Державне регулювання страхової дiяльностi
ВСТУП
нової форми та змiсту, особливо щодо впровадження мiжнародного досвiду та використання в Українi прогресивних форм та методiв державного регулювання страхової дiяльностi.
Досягнення цiєї мети вимагає глибокого та всебiчного аналiзу резервiв та можливостей нацiонального страхування для найбiльш безболiсного та рацiонального впровадження зарубiжних регуляторних технологiй.
ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТРАХУВАННЯ
Правове забезпечення страхування здiйснюється шляхом прийняття актiв законодавства та нормативних актiв, що регулюють страхову дiяльнiсть як у цiлому, так i за окремими її напрямками й питаннями.
Система правового регулювання страхової дiяльностi включає в себе норми, визначенi:
o Конституцiєю України;
o мiжнародними угодами, що їх пiдписала i ратифiкувала Україна;
o Цивiльним кодексом України;
o законами та постановами Верховної Ради України;
o нормативними актами органу, що згiдно iз законодавством України здiйснює нагляд за страховою дiяльнiстю;
o нормативними актами органiв мiсцевої виконавчої влади у випадках, коли окремi питання регулювання страхової дiяльностi були делегованi цим органам за рiшенням Президента або Уряду України;
Конституцiя України, прийнята у червнi 1996 року, визначила, що виключно законами України встановлюються засади створення i функцiонування фiнансового ринку (стаття 92), а Кабiнет мiнiстрiв України забезпечує проведення фiнансової полiтики (стаття 116). Отже, Конституцiя України встановила загальнi норми правового регулювання фiнансової полiтики, складовою частиною якої є страхова справа.
Цивiльний кодекс України, прийнятий ще за радянських часiв, не дає, на жаль, повного законодавчого тлумачення правового регулювання страхової дiяльностi. У ньому страхування визначене тiльки як "державне". Тому велике значення матиме прийняття нового Цивiльного кодексу України, який дозволить узгодити основнi поняття в системi законодавства.
Законодавче регулювання страхової дiяльностi в Українi має певну iсторичну специфiку, яка значною мiрою накладає свої особливостi в цiлому на систему правового забезпечення.
У колишньому Радянському Союзi не було базового закону, який би регулював порядок проведення страхової дiяльностi. Оскiльки страхова дiяльнiсть здiйснювалась виключно установами Держстраху i Індержстраху, якi не мали повнiстю самостiйного статусу, то не виникало потреби визначити законодавчi норми, якi б на рiвнi законiв встановлювали права та обов'язки цих суб'єктiв. Окремi питання проведення страхової дiяльностi регулювалися Постановами ЦК КПРС та Ради Мiнiстрiв СРСР i УРСР, нормативними документами Держстраху та Укрдержстраху. Протягом 1992 - 1993 рокiв у бiльшостi незалежних держав, що виникли на територiї колишнього СРСР, були прийнятi законодавчi акти з питань страхування.
Улiтку 1992 року Укрдержстрах за участю ряду провiдних страхових компанiй, утворених у перiод 1990 - 1992 pp., подав до Кабiнету мiнiстрiв України перший проект Закону "Про страхування", спрямований на узгодження позицiй ряду провiдних мiнiстерств i вiдомств. У груднi 1992 року цей проект був повторно пiсля узгодження внесений на розгляд Кабiнету мiнiстрiв України. Оскiльки згiдно з рiшенням Верховної Ради України в цей перiод Уряд дiстав право видавати декрети, якi мали статус законiв, зазначений проект був прийнятий як декрет у травнi 1993 року. Декрет Кабiнету мiнiстрiв України "Про страхування" став фактично першим базовим законодавчим актом, який забезпечив системне правове регулювання страхової дiяльностi в Українi. Цей декрет визначив базовi термiни i поняття, пов'язанi зi страховою дiяльнiстю (ринком страхових послуг).
