Валютнi ризики: економiчна природа та управлiння
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ МУНІЦИПАЛЬНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ТА БІЗНЕСУ
з предмета
на тему:Валютнi ризики: економiчна природа
та управлiння.
Роботу написала:
студентка 4-го курсу, I групи,
Кононенко С. Д.
Київ 2002
Висновок ………………………………………………………………….. 18
Лiтература ………………………………………………………………… 19
В с т у п.
В кожнiй країнi є свої грошi. Вони є засобом обмiну, або платежу, одиницею розрахунку, мiрою вартостi та засобом накопичення. Причому не тiльки на внутрiшньому, а й на зовнiшньому ринках в якостi нацiональної валюти. Але ж нацiональних валют стiльки ж, скiльки i суверенних держав.
Так як мiж країнами свiту iснують мiжнароднi економiчнi зв’язки (мiжнвродна торгiвля товарами та послугами, мiжнародний рух капiталу та iнше) у всiх галузях то i вiдбувається рух грошей мiж цими країнами.
У свiтi не iснує єдиної грошової одиницi в якiй би виражались всi грошовi операцiї, тому в рiзних країнах вони виражаються у рiзних валютах. В зв’язку з цим для проведення розрахункiв мiж нацiональними грошовими одиницями країн встановлюється вiдношення, яке називається валютним курсом. Нестабiльнiсь, коливання валютних курсiв i є причиною валютних ризикiв.
вiд коливань валютного курсу майже вiдсутнiй. При появi короткої позицiї банк буде вимушений прикупати валюту по новому курсу, а вiддавати по старому, або приймати по-старому, а продавати по-новому. Втрати можуть виникнути i при довгiй позицiї, коли приймати валюту прийдеться по курсу бiльш низькому або високому, нiж вказано в договорi.
Поняття i головнi чинники винекнення валютних ризикiв.
Проблема валютного ризику в 80-х роках перетворилась у невiд’ємну частину щоденної дiяльностi банкiв i корпорацiй, що орiєнтуються на мiжнароднi операцiї. З одного боку, транснацiональнi банки (ТНБ) i корпорацiї постiйно розширяють свою закордонну дiяльнiсть i все бiльша частина їх операцiй проводиться в iноземних валютах. З iншого боку, рiзко зросли коливання валютних курсiв i ускладнилось їх прогнозування. В зв’язку з цим зросла залежнiсть кiнцевих фiнансових результатiв вiд вiд валютного ризику.
Найкрупнiшi банки i ТНК вперше серйозно зайнялися проблемою валютного ризику на початку 70-х рокiв, коли були введенi плаваючi валютнi курси. Але лише в останнi роки амплiтуда коливань валютних курсiв (як i вiдсоткових ставок) досягла величин, що потребують прийняття практичних мiр в цьому напрямку. Виникла цiла iндустрiя управлiння валютним ризиком – спецiальнi установи, iнструменти, методи, системи.
Головним чинником валютних ризикiв є коротко- та довгостроковi коливання обмiнних курсiв, що залежать вiд попиту й пропозицiї валюти на нацiональних i мiжнародних валютних ринках. У довгостроковому перiодi визначальну роль вiдiграє загальний економiчний стан країни, рiвень виробництва, збалансованiсть основних макроекономiчних пропорцiй, обсяги зовнiшньої торгiвлi тощо, а в короткостроковому – збалансованiсть окремих ринкiв i загальний стан ринкового й конкурентного середовища. Коливання кiлькiсних показникiв окремих чинникiв та їх певне спiввiдношення вiдiграють вирiшальну роль у змiнах валютних курсiв, а тому можуть мати суттєвий вплив на характер виникнення i рiвень валютного ризику.
