Сьогоднi важко уявити собi науку без армiї роботiв, що збирають iнформацiю в важкодоступних для людини мiсцях. А почалося все з метеорологiї, з куль-зондiв. Цi невеликi аеростати з самопишущим приладом-метеорографом, вперше запропонованi Д.І. Менделєєвим, запускалися в Росiї з 1896 року. І з того часу росiйська метеорологiя постiйно займає перше мiсце в свiтi з дослiджень атмосфери за допомогою лiтальних засобiв. Другий перiод розвитку цiєї галузi науки почався в СРСР з винаходу професором А. П. Молчановим радiозонда, який поклав початок всiєї сучасної телеметричної технiцi. Передача отриманих наукових даних на Землю по радiо рiзко збiльшила ефективнiсть дослiджень. Але радiозонди могли пiднiматися лише на висоту 40 км, далi метеорологи могли сподiватися тiльки на ракети.
Першi ж запуски приладiв для дослiджень атмосфери на велику висоту за допомогою потужних геофiзичних ракет принесли науцi найцiннiшi данi. Але через велику вартiсть та складнощi пiдготовки до старту цi ракети запускалися всього кiлька разiв на рiк. А метеорологам було необхiдно отримувати регулярнi вiдомостi про динамiку процесiв, що у верхнiх шарах атмосфери. Для цього була потрiбна дешева, надiйна, проста в експлуатацiї ракета порiвняно невеликої вантажопiдйомностi. І ось до восени 1951 року промисловi пiдприємства країни за технiчним завданням Центральної аерологiчної обсерваторiї (ЦАО) Гiдрометеорологiчної служби СРСР вперше в свiтi створили спецiальну метеорологiчну ракету МР-1. Її застосування вiдкрило третiй перiод висотних метеорологiчних дослiджень.
МР-1 представляла собою некеровану рiдинну ракету нормальної схеми з аеродинамiчним стабiлiзатором. Її РРД з витiснювальний системою подачi працював на азотної кислоти i гасi. Пуск проводився по траєкторiї, близькiй до вертикалi, з стацiонарної стартовою вишки. Для збiльшення швидкостi виходу з неї на ракетi встановлювався стартовий прискорювач, який представляв собою зв'язку з декiлькох порохових ракетних двигунiв. Запуск прискорювача i РРД проводився одночасно.
Будь-яка ракета має деяку асиметрiю у зовнiшнiх обводах, у розподiлi мас та додатку тяги двигуна, яка змушує її вiдхилятися вiд заданої траєкторiї. Щоб зменшити це вiдхилення, не застосовуючи дорогої системи управлiння, метеорологiчним ракетам при пуску надається обертання навколо поздовжньої осi. Це забезпечується спiральної закруткою напрямних стартовою установки.
У головнiй частинi МР-1 встановлювався стандартний набiр ракетної метеорологiчної апаратури, розробленої i виготовленої фахiвцями ЦАО. У шпилi ракети i верхньому вiдсiку її головної частини розташовувалися рiзноманiтнi манометри, термометри та iншi вимiрювальнi прилади, а також комутатор, по черзi пiдключати їх до радiопередавача. У середньому вiдсiку - передавач i чотири фотоапарата, працювали синхронно. Їхнi осi об'єктивiв були спрямованi вниз мiж площинами стабiлiзацiї ракети. Одержувала в польотi серiя знiмкiв давала можливiсть визначити положення головної частини в просторi. У нижньому вiдсiку укладався парашут головної частини, що забезпечував швидкiсть приземлення приладiв до 7 м / с.
Вимiрювання велися як на пiдйомi так i на спуску. Вiддiлень Головного частини та введення парашутiв вироблялося пiсля припинення роботи двигуна по командi вiд реле часу на висотi близько 70 км. Корпус ракети спускався на своєму парашутi i так само, як головна частина, мiг використовуватися знову. За спускаються частинами ракети велися кiнотеодолiтние спостереження, за якими визначалася сила вiтру.
дало значний поштовх розвитку висотної метеорологiї, що, у свою чергу, поставило перед фахiвцями завдання забезпечити вчених ще бiльш дешевими i простими в експлуатацiї ракетами.
Успiшне вирiшення в СРСР проблеми розробки потужних i легких твердопаливних ракетних двигунiв дозволило створити до початку Мiжнародного геофiзичного року мобiльний двоступеневу метеорологiчну ракету МР-100 (М-100). Вона вiдрiзнялася вiд МР-1 вдвiчi меншим стартовою вагою, можливiстю тривалого зберiгання в спорядженому станi i здатнiстю працювати в будь-яких клiматичних умовах, включаючи арктичнi та антарктичнi. Корпус ракети був розрахований на одноразове використання i не рятувався. Істотно була вдосконалена i наукова апаратура. За допомогою МР-100 на таких же висотах - до 100 км - можна було робити все тi ж вимiрювання, що i з допомогою МР-1, i, крiм того, вести дослiдження магнiтних бур, полярних сяйв, iнтенсивностi потоку електронiв. Спростила стартова установка дозволила здiйснювати пуски МР-100 не тiльки з наземних ракетних станцiй, але i з науково-дослiдних суден АН СРСР. Вперше морськi пуски були здiйсненi з борту дiзельелектрохода "Об" в 1957 роцi на рiзних широтах, у тому числi бiля берегiв Антарктиди.
