Полтавська обласна гравiметрична обсерваторiя
Мiнiстерство освiти i науки, молодi та спорту України
Полтавський нацiональний педагогiчний унiверситет iменi В. Г. Короленка
Пiдготувала магiстранта
фiзико-математичного факультету
Прудка І. І.
Полтава-2011
Полтавщина недаремно займає одне з провiдних мiсць у свiтi по кiлькостi знаменитих людей, якi увiйшли у свiтову скарбницю. Також Полтава славиться створенням Полтавської обласної гравiметричної обсерваторiї очолюваної членом Української Академiї наук О. Я. Орловим та депутатом Верховної ради УРСР, Заслуженим дiячем науки З. М. Аксентьєвою.
Отже, звернемося до iсторiї створення Полтавської обласної гравiметричної обсерваторiї.
Обсерваторiя знаходиться на пiвнiчнiй околицi Полтави, де натиск мiста зупинено заповiдним полем Полтавського бою.
«Було досить вагоме мiркування на користь того, щоб органiзувати гравiметричнi спостереження саме в Полтавi. Справа в тому, що про твердiсть землi i про ступiнь її пiддатливостi можна судити не лише з мiсячно-сонячних змiн сили тяжiння, але також i по тому перiоду, з яким змiнюється широта мiсця. Полтава була особливо зручною для широтних спостережень, оскiльки на її паралелi в зенiтi кульмiнували двi яскравi зенiтнi зiрки: альфа Персея i ен Великої Ведмедицi, доступнi для спостереження вдень i вночi, з допомогою телескопа. Таким чином, в Полтавi було легко i зручно об’єднати два види спостережень: широтнi i гравiметричнi, якi взаємно доповнювали одне одного.» так писав у свiй час О. Я. Орлов про причини вибору мiсця для нової обсерваторiї.
Обсерваторiя заснована в 1926 роцi вiдомим ученим в галузi астрономiї i геофiзики,членом Української академiї наук з 1919 року, членом-кореспондентом АН СРСР з 1927 року, членом АН СРСР з 1939 року, академiком Олександром Яковичем Орловим (1880-1954). З 1964 року вона є фiлiалом Інституту геофiзики iменi С. І. Суботiна Нацiональної академiї наук України. У назвi «гравiметрична» вiдображено один з головних напрямкiв наукових дослiджень обсерваторiї – вивчення сили тяжiння. На час заснування обсерваторiї серед спецiалiстiв уже панувала думка, що гравiметричнi дослiдження можуть стати ефективним засобом розвiдки корисних копалин.
Перше завдання
, яке було поставлене засновником обсерваторiї перед колективом, полягло у створеннi гравiметричної карти України
.
Для створення гравiметричної карти України перш за все необхiдно одержати еталонне значення прискорення g для Полтавської обсерваторiї. З цiєю метою тут було визначено силу тяжiння вiдносно гравiметричних пунктiв СРСР, якi ранiше були порiвнянi з пунктом у Потсдамi (Нiмеччина) – центром європейських гравiметричних вимiрювань.
До 1938 року невеликий на той час колектив Полтавської обсерваторiї виконав величезний обсяг робiт з гравiметричної зйомки України. У результатi численних експедицiй, якi проводилися в цей перiод, прискорення сили тяжiння були визначенi майже в 500 пунктах на площi, що перевищувала 600 тис. км. кв.. Гравiметрична карта України була створена i передана геологiчним органiзацiям для практичного використання i подальшої деталiзацiї.
Землi та глобальна система визначення мiсцеположення (ГВСМ). Цi методи забезпечують точнiсть на кiлька порядкiв вищу, нiж оптичнi телескопи та астролябiї.
З 1994 року на спостережнiй базi обсерваторiї у селi Степанiвка почала функцiонувати в експериментальному режимi станцiя ЛД-2к для лазерної локацiї штучних супутникiв Землi. Зараз проводиться модернiзацiя цього лазерного далекомiра.
