Загальнi положення про страхування
Змiст
1. Сутнiсть i функцiї страхування ………………………….. 3-9
2. Правове забезпечення страхування …………………... 10-15
Список використаної лiтератури ……………………………. 16
1. Сутнiсть i функцiї страхування.
Термiн «страхування», на думку захiдних фiлологiв, має латинське походження. В його основi лежать слова, якi означають «безтурботний». Отже, страхування вiдбиває iдею застереження, захисту та безпеки. У багатьох слов’янських мовах, у тому числi й в українськiй, виникнення термiна «страхування» пов’язують зi словом «страх».
У фаховiй лiтературi етимологiї слову «страхування» також придiлено значну увагу. Проте єдиної думки з цього питання не iснує.
Аналiз опублiкованих визначень поняття «страхування» показує, що кожне з них уточнює або доповнює попереднi, залишаючи без змiн їх основу.
за рахунок грошових фондiв, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежiв (страхових внескiв, страхових премiй) та доходiв вiд розмiщення коштiв цих фондiв».
- захист майнових iнтересiв фiзичних i юридичних осiб. Наголошується, що захист забезпечується на випадок конкретних подiй, перелiк яких зафiксовано в чинному законодавствi або страхових договорах. Виокремлюються джерела грошових коштiв, що є ресурсами для страхових виплат.
Водночас ретельне вивчення поняття страхування i зiставлення рiзних його тлумачень, якi мiстяться в наукових працях, показують, що офiцiйне визначення термiна дещо перевантажене правовими аспектами.
є майнова самостiйнiсть суб’єктiв господарювання i їхня зацiкавленiсть у переданнi вiдповiдальностi за наслiдки ризику спецiалiзованим формуванням.
Чим ця зацiкавленiсть бiльша, тим i потреба у страхуваннi вища. Саме в такiй площинi страхування розглядається у працях учених багатьох країн ринкової орiєнтацiї. Поняття страхування є неповним i тодi, коли воно не передбачає надiйностi i превентивного спрямування захисту.
З урахуванням щойно сказаного можна дати таке визначення поняттю «страхування»: Страхування
- це двостороннi економiчнi вiдносини, якi полягають у тому, що страхувальник, сплачуючи грошовий внесок, забезпечує собi (чи третiй особi) у разi настання подiї, обумовленої договором або законом, суму виплати з боку страховика, який утримує певний обсяг вiдповiдальностi i для її забезпечення поповнює та ефективно розмiщує резерви, вживає превентивнi заходи, спрямованi на зменшення ризику, а при потребi перестраховує частину своєї вiдповiдальностi.
Змiст страхування, як i iнших категорiй, розкривається в його функцiях. Радянськi економiсти, визначаючи функцiї страхування, не торкалися його сутностi, вважаючи, що функцiї страхування «...є зовнiшнiми формами, якi дають змогу виявити особливостi страхування як ланки фiнансової системи. Категорiя фiнансiв виражає свою економiчну сутнiсть передусiм через розподiльну функцiю. Ця функцiя набуває конкретного, специфiчного виявлення у функцiях, притаманних страхуванню, - ризикованiй, попереджувальнiй i заощаджувальнiй».
За умов, коли радянськiй державi належало понад 9/10 усiх виробничих фондiв i фiнансових ресурсiв, страхування було монополiзоване i дуже обмежене щодо можливостей розвитку. Воно, як правило, не поширювалося на об’єкти державної власностi. Включення страхування до фiнансiв мало значною мiрою суто фiскальну мету. Були часи, коли умови страхування не передбачали створення перехiдних резервiв. Значнi суми штучно створеного перевищення надходжень над витратами зараховувались до бюджету.
прибутку.) Воно стає важливим напрямком пiдприємницької дiяльностi й розглядається як окрема галузь (iндустрiя). Природно, що кожна страхова компанiя, як i будь-яке iнше пiдприємство, має власне фiнансове господарство, за допомогою якого забезпечує свою статутну дiяльнiсть. У цiй частинi страхування належить до сфери фiнансiв пiдприємств i галузей.
