17, виконаних в Альбомi 1845р. — в Інститутi лiтератури iм. Т. Г. Шевченка Нацiональної Академiї Наук України (ІЛ НАНУ). Окремi твори — у колекцiях Музею О. С. Пушкiна, Інститутi росiйської лiтератури (Пушкiнський дiм) Академiї наук Росiйської федерацiї (СПб), Росiйського музею (СПб), Варшавського нацiонального музею. Разом з тим значна кiлькiсть оригiнальних Шевченкових акварелей залишається незнайденою або й втраченою. На щастя, кiлька з них збереглися в копiях iнших художникiв або в репродукцiях у рiзних виданнях (на жаль, здебiльшого однотонних). За друкованими та архiвними джерелами зареєстровано ще понад 20 акварельних творiв Шевченка, мiсцезнаходження яких невiдоме (можливо, їх бiльше — у багатьох згадках не вказана технiка виконання). Доробок Шевченка в акварельному живописi складається переважно з творiв портретного та пейзажного жанрiв, включає вiн також кiлька сюжетних малюнкiв. До перших, ще не впевнених спроб прилучитися до виконання розповсюдженого тодi мiнiатюрного портрета до нас дiйшли “Енгельгардта П. В. портрет” (1833) та “Портрет невiдомої” (1834). Вони засвiдчують досить вправне володiння рисунком — основою образотворчого мистецтва, набутим, цiлком ймовiрно, ще у Вiльнi на лекцiях Й. Рустемаса, копiюванням з рiзних естампiв (примiром “Жiноча голiвка”, 1830). У них виявлений пошук у вiдтвореннi аквареллю кольорових спiввiдношень та свiтлотiньових градацiй. Як зазначав Шевченко в Автобiографiї, вiн тодi багато малював аквареллю портретiв з натури. Згодом, у Петербурзi, пiд час вiдвiдування 1835 рисувальних класiв Товариства заохочування зудожникiв, де також придiлялася значна увага копiюванню, Шевченко звертається до поширених в Академiї мистецтв iсторичних сюжетiв i в технiцi акварелi створює композицiї “Александр Македонський виявляє довiр’я своєму лiкаревi Фiлiппу”, “Смерть Вiргiнiї” (обидвi 1836), з частковим застосуванням акварелi “Смерть Сократа” (1837), вирiшенi за канонами академiчного iсторичного живопису. Шевченко застосовує пiдкреслено графiчний рисунок, iлюмiнований аквареллю. Колiр у них значною мiрою служить також розв’язанню композицiйних завдань. Упродовж кiлькох рокiв митець досягає високого професiоналiзму у складнiй технiцi письма прозорою водяною форбою. Легкiстю й прозорiстю вiдзначаються портретнi твори передакадемiчних рокiв “Абази К.(?) портрет”, “Портрет невiдомого” (донедавна помилково вважався портретом Є. Гребiнки) — обидва 1837, “Портрет невiдомого” (1837–38), “Портрет дiвчини з собакою”, “Лунiна М. О. портрет” (обидва 1838). Проте творчiсть Шевченка в галузi акварельного портрета рокiв навчання в Академiї мистецтв не могла залишатися поза К. Брюлловим. Учень копiює його акварельнi портрети І. А. Крилова та В. А. Жуковського. На осiннiй 1839 академiчнiй виставцi експонувалися два акварельнi портрети пензля Шевченка [1]. Вони схвально вiдзначенi у газетi “Северная пчела” (1839, 14. 10, 4. 11), досить широко схарактеризованi у розгорнутiй рецензiї на виставку в журналi “Отечественные записки”: “... Два вельми непоганi портрети аквареллю художника Шевченка. Вони добре нарисованi й мають багато сили у фарбах. Бажано б тiльки трошки бiльшої легкостi в тонах”[2]. Звертається в цей час Шевченко i до сюжетних композицiй. На замовлення видавця альманаху “Утренняя заря” В. А. Владиславлєва вiн скопiював акварелi К. Брюллова “Перерване побачення” та “Сон бабусi i онуки”, за якими виконувалися гравюри для видання[3]. Іншу копiю з акварелi “Перерване побачення” Шевченко подарував В. А. Жуковському перед його вiд’їздом на початку травня 1841 за кордон. Створенi у тi роки власнi композицiї — “Жiнка у лiжку” (орiєнтовно 1839–40), “Натурниця”, “Марiя” — за поемою О. С. Пушкiна “Полтава” (обидвi 1840), “Циганка-ворожка”(1841) засвiдчують уважне студiювання учнем технiчних прийомiв вчителя. Це i виразно живописний характер акварельного письма, часто досить густого, i тонально-свiтлова дуже пластична розробка драпiрованих тканин, i застосування контрастних палаючого червоного та синього кольорiв при вирiшеннi композицiйних завдань. Найбiльш виразно вплив учителя проглядає при порiвняннi його “Перерваного побачення” з