ВСТУП
З урiзноманiтненням iнтересiв людини ускладнюються й атрибути її безпеки.
Протягом усього iсторичного шляху розвитку людське суспiльство в кожнiй сферi своєї дiяльностi стикається iз суперечностями мiж природою i людиною, а також мiж окремими суб'єктами суспiльних вiдносин. Цi суперечностi зумовлюють появу несприятливих подiй - ризикiв, серед яких виокремлюють стихiйне лихо i нещаснi випадки. Стихiйне лихо - це випадок, спричинений руйнiвною дiєю сил природи, яка охоплює, здебiльшого, немалу територiю i призводить до значних матерiальних збиткiв або загибелi чи втрати здоров'я багатьох людей. Нещаснi випадки - це такi подiї, якi через несприятливий збiг обставин (наприклад, внаслiдок дорожньо-транспортної пригоди) тягнуть за собою загибель чи втрату здоров'я окремих осiб або їх групи. Потенцiйна можливiсть настання стихiйного лиха, нещасних та iнших непередбачуваних випадкiв, якi призводять до збиткiв або упущення вигоди, становить сутнiсть ризику. Спираючись на свiй багатовiковий досвiд, людство вживає дедалi ефективнiших заходiв у протистояннi стихiйним явищам. Пiдвищуються вимоги до будiвництва об'єктiв, застосовуються щоразу досконалiшi iнженернi конструкцiї, вогнетривкi та iншi новiтнi iзоляцiйнi матерiали, споруджуються греблi, бiльша увага придiляється безпецi експлуатацiї транспортних засобiв тощо. Проте концентрацiя виробництва та ускладнення його технологiй, одержання й застосування нових хiмiчних речовин, енергетичних ресурсiв, швидкiсних i багатотоннажних транспортних засобiв, посилення кримiногенних явищ - ось лише деякi з тих чинникiв, якi примножують новi ризики. На долю України випала найбiльша з вiдомих у свiтi техногенних катастроф - аварiя на Чорнобильськiй атомнiй електростанцiї, що завдала збиткiв на суму понад 140 млрд дол. Якщо така аварiя є винятком, то пожежi на виробничих, комунальних i житлових об'єктах, травми на транспортi i в побутi, забруднення навколишнього середовища та iншi локальнi подiї трапляються в нашiй країнi практично щодня. Великi ризики зумовлюються й новими хворобами (наприклад, СНІД), епiдемiями iнфекцiйних захворювань, травматизмом на виробництвi та в побутi. Не можна також не брати до уваги ризикiв для юридичних i фiзичних осiб, якi дедалi пiдсилюються зi зростанням злочинностi, поширенням наркоманiї та алкоголiзму. Отже, сумарний вплив ризикiв досi не зменшується. Це змушує весь свiт активно шукати шляхiв послаблення їх негативного впливу на життя людей. Економiчно розвинуте суспiльство не може iснувати без страхування, яке є невiд'ємною частиною суспiльних вiдносин, гарантом благополуччя i стабiльного розвитку. Можна iз впевненiстю припустити, що однiєю iз умов формування людського суспiльства була потреба в безпецi, заснованої на iнстинктi самозбереження. Вiдносини, що виникають мiж особами, зацiкавленими у страхуваннi свого життя, майна, вiдповiдальностi та iнших майнових iнтересiв, що не суперечать чинному законодавству України (страхувальниками), з однiєї сторони, та особами, якi здiйснюють страхування (страховиками), з iншої, опосередковуються договором страхування. Таким чином, цей договiр є правовим засобом, який опосередковує процес надання страхової послуги страховиком страхувальниковi. Розвиток суспiльства та конкуренцiя на ринку страхування призвели до створення якiсно нових страхових продуктiв, що, в свою чергу, спричинило на практицi розробку нових договорiв страхування та необхiднiсть їх врегулювання на законодавчому рiвнi.