"Про страхування" мiг розглядатися лише як промiжний законодавчий акт. Головний його недолiк полягав у тому, що тут було зроблено спробу поєднати суперечливi непоєднуванi положення: з одного боку, певнi "держстраховi" принципи здiйснення страхової дiяльностi, що базувалися на планово-адмiнiстративнiй економiцi, а з iншого - принципи ринкової економiки i, зокрема, страхування в умовах ринку. Наприклад, з одного боку. Декрет передбачав здiйснення страхових виплат за рахунок страхових резервiв, що вiдповiдало ринковим принципам, а з iншого - не визначав фiнансового механiзму формування цих резервiв i суто адмiнiстративне забороняв перераховувати до резервiв понад 50 % страхових платежiв. Окрiм того. Декрет надлiберально забороняв державi втручатися в дiяльнiсть страхових органiзацiй, а водночас визначав державний орган, вiдповiдальний за стан розвитку страхового ринку. І таких суперечностей було немало. Отже, з розвитком ринкової економiки України постала потреба прийняти новий законодавчий акт, який повнiстю врегулював би як понятiйно-смисловий апарат, так i порядок здiйснення страхової дiяльностi (давно застосовуваний у розвинених країнах). 6 березня 1996 року Верховною Радою України був прийнятий новий Закон "Про страхування" (далi - Закон), який є сьогоднi головним законодавчим актом у цiй галузi в нашiй державi. Закон України "Про страхування" має 5 основних роздiлiв i 47 статей. У першому роздiлi встановлюється основний понятiйно-термiнологiчний апарат: визначаються такi базовi поняття, як страхування, страховики, страхувальники, об'єкти i види страхування, форми страхування, страховi ризики i страховi випадки, страхова сума, страхове вiдшкодування, страховi платежi i тарифи, спiвстрахування, перестраховування, об'єднання страховикiв, страховi агенти та страховi брокери i деякi iншi. Центральне мiсце в цьому роздiлi посiдають норми, що визначають вимоги до страховика при його створеннi i реєстрацiї, а також порядок здiйснення обов'язкового страхування. Зокрема, цим Законом в Українi встановлюється особливий механiзм (який не має повних аналогiв у жоднiй країнi), коли види обов'язкового страхування можуть визначитися лише цим Законом, а не iншими законодавчими актами. При цьому Кабiнетовi мiнiстрiв України надається право регулювати порядок проведення кожного виду обов'язкового страхування за умови, що цей вид передбачено Законом.
визначає вимоги до договорiв та правил страхування й вiдповiдної валюти, установлює обов'язки страховикiв i страхувальникiв у кожнiй конкретнiй ситуацiї. Важливiсть законодавчих норм, передбачених цим роздiлом, полягає в тому, що вони з максимальною повнотою вiдбивають особливостi договiрних вiдносин, прав та обов'язкiв сторiн у сферi страхування. Фактично конкретизуються загальнi норми цивiльного права у сферi страхування. Третiй роздiл визначає умови забезпечення платоспроможностi страховикiв i має дуже важливе значення. Саме тут подається фiнансовий механiзм здiйснення страхової дiяльностi, установлюються певнi обмеження щодо можливостi прийняття зобов'язань i визначаються загальнi принципи аудиту страховика. Важливими статтями цього роздiлу є тi, де йдеться про порядок формування та види страхових резервiв як технiчних, так i зi страхування життя. Ряд статей регулює суто фiнансовi питання: порядок обчислення прибутку та витрат, створення гарантiйних фондiв, порядок облiку та звiтностi. Четвертий роздiл визначає принципи державного нагляду за страховою дiяльнiстю. Цим роздiлом визначено орган, що здiйснює державний нагляд, - за страховою дiяльнiстю, а саме Комiтет у справах нагляду за страховою дiяльнiстю, i встановлено його права та функцiї. У цьому роздiлi наведено порядок лiцензування страхової дiяльностi, що забезпечує правове регулювання роботи страховикiв па страховому ринку. Стаття 43 цього Закону вiдображає, зокрема, особливостi лiквiдацiї, реорганiзацiї та санацiї страховикiв, що дозволяє передбачити контроль пiсля припинення ними своєї дiяльностi.