Пiд валютним ризиком
(бухгалтерський) ризик збиткiв при переоцiнцi активiв i пасивiв, прибутку закордонних фiлiй в нацiональну валюту. В широкому планi валютний ризик складається в незбалансованостi активiв i пасивiв в кожнiйвалютi по термiнам i сумам. Необхiдно також враховувати, що змiна курсових спiввiдношень може призвести до довгострокових негативних наслiдкiв через падiння конкурентоспроможностi.
Особливостi управлiння валютними ризиками.
Управлiння валютним ризиком передбачає визначення його степенi, оцiнку можливих наслiдкiв та вибiр методiв страхування. Першочерговий етап у визначеннi степенi валютного ризику заключається в його ретельному аналiзi i оцiнцi можливих збиткiв та iнших наслiдкiв, так як вiд цього залежить вибiр конкретного методу захисту. Значна кiлькiсть ТНК i ТНБ сьогоднi мають свої системи оцiнки валютних ризикiв i вибору методiв захисту, якi залежать вiд характеру дiяльностi i економiчної стратегiї, органiзацiйної структури, складу активiв i пасивiв iнституту. Для ТНК оцiнка ризикiв необхiдна при включеннi результатiв дiяльностi закордонних компанiй в баланс всiєї групи.
Правильна оцiнка валютного ризику в умовах крайньої неврiвноваженостi ризикової кон’юнктури приймає важливе економiчне значення. Стихiя ринку в котрий раз може звести нанiвець довгостроковi зусилля навiть крупної компанiї i тому передбачення можливих валютних збиткiв має велике значення в внутрiшньофiрмовому фiнансовому плануваннi, в пiдвищеннi ефективностi основної дiяльностi банку або корпорацiї. Оцiнка ризику завжди включає величину ризикового перiоду, суму пiд ризиком, а також ризик втрат по зобов’язанням, якi можуть виникнути в майбутньому (якщо, наприклад, будуть заключенi контракти, про якi початi переговори).
В короткостроковому планi корпорацiї оцiнюють ризиковiсть кожної конкретної товарної або iншої угоди, при цьому стан сумарного балансу не вiдiграє великого значення. Але для банкiв або крупних ТНК з значним об’ємом мiжнародних операцiй такий пiдхiд неприйнятний.
Посилення валютної нестiйкостi зробило актуальним питання про централiзацiю управлiння валютним ризиком на рiвнi всiєї корпорацiї. По кожнiй iноземнiй валютi визначається непокрита (чиста) позицiя пiд ризиком, яку центральна ланка монополiї страхує тим чи iншим способом. Наприклад, французька автомобiльна монополiя Пежо ще в 1981 роцi створила спецiалiзовану компанiю, яка здiйснює всi валютнi i грошовi операцiї групи.
Взаємний залiк ризикiв по пасиву i активу – “метчiнг” – один з самих ефективних методiв облiку i оцiнки валютного ризику (шляхом вирахування, наприклад, надходжень валюти з суми її вiдтоку можна виявити реальний розмiр ризику). Багато ТНК i ТНБ активно використовують цей та iншi методи, зокрема так називаємий “неттинг”– максимальне скорочення числа валютних угод шляхом їх укрупнення i узгодження дiй всiх пiдроздiлiв банку або корпорацiї. Характерним прикладом є десять великих мiжнародних банкiв в Лондонi, якi в 1986 роцi органiзували компанiю Форекснет для взаємозалiку i зменшення числа конверсiйних операцiй i зниження валютного ризику та операцiйних витрат.
любих комерцiйних рiшень в теперiшнiй час обумовлено фактором валютного ризику. Крiм того, в окремих випадках невиправдана централiзацiя ризикiв може ускладнити дiяльнiсть корпорацiї.
“Транснацiональний” валютний ризик виникає перед усiм при перерахунку в нацiональну валюту балансу компанiї i її прибуткiв на якусь дату (це стосується в першу чергу закордонних дочiрних компанiй). Основне питання в даному випадку полягає в виборi валютного курсу, по якому проводиться “трансляцiя”– по поточному (на дату перерахунку) або по “iсторичному” (тобто на дату проведення операцiй).
