненi тенденцiї по всьому банкiвському сектору. Регулятивний капiтал, адекватнiсть капiталу розраховується не менше одного разу на мiсяць Управлiнням по управлiнню активами та пасивами банку.
У серединi 90-х рокiв контроль за банкiвськими ризиками перетерпiв серйознi змiни, у тому числi пiд впливом нововведень в областi методик розрахунку i вимiрювання ризикiв. Одним iз найбiльш iстотних ноу-хау стало використання нової методологiї вимiрювання ризикiв банкiвської дiяльностi, що одержала назву VaR (Value at Risk – вартiсть пiд ризиком). Упровадження VaR було iнiцiйовано Базельським комiтетом з банкiвського нагляду для оцiнки ризикiв потенцiйних збиткiв в результатi несприятливих змiн кон’юнктури фiнансових ринкiв. На сьогоднiшнiй день для вимiрювання i оцiнки кредитного ризику найбiльшими банками свiту використовуються такi моделi методологiї VaR: CreditMetrics; CreditRisk+; CreditPortfolioView тощо.
Процедура вимiрювання кредитного ризику за допомогою моделей VaR включає аналiз iмовiрностi дефолту й очiкуваної залишкової вартостi по кожнiй складовiй портфеля, на основi чого прогнозуються розмiри збиткiв i необхiдних до створення резервiв банку.
Найбiльш широку популярнiсть серед перерахованих моделей одержала методика вимiрювання банкiвського кредитного ризику CreditMetrics, розроблена в 1994 роцi i удосконалена в 1997 роцi провiдним оператором кредитного ринку – банком J. P. Morgan i його структурним пiдроздiлом, який пiзнiше став самостiйною компанiєю, – Risk Metrics Group (RMG Corporation). Дана модель базується на статистичних методах аналiзу, головним чином на методi статистичних iспитiв Монте-Карло. Розподiл збиткiв визначається на основi значень ймовiрностей так званої кредитної мiграцiї, тобто ризику змiни кредитного рейтингу активу i кореляцiї мiж змiнами кредитних рейтингiв. Метод Монте-Карло дозволяє розрахувати розподiл збиткiв по портфелю на будь-яку дату в межах термiну обороту активiв. По кожному боржнику визначається кредитний рейтинг, а потiм обчислюється iмовiрнiсть його змiни чи дефолта за допомогою спецiальної перехiдної матрицi. Оскiльки дана методика заснована не на аналiзi причин, а на iсторичнiй статистицi втрат, виникає питання: наскiльки виправдане орiєнтування на минулi данi, адже вони не можуть з високим ступенем вiрогiдностi вказати на розвиток кредитних ризикiв у майбутньому. Така непевнiсть усе бiльше наростає у зв’язку з динамiчнiстю фiнансових ринкiв, що пiдсилюється, i їхнiм тiсним взаємозв’язком у сучаснiй свiтовiй економiцi.
Модель CreditPortfolioView була розроблена в 1998 роцi спiвробiтниками консалтингової фiрми McKinsey. Головна вiдмiнна риса цiєї методики полягає в тому, що вона моделює кредитнi ризики не безпосередньо на основi iсторичних даних, а опосередковано, приймаючи в розрахунок такi макроекономiчнi фактори як кон’юнктурнi цикли, безробiття, рiвень розвитку окремих галузей i регiонiв. Вiдповiдно до даної теорiї до факторiв, що впливають на рiвень дефолтiв, варто вiдносити темпи росту ВВП, рiвень безробiття i рiвень процентних ставок. Конкретна форма розподiлу збиткiв по портфелю активiв обумовлена головним чином поточним станом економiки i провiдних галузей промисловостi окремо взятої країни.
iншими показниками певної рейтингової групи. Оцiнка рiвня втрат будується на основi одного з трьох ступенiв комплексностi:
· перший ступiнь комплексностi оцiнки припускає вивчення статистики частки втрати прибутку за даними i на основi рейтингiв мiжнародних рейтингових агентств (Moody’s, Standard&Poor’s тощо);
· третiй ступiнь комплексностi оцiнки базується на багатофакторному аналiзi такого показника як частка втрат прибутку.
Замiсть нормального iмовiрного розподiлу в данiй моделi використовується розподiл Пуасона, що описує можливiсть випадкової подiї при малiй ймовiрностi його настання у певний часовий перiод i дуже великiй кiлькостi повторюваних спроб. Тому модель CreditRisk+ призначена не для вивчення причин дефолту, а для аналiзу такого показника, як випадкова подiя. Математичнi методи, якi використовуються в нiй, за своїм змiстом близьi до методiв, що застосовуються в актуарних розрахунках страхових ризикiв.
а числове значення їхньої мiнливостi розглядається як стандартне вiдхилення. Таким чином, рiвнi дефолтiв, зiставленi з певними рейтинговими класами i розподiленi за конкретними суб’єктами, разом з показниками стандартного вiдхилення виступають у CreditRisk+ як вихiднi параметри.