ПОНЯТТЯ, ЗМІСТ І ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО СТРАХОВИХ ДОГОВОРІВ
збиток у межах страхової суми страхувальнику чи iншiй особi, визначенiй страхувальником, або на користь якої укладено договiр страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страховi платежi у визначенi термiни та виконувати iншi умови договору. Договори страхування укладаються вiдповiдно до правил страхування. Договiр страхування повинен мiстити:
прiзвище, iм'я, по батьковi або назву страхувальника i його адресу;
розмiр страхової суми;
перелiк страхових випадкiв;
визначення розмiру тарифу, розмiр страхових внескiв i термiни їх сплати;
iншi умови за згодою сторiн;
Договiр страхування являє собою угоду двох або кiлькох осiб, яка спрямована на встановлення, змiну або розiрвання мiж ними правових зв'язкiв (прав i обов 'язкiв).
Такий договiр виконує двi основнi функцiї. По-перше, це - юридичний факт, з яким норми права пов'язують виникнення (а також змiни i припинення) зобов'язань. Вiдповiднi зобов'язання, оскiльки вони виникають на пiдставi договору, називаються договiрними. Кожне зобов'язання вiдбиває певнi правовiдносини. Це означає, що договiр як угода сторiн є юридичним фактом, на пiдставi якого виникають договiрнi зобов'язання i правовi вiдносини.
По-друге, оскiльки сторони договору не лише встановлюють мiж собою правовий зв'язок, а й тiєю чи iншою мiрою визначають його змiст, то договiр є ще й засобом регулювання вiдносин, формування умов, на яких будується правовий зв'язок його учасникiв.
Згiдно iз Законом України "Про страхування" договiр страхування є угодою мiж страховиком i страхувальником, за якою страховик бере на себе зобов'язання у разi страхового випадку виплатити страхову суму або вiдшкодувати збиток у межах страхової суми страхувальниковi чи iншiй особi, на користь якої укладено договiр страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страховi платежi у визначенi термiни та виконувати умови договору. Змiстом договору як юридичного факту визнається сукупнiсть його умов. Визначення змiсту договору має велике практичне значення, оскiльки вiд цього залежать особливостi виникнення прав i обов'язкiв, можливiсть належного виконання зобов'язань. Як передбачено цивiльним законодавством, договiр вважається укладеним, якщо мiж сторонами в належнiй формi досягнуто угоди за всiма його iстотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, умови, якi законодавством визнанi суттєвими або необхiдними для договорiв даного виду, а також всi тi умови, щодо яких за заявою однiєї зi сторiн має бути досягнення згоди.
i страхового внеску (премiї), належить умова, що стосується страхового випадку. Подiї, визнанi як страховi випадки, що тягнуть за собою виплату страхових сум, мають бути чiтко зафiксованi в договорi i погодженi сторонами. Нинi на практицi застосовуються розробленi страховими органiзацiями (компанiями) умови (правила) з рiзних видiв особистого i майнового страхування, що вiдбивають дiловий iмiдж i фiнансово-пiдприємницькi можливостi страхувальникiв. Цими умовами i правилами часто визначається весь комплекс iстотних (та iнших) умов, якi становлять змiст страхового договору. Отже, угода сторiн зводиться, по сутi, до прийняття або вiдмови вiд укладення договору страхування на запропонованих страховиком умовах i конкретизацiї окремих пунктiв (розмiр страхової суми, строк i т. iн.) в iндивiдуальних договорах страхування. На ринку страхових послуг поширюється "продаж страхових полiсiв", у яких усi умови страхового договору передбаченi в односторонньому порядку страховиком. Придбавши такий полiс, страхувальник "погоджується" iз запропонованими умовами. Отже, визначальною ознакою договору є угода сторiн. Проте для деяких цивiльно-правових договорiв самої лише угоди сторiн недостатньо. Потрiбно виконати ще певнi дiї, наприклад передати речi, грошi, сплатити внески, пiсля чого договiр вважається укладеним. Такi договори iменуються реальними (на вiдмiну вiд консенсуальних). До них належить договiр страхування, який набуває сили з моменту сплати страховиком першого страхового внеску (якщо договором або законом не передбачено iнше). Договори страхування укладаються за правилами страхування. Факт укладання договору страхування може засвiдчуватися страховим свiдоцтвом (полiсом, сертифiкатом), що є формою договору страхування. Правове значення страхового полiсу (свiдоцтва) полягає в тому, що вiн поєднує в собi значення документа, який згiдно з вимогами законодавства надає договору письмової форми, передає згоду страхувальника на пропозицiю страховика укласти договiр i.є доказом укладення страхового договору.