Існує декiлька основних методiв перерахунку балансу закордонної фiлiї в нацiональну валюту. По-перше, усi поточнi операцiї можуть оцiнюватись по поточному валютному курсу, а довгостроковi (в тому числi товарнi запаси) – по “iсторичному”. По-друге, усi фiнансовi операцiї можуть перераховуватись по поточному курсу, а товарнi – по “iсторичному”. По-третє, всi операцiї можуть облiковуватись або по поточному, або по “iсторичному” курсу валюти.
Доходи i збитки вiд валютних (конверсiйних) операцiй зазвичай враховуються як частина поточної операцiйної дiяльностi корпорацiї, тобто заносяться в рахунок прибуткiв i збиткiв (прибутки обкладаються податками). Результати “трансляцiй” (перерахунку) iнколи розглядаються як особлива стаття в балансi, а деяких випадках розцiнюються як поточнi прибутки i збитки.
Управлiння валютним ризиком завжди полягає у виборi одної з декiлькох альтернативних стратегiй.
ризику може бути прийнята корпорацiєю в сподiваннi на благополучний розвиток кон’юнктури – питання полягає лише в визначеннi його рiвня i оцiнцi вартостi страхування. Якщо є реальна можливiсть отримати прибуток вiд змiни валютних курсiв, то банк або корпорацiя вiд цього, як правило, не вiдказуються.
Пiсля того як прийнято рiшення про необхiднiсть захисту, корпорацiя обирає вiдповiдний метод управлiння валютним ризиком. Цi методи в практицi ТНК прийнято пiдроздiляти в першу чергу на “внутрiшнi” i “зовнiшнi”. Першi являють собою, мiри по запобiганню виникненню валютного ризику, тобто засоби превентивного характеру. Другi впливають головним чином не на процес виникнення ризику, а на його наслiдки шляхом їх усунення. І “внутрiшнi” i “зовнiшнi” методи можуть бути короткострокового (тобто тактичного) або довгострокового (стратегiчного) характеру.
Серед найбiльш часто використовуваних “внутрiшнiх” методiв управлiння валютним ризиком слiд перш за все вiдмiтити прискорення i уповiльнення плетежiв в iноземнiй валютi як в по вiдношенню зовнiшнiх партнерiв ТНК, так i в серединi монополiстичної групи (так названi операцiї “лiдз енд легз”). Змiнюючи режим платежiв мiж материнською i дочiрними компанiями, можна добитись суттєвого зниження ризику.
Ще бiльш важливим i вiдносно довгостроковим “внутрiшнiм” методом управлiння валютним ризиком є правильний вибiр валюти вiдфактурування товарної операцiї. Оптимальний варiант – використання нацiональної валюти, так як ризик в цьому випадку повнiстю зникає. Але на практицi добитись цього досить складно. Наприклад, в США в нацiональнiй валютi вiдфактуровується 98% експорту i 85% iмпорту, в Японiї – 29 i 3, в Великобританiї – 76 i 30%.
корпорацiя (продавцем або покупцем). В довгостроковому планi захист вiд валютного ризику тiсно пов’язаний з активною цiльовою полiтикою корпорацiї, зокрема з можливiстю включення валютного ризику або вартостi страхування в цiни товарiв що реалiзуються. З iншого боку, падiння зовнiшньої конкурентоспроможностi товарiв iз-за пiдвищення курсу нацiональної валюти може поставити вимогу зниження цiн, а в кiнцевому випадку i витрат виробництва. Такий метод управлiння валютним ризиком зачiпає рiзноманiтнi сторони виробничої i побутової дiяльностi корпорацiї.
Продовжують використовуватись рiзнi види застережень в якостi засобу захисту вiд коливань курсiв. Наприклад, може обумовлюватись автоматична змiна цiни товару при змiнi на якусь фiксовану величину валютного курсу або його середньозваженого iндексу. Зрозумiло, що такий метод вигiдний тiльки однiй сторонi угоди i iнша сторона вiдказується включати в контракт умови про застереження. Тому значення застережень як методу управлйння валютним ризиком поступово зменшується.