Особливостi моделi CreditRisk+ дозволяють припустити, що вона найбiльш притаманна для обчислення загального рiвня втрат i менш точна в аналiзi причин, якi викликають цi втрати. У той же час простота застосування, мiнiмум вимого до вихiдної iнформацiї, швидкiсть аналiтичних розрахункiв роблять модель CreditRisk+ привабливим iнструментом для практичного вимiрювання банкiвського кредитного ризику.
В основi розглянутих моделей методологiї VaR лежить докладний аналiз iсторичних даних про функцiонування i банкрутства компанiй, що дозволяє оцiнити ризик дефолту, визначити розмiр очiкуваних збиткiв i їхнiй розподiл по портфелю активiв, а також розрахувати розмiр капiталу, що забезпечує пiдтримку кредитних позицiй.
3. 3 Аналiз спiввiдношення «ризик-доходнiсть»
Однiєю з фундаментальних проблем управлiння ризиками є пошук способiв зв’язати ризик з прибутковiстю. Оскiльки рiшення щодо прийняття ризику часто залежить значною мiрою вiд очiкуваної прибутковостi, то стандартний показник для вимiрювання дохiдностi необхiдний як для цiноутворення за активними операцiями, так i для вироблення кращих управлiнських рiшень. Спiввiдношення скоригованого прибутку до капiталу i є саме таким показником. У банкiвськiй практицi досить широко закрiпилася саме англомовна назва цього показника – RAROC (Risk Adjusted Return On Capital). Рiч у тiм, що традицiйний показник прибутковостi капiталу (вiдношення чистого прибутку до капiталу банку) не мiстить iнформацiї про ризики. Банк не враховує всi види кiлькiсно вимiрюваних ризикiв для оцiнювання прибутковостi на рiвнi трансакцiї або портфеля, включаючи ринковий, кредитний та операцiйний ризики.
Розроблення методики обчислення показника RAROC розпочалося наприкiнцi 1970-х рокiв групою аналiтикiв у банку «Bankers Trust». Ідея на почату полягала у вимiрюваннi ризику кредитного портфеля банку, а також величини акцiонерного капiталу, необхiдного для обмеження розмiру ризику вкладникiв банку та iнших держателiв боргiв для конкретної ймовiрностi збиткiв. Згодом банки розробили свої системи розрахунку.
бiзнесу є визначення оптимальної структури капiталу. Цей процес пов’язаний з оцiнкою того, наскiльки ризик (мiнливiсть доходiв) кожного пiдроздiлу бiзнесу вносить свiй вклад у сукупний ризик банку, щоб у такий спосiб визначити загальну потребу для банку в капiталi.
Згодом виникли модифiкацiї цього показника, але незалежно вiд того, як вони називаються – RAROC, RORAC (Return On Risk Adjusted Capital), RARORAC (Risk Adjusted Return On Risk Adjusted Capital), де на ризик коригується чисельник, знаменник чи обидва разом, нинi майже всi фiнансовi установи запровадили або запроваджують подiбний пiдхiд. На сьогоднi в банкiвськiй сферi викристалiзувався єдиний пiдхiд до визначення цього показника.
Методика розрахунку показника RAROC складається з трьох основних компонентiв, а саме:
- оцiнювання ризикiв i фiнансiв у банку;
- механiзму розподiлу капiталу;
- калькулятора показника RAROC.
Головними проблемами є саме першi двi, оскiльки потребують належного збору даних ля розрахунку. Хоча методика розподiлу капiталу може значно вiдрiзнятися за сутнiстю в рiзних банках, але формула розрахунку практично однакова.
Захiднi банки спочатку запровадили оцiнювання ринкового ризику в торговельнiй книзi та певне оцiнювання кредитного ризику. Кiлькiсне оцiнювання ризикiв передбачає визначення потенцiйних втрат, що можуть виникати внаслiдок рiзних видiв ризикiв у банкiвськiй дiяльностi. Для цього в банку має бути створена така аналiтична iнформацiйна система, яка акумулює та обробляє данi за типами ризику та видами бiзнесу. Однак лише окремi банки України вже мають налагоджену систему всебiчної iнформованостi про ризики.
Чiткiсть кiлькiсного оцiнювання ризикiв та адекватного капiталу дає змогу перейти до розрахунку прибутковостi з урахуванням ризикiв. Формула розрахунку показника RAROC є типовою для всiх видiв банкiвського бiзнесу:
RAROC = (∑i [Expected Net Revenue]i – (ELMR +ELCR +ELOR +…))/(ECMR +ECCR +ECOR +…),
де Expected Net Revenue – очiкуваний чистий дохiд; ELMR – очiкуванi збитки (Expected losses) у торговельнiй книзi для ринкового ризику; ELCR – очiкуванi збитки у банкiвськiй книзi для кредитного ризику; ELOR – очiкуванi збитки для кредитного ризику; ECMR – економiчний капiтал (economic capital) для торговельної книги, що розраховується виходячи з очiкуваної вартостi пiд ризиком (VaR) для заданого довiрчого рiвня та горизонту часу; ECCR та ECOR – вiдповiдно економiчний капiтал (перевищення неочiкуваних втрат над резервами) для кредитного та операцiйного ризикiв.