Шевченковою “Циганкою-ворожкою” (а вiдтак, певною мiрою, i з картиною “Катерина”). Значне мiсце у композицiї малюнкiв цих рокiв посiдає антураж — фрагменти iнтер’єру та екстер’єру. Одночасно посилюється роль iнтер’єру i в портретних творах (“Соколовського М. П. портрет”, “Портрет невiдомої бiля фортепiано”, обидва 1842), i в жанрових композицiях (“В гаремi”, 1843). Цiлком новий етап творчостi Шевченка-акварелiста розпочався по поверненнi в Україну пiсля закiнчення навеснi 1845 Академiї мистецтв. Помiтне мiсце, як i ранiше, посiдає у нiй портретний жанр. “Портрет невiдомої в коричневому вбраннi”, “Портрет невiдомої в блакитному вбраннi”, “Портрет невiдомої в бузковiй сукнi” позбавленi статичностi деяких раннiх, бiльш розкутi за композицiєю, в них виразнiше виявлено характер i внутрiшнiй стан портретованих. Артистичної вишуканостi прозорого акварельного письма досягнуто у портретах членiв родини Катериничiв (1846). Саме в Українi започатковується новий у творчостi Шевченка жанр акварельного пейзажу, який i надалi залишився провiдним i в якому митець досяг першокласного рiвня. На вiдмiну вiд поширених у Росiї лiтографiчних видань з пишними краєвидами мiст, Шевченко, подорожуючи 1845 тодiшнiми Полтавською i Київською, а 1846 Подiльською i Волинською губернiями, а також у Києвi, малює з натури сучасну йому Україну — її хутори, мiстечка, пам’ятнi мiсця, пам’ятки культової архiтектури або й просто ландшафти, воскрешає сторiнки її славної та гiркої iсторичної долi. Є пiдстави вважати, що художник задумував, або й створив, подорожню серiю з Полтавщини, нумеруючи низку цих малюнкiв. У виконуваних з натури пейзажах — “Селянське подвiр’я”, “Хутiр на Українi”, “Воздвиженський монастир у Полтавi”, “Будинок І. П. Котляревського в Полтавi”, два малюнки “В Решетилiвцi” — Шевченко беззастережно звiльняється вiд штучного компонування зображення i спирається винятково на точку огляду, яка б дозволяла концентрувати увагу на головному й вiдсiкати другорядне. Художник досягає природного поєднання конкретики переднiх планiв з панорамним узагальненням дальнiх. Бiльшостi акварельних пейзажiв притаманний стриманий, наближений до сепiйної тональностi колорит, а вiдтак прiорiтет свiтлотiньових засобiв художньої виразностi. Тут вбачаємо суголоснiсть iз завданнями, вирiшуваними незадовго до того в офортах серiї “Живописная Украина” (див.: Живописная Украина), намiр продовження якої i тепер володiв автором. Вiдряджений Київською археографiчною комiсiєю на Подiлля i Волинь Шевченко мав завдання вiдвiдати Почаївську лавру i змалювати в нiй конкретно визначенi об’єкти[4]. Упродовж 10–20 жовтня тут виконано чотири акварелi — “Почаївська лавра з пiвдня”, “Почаївська лавра зi сходу”, “Собор Почаївської лаври (внутрiшнiй вигляд)”, “Вид на околицi з тераси Почаївської лаври”. Окрiм прекрасного полiхромного акварельного письма, малюнки вiдзначаються бездоганним композицiйним вирiшенням — вдало обраною точкою огляду, чiткою розробкою просторових планiв, свiтлових та кольорових акцентiв. Малюнки Почаївської лаври — останнi в акварельному доробку Шевченка до фатального арешту 1847. На засланнi, лише весною 1848, для Шевченка вiдкрилася напiвлегальна можливiсть взятися за пензлi. При спорядженнi Аральської описової експедицiї було видано наказ, в якому викладалася необхiднiсть: “З усiх прикметних пунктiв, iз яких згодом можна буде визначитися, наказати знiмати види з рiзних румбiв, для чого взяти з 5-го лiнiйного батальйона одного рядового, який вмiє знiмати види...”[5]. Переведений цим наказом з 5-го до 4-го батальйона Шевченко у складi приписаного до експедицiї загону 11 травня 1848 вирушив з Орська до Раїма. Упродовж понад мiсячного переходу Шевченко пильно вдивляється у незнаний пустельний край, його людей, прислухається до розповiдей про мiсцевi звичаї, про його iсторiю. У численних олiвцевих ескiзних рисунках та начерках, зроблених пiд час переходу i плавання Аральським морем 1848 та 1849, зокрема i в Альбомi 1846–50 рокiв та Альбомi 1848–50 рокiв, постають “прикметнi пункти” — краєвиди, праця та побут експедицiйного загону. За деякими ескiзами згодом створено акварелi, зокрема, на