Для реалiзацiї ГСВМ в обсерваторiї створена мережа з чотирьох спостережних пунктiв. У жовтнi 1999 року на цих пунктах Головне управлiння геодезiї, картографiї та кадастру України здiйснило першу кампанiю з високоточного визначення їхнiх координат. Це дозволить включити данi пункти до ГВСМ – мереж державного та мiжнародного рiвнiв, прив’язати астрономiчнi iнструменти обсерваторiї до вiдповiдних систем координат.
В обсерваторiї розроблено концепцiю комплексних астрономiчних, геодезичних та геофiзичних спостережень в одному пунктi для дослiджень з геодинамiки. Згiдно з нею на спостережнiй базi в селi Степанiвка створюється комплексна станцiя, де планується проводити спостереження лазерно-локацiйнi, астрономiчнi, гравiметричнi, нахиломiрнi, висотомiрнi та ГСВМ.
Радiоастрономiчнi спостереження в Полтавськiй гравiметричнiй обсерваторiї стали можливими пiсля спорудження у 1991 роцi в селi Степанiвка пiд Полтавою радiотелескопу УРАН-2 (Український Радiоiнтерферометр Академiї Наук). За досягнення у роботi по створенню радiотелескопа УРАН-2 працiвники Полтавської обсерваторiї В. Г. Булацен i А. І. Юраженко удостоєнi Державної премiї України в галузi науки i технiки.
У свою чергу, радiотелескоп УРАН-2 є складовою частиною радiоiнтерферометричного комплексу з наддовгою базою, який складається з 5 антенних систем: УТР-2 (с. Волохiн Яр поблизу Харкова, Радiоастрономiчний iнститут НАН України), УрАН-1 (м. Змiїв Харкiвської областi, радiоастрономiчний iнститут НАН України), УРАН-3 (м. Шацьк Волинської областi, Фiзико-механiчний iнститут НАНУ), УРАН-4 (поблизу Одеси Радiоастрономiчний iнститут НАНУ). За розмiрами антена УРАН-2 посiдає друге мiсце в свiтi пiсля українського декаметрового телескопа УТР-2.
На початку 2001 року введена в дiю i друга черга цього радiотелескопа. Тепер за своїми технiчними параметрами в iнтерферометричному режимi вона має значну роздiльну кутову здатнiсть та високу чутливiсть. З 2001 року обсерваторiя веде регулярнiGPS-спостереження в рамках мiжнародної мережi таких спостережень.
За роки свого iснування Полтавська обласна гравiметрична обсерваторiя зробила вагомий внесок у розвиток науки про Землю, у вирiшення потреб народного господарства країни.
Основнi напрями наукової дiяльностi Полтавської гравiметричної обсерваторiї на майбутнє:
2) Вивчення динамiки земної кори та сили тяжiння на соновi геодезичних та геофiзичних спостережень;
3) Геофiзичнi дослiдження з проблеми прогнозу землетрусiв;
4) Вивчення джерел космiчного радiовипромiнювання у декаметровому дiапазонi радiохвиль.
гравiметрична обсерваторiя радiотелескоп тяжiння
Петербурзького унiверситету.
Пiсля цього по закiнченню курсу навчання у 1902 роцi, вiн був залишений при унiверситетi i на три роки поїхав за кордон для пiдготовки до професорського звання.
Спочатку молодий вчений залишився в м. Парижi, щоб послухати лекцiї в Сорбонi, потiм переїхав до мiста Лунд (Швецiя), де займався небесною механiкою пiд керiвництвом професора Шарльє, i закiнчив свою закордонну подорож у Геттингенському унiверситету, где працював по сейсмологiї у професора Вiхерта.
Повернувшись на батькiвщину, О. Я. Орлов активно брав участь в науковiй i органiзацiйнiй дiяльностi, йому доручають керiвництво Юр’ївською обсерваторiєю, де у 1907 роцi вiн провiв серiю спостережень на зенiт-телескопi в Пулковськiй обсерваторiї. Цi спостереження виявились корисними для Орлова, коли вiн пiзнiше почав працювати по аналiзу широтних спостережень.
