Реферат на тему:
З дитячих рокiв виявилася в нього пристрасть до малювання. Вiн рiс у Феодосiї, i самi яскравi враження були пов'язанi з морем; мабуть тому й присвятив вiн зображенню моря всю свою творчiсть.
17 липня 1817 року священик вiрменської церкви мiста Феодосiї зробив запис про те, що в Костянтина (Геворга) Гайвазовського i його дружини Репсиме народився «Ованес, син Геворга Айвазяна». Вiн був молодшим у родинi. Крiм нього в Геворга й Репсиме було ще два сини й двi дочки. Виходець iз пiвденної Польщi - Галичини Геворг Айвазян писав iм'я й прiзвище на польський лад - Костянтин Гайвазовський. Цим же прiзвищем стане пiдписувати свої першi картини i його син Іван, якому призначено буде прославити прiзвище своїх предкiв, зробивши його вiдомим усьому свiту. Тiльки в 1840 роцi вiн змiнив його написання на бiльш звичне для росiйського вуха звучання - Айвазовський, але в листах вiрменською мовою вiн назавжди залишався Ованесом Айвазяном.
Костянтин Гайвазовский улаштувався з родиною у Феодосiї на самому
початку XIX столiття. Родина Гайвазовських була небагата. Мати була митецькою вишивальницею, i її ремесло не раз виручало родину в особливо важкi часи. Будинок був невеликий, вiн стояв на пiднесеннi, звiдки була видна далечiнь моря. Воно та ще небо над ними й стали тими головними враженнями, що визначили життєву долю майбутнього художника. Море, те ласкаве, те грiзне, з нескiнченно, що набiгають на берег хвилями, що мiняє кольори вiд прозорого бiрюзового на недвижнiй поверхнi пiд час штилю до густої чорностi в штормовi днi, - притягало, вабило до себе. Воно було завжди поруч, i хлопчиковi не набридало стежити за його рухом i життям. Човни й баркаси рибалок, що йшли в море, а потiм поверталися з уловом до берега, що радiсно зустрiчали їхнi родини й вся мiська дiтвора - от тi враження, якi вiдгукнуться пiзнiше в його картинах. Зрiдка на обрiї з'являлися вiтрила бiльших фрегатiв, їхнi назви поки були невiдомi хлопчиковi, але прийшов час, i саме вiн прославив на своїх полотнах кораблi росiйського флоту. На випадкових аркушах паперу вiн копiював портрети, вiйськовi сцени, а коли не вистачало паперу, то самим зручним мiсцем для малювання виявлялися бiленi стiни будинку. На них було легко малювати вугiллям фiгури солдат, вiтрильники з надутими вiтрилами, чайок над скелями, морськi хвилi, що набiгають на берег.
чув i про те, що той добре грає на скрипцi, вiртуозно виводячи смичком протяжливi схiднi мелодiї. Інтерес глави мiста до сина старости феодосiйського базару рiшучим образом змiнив плин життя хлопчика. У руках юного Айвазовського вперше виявилися дiйснi акварельнi фарби, кистi й гарний папiр, подарованi йому Казначеевим. Казначеєв виявився не тiльки талановитою людиною, але головне, людиною з великою душею. Коли в 1830 роцi Казначеева перевели з Феодосiї на службу в Сiмферополь i призначили Таврическим губернатором, вiн взяв iз собою й Айвазовського, визначивши його в Сiмферопольську гiмназiю, де той проявив себе досить здатним учнем. У виданому йому атестатi значилося, що в росiйськiй граматицi й логiцi, iсторiї й географiї, у правилах нiмецької мови Айвазовський виявив «успiхи неабиякi; у латинськiй i французькiй мовах - гарнi; i в малювальному ж мистецтвi виявив знання чудовi».
Згодом було призначено прийняти Айвазовського в Академiю на казенний рахунок, а також на казенний рахунок привезти його iз Криму в Петербург. Айвазовський був призначений у клас професора Максима Воробйова, головним iнтересом якого був пейзажний живопис.
Схильнiсть Айвазовського до зображення моря виявилося дуже рано, її пiдтримував i розвивав старий професор. Чимало значило для Айвазовського знайомство з картинами класичних майстрiв у зборах Імператорського Ермiтажу. Вiн копiював морськi пейзажi француза Клода Лоррена, голландських живописцiв XVII сторiччя, що славилися своїми зображеннями моря, кораблiв, прибережної життя голландських мiст.