Метеорологiчнi супутники Радянського Союзу та iнших країн
У СРСР один iз супутникiв серiї «Космос» є метеорологiчним супутником з висотою орбiти 900 км, нахилом орбiти до екватору 81,3 °. В останнi десять рокiв експлуатацiйним метеорологiчним космiчним апаратом в СРСР став супутник «Метеор». Два або три супутника цiєї серiї знаходяться на орбiтi одночасно. Супутники «Метеор» збирають iнформацiю про стан атмосфери, тепловому випромiнюваннi Землi, потоках заряджених частинок. Метеоданi з борту супутникiв можуть безпосередньо брати бiльше п'ятдесяти метеостанцiй на територiї СРСР. Корисний вантаж супутника в основному складається з оптико-механiчного телевiзiйного обладнання, що працює у видимiй областi спектра. Крiм того, є скануюча iнфрачервона апаратура для отримання даних про змiст вологи в атмосферi i вертикальному профiлi температур. Попередження про раптовi змiни погоди по об'єднаним даними з метеорологiчних радiолокацiйних станцiй i супутникiв передаються по радiо з Москви, Ленiнграда та iнших центрiв, а спецiальна служба повiдомляє цю iнформацiю на судна та лiтаки.
Радянськi метеорологiчнi супутники «Метеор» почали функцiонувати в рамках програми експериментiв серiї «Космос». Такими були супутники «Космос-44, -58, -100, -118, -122 i -144».
Супутник «Космос-122», запущений в червнi 1966 р., має двi системи орiєнтацiї. Одна система забезпечує орiєнтацiю цилiндричного центрального тiла з встановленими на ньому телевiзiйними камерами та iнфрачервоними датчиками по вертикалi до Землi, iнша постiйно орiєнтує двi великi панелi сонячних батарей на Сонце, щоб виробляти максимальну електроенергiю для живлення бортових систем. Конструктивно система орiєнтацiї супутника була виконана як тривiсна Маховиковим система.
Запуск супутника «Космос-156» передував розгортання нацiональної системи розподiлу метеоданих. «Метеор-1" був запущений 26 березня 1969на орбiту з висотами перигея 644 км i апогею 713 км i нахилом орбiти до екватору 81,2°.
сторонi Землi, супутники одержують зображення за допомогою iнфрачервоних датчикiв, що реагують на теплове випромiнювання поверхнi Землi, океанiв i хмар.
Типовим супутником цього сiмейства є «Метеор-2-04", запущений 1 березня 1979 на орбiту з висотами 839 X 897 км i нахилом орбiти до екватору 81,22°. Зазвичай на орбiтi знаходяться три супутника на кутовiй вiдстанi 90-180°, якi проходять над певним районом з iнтервалами 6 i 12 ч. Супутники накопичують iнформацiю i передають її на наземнi станцiї по командi.
Приймальнi центри Гiдрометеорологiчної служби СРСР забезпечують максимально можливе поширення метеорологiчної iнформацiї. Основнi центри розташованi в Москвi, Новосибiрську i Хабаровську.
важливе значення для передбачення сходу снiгових лавин з гiр i для планування систем iригацiї у вiддалених районах. Вона продемонструвала великi переваги при прокладцi маршрутiв суден поза районiв бур, штормових морiв, сильних вiтрiв i скупчень льоду, що дало економiчний ефект, оцiнюваний мiльйонами рублiв.
Подальша мiнiатюризацiя метеорологiчної апаратури дозволила створити на основi другого ступеня МР-100 дуже простi малi метеорологiчнi ракети ММР-05, ММР-06 i ММР-08 для масового застосування з метою отримання синоптичної iнформацiї. Вони запускалися з мобiльних наземних i суднових установок на висоти в 50, 60 i 80 км вiдповiдно.
Хоча створення метеорологiчних супутникiв вiдкрило принципово новий перiод у розвитку метеорологiї, ракетнi дослiдження не втрачають свого значення i приймають все бiльш широкого розмаху. Так, наприклад, протягом середнього по їх iнтенсивностi 1976 року в вiдповiдно до каталогу Свiтового центру даних було запущено 518 радянських i 119 зарубiжних метеорологiчних ракет. Отриманi за їх допомогою данi по вертикальному розрiзу атмосфери, iстотно доповнюючи супутникову метеорологiчну iнформацiю, стали невiд'ємним елементом вихiдних даних для прогнозування погоди.
