Кредитнi операцiї банкiв
Кредитнi операцiї банкiв
План
1. Поняття та класифiкацiя кредитiв
2. Принципи та правила кредитування
4. Динамiка кредитного процесу
5. Особливостi консорцiумного кредитування
1.
Поняття та класифiкацiя кредитiв
Кредит – це позичковий капiтал банку у грошовiй формi, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченостi, повернення, строковостi, платностi та цiльового характеру використання. Вiдповiдно кредитнi операцiї банкiв полягають у розмiщеннi банками вiд свого iменi, на власних умовах та на власний ризик залучених коштiв юридичних осiб (позичальникiв) та громадян.
б) середньостроковi – до 3 рокiв,
в) довгостроковi – понад 3 роки.
Короткостроковi кредити можуть надаватись банками пiдприємствам у разi їх тимчасових фiнансових труднощiв, що виникають у зв’язку iз витратами виробництва та обiгу, не забезпечених надходженнями коштiв у вiдповiдному перiодi.
Середньостроковi кредити можуть надаватись суб’єктам господарювання та оплату обладнання, поточнi витрати, на фiнансування капiтальних вкладень.
Для формування основних фондiв можуть надаватись довгостроковi кредити. Об’єктами такого кредитування, як правило, є капiтальнi витрати на реконструкцiю, модернiзацiю та розширення вже дiючих основних фондiв, на нове будiвництво, на приватизацiю та iнше.
Строк кредиту, а також вiдсотки за його використання (якщо iнше не передбачене умовами кредитного договору) розраховується з моменту отримання до повного погашення кредиту та вiдсоткiв за його користування. Надання кредиту вiдбувається переважно, шляхом зарахування на рахунок позичальника або сплати платiжних документiв з позичкового рахунка позичальника.
За забезпеченням:
а) забезпеченi заставою (майном, майновими правами, цiнними паперами);
б) гарантованi (банками, фiнансами чи майном третьої особи);
г) незабезпеченi (бланковi).
Комерцiйний банк може надавати бланковий кредит тiльки в межах наявних власних коштiв (без застави майна чи iнших видiв забезпечення – тiльки пiд зобов’язання повернути кредит) iз застосуванням пiдвищеної вiдсоткової ставки надiйним позичальникам, якi мають стабiльнi джерела погашення кредиту та перевiрений авторитет у банкiвських колах.
За ступенем ризику:
а) стандартнi кредити;
За методами надання:
а) у разовому порядку;
б) вiдповiдно до вiдкритої кредитної лiнiї;
в) гарантiйнi (iз заздалегiдь обумовленою датою надання, за потребою, iз стягненням комiсiї за зобов’язання).
За строками погашення:
а) водночас;
г) з регресiєю платежiв;
д) пiсля закiнчення обумовленого кредиту (мiсяця, кварталу).
В економiчнiй лiтературi немає єдиної думки щодо кiлькостi ознак класифiкацiї видiв кредиту. Наведенi вище ознаки є найбiльш поширеними. Інколи в лiтературi та нормативних актах має мiсце ототожнення понять «види кредиту» та «форми кредиту», що є спiрним.
Комерцiйний кредит – це товарна форма кредиту, яка визначає вiдносини з питань перерозподiлу матерiальних фондiв i характеризує кредитну угоду мiж двома суб’єктами господарської дiяльностi. Учасники кредитних вiдносин при комерцiйному кредитi регулюють свої господарськi вiдносини та можуть створювати платiжнi засоби у виглядi векселiв – зобов’язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термiн у певному мiсцi.
Об’єктом комерцiйного кредиту можуть бути реалiзованi товари, виконанi роботи, наданi послуги, щодо яких продавцем надається вiдстрочка платежу.
У разi оформлення комерцiйного кредиту за допомогою векселя, iнших угод про надання кредиту можна не укладати.
Погашення комерцiйного кредиту може здiйснюватися шляхом:
- сплати боржником за векселем;
- передачi векселя вiдповiдно до чинного законодавства iншiй юридичнiй особi (крiм банкiв та iнших кредитних установ);
- переоформлення комерцiйного кредиту на банкiвський.
У разi оформлення комерцiйного кредиту не за допомогою векселя, погашення такого кредиту здiйснюється на умовах, передбачених договором сторiн.
Лiзинговий кредит – це iнвестування власних чи залучених фiнансових коштiв, яке полягає в наданнi за договором лiзингу однiєю стороною (лiзингодавцем) у виключне користування другiй сторонi (лiзингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лiзингодавцю або набувається ним у власнiсть (господарське вiдання) за дорученням чи погодженням лiзингоодержувача у вiдповiдного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лiзингоодержувачем перiодичних лiзингових платежiв.