Отже, законодавець надає страховому свiдоцтву лише значення можливого доказу факту укладення договору страхування, до того ж iз додаванням правил страхування. У Законi докладно висвiтленi реквiзити, якi мають мiститися у страховому свiдоцтвi (полiсi): а) назва документа; б) назва, юридична адреса i банкiвськi реквiзити страхувальника; в) прiзвище, iм'я, по батьковi або назва страхувальника, його адреса; г) об'єкт страхування;
згодою сторiн, у тому числi доповнення до правил страхування або винятки з них; i) пiдписи сторiн.
зобов'язань, а й будуть важливим орiєнтиром установлення умов договору страхування для сторiн i правозахисних органiв при конфлiктних ситуацiях та вирiшеннi страхових спорiв. Отже, з огляду на сказане договiр - це не тiльки юридичний факт, з яким пов'язане виникнення страхових правовiдносин, а й регулятор поведiнки сторiн у цих правовiдносинах, який безпосередньо визначає права та обов'язки його учасникiв.
ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ СУБ'ЄКТІВ СТРАХОВОГО ЗОБОВ'ЯЗАННЯ
1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;
2) протягом двох робочих днiв, тiльки-но стане вiдомо про настання страхового випадку, вжити заходiв щодо оформлення всiх необхiдних документiв для своєчасної виплати страхової суми або страхового вiдшкодування страхувальниковi;
3) у разi настання страхового випадку виплатити страхову суму або страхове вiдшкодування в передбачений договором термiн. Страховик несе майнову вiдповiдальнiсть за несвоєчасну виплату страхової суми (страхового вiдшкодування) сплатою страхувальниковi неустойки (штрафу, пенi), розмiр якої визначається умовами договору страхування;
5) за заявою страхувальника в разi здiйснення ним заходiв, що зменшили страховий ризик, при збiльшеннi вартостi майна переукласти з ним договiр страхування;
Умовами договору страхування можуть бути передбаченi також iншi обов'язки страховика.
Обов'язки страхувальника полягають ось у чому:
2) при укладаннi договору страхування надати страховиковi iнформацiю про всi вiдомi йому обставини, що мають iстотне значення для оцiнки страхового ризику, i надалi iнформувати його про будь-яку змiну страхового ризику,
3) повiдомити страховика про iншi дiючi договори страхування щодо цього об'єкта страхування;
4) вживати заходiв щодо запобiгання та зменшення збиткiв, завданих внаслiдок настання страхового випадку;
5) повiдомити страховика про настання страхового випадку в термiн, передбачений умовами страхування.
Умовами договору страхування можуть бути передбаченi також iншi обов'язки страхувальника.
страхувальниковi або iншiй особi, на користь якої укладено договiр, завданi збитки повнiстю або частково (виплатити страхове вiдшкодування), у межах обумовленої договором суми (страхової суми). На випадок, коли майно застраховане не на повну вартiсть, вiдшкодуванню пiдлягає вiдповiдна частина збитку, якщо iнше не передбачено законодавчими актами або договором страхування. Якщо страхова сума, заявлена в угодi, перевищує справжню вартiсть застрахованого майна, договiр є недiйсним у тiй частинi страхової суми, яка перевищує вартiсть майна. За договором особистого страхування страховик зобов'язується у разi настання страхового випадку заплатити страхувальниковi або iншiй особi, на користь якої укладено договiр, обумовлену за договором страхову суму, незалежно вiд суми, яка за соцiальним страхуванням чи соцiальним забезпеченням належить йому для покриття шкоди. При страхуваннi майна страхова сума не може перевищувати його справжньої вартостi на момент укладення договору (страхової вартостi). Сторони не можуть змiнювати страхову вартiсть майна, визначену в договорi страхування, за винятком випадкiв, коли страховик доведе, що вiн введений в оману страхувальником. Страхове вiдшкодування не може перевищувати розмiру прямого збитку, завданого застрахованому майну страхувальника або третьої особи в разi страхового випадку, якщо договором страхування непередбачена виплата страхового вiдшкодування в певнiй сумi.