Велике значення має вдосконалення системи управлiння лiквiднiстю корпорацiй. Чiткий облiк, планування i прогнозування грошових потокiв, послiдовне скорочення ризикових перiодiв i сум пiд ризиком, пiдвищення ефективностi i вiдповiдальностi управлiнського апарату, оптимiзацiя процесу прийняття рiшень дозволяють суттєво знизити ризик валютних втрат.
“Зовнiшнi” методи управлiння валютним ризиком в своїй масi є банкiвськими, так як основанi на рiзноманiтних iнструментах банкiвської дiяльностi. Використовують їх банки в власних iнтересах. Визначну роль вiдiграє також державне страхування валютного ризику як засiб заохочення нацiонального експорту.
Усi “зовнiшнi” методи покликанi перед усiм перенести валютний ризик на iншi установи, якi виступають учасниками вiдповiдних фiнансових операцiй.
валютного ризику або для його страхування (хеджування). “Строкове” покриття валютного ризику полягає в купiвлi-продажу iноземної валюти на строк для забезпечення майбутнiх платежiв i надходжень (є також форма “готiвкового” покриття – купiвля-продаж готiвкрврї валюти з наступним розмiщенням її в депозити або залучення депозитiв на строк). Страхування валютного ризику в будь-якому випадку полягає в купiвлi-продажу валюти на термiн з наступним здiйсненням зворотньої операцiї, так як збиток по основнiй готiвковiй угодi корпорацiї повинен покриватися прибутком по строковiй або навпаки.
Все бiльш широке розповсюдження отримують довгостроковi валютнi угоди – на 5 i бiльше рокiв. Мiжбанкiвський ринок по таким операцiях в доларах США i фунтах стерлiнгах добре розвинутий i має високу лiквiднiсть, що дозволяє корпорацiям страхувати крупнi довгостроковi проекти. Що банки зазвичай йдуть на таке страхування лише при наявностi рiвних по сумi i строках i протилежних по знаку заказiв клiєнтiв (щоб компенсувати операцiї i лiквiдувати свiй ризик).
використання знаходить запозичення i iнвестицiї в iноземних валютах (на рiзнi термiни). Наприклад, якщо у французької компанiї виявлений нетто-актив в доларах США строком на 1 рiк, то можна взяти кредит на такуж суму i термiн. При цьому необхiдно враховувати рiвень процентних ставок по вiдповiдних валютах, податковий режим та iншi умови. В бiльш широкому планi при необхiдностi отримання кредиту в iноземнiй валютi або наявностi коштiв для iнвестицiй корпорацiя вимушена оцiнювати перспективи даної валюти (повиситься її курс або знизиться). Строковi угоди i кредити досить широко застосовуються i в стосунках мiж материнськими i лочiрними компанiями.
В 80-х роках хвидко поширюється використання довгострокових валютних свопiв, що заключаються в обмiнi еквiвалентними сумами в рiзних валютах з умовою зворотньої операцiї по закiнченню 5–10 рокiв. Вартiсть валютного свопу як i любої строкової угоди, полягає в рiзницi мiж процентними ставками по валютах. Одержання валюти по свопу допомагає, наприклад, компенсувати вiдкритi валютнi позицiї (коли на протязi де-якого часу iноземну валюту не можна обмiняти на нацiональну), а iнколи використовується для кредитування власної дочiрної компанiї корпорацiї.
