Депозитнi операцiї комерцiйних банкiв
Змiст
Вступ
1 Депозитнi операцiї комерцiйних банкiв
2 Забезпечення фiнансової стiйкостi комерцiйного банку
4Практичне завдання
Висновки
Вступ
Забезпечення фiнансової стабiльностi - одна з найактуальнiших проблем свiтової економiки. Концептуальна оцiнка фiнансової стабiльностi передбачає монiторинг макроекономiчних, полiтичних, ринкових, правових. соцiальних та iнших факторiв, якi можуть суттєво впливати на економiчну стратегiю учасникiв ринку.
Динамiка розвитку реального сектору економiки та фiнансового ринку тiсно взаємопов'язанi - рiвень фiнансового розвитку є iндикатором темпiв економiчного прогресу, i навпаки, економiчне зростання в реальному секторi сприяє активiзацiї фiнансових посередникiв. Тому при оцiнцi фiнансової стабiльностi економiки особлива увага придiляється аналiзу дiяльностi банкiв та кредитних спiлок, iнвестицiйних i пенсiйних фондiв, страхових та лiзингових компанiй, бiрж, депозитарiїв тощо.
Загальновiдомо: банки вiдiграють в економiцi важливу роль, виконуючи унiкальнi макроекономiчнi та мiкроекономiчнi функцiї. Вони забезпечують готiвково-грошовий обiг, накопичують вiльнi грошовi кошти, задовольняють потреби пiдприємницьких структур у кредитних ресурсах, виконують ряд функцiй, пов'язаних iз регулюванням реального сектору економiки, серед яких - збiр i аналiз iнформацiї про позичальникiв, участь у реструктуризацiї пiдприємств , iнiцiювання банкрутств тощо.
Нинi банкiвська система України є найпотужнiшим учасником вiтчизняного ринку фiнансових послуг; її розвиток характеризується позитивними тенденцiями, а її дiяльнiсть суттєво впливає як на загальне становище фiнансових ринкiв, так i на фiнансовi стратегiї учасникiв товарних ринкiв. постiйно пiдвищується роль банкiв як чинникiв фiнансової стабiлiзацiї економiки та забезпечення стiйкого економiчного зростання. Динамiчно збiльшуються обсяги кредитування ними економiки, їх капiтал, активи.
1 Депозитнi операцiї комерцiйних банкiв
Банки залучають вiльнi грошовi кошти юридичних та фiзичних осiб через виконання депозитних операцiй, з допомогою яких використовують рiзнi види банкiвських рахункiв.
Згiдно Закону України «Про банки i банкiвську дiяльнiсть» :вклад (депозит) - це кошти в готiвковiй або у безготiвковiй формi, у валютi України або в iноземнiй валютi, якi розмiщенi клiєнтами на їх iменних рахунках у банку на договiрних засадах на визначений строк зберiгання або без зазначення такого строку i пiдлягають виплатi вкладнику вiдповiдно до законодавства України та умов договору.
На пiдставi банкiвської лiцензiї банки мають право здiйснювати приймання вкладiв (депозитiв) вiд юридичних i фiзичних осiб [8].Операцiї, пов'язанi з залученням грошових коштiв на вклади, називаються депозитними.
Практично усi клiєнтськi рахунки є депозитними. Депозитним може бути будь-який вiдкритий клiєнту у банку рахунок, на якому зберiгаються його грошовi кошти. За формою використання рахункiв вони подiляються на: депозити (вклади) до запитання; термiновi, або строковi, депозити; умовнi депозити.
Депозитнi операцiї є найбiльш суттєвим i важливим джерелом формування та збiльшення ресурсної бази комерцiйних банкiв виступають депозитнi операцiї.
Депозитними є пасивнi операцiї банкiв iз залучення грошових коштiв юридичних i фiзичних осiб у нацiональнiй та iноземнiй валютах у формi вкладiв (депозитiв) шляхом їх зарахування на вiдповiднi рахунки на певних умовах [3].
—вид та статус вкладника;
—термiн вкладу.
За першою ознакою видiляються вклади юридичних та фiзичних осiб, резидентiв i нерезидентiв.
За термiном користування вклади подiляються на двi великi групи — депозити до запитання та строковi.