Об’єктом лiзингу може бути нерухоме i рухоме майно, призначене для використання як основнi фонди, не заборонене законом до вiльного обiгу на ринку i щодо якого не має обмежень про передачу його в лiзинг.
Майно, яке є державною (комунальною) власнiстю, може бути об’єктом лiзингу тiльки за погодженням з органом, що здiйснює управлiння цим майном, вiдповiдно до закону.
Перехiд права власностi на об’єкт лiзингу до iншої особи не є пiдставою для розiрвання договору лiзингу.
Іпотечний кредит – це особливий вид економiчних вiдносин з приводу надання кредитiв пiд заставу нерухомого майна.
Кредиторами з iпотеки можуть бути iпотечнi банки або спецiальнi iпотечнi компанiї, а також комерцiйнi банки.
Позичальниками можуть бути юридичнi та фiзичнi особи, якi мають у власностi об’єкти iпотеки або мають поручителiв, якi надають пiд заставу об’єкти iпотеки на користь позичальника.
Предметом iпотеки при наданнi кредиту доцiльно використовувати житловi будинки, квартири, виробничi будинки, споруди, магазини, земельнi дiлянки, що є власнiстю позичальника, i не є об’єктом застави за iншою угодою.
Споживчий кредит - це кредит, який надається переважно в нацiональнiй грошовiй одиницi фiзичним особам-резидентам України для придбання споживчих товарiв тривалого користування та послуг i який повертається в розстрочку, якщо iнше не передбачене умовами кредитного договору.
Банк надає кредити фiзичним особам у розмiрах, що визначаються, виходячи з вартостi товарiв i послуг, якi є об’єктом кредитування. Розмiр кредиту на будiвництво, купiвлю i ремонт житлових будинкiв, садових будинкiв, дач та iнших будiвель визначається в межах вартостi майна, майнових прав, якi можуть бути переданими банку в забезпечення фiзичною особою та сумою її поточних доходiв, за винятком обов’язкових платежiв. Строк повернення кредиту визначається кредитором i позичальником у кредитному договорi та залежить вiд цiлей кредитування, розмiру кредиту, платоспроможностi позичальника.
Кредит може надаватись позичальнику банкiвським консорцiумом такими способами:
а) шляхом акумулювання кредитних ресурсiв у визначеному банку з подальшим наданням кредитiв суб’єктам господарської дiяльностi;
б) шляхом гарантування загальної суми кредиту провiдним банком або групою банкiв. Кредитування здiйснюється в залежностi вiд потреби в кредитi;
в) шляхом змiни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсiв за рахунок залучення iнших банкiв для участi в консорцiумнiй операцiї.
У Положеннi НБУ «Про порядок формування i використання резерву на можливi втрати за позиками комерцiйних банкiв» у залежностi вiд критерiю ризику кредити класифiкують на стандартнi, пiд контролем, субстандартнi, сумнiвнi та безнадiйнi.
вiд того, наскiльки позичальник дотримується термiнiв та умов кредитних угод, зокрема щодо умов обслуговування позики. Крiм того, термiн «класифiкований» кредит вiдноситься до офiцiйної системи класифiкацiї, що використовують органи нагляду. У кожнiй країнi цi системи неоднаковi i часто переглядаються.
2. Принципи та правила кредитування
Банкiвське кредитування здiйснюється за умови дотримання певних принципiв: термiновiсть повернення, цiльовий характер, забезпеченiсть та платнiсть кредиту. Цi принципи не є чимось абстрактним, а безпосередньо визначають кредитнi взаємовiдносини мiж банками та їх клiєнтами шляхом включення у кредитнi угоди як iстотнi умови.
Названi принципи є взаємопов’язаними i означають, що банкiвський кредит надається суб’єктам кредитування усiх форм власностi у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором, з вiдповiдною сплатою вiдсоткiв за його користування.
Принцип термiновостi повернення кредиту означає, що вiн має бути повернений позичальником банку в заздалегiдь обумовлений строк. Вiд дотримання цього принципу залежить можливiсть надання нових кредитiв, оскiльки одним iз ресурсiв кредитування є поверненi позички. Порушення даного принципу кредитування призводить до трансформацiї заборгованостi за позичками iз термiнової у прострочену. У разi порушення строкiв повернення i наявностi прострочених позичок новi кредити, як правило, не надаються.
Цiльовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштiв на конкретнi цiлi, обумовленi кредитним договором, – у конкретнi господарськi процеси, проекти, пiдприємства тощо. Кредит надається позичальнику здебiльшого на конкретну цiль, а не тому, що в нього виникла нагальна потреба в коштах. Вiд дотримання цього принципу значною мiрою залежить своєчаснiсть повернення позики, бо тiльки реалiзацiя цiлi, на яку одержано кредит, може забезпечити необхiднi грошовi кошти для погашення боргу.