Коли страхувальник уклав договори страхування майна з кiлькома страховиками на суму, яка загалом перевищує страхову вартiсть майна (подвiйне страхування), то страхове вiдшкодування, яке одержано вiд усiх Страховикiв зi страхування цього майна, не може перевищувати його страхової вартостi. При цьому кожний зi страховикiв виплачує страхове вiдшкодування в розмiрi, пропорцiйному вiдношенню страхової суми за укладеним договором до загальної суми за всiма укладеними цим страхувальником договорами страхування зазначеного майна. Умовами договору страхування може передбачатися замiна страхової виплати компенсацiєю збиткiв у натуральному розмiрi в межах суми страхового вiдшкодування. У договорi особистого страхування страхова сума встановлюється страхувальником згiдно з домовленiстю зi страхувальником. Страхове забезпечення виплачується страхувальниковi або третiй ж особi незалежно вiд суми, яка належить йому за iншими договорами страхування, а також iз соцiального страхування чи соцiального забезпечення, як вiдшкодування збиткiв. Необхiдно звернути увагу на окремi положення статтi 8 Закону України "Про страхування", якi мають важливе правове значення.
По-перше, основним принципом майнового страхування є страхування майна на всю його дiйсну вартiсть на момент укладання договору (страхова вартiсть), i розмiр страхового вiдшкодування не може перевищувати розмiру прямого збитку, заподiяного застрахованому майну, тобто є принцип вiдшкодування, компенсацiї шкоди. В особистому страхуваннi страхова сума встановлюється за згодою сторiн, страхове забезпечення (грошова сума, яка належить виплатi) не залежить вiд реальної шкоди i спiввiдноситься з нею, тобто виплачується незалежно вiд суми, яка пiдлягає виплатi на iнших пiдставах.
По-друге, у Законi мiститься норма, згiдно з якою, в разi, коли страхова сума нижча за страхову вартiсть майна, розмiр страхового вiдшкодування скорочується в тiй пропорцiї, яким є вiдношення страхової суми до страхової вартостi майна (якщо умовами договору страхування не передбачено iнше), тобто закрiплюється принцип пропорцiйної системи покриття заподiяних збиткiв.
Метою i завданням майнового страхування є вiдшкодування заподiяних негативними чинниками збиткiв застрахованим об'єктам. Проте розмiр страхового вiдшкодування не завжди збiгається з розмiром завданих збиткiв. Спiввiдношення мiж цими величинами залежить вiд ряду факторiв, у тому числi таких, як страхова сума, страхова вартiсть i система (вид) страхового забезпечення. Істотне значення для обсягу вiдшкодування в майновому страхуваннi має страхова сума, тобто максимальна грошова сума, в межах якої страхова органiзацiя несе зобов'язання з виплати страхового збитку в разi настання страхового випадку. Страхова сума може збiгатися зi страховою вартiстю об'єкта. Тодi майно вважається застрахованим за повною його вартiстю. А якщо вона нижча за страхову вартiсть, важливим чинником при визначеннi розмiру страхового вiдшкодування є система (вид) страхового забезпечення. У майновому страхуваннi застосовуються двi основнi системи страхового забезпечення: пропорцiйна i першого ризику. За пропорцiйною системою вiдшкодування виплачується в розмiрi такої частини збиткiв, яку страхова сума становить щодо оцiнки (страхової вартостi) об'єкта страхування. Якщо страхова сума менша за практичну вартiсть майна, то певна частка збитку завжди лежить на страхувальниковi, iншими словами, ступiнь повного вiдшкодування залежить вiд величини страхової суми вiдносно застрахованого майна (страхової вартостi). Ця система, з одного боку, дає змогу страхувальниковi вiдшкодовувати в повному розмiрi збитки, а з iншого - пiдштовхує до вжиття заходiв зi збереженням майна, а також попереджувальних заходiв, оскiльки частина втраченого йому не повертається.