Кошти клiєнтiв у вкладах до запитання зберiгаються на поточних рахунках, якi вiдкриваються банком кожному клiєнту. Особливiстю функцiонування вкладiв до запитання є те, що грошi, якi зберiгаються, можуть бути в будь-який момент знятi готiвкою з вiдповiдного рахунка або перерахованi за вимогою клiєнта на iншi рахунки в банках. За дiючою практикою вiтчизнянi банки здебiльшого не здiйснюють плати за залишками на депозитних рахунках до запитання, оскiльки розмiри цих залишкiв є дуже нестiйкими та слабо прогнозованими. Вагома частка ресурсiв, якi залученi саме у вклади до запитання, використовується банками для забезпечення необхiдного рiвня лiквiдностi та формування обов'язкових резервiв у виглядi залишкiв на кореспондентському, рахунку в Нацiональному банку України. Разом з тим у щоденнiй банкiвськiй дiяльностi складається ситуацiя, коли клiєнти не використовують одразу всi кошти, що надходять на їхнi поточнi рахунки, залишаючи певну частку їх у розпорядженнi банку на деякий термiн. Ця частина ресурсiв у вкладах до запитання використовується банком, як правило, у формi вкладень у найкоротшi за термiном повернення кредитно-iнвестицiйнi активи. В цьому випадку банк отримує можливiсть заробляти, розмiщуючи вiльнi залишки на поточних рахунках у вiдповiднi доходнi активи, а вiдтак сплачувати певний процент власникам депозитiв до запитання за користування їхнiми грошима. Платнiсть вкладiв цього типу дозволяє, в свою чергу, залучати ще бiльшу кiлькiсть поточних ресурсiв, розширювати коло своїх операцiй та збiльшувати їх обсяги, що неодмiнно сприятиме пiдвищенню конкурентоспроможностi банку. В той же час з деяких вкладiв до запитання дiючою нормативною базою передбачена обов'язкова сплата процентiв за їх залишками. Так, зберiгання коштiв Державного бюджету на банкiвських депозитах до запитання є для банку обов'язково платним та потребує нарахування i сплати процентiв за залишками цих коштiв розмiром 50% ставки рефiнансування Нацiонального банку України [7].
Найбiльш стабiльними з точки зору прогнозування рiвня залишкiв та визначення термiнiв повернення коштiв є строковi вклади (депозити). Строковi вклади (депозити) — це грошовi ресурси, якi розмiщуються їх власниками у банку для зберiгання та зараховуються на вiдповiднi депозитнi рахунки на визначений термiн з виплатою обумовлених процентiв. Розвиток та диверсифiкацiя послуг з обслуговування саме цих вкладiв є прiоритетним завданням сучасного комерцiйного банку. Ресурси, залученi у строковi депозити, залишаються у розпорядженнi банку в межах чiтко обумовленого часового iнтервалу, а тому можуть використовуватися для фiнансування бiльш тривалих за термiном, а отже i бiльш доходних активних операцiй. Вiдповiдно i плата за залишками на строкових депозитах є значно бiльшою порiвняно з вкладами до запитання та безпосередньо залежить вiд розмiру та термiну зберiгання грошей на цих вкладах. У сучаснiй практицi бiльшiсть комерцiйних 6анкiв надає можливiсть своїм клiєнтам знiмати за необхiдностi кошти зi своїх строкових рахункiв до закiнчення термiну дiї депозитного договору. Це є досить вагомим фактором пiдвищення привабливостi саме цього виду банкiвських депозитних операцiй хоча розмiр процентної плати у разi дострокового зняття коштiв або закриття вкладу взагалi значно зменшується.
Депозитний сертифiкат - це документ, що видається тiльки юридичнiй особi у виглядi письмового свiдоцтва банку про внесення грошових коштiв, яке надає право власнику сертифiката пiсля закiнчення встановленого термiну отримувати суму внеску та вiдповiднi проценти. Ощадний сертифiкат — це аналогiчний документ, але який видається виключно фiзичнiй особi як свiдоцтво про внесення нею грошей на банкiвський рахунок та надає право власнику на отримання вiдповiдної суми i процентiв.
Згiдно з чинним законодавством банкiвський сертифiкат є цiнним папером, а вiдтак вiн має значнi переваги порiвняно з iншими видами вкладiв (депозитiв): вiн може вiльно продаватись i купуватись на фондовому ринку, виступати засобом платежу, застави тощо. У разi виникнення раптової необхiдностi в наявних коштах власник сертифiката може його продати безпосередньо банку або на вторинному ринку цiнних паперiв без загрози значної втрати вiд зниження процентної ставки, але з урахуванням термiну, що залишився до моменту погашення сертифiката.
