Історiя розвитку та краху Бретон-Вудської валютної системи. Реформування Нiмецького федерального банку
Київський нацiональний економiчний унiверситет
ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
"ГРОШІ ТА КРЕДИТ"
Виконала: студентка 2 курсу
Спецiальнiсть: Банкiвська справа
Магiстерська програма: Банкiвський менеджмент
заочна форма навчання Ратушна О. В.
Перевiрила:
Змiст
2. Нiмецький федеральний банк: реформування структури у зв’язку зi входженням до ССЦБ
1. Причини кризу та краху Бреттон-Вудської системи
На мiжнароднiй валютно-фiнансовiй конференцiї країн антигiтлерiвської коалiцiї, що вiдбулася у липнi 1944 р. у м. Бреттон-Вудсi (США), були узгодженi основнi принципи валютно-фiнансового устрою, вiдомого як третя свiтова, або Бреттон-Вудська, валютна система. Ця угода почала дiяти з грудня 1945 р. пiсля пiдписання її 35 країнами. Радянський Союз разом з iншими країнами антигiтлерiвської коалiцiї брав участь у конференцiї, але, керуючись полiтичними мотивами, вiдмовився ратифiкувати умови угоди.
золотовалютного стандарту, яка згодом трансформувалася у систему золотодоларового стандарту. Основнi характернi риси Бреттон-Вудської валютної системи:
* поряд iз золотом як свiтовi резервнi та розрахунковi валюти використовуються двi нацiональнi валюти - долар США та (у значно меншому обсязi) англiйський фунт стерлiнгiв;
* створення Мiжнародного валютного фонду (МВФ), що надає його членам кредитну допомогу для здiйснення валютної iнтервенцiї, i Банку реконструкцiї та розвитку (МБРР, або Свiтового банку);
сторони без погодження з МВФ. Девальвацiї понад 10% вiдбувалися лише за згодою МВФ. Щоб забезпечити вiдповiднiсть меж коливанням курсiв валют, центральнi банки були зобов'язанi здiйснювати валютну iнтервенцiю в доларах;
або введення валютних обмежень була потрiбна згода МВФ;
" через обмiн по централiзованих каналах золота на валюту (у разi надмiрного зменшення запасiв останньої) або, навпаки, валюти на золото державнi органи мали можливiсть здiйснювати розрахунки з iншими країнами за платiжними балансами;
У результатi Бреттон-Вудської угоди США дiстали можливiсть фiнансувати свої величезнi закордоннi витрати за рахунок нагромадження короткострокової доларової заборгованостi вiдносно iнших країн, тобто здiйснювати їх валютно-фiнансову експлуатацiю.
Бреттон-Вудська система протягом 50--60-х рокiв сприяла розвитковi мiжнародних економiчних зв'язкiв. Водночас вона мiстила глибокi внутрiшнi суперечностi. Розмiн паперового долара на золото за офiцiйною цiною можливий лише в умовах стабiльностi його купiвельної спроможностi. Зазначена умова є також необхiдною для пiдтримання сталостi курсових спiввiдношень. Проте забезпечити це в умовах паперово-грошового обiгу виявилося неможливим.
З кiнця 60-х рокiв вибухнула криза Бреттон-Вудської валютної системи, що привела до її розпаду. У нових умовах "доларовий стандарт" перестав вiдповiдати iснуючому спiввiдношенню сил, яке характеризувалося значним зростанням питомої ваги у свiтовiй економiцi країн "спiльного ринку" та Японiї. Крiм того, великий дефiцит платiжного балансу США, нагромадженi доларовi запаси в iноземних центральних банках, зменшення золотого запасу - все це свiдчило про те, що Бреттон-Вудська система ставала дедалi обтяжливiшою i для США.
До 1970 р. короткостроковий зовнiшнiй борг США у 6 разiв перевищив золотий запас. Коли б власники доларових зобов'язань пред'явили їх одночасно для обмiну, США були б змушенi оголосити себе банкрутом. Почалася масова гонитва за золотом як стiйкiшим грошовим активом i вiдповiдна вiдмова вiд долара. Утворилася подвiйна цiна на золото: офiцiйна - 35 дол. за унцiю та ринкова, що в кiлька разiв перевищувала офiцiйну.
Однiєю з пiдпор Бреттон-Вудської системи, що руйнувалася, стала iдея Дж. Кейнса про створення "регульованої валюти". США були заiнтересованi саме у такiй валютi, щоб обмежити роль золота у мiжнароднiй валютнiй системi, зберiгаючи за доларом роль головної резервної валюти. Саме такою валютою стала СДР.
СДР - спецiальнi права запозичення у Мiжнародному валютному фондi (SpecialDrawingRights) - штучно створенi мiжнароднi резервнi засоби для регулювання сальдо платiжних балансiв, поповнення офiцiйних резервiв та розрахункiв з МВФ.
Випуск СДР розпочався з 1 сiчня 1970 р. У цiй одиницi виражаються курси нацiональних валют, оцiнюються валютнi резерви. Технiчно випуск СДР забезпечувався у виглядi спецiального запису на рахунках країн-членiв МВФ. Спочатку ця одиниця мала золотий вмiст, що становив 0,888671 г, i прирiвнювалася до долара СІЛА. Пiсля девальвацiї долара в 1971 i 1973 pp. курс одиницi СДР пiдвищився до 1,2дол. З переходом до "плаваючих" курсiв вартiсть СДР визначається на основi середньозваженої величини - "валютного кошика" - через ринковi курси валют, якi мають найбiльшу питому вагу у мiжнароднiй торгiвлi.
"кошика" входять чотири валюти з питомою вагою: долар США - 39%, євро - 32% (замiсть нiмецької марки - з 21% та французького франка iз 11%), єна - 18% та фунт стерлiнгiв - 11%.
Протягом 1971-1973 pp. розвалювалася Бреттон-Вудська система. Початок цьому поклала заява тодiшнього президента США Р. Нiксона 15 серпня 1971 р. про припинення розмiну долара на золото та вжиття "надзвичайних заходiв" щодо врятування валюти. Це означало фактичний крах Бреттон-Вудської системи.
