Астероїди i метеорити
Назва реферату
: Астероїди i метеорити
Роздiл
: Астрономiя, авiацiя, космонавтика
Нерiдко у щiльнi шари атмосфери потрапляє з космосу великi твердi частинки, якi називають метеорними тiлами. Рухаючись в атмосферi, частинка нагрiвається внаслiдок гальмування, i навколо неї утворюється обширна свiтна оболонка з роз¬жарених газiв. Вiд сильного опору повiтря метеорне тiло нерiдко розколюється i з гуркотом па¬дає на Землю у виглядi осколкiв. Рештки метеорних тiл, що впали на Землю, називаються метеоритами.
Метеорне тiло невеликих розмiрiв iнодi повнiстю випаровує¬ться в атмосферi Землi. Здебiльшого його маса за час польоту дуже зменшується й до Землi долiтають тiльки рештки, якi звичайно встигають охолонути, коли космiчну швидкiсть пога¬сив опiр повiтря. Інодi випадає навiть метеоритний дощ. Пiд час польоту метеорити обплавляються й покриваються чорною кiрочкою. Один такий «чорний камiнь» у Меццi вмурований у стiну храму i є предметом релiгiйного поклонiння.
Вiдомо три види метеоритiв: кам'янi, залiзнi (мал. 59) та залiзо-кам'янi. Інодi метеорити знаходять через багато рокiв пiсля їхнього падiння. Особливо багато знайдено залiзних метеоритiв. В СРСР метеорит є власнiстю держави й пiдлягає здаванню у нау¬ковi заклади для вивчення. За вмiстом радiоактивних елементiв i свинцю визначають вiк метеоритiв. Вiн рiзний, а найстарiшi метеорити мають вiк 4,5 млрд. рокiв.
Деякi дуже великi метеорити при великiй швидкостi падiння вибухають i утворюють метеоритнi кратери, якi нагадують мi¬сячнi. Найбiльший з виявлених кратерiв знаходиться в Арiзонi в США (мал. 60). Його дiаметр 1200 м i глибина 200 м. Цей кратер виник, очевидно, близько 5000 рокiв тому. Знайдено слiди ще бiльших i давнiших метеоритних кратерiв. Усi метеорити — це члени Сонячної системи.
Оскiльки вiдкрито чимало невеликих астероїдiв, якi перетина¬ють орбiту Марса, можна гадати, що метеорити — це осколки астероїдiв з орбiтами, якi пе¬ретинають орбiту Землi. Структура деяких метеоритiв свiдчить про те, що на них впливали високi температури й тиски, отже, метеорити могли iснувати в надрах зруйнованої планети або ве¬ликого астероїда.
У складi метеоритiв вияв¬лено значно менше мiнера¬лiв, нiж у земних гiрських породах. Це свiдчить про примiтивний характер метео¬ритної речовини. Однак бага¬то мiнералiв, що входять до складу метеоритiв, не зустрi¬чаються на Землi. Наприк¬лад, бiльшiсть кам'яних метеоритiв мiстить округлi зерна — хонд¬ри, хiмiчний склад яких майже такий самий, як у Сонця. Ця най¬давнiша речовина дає вiдомостi про початковий етап формування планет Сонячної системи.
системи - Фаетона. Припускаючи подiбнiсть хiмiчного складу Землi i цiєї планети, можна використовувати результати аналiзу складу метеоритiв при вивченнi хiмiчного складу нашої планети.
І в будь-якому випадку, чи представляють метеорити вихiдний «будiвельний матерiал», з якого так i не була сформована десята планета, чи є уламками планети Фаетон, вивчення їхнього хiмiчного складу дозволяє судити про склад матерiї, досить близькiй Землi.
До нашого часу загальне число знайдених метеоритiв складає приблизно 2500 шт. Число ж уламкiв метеоритiв обчислюється десятками тисяч.
В останнi роки численнi знахiдки метеоритiв зробленi в Антарктидi. Зв'язано це не з пiдвищеною частотою падiння метеоритiв, а з унiкальними умовами їхнього збереження тут. Тiльки з 1973 по 1983 р. японськi дослiдники Антарктиди пiдiбрали 4750 фрагментiв метеоритiв (поблизу гори Ямато на Землi Королеви Мод). Розмiри метеоритiв дуже рiзноманiтнi. Метеорит масою 60 т, названий Гоба, знайдений в Африцi. У Каньйонi Диявола, штат Невада, США по дiаметру метеоритного кратера в 1,2 км i глибинi в 140 м визначили, що маса метеорита, що вибухнув, складала 15 тис. т.
По складу метеорити подiляються на залiзнi, залiзо-кам'янi i кам'янi.