Системи першого ризику передбачає виплату страхового вiдшкодування в розмiрi збитку, але в межах страхової суми. За такої системи страхового забезпечення збитки в рамках страхової суми (перший ризик) повнiстю погашаються страховиком, а збитки понад страхову суму (другий ризик) не погашаються. При системi першого ризику рiвень вiдшкодування, як правило, вищий, нiж у разi пропорцiйної системи.
Якщо майно застраховане на повну вартiсть, тобто страхова сума дорiвнює страховiй оцiнцi (страховiй вартостi), а розмiр страхового вiдшкодування буде один i той самий як при страховому забезпеченнi за пропорцiйною системою, так i в разi системи першого ризику: вiдшкодування при цьому завжди дорiвнює збитку. Якщо застраховане майно загинуло повнiстю, то вiдмiнностi мiж зазначеними системами практично втрачаються, оскiльки за тiєю чи iншою системою виплачується повна страхова сума. Вiдмiнностi мiж цими системами виявляються при страхуваннi майна не в повнiй вартостi i водночас при не повнiй його загибелi, коли обсяг вiдшкодування при системi першого ризику трохи вищий. Хоча в цiлому механiзм зазначених двох систем можна вважати умовно вигiдним обом сторонам - страхувальниковi i страховиковi. Адже незначна невигода для страхової органiзацiї системи першого ризику компенсується залученням великої кiлькостi страхувальникiв, зацiкавлених у такого роду умовах майнового страхування. Це, зрештою пiдвищує фiнансову стiйкiсть страхування розглядуваного виду в цiлому, а отже, у пiдсумку забезпечує iнтереси страхової органiзацiї.
Крiм зазначених у Законi обов'язкiв страховика, договором страхування можуть бути передбаченi й iншi його обов'язки. Основний обов'язок страховика - здiйснити страховi виплати у разi настання страхового випадку - кореспондує з основним обов'язком страхувальника - своєчасно вносити страховi внески. Страховий внесок - плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховиковi згiдно з договором страхування або законом. У мiжнароднiй практицi страховий внесок називають страховою премiєю. Страховий тариф - це ставка страхового внеску з одиницi страхової суми чи об'єкта страхування. Страховi тарифи за обов'язковими видами страхування встановлюються в законах про обов'язкове страхування або постановах Уряду. Страховi тарифи за добровiльними видами особистого страхування, страхування майна та страхування вiдповiдальностi страховиком розраховуються актуарно (математично) на основi вiдповiдної статистики настання страхових випадкiв. Конкретний розмiр страхового тарифу визначається договором страхування за угодою сторiн.
що укладаються, договори страхування, пов'язанi з даним об'єктом страхування.
страхування. Практичне значення цього обов'язку полягає в тому, щоб своєчасно встановити факт та обставини страхового випадку. Наявнiсть страхового випадку та його причини мають iстотне значення не лише для страховика, його економiчних iнтересiв, а й для дiєвого захисту майнових прав самих страхувальникiв.
Договором страхування можуть бути передбаченi також i iншi обов'язки. Майнове страхування спрямоване на вiдшкодування збитку, завданого застрахованому об'єкту у разi настання страхового випадку. Тому умовами проведення страхування, а також договором на страхувальникiв можуть покладатись обов'язки, пов'язанi з додержанням протипожежних, технiчних вимог, правил дорожнього руху i т. iн. Санкцiї за порушення таких обов'язкiв мають передбачатися та встановлюватися в рамках цивiльного законодавства за погодженням сторiн.
Законом України "Про страхування" врегульовано питання про замiну страхувальника в договорi. Так, на випадок смертi страхувальника, який уклав договiр страхування майна, права та обов'язки страхувальника переходять до особи, що прийняла майно у спадок. В iнших випадках замiни страхувальника його права та обов'язки переходять до нового власника за згодою страховика, якщо договором чи законом не встановлено iнше.