Отже, страхування не вмiщується в рамки традицiйного вузького розумiння фiнансiв як економiчних вiдносин, що виникають у процесi формування, розподiлу та використання доходiв i грошових фондiв. До речi, в англiйському словнику страхових термiнiв страхування визначається «як система передання ризику i його комбiнування». Тобто у країнi, де виникла бiльшiсть класичних видiв страхування, змiст останнього пов’язують, насамперед, iз переданням ризику вiд страхувальника до страховика. Створення i використання грошових фондiв пiдпорядковується головнiй метi - забезпеченню можливостi страховиковi здiйснювати свою дiяльнiсть.
Існує також тiсний взаємозв’язок мiж страховою i кредитною дiяльнiстю. Населення багатьох країн надає перевагу заощадженню своїх коштiв через страховi компанiї, укладаючи з ними договори на страхування життя та здоров’я. До продажу страхових полiсiв нерiдко залучаються й банки.
Завдяки страхуванню акумулюються великi кошти, якi до настання страхових випадкiв використовуються передусiм як джерело кредитних ресурсiв. Страховi полiси можуть бути гарантiями повернення позик. Матерiальнi цiнностi, що їх у разi кредитування банки приймають як заставу, мають бути застрахованi. Отже, iснує тiсний взаємозв’язок мiж страхуванням i кредитом. Але це не дає пiдстав для ототожнення специфiчних економiчних вiдносин, що становлять змiст страхування, з поняттям кредиту.
цiнних паперiв, страхування.
Ця концепцiя надає фiнансам широкого змiсту, який виводить їх далеко за межi розподiльної категорiї. У цьому контекстi страхування стає на один рiвень iз кредитом, державними фiнансами, фiнансами галузей, фондовим ринком.
У свiтовiй практицi страховi послуги як об’єкт специфiчних вiдносин, що становлять змiст страхування, розглядаються як складова фiнансових послуг. Так, у пунктi 5 Додатка з фiнансових послуг до ухваленої 15 квiтня 1994 року Генеральної угоди з торгiвлi послугами зазначено: «Фiнансовi послуги охоплюють страховi послуги i тi, що, належать до страхових, а також усi банкiвськi та iншi фiнансовi послуги (крiм страхування)». З цього визначення випливає також, що страхування, як i кредит та цiннi папери, є складовою ланкою фiнансiв у їх широкому розумiннi. Такий пiдхiд пiдвищує можливостi активнiшого i водночас ефективнiшого застосування кожної iз зазначених ланок у складному механiзмi ринкової економiки.
З урахуванням наведених аргументiв слiд пiдходити й до визначення та характеристики функцiй страхування, якi в сукупностi мають конкретизувати його змiст у сучасних умовах. З цих мiркувань страхування виконує такi функцiї: ризиковану, створення i використання страхових резервiв (фондiв), заощадження коштiв, превентивну.
Ризикована функцiя страхування. i розмiр ризику, тим i плата за його утримання, обчислена на пiдставi тарифiв, визначених за допомогою актуарних розрахункiв, бiльша. У разi настання страхового випадку страхувальник висуває страховиковi вимогу щодо вiдшкодування збиткiв (виплати страхових сум). Ризикована функцiя вiдбиває процес купiвлi-продажу страхової послуги.
Функцiя створення i використання страхових резервiв (фондiв).
Страхування стає можливим лише за наявностi у страховика певного капiталу, достатнього для забезпечення покриття збиткiв (у разi їх виникнення), заподiяних страхувальниковi стихiйним лихом, нещасним випадком чи iншою страховою подiєю. Власними коштами покрити таку потребу у грошових виплатах страховик, здебiльшого, не в змозi. Тому кожний страховик створює систему страхових резервiв. Нагромадження й використання таких резервiв характернi для страхової дiяльностi.
жодних виплат. І навпаки: страхувальникам, якi зазнали серйозних збиткiв вiд страхового випадку, виплачується вiдшкодування в сумах, значно бiльших за внесенi страховi платежi.
Формування страхових резервiв можливих масштабнiших збиткiв, що можуть припасти на окремi роки наступних перiодiв.
