ЗМІСТ
ВСТУП
1 ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТЕЧНІ ЗАСАДИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ КРЕДИТУВАННЯ
2 ЕЛЕМЕНТИ ДОГОВОРУ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУ ТА ПОРЯДОК ЙОГО УКЛАДАННЯ
2. 2 Форма та порядок укладання договору банкiвського кредиту
4 ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОГОВОРУ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУ ТА ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ПОРУШЕННЯ ЙОГО УМОВ
4. 1 Кредитний ризик та види забезпечення кредитного договору
4. 2 Вiдповiдальнiсть сторiн за кредитним договором
ВСТУП
Банки складають невiд'ємну рису сучасного грошового господарства. Знаходячись у центрi економiчного життя, обслуговуючи iнтереси виробникiв, банки виступають зв’язуючою ланкою мiж виробником i споживачем. В умовах ринку неминуче банки висуваються в число основних, ключових елементiв економiчного регулювання. У цьому планi особливу роль вiдiграють кредити, перетворюючись у єдине джерело, що поставляє народне господарство додатковими грошовими ресурсами.
Основним внутрiшнiм протирiччям кредитних вiдносин є протирiччя мiж кредитором i позичальником. Цi протирiччя визначаються розмiром засобiв, що вивiльнилися у кредитора i розмiром потреби позичальника, а також протирiччям мiж тривалiстю вивiльнення засобiв у кредитора i тривалiстю iснування потреби в додаткових засобах у позичальника.
Природною формою руху грошово-кредитних вiдносин є виникнення бiльш складної форми вiдносин – кредитних вiдносин за участю посередника. Найважливiшою формою кредитних вiдносин цього типу є банкiвський кредит, де у ролi посередника виступає банк.
Банкiвський кредит є основною формою кредиту у ринковiй економiцi. Кредитування господарських суб'єктiв i громадян є однiєю з найважливiших функцiй банкiв як спецiалiзованих кредитних установ. Банкiвський кредит – необхiдний iнструмент стимулювання народного господарства, без якого не можуть успiшно працювати товаровиробники. Тому дуже важливим є дослiдження проблем, якi виникають при укладаннi та виконаннi договору банкiвського кредиту для бiльш ефективного функцiонування цього iнституту. У цьому полягає актуальнiсть теми дослiдження.
Метою дослiдження є поглиблення правових знань про договiр банкiвського кредиту як соцiальне явище, сторони, змiст, iстотнi умови договору, вiдповiдальнiсть за невиконання його умов, а також особливостi правового регулювання вiдносин, що виникають на пiдставi цього юридичного факту.
Об’єктом дослiдження є правовiдносини, якi виникають при укладаннi договору банкiвського кредиту.
Предметом дослiдження є договiр банкiвського кредиту як iнститут цивiльного права.
Результати курсового дослiдження можуть бути застосованi в учбовому курсi «Банкiвське право», «Цивiльне право».
1
1. 1 Поняття та форми кредиту
Поняття кредит походить вiд латинського слова “creditum”, що означає довiра або вiра у борг. В українському законодавствi також було визначення цього поняття як: «Кредит – позичковий капiтал банку у грошовiй формi, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченостi, повернення, строковостi, платностi та цiльового характеру використання» (Положення Нацiонального банку України «Про кредитування» № 246 вiд 28. 09. 1995, роздiл І «Визначення термiнiв», яке вже втратило чиннiсть) [1]. З погляду на вiдсутнiсть визначення у чинних нормативно-правових актах вченими пропонується таке визначення кредиту: «Кредит – це фiнансова послуга, яка полягає в передачi коштiв, банкiвських металiв на засадах повернення такої ж їх кiлькостi, наданнi вiдстрочки або розстрочки платежу. Кредитна послуга може бути оплатною або безоплатною» [2, с. 12].
Структура кредиту включає кредитора, позичальника та позичкову вартiсть. Тому форми кредиту можна розглядати в залежностi вiд характеру позичкової вартостi, кредитора та позичальника, цiльових потреб позичальника. Розглянемо класифiкацiю форм кредиту в залежностi вiд того, хто в кредитнiй угодi є кредитором. В данiй класифiкацiї видiляють наступнi форми кредиту: банкiвську, господарську(комерцiйну), державну, цивiльну (приватну).