Заключний, п'ятий, роздiл передбачає регулювання таких загальних моментiв, як розгляд спорiв, урахування мiжнародного права i т. iн. Прийняття Закону дозволило Уряду запровадити цiлий ряд пiдзаконних актiв, зокрема постанов i розпоряджень, що регулюють окремi питання здiйснення страхової дiяльностi. Так, окремою Постановою Уряду визначено порядок регулювання системи перестраховування в Українi. Зокрема, передбачається, що страховик повинен враховувати певнi обмеження при перестраховуваннi у нерезидента своїх зобов'язань, а саме: вiн може здiйснювати таке перестраховування лише за наявностi в нерезидента лiцензiї вiд свого вiтчизняного органу страхового нагляду та за вiдсутностi порушень протягом певного часу та ряду iнших вимог. Іншою постановою Уряду здiйснюється правове регулювання дiяльностi посередникiв - брокерiв та агентiв на страховому ринку. Насамперед передбачаються певнi обмеження дiяльностi посередникiв, зокрема щодо можливостi прийому коштiв страхувальникiв на власний рахунок, термiнiв укладання договору страхування з боку посередникiв, деяких iнших моментiв. Постановою Уряду щодо товариств взаємного страхування визначено особливостi функцiонування цього виду страховика. Завдяки цiй постановi в нашiй державi започатковано реєстрацiєю товариств взаємного страхування, якi вельми поширенi в Захiдних країнах. Постановами Уряду (їх близько 20) регулюється порядок проведення кожного виду обов'язкового страхування. Окремою постановою визначаються граничнi розмiри витрат на ведення справи при здiйсненнi обов'язкового страхування, а також регулюються питання створення державних i нацiональних страхових компанiй i обов'язкових об'єднань страховикiв. Розпорядженнями Уряду подаються окремi доручення щодо проведення експериментiв у галузi страхування, наприклад у системi Укрзалiзницi, у курортних зонах Криму та Карпат. З допомогою розпоряджень можуть вирiшуватися й окремi питання регулювання тарифiв, умов договорiв тощо, коли це не суперечить законам України. Нормативними актами мiнiстерств i вiдомств - iнструкцiями, положеннями, методиками, наказами, що реєструються в Мiнiстерствi юстицiї, деталiзуються тi чи iншi законодавчi норми. Це передусiм стосується тих питань, якi належать до сфери регулювання кiлькох вiдомств. Наприклад, такими актами регулюється порядок ведення бухгалтерської та статистичної звiтностi страховикiв, здiйснення з боку митних органiв або правоохоронних органiв спiльного фiнансового та страхового нагляду. Інодi такими актами затверджуються методики розрахунку страхових тарифiв. Спiльними актами встановлюється й порядок реєстрацiї страховикiв у системi рiзних вiдомств. Нормативнi акти, що їх видає орган, уповноважений здiйснювати контроль за страховою дiяльнiстю (а це згiдно iз Законом - Комiтет у справах нагляду за страховою дiяльнiстю, далi - Комiтет), є обов'язковими для страховикiв. Цими актами (наказами, розпорядженнями, рiшеннями колегiї) установлюються, по-перше, iнструкцiї та методики щодо здiйснення окремих видiв дiяльностi; по-друге, заходи з покарання страховикiв за виявленi порушення - приписи, зупинки, обмеження та вiдкликання лiцензiї; по-третє, вимоги до звiтностi й облiку;
по-четверте, порядок реєстрацiї, лiцензування, вилучення з реєстру, лiквiдацiї та реорганiзацiї; по-п'яте, порядок здiйснення навчання, пiдготовки та перепiдготовки кадрiв страховикiв.
В окремих випадках нормативними актами Комiтету подаються певнi роз'яснення та визначаються тi чи iншi органiзацiйнi заходи.
Деякi нормативнi акти Комiтету пiдлягають реєстрацiї у Мiнiстерствi юстицiї України. Так, до найважливiших нормативних актiв Комiтету належать методика розрахунку резервiв при проведеннi страхування житгя, iнструкцiя з лiцензування страховикiв, положення про фiлiї та вiдокремленi представництва страховикiв, положення з регулювання розмiщення страхових резервiв та деякi iншi документи. Нормативнi акти мiсцевих органiв виконавчої влади, як правило, мають розпорядчий характер i окреслюють особливостi провадження в межах певних адмiнiстративних одиниць заходiв, визначених урядовими або вiдомчими документами. Це можуть бути роз'яснення щодо проведення будь-яких експериментiв, особливостей мунiципального страхування, а також нормативнi акти, якi регулюють порядок здiйснення нагляду за страховиками згiдно з програмами, розробленими на мiсцевому рiвнi та за участю рiзних мiсцевих структур виконавчої влади. У зв'язку з вiднесенням бiльшостi питань з регулювання страхової дiяльностi на загальнодержавний рiвень роль правових актiв мiсцевої влади у страховiй галузi незначна.
І нарештi, дуже незначне мiсце у правовому забезпеченнi страхової дiяльностi в Українi посiдають нормативнi акти колишнього Мiнфiну СРСР стосовно страховикiв, заснованих на базi колишнiх Держстраху та Індержстраху.