Близькi по своїй природi до валютних свопiв паралельнi кредити. Наприклад, американська компанiя А в США дає кредит американськiй компанiї Б, а Перу бере у неї кредит в мiсцевiй валютi (тобто прямого валютного ризику також немає). У компанiї Б ситуацiя аналогiчна i валютний ризик вiдсутнiй. Всеж використання паралельних кредитiв ускладнено по юридичним причинам. Наприклад, банкуцтво дочiрної компанiї А не завжди означає, що її зобов’язання по свопу автоматично переходять материнськiй компанiї, хоча кредити надавались в рамках однiєї угоди. Тому з’явились кредити “бек-ту-бек” (back-to-back), в яких головнi компанiї є i позичальниками, i кредиторами один одного, а кредитують свої дочiрнi компанiї у вiдповiдних країнах. І тi i iншi кредити часто використовуються для вивiльнення заблокованих в країнах, що розвиваються, грошових коштiв.
наявнiсть обмежувальних умов (наприклад, вiдсутнiсть точних даних про дати валютних надходжень i платежiв). В повсякденнiй практицi “зовнiшнi” i “внутрiшнi” методи управлiння валютним ризиком часто комбiнуються для досягнення найбiльшого ефекту.
страхування невелика. Пояснюється це рядом причин. Так, державне страхування зачiпає тiльки експорт. Бiльше того, воно зазвичай надається по експортним кредитам понад двох рокiв, тобто на протязi перших двох рокiв держава в страхуваннi валютного ризику участi не приймає. В Японiї, Герменiї, Бельгiї та iнших країнах страхуються тiльки збитки, що виникли в результатi коливання курсiв бiльше нiж на 3%. Вiдповiдно прибуток при перевищеннi валютним курсом 3%-ної позначки здаєтьяся державному органу. Крiм того, є обмеження на використання окремих валют, на загальну суму вiдшкодування, а вартiсть страхування може бути значною. Вказанi недолiки призводять до того, що лише вiдповiдно невелика частина мiжнародних операцiй капiталiстичних корпорацiй покривається державним страхуванням валютного ризику (фiнансовi операцiї взагалi не страхуються). Ряд державних установ понiс суттєвi збитки по валютним гарантiям, взв’язку з чим в Швейцарiї, наприклад, iх надання було заборонено з 1 квiтня 1985 р.
Найбiльш розповсюдженим серед крупних банкiв i ТНК є метод балансування активiв i пасивiв по валютам i строкам. Пiсля того як все можливе зроблено на рiвнi дочiрної компанiї ризик передається в головну контору. В цьому випадку немає необхiдностi страхувати кожну конкретну операцiю i проводиться захист всього балансу корпорацiї вцiлому. На першопочатковому етапi в основному використовуються “внутрiшнi” методи управлiння валютним ризиком, а на заключному –“зовнiшнi”. Все частiше корпорацiї i банки одночасно удаються до страхування ризику змiни вiдсоткових ставок, комбiнують рiзноманiтнi валютнi i кредитнi iнструменти.
По мiрi розширення валютних операцiй при загальнiй нестiйкостi валютно-кредитного обороту актуальною стає необхiднiсть в страхуваннi ризикiв, пов’язаних з курсовими коливаннями. Система мiр по зменшенню валютних втрат називається “хеджуванням” (hedging – огороджування).
В страхуваннi мають необхiднiсть пiдприємства, що займаються зовнiшньо-економiчною дiяльнiстю, банки, що працюють з iноземною валютою, їх клiєнти, приватнi особи.
З-помiж методiв страхування валютних ризикiв треба назвати такi.
Українськi пiдпиємства можуть суттєво знизити валютний ризик зовнiшньо-економiчних угод, використовуючи два методи: 1) правильний вибiр валюти; 2) регулювання валютної позицiї по контрактам. Метод правильного вибору валюти цiни зовнiшньоекономiчного контракту полягає в встановленнi цiни в контрактi в такiй валютi, змiна курсу якої вигiдно для даної органiзацiї. Для експортера такою валютою буде “сильна” валюта, тобто така, курс якої пiдвищується напротязi термiну дiї контракту. Для iмпортера вигiдна “слабка” валюта, курс якої знижується. Але слiд на увазi мати, що прогноз руху курса валют в самому найкращому випадку можливий з вiрогiднiстю не бiльше 70%.