Ощаднi вклади — це грошовi заощадження фiзичних осiб, що вносяться ними до банку з метою накопичення й отримання вiдповiдного доходу у виглядi процентiв. Кожному власнику ощадного вкладу видається спецiальна ощадна книжка. Ощадна книжка — це письмове свiдчення (iменне або на пред'явника) про здiйснення внеску у формi ощадного вкладу, в якому вiдображаються поступово усi операцiї iз зарахування та зняття коштiв з вiдповiдного вкладного рахунка. Ощаднi вклади часто використовуються як безстроковi депозити, тобто умови зберiгання коштiв на них не прив'язанi до конкретних строкiв. Отже, власники ощадних книжок мають можливiсть одержувати грошi з ощадних вкладiв або взагалi їх закрити у будь-який необхiдний момент але з обов'язковим попереднiм повiдомленням банку (Як правило - за декiлька днiв) про цей намiр.
Як було зазначено вище, визначальними чинниками при встановленнi плати за строковими депозитами є розмiр вкладу Та термiн, на який вносяться грошовi кошти. Чим бiльшi сума та строк користування вкладом, тим вiдповiдно вищою буде ставка процента.
При визначеннi рiвня доходiв вкладникiв вiд розмiщення їхнiх грошових коштiв банки використовують схеми нарахування простих i складних процентiв.
Так, при використаннi схеми простих процентiв базою нарахування вiдповiдної процентної ставки за кожний встановлений перiод буде одна i та сама основна сума строкового вкладу [5].
За останнi чотири роки чисельнiсть українцiв, якi довiрили свої заощадження банкам збiльшилася у 2,5 раза – до майже 12 млн. осiб.
На вiтчизняному ринку банкiвських ресурсiв половину становлять депозитнi вклади фiзичних осiб. Якщо в країнах iз розвиненою ринковою економiкою змiна рiвня процентної ставки за вкладами безпосередньо впливає на обсяги залучених ресурсiв, регулюючи розподiл коштiв населення мiж депозитами банкiв i фондовим ринком, то в Українi спостерiгається стабiльний прирiст депозитiв в умовах зниження процентної ставки [6].
2
Забезпечення фiнансової стiйкостi комерцiйного банку
В процесi забезпечення фiнансової стiйкостi комерцiйного банку можна видiлити наступнi напрямки :
- прибутковiсть банку;
- регулювання дiяльностi банку.
У процесi своєї дiяльностi комерцiйнi банки певною мiрою ризикують, здiйснюючи активнi операцiї. Тому з метою пiдвищення надiйностi та стабiльностi банкiвської системи, захисту кредиторiв i вкладникiв вони формують резерви для покриття можливих втрат вiд проведення активних операцiй.
Одним з таких резервiв є резервний фонд комерцiйного банку. Порядок вiдрахувань у цей фонд та його використання встановлюється загальними зборами акцiонерiв банку.
Розмiр вiдрахувань до резервного фонду має бути не меншим 5% вiд прибутку банку i не бiльшим 25% розмiру регулятивного капiталу банку.
України.
Комерцiйнi банки також формують резерви для вiдшкодування можливих втрат вiд дебiторської заборгованостi i вiд операцiй з цiнними паперами. Порядок формування та використання таких резервiв також регламентується Нацiональним банком України.
Комерцiйнi банки формують резерв для покриття можливих збиткiв, що можуть бути завданi в результатi їх кредитної дiяльностi. Вони зобов’язанi створювати резерви для вiдшкодування можливих втрат за основним боргом i процентами за всiма видами наданих кредитiв нацiональнiй та iноземних валютах, включаючи депозити, кредити iншим банкам, суб’єктам господарювання (овердрафт, урахованi векселi, факторинговi операцiї, фiнансовий лiзинг), наданi гарантiї та поручительства.
ступенем ризику i з урахуванням коефiцiєнтiв ризику.
Розрiзняють резерв пiд стандартну та нестандартну кредиторську заборгованiсть.
Нестандартна кредитна заборгованiсть включає в себе кредити пiд контролем, субстандартнi, сумнiвнi, безнадiйнi кредити.
Резерв пiд стандартну кредитну заборгованiсть ураховується комерцiйним банком пiд час розрахунку розмiру капiталу та вiдповiдних економiчних нормативiв, установлених Нацiональним банком України.
—фiнансового стану позичальника;
—стану обслуговування позичальником кредитної заборгованостi;
— рiвня забезпечення кредитної операцiї.
Критерiї оцiнювання фiнансового стану клiєнтiв-позичальникiв установлюються кожним комерцiйним банком самостiйно з урахуванням вимог Положення про резерв для вiдшкодування можливих втрат за кредитними операцiями банкiв та рекомендацiй Нацiонального банку України. Цi критерiї мають бути обґрунтованими, технiчно виваженими i встановлюватися на основi аналiзу балансiв у часi та звiтiв про фiнансовi результати дiяльностi клiєнтiв-позичальникiв.