ЗАВДАННЯ ТА ФУНКЦІЇ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОГО НАГЛЯДУ ЗА СТРАХОВОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ
Законом України "Про страхування" визначено єдиний орган державної виконавчої влади, що здiйснює цей нагляд, - Комiтет у справах нагляду за страховою дiяльнiстю - Укрстрахнагляд, утворений 17 вересня 1993 року Постановою Кабiнету мiнiстрiв України згiдно з вимогами Декрету "Про страхування".
Комiтет у справах нагляду за страховою дiяльнiстю є центральним органом державної виконавчої влади, який пiдпорядковано Кабiнетовi мiнiстрiв України. За своїм статусом Комiтет має ранг Державного комiтету України.
Законом України "Про страхування" визначенi такi основнi функцiї Комiтету:
3) контроль за платоспроможнiстю страховикiв щодо виконання ними страхових зобов'язань перед страхувальниками;
4) установлення правил формування, розмiщення та облiку страхових резервiв;
6) узагальнення практики страхової дiяльностi, розробка i подання у встановленому порядку пропозицiй щодо розвитку й удосконалення законодавства України про страхову дiяльнiсть;
7) участь у здiйсненнi заходiв, спрямованих на пiдвищення квалiфiкацiї кадрiв для страхової дiяльностi.
У рамках цих основних функцiй Укрстрахнагляд виконує такi конкретнi завдання:
o видачу лiцензiй страховикам на право здiйснювати страхову дiяльнiсть та перевiрку щодо додержання ними видiв страхування i перестраховування, передбачених лiцензiями;
o перевiрку щодо правильностi застосування страховиками законодавства України про страхову дiяльнiсть та достовiрностi їх звiтностi;
o методичне забезпечення (згiдно зi своєю компетенцiєю) роботи страховикiв;
o розробку проектiв актiв законодавства з питань страхової дiяльностi та рекомендацiй для захисту фiнансових iнтересiв страховикiв i страхувальникiв;
o аналiз додержання об'єднаннями страховикiв чинного законодавства;
o контроль за платоспроможнiстю страховикiв згiдно зi взятими страховими зобов'язаннями;
o забезпечення дослiдницько-методологiчної роботи з питань страхової дiяльностi та пiдвищення ефективностi державного страхового нагляду;
o установлення правил формування й розмiщення страхових резервiв, а також (за погодженням з Мiнфiном та Мiнстатом) правил їх облiку та показникiв звiтностi;
o розробку та подання до Мiнфiну i Мiнстату пропозицiй про впровадження єдиних методологiчних засад бухгалтерського облiку i звiтностi, а також форм статистичної звiтностi для страховикiв;
o органiзацiю заходiв щодо професiйної пiдготовки та перепiдготовки фахiвцiв зi страхової дiяльностi, а також роботи круглих столiв, нарад, семiнарiв, конференцiй з питань страхової дiяльностi;
o налагодження мiжнародного спiвробiтництва в галузi страхової дiяльностi, вивчення, узагальнення й поширення свiтового досвiду в цiй справi, виконання мiжнародних договорiв України з питань страхування;
o iнформацiйно-роз'яснювальну роботу через пресу, телебачення та iншi засоби масової iнформацiї з питань страхової дiяльностi;
o управлiння майном, яке перебуває в загальнодержавнiй власностi i належить пiдприємствам, установам й органiзацiям, входять до сфери його управлiння;
o контроль за ефективнiстю використання i зберiгання закрiпленого за пiдприємствами, установами й органiзацiями державного майна;
Республiка Крим) i комунальною власнiстю;
o iншi функцiї з управлiння майном, передбаченi чинним законодавством.
Законом України "Про страхування" визначено головнi права Комiтету:
1) у межах своєї компетенцiї одержувати вiд страховикiв установлену звiтнiсть про страхову дiяльнiсть, iнформацiю про їх фiнансовий стан, а також iнформацiю вiд пiдприємств, установ i органiзацiй, у тому числi банкiв i громадян, необхiдну для виконання власних функцiй;
2) перевiряти правильнiсть застосування страховиками законодавства України про страхову дiяльнiсть, достовiрнiсть їхньої звiтностi за показниками, що характеризують виконання договорiв страхування, не частiш як один раз на рiк, призначати з визначенням аудитора додаткову обов'язкову аудиторську перевiрку;
лiцензiй цих страховикiв до усунення виявлених порушень чи приймати рiшення про вiдкликання лiцензiй та виключення з державного реєстру страховикiв (перестраховикiв). Спори про вiдкликання лiцензiї розглядає суд або арбiтражний суд. Дiя лiцензiї пiсля її вiдкликання поновлюється в порядку, передбаченому статтями 38 i 39 Закону "Про страхування".