В даний час "на озброєннi" метеорологiв стоять удосконаленi дослiдницькi ракети ММР-06М, М-130, М-100Б i найпотужнiша з них МР-12, що пiднiмає 150 кг наукової апаратури на висоту 180 км. Крiм того, отримали широке застосування i ракети, здатнi впливати на метеорологiчнi умови такi, як ракета "Хмара", що ефективно захищає сiльськогосподарськi угiддя вiд граду. З їх створенням радянська технiка наближається до того передбаченого академiком С. П. Корольовим часу, коли "будуть розробленi методи активного впливу на клiматичнi умови".
Метеорологiчнi ракети МР-1 ІР-100 ММР-06
Стартова маса, кг 915 480 135
Маса корисного вантажу, кг 1972 50 12
Дiаметр корпусу, мм 430 250 200
Розрахункова висота польоту, км 100 100 60
"Союз-2» доставить апарат «Метеор-М1» - перший за 10 рокiв росiйський метеорологiчний супутник!
Історiя запускiв вiтчизняних метеорологiчних супутникiв розпочалася трохи бiльше пiвстолiття тому, коли на третьому радянському ШСЗ, запущеному 15 травня 1958р., Була встановлена перша спецiальна наукова апаратура для дослiдження високих шарiв атмосфери Землi. Супутникове апаратура дозволила, поряд з визначенням характеристик верхньої атмосфери iз гальмування супутника i по дифузiї парiв натрiю, здiйснити безпосереднє вимiрювання тиску i щiльностi на рiзних висотах.
25 червня 1966р. вперше був запущений метеорологiчний супутник («Космос-122»). Одним iз завдань супутника було випробування метеорологiчної апаратури, призначеної для отримання зображення хмарностi, снiжного покриву i крижаних полiв на освiтленiй та тiньової сторони Землi, а також для вимiрювання потоку йде радiацiї, вiдбитої й випромененої системою Земля - атмосфера.
Вiтчизняна метеорологiчна система була створена в результатi виведення на орбiту супутникiв «Космос-144» i «Космос-156». Ця система отримала назву «Метеор». Пiзнiше до складу цiєї системи увiйшли супутники серiї «Космос-184», «Космос-206» i «Космос-226».
були запущенi на орбiту з середньою висотою близько 630 км, а наступнi - на орбiту з середньою висотою близько 900 км. Збiльшення висоти польоту супутника сприяло розширенню смуги огляду для всiх видiв супутникової апаратури.
На супутнику «Метеор-8» була випробувана спектрометричних апаратура для визначення вертикального профiлю температури в атмосферi. На «Метеорi-10» успiшно проведено випробування телевiзiйної апаратури, яка працює в режимi безпосередньої передачi на спрощенi автономнi пункти прийому.
"Метеор" перестав працювати ще в 2004-му. І пiсля багаторiчної перерви у нашої країни знову є власний розвiдник погоди. Детальнiше про це - генеральний директор, генеральний конструктор НВП ВНІІЕМ Леонiд Макрiденко: "Кожна країна повинна мати свою гiдрометеорологiчну систему. Її має Європа, її має США, має Китай. На жаль, у Росiї були важкi часи, i наша гiдрометеорологiчна система була зруйнована ".
однiєю з найавторитетнiших в областi метеорологiчних дослiджень держав!
Запущений новий "Метеор" нової Росiї є всепогодним розвiдником, що не має аналогiв у свiтi як в конструктивнiй, так i в апаратнiй частинi. Вiн створений з урахуванням особливостей географiчних i клiматичних умов нашої країни, особливо, її пiвнiчних широт, включаючи Арктику на замовлення Росгiдромету в рамках Федеральної космiчної програми Росiї на 2006-2015 роки в НВО "Всеросiйський науково-дослiдний iнститут електромеханiки" спiльно з заводом iменi Іосиф'яна.
"У ньому прилади, в першу чергу, - тi, якi ранiше давали зображення, тепер будуть давати глобальнi вимiрювання спектральних характеристик хмарностi, земної поверхнi, морської поверхнi, в рiзних областях спектру з хорошим дозволом", - Пояснює головний конструктор космiчних апаратiв НПП ВНІІЕМ Юрiй Трофiмов. Іншими словами, запущений супутник призначений для оперативного уточнення прогнозiв погоди, контролю радiацiйної обстановки i озонового шару, а також для монiторингу морської поверхнi, включаючи льодову обстановку, для забезпечення судноплавства в полярних районах.
У момент пiдготовки, перед стартом на "Метеорi" ще раз перевiрили всi системи, у тому числi й унiкальну 13-метрову антену - пролiтаючи над чужими територiями, вона не дiятиме i тiльки над Пiвнiчною пiвкулею буде передавати найважливiшi данi на Землю.
На супутнику такого типу вперше встановили новiтнiй локатор бокового огляду. Тепер огляд планети буде цiлодобовим i всепогодним. "Апаратура дуже тонка, - вiдзначає механiк складального цеху Вiктор Добринiн. - Вона серйозна, коштує дуже великих грошей, тому з нею треба поводитися дуже акуратно ".
"Метеора", а до 2015-го це буде вже цiла група з шести апаратiв (хоча за iншими даними - з 3-х). Роботи над другим апаратом ведуться вже зараз.
| 