Комерцiйний банк оцiнює фiнансовий стан позичальника i перспективи повернення кредитiв та депозитiв перед наданням йому кредиту чи депозиту.
На пiдставi класифiкацiї позик комерцiйний банк створює резерв для кожної групи кредитiв. Резерв має бути сформований у повному обсязi вiдповiдно до сум фактичної кредитної заборгованостi за групами ризику та встановленого рiвня резерву.
Резерв розраховується вiд чистого кредитного ризику, при визначеннi якого сума валового кредитного ризику за кожною кредитною операцiєю окремо може зменшуватися на вартiсть прийнятого забезпечення (безумовних гарантiй та предметiв застави).
Безумовнi гарантiї, що беруться до розрахунку чистого кредитного ризику (резерву пiд кредитний ризик), — це гарантiї: Кабiнету Мiнiстрiв України; банкiв, якi мають офiцiйний кредитний рейтинг, не нижчий нiж «iнвестицiйний клас» ; урядiв країн категорiї «А» (Австралiя, Австрiя, Бельгiя, Великобританiя, Грецiя Данiя, Ірландiя, Іспанiя, Італiя, Канада, Люксембург, Нова Зеландiя, Норвегiя, Португалiя, Францiя, Швейцарiя, Швецiя, Японiя); мiжнародних багатостороннiх банкiв (Мiжнародний банк реконструкцiї та розвитку, Європейський банк реконструкцiї та розвитку).
За кредитами, класифiкованими як «безнадiйнi» банк формує резерв на всю суму боргу незалежно вiд наявної застави.
При розрахунку резерву за коштами, що мiстяться на кореспондентських рахунках, вiдкритих в iнших банках, за депозитами до запитання в iнших банках i сумнiвною заборгованiстю за цими коштами враховується рейтинг країни, який доводиться до вiдома банкiв Нацiональним банком України. Вiдповiдно до рейтингу країни банки подiляються на певнi групи. Розмiр резерву визначається шляхом зваження суми коштiв, що облiковуються на кореспондентському рахунку окремого банку, на вiдповiдний коефiцiєнт резервування.
Комерцiйнi банки використовують резерви на погашення безнадiйної кредитної заборгованостi за основним боргом, яка облiковується на балансових рахунках як сумнiвна заборгованiсть.
Безнадiйна кредитна заборгованiсть вiдшкодовується комерцiйними банками за рахунок резерву пiд нестандартну заборгованiсть за умови виконання вимог статтi 12 Закону України «Про внесення змiн i доповнень до Закону України «Про оподаткування прибутку пiдприємств».
Комерцiйнi банки зобов'язанi формувати резерви для вiдшкодування можливих втрат вiд дебiторської заборгованостi.
Комерцiйнi банки формують резерви пiд дебiторську заборгованiсть у повному обсязi за рахунок вiдрахувань, що вiдображаються за групою рахункiв «Вiдрахування в резерви». Резерви використовуються для покриття можливих втрат вiд дебiторською заборгованiстю, якщо вона визнана безнадiйною.
її на балансi.
Безнадiйна дебiторська заборгованiсть, що облiковується на балансових рахунках як сумнiвна заборгованiсть, погашення якої не вiдбувається протягом наступних 180 днiв, списується за рахунок резервiв.
Дебiторську заборгованiсть, списану за рахунок резервiв, комерцiйнi банки мають враховувати за позабалансовими рахунками. Комерцiйнi банки зобов'язанi продовжувати роботу з клiєнтами щодо погашення ними дебiторської заборгованостi до закiнчення строку позовної давностi згiдно з чинним законодавством України.
Дебiторська заборгованiсть, строк позовної давностi якої закiнчився, списується з позабалансових рахункiв.
У разi невиконання комерцiйними банками вимог цього Положення щодо забезпечення формування резервiв пiд можливi втрати вiд дебiторської заборгованостi в повному обсязi до них застосовуються санкцiї вiдповiдно до Положення про застосування Нацiональним банком України заходiв впливу до комерцiйних банкiв за порушення банкiвського законодавства [2].
Наступним елементом забезпечення фiнансової стiйкостi є складання звiтностi. Звiтнiсть як складова бухгалтерського облiку є його завершальним етапом. Важливою вимогою до фiнансової та статистичної звiтностi є достовiрнiсть та реальнiсть iнформацiї, якi забезпечуються документуванням банкiвських операцiй, проведенням перiодичних iнвентаризацiй, за допомогою яких контролюються та уточнюються наявнiсть i вартiсть активiв та пасивiв банку, цiнностей та операцiй, що облiковуються на позабалансових рахунках.