Принцип забезпеченостi кредиту означає наявнiсть у банку права для захисту своїх iнтересiв, недопущення збиткiв вiд неповернення боргу через неплатоспроможнiсть позичальника. Принцип забезпеченостi позичок має за мету захистити iнтереси банку i не допустити збиткiв вiд неповернення боргу внаслiдок неплатоспроможностi позичальника. Вiн передбачає, що заборгованiсть за позичками, яка вiдображається в пасивi балансу пiдприємства-боржника, має бути забезпечена певним майном, що враховується в активi його балансу або зобов’язанням третьої особи погасити борг банку (гарантiї, поручительства тощо).
Деякi кредити можуть надаватися i без забезпечення, якщо банк на це дає свою згоду. Вiдсутнiсть забезпечення може бути як об’єктивними причинами, коли економiчна природа кредиту не передбачає вкладання коштiв у матерiальнi цiнностi, так i суб’єктивними, коли банк iде на це свiдомо, страхуючи свiй пiдвищений ризик великими позичковими вiдсотками.
У процесi кредитування пiдприємств банк не тiльки вимагає повернення одержаної позички, а й сплати вiдсоткiв за користування нею. В умовах ринкових вiдносин вiдсоток є об’єктивним супутником кредиту, його складовою, оскiльки кредитна операцiя – це акт комерцiйного продажу на певний строк грошових коштiв. За рахунок вiдсоткiв банки покривають свої витрати й одержують прибуток. Вiдсоток є також одним iз засобiв управлiння сукупним грошовим оборотом, що застосовується Нацiональним банком.
Основними джерелами формування банкiвських кредитних ресурсiв є власнi кошти банкiв, залишки на поточних i валютних рахунках, залученi кошти юридичних i фiзичних осiб на депозитнi рахунки до запитання чи строковi, мiжбанкiвськi кредити та кошти, одержанi вiд випуску цiнних паперiв.
Окрiм наведених принципiв, банки повиннi враховувати певнi обмеження, що iснують у кредитному процесi.
Кредитнi операцiї здiйснюються банками у межах кредитних ресурсiв.
Кредити в iноземнiй валютi надаються юридичним i фiзичним особам-резидентам, якi займаються пiдприємницькою дiяльнiстю, резидентам за операцiями, що здiйснюються ними з використанням платiжних карток мiжнародних платiжних систем, та юридичним особам-нерезидентам – банкiвським установам.
При проведеннi кредитної полiтики комерцiйнi банки виходять iз необхiдностi забезпечення поєднання iнтересiв банку, його акцiонерiв i вкладникiв та суб’єктiв господарської дiяльностi iз врахуванням загальнодержавних iнтересiв.
Комерцiйнi банки самостiйно визначають порядок залучення та використання коштiв, проведення кредитних операцiй, встановлення рiвня вiдсоткових ставок та комiсiйних винагород. Вони вiдповiдають за своїми зобов’язаннями перед клiєнтами всiм належним їм майном та коштами.
Жоден iз виданих великих кредитiв не може перевищувати 25 вiдсоткiв власних коштiв банкiв. Загальний же обсяг наданих кредитiв не може перевищувати восьмикратного розмiру власних коштiв комерцiйного банку.
З метою захисту iнтересiв кредиторiв i вкладникiв банкiв кредитування позичальникiв здiйснюється згiдно з чинним законодавством України з дотриманням встановлених НБУ економiчних нормативiв дiяльностi комерцiйних банкiв та вимог щодо формування обов’язкових, страхових i резервних фондiв.
Забороняється надання кредитiв на:
- покриття збиткiв господарської дiяльностi позичальника;
3.
Страхування вiд кредитних ризикiв
Кредитний ризик – це ймовiрнiсть несплати позичальником основного боргу та вiдсоткiв, якi пiдлягають сплатi за користування кредитом у термiни, визначенi у кредитному договорi.
Кредитнi ризики можуть мiнiмiзуватися за допомогою вiдповiдного забезпечення, до якого вiдноситься: неустойка (штрафи, пенi), застава, порука (гарантiя).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або iнше майно, якi боржник повинен передати кредиторовi у разi порушення боржником зобов’язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми невиконаного або незалежно виконаного зобов’язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно вiд наявностi у кредитора збиткiв, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання. При цьому проценти на неустойку не нараховуються.
Кредитор не має права на неустойку в разi, якщо боржник не вiдповiдає за порушення зобов’язання.
Розмiр неустойки, встановлений законом, може бути збiльшений договором.
Сторони також можуть домовитися про зменшення розмiру неустойки, крiм випадкiв, передбачених законом.
Суд може зменшити розмiр неустойки, якщо вiн значно перевищує розмiри збиткiв, та за наявностi iнших обставин, якi мають iстотне значення.
Порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання частково або у повному обсязi. Поручителем може бути одна або кiлька осiб.
У разi порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник i поручитель несуть перед кредитором солiдарну вiдповiдальнiсть. Тобто, поручитель вiдповiдає перед кредитором у тому ж обсязi, що i боржник, включаючи сплату основного боргу, процентiв, неустойки, вiдшкодування збиткiв, якщо iнше не встановлено договором поруки.
У разi одержання вимоги кредитора поручитель зобов’язаний повiдомити про це боржника, а в разi пред’явлення до нього позову – подати клопотання про залучення боржника до участi у справi. Якщо поручитель не повiдомить боржника про вимогу кредитора i сам виконає зобов’язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всi заперечення, якi вiн мав проти вимоги кредитора. Поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, якi мiг би висунути сам боржник, за умови, що цi заперечення не пов’язанi з особою боржника. Поручитель має право висунути цi заперечення також у разi, якщо боржник вiдмовиться вiд них або визнав свiй борг.
Пiсля виконання поручителем зобов’язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, якi пiдтверджують цей обов’язок боржника. Це означає, що до поручителя, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, переходять всi права кредитора у цьому зобов’язаннi, в тому числi й тi, що забезпечували його виконання. Щодо кожного з кiлькох поручителiв, якi виконали зобов’язання, забезпечене порукою, то їм переходять права кредитора у розмiрi частини обов’язку, що виконана ним.
Боржник, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, повинен негайно повiдомити про це поручителя. Поручитель, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, у зв’язку з ненаправленням йому боржником повiдомлення про виконання ним свого обов’язку, має право стягнути з кредитора безпiдставно одержанi суми, або пред’явити зворотну вимогу до боржника.
Поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржниковi.
Порука припиняється iз погашенням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разi змiни зобов’язання без угоди поручителя, внаслiдок чого збiльшується обсяг його вiдповiдальностi.
Порука припиняється, якщо пiсля настання строку виконання зобов’язання кредитор вiдмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем.
Порука припиняється в разi переведення боргу на iншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника.
Порука припиняється пiсля закiнчення строку, встановленого в договорi поруки. У разi, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести мiсяцiв вiд дня настання строку виконання основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року вiд дня укладення договору поруки.
За гарантiєю банк, iнша фiнансова установа, страхова органiзацiя (гарант) гарантує перед кредитором (бенефiцiаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку. Гарант вiдповiдає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.
Гарантiя дiє протягом строку, на який вона видана. Вона є чинною вiд дня її видачi, якщо в нiй не встановлено iнше. Гарантiя не може бути вiдкликана гарантом, якщо в нiй не встановлено iнше.
У разi порушення боржником зобов’язання, забезпеченого гарантiєю, гарант зобов’язаний сплатити кредиторовi грошову суму вiдповiдно до умов гарантiї.
Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми вiдповiдно до виданої ним гарантiї пред’являється в письмовiй формi. До вимоги додаються документи, вказанi в гарантiї. У вимозi до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, в чому полягає порушення боржником основного зобов’язання, забезпеченого гарантiєю. Кредитор може пред’явити вимогу до гаранта в межах строку, встановленого у гарантiї, на який її видано. Кредитор не може передавати iншiй особi право вимоги до гаранта, якщо iнше не встановлено гарантiєю.
Пiсля одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повiдомити про це боржника i передати йому копiї вимоги разом з доданими до неї документами. Гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантiї строк, а в разi його вiдсутностi – в розумний строк i встановити вiдповiднiсть вимоги та доданих до неї документiв умовам гарантiї.
Гарант повинен негайно повiдомити кредитора про вiдмову вiд задоволення його вимоги.
Якщо гарант пiсля пред’явлення до нього вимоги кредитора дiзнався про недiйснiсть основного зобов’язання або про його припинення, вiн повинен негайно повiдомити про це кредитора i боржника. Повторна вимога кредитора, одержана гарантом пiсля такого повiдомлення, пiдлягає задоволенню.
Обов’язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантiю. У разi порушення гарантом свого обов’язку його вiдповiдальнiсть перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантiю, якщо iнше не встановлено у гарантiї.
Гарант має право на оплату послуг наданих ним боржниковi.
Зобов’язання гаранта перед кредитором припиняється в разi:
- закiнчення строку дiї гарантiї;
- вiдмови кредитора вiд своїх прав за гарантiєю шляхом повернення її гарантовi або шляхом подання гаранту письмової заяви про звiльнення його вiд обов’язкiв за гарантiєю.
Гарант, якому стало вiдомо про припинення гарантiї, повинен негайно повiдомити про це боржника.
Гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантiєю кредиторовi, якщо iнше не встановлено договором мiж гарантом i боржником.