Банкiвська форма кредиту найбiльш розповсюджена. Саме банки частiше за все надають позики суб’єктам, якi потребують фiнансової допомоги. Перша особливiсть банкiвської форми кредиту полягає в тому, що банк оперує не стiльки своїм капiталом, скiльки залученими ресурсами. Друга особливiсть полягає у тому, що банк надає незайнятий капiтал, тимчасово вiльнi грошi, якi покладенi в банк господарюючими суб’єктами на рахунок або у вклади. Третя особливiсть даної форми кредиту характеризується наступним: банк позичає не просто грошовi кошти, а грошi як капiтал. Це означає, що позичальник має так використовувати отриманi в банку кошти, щоб не тiльки повернути їх кредитору, але i отримати прибуток, достатнiй, щоб виплатити позичковий вiдсоток. Платнiсть банкiвської форми кредиту є її невiд’ємним атрибутом.
При господарськiй (комерцiйнiй) формi кредиту кредиторами виступають господарськi органiзацiї. Дану форму часто називають комерцiйним кредитом, iнодi вексельним кредитором, оскiльки в його основi лежить вiдстрочка пiдприємством-продавцем оплати товару та надання пiдприємством-покупцем векселю як його боргового зобов’язання виплатити вартiсть покупки у певний строк.
Державна форма кредиту виникає у тому випадку, якщо держава в якостi кредитора надає кредит рiзним суб’єктам. Державний кредит слiд вiдрiзняти вiд державного займу, де держава виступає в якостi позичальника. Державна форма кредиту, у порiвняннi з iншими формами, має обмежене застосування, частiше надається через банки, а також у сферi мiжнародних економiчних вiдносин.
При мiжнароднiй формi кредиту склад учасникiв кредитної угоди не змiнюється, у кредитнi вiдносини вступають тi ж самi суб’єкти – банки, пiдприємства, держава, населення, однак вiдмiнною рисою даної форми є приналежнiсть одного з суб’єктiв до iншої країни, тобто одна iз сторiн – iноземний суб’єкт.
як грошовий, так i товарний характер, застосовується у взаємовiдносинах iз будь-яким iз iнших учасникiв кредитних вiдносин. Характерною рисою цiєї форми є дружнiй характер взаємовiдносин мiж суб’єктами: процент встановлюється в меншiй сумi, нiж в банках, iнодi не встановлюється взагалi, кредитний договiр не укладається, строк не є жорстким або не встановлюється [3].
1. 2 Поняття, ознаки та види банкiвського кредиту
Поняття банкiвського кредиту надано в Законi України «Про банки i банкiвську дiяльнiсть». Вiдповiдно до нього банкiвський кредит – це будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантiя, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмiн на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентiв та iнших зборiв з такої суми [4].
На наш погляд таке визначення ототожнює поняття банкiвського кредиту та банкiвських правочинiв, а точнiше, обов’язкiв банку за кредитними договорами або iншими договорами, якi за своєю економiчною суттю є кредитом i вираженi в iншiй юридичнiй формi договору.
Проведений аналiз економiко-правової лiтератури та законодавства дає змогу видiлити комплекс iстотних ознак банкiвського кредиту.
До них можна вiднести наступнi: 1)банкiвський кредит – це основна форма кредиту, за яким кошти готiвкою чи в безготiвковiй формi надаються банками в тимчасове користування; 2) банкiвський кредит є рiзновидом позики, що надається банком як специфiчним суб’єктом; 3) основою надання кредиту є позичковий капiтал банку, сформований шляхом акумуляцiї тимчасово вiльних коштiв; 4) банкiвський кредит надається юридичним i фiзичним особам та державi; 5) банкiвський кредит надається на особливих умовах, що називають принципами кредитування, а саме – зворотнiсть, оплатнiсть, строковiсть, цiльове призначення, матерiальне забезпечення; 6) кредит надається через оформлення вiдповiдних письмових документiв на здiйснення банкiвський кредитних операцiй – кредитних договорiв; 7) у разi недотримання клiєнтами банкiв умов договору застосовуються кредитнi санкцiї, передбаченi законодавством, актами банкiв та угодами банкiв з клiєнтами.
здiйснення банкiвських кредитних операцiй на умовах, передбачених чинним законодавством та кредитним договором [5] .
В теорiї iснує декiлька класифiкацiй банкiвських кредитiв:
· кредити галузям народного господарства;
· кредити населенню;
· кредити державним органам влади.
· виробничий (поповнення обiгових коштiв та основних засобiв);
· споживчий (споживчi цiлi населення).