Із Пулковської обсерваторiї О. Я. Орлов повернувся в м. Юр’їв, де з 1 сiчня 1909 року йому було доручено заклад сейсмiчної станцiї i читання лекцiй. На з’їздi в м. Манчестерi, де вiн виступив з доповiддю про спостереження деформацiї земної кулi i був обраний членом мiжнародної комiсiї, перевiряючи працi з цiєї проблеми.
У 1909 роцi Орлов почав займатися вивченням комет i присвятив цьому питанню 7 нарисiв. Невдовзi в Орлова виникла iдея про можливостi застосування маятникiв Цельнера-Репсольда без затухання (для запису сейсмiчних затухань) для вивчення приливних коливань прямовисної лiнiї, що i дала Орлову можливiсть провести зразковi по своїй точнiй роботi ряди спостережень, утворюючи, за оцiнкою Зiнаїди Миколаївни Аксентєвої. Епоху в iсторiї проблеми земних припливiв. Цi спостереження лягли в основу магiстерської дисертацiї Орлова, яку вiн захистив у 1910 роцi. Наступного року вчений бере участь в Мiжнародному манчестерському сейсмологiчному з’їздi, де була вiдмiчена важливiсть виникнення придатної станцiї Сибiру. Найбiльш мiсцем для цього виявилося мiсто Томськ, де пiд керiвництвом О. Я. орлова у 1911 роцi було почато, а до початку 1912 року закiнчено роботи по будiвництву
станцiї по спостереженням приливних змiн сили тяжiння.
В груднi 1912 року Орлова призначили професором i директором астрономiчної обсерваторiї Новоросiйського унiверситету в Одесi, де вчений спостерiгає за обробкою i гармонiйним аналiзом юр’ївських, томських i потсдамських спостережень над мiсячно-сонячними деформацiями Землi, що i лягло в основу його докторської дисертацiї, захист якої вiдбувся в 1915 роцi.
Постiйно на перше мiсце в наукових працях Орлова проявляється всебiчне вивчення руху полюсiв Землi.
На Харкiвському з’їздi Орлов висунув iдею про створення гравiметричної обсерваторiї в мiстi Полтава, яку заснували у 1926 роцi.
У 1934-1938 роках вiн працював у Державному астрономiчному iнститутi iменi П. К. Штернберга i в Геодезичному iнститутi в Москвi, пiсля чого знову очолив Полтавську гравiметричну обсерваторiю АН УРСР i в 1939 роцi був обраний Дiйсним членом (академiком) цiєї академiї.
Роботу Полтавськiй обсерваторiї довелося перервати у 1941 роцi, коли фронт близько пiдiйшов до мiста. Обсерваторiя була перенесена до Іркутська, де змогла продовжувати далi свою роботу на базi Іркутського унiверситету iменi А. А. Жданова.
О. Я. Орлов приїхав у Полтаву одразу пiсля визволення мiста вiд загарбникiв i почав вiдновлювати обсерваторiю. В лютому 1944 роцi працiвники обсерваторiї вiдновили роботу обсерваторiї в Полтавi.
Продовжуючи керувати Полтавською обсерваторiєю АН УРСР, Орлов у першi роки пiсля вiйни приступив до органiзацiї другого великого академiчного наукового закладу – Головної астрономiчної обсерваторiї.
посади директора Головної астрономiчної обсерваторiї АН УРСР, однак в 1950 роцi за проханням президiума знову повертається на цю посаду. Проте наступного року погане самопочуття змусило його назавжди вiдмовитися вiд адмiнiстративної дiяльностi.