зробити висновки про змiни у фiнансовому станi банку, спрогнозувати тенденцiї розвитку банкiвських операцiй.
Комерцiйнi банки складають щоденнi й мiсячнi баланси. Щоденне складання балансу є особливiсть бухгалтерського облiку в банках. Воно забезпечує щоденний i повний облiк банкiвських операцiй та контроль за наявнiстю грошових коштiв i цiнностей, якi розмiщенi в банку. Баланс характеризує фiнансовий стан банку, вiдбиває його активи, зобов'язання та власний капiтал у грошовому виразi на певну дату.
Фiнансовi результати дiяльностi комерцiйного банку вiдбиваються у квартальнiй звiтностi про прибутки та збитки. Звiт про прибутки та збитки ґрунтується на концепцiї грошових потокiв за доходами та витратами, якi групуються за їхнiм економiчним характером. Дохiднi статтi форми звiтностi розмiщенi у її лiвiй частинi, а витратнi - у правiй. При цьому кожнiй групi доходiв по горизонталi вiдповiдає аналогiчна група витрат. Це дає змогу оцiнювати собiвартiсть формування рiзних груп ресурсiв i безпосереднiй чистий прибуток (збиток) вiд операцiй. Доходи i витрати вiдбиваються у облiку в тому перiодi. в якому були зробленi чи здiйсненнi. незалежно вiд фактичного отримання чи сплати грошових коштiв.
як правило, правлiння банку для фiнансування поточної дiяльностi банку протягом звiтного року використовує отриманий прибуток, а на зборах тiльки затверджують фактичний розподiл прибутку [1].
Для пiдвищення фiнансової стiйкостi важливе значення має зростання його доходiв, а як наслiдок - i прибутковостi банку, що є основним iз джерел поповнення власного капiталу банку.
Структура банкiвських доходiв:
- доходи вiд кредитування;
- доходи вiд iнвестицiйних операцiй;
- доходи вiд розрахунково-касового обслуговування;
- доходи вiд трастових операцiй;
- доходи вiд факторингових операцiй;
- доходи вiд лiзингових операцiй;
- доходи вiд комiсiйних операцiй;
Доходи вiд кредитування складаються з процентiв за банкiвськими позиками, а також з облiкових процентiв, що одержуються при облiку векселiв. Близько 70% доходiв банки отримують саме вiд надання позик.
Важливе значення для зростання дохiдностi банкiв має iнвестицiйний портфель цiнних паперiв банку. Обсяги доходу з цього джерела залежать вiд розмiру й структури iнвестицiйного портфеля, а також дохiдностi рiзних видiв цiнних паперiв
в загальному обсязi доходiв через нерозвинутiсть ринку таких послуг, як трастовi, факторинговi, лiзинговi та iн.
До iнших видiв доходу вiд комiсiйних операцiй належать:
– комiсiя за надання гарантiй та порук;
– плата за акцептнi операцiї банку;
– комiсiйнi за здiйснення валютних операцiй;
– комiсiйна винагорода за консалтинговими послугами.
Оскiльки прибуток банку — це рiзниця мiж валовими доходами та валовими витратами банку, розглянемо структуру його витрат.
Витрати банку включають:
– сплаченi проценти за залученими банком коштами;
– сплачена комiсiя;
– витрати на операцiї з цiнними паперами;
– витрати на валютнi операцiї;
– витрати на розрахунково-касове обслуговування;
– витрати на страхування майна, цiнностей ризику;
– iншi операцiйнi витрати.
2) Неоперацiйнi витрати:
– витрати на утримання персоналу;
– iншi витрати.
Найбiльшу частку в загальнiй сумi витрат банку становлять витрати на виплату процентiв за депозитами, за рахунками до запитання тощо.
Банкiвськi менеджери повиннi здiйснювати щомiсячний аналiз рiвня доходiв та витрат банку як у цiлому, так i за статтями з метою мiнiмiзування витрат та отримання прибуткiв.
Банки заiнтересованi в збiльшеннi чистого доходу, i для цього в їхньому розпорядженнi є такi можливостi:
- здiйснення перерозподiлу активiв на користь тих, що дають найбiльший дохiд;
- зменшення процентних та непроцентних витрат.