2. За строками користування:
® середньостроковi (1-3 роки);
· до запитання (онкольнi);
· простроченi;
· вiдстроченi (пролонгованi).
· незабезпеченi (бланковi).
5. За методами надання:
· гарантованi, коли банк бере на себе зобов’язання у разi потреби надати кредит клiєнту.
6. Залежно вiд кiлькостi кредиторiв:
· наданi одним банком;
· паралельнi.
7. Залежно вiд порядку погашення:
· поступово ( в розстрочку);
· водночас iз закiнченням строку кредитного договору;
· у вiдповiдностi з особливими умовами, визначеними кредитними договорами.
8. За характером i способом сплати процентiв:
· з фiксованою процентною ставкою;
· з плаваючою процентною ставкою;
· стандартнi;
· нестандартнi (кредити пiд контролем);
· сумнiвнi;
· безнадiйнi [6, c. 101].
Отже, в українському законодавствi вiдсутнє визначення кредиту в чинних нормативно-правових актах, але на теоретичному рiвнi мають мiсце дослiдження цього поняття, суб’єктiв кредитних вiдносин та форм кредиту. Щодо банкiвського кредиту, то, як бачимо, має мiсце така проблема як невiрне визначення цього поняття на законодавчому рiвнi, науковцi, якi займаються цим питанням пропонують бiльш точнi визначення. Існує розгалужена класифiкацiя договорiв банкiвського кредиту, дослiджуються його ознаки.
2. 1 Сторони договору банкiвського кредиту
Вiдповiдно до положень статтi 1054 Цивiльного кодексу України сторонами кредитного договору є банк або iнша фiнансова установа (кредитодавець) та позичальник [7]. Вiдповiдно до положень статтi 345 Господарського кодексу України сторонами кредитного договору є кредитор (банк) i позичальник [8].
Банк – це юридична особа, яка має виключне право на пiдставi лiцензiї Нацiонального банку України здiйснювати у сукупностi такi операцiї: залучення у вклади грошових коштiв фiзичних i юридичних осiб та розмiщення зазначених коштiв вiд свого iменi, на власних умовах та на власний ризик, вiдкриття i ведення банкiвських рахункiв фiзичних та юридичних осiб (ст. 2 Закону України «Про банки та банкiвську дiяльнiсть).
Інша фiнансова установа – юридична особа, яка вiдповiдно до закону надає одну чи кiлька фiнансових послуг та яка внесена до вiдповiдного реєстру у порядку, встановленому законом. До фiнансових установ належать банки, кредитнi спiлки, ломбарди, лiзинговi компанiї, довiрчi товариства, страховi компанiї, установи накопичувального пенсiйного забезпечення, iнвестицiйнi фонди i компанiї та iншi юридичнi особи, виключним видом дiяльностi яких є надання фiнансових послуг (ст. 1 Закону України «Про фiнансовi послуги та державне регулювання ринкiв фiнансових послуг») [9].
кредитування. Тобто можемо говорити про те, що позичальниками можуть бути суб’єкти господарювання, споживачi, органи державної влади та мiсцевого самоврядування, надiленi господарською компетенцiєю, а також громадяни, громадськi та iншi органiзацiї, якi виступають засновниками суб’єктiв господарювання чи здiйснюють щодо них органiзацiйно-господарськi повноваження на основi вiдносин власностi (ст. 2 Господарського кодексу України).
2. 2 Форма та порядок укладання договору банкiвського кредиту
Вiдповiдно до положень ст. 1055 Цивiльного кодексу України кредитний договiр укладається у письмовiй формi. Договiр, укладений з недодержанням письмової форми, є нiкчемним. У ст. 345 Господарського кодексу України також зазначено, що кредитний договiр укладається у письмовiй формi.
Умови договору визначаються для кожного клiєнта iндивiдуально, з тим, щоб ступiнь ризику був мiнiмальний. Змiст i перелiк умов кредитного договору визначаються за згодою сторiн i включають розмiр кредиту, умови надання i погашення позичок, розмiр вiдсотка за кредит та iншi умови, якi не суперечать чинному законодавству.