В Українi використовуються два основнi методи страхування вiд валютних ризикiв:
2) форварднi операцiї.
Валютнi застереження
являють собою спецiально включенi в текст контракта умови, у вiдповiдностi з якими сума платежу повинна бути переглянута в тiй же пропорцiї в якiй вiдбудеться змiна курсу валюти платежу по вiдношенню до валюти застереження. Валютне застереження “рiвного ризику” збiльшує межi коливань валютних курсiв i тим самим перiод часу, напротязi якого партнери можуть без перегляду умов контракту спiвпрацювати на взаємовигiднiй основi. Валютнi застереження бувають:
* непрямi;
* прямi;
* мультивалютнi;
* на базi СДР.
Непряме валютне застереження
використовується в тих випадках, коли цiна товару зафiксована в однiй з найбiльш розповсюджених в мiжнародних розрахунках валют ( долар США, японськи iєна та iншi), а платiж передбачений в iншiй грошовiй одиницi, зазвичай нацiональнiй валютi.
використовується, коли валюта цiни i валюта платежу спiвпадають, але величина суми платежу, що обумовлена в контрактi, ставиться в залежнiсть вiд змiн курсу валюти розрахункiв по вiдношенню до iншої, бiльш стабiльної валюти, так називаємої валюти застереження.
Мультивалютнi застереження – як їх середня величина по визначенiй методицi. Наприклад, на базi середньоарифметичного вiдсотку вiдхилення курсу кожної з валют “кошика” вiд початкового рiвня або на базi змiни розрахункового середньоарифметичного курсу обумовленого набору валют. Мультивалютнi застереження не отримали широкого використання.
по контракту, укладає з своїм банком угоду про переуступку йому майбутнiх надходжень в валютi по завчасно визначеному (термiновому) курсi. Таким чином, експортер наперед може визначити суму свого доходу в нацiональнiй валютi i виходячи з цього встановлювати цiну контракту. Цей термiновий курс може бути бiльше ( тобто котируватись з премiєю) або менше (тобто котируватись з дисконтом), чим курс валюти на дату проведення такої угоди, i залежить вiд рiзницi в процентних ставках на мiжбанкiвському ринку по депозитам в вiдповiдних валютах.
Висновки.
При здiйсненнi валютних операцiй важлива роль вiдводиться валютним ризикам. Не варто недооцiнювати вплив цього фактора. Неврахування валютних ризикiв може звести нанiвець всi сподiвання очiкуваного прибутку, або ж зовсiм призвести до значних втрат i збиткiв.
Але всеж можна запобiгти втратам, або хоча б зменшити їх розмiр. Умiле манiпулювання валютними ризиками значно знижує рiвень ризикованостi валютних операцiй. Одного найбiльш ефективного методу не iснує, в рiзних випадках використовуються рiзнi способи, а також використовують їх у сукупностi. Страхування валютних ризикiв повнiстю не усуває ризик, але значно зменшує його вплив i є ефективним способом захиститу вiд непередбачувальних та неконтрольованих ринкових змiн.
Отже, правильне управлiння, основане на достовiрнiй iнформацiї та ретельному аналiзi, є частковою, а iнодi й повною гарантiєю захисту вiд валютних ризикiв збитку.
Лiтература.
1. Бункина М. К. Валютный рынок. – М.: АО “ДИС”., 1995.–112 с.
2. Валютне регулювання в Українi. – К., 1996.–195 с.
4. Валютный портфель. Отв. ред. Платонова Е. Д. – М.: “СОМИНТЕК”., 1995.– 684 с.
5. Ющенко В. А., Мiщенко В. І. Управлiння валютними ризиками.: Навчальний посiбник. – К.: Товариство “Знання”, КОО, 1998.– 444 с.
| 