Принцип замiни страхувальника передбачений i в договорах особистого страхування. Зокрема, у разi смертi страхувальника, який уклав договiр на користь третьої особи, права та обов'язки, що визначаються цим договором, переходять до третьої особи за її згодою. У разi неможливостi виконання даною особою зобов'язань за договором страхування її права та обов'язки можуть перейти до осiб, якi згiдно iз законодавством виконують обов'язки з охорони прав i законних iнтересiв застрахованих осiб. Згiдно iз загальними нормами цивiльного законодавства, якщо в перiод дiї договору страхування страхувальника судом визнано недiєздатним або обмеженим у дiєздатностi, його права i обов'язки виконує його опiкун. Виняток становить договiр страхування вiдповiдальностi. Такий договiр повинен закiнчувати свою дiю з моменту, коли страхувальника визнано недiєздатним або обмеженим у дiєздатностi. При реорганiзацiї страхувальника, якщо вiн є юридичною особою, у перiод дiї договору страхування його права та обов'язки за згодою страховика переходять до правонаступника,
страхове вiдшкодування) у межах обумовленої договором суми (страхової суми). У разi, коли майно застраховане не в повнiй вартостi, вiдшкодуванню пiдлягає вiдповiдна частина збитку, якщо iнше не передбачено законодавством або договорами страхування. На випадок, коли страхова сума нижча вiд страхової вартостi майна, розмiр страхового вiдшкодування скорочується пропорцiйно до вiдношення страхової суми i страхової вартостi майна, якщо умовами договору не передбачено iнше. Важливим елементом страхових правовiдносин є страховий випадок, тобто подiя, передбачена договором страхування або законом, з настанням якої виникає зобов'язання страховика зробити страхову виплату страхувальниковi або застрахованiй особi, на користь якої укладено договiр страхування. Проте щодо конкретних видiв i договорiв страхування страховий випадок являє собою сукупнiсть визначених умов та зобов'язань, наявнiсть яких i породжує суб'єктивнi права та обов'язки сторiн страхового зобов'язання. Слiд погодитися з визначенням, що подається в лiтературi: страховий випадок - складне поняття, змiст якого охоплює ряд необхiдних елементiв, у тому числi встановленi страховиком чи передбаченi законодавством факти (обставини), якi мають певнi ознаки.
До елементiв або умов, якi мають входити до змiсту страхового випадку, належить шкiдливiсть випадку, на який здiйснюється майнове страхування. Конкретний перелiк таких подiй передбачається правилами страхування.
ПРОЦЕДУРА ПІДГОТОВКИ ТА УКЛАДАННЯ ДОГОВОРУ
Порядок укладання договору визначається цивiльним законодавством, зокрема Законом України "Про страхування". Існують двi стадiї у процесi укладання договору: 1) пропозицiя однiєї сторони iншiй вступити в договiрнi вiдносини (оферта); 2) одержання i прийняття пропозицiї iншою стороною - акцепт, що вказує на згоду останньої укласти договiр на умовах, закладених у пропозицiї. Питання про правову характеристику оферту не може розглядатися без урахування теоретичних положень, розроблених наукою, та постанов цивiльного законодавства. Пропозицiя щодо укладання договору може визначатись як оферта, якщо вона вiдповiдає ряду необхiдних ознак, зокрема, з оферти має випливати волевиявлення на укладання договору, а не просто наводитися iнформацiя про можливiсть укладання договору. Оферта має бути адресована конкретнiй особi. Законодавче визначення оферти i перелiк ознак, яким вона має вiдповiдати, передбачено в цивiльному законодавствi. Згiдно з ним пропозицiя щодо укладання договору однiй або кiльком конкретним особам є офертою, якщо вона достатньо визначена i вiдображає намiр особи, яка внесла пропозицiю, вважати себе пов'язаною договором у разi її прийняття (акцепту). Пропозицiя вважається достатньо визначеною, якщо в нiй зазначенi iстотнi умови договору або порядок його визначення.
iз вказiвкою строку для вiдповiдi, договiр вважається укладеним, якщо особа, котра його запропонувала, одержала вiд iншої вiдповiдь про прийняття пропозицiї протягом цього строку. Якщо пропозицiя укласти договiр зроблена без зазначення строку для вiдповiдi, момент укладення договору встановлюється залежно вiд того, в уснiй чи письмовiй формi подано пропозицiю. У першому випадку договiр визнається укладеним, якщо iнша сторона термiново повiдомила особу, яка внесла пропозицiю, про прийняття цiєї пропозицiї.