На практицi банки розробляють типовi форми кредитних угод, основними положеннями яких є:
1. Опис суб’єктiв угоди. Визначається, хто позичальник, хто кредитор, при цьому визначаються юридичнi права сторiн, що пiдписують договiр;
2. Опис умов кредитування. Вказуються сума i строк кредиту, порядок його видачi та погашення. Банк перевiряє обґрунтованiсть замовленої сум кредиту i вносить поправки до неї з урахуванням залучення власних коштiв позичальника. Конкретний строк користування кредитом встановлюється на основi оборотностi цiнностей, що кредитуються, так окупностi понесених витрат. Погашення кредиту передбачається на конкретну дату або в розстрочку;
3. Зобов’язання позичальника повернути суму кредиту та сплатити процента за користування кредитом. Банк визначає вiдсотковi ставки залежно вiд таких чинникiв: попиту i пропозицiї, що склались на кредитному ринку,рiвня облiкової ставки НБУ, характеру надано забезпечення, строкiв користування позикою, ризику заходу, що кредитується тощо. Розмiр плати за кредит встановлюється з таким розрахунком, щоб сума одержаних вiд позичальника вiдсоткiв покривала витрати банку по залученню коштiв, витрати на ведення банкiвської справи та забезпечувала отримання вiдповiдного прибутку;
5. Обмежувальнi умови, до яких вiдносяться: захиснi та негативнi. Захиснi статтi – це перелiк дiй чи умов, яких повинен дотримуватись возильник протягом дiї кредитного договору. Негативнi статтi – це список умов, якi не повинен допустити позичальник;
6. Права суб’єктiв угоди. Банк залишає за собою право вимагати дострокового погашення кредиту у випадку порушень умов кредитного договору. Позичальник може домагатися перенесення строкiв погашення позички, пiдвищення суми позички, права достроково погашати кредит;
7. Санкцiї за порушення умов угоди. Порушення з боку позичальника умов кредитної угоди карається шляхом стягнення пенi, яка нараховується на суму боргу або на суму кредиту, або на суму порушення. Банк може заперечити проти надання наступної суми кредиту, вимагати дострокового погашення кредиту, вiдмовитись вiд подальшого спiвробiтництва з клiєнтом, iнiцiювати процедуру банкрутства пiдприємства. Порушення умов кредитного договору з боку банку так само тягне за собою фiнансовi санкцiї;
8. Строк набуття угодою чинностi;
9. Можливостi змiни умов угоди;
10. Юридичнi адреси суб’єктiв угоди, пiдписи уповноважених осiб, скрiпленi печатками.
Кредитний договiр вступає в силу з дати надання кредиту позичальнику i дiє до повного погашення кредиту та сплати вiдсоткiв за його користування [10, c. 365].
2. 3. Істотнi умови договору банкiвського кредиту
У ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України зазначається, що у кредитному договорi передбачаються мета, сума i строк кредиту, умови i порядок його видачi та погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, вiдсотковi стави, порядок плати за кредит, обов’язки, права i вiдповiдальнiсть сторiн щодо видачi та погашення кредиту.
Така норма викликала на практицi двозначне тлумачення. Інодi вважають, що в даному випадку йдеться про iстотнi умови кредитного договору. Іншi вважають, що в даному випадку не йдеться про iстотнi умови договору.
що визначенi як iстотнi або є необхiдними для договорiв даного виду; усi iншi умови, щодо яких за заявою хоча б однiєї iз сторiн має бути досягнуто згоди. Крiм того, вiдповiдно до ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України, при укладеннi господарського договору сторони зобов’язанi у будь-якому разi погодити предмет, цiну та строк дiї договору. Отже, iстотними умовами кредитного договору як господарського договору, вiдповiдно до закону, є умови про предмет, цiну та строк його дiї.
У iнших випадках, зокрема, щодо умов, що наведенi в ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України (зокрема, мета кредиту, умови i порядок його видачi та погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, порядок плати за кредит, обов’язки, права i вiдповiдальнiсть сторiн щодо видачi та погашення кредиту), то вiдсутнi пiдстави вважати їх iстотними умовами кредитного договору, виходячи iз того, що структурно-системний аналiз положень Господарського кодексу України свiдчить, що законодавець прямо зазначає перелiк iстотних умов того чи iншого господарського договору. Аналогiчний пiдхiд застосовується i в Цивiльному кодексi України. Законодавець спецiально вказує на iстотнi умови того чи iншого договору наступними застереженнями у текстах норм: «iстотними умовами договору є», «у договорi повиннi передбачатися», «договiр повинен передбачати».