Гарант не має права на зворотну вимогу до боржника, якщо сума, сплачена гарантом кредиторовi, не вiдповiдає умовам гарантiї, якщо iнше не встановлено договором мiж гарантом i боржником.
iншими кредиторами цього боржника, якщо iнше не встановлено законом (право застави). Заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому. Застава виникає на пiдставi договору, закону або рiшення суду.
Закладом є застава рухомого майна, що передається у володiння заставодержателя або за його наказом – у володiння третiй особi.
Предметом застави може бути будь-яке майно, що може бути вiдчужене заставодавцем i на яке може бути звернене стягнення, а також майно, яке заставодавець набуде пiсля виникнення застави.
Права заставодержателя на рiч, яка є предметом застави поширюються на її приналежностi. Право застави поширюються на плоди, продукцiю та доходи одержанi вiд використання заставленого майна, у випадках, встановлених договором.
Не можуть бути предметом застави вимоги, якi мають особистий характер, а також iншi вимоги, застава яких заборонена законом.
та в порядку, встановлених законом. Застава рухомого майна може бути зареєстрована на пiдставi заяви заставодержателя або заставодавця з внесенням запису до Державного реєстру застав рухомого майна.
Майно, що є у спiльнiй власностi, може бути передане у заставу лише за згодою усiх спiввласникiв.
Предмет застави може бути змiнений лише за згодою заставодержателя, якщо iнше не встановлено договором або законом.
Ризик випадкового знищення або пошкодження предмета застави несе власник заставленого майна. У разi випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави заставодавець на вимогу заставодержателя зобов’язаний надати рiвноцiнний предмет або, якщо це можливо, вiдновити знищений або пошкоджений предмет застави.
Якщо предмет застави не пiдлягає обов’язковому страхуванню, вiн може бути застрахований за згодою сторiн на погоджену суму. У разi настання страхового випадку предметом застави стає право вимоги до страховика.
Застава права на чужу рiч здiйснюється за згодою власника цiєї речi, якщо для вiдчуження цього права вiдповiдно до договору або закону потрiбна згода власника.
У договорi застави визначаються суть, розмiр i строк виконання зобов’язання, забезпеченого заставою подається опис предмета застави, а також визначаються iншi умови, погодженi сторонами договору. Опис предмета застави у договорi застави може бути поданий у загальнiй формi.
Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договiр пiдлягає нотарiальному посвiдченню, - з моменту його нотарiального посвiдчення.
Не заборонено заставодавцю заповiдати заставлене майно.
Правочин, яким обмежується право заставодавця заповiдати заставлене майно, є незначним. Заставодержатель має право користуватися переданим йому предметом застави лише у випадках, встановлених договором. За договором на заставодержателя може бути покладений обов’язок здобувати з предмета застави плоди та доходи.
Особа, яка володiє предметом застави, зобов’язана, якщо iнше не встановлено договором:
1) вживати заходiв, необхiдних для збереження предмета застави;
2) утримувати предмет застави належним чином;
3) негайно повiдомляти другу сторону договору застави про виникнення загрози знищення або пошкодження предмета застави.
Заставодавець, який володiє предметом застави, у разi втрати, псування, заставленого майна з його вини зобов’язаний замiнити або вiдновити це майно, якщо iнше не встановлено договором.
Наступна застава майна, що вже заставлене, допускається, якщо iнше не встановлено попереднiм договором застави або законом. Наступна застава майна не припиняє права застави попереднього заставодержателя.
Перший заставодержатель має переважне право перед наступними заставодержателями на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна. Вимоги наступних заставодержателiв задовольняються в порядку черговостi виникнення права застави. Якщо предметом застави є рухоме майно, заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог iз заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав, якi зареєстрованих пiзнiше. Заставодержателi, якi зареєстрували заставу одного i того ж майна в один день, маючи рiвнi права на задоволення вимог iз заставленого майна. Заставодавець незареєстрованої застави зобов’язаний надати кожному iз заставодержателiв iнформацiю про всi попереднi застави майна.
Заставодавець зобов’язаний вiдшкодувати збитки, що виникли у будь-кого iз заставодержателiв внаслiдок невиконання ним цього обов’язку.
В разi невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязi свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентiв, вiдшкодування збиткiв, завданих порушенням зобов’язання, необхiдних витрат на утримання заставленого майна.
Звернення стягнення на предмет застави здiйснюється за рiшенням суду, якщо iнше не встановлено договором або законом.
Заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави в разi, коли зобов’язання не буде виконано у встановлений строк, якщо iнше не встановлено договором або законом.
У разi лiквiдацiї юридичної особи-заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно вiд настання строку виконання зобов’язання, забезпеченого заставою.