Орлов продовжував допомагати своїм учням, якi працювали у Полтавi, Києвi та iнших наукових центрах України. З попередньою енергiєю вiн займався i питаннями органiзацiї праць по вивченню руху полюсiв, усього за мiсяць до смертi вiн головував у Москвi на зборах по цьому питанню. Серцевий напад, за яким прийшла смерть, настиг його, коли вiн закiнчував статтю про рух полюса. Олександр Якович Орлов помер 25 сiчня 1954 року в Києвi.
Повний список праць Орлова включає 140 монографiй, статей i коротких повiдомлень. В своїх наукових працях вiн займався двома темами: спостереження приливних коливань прямовисної лiнiї та рух полюсiв.
Аксентьєва Зiнаїда Миколаївна – другий директор Полтавської гравiметричної обсерваторiї
25 липня 1900 року в мiстi Одеса на станцiї Одеса-Товарна, в родинi залiзничного фельдшера, народилася Зiнаїда Миколаївна Аксентьєва. У 1907 роцi родина складалася з батькiв i шести дiтей. Батьки намагалися дати своїм дiтям добру освiту. З 1909 по 1916 рiк Зiнаїда навчалася у приватнiй жiночiй гiмназiї, яку закiнчила з вiдзнакою. А в 1917 роцi закiнчила восьмий допомiжний клас з правами чоловiчих гiмназiй i вступила до Новоросiйського унiверситету вмiстi Одеса на математичне вiддiлення фiзико-математичного факультету. В цьому унiверситетi був створений iнститут народної освiти, який Аксентьєва закiнчила у 1924 роцi. З 14 рокiв Зiнаїда Миколаївна почала працювати: давала приватнi уроки, як репетитор.
У 1926 роцi Аксентьєву запросили до Полтави на роботу в гравiметричну обсерваторiю. Тут вона розпочала свою дiяльнiсть на посадi спостерiгача-обчислювача. Згодом обiймала посаду астронома-метеоролога, старшого наукового заступника директора з питань наукової роботи.
Брала участь у створеннi гравiметричної карти України. У 30-х роках Зiнаїда Миколаївна розпочала регулярнi спостереження за приливними нахилами земної поверхнi в Полтавi з метою вивчення пружних властивостей земної кори.
1934 року Аксентьєва разом з провiдними спецiалiстами обсерваторiї вимушена була залишити Полтаву i переїхати в Пiдмосков’я, рятуючись вiд кадебiстiв. У цей перiод Зiнаїда Миколаївна проводила дослiдження припливiв у атмосферi з мето вивчення змiн стану атмосфери i магнiтного поля Землi.
Повернулась у Полтаву в 1939 роцi. 8 сiчня 1943 року Аксентьєва захистила дисертацiю на ступiнь кандидата фiзико-математичних наук при Іркутському державному унiверситетi. В лютому того ж року була затверджена старшим науковим спiвробiтником Президiї АН СРСР.
15 лютого 1944 року Аксентьєва повернулася до обсерваторiї пiсля визволення Полтави вiд фашистiв.
24 грудня 1944 року Зiнаїда Миколаївна захистила дисертацiю на звання доктора фiзико-математичних наук в Московському геофiзичному iнститутi АН УРСР на тему: «Визначення слабих припливiв».
12 листопада 1949 року Аксентьєва затверджена в науковому ступенi доктора фiзико-математичних наук ВАК УРСР. В жовтнi 1951 року Зiнаїда Миколаївна обрана членом-кореспондентом АН УРСР i призначена директором Полтавської гравiметричної обсерваторiї.
Аксентьєва була обрана депутатом Полтавської обласної ради.
Зiнаїда Миколаївна мiряла про перетворення в 1975 оцi Полтавської гравiметричної обсерваторiї в спецiальний iнститут астрономiї, геодезiї i геофiзики в складi АН УРСР. Ймовiрно, що так би воно й сталося, але 8 квiтня 1969 року смерть не застала її прямо на роботi. Поховали Аксентьєву на центральному кладовищi мiста Полтави.