прохання генерала, iнспектора гарнiзону Оренбурзького краю І. П. Шрейбера — “Пожежа в степу”, в якiй вiдтворено могутньої сили нiчну пожежу; ймовiрно для командира Окремого Оренбурзького корпусу генерала В. П. Обручова — “Форт Карабутак”, “Уральське укрiплення (Іргиз Кала)” (iз сухопутного переходу) та “Укрiплення Раїм. Вид з верфi на Сир-Дар’ї” (з мiсця пiдготовки до виходу в море). Художник малює спорудженi на пiдвищеннях вiйськовi фортецi, “населяючи” пейзаж поодинокими постатями казахiв на передньому планi, їхнiми кибитками, або й експедицiйними наметами. Малюнки мiцно скомпонованi на всiй площинi аркуша, i вправно написанi багатоколiрною аквареллю у приглушених тонах. У них зафiксовано iмперськi форпости на беззахисних мирних окраїнних землях[6]. Акварелi, виконанi на власний розсуд, бiльш стриманi у колоритi, майже монохромнi (а то й намальованi сепiєю). Вони вкотре засвiдчують тяжiння до розв’язання свiтлотiньових завдань i притаманний художниковi тонкий смак, вмiння знаходити красу у поєднаннi двох-трьох кольорiв. Так вiдтворене єдине на шляху вiд Орська до Раїма дерево на малюнку “Джангисагач” (також у поезiї “У бога за дверима лежала сокира”), могилу батиря Дустана у фiлософiчно-роздумливому пейзажi “Дустанова могила”. У своєрiдному образотворчому щоденнику вiдтворено експедицiйний побут та буднi споряджувальних робiт. Акварелi “Днювання експедицiйного транспорту в степу”, “Урочище Раїм з заходу”, “Пристань на Сир-Дар’ї в 1848 роцi” виконанi на жовтуватому кольоровому паперi майже у монохромних сепiйних тонах. У спадщинi Шевченка-акварелiста є малюнки, створенi на межi пейзажного й побутового жанрiв — “Учасники експедицiї на березi Аральського моря”, “Казахська стоянка на Косаралi” та прекрасно закомпонований у сповненому сонця й повiтря просторi, чiткий за рисунком i тонко прописаний малюнок “Пастух на конi” (ранiше — “Казах на конi”). Слiд назвати й виконаний на Косаралi малюнок “Тигр”. Пiсля другого арешту в Оренбурзi 1850 i переведення до Новопетровського укрiплення на пiвострiв Мангишлак, що на пiвнiчно-схiдному узбережжi Каспiйського моря, нова напiвлегальна можливiсть малювати з’явилася влiтку 1851, коли Шевченко брав участь в експедицiї з дослiдження покладiв вугiлля в горах Каратау. З тих часiв збереглися акварельнi пейзажi “Вид на Каратау з долини Апазир”, “Мiсячна нiч серед гiр”, “Акмиштау”, i малюнок могили святого “Далiсмен-Мулла-аульє”. Є пiдстави вважати, що ще 5 пейзажiв, вiдомих лише за однокольоровими репродукцiями — “Долина на Хiвинськiй дорозi”, “Аульєтау”, “Чиркалатау”, “Акмиштау” (другий малюнок), “Туркменське кладовище в долинi Долнапа” — також створенi пiд час походу. У каратауських малюнках зберiгається прихильнiсть митця до приглушених змiшаних кольорiв з провiдним тоном для кожного. Разом з тим в них з’являються яскраво освiтленi площини величних крейдяних гiр. 1857 Шевченко скомплектував цикл iз 17 акварелей з “каратауского вояжа и из здешних окрестностей” i надiслав їх з листом вiд 10 травня Бр. Залеському для лiтографування у “Вiленському альбомi”[7]. Отже, звернувшись до технiки акварелi в юнацькi роки передусiм в жанрi портрету й активно працюючи в ньому з кiнця 30-х рокiв, Шевченко найвищих успiхiв досяг у серединi 40-х. Вiд часу приїзду в Україну 1845, а згодом i на першому та другому засланнях, прiоритетним стає акварельний пейзаж. Повнiстю звiльнений вiд академiчних умовностей, написаний винятково з натури й одночасно позначений узагальненiстю художнього образу, вiн утвердив реалiстичне спрямування розвитку жанру у вiтчизняному мистецтвi. Окремi пейзажнi твори Шевченка мистецькою досконалiстю стають в ряд свiтових здобуткiв[8].
праць 15-ї наукової шевченкiвської конференцiї. — К., 1968. — С. 201 [4] Тарас Шевченко. Документи та матерiали до бiографiї. — К., 1982. — С. 78, №172 [5] Документи та матерiали до бiографiї. — С. 164, №308, прим. 1 [6] Антонович Д. Т. Шевченко як маляр. // Шевченко Тарас. Повне вид. творiв: У 16 т. — Варшава-Львiв, 1937. — Т. 12; [7] Бурачек М. Г. Великий народний художник. — Х., 1939 [8] Степовик Д. В. Українське мистецтво першої половини ХІХ столiття. — К., 1982
|