У тiй частинi страхових платежiв, яка спрямовується на ведення справи, перерозподiл коштiв спостерiгається меншою мiрою. Те саме стосується й формування прибутку вiд страхової дiяльностi. Його джерелом є частина навантаження на нетто-ставку страхового тарифу та економiя коштiв, призначених на ведення справи.
Функцiя заощадження коштiв.
У бiльшостi країн свiту першiсть за обсягами страхових премiй посiдає особисте страхування. Проте виплати, пов’язанi iз втратою життя i здоров’я внаслiдок нещасного випадку, становлять менш як 10 %. Решта припадає на заощадження. Вони виплачуються з урахуванням iнвестицiйного доходу в разi дожиття застрахованого до певного вiку або подiї.
Населенню часто вигiднiше заощаджувати кошти у страховiй системi, нiж у банках. Припустимо, що громадянин А внiс 7500 грн. на строковий депозитний рахунок у комерцiйному банку, а громадянин Б придбав полiс змiшаного страхування життя на 25000 грн термiном на 10 рокiв, сплативши за першi три роки 7500 грн. премiй. У разi нещасного випадку банк може видати громадяниновi А кошти лише в межах залишку вкладу (з урахуванням вiдсоткiв). Якщо така бiда спiткає громадянина Б, то страхова компанiя виплатить йому грошову допомогу, виходячи зi страхової суми i коефiцiєнта втрати працездатностi. На випадок тривалої втрати працездатностi фiнансове забезпечення громадянина Б буде (особливо в першi роки дiї страхового договору) у кiлька разiв бiльше, нiж у громадянина А. У разi гострої потреби в коштах страхувальник може достроково припинити дiю договору, повернувши належну йому суму заощаджень.
збiльшувати iнвестицiйнi можливостi країни. Тому парламенти та уряди багатьох країн усiляко сприяють виявленню заощаджувальної функцiї страхування: створюються пiльговi умови оподаткування страхових внескiв i виплат, страхових вкладiв, якi переходять у спадщину, доходiв компанiй. Вживаються й iншi ефективнi заходи.
Превентивна функцiя.
Учасники страхування, i насамперед страховики та страхувальники, зацiкавленi зменшити наслiдки страхових подiй. З цiєю метою вдаються до правової та фiнансової превенцiї.
До правової превенцiї належать передбаченi чинним законодавством або договорами страхування застереження, згiдно з якими страхувальник повнiстю або частково позбавляється страхових вiдшкодувань. Вони охоплюють випадки протиправних дiй або бездiяльностi з боку страхувальника щодо застрахованих об’єктiв. Наприклад, страховики не покривають матерiальних збиткiв, що їх зазнали потерпiлi, перебуваючи у станi алкогольного чи наркотичного сп’янiння, а також не передбачають страхових вiдшкодувань у разi самогубства, навмисного пошкодження власного майна i здоров’я.
Перелiк ризикованих об’єктiв, якi не приймаються на добровiльне страхування, та можливих вiдмов щодо виплати вiдшкодування може бути складений у разi страхування як фiзичних, так i юридичних осiб.
Фiнансова превенцiя полягає в тому, що частина страхових премiй спрямовується на фiнансування превентивних заходiв. Добре зарекомендувала себе практика 70-80-х рокiв, коли страховi ресурси використовувалися з метою спорудження й обладнання технiкою пожежних депо, придбання медикаментiв i утримання персоналу служб, що мали своїм завданням боротьбу з iнфекцiйними захворюваннями сiльськогосподарських тварин, фiнансування заходiв iз запобiгання дорожньо-транспортним пригодам. Нинi не передбачено обов’язкового створення фонду запобiжних заходiв. Через це значно ускладнюється виконання страхуванням превентивної функцiї. Можливостi страхування iстотно звужуються, коли виникають суперечностi мiж функцiями, що характеризують сутнiсть категорiї страхування, i чинним правовим забезпеченням їх нормального виявлення.