Угода, що була досягнута на нарадi країн-учасниць МВФ у м. Кiнгстонi на Ямайцi в сiчнi 1976 p., стала основою створення четвертої свiтової, або Ямайської, валютної системи. Ця система набула чинностi 1 квiтня 1978 р. З її ратифiкацiєю було внесено змiни у статут МВФ. Формування Ямайської валютної системи, яка юридичне закрiплювала демонетизацiю золота, розпочалося з кризою Бреттон-Вудської валютної системи. Сучасна свiтова валютна система має характер паперово-валютної (девiзної) системи.
Її визначальними рисами є:
- визнання мiжнародними резервними та розрахунковими валютами поряд iз доларом США валют iнших країн та СДР. Пiсля краху Бреттон-Вудської системи виявилася тенденцiя переходу до полiвалютної резервної та розрахункової систем. Як резервнi валюти використовуються нiмецька марка, швейцарський франк, а з 1975 р. уперше в цiй ролi почала використовуватися японська єна, пiсля чого питома вага американського долара у валютних резервах центральних банкiв значно скоротилася. Базою Ямайської валютної системи було проголошено СДР - спецiальнi права запозичення у МВФ. Ця мiжнародна розрахункова одиниця мала стати основою валютних паритетiв та курсiв, провiдним мiжнародним платiжно-розрахунковим засобом. СДР отримала статус альтернативи не лише золота, а й долара як мiжнародних грошей. Проте фактично зберiгається доларовий стандарт, бо ця валюта продовжує займати важливе мiсце у мiжнародних розрахунках (2/3 усiх розрахункiв), офiцiйних валютних резервах, у валютному "кошику" СДР (39%);
у виглядi оплати квот, та реалiзувати через аукцiони частину золотих запасiв. МВФ припинив приймати золото як оплату квот та як проценти за кредит. Це означало повну демонетизацiю золота у сферi мiжнародних валютних вiдносин. Вiдповiдно до цього у Нью-Йорку, Чикаго, Токiо та iнших центрах свiтової торгiвлi сформувалися мiжнароднi ринки золота. Водночас золото залишається у складi офiцiйних золотовалютних резервiв країн як високолiквiдний товар;
- офiцiйне визнання "плаваючих" валютних курсiв, тобто тих, якi встановлюються на валютному ринку залежно вiд попиту та пропозицiї. Це не означає вiдсутностi будь-якого втручання держав у валютний ринок. Центральнi банки через валютну iнтервенцiю обмежують коливання курсiв своїх валют, але не навколо ранiше фiксованих паритетiв, а навколо ринкових курсiв, що стихiйно складаються. Водночас посилюється мiждержавне валютне регулювання та контроль за функцiонуванням свiтової валютної системи через МВФ. Фонд має повноваження щодо нагляду за валютною полiтикою країн-учасниць. З метою валютної стабiлiзацiї розширенi масштаби взаємних кредитiв через МВФ для покриття дефiцитiв платiжних балансiв, посилена координацiя дiяльностi мiжнародних валютно-кредитних та фiнансових органiзацiй.
- Ямайська угода фактично зафiксувала вiдносини, що вже склалися у свiтi, для яких давно було характерним домiнуюче становище долара США. Разом з тим Ямайська угода узаконювала тенденцiю до валютного полiцентризму.
валютних вiдносин країн захiдноєвропейського iнтеграцiйного комплексу. Вона має риси регiональної валютної системи i є одним iз полюсiв полiцентричної валютної системи.
Метою ЄВС було досягнення валютної стабiльностi та створення єдиної валюти, вирiвнювання основних економiчних показникiв та унiфiкацiя економiчної полiтики, розроблення та впровадження засобiв колективного регулювання валютної сфери, стабiлiзацiя економiчного становища країн-членiв ЄВС. У зовнiшньому планi - це створення захiдноєвропейського валютного полюсу у полiцентричнiй валютнiй системi.
Створення цiєї регiональної валютної системи викликане, по-перше, взаємною зростаючою залежнiстю економiк цих країн, а по-друге, кризою Бреттон-Вудської валютної системи. ЄВС в основному використовувала елементи валютного регулювання, що були ранiше напрацьованi практикою спiвробiтництва мiж центральними банками країн Захiдної Європи. За задумкою iнiцiаторiв її створення (Францiя та Нiмеччина), ЄВС повинна була стати зоною європейської валютної стабiльностi на противагу Ямайськiй валютнiй системi та захистити "Спiльний ринок" вiд експансiї долара США, витiснивши його з мiжнародних розрахункiв у Захiднiй Європi.
федералiстським настроям у Нiмеччинi, пiдтримали органiзацiю 11 центральних земельних банкiв (Landeszentralbank - L. Z. В.) замiсть розпущеного де-факто Рейхсбанка. Пiзнiше для забезпечення єдиної емiсiї у 1948 р. був створений Центральний емiсiйний iнститут (Вank Deutscher Lander - В. D. L.), що спочатку мав статус загальної фiлiї 11 центральних земельних банкiв. Його керiвний орган - Рада Центрального банку (Zentralbankrat) - складався на той час iз президентiв центральних земельних банкiв, i лише iншi його члени кооптувалися. L. Z. В. вiдiгравали роль головних банкiв у своїх землях. Однак iз часом В. D. L., крiм свого привiлею щодо емiсiї, став перебирати на себе повноваження iз централiзацiї резервiв та рефiнансування L. Z. В
Пiсля того, як у 1957 р. ФРН набула повного суверенiтету, на змiну В. D. L. прийшов Deutsche Bundesbank. У цьому ж роцi був прийнятий закон „Про Нiмецький федеральний банк” на основi об'єднання Банку нiмецьких земель (створений у захiдних окупацiйних зонах 1948 р.) та центральних банкiв земель. До його складу входить 9 земельних банкiв як головнi управлiння та майже 200 головних вiддiлень i фiлiй, якi знаходяться у великих населених пунктах. Центральне правлiння Нiмецького федерального банку знаходиться у Франкфуртi-на-Майнi.
Форма органiзацiї та статус Центрального банку.
Органами управлiння Бундесбанка є:
Рада Центрального банку - визначає дiлову полiтику банку, складається з президента Бундесбанку, членiв Ради директорiв, президентiв Центральних банкiв земель.