У разi часткового виконання боржником зобов’язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберiгається в первiсному обсязi. Якщо предметом застави є двi або бiльше речей, стягнення може бути звернене на всi цi речi або на будь-яку рiч на вибiр заставодержателя.
Реалiзацiя предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публiчних торгiв, якщо iнше не встановлено договором або законом. Порядок реалiзацiї предмета застави з публiчних торгiв встановлюється законом. Початкова цiна предмета застави для його продажу з публiчних торгiв визначається в порядку, встановленому договором або законом. Якщо звернення стягнення здiйснюється за рiшенням суду, суд у своєму рiшеннi може визначити початкову цiну предмета застави.
Якщо публiчнi торги оголошено такими, що не вiдбулися, предмет застави може бути за згодою заставодержателя та заставодержателя та заставодавця переданий у власнiсть заставодержателя за початковою цiною, якщо iнше не встановлено договором або законом. Якщо сума, одержана вiд реалiзацiї предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, вiн має право отримати суму, якої не вистачає, з iншого майна боржника в порядку черговостi.
Кредитний ризик може забезпечуватися страхуванням. У разi застосування страхування кредитного ризику банк має впевнитись у надiйностi страховика. Сума страхових зобов’язань, якi страховик може прийняти на себе, залежить вiд правового Статусу товариства, у формi якого створена страхова органiзацiя. Для бiльшої надiйностi вищезазначених видiв забезпечення кредиту може укладатися тристороння угода: банк – гарант (поручитель, страхова органiзацiя) – позичальник.
4. Динамiка кредитного процесу
першого методу
полягає в тому, що питання про надання позики вирiшується щоразу в iндивiдуальному порядку. Позика надається на певний строк у декiлька тижнiв, мiсяцiв чи рокiв i пов’язана з потребами позичальника в грошових коштах для фiнансування цiльової потреби. У загальному обсязi банкiвських кредитiв частка позик суб’єктам пiдприємницької дiяльностi перевищує 80 %, що свiдчить про їх значимiсть.
Другий метод
кредитування полягає в наданнi банком позичальнику кредиту в межах заздалегiдь визначеного лiмiту кредитування на певний перiод часу на покриття його потреби в короткострокових фондах фiнансування. Для банку вiдкрити кредитну лiнiю для позичальника означає взяти на себе певне позабалансове зобов’язання про надання грошових коштiв.
У сучасних умовах комерцiйнi банки переважно використовують метод iндивiдуального пiдходу до клiєнта при видачi кожної окремої позики, а метод вiдкриття кредитної лiнiї практикують у вiдносинах iз позичальниками, якi мають високий кредитний рейтинг.
Метод кредитування, який включає органiзацiйнi i технiчнi умови кредитування, обумовлює форму позичкового рахунка. Форма позичкового рахунка визначає режим функцiонування рахунка, тобто порядок документального оформлення операцiй щодо видачi i погашення кредиту та їх вiдображення в облiкових регiстрах. Для проведення операцiй iз кредитування банк може вiдкрити позичальнику простий позичковий рахунок, спецiальний позичковий рахунок i поточний рахунок iз правом на овердрафт.
Простий позичковий рахунок використовується в банкiвськiй практицi для вiдображення кредитних операцiй як при видачi разової позики на цiльову потребу, так i при наданнi позик траншами в межах кредитної лiнiї. Кожна позика може бути видана лише за наявностi документа, який мiстить дозвiл на її видачу. Погашення позики здiйснюється з поточного рахунка позичальника за його власнi кошти. Пiдприємству може бути вiдкрито декiлька простих позичкових рахункiв. Це залежить вiд кiлькостi видiв кредитiв, якi вiн отримує в банку.
Спецiальний позичковий рахунок застосовується, коли позичальник вiдчуває постiйну або сезонну потребу в запозиченнi коштiв. Рахунок вiдкривається на весь перiод кредитування на пiдставi дозволеного документа. Але для виконання операцiї з видачi позики спецiальний документ не потрiбен. Операцiї з видачi кредиту здiйснюються шляхом сплати грошово-розрахункових документiв безпосередньо iз спецiального позичкового рахунка. Кредит погашається або плановими платежами з поточного рахунка, або через використання строкового зобов’язання з умовними строками погашення. Застосування спецiального позичкового рахунка можливе також при кредитуваннi за кредитною лiнiєю.
надiйним клiєнтам. В угодi банк визначає максимальну суму овердрафта, або, iншими словами лiмiт за овердрафтом, мету позики, її тривалiсть, умови надання кредиту i порядок його погашення.
Потреба у банкiвському овердрафтi у прибуткових пiдприємств може виникнути через те, що вiн є додатковим джерелом фiнансування, яке дозволяє забезпечити безперервнiсть платiжного обiгу; овердрафт надається автоматично при вiдсутностi у пiдприємства коштiв на поточному рахунку шляхом здiйснення його платежiв.