На пiдставi цього у Листi Нацiонального банку України «Про деякi питання застосування Цивiльного кодексу України в банкiвськiй дiяльностi» вiд 18. 08. 2004 року зазначено, що враховуючи вищевикладене, можна вважати, що iстотними умовами кредитного договору як господарського договору вiдповiдно до закону є умови про предмет, цiну, строк його дiї, а також усi iншi умови, щодо яких за заявою хоча б однiєї iз сторiн має бути досягнуто згоди. При цьому Нацiональний банк України зазначає, що вищевикладенi правовi позицiї не є офiцiйним тлумаченням законодавства, яке вiдповiдно до Конституцiї України належить до виключних повноважень Конституцiйного суду України [11].
Договiр вважається укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди з усiх суттєвих умов. Першою є умова про предмет договору, тобто домовленiсть про суму кредиту. Вона визначається фiнансовими потребами та можливостями кредитора i позичальника й носить iндивiдуальний характер.
Другою суттєвою умовою є строк дiї договору, який фiксується в ньому i визначає часовi межi використання кредитних ресурсiв, погашення основної суми боргу та вiдсоткiв. Строк кредиту починає обчислюватись на наступний день пiсля календарної дати з моменту укладення кредитного договору. В кредитних угодах зустрiчаються рiзнi поняття, що пов’язанi зi строками. Повний строк – перiод часу вiд початку користування кредитом до його погашення. Його можна розбити на три вiдрiзки: перiод використання (час вiд початку користування до початку пiльгового перiоду; при банкiвському кредитi початком користування є зарахування коштiв на рахунок особи), пiльговий перiод (починається з моменту закiнчення перiоду використання та продовжується до початку погашення кредиту, протягом цього час сплачуються тiльки вiдсотки), перiод погашення (перiод, протягом якого сплачується основний борг).
Строк отримання та повернення кредиту за договором можуть вираховуватись з моменту: укладення договору, зарахування коштiв кредитором або позичальником, надходження коштiв позичальнику або кредитору. В будь-якому випадку в кредитному договорi повиннi бути чiтко визначенi дати отримання та повернення кредиту.
вiдповiдної суми з рахунку банку та зарахуванням її на рахунок клiєнта, як правило, не буде. Однак, якщо рахунок позичальника знаходиться в iншому банку, то дата надання кредиту може визначатись двояко з моменту: зняття коштiв з рахунку банку або зарахування коштiв на рахунок клiєнта [12, с. 13].
В кредитних договорах як iстотна умова часто передбачається цiльове використання кредиту. Справа в тому, що, надаючи кредит, банк оцiнює ризик своїх вкладень залежно вiд характеру об’єкта кредитування. Позичальник повинен використовувати фiнансовi кошти на цiлi, якi вiн вказав в кредитному договорi. Наприклад, якщо кредит отримано на закупiвлю сiльськогосподарських товарiв, то позичальник не має права використовувати його на будiвництво [13, с. 15; 14].
Висновки.
Отже, проаналiзувавши положення чинних Цивiльного та Господарського кодексiв, знайдено невiдповiднiсть у визначеннi однiєї iз сторiн – кредитодавець та кредитор вiдповiдно. На нашу думку, слiд привести у вiдповiднiсть данi нормативнi-правовi акти. Встановлено, що форма кредитного договору – проста письмова. Було визначено складовi частини, порядок укладання кредитного договору, який є рекомендованим i досить добре розробленим науковцями. Також виявлено проблему, щодо iстотних умов договору банкiвського кредиту, а саме перелiк умов у Господарському кодексi без посилання на те, чи є вони iстотними, обов’язковими. Науковцями встановлено, що серед них обов’язковою мала б бути умова про цiльове використання кредиту.
3
ЗМІНА ТА РОЗІРВАННЯ ДОГОВОРУ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУ
за рiшенням суду на вимогу однiєї iз сторiн у разi iстотного порушення договору другою стороною та в iнших випадках, встановлених договором або законом.
Згiдно зi статтею 55 Закону України «Про банки i банкiвську дiяльнiсть» вiдносини банку з клiєнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Нацiонального банку України i угодами (договорами) мiж клiєнтом та банком.
Вiдповiдно до ст. 47 зазначеного Закону банки самостiйно встановлюють процентнi ставки i комiсiйну винагороду за своїми операцiями. При цьому банк не може надавати кредити пiд вiдсоток, ставка якого є нижчою за процентну ставку за кредитами, якi бере сам банк, i процентну ставку, що виплачується за депозитами. Банку також забороняється встановлювати процентнi стави й комiсiйнi винагороди на рiвнi, нижчому за собiвартiсть банкiвських послуг у цьому банку.