З погляду оцiнки прибутковостi банку аналiз його процентних ставок вiдiграє значну роль. Головним у цьому аналiзi є розподiл активiв та пасивiв на такi групи:
2)активи i пасиви, процентнi ставки, процентнi ставки за якими можуть переглядатися протягом трьох мiсяцiв;
3)активи i пасиви, процентнi ставки за якими можуть змiнюватися понад три мiсяцi;
Першi двi групи активiв i пасивiв чутливi до змiни процентних ставок, останнi двi — нечутливi. За стабiльної фiнансової ситуацiї в країнi банки прагнуть витримувати баланс мiж вартiстю активiв i пасивiв з фiксованими та плаваючими процентними ставками. Але така рiвновага спостерiгається досить рiдко. Як правило, при зростаннi процентних ставок банки зацiкавленi у перевищенi у обсязi чутливих до змiн процентних ставок активiв над вiдповiдного ґатунку пасивами. У цьому разi виникає розрив, або дисбаланс, мiж групами активiв i пасивiв, який характеризує показник GAP. Якщо обсяг активiв з чутливими процентними ставками бiльший вiд обсягу пасивiв з чутливим процентними ставками, значення GAP позитивне, коли навпаки — вiд'ємне.
нестабiльностi ризик змiни процентних ставок ускладнює роботу банкiвських менеджерiв та суттєво впливає на можливiсть отримувати комерцiйним банком запланований обсяг прибутку [3].
Нацiональний банк України регулює дiяльнiсть комерцiйних
банкiв, встановлюючи вимоги щодо мiнiмального розмiру капi
талу нормативiв (капiталу, ризику, iнвестування, розпорядження
валютною позицiєю), нормативiв обов'язкового резервування коштiв банкiвською системою.
Основним елементом капiталу комерцiйного банку є статутний капiтал. Нацiональний банк України встановлює вимоги щодо мiнiмального розмiру статутного капiталу комерцiйного банку на час його створення i реєстрацiї. Надалi вимоги щодо мiнiмального розмiру статутного капiталу банкiв змiнюються.
Одним з найважливiших показникiв фiнансового стану банку є регулятивний капiтал. Вiн має забезпечувати захист вкладiв та фiнансову стiйкiсть i стабiльну дiяльнiсть банку та є джерелом покриття негативних наслiдкiв рiзноманiтних ризикiв, якi банк бере на себе в процесi дiяльностi.
Одним iз важливих iнструментiв вимiрювання мiцностi фiнансового стану банку та його надiйностi є нормативи капiталу (норматив адекватностi регулятивного капiталу (Н2) i норматив i норматив адекватностi основного капiталу (НЗ)).
Норматив адекватностi регулятивного капiталу банку визначаться як вiдношення регулятивного капiталу до сумарних активiв та певних позабалансових iнструментiв, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму створених вiдповiдних резервiв пiд нестандартну заборгованiсть за всiма активними операцiями.
Мiнiмальний розмiр регулятивного капiталу дiючих банкiв має становити:
а)для мiсцевих кооперативних банкiв: на 1 сiчня 2007 р. — не менше 1 500 000 євро;
в) для банкiв, якi здiйснюють свою дiяльнiсть на територiї всiєї України (мiжрегiональних), у тому числi спецiалiзованих iнвестицiйних i розрахункових (клiрингових), центрального кооперативного банку: на 1 сiчня 2007 р. — не менше 8 000000 євро [10].
Крiм цих нормативiв, банки розраховують такi нормативи : миттєвої лiквiдностi (Н4), поточної лiквiдностi (Н5), короткострокової лiквiдностi (Н6), максимального розмiру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), великих кредитних ризикiв (Н8), максимального розмiру кредитiв, гарантiй та поручительств, наданих одному iнсайдеру (Н9), максимального сукупного розмiру кредитiв, гарантiй та поручительств, наданих iнсайдером (Н10), iнвестування в цiннi папери окремо за кожною установою (Н11), загальної суми iнвестування (Н12).
З метою зменшення валютного ризику в дiяльностi банкiв установленi нормативи ризику валютної позицiї ризику загальної вiдкритої (довгої/короткої) валютної позицiї банку (Н13), ризику загальної довгої вiдкритої валютної позицiї (Н13-1), ризику загальної короткої вiдкритої валютної позицiї (Н13-2).
В Українi вiдповiдно до Закону «Про банки та банкiвську дiяльнiсть» функцiї банкiвського регулювання та нагляду здiйснює НБУ. Що стосується регулятивної функцiї, то її виконують рiзнi Апартаменти центрального апарату НБУ з урахуванням їх функцiонального призначення. Так, дiяльнiсть комерцiйних банкiв на валютному ринку регулює департамент валютного регулювання, департамент готiвково-грошового обiгу регламентує порядок роботи банкiв iз готiвковою нацiональною валютою, департамент бухгалтерського облiку та розрахункiв визначає порядок бухгалтерського облiку i звiтностi в банках.