4) звертатися до арбiтражного суду з позовом про скасування державної реєстрацiї страховика як суб'єкта пiдприємницької дiяльностi у випадках, передбачених статтею 8 Закону України "Про пiдприємництво".
Крiм того, Укрстрахнагляд має право:
o одержувати вiд кожного страховика встановлену звiтнiсть про страхову дiяльнiсть та iнформацiю про його фiнансовий стан, а вiд пiдприємств, установ, органiзацiй, банкiв i громадян - iнформацiю, необхiдну для виконання покладених на нього функцiй;
o створювати комiсiї та робочi групи для проведення перевiрок дiяльностi страховикiв;
o заслуховувати на колегiї Комiтету доповiдi керiвникiв страховикiв з питань їхньої дiяльностi;
o одержувати безоплатно вiд органiв державної виконавчої влади iнформацiю та статистичну звiтнiсть, необхiдну для виконання покладених на Комiтет завдань;
o звертатися до арбiтражного суду з позовом про скасування державної реєстрацiї страховика у випадках, передбачених чинним законодавством.
Укрстрахнагляд при виконаннi покладених на нього функцiй взаємодiє з iншими центральними органами державної виконавчої влади, органами Автономної Республiки Крим, мiсцевими державними адмiнiстрацiями, органами мiсцевого та регiонального самоврядування, а також з вiдповiдними органами iнших держав.
Укрстрахнагляд у межах своїх повноважень видає на основi та на виконання чинного законодавства накази, органiзує i контролює їх виконання.
Рiшення Укрстрахнагляду з питань страхової дiяльностi, виданi в межах його повноважень, є обов'язковими для виконання центральними i мiсцевими органами державної виконавчої влади, органами мiсцевого та регiонального самоврядування, а також пiдприємствами, установами, органiзацiями та громадянами.
Комiтет у справах нагляду за страховою дiяльнiстю має центральний апарат, мiсцевi органи.
o методологiя розвитку страхового законодавства i мiжнароднi вiдносини;
o методологiя здiйснення та забезпечення нагляду у сферi страхування життя;
o здiйснення нагляду й перевiрок роботи страхових органiзацiй;
o аналiз рiчної та квартальної звiтностi страховикiв. Залежно вiд своєї спецiалiзацiї кожний пiдроздiл виконує певнi функцiї, такi як розробка проектiв законодавчих актiв i нормативних документiв, здiйснення лiцензування та ведення державного реєстру, упровадження систем облiку та звiтностi, аналiз поданих звiтiв та пiдготовка аналiтичних записок, проведення перевiрок i пiдготовка висновкiв щодо додержання законодавства за результатами перевiрок.
Сам нагляд здiйснюється у трьох напрямках. Перший, початковий, припадає на етап подання документiв на лiцензування. Усi пiдроздiли Комiтету вивчають поданi документи, роблять свої зауваження до них. Страховики згiдно з цими зауваженнями усувають зазначенi недолiки. Особлива увага звертається на правила (умови страхування, страховi продукти), якi розробляє страховик за тими видами страхування, на якi вiн має намiр отримати лiцензiю. При цьому з боку Комiтету звертається увага на вiдповiднiсть правил вимогам закону, а також на те, аби окремi положення не призвели до можливих зловживань щодо страхувальникiв. Крiм того, контролюються розрахунки страхових тарифiв, насамперед актуарнi.
Другий напрямок - це аналiз звiтностi, яку щокварталу подають страховики. Комiтет звертає особливу увагу на додержання умов платоспроможностi, визначених законодавчими та нормативними актами, а також на розмiщення страхових резервiв на умовах, ним установлених.
Крiм того, особливо аналiзуються розмiр i причини заборгованостi перед страхувальниками. За результатами аналiзу формується план перевiрок страховикiв на наступний за звiтним квартал.
І, нарештi, третiй напрямок - проведення безпосереднiх перевiрок на мiсцi. Перевiряючи Комiтету аналiзують первинну бухгалтерську та фiнансову документацiю, вивчають вiдповiднiсть договорiв страхування правилам, затвердженим при лiцензуваннi та реєстрацiї, вивчають банкiвськi документи. За результатами перевiрок складаються вiдповiднi акти, що є пiдставою для прийняття санкцiй до страховикiв.