Вiдповiдно до вимог статтi 11 Закону України «Про захист прав споживачiв» [15], а також пункту 3. 5 Правил надання банками України iнформацiї споживачевi про умови кредитування i сукупну вартiсть кредиту, затверджених постановою Правлiння Нацiонального банку України вiд 10. 05. 2007 р. № 168 [16] (далi – Правила), банки мають право змiнювати процентну ставку за кредитом лише в разi настання подiї, що не залежить вiд волi сторiн договору, яка має безпосереднiй вплив на вартiсть кредитних ресурсiв банку. Разом з тим, згiдно з вимогами зазначеного пункту Правил банки не мають права змiнювати процентну ставку за кредитом у зв’язку з волевиявленням однiєї iз сторiн (змiною кредитної полiтики банку).
Якщо договором про надання кредиту передбачається можливiсть змiни процентної ставки за кредитом залежно вiд змiни облiкової ставки Нацiонального банку чи в iнших випадках, банки зобов’язанi у кредитному договорi зазначити правило, за яким змiнюється процентна ставка за кредитом: що саме може бути пiдставою для змiни процентної ставки; чинники, якi свiдчитимуть про обґрунтованiсть таких змiн; правило впливу ринкових умов на розмiр процентної стави тощо. Водночас зазначаємо, що Нацiональний банк України не встановлює єдиних вимог щодо формату вищезгаданих Правил змiни процентної ставки.
Про змiну процентної ставки кредитодавець повинен заздалегiдь письмово повiдомити позичальника. Без такого повiдомлення будь-яка змiна процентної ставки є недiйсною.
Крiм того, Постановою Правлiння Нацiонального банку України вiд 04. 12. 2008 р. № 413 «Щодо окремих питань дiяльностi банкiв» Нацiональний банк України рекомендував банкам переглянути у бiк зменшення процентної ставки за кредитами, наданими в iноземнiй валютi, з урахуванням якостi стану обслуговування позичальниками заборгованостi за основним боргом i вiдсотками (комiсiями) за ним, а також стану прибутковостi банку, з метою зменшення ризику невиконання позичальниками своїх зобов’язань за такими кредитами [17].
Отже, складається така ситуацiя, що одностороння змiнi договору банкiвського кредиту можлива, якщо це встановлено договором або законом( ст. 525 Цивiльного кодексу України). Банк може змiнити процентну ставку за умови прописання такої можливостi в кредитному договорi та настання подiї, що не залежить вiд сторiн i впливає на вартiсть ресурсiв банку, наприклад, змiна облiкової ставки Нацiонального банку України. Якщо людину не влаштовує нова процентна ставка, вона може розiрвати договiр з банком достроково виплативши всю суму кредиту. А якщо останньої суми немає, але позичальник вважає, що банк порушує умови договору, вихiд один – вирiшувати все в судовому порядку. Тому в позичальникiв вибiр невеликий: достроково погашати кредит або погоджуватись на новi умови [18].
умов кредитного договору, цiльовим використанням, своєчасним i повним погашенням в порядку, встановленому законодавством. У разi, якщо позичальник не виконує своїх зобов’язань, передбачених кредитни договором, банк має право зупинити подальшу видачу кредиту вiдповiдно до договору. Ця стаття покладає на банк здiйснення контролю за виконанням умов кредитного договору, цiльовим використанням кредитних коштiв, своєчасним i повним погашенням кредиту. Банку надано право зупинити подальшу видачу кредиту вiдповiдно до договору в разi, якщо позичальник не виконує своїх зобов’язань, передбачених кредитним договором. Разом з тим, законодавством передбачена можливiсть вiдстрочення погашення кредиту з пiдвищенням вiдсоткової ставки, що може здiйснюватись банком у виняткових випадках: у разi виникнення у позичальника тимчасових фiнансових ускладнень через непередбаченi обставини за умови вжиття позичальником вiдповiдних заходiв щодо їх усунення. Це вiдстрочення має бути оформлене додатковим договором мiж позичальником та банком, який є невiд’ємною частиною кредитного договору [19, c. 378; 20].
. Отже, проаналiзувавши положення чинних нормативно-правових актiв, можна говорити про те, що одностороння змiна умов договору зi сторони кредитора передбачена за певних умов, одностороннє розiрвання договору зi сторони позичальника можливе у судовому порядку або шляхом повного погашення кредиту, а зi сторони кредитора – у випадку невиконання позичальником своїх зобов’язань.