Жуковським, байкарем Іваном Криловим, з тонким цiнителем мистецтва, меценатом, прекрасним вiолончелiстом Матвiєм Виельгорським, художником Олександром Орловським, Олексiєм Томиловим. Розумний, широко освiчена людина, Томилов був жагучим колекцiонером. У його петербурзькому будинку були зiбранi картини росiйських й європейських художникiв, вiн володiв найбагатшою колекцiєю офортiв Рембрандта. У зовсiм юному Айвазовском Томилов угадав неабияке дарування й багато сприяв його розвитку. Художник став частим гостем у будинку Томилова. По його радi Айвазовский копiював пейзажi Сильвестра Щедрiна, наполегливо осягаючи його мальовничу манеру. Пiзнiше в Італiї вiн буде писати свої картини в тих же мiсцях, де працював Щедрiн.
На початку 1835 року за запрошенням Миколи I у Петербург для виконання найвищих замовлень приїхав модний французький маринiст Пилип Таннер. Академiчний учень Айвазовський був призначений йому в допомогу. Спочатку все йшло добре: Айвазовський уважно осягав таємницi майстерностi вiдомого французького живописця, якi той, у свою чергу, перейняв у великого англiйського майстра Вiльяма Тернера. Здатний учень швидко засвоїв прийоми паризького маестро й, не бажаючи бути в нього пiдручним, але, прагнучи до власної творчостi, написав до академiчної виставки картину “Етюд повiтря над морем”.
його так блискуче початої художньої кар'єри. Ображений незалежним поводженням свого помiчника Таннер поскаржився на нього iмператоровi, що не терпiв порушень субординацiї й звелiв всi картини Айвазовського з виставки негайно зняти. На починаючого художника обрушився iмператорський гнiв. Треба було заступництво Жуковського, Крилова, професорiв Академiї, щоб утихомирити царську немилiсть. Незабаром i сам Таннер, що прибув у Петербург , вiдкинутий художниками й двором, безславно покинув Росiю.
Важливим етапом у розвитку дарування Айвазовського стало його плавання влiтку 1836 року з кораблями Балтiйського флоту по Фiнськiй затоцi й Балтiйському морi. Плавання протягом двох мiсяцiв у пiвнiчних широтах збагатило, розширило подання починаючого маринiста про мiнливу морську стихiю. Пройде зовсiм небагато рокiв, i вiн побачить i випробує на собi не тiльки ласкавий шум Егейського, Адрiатичного й Середземного морiв, але й могутнiй подих Атлантики й Тихого океану. Морська стихiя назавжди заволодiла уявою художника, стала єдиною й головною темою його творчостi. Уже в перших картинах Айвазовського вчителi й глядачi побачили неординарнiсть дарування. У самих раннiх його роботах “
й “Великий рейд у Кронштадтi” тонка
спостережливiсть, допитливiсть молодого художника, що уважно осягає особливостi пiвнiчної природи.
Про картини Айвазовського, що були представленi на академiчнiй виставцi 1836 року, жваво й доброзичливо вiдгукнулася художня критика. Нестiр Кукольник, що випускав “Художню газету”, писав: «Две картины Айвазовского, изображающие пароход, идущий в Кронштадт, и голландский корабль в открытом море, говорят без околичности, что талант художника поведет его далеко. Изучение натуры откроет ему другие сокровища, о которых теперь талант только догадывается. Произведения Айвазовского теперь поражают, кидаются в глаза. Признаемся, мы ожидаем, что они вскоре не будут так эффективны, но глубоко западут в душу зрителя и надолго заведут хозяйство на дне ее». Цi слова були добрим напуттям починаючому художниковi.
Як кращий випускник 1837 року Айвазовський одержав за свої успiхи велику золоту медаль, що давала право на шiсть рокiв виїхати за кордон як академiчний пенсiонер й удосконалювати там мальовничу майстернiсть. Перш нiж вiдправитися в Італiю, куди звичайно їхали художники, Айвазовський на два роки виїхав у Феодосiю, де не був цiлих п'ять рокiв.
то буря бiля генуезських руїн, то вид Севастополя з вiйськовими кораблями, i, нарештi, вид Феодосiї, любовно зображеної художником майже з топографiчною точнiстю. У картинi добре вiдображенi характернi обриси гiр, вежа Костянтина бiля самого берегу й будинок губернатора.
Серйозною школою для нього стала участь пiд керiвництвом генерала Миколи Раєвського, сина героя 1812 року, що командував Кавказькою береговою лiнiєю, у бойових операцiях у берегiв Мiнгрелiї. Айвазовський взяв участь у десантi, висадженому в районi Субаши (Лазаревська). Картину “Десант у Субаши”
вiн написав вiдразу, повернувшись у Феодосiю. Вона стала першим у його творчостi зображенням морської батальної сцени. Повертаючись навеснi 1840 року в Петербург i прощаючись iз рiдними мiсцями, Айвазовський написав одну iз самих проникливих своїх картин – “
.