На мiсцях Укрстрахнагляд здiйснює свою роботу через уповноважених в Автономнiй Республiцi Крим, областях, мiстах Києвi та Севастополi. Уповноваженi Укрстрахнагляду пiдпорядкованi Комiтету, хоча й спiвпрацюють у спiльних питаннях iз мiсцевою виконавчою владою. Уповноваженi Укрстрахнагляду здiйснюють на первинному етапi всi функцiї з нагляду за страховиками. Конкретно їхнi основнi функцiональнi обов'язки полягають ось у чому:
o контроль за платоспроможнiстю страховикiв" згiдно зi взятими ними страховими зобов'язаннями;
o проведення iнформацiйно-роз'яснювальної роботи через мiсцеву пресу, телебачення, радiо та iншi засоби масової iнформацiї з питань страхової дiяльностi;
Уповноваженi мають право:
подавати до Укрстрахнагляду пропозицiї щодо обмеження чи зупинення дiї лiцензiї цих страховикiв до усунення виявлених порушень або щодо вiдкликання лiцензiї;
o створювати комiсiї та робочi групи для проведення перевiрок дiяльностi страховикiв;
o подавати пропозицiї про заслуховування на Колегiї Укрстрахнагляду керiвникiв страхових органiзацiй з питань їхньої дiяльностi;
o вносити до Укрстрахнагляду пропозицiї про скасування державної реєстрацiї страховика у випадках, передбачених чинним законодавством.
ПРОБЛЕМИ ТА НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В ГАЛУЗІ СТРАХУВАННЯ
Основнi засади вдосконалення державної полiтики в галузi страхування можна визначити так:
o створення об'єднань страховикiв з найважливiших проблем страхування;
<o подальша iнтеграцiя України в мiжнароднi структури, що визначають мiжнародну полiтику в галузi страхування;
o створення оптимальної структури спiввiдношення мiж обов'язковим i добровiльним страхуванням;
o створення комплексної системи пiдготовки, перепiдготовки та пiдвищення квалiфiкацiї кадрiв;
o посилення впливу держави на проведення iнвестицiйної полiтики з боку страховикiв.
Подальший розвиток законодавчої та нормативної баз передбачає розробку й прийняття низки законодавчих актiв, якi розвивають страхове законодавство України.
Насамперед це стосується перестрахування, а також дiяльностi страхових посередникiв. Зазначенi питання настiльки актуальнi для України, що потрiбно приймати окремi закони. Зокрема, у законодавчому актi з перестрахування необхiдно визначити механiзм здiйснення вiдповiдних операцiй, закласти основи створення перестрахувальної бiрж; в Українi як єдиного центру, де укладалися б перестрахувальнi угоди в разi великих обсягiв ризикiв. Законодавчий акт щодо дiяльностi страхових посередникiв має визначити загальнi умови дiяльностi цього сектора страхового ринку в Українi. Сьогоднi на законодавчому рiвнi фактично не врегульовано дiяльностi такої важливої категорiї учасникiв страхового ринку, як страховi брокери (i вiтчизнянi i зарубiжнi). Брокер за класичною схемою має дiяти в iнтересах страхувальника: визначати разом iз ним найприйнятнiшi умови страхування i далi дiяти згiдно з усiма необхiдними документами для укладання повноцiнного договору страхування. На жаль, нинi через законодавчу невпорядкованiсть брокер дiє швидше як фiлiя страховика.
