в якiй протягом останнiх 5-7 рокiв мав стiйку тенденцiю до зростання.
Часто ефективнiсть кредитних угод, про яку ми можемо судити за показниками рентабельностi вкладень, рiвнем проблемних кредитiв у портфелi банку й iншими критерiями, залежить як вiд факторiв зовнiшнього середовища, так i вiд сукупностi методiв управлiння кредитним ризиком. Оскiльки впливу зовнiшнiх факторiв уникнути практично неможливо, першочерговим завданням банкiв повинна стати розробка системи методiв управлiння, адекватних потенцiйному кредитному ризику, з урахуванням внутрiшнiх можливостей.
У публiкацiях останнiх рокiв увага концентрується на прикладних аспектах управлiння кредитним ризиком. Теоретичної ж сторони питання практично не застосується. Однак теорiя управлiння ризиками вже зараз представляється набагато ширшою, нiж просто теорiя. Визнаючи її обмеженiсть, багато банкiвських фахiвцiв вважають, що вона, натомiсть, сприяє кiлькiсному вимiру ризикiв, визначенню ступеня їх iмовiрностi i прийняттю правильних рiшень.
Спираючись на загальноприйняте визначення поняття «управлiння ризиком», слiд зазначити, що управлiння банкiвським кредитним ризиком — це суворо формалiзований процес з чiткою послiдовнiстю етапiв, механiзмiв i методiв управлiння. Також заслуговує на увагу теза про те, що керувати ризиком — починати дiї, спрямованi на пiдтримку такого його рiвня, який вiдповiдає цiлям, прiоритетним у даний момент управлiння. Управлiння ризиком як процес мiстить у собi етапи планування стратегiї у сферi ризику, реалiзацiю стратегiчних орiєнтирiв банку за допомогою сукупностi тактичних методiв, iдентифiкацiю ризику, визначення й аналiз факторiв ризику, розробку i здiйснення заходiв, спрямованих на попередження, вимiр, оцiнку, прогнозування, зниження, запобiгання, мiнiмiзацiю наслiдки реалiзацiї ризику. Тому методи його оцiнки, вимiрювання i прогнозування є невiд'ємним елементом системи методiв управлiння кредитним ризиком банку, iншими словами, якщо процес управлiння мiстить у собi стадiю аналiзу кредитного ризику, методи його здiйснення логiчно вiднести до сукупностi методiв управлiння кредитним ризиком банку.
Пiд методом управлiння банкiвським кредитним ризиком розумiють сукупнiсть прийомiв i способiв впливу на керований об'єкт (кредитний ризик) для досягнення поставлених банком цiлей.
Можна видiлити три основнi цiлi управлiння банкiвським кредитним ризиком:
1. Попередження ризику. Дана мета досягається шляхом лiквiдацiї передумов виникнення кредитного ризику в майбутньому.
2. Пiдтримка ризику на визначеному рiвнi. Ця мета припускає дотримання банком вимог щодо рiвня ризику, що встановлюється центральним банком, а також визначається самим банком вiдповiдно до власної ризикової стратегiї.
3. Мiнiмiзацiя ризику при деяких заданих умовах, що охоплює комплекс заходiв прямого впливу на кредитний ризик.
Характеризуючи методи управлiння банкiвським кредитним ризиком, необхiдно розкрити їх спрямованiсть, змiст i органiзацiйну форму.
Спрямованiсть методiв управлiння орiєнтована на об'єкт управлiння — кредитний ризик у всiх його проявах. Специфiка прийомiв i способiв впливу на об'єкт управлiння складає змiст методiв управлiння кредитним ризиком. Органiзацiйна форма визначає характер впливу на ризикову ситуацiю. Це може бути прямий (безпосереднiй) i непрямий (створення вiдповiдних умов) вплив.
В економiчнiй лiтературi найчастiше говорять про чотири загальнi методи управлiння фiнансовим ризиком: запобiгання, зниження (мiнiмiзацiя), страхування, усунення. Стосовно управлiння кредитним ризиком комерцiйного банку досить добре вивченi такi методи регулювання ризику як диверсифiкацiя портфеля активiв, аналiз платоспроможностi позичальника, створення резервiв для покриття кредитного ризику, аналiз i пiдтримка оптимальної структури кредитного портфеля, вимога забезпеченостi позичок i їх цiльового використання.
дотепер не знайшла належного вiдображення в роботах учених-економiстiв.
У зв'язку з цим доцiльно заповнити даний пробiл у теорiї управлiння банкiвським кредитним ризиком, представивши методи управлiння кредитним ризиком, розкривши їх змiст i органiзацiйну форму.
Дослiдження причин виникнення кредитного ризику доводить, що адмiнiстративнi i персональнi причини його виникнення стають усе бiльш важливими. Традицiйно банки велику увагу придiляють конкретним iнструментам хеджування ризикiв, методам розрахунку лiмiтiв i контролю за ними, новим пiдходам у наглядi з боку центрального банку, розробцi систем внутрiшнього контролю. Рiдше розглядаються такi проблеми як органiзацiя управлiння кредитним ризиком у взаємозв'язку з управлiнням персоналом, Саме ця сфера кредитних вiдносин є об'єктом регулювання, що здiйснюється за допомогою методiв попередження банкiвського кредитного ризику.