органами влади та їх фондами, операцiї з кредитними iнститутами, мiжнароднi розрахунки, операцiї на вiдкритому ринку.
Правлiння Центральних банкiв земель - керiвництво Центральних банкiв федеральних земель. Кожний Центральний банк землi вiдповiдає за операцiї, якi здiйснюються iз кредитними iнститутами та властями вiдповiдної територiї. При кожному Центральному банку земель є консультативна Рада, яка обговорює з президентом Центрального банку землi питання валютної та кредитної полiтики, функцiї Центральних банкiв федеральних земель у забезпеченнi кредитної полiтики, спрямованої на зростання їх економiчної та iнвестицiйної привабливостi, та функцiї державного управлiння на мiсцях та пiдприємництва. Юридичною основою банкiвського бiзнесу та фiнансових послуг є Банкiвський Акт 1961 р., що передбачає єдинi норми регулювання банкiвської дiяльностi.
Органом, який здiйснює лiцензування фiнансової дiяльностi є Федеральний офiс банкiвського нагляду (ФОБН).
ФОБН видає iнструкцiї, якi є обов'язковими до виконання. Банкiвським Актом передбачена щомiсячна звiтнiсть банкiв, яка надається Бундесбанку для складання зведеної звiтностi для ФОБН.
Для здiйснення перевiрок кредитних установ запрошуються зовнiшнi аудитори, якi не є спiвробiтниками центральних органiв банкiвського управлiння. Звiти про перевiрку надаються до ФОБН.
Грошово-кредитну i валютну полiтику банку визначає Рада центральних банкiв - вищий орган Бундесбанку. До її складу входять президент Бундесбанку (голова Ради), вiце-президент (заступник голови Ради), члени Ради директорiв i президенти Центральних банкiв земель. Федеральний принцип побудови Бундесбанку проявляється в тому, що до Ради центральних банкiв входять як призначенi центром члени Ради директорiв, так i представники регiонiв, кандидатури котрих висувають уряди земель. Рiшення Ради приймаються простою бiльшiстю голосiв. Рада видає директиви, якi вiдносяться до керiвництва та управлiння банком, розмежовує сфери компетенцiї iнших органiв банку, якщо це не приписано Законом про Федеральний банк. Рада центральних банкiв призначається президентом за поданням Федерального уряду, а президенти банкiв земель - за пропозицiєю Федеральної Ради.
Вищим виконавчим органом Бундесбаку, який вiдповiдає за практичну реалiзацiю рiшень Ради центральних банкiв, є Рада директорiв. Вона вiдповiдає за операцiї з державою та її грошовими фондами, з кредитними установами, а також за валютнi операцiї, операцiї на вiдкритому ринку. До складу Ради директорiв входять президент Бундесбаику, вiце-президент та iншi його члени (до 6 осiб). Головою Ради директорiв є президент Бундесбапку. Члени Ради директорiв призначаються на термiн 8 рокiв Президентом Нiмеччини за пропозицiєю i за поданням Ради центральних банкiв.
Функцiї та завдання Центрального банку.
Бундесбанк є кредитором для комерцiйних банкiв та держави. До його компетенцiї належить управлiння золотовалютними резервами країни. Головним завданням банку, визначеним Законом, є забезпечення стабiльностi нацiональної грошової одиницi - нiмецької марки.
З 1 сiчня 1999 р. Бундесбанк, виконуючи положення Маастрихтської угоди про створення Європейського валютного та економiчного союзу та унiфiкацiї iнструментарiю грошово-кредитного регулювання, передав значну частину своїх повноважень, особливо що стосується грошово-кредитної полiтики, спецiально створеному Європейському центральному банку, увiйшовши до системи європейських центральних банкiв (ЄСЦБ).
комерцiйних банках (до цього часу рахунки державних установ були лише в Бундесбанку). Основнi функцiї Бундесбанку:
1. Емiсiя банкнот. Ця функцiя реалiзується так, як i в бiльшостi країн. Бундесбанк здiйснює емiсiю банкнот, що випускаються в обiг через комерцiйнi банки.
2. Керування золотовалютними резервами. Фетишизм стосовно золота не є характерним для Нiмеччини; золото складає лише бiля 15 % вiд загальної суми резервiв. Однак до запровадження євро нiмецька марка була стабiльною валютою та використовувалась як iнструмент для розрахункiв iз центральними банками iнших країн.
3. Керування валютними курсами. Бундесбанк здiйснює цю функцiю в рамках угоди мiж розвиненими країнами про недопущення вiльного коливання обмiнних курсiв, особливо стосовно долара. У цiй сферi забезпечується висока конфiденцiйнiсть вiдносно прибуткiв i збиткiв вiд валютних операцiй.
4. Функцiя Державного банку. У ФРН рух надходжень на рахунки i виплат iз державних рахункiв здiйснюється через Казначейство, а Бундесбанк лише реєструє їх. Разом з тим вiн вiдiграє пряму i непряму роль у фiнансуваннi органiв державної влади i управлiння. Уряд має доступ до пiльгових кредитiв.
5. Функцiя головного банку. У Нiмеччинi Бундесбанк використовує традицiйнi iнструменти регулювання грошового ринку - здiйснення iнтервенцiй та контроль за дiяльнiстю комерцiйних банкiв. Варто, однак, пiдкреслити, що контрольна функцiя здiйснюється в тiсному спiвробiтництвi з Федеральним управлiнням з контролю над банкiвськими установами, заснованим згiдно iз законом вiд 1961 р. Це - державна служба, що працює в тiсному спiвробiтництвi з Бундесбанком та спирається на професiйнi структури, у числi яких - Асоцiацiя нiмецьких банкiв (об'єднує 11 регiональних банкiвських асоцiацiй i 2 спецiалiзованих - Асоцiацiю iпотечних банкiв та Асоцiацiю банкiв для суднобудування). Членство в асоцiацiях є факультативним. Крiм того, iснують Нiмецька Асоцiацiя ощадних кас, Асоцiацiя нiмецьких народних банкiв i кас взаємного сiльськогосподарського кредиту i нарештi, Асоцiацiя банкiв державного сектора.
