"Вiдеодром"
(Адорно, представницi фемiнiстської критики тощо). У Вiдеодромi вiдео (телебачення включно) як основний та найбiльш потужний агент маскульту саме по собi стає монстром, зловiсною силою, яка змушує людей втрачати контроль над власними дiями, губити межу мiж реальнiстю та галюцинацiєю (чи то пак спецiальною телевiзiйною реальнiстю) i врештi решт призводить до їх загибелi. На перший погляд Вiдеодром – «випадково» знайдений спiвробiтником головного героя супутниковий канал, - не бiльше нiж своєрiдне мiлiтаризоване реалiтi-шоу с присмаком садизму. Нiчого особливого, все в рамках задоволення первинної потреби в насолодi, хай i збоченої. Але насправдi все є набагато серйознiшим. Вiдеодром виявляється своєрiдною пасткою для людської свiдомостi, проектом, покликаним пiдкоряти собi думки та дiї людей. І якщо на початку фiльму це виголошено лише на словах, далi ми можемо бачити результати дiї Вiдеодрому в унаочненiй та вiзуалiзованiй формi. Головний герой, Макс Ренн, пiд впливом перегляду небезпечного телешоу з тверезомислячого прагматичного дiєвця перетворюється на повнiстю позбавлену волi iстоту, керовану зсередини i повнiстю запрограмовану. В кращих традицiях фемiнiстського розумiння масової культури, суб’єкт, який на початку фiльму є втiленням маскулiнностi, незалежностi, певного цинiзму та вiдкритої практичної дiї пiд впливом фемiнiзуючої сили масової культури перетворюється фактично на жiнку в її класичному розумiннi – беззахисну, вiдкриту до впливу, м’яку, пiддатливу. Цьому є численнi метафоричнi пiдтвердження в самому тiлi фiльму – наприклад, сумнозвiсна вульвоподiбна рана на животi головного героя, яка робить можливим фактичне зґвалтування його за допомогою вiдеокасети, що уособлює згубну програмуючу силу вiдео. Макс представляє собою типову позицiю глядача, як її сприймали Таня Модлескi та Бодрiйяр, глядача поставленого в фемiнну позицiю, де вплив масс-медiа сприймається як зґвалтування, насильство над психiкою. Цiкавим є також позицiя головного жiночого персонажу Вiдеодрому, Нiккi. За Лiндою Вiльямс в фiльмах жахiв жiнка найчастiше знаходиться на боцi негативних сил, i в даному випадку ми знаходимо цьому пiдтвердження. Саме Нiккi уособлює собою Вiдеодром для головного героя, саме вона говорить з ним крiзь телевiзор, манiпулюючи ним. Нiккi нiби являє собою ту згубну, небезпечну насолоду, лаканiвську jouissance, несимволiзовану i травматичну. Вона неначе зливається с телевiзором в одну плоть i саме надмiрне занурення у цю плоть призводить до смертi Макса. Жiнка являється нам в Вiдеодромi як iстота амбiвалентна – одночасно як манiпулятор та як податлива, вiктимна коханка. Все це приводить нас до загальної фемiнної концепцiї масової культури, про яку пишуть Патрiс Петро та Андреас Хюссен: жiноче – означає вiдкритiсть навiюванню, нездатнiсть критично мислити – загалом все, що характеризує споживача масової культури. Жiнка ототожнюється зi сферою емоцiй, чуттєвих порухiв, тiлесностi, згубної насолоди. Ще в Ле Бона ми можемо бачити концепцiю натовпу як такого, де iндивiди втрачають над собою контроль, певним чиною фемiнiзуються. А у Вiльямсон, наприклад, образ жiнки використовується для репрезентацiї Іншого – згубного та бажаного одночасно, мiстичного, iрреального та непостiйного. Отже, у Вiдеодромi ми можемо побачити вiзуалiзацiю основних страхiв пов’язаних з масовою культурою: страх фемiнiзацiї глядача, страх втрати позицiю суб’єкта, натомiсть перетворившись в об’єкт манiпуляцiї, страх опинитись беззахисним перед впливом подiбного манiпулятора, отримати метафоричне «жiноче тiло», здатне бути зґвалтованим та перетвореним поза бажанням його власника.
|
