Агiтацiйна промова - як полiтичне красномовство
Реферат
на тему:
Агiтацiйна промова - як полiтичне красномовство
Полiтичне красномовство — це виступ оратора, що виражає iнтереси тiєї чи iншої партiї (полiтичної сили) чи роз'яснює якусь суспiльно-полiтичну ситуацiю. Полiтичне красномовство як один Із засобiв боротьби за владу чи гармонiзацiю суспiльних вiдносин заявило про себе у найдавнiшi часи, коли люди намагалися вирiшувати соцiальнi конфлiкти не тiльки зброєю, а й силою переконання.
Характерно, що навiть у первiсних, дикунських суспiльствах полiтичне красномовство вiдiгравало колосальну роль, i за своїм психологiчним малюнком майже не вiдрiзнялося вiд сучасного:
"Пiд час загального зiбрання воїнiв, коли спiє кукурудза, вiдбуваються живi суперечки. Королю вiльно задаютьбудь-якi запитання, на якi вiн мусить вiдповiсти, причому так, аби цi вiдповiдi задовольнили народ. У цей час я бачив, як простi воїни вибiгали зi своїх рядiв, перетворюючись на натхненних ораторiв, вони були вкрай збудженi, вони не тiльки обмiнювалися палаючими поглядами з королем Пандою, а й клеймили його на очах у всiх; вони засуджували його дiї, обвинувачували його в пiдлостi та малодушшi, вимагали вiд нього пояснень, спростовували його контраргументи, розбирали по кiсточках його вiдповiдi i викривали їхню брехливiсть; нарештi, вони гордовито погрожували королевi i закiнчували виступ жестом презирства. Також я бачив, як пiсля таких дискусiй прибiчники короля та прибiчники опозицiї кидалися одне на одного. Я бачив, як на голос деспота вже нiхто бiльше не звертав уваги, i ось-ось мала б вибухнути революцiя, i ось-ось мав би виступити якийсь амбiцiйний чоловiк, аби використати обурення противникiв короля. Але що не в меншому ступенi мене здивувало, то це порядок, який встановлювався по закiнченнi такого роду народного трибуналу".
Коли стадiю дикунства змiнила стадiя варварства, роль красномовства ще бiльш зросла. Так, у дохристиянськiй Ірландiї в першi столiття нашої ери вже iснувало розвинене публiчне красномовство на тiнгу — приблизному аналогу слов'янського вiча. Про це свiдчать записи, зробленi першими християнськими мiсiонерами:
"Стали улади тримати раду пiсля смертi Конхобара, аби вирiшити, кому передати королiвську владу... І сказав так Генан Груасдол, син Кагбада: — Знаю тепер я, хто повинен стати королем в Ірландiї — то Кормак Конд Лонгас, син Конхобара, найшляхетнiший муж, не обдiлений нiчим: видом дивним i хоробрiстю, даром честi й справедливостi. Йому перед смертю звелiв Конхобар передати владу, оскiльки вiн був найстаршим з його синiв i вихованець Фергуса, сина Ройгового, що нi разу не розорював наших країв, якщо випадало йому бути з Кормаком... Погодилися улади з такими словами Генана".
князя Святослава, оточеного чужим вiйськом, до своєї бойової дружини:
"... уже намъ нБкамо ся дБти, волею и неволею стати противу; да не посрамимъ землБ рускгБ, но ляжемъ костьми ту, мертвыи Бо срама не имамъ, аще ли побБгнемъ, срамъ имамъ»; ни имамь убБжати, но станемъ крБпко, азъ же предъ вами поиду: аще моя глава ляжете, то иромыслите собою".
вiйськове
красномовство (виступи воєначальникiв i вождiв перед своїми армiями). Проте, мабуть, варто розглядати його як жанр полiтичного красномовства.
Справжньою колискою полiтичної культури та батькiвщиною полiтичного красномовства стала антична Грецiя. Саме слово "полiтика" походить вiд грецького полiс,
— мiсто "багато людей").
На вiдмiну вiд громiздких монархiй Давнього Сходу, у грецьких мiстах-державах було створено багато рiзноманiтних полiтичних моделей: тиранiю, олiгархiю, демократiю тощо. Саме в Грецiї визначилося, що полiтична активнiсть зростає зi зростанням ролi особистостi. З вiдокремленням iндивiдуальностi вiд полiсного колективу, змаганнями особистостей за вплив у життi громади зростає й полiтична активнiсть, створюються полiтичнi партiї тощо.