Нiмецький федеральний банк поряд з монопольним правом випуску банкнот зобов'язаний забезпечити стабiльнiсть нiмецької марки. Для цього вiн використовує традицiйний набiр iнструментiв грошово-кредитного регулювання.
Коли, як i якi з них застосовувати, банк вирiшує самостiйно. Вiн встановлює свою облiкову ставку в рамках угод рефiнансування кредитних установ, а для конкретних кредитних установ - певний контингент перерахування векселiв, надає ломбарднi кредити пiд заставу казначейських зобов'язань або цiнних паперiв на строк до 3 мiсяцiв. Умови банк може змiнювати залежно вiд ситуацiї на грошовому ринку країни. Якщо потрiбно вплинути на цей ринок, банк має право купувати або продавати певнi векселi, коротко - i середньостроковi казначейськi зобов'язання, а також борговi зобов'язання, допущенi до офiцiйної торгiвлi на бiржi.
Банк широко використовує полiтику обов'язкових мiнiмальних резервiв, облiкову полiтику, операцiї на вiдкритому ринку (тобто, операцiї з державними цiнними паперами).
Банк здiйснює касове виконання державного бюджету, операцiї з iноземною валютою i золотом, кредитує уряд i мiжнароднi органiзацiї.
Особливостi органiзацiї кредитної системи у Нiмеччинi.
Головним завданням Європейський валютний iнститут вважає стримування темпiв iнфляцiї в межах 0-2 %. Іншi цiлi - сприяння стiйкому зростанню, високiй зайнятостi, високому ступеню конвергенцiї нацiональних економiчних систем, пiдтримка економiчного єднання й солiдарностi держав-членiв ЄС - носять вiдверто допомiжний характер. Нiмецьку банкiвську модель було взято за основу функцiонування Європейського центрального банку (ЄЦБ) у зв'язку iз запровадженням нової валюти "євро" з 1 сiчня 1999р.
Нiмецька модель базується на основi норм мiнiмального резервування, усереднення цих норм i нечастих операцiй на вiдкритому ринку з метою згладжування коливань лiквiдностi в банкiвськiй системi i стабiлiзацiї вiдсоткових ставок.
Особливiстю нiмецької банкiвської системи є унiверсальнiсть банкiвських установ незалежно вiд розмiрiв банкiв, рiзницi у правових формах та вiдносинах власностi. Кожна з них виконує для своїх клiєнтiв усi можливi банкiвськi операцiї.
Незалежнiсть Бундесбанку вiд уряду та досконалiсть законодавства у цiй сферi - можна сказати, єдиний випадок у свiтi. Центральний банк не ставить собi за цiль отримання прибутку, як це роблять iншi центральнi банки. Бундесбанк функцiонує як корпорацiя громадянського захисту.
Резюме.
банкiв земель. Центральне правлiння Нiмецького федерального банку знаходиться у Франкфуртi-на-Майнi.
2. Уставний капiтал банку належить Федерацiї. Органами управлiння Бундесбанку є: Рада Центрального банку, Рада директорiв Правлiння Центральних банкiв земель. Органом, який здiйснює лiцензування фiнансової дiяльностi є Федеральний офiс банкiвського нагляду (ФОБН).
3. Головним завданням Бундесбанку є забезпечення стабiльностi нацiональної грошової одиницi - нiмецької марки. Основнi функцiї Бундесбанку: емiсiя банкнот, керування золотовалютними резервами, керування валютними курсами, функцiя Державного банку, функцiя головного банку.
мiнiмальних резервiв, облiкова полiтику, операцiї на вiдкритому ринку.
5. Особливiстю нiмецької банкiвської системи є унiверсальнiсть банкiвських установ. Незалежнiсть Бундесбанку вiд уряду не має жоден банк у свiтi. Нiмецька модель базується на основi норм мiнiмального резервування.
Розвиток системи валютного регулювання у Нiмеччинi можна подiлити на кiлька етапiв.
І етап - до 70-х рокiв XIX ст. - срiбний монометалiзм: рiзнi грошовi системи (грошовi одиницi - пфенiг, грошей, геллер, талер, гульден), в обiгу також використовувалися банкноти та паперовi грошi.
ІІ етап - 1875-1924 рр. - золотий монометалiзм: створення єдиної грошової системи, єдина валюта - рейхсмарка iз золотим вмiстом 0,358423 г золота, в обiгу також були банкноти. Пiсля Першої свiтової вiйни посилилась iнфляцiя, яка переросла в гiперiнфляцiю.
ІІІ етап - 1924-1931 рр. - у 1924 р. проводиться грошова реформа: нова рейхсмарка обмiнювалась на 1 трлн. старих. У результатi реформи вiдбувся перехiд до золотодевiзного стандарту. Нова рейхсмарка забезпечувалась на 40% золотом та iноземною валютою.
IV етап - 1931-1948 рр. - скасовано золотий стандарт, утвердилася система паперово-кредитних грошей. Пiсля Другої свiтової вiйни вiдбулося знецiнення рейхсмарки, країна перебувала в глибокi економiчнiй кризi.
V етап - 1948-2002 рр. - здiйснено грошову реформу: в обiг було введено нову грошову одиницю - нiмецьку марку, переоцiнка грошей вiдбулася у спiввiдношеннi 6,5 нових марок до 100 старих. У 1949 р. в країнi вiдповiдно до вимог Бреттон-Вудської системи було встановлено золото-доларовий стандарт, курс нiмецької марки до долара становив 3,33 марки за долар США (у вереснi 1949 р. девальвацiя, курс - 4,2 марки за долар США). У 1953 р. ФРН вступила до Мiжнародного валютного фонду, який зафiксував золотий вмiст марки в 0,211588 г золота. 1958 р. - запроваджено часткову конвертованiсть марки.
VI етап - з 2002 р. - марку замiнено на євро.
З моменту створення ЄСЦБ Бундесбанк визначає своє завдання так: "Бундесбанк як Центральний банк ФРН є складовою ЄСЦБ. Вiн бере участь у цiй системi, забезпечує цiнову стабiльнiсть євро та здiйснює платежi в країнi та за її межами. Бундесбанк як центральний банк проводить спiльну монетарну полiтику ЄСЦБ в Нiмеччинi".