Потребує невiдкладного впорядкування нормативна база у сферi облiку, статистичної i бухгалтерської звiтностi, аудиту. Адже тепер баланс страховика нiчим не вiдрiзняється вiд балансу будiвельного комбiнату. Не вирiшено повнiстю, як саме в системi облiку слiд ураховувати передачу резервiв перестраховиковi або резерви в майбутнiх виплатах пiсля вирiшення спiрних питань тощо. Необхiдна комплексна система фiнансових показникiв та їх розшифрувань для страхової компанiї (окремi форми звiтностi для податкових i статистичних органiв, органiв страхового нагляду, а також преси i страхувальникiв). Важливо також законодавче й нормативне вдосконалювати систему страхування життя, медичного та пенсiйного страхування, страхування полiтичних ризикiв, дiяльностi товариств взаємного страхування i т. iн. Розвиток страхового ринку в перiод переходу до ринкової економiки потребує вирiшення багатьох актуальних питань через об'єднання страховикiв, що спецiалiзуються неї найважливiших напрямках страхової дiяльностi. В Українi набрала поширення така форма, як страховi бюро. Членство в них є обов'язковим для всiх страховикiв, котрi отримали лiцензiю на певний вид дiяльностi. Першим таким бюро стало Моторне (транспортне) страхове бюро. Воно об'єднало страховикiв, якi здiйснюють страхування цивiльної вiдповiдальностi власникiв транспортних засобiв. Далi згiдно iз законодавством України створено Морське та Авiацiйне страховi бюро - об'єднання страховикiв, якi страхують морськi та авiацiйнi ризики. Проектами вiдповiдних актiв законодавства передбачено також створення Ядерного й Космiчного страхових бюро. А за планами на найближчi два-три роки мають бути створенi бюро з медичного страхування, страхування фiнансових та експортних ризикiв. Страхове бюро має вiдповiдати - i наше законодавство наближається до цього - загальним свiтовим вимогам до страхового пулу. Особливiстю бюро є те, що законодавче регулювання та нагляд з боку держави тут органiчно поєднуються iз саморегуляцiєю з боку страхового ринку. Фактично створюється орган, де страховики самостiйно на демократичних засадах встановлюють загальнi "правила гри", затверджують нормативнi регуляцiйнi документи щодо розвитку галузi, координують здiйснення страхування, погоджуючи умови страхування, страховi тарифи, розмiр комiсiйних i т. iн., а також проводять єдину мiжнародну полiтику.
При цьому нiхто не повинен втручатися в нормальну конкурентну боротьбу за ринок i клiєнтiв. Держава здiйснює свiй нагляд через наглядовi Ради, що є в кожному бюро. Крiм того, загальнi умови функцiонування цих бюро також затверджуються державними органами. У найближчiй перспективi державне регулювання через обов'язковi пули - страховi бюро - стане одним iз основних напрямкiв державного регулювання в галузi страхування. Важливе значення має також подальша iнтеграцiя України у свiтовi структури, що визначають мiжнародну полiтику в галузi страхування.
Україна лише 1992 року почала активно залучатися до мiжнародної iнтеграцiї. Очевидно, що за час, який минув вiдтодi, наша країна ще не ввiйшла в усi необхiднi структури як на європейському, так i на свiтовому рiвнi. Проте вже є певнi успiхи в цьому планi. Так, у 1997 роцi Україна стала асоцiйованим членом системи "Зелена картка". Наша держава бере також активну участь у нарадах страхнаглядiв свiту, що регулярно вiдбуваються за участю Органiзацiї економiчного розвитку та спiвробiтництва (OSED), дедалi тiснiше спiвпрацює з iншими мiжнародними органiзацiями.
країни - члени Європейського Союзу мають максимально iдентифiкованi методи державного регулювання, установлюванi вiдповiдними директивами цього Союзу. Наша країна, стаючи поступово повноправним членом найавторитетнiших мiжнародних органiзацiй, оволодiває методами впливу держави на страховий ринок, що вiдповiдають найвищим свiтовим стандартам. Державна полiтика має також удосконалюватися через регулювання оптимального спiввiдношення мiж обов'язковим та добровiльним страхуванням. Закон України "Про страхування" передбачає запровадження обов'язкового страхування тiльки внесенням змiн до цього Закону, тобто можливостi запровадження такого страхування дуже обмеженi i процедура досить складна. Таке положення цiлком виправдане, оскiльки введення того чи iншого виду обов'язкового страхування пiдвищує ступiнь вiдповiдальностi держави за ситуацiю на страховому ринку. Тобто при розширеннi поля обов'язкового страхування держава фактично змушує громадян або юридичних осiб до використання цiєї послуги. А оскiльки в умовах демократичного суспiльства та ринкової економiки примус з боку держави має бути мiнiмальним, вiдповiдальнiсть при запровадженнi обов'язкового страхування набуває великої ваги. У цьому планi сьогоднi постають три головнi завдання. Перше - перегляд щодо можливого зменшення дiючих видiв обов'язкового страхування. Друге - упорядкування умов та порядку здiйснення зазначених видiв. І третє - введення нових видiв тiльки в разi реальної потреби в цьому. Дiючi види обов'язкового страхування треба скорочувати так, щоб найбiльш незахищенi, а також дуже ризиковi категорiї населення i об'єкти народного господарства не залишились без страхового захисту. Скажiмо, цiлком застарiлим є обов'язкове державне страхування ряду категорiй державних службовцiв - митникiв, податкових iнспекторiв i деяких iнших. У разi травмування або загибелi держава має безпосередньо з бюджету робити вiдшкодування, а не пропускати цi кошти через комерцiйнi страховi компанiї. Водночас, поки не буде створений адекватний механiзм соцiального захисту, знiмати зi страхового захисту цi категорiї не можна. Деякi види обов'язкового страхування слiд упорядковувати, удосконалюючи умови їх проведення, якомога чiткiше встановлюючи обов'язки страховика й визначаючи форми типових договорiв. Завдання з упорядкування дiючих видiв обов'язкового страхування стосується насамперед таких його видiв, як авiацiйнi ризики, втрати врожаю, нещаснi випадки на транспортi. Що ж до введення нових видiв обов'язкового страхування, то на черзi постають такi види, як обов'язкове страхування в космiчнiй галузi та ядернiй енергетицi стосовно, насамперед, вiдповiдальностi перед третiми особами та особистого страхування персоналу. За цими видами вже внесенi проекти законодавчих актiв. Великi дискусiї породжує введення обов'язкового медичного страхування. Тут проблема полягає в найбiльш рацiональному розподiлi системи страхового захисту мiж державним соцiальним страхуванням та страхуванням через страховi органiзацiї. У цiлому сфера розширення поля обов'язкового страхування уже значною мiрою вичерпана, i головне завдання полягає нинi не у запровадженнi нових видiв, а у вдосконаленнi дiючих. Зазначене завдання спорiднене з таким: залучення страхового ринку до вирiшення найважливiших питань соцiального страхування. Сьогоднi держава не в змозi вирiшувати такi важливi соцiальнi питання, як медичне обслуговування, виплата пенсiй, надання допомоги з безробiття, вiдшкодування витрат при травматизмi на виробництвi i т. iн. лише за рахунок державного бюджету. Отже, потрiбно залучати кошти пiдприємств, роботодавцiв, працiвникiв. Якщо таке залучення здiйснювати напряму, то це фактично означатиме введення нових видiв податкiв. Крiм того, кошти, якi залучаються, мають деякий час розмiщуватися так, щоб приносити додатковий дохiд. Такi завдання може виконати страховий ринок. Вiдносини, якi виникають при залученнi страхового ринку до вирiшення соцiальних програм, якiсно вiдрiзняються вiд вiдносин, пов'язаних iз прямим вiдчуженням коштiв. Роботодавцi, пiдприємства та працiвники вступають у гарантiйно-цивiльно-правовi вiдносини, де страхова компанiя бере зобов'язання отримати додатковий дохiд завдяки розмiщенню взятих коштiв i здiйснити тi виплати, пiд якi взятi зобов'язання (пенсiї, допомога, компенсацiї тощо). Тому найближчим часом необхiдно законодавче визначити поле, що його має посiдати страховий ринок у соцiальних програмах, i прийняти необхiднi рiшення щодо його входження в цi програми. Зауважимо, що страховий ринок не може повнiстю взяти на себе виконання функцiй за соцiальними програмами. Держава за рахунок своїх власних коштiв має гарантувати мiнiмум соцiальних благ за всiма напрямками. Важливе значення для держави має нинi створення комплексної системи пiдготовки, перепiдготовки та пiдвищення квалiфiкацiї кадрiв у системi страхування.
Тепер головне завдання державної полiтики - налагодити дворiвневу пiдготовку. Перший - базовий бакалаврський рiвень - має забезпечувати оволодiння фундаментальними знаннями як у галузi страхування, так i в цiлому з економiки, фiнансiв, основ математики i т. iн. Цей рiвень повинен охоплювати здебiльшого молодь пiсля здобуття середньої освiти, а також молодь, що вже має деякий досвiд роботи на страховому ринку. Другий - спецiалiзований, магiстерський рiвень - повинен охоплювати передусiм тих, хто має освiту бакалавра з економiки, а також тих, хто має досвiд роботи на страховому ринку i ранiше здобув вищу освiту за iншим профiлем, осiб з досвiдом керiвної роботи на страховому ринку. При цьому слiд розвивати базу спецiалiзованої пiдготовки на рiвнi магiстрiв та спецiалiстiв: створити її не лише в економiчних, а й у деяких технiчних вузах.
Завдання держави - регулювати систему короткотермiнової перепiдготовки кадрiв з дуже вузьких питань, таких як актуарнi проблеми, перестрахування тощо. І, нарештi, серйозного значення набуває сьогоднi посилення впливу держави на проведення iнвестицiйної полiтики з боку страховикiв.
| 