Банк може додавати також оцiнку втрат та вiдповiдного капiталу за iншими ризиками, наприклад, окремо за валютним ризиком та ризиком потенцiйної ставки.
Отже, розрахунок RAROC передбачає певну послiдовнiсть обчислень виходячи з достовiрної та упорядкованої бази даних. Некоректна iдентифiкацiя та розподiл витрат i доходiв можуть призвести до помилкової оцiнки, тодi сам показник просто втрачає свою цiннiсть.
Завдяки показнику прибутковостi з урахуванням ризикiв керiвництво банку може: а) визначити оптимальну структуру капiталу, б) аналiзувати вплив iнвестицiй в iншi пiдприємства на характер ризикiв. На рiвнi окремих бiзнесi можна видiляти (розподiляти) капiтал для визначення позитивної прибутковостi з урахуванням ризику, також можна коригувати саму дiяльнiсть банку в певному бiзнесi, якщо вiн генерує вiд’ємний показник RAROC, та шукати додатковий капiтал, якщо бiзнес обiцяє позитивний результат. Розкриття банком iнформацiї про оцiнку прибутковостi капiталу з урахуванням ризикiв перед iнвесторами та рейтинговими агентствами пiдвищує репутацiю банку i довiру до нього з боку ринку.
розвиток) заважають ефективному та поширеному використанню цього пiдходу.
Висновки
Кредитний портфель є не просто пасивно сформованим набором кредитiв, а результатом активних, цiлеспрямованих дiй банку, суто управлiнським спiввiдношенням мiж рiзноманiтними видами кредитiв. Банкiвський кредитний портфель розглядають як втiлення кредитної полiтики банку, що, в сою чергу, є невiд’ємною складовою його загальної стратегiї розвитку. Тобто кредитний портфель – це економiчно обґрунтована i структурована сукупнiсть кредитних угод i кредитних зобов’язань, яка є результатом цiлеспрямованих управлiнських рiшень, прийнятих вiдповiдно до вимого кредитної полiтики банку та органiв банкiвського нагляду. Конкурентоспроможнiсть кредитного портфеля визначається такими критерiями: дохiднiсть, ризиковiсть, лiквiднiсть, швидкiсть вiдновлення та ступiнь оновлення.
а також вiд рiвня процентних ставок за кредитами.
кредитної заборгованостi. Крiм цього, iснують iншi пiдходи до класифiкацiї кредитного портфеля, зокрема подiл кредитiв на дефолтнi та недефолтнi, реструктуризованi та нереструктуризованi, подiл на перiоди прострочення («бакети»), залежно вiд кредитної полiтики банку тощо. Всi цi пiдходи пiдвищують ефективнiсть управлiння кредитним портфелем, оскiльки допомагають оцiнити його якiсть з рiзних позицiй. Ефективнiсть управлiння кредитним портфелем є iндикатором рацiональної i прибуткової дiяльностi банку на ринку фiнансових послуг.
суми боргу та/або вiдсоткiв по ньому. Кредитний ризик – невiд’ємна складова дiяльностi будь-якого банку. Уникнути його неможливо, а тому треба свiдомо ним управляти. Ризик тiсно взаємопов’язаний з дохiднiстю, а тому аналiз кредитного портфеля бажано розглядати на основi спiввiдношення «ризик-доходнiсть». Поняття ризику також гостро пов’язано з втратами. Прийнято розглядати очiкуванi та неочiкуванi втрати. Очiкуванi втрати покриваються за рахунок ранiше створених резервiв для покриття можливих втрат за кредитними операцiями. Неочiкуванi втрати тiсно взаємопов’язанi з економiчним капiталом. Економiчний капiтал – це власнi кошти банку, достатнi для покриття потенцiйних збиткiв за заданого рiвня толерантностi до ризику для конкретного часового горизонту.
Для аналiзу спiввiдношення «ризик-доходнiсть» у банкiвськiй практицi користуються показником RAROC, що дає змогу розподiляти капiтал з урахуванням завдання управлiння ризиками та оцiнки роботи пiдроздiлiв банку.
Список лiтератури
1. Владичин У. В. Банкiвське кредитування. - Київ: Атiка, 2008. -648 с.
2. Денисенко М. П., Домрачев В. М., Кабанов В. Г., Ігнатенко А. В. Кредитування та ризики. - Київ: Професiонал, 2008. -480 с.
3. Дмитренко М. Г., Полтатюк В С. Кредитування та контроль. - Харкiв: Кондор, 2005. -296 с.
4. Хмеленко А. В., Вовк В Я. Кредитування та контроль. -Київ: Знання, 2008. -463 с.
5. Положення НБУ №279 вiд 06. 07. 2000 року «Про порядок формування резерву для вiдшкодування можливих втрат за кредитними операцiями банкiв».
6. Готовчиков И. Ф. Методы прогнозирования дефолтов клиентов в условиях массового потребительского кредитования // Банковское кредитование. – 2006. – №4. -С. 97–104.
9. Лобанов А. А., Чугунов А. В. Энциклопедия финансового риск-менеджмента. -Москва: Альпина паблишер, 2003. -761 с.
| 