Видача позики здiйснюється з окремого позичкового рахунка за овердрафтом шляхом сплати грошово-розрахункових документiв. На погашення заборгованостi за цим рахунком скеровуються всi суми, якi зарахованi на поточний рахунок пiдприємства. Таким чином, по сутi, цей рахунок функцiонує в режимi спец позичкового. Як правило, вiдсоткова ставка за овердрафтом фiксується вiдносно базової вiдсоткової ставки банку. У випадку перевищення встановленого максимального розмiру за овердрафтом банк стягує з клiєнта пiдвищений вiдсоток i комiсiйний збiр, розмiр якого обумовлюється в угодi.
Кредитнi взаємовiдносини регламентуються на пiдставi кредитних договорiв, що укладаються мiж кредитором i позичальником тiльки в письмовiй формi, якi визначають взаємнi зобов’язання та вiдповiдальнiсть сторiн i не можуть змiнюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторiн.
Кредитний договiр може бути укладений як шляхом складання одного документа, пiдписаного кредитором та позичальником, так i шляхом обмiну листами, телеграмами, телефонограмами, пiдписаними стороною, яка їх надсилає.
форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати вiдсоткiв за користування кредитом. Для отримання кредиту позичальник звертається в банк. У документах зазначається необхiдна сума кредиту, його мета, строки погашення та форми забезпечення. Якщо розрахунковий рахунок позичальника вiдкритий iншому банку, то вiн надає в банк установчi документи iз зазначенням юридичної адреси, картку iз зразками пiдписiв та вiдбитком печатки, завiрену банком та довiдку банку про залишки коштiв на рахунках i наявностi заборгованостi за позичками.
Розмiр вiдсоткової ставки за користування кредитом визначається у процесi переговорiв мiж банком та позичальником при укладеннi кредитного договору. Причому вiн неоднаковий не тiльки в рiзних банках, а й в одному i тому самому банку для рiзних позичальникiв.
При встановленнi розмiру вiдсоткової ставки враховують не тiльки фактори: розмiр базової вiдсоткової ставки, встановленої банком; вартiсть залучення кредитних ресурсiв на ринку позикових капiталiв; спiввiдношення попиту i пропозицiї на кредит; рiвень ризику притаманний даному кредиту; розмiр i строк погашення позики; рiвень витрат банку пов’язаних з оформленням кредиту та здiйсненням контролю за його погашенням.
Зi свого боку позичальник, здiйснюючи переговори про отримання кредиту, оцiнює, перш за все, розмiр прибутку, що може отримати вiд здiйснення комерцiйної угоди, при запропонованому банком рiвнi вiдсоткової ставки за кредит. Для цього вiн створює технiко-економiчне обґрунтування або бiзнес-план на здiйснення операцiї. Цi документи повиннi ретельно аналiзуватись банком.
У разi змiни облiкової ставки умови договору можуть переглядатися i змiнюватися тiльки на пiдставi взаємної згоди кредитора та позичальника.
Для кредитiв, що надаються в iноземнiй валютi, необхiдно враховувати також вiдсотковi ставки, якi дiють на мiжнародних ринках капiталiв.
Позичальник, що отримує одноразовий кредит на придбання товарiв чи на оплату товарно-матерiальних цiнностей у межах чинного законодавства за контрактами, угодами, надає в банк копiї цих контрактiв i угод та iн. документи, якi стосуються заходу, надходженнями вiд якого передбачається погашення кредиту.
- фiнансово-економiчна iнформацiя;
- матерiали про кредитоспроможнiсть позичальника.
Кредити надаються суб’єктам господарської дiяльностi у безготiвковiй формi, шляхом сплати платiжних документiв iз позичкового рахунка як у нацiональнiй, так i в iноземнiй валютi i порядку, визначеному чинним законодавством та нормативними актами НБУ.
Кредити в iноземнiй валютi надаються комерцiйними банками за умови мобiлiзацiї ними валютних ресурсiв на вiдповiдний строк. При цьому допускається часткове або повне конвертування кредитних коштiв у гривнi на мiжбанкiвському валютному ринку України.
Погашення кредиту i нарахованих за ним вiдсоткiв здiйснюється позичальником iз поточного чи валютного рахункiв.
Погашення заборгованостi за кредитом та вiдсоткiв за його користування здiйснюється у черговостi, яка встановлюється сторонами при укладеннi угоди про надання кредиту з врахуванням чинного законодавства.
Вiдстрочення погашення кредиту з пiдвищенням вiдсоткової ставки здiйснюються банком у виняткових випадках. Це вiдстрочення має бути оформлене додатковим договором мiж позичальником та банком, який є невiд’ємною частиною кредитного договору.