Зазначенi функцiї страхування є специфiчними. Проте водночас у сферi страхової дiяльностi виявляються й функцiї, притаманнi фiнансам у цiлому (наприклад, контрольна функцiя), та функцiї iнших сумiжних вартiсних категорiй (наприклад, цiни, коли йдеться про формування страхових тарифiв, оцiнку об’єкта страхування, з’ясування розмiру завданих збиткiв).
2. Правове забезпечення страхування.
Правове забезпечення страхування становлять ухвалюваннi законодавчi та нормативнi акти, що регулюють страхову дiяльнiсть як у цiлому, так i за окремими її напрямками.
Система правового регулювання страхової дiяльностi мiстить норми, визначенi:
* мiжнародними угодами, якi пiдписала й ратифiкувала Україна;
* Законами та Постановами Верховної Ради України;
* Указами та Розпорядженнями Президента України;
* Декретами, Постановами та Розпорядженнями Уряду України;
* нормативними актами (Інструкцiї, Методики, Положення, Накази), котрi ухвалено мiнiстерствами, вiдомствами, центральними органами виконавчої влади та зареєстровано в Мiнiстерствi юстицiї України;
* нормативними актами органу, який згiдно iз законодавством України здiйснює нагляд за страховою дiяльнiстю;
* нормативними актами органiв мiсцевої виконавчої влади у випадках, коли окремi питання регулювання страхової дiяльностi було делеговано цим органам за рiшенням Президента або Уряду України;
Конституцiя України, ухвалена 28 червня 1996 року, визначила, що виключно Законами України встановлюються засади створення й функцiонування фiнансового ринку (стаття 92), а Кабiнет Мiнiстрiв України забезпечує здiйснення фiнансової полiтики (стаття 116). Отже, Конституцiя України встановила загальнi норми правового регулювання фiнансової полiтики, однiєю зi складових якої є забезпечення розрахунку страхової справи.
Законодавче регулювання страхової дiяльностi в Українi має певну iсторичну специфiку, яка вiдчутно позначається на всiй системi правового забезпечення.
У колишньому Радянському Союзi не було базового закону, який регулював би порядок здiйснення страхової дiяльностi. Оскiльки страхову дiяльнiсть здiйснювали виключно установи Держстраху та Індержстраху, що не мали повнiстю самостiйного статусу, то не було потреби визначати законодавчi норми стосовно прав та обов’язкiв цих суб’єктiв. Окремi аспекти страхової дiяльностi регулювалися Постановами ЦК КПРС та Ради Мiнiстрiв СРСР, нормативними документами Держстраху СРСР та Укрдержстраху.
Улiтку 1992 року Укрдержстрах за участю провiдних страхових компанiй, утворених у перiод 1990-1992 рокiв, подав до Кабiнету Мiнiстрiв України перший проект Закону України «Про страхування», спрямований на узгодження позицiй кiлькох причетних до страхової справи мiнiстерств i вiдомств. У груднi 1992 року цей проект пiсля узгодження повторно було внесено на розгляд Кабiнету Мiнiстрiв України. Оскiльки згiдно з рiшенням Верховної Ради України в цей перiод Уряд дiстав право видавати Декрети, якi мали статус Законiв, зазначений проект було прийнято як декрет у травнi 1993 року.
й поняття, пов’язанi зi страховою дiяльнiстю (ринком страхових послуг).
Декрет «Про страхування» мiг розглядатися лише як промiжний законодавчий акт. Головний його недолiк полягав у тому, що тут було зроблено спробу поєднати суперечливi положення: з одного боку, «держстраховi» принципи здiйснення страхової дiяльностi, що базувалися на планово-адмiнiстративнiй економiцi, а з iншого - принципи страхування в умовах ринку. Наприклад, Декрет передбачав здiйснення страхових виплат за рахунок страхових резервiв, що вiдповiдало ринковим принципам, не визначаючи фiнансового механiзму формування цих резервiв, i суто адмiнiстративне обмежував перераховування до резервiв 50 % страхових платежiв. Окрiм того, Декрет надлiберально забороняв державi втручатися в дiяльнiсть страхових органiзацiй, а водночас визначав державний орган, вiдповiдальний за стан розвитку страхового ринку. І таких суперечностей було немало.
