Сонячна система - комплекс небесних тiл якi мають спiльне походження
Реферат на тему:
СОНЯЧНА СИСТЕМА — КОМПЛЕКС ТІЛ,
Роздiл астрономiї, в якому вивчаються походження i розвиток небесних тiл, називається космогонiєю.
Розв'язання питання про походження Землi i Сонячної системи в цiлому значною мiрою ускладнюється тим, що iнших подiбних систем ми не спостерiгаємо. Нашу Сонячну систему поки що нi з чим порiвняти, хоч системи подiбнi до неї, мають бути досить поширенi i їх виникнення повинно бути не випадковим, а закономiрним явищем.
вiку порiд полягає в обчисленнi вiдношення кiлькостi радiоактивного урану до кiлькостi свинцю, шо мiстяться в розглядуванiй породi. Справа в тому, що свинець є кiнцевим продуктом самодовiльного розпаду урану. Швидкiсть цього процесу вiдома точно, i змiнити її не можна жодним способом. Чим менше урану лишилось i чим бiльше свинцю стало в породi, тим бiльший її вiк. Найдавнiшi гiрськi породи земної кори мають вiк кiлька мiльярдiв рокiв. Земля в цiлому виникла, очевидно, дещо ранiше, нiж земна кора.
лише ненабагато старше вiд Землi.
У розвитку матерiалiстичного свiтогляду величезну роль вiдiграли вже першi науковi припущення про походження Сонячної системи. Такою була гiпотеза нiмецького фiлософа І. Канта, розроблена на основi закону всесвiтнього тяжiння. У серединi XVIII ст. вiн висловив iдею про виникнення Сонячної системи з хмари холодних пилинок, що перебували в хаотичному русi. У 1796 р. французький учений П. Лаплас докладно описав гiпотезу про утворення Сонця i планет з газової туманностi, яка вже оберталась. Лаплас врахував основнi характернi риси Сонячної системи, що їх повинна пояснити будь-яка гiпотеза про її походження: основна маса системи зосереджена в Сонцi; орбiти планет i супутникiв майже коловi й лежать майже в однiй площинi; вiдстанi мiж ними зростають за певним законом; майже всi планети обертаються не тiльки навколо Сонця, а й навколо своїх осей в одному напрямi. Свою гiпотезу вiн будував на основi уявлень про те, що й планети, i речовина, з якої вони утворились, первiсно були в гарячому, розплавленому станi.
Нинi вченi дiйшли висновку, що Земля нiколи не була нi газовою, нi вогняно-рiдкою.
На сьогоднi найдокладнiше розроблено гiпотезу, основи якої закладенi працями радянського академiка О. Ю. Шмiдта (1891 —1956) в серединi нашого столiття.
За гiпотезою Шмiдта, планети виникли з речовини величезної холодної газопилової хмари, частинки якої по найрiзноманiтнiших орбiтах оберталися навколо Сонця, що незадовго до цього сформувалось. З часом форма цiєї хмари змiнювалась. Зiткнення частинок та обмiн енергiєю мiж ними призводили до того, що хмара поступово сплющувалася, а орбiти частинок ставали коловими. Бiльшi частинки приєднували до себе меншi. Став переважати рух в одному напрямi. Виникали згустки речовини, яка тепер розподiлялась у виглядi диска, що мав товщину, в тисячу разiв меншу вiд його дiаметра. Найшвидше зростала маса найбiльших згусткiв. Потiм з великої кiлькостi «розсипчастих» грудок речовини, що утворилися спочатку, виникло кiлька великих тiл — планет (мал. 66). За розрахунками, Земля виросла до її сучасної маси за кiлька сотень мiльйонiв рокiв. Холодна на поверхнi, вона почала розiгрiватися всерединi внаслiдок розпаду радiоактивних елементiв. Це зумовило розплавлення земних надр. Важкi елементи утворили ядро, а легкi спливли й утворили кору. У рої частинок, що оточував зародки планет, теж вiдбувався процес злипання частинок, i виникли супутники планет.
Частинки i тiла рiзного розмiру (дiаметром до кiлькох кiлометрiв) продовжували падати на планети i їхнi супутники й пiсля утворення їх кори. Ударившись об поверхню планет i супутникiв з космiчною швидкiстю, вони вибухали й утворювали численнi кратери.
Гiпотеза про походження Сонячної системи з газопилової хмари дає змогу пояснити вiдмiнностi фiзичних характеристик планет земної групи i планет-гiгантiв.
Внаслiдок сильного нагрiвання хмари поблизу Сонця водень i гелiй звiтрювались на її окраїни i в планетах земної групи вони майже не збереглись. У вiддалених вiд Сонця частинах газопилової хмари панувала низька температура, тому гази тут намерзали на твердi частинки. З цiєї речовини, що мiстила велику кiлькiсть водню й гелiю, утворилися планети-гiганти. Об'єм i маса цiєї вiддаленої вiд Сонця частини хмари були значно бiльшi, нiж тiєї, де утворилися планети типу Землi. Тому планети-гiганти мають бiльшу масу.
Про походження малих тiл Сонячної системи (астероїдiв i комет) iснує кiлька рiзних гiпотез.
Так, понад сто рокiв тому було висловлено припущення, що астероїди — це осколки планети, яка iснувала мiж Марсом i Юпiтером, але з якоїсь причини зруйнувалась. Б. О. Воронцов-Вельямiнов (автор пiдручника) вважає, що всi малi тiла Сонячної системи мають спiльне походження. Вони могли утворитися з рiзних частин цiєї колись великої i неоднорiдної планети внаслiдок її вибуху. Гази, пара i дрiбнi частинки, якi пiсля вибуху змерзлися у космiчному просторi, стали ядрами комет, а уламки бiльшої густини — астероїдами, що, як показують спостереження, мають явно форму уламкiв.
Інше можливе пояснення походження малих тiл враховує, що далеко не всi зародки виросли в планети. Багато з них залишилися в Сонячнiй системi як астероїди i метеоритнi тiла. На великих вiдстанях вiд Сонця цi зародки iснують досi у виглядi окремих льодяних брил з домiшкою твердих частинок речовини. Це ядра комет, якi утворюють величезну хмару, що простягається далеко за межi орбiти Плутона.
Бiльша частина комет рухається по своїх орбiтах на периферiї Сонячної системи. Притягання Юпiтера може перетворити орбiти деяких з них на дуже витягнутi елiпси, рухаючись по яких комети потрапляють усередину планетної системи. Вони несуть у собi речовину, що збереглася в «космiчному холодильнику» з часу їх
формування мiльярди рокiв тому. На планетах, де за цей час вiдбувалися розплавлення, кристалiзацiя та iншi фiзико-хiмiчнi процеси, первiсний склад i будова речовини дуже змiнилися.
Розрахунки, що проведенi за допомогою комп'ютерiв i враховують наявнiсть магнiтного поля та ряд iнших факторiв, дають змогу пояснити походження планетної системи з газопилової хмари, яка оточувала близько 5 млрд. рокiв тому молоде Сонце. Проте деякi аспекти цього тривалого складного процесу продовжують вивчати й уточнювати.
| 
