Види пiдготовки до виступу
РЕФЕРАТ
На тему:
Види пiдготовки до виступу
Одне з найважливiших питань, що виникають при пiдготовцi публiчного виступу, — чи обов'язково складати письмовий текст промови. Слiд сказати, що це залежить вiд досвiду оратора (початкiвцевi писати текст промови обов'язково, експромти може собi дозволити лише досвiдчений оратор) i обставин, при яких вiдбувається виступ. Для мiтингу чи полiтичного клубу характерним є спонтаннiсть; науковий виступ, лекцiя — заздалегiдь пiдготовленi i обґрунтованi.
змiсту i форми викладення, а цього не досягнеш, якщо промова тiльки в головi. Написаний виступ легше запам'ятовується i довше утримується в пам'ятi, нiж неоформлений в кiнцевому виглядi матерiал.
—тi, що написанi i читаються за конспектом;
—тi, що готують заздалегiдь, але не вчать напам'ять;
—iмпровiзованi (експромти).
Першим прикладом читаної за рукописом промови є офiцiйна полiтична промова, бо те, про що говорять полiтичнi дiячi, є занадто важливим, i найдрiбнiша неточнiсть може призвести до прикрих непорозумiнь, навiть дипломатичних конфлiктiв.
Наступним видом промови, яка читається, може бути наукова доповiдь на конференцiї чи хоча б студентський реферат. Науковий текст, викладений на паперi, дає змогу логiчно скомпонувати матерiал, чiтко викласти висновки.
Інодi доводиться виступати по телебаченню чи радiо. Виступ по каналах масової комунiкацiї також найчастiше готують заздалегiдь i читають за конспектом.
В усiх наведених випадках можна порадити оратору, щоб вiн мав перед собою рукопис, бажано в надрукованому виглядi, щоб легко i впевнено читати текст. Тодi увага зосереджуватиметься на логiчнiй iнтонацiї, наголосi, на пiдвищеннi чи зниженнi тону тощо. Варто також пам'ятати, що одна сторiнка машинопису (ЗО рядкiв) читається приблизно 2 хвилини, отже, можна легко вкластися у вiдведений регламент часу.
Виступи тривалiстю 1-2 години напам'ять не вивчити. За таких обставин оратор ґрунтовно готується до виступу, опановує значний науково-iнформацiйний матерiал, але, як правило, не «засушує» його, читаючи з конспекту. Запам'ятавши певний обсяг матерiалу, вiн викладає його перед аудиторiєю «з нам ятi», часом iмпровiзуючи, що справляє враження плину живої думки та значної ерудицiї оратора.
За будь-яких обставин заглядати у заготовлений текст треба неначе мимохiдь, не створювати враження, що без нього промовець виступити не зможе.
Отож, коли передбачається тривалий за часом виступ, оратору необхiдно добре засвоїти, систематизувати матерiал, уявити канву майбутнього виступу. Коли є що сказати, то промовця «несе» сам матерiал, йому хочеться подiлитися зi слухачами тим, що його зацiкавило, що вiн добре знає.
Бувають випадки, коли з тих чи iнших мiркувань читати промову недоцiльно. Але одночасно потрiбно точно зберегти її змiст, нiчим не знехтувавши. Наприклад, пiд час вшанування ювiляра, який чекає сердечного, живого слова й не сумнiвається, що промовець добре знає особу, якiй присвячує свiй виступ. Оскiльки подiбнi промови не бувають, як правило, надто довгими, варто спочатку написати текст, а потiм вивчити його напам'ять. Справа того варта: досконале володiння текстом дасть змогу зосередитись на власне ораторських прийомах.
Це ж стосується i виступiв на дипломатичних прийомах, де високо цiнується лаконiзм, щирiсть, вишуканiсть слова при добрих манерах. Коли немає впевненостi в тому, що вдасться iмпровiзувати, краще знову-таки написати текст заздалегiдь й вивчити його напам'ять (це не стосується офiцiйного документа, який читається з листа).
Описанi вище ситуацiї характеризуються тим, що мають офiцiйний характер, але вимагають певної щиростi й сердечної вiдкритостi. По сутi справи, цi ситуацiї внутрiшньо мало чим вiдрiзняються i вiд проповiдi, яку теж треба добре знати заздалегiдь, виголошуючи в iнтонацiях щиростi й душевної вiдкритостi.
Імпровiзованi промови виникають спонтанно, самi по собi, за рiзних обставин, наприклад, пiд час дискусiї, рiзноманiтних зборiв, засiдань комiсiй.
Але запам'ятайте старий жарт: найкращий експромт — той, що заздалегiдь пiдготовлений. Знаючи наперед програму зборiв, проблеми, якими займається та чи iнша комiсiя, уявляючи собi, нарештi, людей, у яких ви в гостях, ви можете буквально «на ходу» продумати, що саме скажете й що люди бажали б вiд вас почути.
Кожен тип промов мас свої переваги i свої недолiки. Читання писаного справляє враження несмiливостi або скутостi; iмпровiзацiя може схилити людей до думки, що промовець занадто легко манiпулює словами, отже — викликати певну недовiру до них; проголошення завченого тексту iнколи теж справляє ефект, протилежний сподiваному. Промовець завжди мас бути готовий перейти з одного типу промови на iнший. Якщо не зважати на те, що атмосфера в аудиторiї змiнилася i вiдповiдно слiд змiнити тип виступу порiвняно з тим, на який настроював себе промовець, — годi сподiватися на успiх. Найчастiше успiху досягають промовцi, якi оптимально поєднують елементи рiзних типiв промов, залежно вiд того, яку мету вони ставлять i перед якою аудиторiєю виступають.
Останнiм робочим кроком при пiдготовцi с пробне виголошення промови. Тим, хто прагне стати оратором, необхiдно потренуватися в проголошеннi промови вдома — вголос чи «про себе». Це допоможе вам визначити час звучання промови, орiєнтуючись приблизно на 100-120 слiв на хвилину (саме такий темп найбiльш сприятливий для аудиторiї). Як правило, певний простiр вiдводиться iмпровiзацiї.
тощо.
1. Томан Іржi. Мистецтво говорити. – К., 1998.
2. Дейл Карнегi. Учись виступати публiчно i впливати на широке коло людей. – К., 2000.
3. Культура ведення дебатiв. – Харкiв, 1988.
4. “Історiя свiтової культури” Л. Т. Левчук. – Київ: “Либiдь”, 1994 р. – ст. 168-192, всього 310 ст.
5. С.І. Радциг «Історiя Давньогрецької лiтератури», Москва, у «Вища школа», 1999 р.;
6. М. Гаспарова, В. Борухович «Ораторське мистецтво древньої Грецiї», Москва, «Художня лiтература», 1985 р.;
9. Українська та зарубiжна культура. Пiдручник. – к., 1999.
|