До функцiй Бундесбанку належить монопольне право емiсiї грошей. Щорiчно банк вирiшує у якiй мiрi та у якому напрямку змiнюється грошова маса у країнi. Результати рiшень банку зажди висвiтлюються у засобах масової iнформацiї. За допомогою вiдсоткових ставок банк має змогу у тiй чи iншiй мiрi змiнити кiлькiсть готiвки в обiгу.
Банк виконує забезпечення виконання платiжного обiгу та контроль за дiяльнiстю iнших банкiв та впливу на них - прямо (участь у контрольних радах) та опосередковано (використання iнструментiв грошової полiтики).
Що стосується пiдтримки стабiльностi цiн, то вона може здiйснюватися двома способами. Перший - це регулювання короткострокових вiдсоткових ставок. Його недолiк полягає в iснуваннi тимчасового лага (вiн становить близько 2-х рокiв) мiж здiйсненням заходiв регулювання та їх результатом - впливом на цiни й обсяг виробництва.
Другий спосiб полягає в тому, щоб доповнити регулювання вiдсоткових ставок промiжним регулюванням грошової маси. Однак i цей метод має свої недолiки. Як показує практичний досвiд, у динамiцi саме грошової маси присутнiй значний елемент невизначеностi, пов'язаної з не передбачуваними змiнами в полiтицi приватних фiнансових iнститутiв i в настроях населення. Це робить контроль над грошовими агрегатами з боку Бундесбанку не досить надiйним. Крiм того, i цьому методу регулювання властивi деякi тимчасовi лаги.
Європейський Центральний Банк (ЄЦБ) заявив про свiй намiр зберiгати наступнiсть i використовувати всi форми кредитно-грошової полiтики нацiональних центральних банкiв, що зарекомендували себе з позитивного боку.
Резюме.
1. Велику роль у регулюваннi грошового обiгу вiдiграє антиiнфляцiйна грошова полiтика Бундесбанку. Грошовi агрегати схожi до американських, але їх всього 3: М1 включає готiвковi грошi в обiгу та кошти на розрахункових рахунках; до агрегату М2 входить М1 та строковi i ощаднi депозити у фiнансових установах; до М3 належать М2 та депозитнi сертифiкати.
2. Розвиток системи валютного регулювання у Нiмеччинi можна подiлити на кiлька етапiв. І етап - срiбний монометалiзм, ІІ етап - золотий монометалiзм, ІІІ етап - грошова реформа: нова рейхсмарка обмiнювалась на 1 трлн. старих, IV етап - скасовано золотий стандарт, утвердилася система паперово-кредитних грошей, V - етап проведено грошову реформу: в обiг було введено нiмецьку марку, VI етап - марку замiнено на євро.
3. З метою збереження довiри до банкiв у Нiмеччинi створена система добровiльного страхування вкладiв та резервування коштiв банкiв. Бундесбанк активно кредитує-комерцiйнi банки, органiзовує та здiйснює розрахунки всерединi країни та з iншими країнами.
4. Статутний фонд Бундесбанку належить уряду, якому й перераховується отриманий прибуток. Проте банк не зобов'язаний виконувати вказiвки федерального уряду, але вiн має забезпечувати пiдтримку уряду щодо проведення загальної економiчної полiтики.
5. Марка (Deutsche Mark) - вiльноконвертована валюта ФРН до введення євро в 2002р. Курс нiмецької марки (DEM, DM, D-Mark) щодо євро: 1 EUR = 1,95583 DEM.
6. До функцiй Бундесбанку належить монопольне право емiсiї грошей. Щорiчно банк вирiшує у якiй мiрi та у якому напрямку змiнюється грошова маса у країнi.
банки, як i ранiше, ставлять собi за мету насамперед виробничо-господарську дiяльнiсть. Саме вона є головним джерелом їхнiх прибуткiв. Кооперативнi банки спрямовують дiяльнiсть на заохочення своїх членiв з метою створення сприятливих умов для вкладникiв.
Формальною метою публiчно-правових кредитних установ є заохочувати накопичення заощаджень i сповна забезпечувати приватних клiєнтiв, а значить i економiки, дешевими банкiвськими послугами.
"гросбанки", регiональнi банки, приватнi банкiри та фiлiї iноземних банкiв), кооперативнi кредитнi установи ("Райфазен" та "Фольксбанк"), державнi кредитнi установи (ощаднi каси та жироцентралi).
Головнi серед них - "гросбанки": "Дойче банк", "Дрезднер банк" i "Коммерцбанк". Це акцiонернi товариства, кожне з яких має вiд 200 до 300 тис. акцiонерiв. Цi банки мають досить розгалужену мережу фiлiй - 3,5 тис., їх дiяльнiсть виходить далеко за межi надання кредитiв.
здiйснюються через потужнi банкiвськi вiддiлення в самiй Нiмеччинi, якi виконують операцiї за кордоном, i дочiрнi органiзацiї, розташованi в усьому свiтi, а також їхнi фiлiї та представництва в iнших країнах.
Сектор приватних комерцiйних банкiв ФРН охоплює близько 350 бiльш-менш унiверсально дiючих приватних установ, якi мають бiльше як 7 тис. фiлiй i бiльше 200 тис. спiвробiтникiв. До складу цього сектора входять, окрiм "гросбанкiв", близько 200 регiональних та iнших банкiв, близько 80 приватних банкiрiв i приблизно 60 фiлiй iноземних банкiв. Приватнi банки часто мають форму повного торговельного товариства або командитного товариства. Основною дiяльнiстю приватних банкiв є операцiї з цiнними паперами, управлiння майном, операцiї з нерухомiстю i спецiалiзоване фiнансування.
До групи приватних комерцiйних банкiв входять також фiлiї iноземних банкiв. Загальний рiвень дiяльностi iнших країн на фiнансовому ринку Нiмеччини досить високий. Про це свiдчить той факт, що у ФРН функцiонують бiльше як 300 iноземних кредитних установ з понад 50 країн. Вони мають майже 1000 фiлiй, якi функцiонують у формi дочiрнiх кредитних установ, фiлiй та представництв, участi в iнших пiдприємствах.