застосовуваний у розвинених країнах).
6 березня 1996 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про страхування» (далi - Закон), до якого вже внесено Верховною Радою внесено змiни та доповнення. Вiн є головним законодавчим актом у цiй галузi в нашiй державi.
Закон України «Про страхування» має 5 основних роздiлiв. У першому роздiлi встановлюється головний понятiйно-термiнологiчний апарат: визначаються такi базовi поняття, як страхування, страховики, страхувальники, об’єкти i види страхування, форми страхування, страховi ризики i страховi випадки, страхова сума, страхове вiдшкодування, страховi платежi i тарифи, спiвстрахування, перестрахування, об’єднання страховикiв, страховi агенти та страховi брокери i деякi iншi.
Центральне мiсце в цьому роздiлi посiдають норми, що визначають вимоги до страховика пiд час його створення та реєстрацiї, а також порядок здiйснення обов’язкового страхування. Зокрема, цим Законом в Українi встановлюється особливий механiзм, коли види обов’язкового страхування можуть визначатися лише цим Законом, а не iншими законодавчими актами. При цьому Кабiнетовi Мiнiстрiв України надається право регулювати порядок проведення кожного виду обов’язкового страхування за умови, що цей вид передбачено Законом.
Другий роздiл Закону регулює порядок проведення страхування: визначає вимоги до договорiв та правил страхування й вiдповiдної валюти, установлює обов’язки страховикiв i страхувальникiв у кожнiй конкретнiй ситуацiї. Важливiсть законодавчих норм, передбачених цим роздiлом, полягає в тому, що вони з максимальною повнотою вiдбивають особливостi договiрних вiдносин, прав та обов’язкiв сторiн у сферi страхування. Фактично конкретизуються загальнi норми цивiльного права у цiй сферi.
Третiй роздiл визначає умови забезпечення платоспроможностi страховикiв i має дуже важливе значення. Саме тут подається фiнансовий механiзм здiйснення страхової дiяльностi, установлюються певнi обмеження щодо можливостi прийняття зобов’язань i визначаються загальнi принципи аудиту страховика. Важливими статтями цього роздiлу є тi, де йдеться про порядок формування та види страхових резервiв як технiчних, так i зi страхування життя. Ряд статей регулює питання, що стосуються створення гарантiйних фондiв, порядку облiку та звiтностi.
України), i встановлено його права та функцiї. У цьому роздiлi наведено порядок лiцензування страхової дiяльностi, що забезпечує правове регулювання роботи страховикiв на страховому ринку. Закон конкретизує, зокрема, особливостi лiквiдацiї, реорганiзацiї та санацiї страховикiв, що дає змогу контролювати їх пiсля того, як вони припинять свою дiяльнiсть.
Завершальний, п’ятий, роздiл передбачає регулювання таких загальних моментiв, як урахування мiжнародного права, порядок та етапи застосування певних норм.
Коли Закон було прийнято, Уряд упровадив низку пiдзаконних актiв, зокрема Постанов i Розпоряджень, що регулюють окремi питання здiйснення страхової дiяльностi.
Так, окремою Постановою Уряду визначено порядок регулювання системи перестрахування в Українi. Зокрема, передбачається, що страховик, перестраховуючи в нерезидента свої зобов’язання, має зважати на певнi обмеження, а саме: вiн може здiйснювати таке перестрахування лише за наявностi в нерезидента лiцензiї вiд свого вiтчизняного органу страхового нагляду, за вiдсутностi порушень протягом певного часу та в разi виконання низки iнших вимог.
Прийнято також Постанову Уряду стосовно правового регулювання дiяльностi посередникiв - брокерiв та агентiв на страховому ринку. Насамперед передбачаються певнi вимоги щодо реєстрацiї брокерiв, обмеження дiяльностi посередникiв, зокрема щодо можливостi прийому коштiв страхувальника на власний рахунок, термiнiв укладання договору страхування з боку посередникiв, деяких iнших моментiв.