Заходи щодо попередження чи профiлактики кредитного ризику зорiєнтованi в першу чергу на роботу з персоналом банку, а також на розвиток взаємин мiж кредитними фахiвцями i клiєнтами банку. За формою органiзацiї цi дiї вiдносяться до методiв непрямого впливу, що припускає створення спiвробiтникам бiльш сприятливих умов дiяльностi. Змiст методiв попередження банкiвського кредитного ризику складають такi заходи:
• оптимiзацiя трудових процесiв у частинi розгляду заявок, процедур оформлення необхiдних документiв, прийняття рiшень про кредити;
• постiйний розвиток персоналу;
• вивчення потенцiйного клiєнта;
• постiйний монiторинг клiєнта.
Здiйснення перерахованих попереджувальних дiй дозволяє значною мiрою усунути передумови виникнення кредитного ризику банкiвської установи.
Показники кредитного ризику банку (iндивiдуального i сукупного), отриманi в результатi аналiзу ризикової ситуацiї, є основою для застосування тих чи iнших методiв регулювання ризику. Оцiнку кредитного ризику розподiляють на два взаємодоповнюючих види: якiсну i кiлькiсну. Перша являє собою iдентифiкацiю всiх можливих факторiв кредитного ризику, а також стадiй кредитного процесу, при виконаннi яких ризик виникає, друга — вираження передбачуваних втрат у балах, цифрах, грошових одиницях.
Інодi якiсну i кiлькiсну оцiнки здiйснюють на основi аналiзу впливу зовнiшнiх i внутрiшнiх факторiв, коли визначається питома вага кожного фактора в їх сукупностi i ступiнь їх впливу на показник кредитного ризику. Хоча цей метод є досить працемiстким, його застосування приносить позитивнi результати.
Коли результати вимiрювання кредитного ризику не вiдповiдають прийнятному рiвню, суперечать обранiй ризиковiй стратегiї банку, створюючи реальну загрозу його платоспроможностi, найбiльш дiєвим методом управлiння вважається запобiгання кредитного ризику.
з клiєнтами, якi пiдтвердили свою надiйнiсть. Однак у бiльшостi випадкiв вiдхилення вiд ризику означає втрату можливостей одержання прибутку, котрий часто сполучений з потенцiйним ризиком.
Тому найбiльш широко застосовуються методи зниження (мiнiмiзацiї) кредитного ризику, змiст яких складають такi заходи:
• рацiоналiзацiя кредитiв;
• резервування коштiв на покриття можливих збиткiв по сумнiвних боргах;
• диверсифiкованiсть кредитiв;
• структурування кредитiв.
Рацiоналiзацiя кредитiв припускає встановлення лiмiтiв. Як вiдомо, певнi обмеження на кредитну дiяльнiсть банку накладають вимоги центрального банку, такi як максимальний ризик на одного чи групу пов'язаних позичальникiв, лiмiти кредитування акцiонерiв, керiвникiв та iн. Проте доцiльним для банкiвської кредитної установи є створення системи лiмiтiв кредитної дiяльностi, що встановлюються i змiнюються самим банком. До них можна вiднести лiмiти повноважень по прийняттю рiшень про видачу кредитiв, лiмiти кредитування одного позичальника, галузi, регiону, обмеження на видачу великих кредитiв у рамках вже iснуючих обмежень центрального банку.
що залишається в розпорядженнi банку, дозволяють оперативно переборювати тимчасовi складностi в його дiяльностi у випадку виникнення проблем з поверненням кредиту.
Ключовим iнструментом тактичного управлiння ризиком у сферi зниження кредитного ризику є методи диверсифiкацiї кредитiв. Вони припускають розподiл, з одного боку, позичок банку мiж широким колом клiєнтiв (населенням i суб'єктами, що господарюють, пiдприємствами рiзних форм власностi, з рiзних галузей, використання рiзних видiв забезпечення), а з iншого боку — вiдповiдальностi мiж учасниками угоди.
• страхування кредитного ризику за допомогою страхової органiзацiї;
• страхування кредитного ризику з використанням похiдних фiнансових iнструментiв. Страхування, чи передача ризику страхової органiзацiї, являє собою передачу ризику вiд одного суб'єкта управлiння (страхувальника) до iншого (страховика). Страхування кредитного ризику можливе також на фiнансовому ринку при укладеннi угод з використанням похiдних фiнансових iнструментiв (опцiонiв, свопiв та iн.).
Методи усунення кредитного ризику означають, що всю вiдповiдальнiсть за проект, що кредитується, банк залишає за собою. Ризик мiнiмiзують власними силами, роблячи ставку на професiоналiзм менеджерiв. З метою утримання кредитного ризику на визначеному рiвнi банк може скористатися такими заходами: припиненням на певний час дiяльностi у високоризикових галузях; пошуком нових секторiв кредитного ринку, проведенням робiт зi створення нових кредитних продуктiв; створенням невеликого структурного пiдроздiлу, завданням якого стане повернення проблемних кредитiв. Усунення ризику варто визнати економiчно доцiльним, якщо можливi збитки по кредитах можуть бути компенсованi за рахунок власних коштiв без збитку для фiнансового стану кредитора.
об'єкт — кредитний ризик. Вивчення цього питання виявило недостатнє застосування в практицi вiтчизняних банкiв окремих методiв управлiння (попередження, страхування, усунення ризику), що вiдносяться до методiв непрямого впливу. Безсумнiвно, що при виникненнi серйозних проблем з поверненням кредитiв переважного значення набувають методи прямого впливу. Проте застосування непрямих методiв, основу яких складають методи попередження ризику, дозволяє значною мiрою лiквiдувати передумови виникнення в банку подiбних ситуацiй кредитного ризику.
| 