Значну роль у виконаннi функцiй банкiвського регулювання та нагляду вiдiграє система банкiвського нагляду, що функцiонує як єдиний механiзм у складi центрального апарату та регiональних управлiнь НБУ. На рiвнi центрального апарату НБУ ця система представлена Комiсiєю з питань нагляду i регулювання дiяльностi банкiв.
– надання дозволiв на вiдкриття банкiвських установ i на здiйснення ними банкiвських операцiй;
– iнспектування банкiв i банкiвських установ;
– оброблення економiчної iнформацiї [11].
3
Безготiвковi розрахунки, сутнiсть i основнi принципи
Через безготiвковi мiжгосподарськi розрахунки формується переважна частина грошового обороту, реалiзуються найбiльш масовi вiдносини мiж економiчними агентами нефiнансового сектора (далi пiдприємства). Вони постiйно розраховуються мiж собою шляхом перерахування коштiв на вiдкритi у банках рахунки за реалiзованi товари, виконанi роботи, наданi послуги, тобто за товарними операцiями. Значна частина безготiвкових розрахункiв пiдприємств припадає на так званi нетоварнi операцiї — розрахунки з бюджетом, органами соцiального страхування, управлiння, судочинства тощо. Хоча порядок розрахункiв у цих двох сферах однаковий, проте нормативно-правова база їх органiзацiї iстотно рiзниться.
Вибiр форми розрахункiв та способу платежу за товарними операцiями є надзвичайно важливою справою як для платника (покупця, боржника), так i для одержувача платежу (продавця, кредитора). Платники повиннi: захистити себе вiд непоставки оплачених товарiв чи поставки товарiв з якiсними характеристиками, що не вiдповiдають договiрним; купити товари навiть за вiдсутностi достатньої суми платiжних засобiв; звести до мiнiмуму свої витрати на оплату зобов'язань та iн. Одержувачi грошей повиннi: захистити себе вiд ризику неплатежу з боку покупцiв (боржникiв); створити сприятливi розрахунковi передумови для реалiзацiї своєї продукцiї (робiт, послуг) i не втратити вже завойований сектор ринку; мiнiмiзувати свої витрати на здiйснення розрахункiв з контрагентами тощо.
Щоб забезпечити учасникам мiжгосподарських розрахункiв можливiсть успiшно виконувати вказанi вище завдання, свiтова практика виробила широкий спектр рiзних платiжних iнструментiв, кожний з яких має певнi переваги та недолiки.
Згiдно з класифiкацiєю банкiв мiжнародних розрахункiв , усi платiжнi iнструменти можна подiлити на такi групи:
1) тi, що базуються на кредитовому переказування коштiв :
– доручення про кредитовий переказ у системi автоматизованих розрахункових палат;
– доручення про кредитовий переказ у системi SWIFT.
2) тi, що базуються на дебетових переказах коштiв:
– векселi;
– чеки;
– прямi дебетовi списання;
– банкiвськi трати;
– iншi;
3) пластиковi картки, що мають ознаки як кредитових так i дебетових iнструментiв. Сьогоднi в безготiвкових мiжгосподарських розрахунках в Українi застосовуються такi розрахунковi документи: платiжнi доручення, платiжнi вимоги-доручення, чеки, акредитивнi заяви, платiжнi вимоги, iнкасовi. Значна частина реквiзитiв даних документiв є спiльною i обов’язковою для всiх документiв [5].
Принципи органiзацiї безготiвкових розрахункiв:
1. Грошовi кошти всiх господарських суб'єктiв (як власнi, так i залученi) пiдлягають обов'язковому зберiганню на поточних та iнших рахунках в установах банкiв.
2. Безготiвковi розрахунки мiж пiдприємствами, фiзичними особами здiйснюються через банки шляхом перерахування коштiв iз поточних рахункiв платникiв на поточнi рахунки одержувачiв коштiв.
3. Розрахунки з постачальниками за товарно-матерiальнi цiнностi i послуги проводяться, як правило, пiсля вiдпуску продукцiї або надання послуг. На практицi застосовується також попередня оплата.
4. Банки списують кошти з рахункiв пiдприємств тiльки за розпорядженням їх власникiв, крiм випадкiв, у яких безспiрне списання (стягнення) передбачено законом України, а також за рiшенням арбiтражного суду виконавчими приписами нотарiусiв.
5. Доручення пiдприємств на перерахування коштiв приймаються банками в межах наявних коштiв на їх рахунках або за рахунок платiжного кредиту банку.
6. Зарахування коштiв на рахунок одержувача вiдбувається пiсля списання вiдповiдних грошових сум з рахункiв платникiв.