Постановами Уряду регулюється порядок здiйснення кожного виду обовэязкового страхування. Окремою Постановою визначаються граничнi розмiри витрат на ведення справи в разi здiйснення обов’язкового страхування, а також регулюються питання щодо створення державних i нацiональних страхових компанiй та обов’язкових об’єднань страховикiв.
Розпорядженнями Уряду подаються окремi доручення щодо проведення експериментiв у галузi страхування. З допомогою розпоряджень можуть вирiшуватися й окремi питання регулювання тарифiв, умов договорiв тощо, коли це не суперечить Законам України.
Нормативними актами мiнiстерств i вiдомств - Інструкцiями, Положеннями, Методиками, Наказами, що реєструються в Мiнiстерствi юстицiї, деталiзуються тi чи iншi законодавчi норми. Це передусiм стосується тих питань, якi належать до сфери регулювання кiлькох вiдомств. Наприклад, такими актами регулюється порядок ведення бухгалтерської та статистичної звiтностi страховикiв, здiйснення з боку митних або правоохоронних органiв спiльного фiнансового та страхового нагляду. Інодi такими актами затверджуються методики розрахунку страхових тарифiв. Спiльними актами встановлюється й порядок реєстрацiї страховикiв у системi рiзних вiдомств.
Нормативнi акти, що їх видає орган, уповноважений здiйснювати контроль за страховою дiяльнiстю, є обов’язковими для страховикiв. Цими актами (Наказами, Розпорядженнями, Рiшеннями колегiї) установлюються, по-перше, Інструкцiї та Методики щодо здiйснення окремих видiв дiяльностi; по-друге, заходи впливу на страховикiв за виявленi порушення - приписи, зупинки, обмеження та вiдкликання лiцензiї; по-третє, вимоги до звiтностi й облiку; по-четверте, порядок реєстрацiї, лiцензування, вилучення з реєстру, лiквiдацiї та реорганiзацiї; по-п’яте, порядок здiйснення навчання, пiдготовки та перепiдготовки кадрiв для страхового ринку.
Так, до найважливiших чинних нормативних актiв колишнього Укрстрахнагляду належать Методика розрахунку резервiв у разi страхування життя, Інструкцiя з лiцензування страховикiв, Положення про фiлiї та вiдокремленi представництва страховикiв, Положення з регулювання розмiщення страхових резервiв та деякi iншi документи.
Нормативнi акти мiсцевих органiв виконавчої влади, як правило, мають розпорядчий характер, окреслюючи, в межах певних адмiнiстративних одиниць особливостi виконання заходiв, визначених урядовими або вiдомчими документами. Це можуть бути роз’яснення щодо проведення будь-яких експериментiв, особливостей мунiципального страхування. У зв’язку з вiднесенням бiльшостi питань з регулювання страхової дiяльностi на загальнодержавний рiвень роль правових актiв мiсцевої влади у страховiй галузi незначна.
1. Закон України «Про страхування» вiд 6 березня 1996 року.
2. Страховое дело / Под редакцией Л. И. Рейтмана. - М., 1999. – 273 с.
3. Финансовый менеджмент / Под редакцией Л. И. Рейтмана. - М.: Финансы, 1999. – 279 с.
4. Турбина К. Е. Тенденции развития мирового рынка страхования. - М.: Анкил, 2000. – 314 с.
5. Страхування: Пiдручник / Керiвник авторського колективу С. С. Осадець. - - К.: КНЕУ, 2004. - 599 с.
6. Базилевич В. Д., Базилевич К. С. Страхова справа. - К.: Знання, 2005. – 389 с.
7. Воблый Г. К. Основы экономики страхования. - М.: Анкил, 2006. – 219 с.
8. Заруба О. Д. Основи страхування: Навчальний посiбник. - К.: УФІМБ, 2006. – 421 с.
9. Страховое дело: Учебник / Под редакцией Л. И. Рейтмана. - М.: Банковский и биржевой научно-исследовательский центр, 2006. - 447 с.
10. Словарь страховых терминов / Под редакцией Коломина Е. В., Шахова В. В. - М.: Финансы и статистика, 2001. – 1034 с.
| 