Полiтичне красномовство формується на ґрунтi так званої епiдектичної (урочистої) риторики, але без пишнот i панегiрично-урочистого тону. Власне, важко провести межу мiж красномовством епiдектичним i полiтичним. Так, Демосфен був яскравим представником епiдектичної урочистостi й водночас гостроактуальним полiтичним оратором. Пiсля македонського завоювання змагання полiтичних сил згасають, що веде до швидкого занепаду полiтичного красномовства. Проте воно встигло досягти тут значного розвитку: словом оратора на а горi
вирiшувалися долi окремих осiб, великих полiтичних започаткувань, долi цiлих країв i народiв.
Цiкаво, що поруч з полiтичними промовами в невимушенiй прозаїчнiй формi в Афiнах розвилася й полiтична поезiя (наприклад, елегiї законодавця Солона, який наприкiнцi VI ст. до н. є. закликав до вiйни за о. Саламiн, до миру мiж аристократiєю та демосом тощо).
Наслiдуючи грекiв, охоче беруться за перо й римськi державнi дiячi, пишучи памфлети та полiтичнi мемуари, автобiографiї, послання або iсторiю. Саме в цей перiод починається публiкацiя промов видатних риторiв, що спричинило виникнення лiтератури нового типу — публiцистики.
Подiбна картина спостерiгалася всюди, де розвиток суспiльства йшов у напрямку розкрiпачення особистостi. Так, протягом усього Нового часу в Європi розгортається ренесансний процес, що стимулює зростання полiтичної активностi суспiльства. Пiонером тут виступає Захiдна Європа, досвiд якої широко засвоюється в усьому свiтi. Подолання тоталiтарних режимiв i пережиткiв середньовiчної нiмоти суспiльства стимулюють полiтичну активнiсть i, звичайно, розвиток полiтичного красномовства.
Полiтичне красномовство, як правило, пов'язане iз соцiальним розшаруванням суспiльства, зiткненням iнтересiв рiзних класiв, якi виражено в програмах рiзноманiтних партiй. Через це полiтичний оратор є "завербованим"). Вiн може вкладати у свою промову яскраве особисте ставлення до тої чи iншої проблеми, але сама проблема залишається значною у громадському вiдношеннi, надособистiсною. Це визначає пiдвищену iдейнiсть полiтичної промови.
У нинiшнiй Українi, де iснує та змагається за владу понад 100 полiтичних партiй, iдейний спектр полiтичної промови вельми строкатий, що вiдбиває складнiсть i багатобарвнiсть духовного життя українського громадянина.
маси, пропонує оманливо легкi рiшення, аби пiднестися до полiтичногопоста. Проте вiдповiдальнiсть полiтичного оратора набагато бiльша, нiж, скажiмо, вiдповiдальнiсть унiверситетського професора, якщо взяти до уваги масштаб резонансу його промови. Адже полiтичний оратор мобiлiзує до дiяльностi, до активностi тисячi людей, i його слово дуже легко стає дiєю. Полiтична культура виховується столiттями, вмiння вести полiтичну боротьбу суто вербальними методами, з повагою до опонента, не з'являється на голому мiсцi. Нинiшнiй стан полiтичного красномовства в Українi переконливо свiдчить про те, що оратор-полiтик має термiново навчатися основ елоквенцiї, починаючи принаймнi зi знання державної мови.
полiтичнi промова, доповiдь, виступ, iнформацiя, огляд i бесiда,
що рiзняться мiж собою обсягом (бiльшим або меншим) та вагомiстю вкладеного оратором змiсту. Наприклад, полiтична доповiдь
виголошується зазвичай на партiйному з'їздi й окреслює стратегiю полiтичної дiяльностi цiєї партiї. А
можна почути в пiдвiдомчих цiй партiї осередках освiти, дитячих закладах (типу скаутських чи пiонерських), розрахована вона на лiквiдацiю полiтичної безграмотностi. Огляд
обираються полiтиками, якi хочуть знайти свою аудитоiрiю на виборчiй дiльницi. Полiтичний виступ
або
Полiтична промова диференцiюється за сферою функцiонування на парламентську, мiтингову воєнну,
У моменти суспiльного неспокою, революцiй чи соцiальних перетворень значного поширення набувають мiтинговi промови. У перiоди стабiлiзацiї суспiльного життя переважає цiкавiсть до парламентського красномовства. У наш час розвивається швидко як парламентське, так i мiтингове красномовство. Зрозумiло, що пiдтримання бойового духу та патрiотичних почуттiв неможливе в умовах воєнних дiй без виступiв командирiв рiзного рангу: вiдомi численнi випадки, в яких слово було рiвноцiнне зброї.
Використана лiтература
1)Хретоматия по древней русской литературе. – М., 1973. – С 16.
2)
|