Функцiї унiверсальних банкiв також виконують державнi кредитнi установи: ощаднi каси та жироцентралi. У пасивах ощадних кас - ощаднi вклади, в активах - довгостроковi iпотечнi кредити. Важлива риса їх дiяльностi - кредитування комерцiйних банкiв. Установи ощадних кас ведуть 36,4 млн. жирорахункiв. Жироцентралi, або земельнi банки (12), також є фiлiями Нiмецького федерального банку, центрами ощадних кас та великими комерцiйними банками (наприклад, "Вестдойче ландесбанк", "Байерише ландесбанк"). Очолює систему ощадних кас та жироцентралей Нiмецька жироцентраль - "Нiмецький комунальний банк" ("Дойче жироцентрале - Дойче Комунальбанк"). Усi вони мають статус публiчно-правових установ.
Статистика Нiмецького федерального банку до комерцiйних банкiв вiдносить також i приватнi банкiри. Це приватнi комерцiйнi банки, якi не мають статусу акцiонерних товариств. Такi кооперативнi установи, як сiльськогосподарськi кредитнi банки - "Райфазен" та народнi - "Фольксбанки", а також центральнi кооперативнi банки виконують функцiї унiверсальних банкiв. Вони обслуговують дрiбних та середнiх пiдприємцiв, конкуруючи з iншими банками, обмежуються прийманням депозитiв та здiйснюють розрахунки.
1. Другий рiвень кредитної системи Нiмеччини складають унiверсальнi та спецiалiзованi банки. За формою власностi вони можуть бути приватними, кооперативними або публiчно-правовими iнституцiями.
2. До небанкiвських фiнансово-кредитних установ належать: ощаднi каси, будiвельнi ощаднi каси, кредитнi товариства, iнвестицiйнi компанiї, страховi товариства, пенсiйнi каси.
З середини 1977 року позицiї фунту стерлiнгiв вiдносно змiцнилися, що було пов’язано iз припливом капiталiв у країну у зв’язку iз початком видобутку нафти у Пiвнiчному морi пiд час нафтової кризи. Завдяки цьому курс фунту стерлiнгiв в 1977 роцi пiдвищився майже до рiвня 1971 року - з 1,7 до 2,4 дол. У жовтнi 1979 р. вперше з 1931 року було вiдмiнено усi валютнi обмеження. Але внаслiдок економiчної кризи 1979-82 рр. розпочався вiдлив капiталiв з країни, знову з"явилася тенденцiя до знецiнення фунту стерлiнгiв. В останнi роки пiдвищення курсу цiєї валюти стало однiєю з причин, чому Великобританiя не приєдналася до країн, якi з 1 сiчня 1999 року запровадили євро у безготiвковий обiг.
ставки Банку Англiї, змiна норм резервування та прямi селективнi методи контролю за банкiвськими позиками приватному сектору. Головним iнструментом селективного регулювання були так званi кредитнi стелi, тобто встановлення кiлькiсних лiмiтiв на позики приватному сектору. Такi лiмiти доповнювалися вказiвками Банку Англiї, яким категорiям позичальникiв слiд надавати переваги при кредитуваннi. Вводилися обмеження на купiвлю комерцiйними банками та дисконтними компанiями комерцiйних векселiв, регулювалися умови споживчого кредитування та iнш.
З середини 70-х рокiв посилився вплив неокласичних та монетаристських концепцiй. Банк Англiї вiдмовився вiд прямих методiв контролю за банкiвськими позиками та розпочав використовувати операцiї на вiдкритому ринку з купiвлi-продажу цiнних паперiв. Для поширення продажу державних зобов’язань за межи банкiвської системи Банк Англiї зробив ряд змiн у механiзм регулювання державного боргу, для того, щоб пiдвищити його. Важливiшою метою грошово-кредитного регулювання стало стабiльне зниження темпiв зростання грошової маси та спiввiдношення державних позик до валового внутрiшнього продукту.
Вiдносно значний рiвень iнфляцiї у Великобританiї у пiслявоєнний перiод призвiв до зниження курсу фунту стерлiнгiв до долара США (з 2,02 долл. в 1975 до 1,64 дол. у1998) та iнших валют.
Головним видом грошей у Великобританiї є депозитнi грошi. Готiвковi грошi - банкноти та розмiнна монета складають десь 32% всiєї грошової маси в обiгу.
В англiйськiй статистицi використовується декiлька агрегатiв грошової маси в обiгу. Показник грошової маси М0 охоплює готiвковi грошi в обiзi та касовi резерви банкiв. Агрегат М1 включає М0 та депозити до запитання в банках, за якими не сплачуються вiдсотки. М1 - це показник "вузьких грошей". М2 включає М1 плюс так званi роздрiбнi депозити, тобто депозити в банках та будiвельних товариствах до запитання та термiновi до 100000 ф. ст. з повiдомленням не бiльш нiж за один мiсяць, та депозити в ощадних банках. Агрегат М3 включає окрiм складових М1, термiновi депозити в банках та депозитнi сертифiкати в фунтах стерлiнгiв, а також депозити в банках та депозитнi сертифiкати в iноземнiй валютi. М4 додатково до М3 включає депозити та акцiї будiвельних товариств.
парламентом.
Чи вигiдне для бiзнесу злиття банкiв? Наведiть приклади злиття банкiв внаслiдок свiтової фiнансової кризи 2008-2009 рр.
Реалiзацiя комерцiйними банками механiзмiв злиття i поглинання є внутрiшньо необхiдним, еволюцiйним етапом розвитку банкiвських установ. Циклiчнiсть економiки i синергетична дiя економiчних законiв призводить до того, що рано чи пiзно економiчно доцiльним є ухвалювати рiшення про злиття i поглинання. Цi механiзми, як явища об'єктивної дiйсностi, потребують ретельного уточнення, аналiзу та розвитку з метою їхнього удосконалення i пiдвищення ймовiрностi отримання позитивних економiчних ефектiв вiд злиття i поглинання.