4
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОГОВОРУ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУ ТА ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ПОРУШЕННЯ ЙОГО УМОВ
у разi їх невиконання [21, с. 456].
Кредитний ризик – це ризик несплати позичальником кредитору сового основного боргу i процентiв за його користування. Звiдси, пiд кредитним ризиком слiд розумiти ймовiрнiсть, а точнiше загрозу втрати банком частини своїх ресурсiв, недоотримання прибуткiв або збiльшення витрат у результатi здiйснення певних фiнансових операцiй.
Найбiльш загальнi засоби страхування ризикiв у банкiвськiй практицi зводяться до їх диверсифiкацiї (тобто розподiлу, регулювання структури i розмiрiв), а також до постiйного контролю з боку банку за виконанням необхiдних спiввiдношень i нормативiв та здiйснення у разi необхiдностi заходiв по їх коригуванню.
Управлiння кредитним ризиком (його мiнiмiзацiя) здiйснюється за допомогою таких заходiв: лiмiтування кредитiв; диверсифiкацiї портфеля позичок банку; контрою за використанням кредиту та оперативностi при стягненнi боргу; страхування кредитних операцiй; достатнього та якiсного забезпечення наданих кредитiв; аналiз кредитоспроможностi позичальника.
У країнах с розвиненою ринковою економiкою поширенiшими є такi форми забезпечення кредитiв:
· гарантiя, або порука третьої сторони;
· переуступка контрактiв, дебiторської заборгованостi;
· застава товарних запасiв;
В Українi до основних видiв забезпечення кредиту належать: застава, гарантiї, iншi види забезпечення (поручительство, свiдоцтво страхової органiзацiї).
Правовiдносини, пов’язанi з заставою, регулюються Законом України «Про заставу». Застава означає, що в разi невиконання боржником забезпеченого заставою зобов’язання кошти, одержанi вiд реалiзацiї заставленого майна, спрямовуються передусiм на задоволення вимог заставодержателя. Заставодавцем може бути як сам боржник, так i третя особа (майновий поручитель) [22].
Предметом застави є майно (рухоме i нерухоме) та майновi права, якi можуть бути вiдчуженi та на якi може бути звернено стягнення. Використання застави того чи iншого майна як забезпечення кредиту залежить вiд ряду чинникiв: наскiльки легко реалiзувати майно i чи взагалi це можливо, чи є можливiсть встановити точну цiну i чи ця цiна постiйна [23].
стягнення на предмет застави здiйснюється за рiшенням суду, якщо iнше не встановлено договором або законом [24, с. 178].
Застава рухомого майна може бути зареєстрована в Державному реєстрi шляхом внесення вiдповiдного запису. Пiдставою внесення запису є заява заставодержателя або заставодавця. Юридичне значення реєстрацiї застави рухомого майна полягає в тому, що заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог iз заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав.
або його структурний будинок.
В Українi досить популярними є кредити пiд заставу векселiв. Прийняття векселiв у заставу банк здiйснює на пiдставi укладеного з векселедержателем-позичальником договору застави, в якому також встановлюється мiсце зберiгання векселiв. Як правило, в заставу приймаються векселi, строк платежу за якими є вiддаленiшим у часi, нiж термiн дiї позички.
Вiдповiдно до такого договору поручитель бере на себе зобов’язання перед кредитором боржника вiдповiдати за виконання зобов’язання цiєї особи цiлком або частково.
Гарантiя характеризує зобов’язання третьої сторони задовольнити вимогу кредитора у разi настання певних, заздалегiдь обумовлених, гарантiйних випадкiв. Гарантiя оформляється у формi гарантiйного листа [25, с. 30].
4. 2 Вiдповiдальнiсть сторiн за кредитним договором
При укладаннi договору, сторони передбачають заходи вiдповiдальностi на випадок його невиконання, керуючись нормами цивiльного права.
Нацiональний банк України вимагає, щоб у кредитних договорах передбачалась конкретна вiдповiдальнiсть сторiн за порушення умов їх угоди. Йдеться, насамперед, про вiдповiдальнiсть позичальника за несвоєчасне повернення кредиту та вiдсоткiв за його користування у виглядi стягнення кредитором пенi за кожний день прострочення; вiдповiдальнiсть банку за несвоєчасне перерахування валюти кредиту у виглядi сплати позичальниковi пенi за кожний день прострочення; вiдповiдальнiсть позичальника за використання не за цiльовим призначенням кредитiв за рахунок отриманих вiд Нацiонального банку України кредитних ресурсiв або власних ресурсiв комерцiйного банку у виглядi стягнення з позичальника штрафу у вiдсотках вiд розмiру використаного не за призначенням кредиту [24].