Залiзнi метеорити складають 6% вiд усiх знайдених. Вони майже цiлком складенi залiзом (89,7%) i нiкелем (9,1%) i називаються сидеролiтами. Щiльнiсть їх близько 8 г/см3.
Залiзо-кам'янi метеорити складають лише 2% знайдених. По складу вони подiляються на палассити (залiзо з украпленнями силiкатiв) i мезосидерити (приблизно рiвна кiлькiсть залiза i силiкатiв). Їхня щiльнiсть 5-6 г/см3.
Найбiльш часто знаходять кам'янi метеорити, що складають 92% вiд усiєї кiлькостi. По складу вони подiляються на хондрити й ахондрити. Хондрити складаються з овальних краплевидних зерен (хондр) силiкатiв, зцементованих залiзом. Форма зерен свiдчить про остигання їх в умовах дуже слабкого тяжiння. Ахондрити по складу близькi до земних порiд основного ряду - базальтам i iнодi мiстять до 1% алмазiв. Ахондрити - найбiльш розповсюджений рiзновид метеоритiв. Існує припущення про те, що вони є продуктами мiсячного вулканiзму, що викидає їх у поле тяжiння Землi. Щiльнiсть їх близько 3,5 г/см3.
Приведенi данi про склад метеоритiв, що падають на Землю, служать аргументом на користь гетерогенної будови планет. Повертаючись до гiпотези про те, що метеорити є фрагментами зруйнованої планети Фаетон, можна встановити зв'язок планетних оболонок iз класом метеоритiв. На думку А. Н. Заварицкого, ахондрити являють собою уламки кори планети, що мала потужнiсть 40-50 км. Мантiя Фаетона характеризувалася ультраосновним силiкатним складом, про що свiдчить склад хондритiв. Сидеролiти i залiзо-кам'янi метеорити могли утворитися при руйнуваннi ядра планети.
Не вдаючись у гiпотези iснування планети Фаетон, варто вказати, що астероїди (якщо судити по метеоритах) по щiльностi й iнших параметрах, безумовно, близькi до планет земної групи. У цьому зв'язку важливiсть вивчення складу метеоритiв очевидна.
Близькiсть хiмiчного складу планет пiдтверджують також данi вивчення зразкiв мiсячних порiд, доставлених радянською станцiєю «Мiсяць-16» i американськими «Аполлон-11 i 12».
Астероїди.
Навколо Землi постiйно обертається декiлька тисяч кiлометрових астероїдiв, декiлька мiльйонiв 100-метрових i декiлька мiльярдiв — 10-метрових у дiаметрi. Переважна їх кiлькiсть поки не вiдкрита i залишається поза полем зору вчених. За оцiнками вiтчизняних i свiтових дослiдникiв, важкий «кiлометровик», який здатен призвести до катастрофи планетарного масштабу, падає на Землю раз на десять мiльйонiв рокiв.
Малi планети, або астероїди, здебiльшого обертаються мiж орбiтами Марса i Юпiтера й невидимi неозброє¬ним оком. Першу малу планету вiдкрито в 1801 р., i за тради¬цiєю її назвали одним з iмен греко-римської мiфологiї — Церера. Незабаром було знайдено й iншi малi планети, названi Палладою, Вестою i Юноною. Застосовуючи фотографiю, почали вiдкривати дедалi слабшi астероїди. У наш час вiдомо понад 3000 астероїдiв. Протягом мiльярдiв рокiв астероїди час вiд часу стикаються один з одним.
диску нiчого не можна побачити. Дiаметр найменших вiдомих астероїдiв становить лише близько кiлометра (мал.). Звичайно, астероїди не мають атмосфери. На небi малi планети схожi на зорi, тому їх назвали астероїдами, що в перекладi з давньогрецької означає «зореподiбнi». Як i для планет, для них характерне петлеподiбне перемiщення на фонi зоряного неба. Орбiти деяких астероїдiв мають незвичайно великi ексцентриситети. Внаслiдок цього в перигелiї астероїди пiдходять до Сонця ближче, нiж Марс i Земля, а Ікар — ближче, нiж Меркурiй (мал.). У 1968 р. Ікар наблизився до Землi на вiдстань менш як 10 млн. кiлометрiв, але його зовсiм незначне притягання нiяк не вплинуло на Землю. Часом близько пiдхо¬дять до Землi Гермес, Ерот та iншi малi планети.
Так, у 1978 р. було вiдкрито астероїд, який дiстав згодом iм'я Воронвелiя на честь автора цього пiдручника.
Список лiтератури
1. Астрономiя. Пiдручник. – К., 1999.
4. Мартынов Д. Я., Липунов В. М. Сборник задач по астрофизике. - М.: Наука. - 1986.
5. Шкловский И. С.. Звезды, их рождение, жизнь и смерть. - М., 1984.
| 