7. Банк на договiрнiй основi здiйснює розрахунково-касове обслуговування своїх клiєнтiв i виконує їх розпорядження щодо перерахування коштiв з рахункiв.
8. Пiдприємства самостiйно обирають форми розрахункiв та вказують їх при укладенi мiж собою договорiв.
10. Взаємнi претензiї за розрахунками мiж платником та одержувачем коштiв розглядаються сторонами в претензiйно-позовному порядку без участi банку.
Органiзацiя безготiвкових розрахункiв повинна конкретним вiдповiдати обумовленi iнтересами розвитку економiки. Головна з них - забезпечувати своєчасне отримання кожним пiдприємством грошових коштiв за поставлену ним продукцiю та наданi послуги, чим сприяти прискоренню обiгу оборотних коштiв у розрахунках.
2. Надання позики банком шляхом прямого перерахування грошей iз кредитного рахунку платника на банкiвський рахунок постачальника.
3. Розрахунок шляхом залiку взаємних вимог платникiв коштiв та їх одержувачiв, пов'язаних мiж собою поставкою товарiв чи. наданням послуг у процесi обмiну дiяльнiстю, з перерахуванням на вiдповiднi рахунки учасникiв залiку лише непокритої суми.
4. Гарантована оплата постачальнику з попереднiм депонуванням коштiв на окремих банкiвських рахунках в установах банку за мiсцем знаходження платника i з наступним їх списанням з цього рахунку пiсля зарахування грошей на рахунок одержувача в установi банку, де йому вiдкритий поточний рахунок [7].
1. Аваль - передаточний напис. НІ
2. Комерцiйнi банки не можуть видавати кредити в iноземнiй валютi. НІ.
3. Емiсiйнi операцiї банкiв - це випуск цiнних паперiв власного боргу. ТАК.
4. Депозитарнi послуги i депозитнi операцiї - це синонiми. НІ.
Висновки
Згiдно Закону України «Про банки i банкiвську дiяльнiсть» :вклад (депозит) - це кошти в готiвковiй або у безготiвковiй формi, у валютi України або в iноземнiй валютi, якi розмiщенi клiєнтами на їх iменних рахунках у банку на договiрних засадах на визначений строк зберiгання або без зазначення такого строку i пiдлягають виплатi вкладнику вiдповiдно до законодавства України та умов договору.
В процесi забезпечення фiнансової стiйкостi комерцiйного банку можна видiлити наступнi напрямки :
- формування резервiв для покриття можливих втрат вiд активних операцiй;
- прибутковiсть банку;
- регулювання дiяльностi банку.
Через безготiвковi мiжгосподарськi розрахунки формується переважна частина грошового обороту, реалiзуються найбiльш масовi вiдносини мiж економiчними агентами нефiнансового сектора (далi пiдприємства). Вони постiйно розраховуються мiж собою шляхом перерахування коштiв на вiдкритi у банках рахунки за реалiзованi товари, виконанi роботи, наданi послуги, тобто за товарними операцiями. Значна частина безготiвкових розрахункiв пiдприємств припадає на так званi нетоварнi операцiї — розрахунки з бюджетом, органами соцiального страхування, управлiння, судочинства тощо. Хоча порядок розрахункiв у цих двох сферах однаковий, проте нормативно-правова база їх органiзацiї iстотно рiзниться.
Перелiк використаної лiтератури
1. Банки и банковские операции : Учебник для вузов / Под ред. проф. Е. Ф. Жукова. – М.: Банки и биржи, 1997. – 416 с.
2. Банки и банковское дело / Под ред. И. Т. Балабанова. – СПб : Издательство «Питер», 2000. – 256 с.
4. Банкiвський менеджмент: Навчальний посiбник / За ред. О. А. Кириченко. – К.: Знання - Прес, 2002. – 438 с.
5. Банкiвськi операцiї: Пiдручник / За ред. А. М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2002. – 476 с.
7. Васюренко О. В. Банкiвськi операцiї: Навчальний посiбник. – К.: Товариство «Знання», КОО, 2000. – 243 с.
9. Лисенков Ю., Педь І. Акредитиви / Вiсник НБУ. – 2003. - №1 – с. 18 - 23.
10. Лютий І., ЮрчукО. Фiнансова стабiльнiсть банкiв як основа розвитку ринку фiнансових послуг / Вiсник НБУ. – 2005. - №4 – с. 39 - 43.
11. Петрук О. М. Банкiвська справа : Навчальний посiбник / За ред. д. е. н., проф. Ф. Ф. Бутинця. – К.: Кондор, 2004. – 461 с.
| 