Банк здiйснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору. При цьому банк протягом усього строку дiї кредитного договору пiдтримує дiловi контакти з позичальником, що повинно бути передбачено кредитним договором.
договором.
У кредитних договорах передбачається вiдповiдальнiсть позичальника за використання не за цiльовим призначенням кредитiв у виглядi стягнення з позичальника штрафу в розмiрi не менше 25% вiд розмiру використаного не за призначенням кредиту у порядку, встановленому чинним законодавством.
порядку, а в разi неможливостi стягнення порушувати у судi справу про банкрутство.
5. Особливостi консорцiумного кредитування
З метою акумуляцiї кредитних ресурсiв як у нацiональнiй, так i в iноземнiй валютi для здiйснення кредитування програм iз значними обсягами, зменшення кредитних ризикiв, дотримання нормативного показника максимального розмiру ризику на одного позичальника комерцiйнi банки можуть об’єднуватися в консорцiуми.
банками на паритетних засадах. Консорцiуми на постiйнiй основi можуть створюватися для проведення операцiй на валютних ринках. При подальшому розвитку ринкових вiдносин банкiвськi консорцiуми можуть стати стабiльними об’єднаннями банкiв для спiльного виконання не тiльки кредитних операцiй, але й операцiй iз цiнними паперами на фондовому ринку.
лiквiдностi балансу банку.
Створення консорцiуму банкiв оформляється шляхом укладання вiдповiдного договору. Кiлькiсть учасникiв консорцiуму не обмежується.
Координує дiї учасникiв консорцiуму головний банк, який представляє iнтереси консорцiуму. За органiзацiю консорцiуму головний банк отримує спецiальну винагороду, крiм вiдсоткiв та комiсiйних, що покривають його безпосереднi витрати.
Банком-координатором, як правило, виступає банк, що обслуговує клiєнта. Кожний член консорцiуму автономно оцiнює ефективнiсть проекту.
Члени консорцiуму несуть солiдарну вiдповiдальнiсть перед позичальниками.
Основою правових взаємовiдносин членiв консорцiуму є зобов’язання, що виникають на пiдставi укладеного консорцiумного договору.
У договорi констатується факт створення консорцiуму, визначаються його учасники, мета, обов’язки, фiнансовi умови консорцiумної угоди, зобов’язання членiв консорцiуму щодо головного банку.
У договорi обов’язково передбачаються умови припинення дiї консорцiумної угоди. У консорцiумнiй угодi можуть брати участь не тiльки кiлька банкiв, але й кiлька позичальникiв. Консорцiумнi кредити ґрунтуються на тих самих принципах, що й iншi види банкiвських кредитiв.
Позичальник, який бажає отримати кредит у великому розмiрi, може самостiйно визначати банк. Як правило, головним банком визначається один iз великих банкiв з достатнiми пасивами, що має досвiд проведення кредитних операцiй.
Головний банк виконує такi функцiї посередника мiж позичальником та банками-учасниками:
- ведення переговорiв про умови кредитної угоди як з позичальником, так i з банками-учасниками;
- розробка та узгодження кредитної угоди;
- контроль за виконанням умов кредитної угоди мiж кредиторами i позичальником, а також за розподiлом прибутку та збиткiв;
- вивчення запропонованого до кредитування проекту та пов’язаного з проведенням цiєї операцiї ризиком;
- отримання вiд банкiв-учасникiв коштiв у розмiрi частки їх участi та надання їх позичальнику;
- розповсюдження мiж банками-учасниками фiнансових звiтiв iнформацiї позичальника.
Банкiвськi консорцiуми для запобiгання ризику неповернення кредитiв можуть не тiльки удосконалювати механiзм кредитування, але й вимагати вiд позичальника надання гарантiйних зобов’язань iнших банкiв.
Пiсля повного погашення кредиту, вiдсоткiв та iнших платежiв, що належать консорцiуму, вiн складає свої повноваження. У разi потреби, в подальшому спiльна дiяльнiсть банкiв-учасникiв може бути вiдмовлена.
Рiзновидом консорцiумного кредиту є паралельний кредит. При паралельному кредитуваннi в угодi беруть участь два або бiльше банкiв, якi самостiйно ведуть переговори з позичальниками.
Кожний банк може самостiйно надавати позичальнику визначену частку кредиту, дотримуючись загальних узгоджених з iншими банками-кредиторами, умов кредитування.
виду вимоги, строку та суми кредиту.
Лiтература:
3. Положення про кредитування / Ситник В. П., Кравець В. М. та iн. – Банк «Україна», 1998.
4. Шлапак О., Пушкарьов В., Карчева Г. Фiнансовий стан, тенденцiї та проблеми функцiонування i розвитку банкiв у 2002 роцi // Вiсник НБУ. – 2003. - №3. – С. 2 – 10.
| 