до виконання, оскiльки грошовi кошти завжди є в господарському облiку. Предметом кредитного договору є грошi, отже за кредитним договором у позичальника виникає грошове зобов’язання. Таким чином, позичальник не може бути звiльнений вiд вiдповiдальностi за неможливiсть виконання ним зобов’язання з повернення суми кредиту за укладеним договором. При цьому, зважаючи на конклюдентний характер договору кредиту, так само як i позичальник, вiд вiдповiдальностi за ненадання кредиту не може бути звiльнений кредитодавець.
Згiдно зi ст. 613 Цивiльного кодексу України боржник за грошовим зобов’язанням не сплачує процентiв за час прострочення кредитора. Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо вiн, зокрема, не вчинив дiй, що встановленi договором, актами цивiльного законодавства, що випливає iз сутi зобов’язання або звичаїв дiлового обороту, до вчинення яких боржник не мiг виконати свого обов’язку.
Висновок.
Таким чином, в Українi розроблено iнститут забезпечення кредиту. До засобiв забезпечення вiдносять заставу, гарантiї, поручительство. Захищено iнтереси банку i позичальника. Передбачено можливостi звiльнення вiд вiдповiдальностi позичальника, за умови ненадання йому кредиту. Передбачена вiдповiдальнiсть за кредитними зобов’язаннями як банку, так i позичальника.
ВИСНОВКИ
Пiд час проведення курсового дослiдження було встановлено деякi проблемнi питання, якi виникають при укладаннi та виконаннi договору банкiвського кредиту.
Першою проблемою є те, що в українському законодавствi вiдсутнє визначення кредиту у сенсi банкiвського кредитування, тобто соцiальну та економiчну сутнiсть кредиту можна з’ясовувати лише на пiдставi дослiджень вчених, якими пропонується таке визначення кредиту: «Кредит – це фiнансова послуга, яка полягає в передачi коштiв, банкiвських металiв на засадах повернення такої ж їх кiлькостi, наданнi вiдстрочки або розстрочки платежу. Кредитна послуга може бути оплатною або безоплатною».
Другою проблемою є недостатньо вiрне визначення банкiвського кредиту, бо воно ототожнює поняття банкiвського кредиту з банкiвським правочином. Тому пропонується таке визначення як: «Банкiвський кредит — це основна форма кредиту, за якою банк на пiдставi лiцензiї надає кошти (позичковий капiтал) у тимчасове користування позичальнику шляхом здiйснення банкiвських кредитних операцiй на умовах, передбачених чинним законодавством та кредитним договором». Пропоноване визначення враховує ознаки та особливостi кредиту.
Наступним недолiком законодавствам є неузгодженiсть щодо визначення сторiн в Цивiльному та Господарському кодексах як кредитодавець та кредитор вiдповiдно. На нашу думку, поняття кредитодавець є бiльш пiдходящим, бо воно вiддзеркалює сутнiсть кредитних вiдносин.
Встановлено, що типового кредитного договору немає i на практицi у кожного банку є свiй варiант договору, але було перелiчено найбiльш розповсюдженi у цих договорах складовi частини.
Вагомим недолiком є те, що в Господарському кодексi України перелiчена низка умов без вказiвки на їх обов’язковiсть, що викликає на практицi питання: чи є данi умови iстотними? Нацiональний банк України вважає, що данi умови є рекомендованими, а не обов’язковими, але з огляду на те, що вiн не має повноважень офiцiйного тлумачення закону, дана точка зору є лише правовою позицiєю Нацiонального Банку України i не усуває питання.
Пропонується включити до списку iстотних умов умову про цiльове використання кредиту як таку, що на практицi застосовується майже завжди та має прикладне значення.
Було також встановлено, що в контекстi змiни та розiрвання договору в односторонньому порядку перевага надана банкам, що порушує права та iнтереси позичальникiв.
Що стосується забезпечення кредиту, то слiд сказати, що в даному контекстi проблем не виникає, чинне законодавство регулює дане питання в повному обсязi.
Таким чином, можна казати про те, що iнститут банкiвського кредитування в Українi потребує подальшого вдосконалення, розроблення i прийняття Закону України «Про кредитування» є нагальною потребою.
| 
