Быографiя Теодора Жерiко
Народився в Руанi в 26 вересня 1791 роцi. Батько художника був адвокатом. Мав двi пристрастi: конi та живопис.
У Карла Верле навчився зображати коней (навчався у нього 1808—1810 рр.), у майстернi П. Герена зробив безлiч академiчних малюнкiв i копiї класичних майстрiв (1810—1813 рр.). Пiсля цього на Жерiко значно вплинула творчiсть Гро: вiн звертається до сучасностi. Жерiко, так само як i його вчитель Гро, були захопленi французьким iмператором, його перемогами.
Про Теодора Жерiко вперше заговорили в 1812 роцi, коли двадцятирiчний художник наважився виставити в Салонi картину «Офiцер кiнних єгерей iмператорської гвардiї, що йде в атаку» ("Портрет лейтенанта Р. Дьєдонне). На полотнi лейтенант не позує, а б'ється: стрiмка дiагональ композицiї веде глядача вглуб картини, туди, де йде битва. Проте успiх картини Жерiко був затьмарений поразкою Наполеона в Росiї. Почуття французiв, що пiзнали гiркоту поразки, виразив на картинi «Поранений кiрасир, що залишає поле битви» (1814 р.). Французький iсторик Жюль Мiшле писав, що Жерiко як би створив «епiтафiю солдатовi 1814 року».
Вiдвiдав Італiю (1816—1817 рр.). Там знайомиться iз майстрами Вiдродження, а також вiдвiдає перегони неосiдланих коней. Серiя «Бiг вiльних коней» (1817 р.) — виразна чiткiсть репортажу та стримана героїка в стилi неокласичного духу. У цих творах остаточно сформувався iндивiдуальний стиль Жерiко: потужнi форми переданi великими рухомими плямами свiтла.
У 1820—1821 рр. побував у Великобританiї, де ознайомився iз пейзажами Джона Констабля. Пiд впливом англiйського майстра написав «Перегони в Епсомi» (1821 р.). Картина пронизана рухом: конi несуться. ледве торкаючись землi, їх фiгури злилися в єдину стрiмку лiнiю. Рухомi низькi хмари на небi, тiнi коней на вологiй травi. Всi фiгури на картини розмитi, фарби змитi. Жерiко, вдалий наїзник, показав перегони очима жокея.
У 1822 роцi Жерiко впав iз коня, отримав травму хребта. За два роки, у вiцi тридцяти трьох рокiв, помер. Автор некролога в одному з паризьких газет назвав Теодора Жерiко «юним романтиком». Таким чином Жерiко став засновником французького романтизму.
Бiльшiсть сучасникiв зрозумiли його велику роль, коли вiн був уже мертвий. І термiн «романтизм» вперше з'явився в некролозi, присвяченому Теодору Жерiко.
Манiфестом нового мистецтва було семиметровi полотно «Плiт« Медузи »- трагiчний репортаж про корабельну аварiю фрегата« Медуза ». Про загибель, яка спiткала в Атлантицi його екiпаж. Художник писав полотно протягом двох рокiв: з 1818 по 1819 рiк.
Урядовi кола Францiї, офiцiйна преса iнакше оцiнили цю картину. "Небезпечним бунтарем» величали вони молодого живописця. Як кожному майстру, що вiдкриває новi шляхи в мистецтвi, Жерiко довелося дiзнатися трагедiю невизнання та нерозумiння сучасникiв. Свiтське суспiльство i буржуа Парижа не могли пробачити молодому живописцю героїчнi образи, створенi ним: дуже яскраво вони нагадували цiєї егоїстичної публiцi про її недолiки, i тому її набагато бiльш влаштовувало улесливе мистецтво Салону - банальне, запрасована, далеке вiд сучасностi.
Творчiсть Теодора Жерiко шокувало можновладцiв, i вони спрямували на майстра лавину негараздiв. Досить згадати, що за життя художника нi одна його картина не була придбана державою.
не здавався. Перемагаючи страждання, наперекiр всьому вiн малював i записував у щоденник думки, якi не давали йому спокою.
«Я вважаю ганебним зусилля деяких людей, - писав смертельно хворий Жерiко, - змагалися у тому, щоб навiть нашi недолiки видати за достоїнства. Будьмо ж заохочувати нашi справжнi таланти - i в нас не виникне потреби догоджати посереднiсть, яка як би в силу самого свого кiлькостi сподiвається стати провiдною силою своєї батькiвщини... Менi здається, я вже чую крики i протести натовпу людей, трiпотливих, що я заподiю шкоди їх дрiбним iнтересам ».
- експресiя у вирiшеннi руху. Весь полотно нiби пронизаний енергiєю: вiтер жене по небу хмари i змушує тремтiти одягу людей. Сонце, напиши рiзкi тiнi, перетворює всю групу в скульптуру, повну динамiки.
Це полотно чудово за ритмом та створене все настiльки по - сьогоднiшньому, що не вiриш у його вiк. Адже шедевр створено пiвтора столiття тому, коли у живописi панували сухий класицизм i академiчна рутина.
Як мало ми знаємо про трагiчну долю цього майстра, який створив шедевр «Плiт« Медузи », художника, який вiдкрив новою сторiнку в живописi!
Отгрохотала канонада наполеонiвських баталiй початку XIX столiття, i над поверженої Францiєю запанувала недобра тиша. Настала реакцiя. Катастрофа, що спiткала країну, внесла сум'яття в серця людей. Ненависть до минулого, недовiра до майбутнього, вiдчуття недосконалостi свiту - все це породжувало вiдчай, вимагало вiдповiдi.
За тиждень до смертi художника вiдвiдав Олександр Дюма. Теодор Жерiко щойно прийшов до тями пiсля важкої операцiї хребта, перенесеної ним напередоднi. Вiн лежав подiбно мумiї, страшний своєї худиною, i, проте продовжував працювати над ескiзами до свого чергового полотну. Дюма був приголомшений.
Такий був шалений романтик. В однiй зi своїх нотаток вiн говорив: «Людина справжнього покликання не боїться перешкод, вiдчуваючи в собi сили їх подолати, - вони навiть подiбно до додаткового двигуну... часто стають причиною найдивовижнiших творiв. Саме до цих людей повинна бути спрямована турбота освiченого уряду; тiльки заохочуючи їх i використовуючи їх здiбностi, можна затвердити славу нацiї - це вони оживлять епоху... »Незабаром Теодора Жерiко не стало.
Вiн помер 26 сiчня 1824 i був похований як самий бiдна людина у Францiї, невизнаний i забутий. Йому було всього тридцять два роки.
Боротьбу Теодора Жерiко з рутиною продовжив юний друг художника - Ежен Делакруа. 27 сiчня 1824, через день пiсля загибелi товариша, вiн записав в щоденнику: «Бiдний Жерiко, я часто буду думати про тебе! Менi здається, твоя душа буде витати iнодi близько моєї роботи ».
У мистецтвi трiщали застарiлi канони. Рамки класицизму нiяк не могли вмiстити подiй, що потрясли Європу. У боротьбi пристрастей народилося нове мистецтво - романтизм, покликаний вiдобразити всю складнiсть важкого часу.
| 