необхiдного для цього часу. Таким чином, оферта зазначає певнi визначенi юридичнi наслiдки, а саме сторону, що внесла пропозицiю, пов'язану ним. У разi укладення договору з третьою особою (або вiдмови укласти договiр) оферент зобов'язаний компенсувати збитки сторонi, якiй ранiше була зроблена пропозицiя, за умови, що остання акцептувала його i на виконання договору мала витрати. До форми договору страхування застосовують загальнi правила, установленi для форми угоди.
Якщо згiдно iз законодавством або угодою сторiн договiр має бути укладений у письмовiй формi, то вiн може бути укладений складанням одного документа, пiдписаного сторонами, обмiну листами, телетайпограмами i т. iн., а також пiдписаний стороною, яка їх надсилає. Законодавство передбачає, що для укладання договору страхувальник подає страховиковi письмову заяву встановленої форми або iншим способом повiдомляє про свiй намiр укласти договiр страхування. Для письмового визнання договору страхування необхiдна не тiльки письмова заява страхувальника, а й письмова згода страхової органiзацiї на укладання такого договору, пiдтвердженням якої є страхове свiдоцтво (страховий полiс), видане страховиком.
Згiдно з чинним в Українi законодавством усi спори за договорами, у тому числi й за договорами страхування, пiдлягають вирiшенню в судi.
Дiя договору страхування припиняється за згодою сторiн, а також у разi:
1) закiнчення термiну дiї;
2) виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязi;
3) несплати страхувальником страхових платежiв у встановленi в договорi термiни. При цьому договiр вважається достроково припиненим у разi, якщо перший (або черговий) страховий платiж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днiв з дня висунення такої вимоги страхувальниковi, якщо iнше не передбачено умовами договору;
4) лiквiдацiї страхувальника - юридичної особи або смертi страхувальника-громадянина чи втрати ним дiєздатностi за винятком випадкiв, передбачених статтями 21-23 Закону "Про страхування";
5) лiквiдацiї страховика в порядку, установленому законодавством України;
6) прийняття судового рiшення про визнання договору страхування недiйсним;
7) в iнших випадках, передбачених законодавством України.
Про намiр достроково припинити дiю договору страхування будь-яка сторона зобов'язана повiдомити iншу не пiзнiш як за 30 днiв до дати припинення дiї договору страхування, якщо iнше ним не передбачено. У разi дострокового припинення дiї договору страхування за вимогою страхувальника страховик повертає йому страховi платежi за перiод, що залишився до закiнчення дiї договору з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового вiдшкодування, здiйснених за цим договором страхування. Якщо вимога страхувальника зумовлена порушенням страховиком положень договору страхування, то останнiй повертає страхувальниковi сплаченi ним страховi платежi повнiстю. При достроковому припиненнi дiї договору страхування за вимогою страховика страхувальниковi повертаються повнiстю сплаченi ним страховi платежi. Якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, то страховик повертає страхувальниковi страховi платежi за час дiї договору з вирахуванням витрат на ведення справи, визначених нормативом у розмiрi страхового тарифу, виплат страхових сум та страхового вiдшкодування, що були здiйсненi за цим договором страхування. Не допускається повернення коштiв готiвкою, якщо платежi було здiйснено в безготiвковiй формi за умови дострокового припинення договору страхування. Правовi наслiдки, пов'язанi з достроковим розiрванням договору, визнаються залежно вiд того, допущенi чи нi будь-якою зi сторiн порушення правил страхування. Так, у разi дострокового припинення договору страхування за вимогою страхувальника страховик повертає йому внески за вiдкиданням певних витрат на ведення справи. Якщо вимога страхувальника зумовлена порушенням страховиком правил страхування, то вiн (страховик) повертає страхувальнику всi внески. Такий самий порядок передбачено у разi дострокового розiрвання страхового договору на вимогу страховика. У тому разi, коли iнiцiатива дострокового розiрвання договору не пов'язана з порушенням правил страхування з боку страхувальника, страховик повертає йому страховi внески в повному обсязi. Якщо вимоги страховика зумовленi порушенням страхувальником правил страхування, страховi внески повертаються страхувальниковi за вiдкиданням витрат на ведення справи.