На пiдставi уточнення сутнiсних ознак понять "злиття" (досягнення компромiсу iнтересiв мiж суб'єктами злиття; наявнiсть конструктивної взаємодiї мiж суб'єктами злиття у напрямку досягнення встановлених цiлей; втрата, як мiнiмум, одним суб'єктом злиття права власностi на активи) i "поглинання" (отримання стратегiчним iнвестором контролю над активами органiзацiї, яка є об'єктом злиття), а також встановлення взаємозв'язкiв мiж ними, цi поняття комерцiйних банкiв доцiльно трактувати як форми реорганiзацiї, що базуються на механiзмi перерозподiлу власностi мiж iнвесторами i реципiєнтами. На вiдмiну вiд механiзму злиття, який передбачає досягнення компромiсу iнтересiв i конструктивну взаємодiю мiж зацiкавленими суб'єктами, механiзм поглинання банкiв може мати одностороннiй характер.
Незалежно вiд того, яка органiзацiйна форма утворюється суб'єктами злиття чи поглинання, вони використовують механiзм, складовими елементами якого є спонукальнi чинники, цiлi, суб'єкти й об'єкти, функцiї i методи злиття i поглинання, а також рiшення щодо злиття i поглинання, iнформацiя та комунiкацiї.
До спонукальних чинникiв злиття i поглинання банкiв належать:
- недостатнiсть власного капiталу ворганiзацiї; приваблива для потенцiйного iнвестора структура активiв органiзацiї;
- нестiйкий фiнансовий стан органiзацiї;
- можливiсть доступу до вигiднихклiєнтiв або ринкiв;
- можливiсть заволодiння капiталом органiзацiй, якi контролює банк;
- можливiсть отримання квалiфiкованих працiвникiв, сучаснихтехнологiй зберiгання, оброблення i використання iнформацiї,
Цi чинники, за вiдношенням теперiшнього до часу доцiльно розглядати напредметїхньою актуальнiстю, а також на предмет черговостi врахування.
банку; обрання механiзму перерозподiлу власностi мiж iнвесторами i реципiєнтами; обрання методiв реалiзацiї встановлених завдань. Усi, без винятку, рiшення,якi ухвалюють суб'єкти пiд час функцiонування механiзму злиття або поглинання, доцiльно класифiкувати таким чином: за термiном реалiзацiї (постiйнi; тимчасовi); за способом формування (одностороннi; двостороннi; колективнi); за функцiями управлiння (рiшення, пов'язанi з реалiзацiєю функцiї планування; рiшення, пов'язанi з реалiзацiєю функцiї органiзування; рiшення,пов'язанi з реалiзацiєю функцiї мотивування; рiшення, пов'язанi з реалiзацiєюфункцiї контролювання; рiшення, пов'язанi з реалiзацiєю функцiї регулювання); за методом оброблення iнформацiї (оптимiзацiйнi; евристичнi); за результатом реалiзацiї (рацiональнi; нерацiональнi). Практичне застосуванняцiєї класифiкацiї дасть змогу суб'єктам злиття i поглинання рацiоналiзуватипроцес вироблення, реалiзацiї, аналiзування та удосконалення управлiнськихрiшень щодо застосування тих чи iнших механiзмiв злиття i поглинання. Нацiональна правова доктрина, на якiй базуються нормативно-правовi акти, якi регламентують застосування механiзмiв злиття i поглинання комерцiйних банкiв, а також механiзмiв забезпечення їхньої ефективностi має функцiональний характер. Вiдповiдно до неї, визначення форм реорганiзацiї банкiвських установ, а також порядок їхнього застосування здiйснюють так, що вiдповiдальнiсть за наслiдки реорганiзацiї, зокрема у формi злиття i поглинання комерцiйних банкiв має корпоративний характер. Тобто з позицiї нормативно-правових актiв рiшення про злиття i поглинання мають ухвалювати на основi аналiзу економiко-соцiального резонансу, який можуть спричинити суб'єкти реорганiзацiї. Виконання комерцiйними банками економiчної i соцiальної функцiй зумовлює корпоративiзм у вiдповiдальностi за рiшення, пов'язанi зi злиттям та поглинанням.
Для забезпечення ефективностi застосування механiзму злиття i поглинання банкiв доцiльно дотримуватись низки взаємопов'язаних принципiв, а саме: системностi; економiчної ефективностi; кумулятивностi; послiдовностi;
каузальностi; цiлеспрямованостi; iнформацiйної безпеки; збалансованостi
рiвня доходностi та ризиковостi; креативностi. Дотримання суб'єктами злиття або поглинання банкiв цих принципiв на практицi сприятиме ефективностi механiзму їхньої реалiзацiї, тобто забезпечуватиме повне i своєчасне отримання ними очiкуваних ефектiв вiд злиття або поглинання.
Аналiзування процесiв злиття i поглинання комерцiйних банкiв в Українi засвiдчило, що середнiй рiвень ефективностi злиттiв i поглинань комерцiйних банкiв протягом 2005-2009 рр. був однаковим i становив 6 балiв з десяти, тобто був не дуже високим. Найвищiбали припали на 2008-2009 рр. Фахiвцiстверджують, що цей факт спричинений ускладненням фiнансової ситуацiї через свiтову економiчну кризу.
i покращання умов обслуговування основних клiєнтiв. Криза, певною мiрою, призвела до бiльш "тверезого" погляду власникiв i керiвникiв комерцiйних банкiвна реалiзовуванi стратегiї розвитку органiзацiй, зокрема у таких напрямах, як позицiонування на валютних i фондових ринках, трансфер кредитних ресурсiв, участь у проектах лiзингу тощо.
банкiв. У бiльшостi випадкiв цi механiзми реалiзовують великi iноземнi банки або їхнi об'єднання. Окрiм злиття i поглинання банкiв в Українi досить активно вiдбуваються процеси формування добровiльних регiональних банкiвських об'єднань пiд егiдою асоцiацiї українських банкiв. Цi процеси супроводжувались низкою законодавчих iнiцiатив щодо змiни законодавства, яке регламентує процеси злиття i поглинання банкiв, а також застосування iнших механiзмiв об'єднання органiзацiй, якi мають лiбералiзацiйний характер. На сьогоднi в колах банкiвської елiти активно обговорюють намiр Нацбанку спростити для акцiонерiв невеликих банкiв процес об'єднання їхнiх установ, внаслiдок чого будуть зниженi вимоги до статутного капiталу об'єднаних банкiв. Нещодавно НБУ оприлюднив проект змiн до "Положення про особливостi реорганiзацiї банкiв за рiшенням його власникiв", затверджений постановою №189 в червнi 2008 р. Їхня практична реалiзацiя стимулюватиме комерцiйнiбанки до об'єднання.