Свiтова наукова громадськiсть достойно вшанувала i увiковiчила добре iм’я нашої землячки в назвi одного iз кратерiв Венери. Його назвали «Аксентьєва».
Гулак Ю. К. народився 11 червня 1927 року в с. Перекопiвцi Роменського району Сумської областi ( до 1925 року Полтавської губернiї). Батько, Костянтин Дмитрович, працював у школах Роменського i Лохвицького районiв директором. Мати, Марiя Олександрiвна (дiвоче прiзвище Яновська, походить iз сiм’ї Гоголiв-Яновських), працювала учителем молодших класiв. У 1935 роцi батька призначили директором школи №1 м. Ромни, дружина вчителює в цiй же школi. Сина ж батьки вiддали навчатися до СШ №2, щоб нiхто, не дай Боже, не завищував оцiнки.
У червнi 1941 року Юрiй закiнчує 7 клас, а у вереснi родина евакуюється у Новокалитвянський район Воронезької областi, де батька призначили директором мiсцевої школи, а потiм Новокалитвянського райвно. Юрiй ти часом закiнчив курси трактористiв, писав вiршi, керував дитячим драматичним гуртком при районному клубi, мрiяв стати артистом.
На початку 1942 року Юрiй Гулак познайомився з Андрiєм Малишком, який вчився разом з Гулаком-старшим в iнститутi соцвиховання. Малишко переконував Юрiя стати письменником, проте в тi часи людям було не до поезiї.
Потiм родина Гулакiв мусила переїхати у с. Благодатне Саратовської областi. Незабаром батька забрали на вiйськову службу, а мати працює в дитбудинку для дiтей, евакуйованих з Москви. Зимували тяжко. І тiльки восени Гулак повертається на Україну. Школу Юрiй закiнчив у Перекопiвцi.
У 1945 роцi Юрiй Костянтинович вступив на фiзичний факультет Київського унiверситету. Юрiй спочатку не вiдвiдував астрономiю, але пiсля вiзиту на лекцiї Богородського Гулак вирiшив, що стане астрофiзиком. Дипломною роботою, навчанням в аспiрантурi керував все той же Олександр Федорович Богородський. У сiчнi 1953 року iснувала загроза виключення iз партiї та аспiрантури Гулака через його iдеологiчнi погляди. Але смерть диктатора врятувала юного науковця.
Дружину Юрiй знайшов у Диканьцi. Раїса була студенткою Харкiвського унiверситету, вивчала англiйську мову. Одружилися, скоро в них народився син. Переїхали до Сум. У педiнститутi Юрiй Костянтинович працював завкафедрою, деканом фiзико-математичного факультету. Кандидатську дисертацiю захистив у 1958 роцi. У 1962 роцi одержує вчене звання доцента. У 1966 роцi призначений заступником ректора по навчальнiй роботi Полтавського педагогiчного iнституту. На цiй посадi працював до 1970 року, з 1978 по 1982 рiк – завiдувачем кафедрою фiзики.
i опублiкований пiдручник «Астрономiя» для фiзико-математичних факультетiв педiнститутiв (вперше українською мовою, який отримав два видання), а також посiбник для вчителiв «Фiзика космосу». Проводив активну науково-популяризаторську роботу серед населення.
Лише з 1991 по 1999 рiк Гулак стає науковим працiвником – старшим науковим спiвробiтником Полтавської Гравiметричної Обсерваторiї НАУ, сумiщаючи ц роботу з викладацькою.
центр у Кембриджi внiс його до перелiку Лiдерiв наукового прогресу. Зацiкавилися роботами полтавця i росiйськi науковцi з Інституту iменi В. Вернадського Сибiрського вiддiлення Росiйської АН, Головної астрономiчної обсерваторiї.
Лiтература
Баймак А. А. Минуле, сучасне i майбутнє Полтавської гравiметричної обсерваторiї / А. А. Баймак, О. В. Кива, С. І. Маюрнiков, Д. В. Нiкiтiн. – Полтава, 2003. – 39 с.
| 