На сьогоднi iснує два пiдходи до визначення в законодавствi договору страхування. При цьому прибiчники обох пiдходiв зазначають, що з теоретичної точки зору є правильним на початку статей нормативного акта, в яких йдеться про договiр страхування, дати загальне визначення договору страхування. Однак виходячи з того, що визначення договору має значення лише за умови вiдповiдностi його двом вимогам: по-перше, визначення повинно охоплювати всi рiзновиди даного договору, а по-друге, визначення повинно дати можливiсть вiдрiзнити цей договiр вiд всiх iнших договорiв, тобто воно не повинно страждати надмiрною абстрагованiстю. Окремi вченi вважають, що не можливо дати загальне визначення договору страхування, яке б з одного боку охоплювало все рiзноманiття договорiв страхування, а з iншого — не було надмiрно абстрагованим. Необхiдно давати окремi визначення договору особистого страхування i договору страхування майна та вiдповiдальностi. Цiєї позицiї, зокрема, дотримувалися автори Цивiльного Уложення Росiйської iмперiї. Як зазначав з цього приводу О. Йоффе, «радянськi юристи не ставлять пiд сумнiв єднiсть iнституту страхування, але обґрунтовують його по-рiзному» . Дискутуючи з В. Райхером, з одного боку, а також iз К. Граве i Л. Лунцем, з iншого, — єднiсть договору страхування вiн вбачав в тому, що «всi види страхування слугують єдинiй метi: вiдшкодуванню майнових втрат, що раптово виникають, шляхом їх розподiлу мiж якомога бiльшим колом суб'єктiв. Економiчнi потреби створення правового iнституту не завжди отримують у ньому безпосереднiй вiдбиток. Але в кiнцевому рахунку тiльки їм вiн зобов'язаний i єднiстю свого змiсту»[15].
Цей пiдхiд до визначення договору страхування отримав своє вираження у положеннi ЦК УРСР, а саме в ст. 371, в якiй наводилося визначення договору особистого страхування та договору майнового страхування через призму обов'язкiв сторiн (страховика i страхувальника).
Такий пiдхiд законодавця не можна визнати абсолютно вдалим, оскiльки при цьому не враховуються особливостi окремих видiв страхування, вiд яких залежать умови договору. З огляду на це, на мою думку, в проектi Закону України «Про договiр страхування», розробка якого передбачена Програмою розвитку страхового ринку України на 2001—2004 роки, бажано було б видiлити рiзновиди загального договору страхування.
що надання послуги невiддiльне вiд дiяльностi особи - послугонадавча (у нашому випадку надання страхової послуги невiддiльно пов'язане iз дiяльнiстю страховика), а корисний ефект такої дiяльностi полягає в самому процесi надання послуги.
Пiдводячи пiдсумки дослiдження, можна зробити певнi висновки. По-перше, договiр страхування є самостiйним цивiльно-правовим договором, який поєднує, як загальнi ознаки, властивi будь-якому цивiльно-правовому договору про надання послуг, так i особливi (публiчнiсть; договiр на користь третьої особи; договiр приєднання). По-друге, основним доказом факту укладення договору страхування є страховий полiс. Останнiй не може визнаватися цiнним папером. По-третє, необхiдно прийняти закон України «Про договiр страхування», в якому видiлити рiзновиди загального договору страхування.
|