Государственная корпорация "Банк развития и внешнеэкономической деятельности" приобрела 75% акций ЗАО "Проминвестбанк" за 1,08 млрд. долл. США. По итогам выкупа допэмиссии акций украинского банка ВЭБ получил контроль над 75% акций. Напомним, Антимонопольный комитет Украины предоставил разрешение государственной корпорации "Банк развития и внешнеэкономической деятельности" на приобретение свыше 50% акций ЗАО "Акционерный коммерческий промышленно-инвестиционный банк".
В экспертном сообществе существует мнение о стратегическом характере сделки. ЗАО "Проминвестбанк" - один из крупнейших кредиторов украинской экономики, который обслуживает промышленные предприятия, ориентированные на экспорт. Таким образом, покупка сильно подешевевших под влиянием кризиса акций ЗАО "Проминвестбанк" может способствовать увеличению доступа российских компаний на рынок Украины.
Привлечение Сбербанка в качестве стратегического инвестора в банковский сектор Беларуси через продажу 93,27% акций ОАО "БПС-Банк" за 280,8 млн. долл. США обеспечит расширение объемов кредитования экономики, рост конкуренции, а также появление на рынке новых банковских технологий и продуктов. Банковский сектор Беларуси является одним из наиболее привлекательных в СНГ ввиду умеренной распространенности банковских продуктов. Сделка была совершена в конце 2009 г.
В течение 2010-2014 гг. Сбербанк планирует расширить объемы бизнеса ОАО "БПС-Банк" и достичь 12% -ной доли рынка корпоративного кредитования. Также планируется существенно увеличить объемы розничных операций.
25 сентября 2009 г. было завершено оформление стратегического альянса, заключенного между ИК "Тройка Диалог" и Standard Bank (ЮАР) в марте 2009 г. Было получено одобрение всех регуляторов. Уникальная для российской и мировой финансовой индустрии сделка была закрыта.
Первым шагом к созданию альянса стало заключение сделки в марте 2009 года, по условиям которой Standard Bank становится владельцем 33% акций ИК "Тройки Диалог", выплачивает компании 200 млн. долл. США и передает Тройке 100% долю в своем российском дочернем коммерческом банке - "Стандарт Банке".
При рассмотрении сделок с иностранным участием, можно отметить некоторые тенденции российского рынка M&A. Первая связана с наличием политически мотивированных сделок. Это видно в том числе на примере крупнейших сделок, рассмотренных выше. Одно из приоритетных направлений деятельности Государственной корпорации "Банк развития и внешэкономической деятельности" - реализация инвестиционных проектов, направленных на устранение инфраструктурных ограничений экономического роста, то есть финансирование проектов, способствующим росту национальной экономики РФ. Покупка акций украинского банка на сумму более 1 млрд. долл. США, выглядит несколько выбивающимся из перечня приоритетных направлений деятельности госкорпорации.
Вторая тенденция российского рынка M&A в финансовом секторе - наличие некоторых участников рынка, которые даже в период неопределенности способны заключать крупные сделки и реализовывать стратегии развития. Это в первую очередь - госбанки, получившие в период кризиса большую часть ликвидности, направленной на поддержку банковского сектора. Это можно видеть на примере представленных выше трансграничных сделок: ОАО "Сбербанк" осуществляет выход на закрытый и ненасыщенный белорусский рынок, Внешэкономбанк осуществляет выкуп мажоритарного пакета проблемного банка в Украине.
Третья тенденция связана с тем, что при наличии влиятельных госбанков и неэкономических мотивов сделок, на российском рынке сформировались также отдельные компании ("Тройка Диалог"), достаточно устойчивые, чтобы реализовывать долгосрочные стратегии развития в противовес кризисным процессам, причем партнерами могут выступать глобальные игроки, такие как Standard Bank. Такие сделки являются свидетельством определенной стадии развития российской финансовой отрасли на пути сближения с мировыми стандартами.
На вiдмiну вiд механiзму злиття, який передбачає досягненнякомпромiсу iнтересiв i конструктивну взаємодiю мiж зацiкавленими суб'єктами, механiзм поглинання банкiв може мати одностороннiй характер. Щодоорганiзацiйно-економiчних механiзмiв забезпечення ефективностi злиттiв тапоглинань комерцiйних банкiв, то їх доцiльно трактувати як комплекс взаємопов'язаних органiзацiйних змiн i технологiй управлiння iнтелектуальними, фiнансовими, iнформацiйними, матерiальними та iншими ресурсами, який спрямований на використання наявних резервiв i пошук нових можливостей отримання позитивних економiчних та iнших (соцiальних, технiчних, емоцiйно-психологiчних) ефектiв вiд злиття i поглинання комерцiйних банкiв. За результатами виконаного дослiдження, до органiзацiйних змiн i технологiй управлiння ресурсами, якi є елементами органiзацiйно-економiчних механiзмiв
реалiзацiї рiшень i система iнформацiйного забезпечення пiдготовки управлiнських рiшень щодо злиття i поглинання комерцiйних банкiв, розроблена статико-динамiчна модель створення системи монiторингу змiн показникiв економiчногорозвитку комерцiйних банкiв i чинникiв, якi вплинули на них.
Wachovia
(англ. Ваковия
) - одна из крупнейших банковских сетей, пятый [1] кредитование физических и юридических лиц, выпуск кредитных карт), так и услуги доверительного управления, инвестиционного банкинга, управления состояниями. Банк оперирует в 21 штате США и 6 странах Латинской Америки. Ваковия имеет 40 офисов по всему миру.
В связи с финансовым кризисом ипотечного кредитования, банк понёс значительные потери.
10 октября 2008 года, руководство банка согласилось на слияние с банком Wells Fargo, стоимостью в 15 миллиардов долларов.
| 