Улiтку 1840 року разом зi своїм академiчним другом Василем Штернбергом, чудовим художником, веселою людиною, Айвазовський рушив у дорогу. Дорога лежала в Італiю, столицю художнього миру. Класичне мистецтво Древнього Рима, великi майстри iталiйського Вiдродження, прекрасна природа притягували туди художникiв з усiєю Європи. Через Берлiн, Дрезден, Вiдень, Трiєст Айвазовский i Штернберг приїхали в Італiю.
Нечутно сковзають по тихiй водi гондоли, неодмiнна прикмета венецiанського життя. Вiд прозорого неба, тихої води, повiльного руху гондол вiє спокоєм, гармонiєю, iдилiєю природи й життя.
За першi мiсяцi життя в Італiї Айвазовський побував, крiм Венецiї, у Флоренцiї, що зустрiла його величними соборами, прекрасними колекцiями картин великих майстрiв Вiдродження в галереях Уффiци й Пiттi. Художник об'їхав все Неаполiтанське узбережжя, працював у Сорренто, Амальфи, Вико; у самому Нiаполi йому не терпiлося вiдчути особливiсть ландшафту, побачити узбережнi пейзажi.
Рухаючись по дорогах Італiї, вiн вдивлявся у блакить неба, ясний малюнок пагорбiв Тоскани, плоскi крони гордовитих пiнiй, чуйно вловлюючи багату розмаїтiсть вiдтiнкiв ранкового, полуденного або вечiрнього неба. Пам'ять художника фiксувала, як вогненна куля сонця повiльно опускалася в море, i тодi на брижi хвиль починали грати вигадливi вiдтiнки золотих кольорiв. Цi першi враження, поповнюючись новими, вiдроджувалися на полотнах пiд його кистю.
у Петербург про свої першi враження вiд Вiчного мiста. «Я, як бджола, ссу мед iз квiтника, щоб принести вдячну данину царевi й матiнцi Росiї», - закiнчував вiн свiй лист.
Працював Айвазовський iз захватом i дуже швидко, зазнаючи насолоди вiд процесу творчостi, вiд того, як виникають пiд кистю з безформних спочатку мазкiв хмари, повiтря, лiнiя берега, рух хвиль. За першi мiсяцi життя в Італiї в 1840 роцi Айвазовський написав тринадцять великих картин. У наступному - сiм, ще через рiк - двадцять. До цього числа не входять роботи невеликих розмiрiв, альбоми малюнкiв, начеркiв, якi художник робив постiйно, перебуваючи в дорозi, за дружньою бесiдою або мiркуючи над новим сюжетом для великого полотна.
- з натури, з натури пишiть!.. живучи в Сорренто, я прийнявся писати вид з натури з того самого мiсця, з якого в колишнi роки писав С. Щедрiн... писав я рiвно три тижнi. Потiм точно також написав вид в Амальфи. У Вико написав двi картини по пам'ятi захiд i схiд сонця. Виставив усе - i що ж виявилося - вся увага публiки була звернена на фантазiї, а цi проходили мимо - як давно знайомi». Для себе Айвазовський раз i назавжди зробив висновок, що особливостi його сприйняття природи, зорової пам'ятi, уяви, нарештi, темпераменту не сполучаються з характером роботи на натурi. Вiн не мiг сидiти з мольбертом i кистями на узбережжi моря й, годинами спостерiгаючи мiнливiсть висвiтлення, рух хвиль, копiтко переносити це на полотно. Його феноменальна пам'ять утримувала множиннi стани атмосфери, ефектнi, єдинi у своєму родi митi життя природи, а вироблена роками, вiдточена технiка, фiлiгранна професiйна майстернiсть дозволяли безпомилково й переконливо вiдтворювати створену уявою картину природи.
Айвазовський виробив свою теорiю. Вiн був переконаний, що «рух живих стихiй невловимо для кистi: писати блискавку, порив вiтру, сплеск хвиль - немислимо з натури. Для цього художник повинен запам'ятати їх, i iз цими випадками, так само як й ефектами свiтла й тiней, становити свою картину». Спосiб його роботи був дуже iндивiдуальний. Вiн починав писати картину iз зображення неба або, як вiн любив говорити, - повiтря. І як би не було велике полотно, вiн закiнчував цю частину картини в один сеанс, не вiдходячи вiд полотна iнодi по дванадцять годин пiдряд. Цим досягалося вiдчуття особливої єдностi кольору, повiтряної атмосфери, переконливостi й правдивостi в її передачi.
Айвазовського завжди рятувала його щира, безмежна любов до мистецтва, феноменальна працездатнiсть, непiдробленiсть почуттiв, якi виражалися в його створеннях. Не випадково картини його викликали замилування не тiльки публiки, але й професiоналiв-художникiв i щирих знавцiв i цiнителiв мистецтва. Своє здивування мистецтвом Айвазовського виразив вiдомий англiйський художник-маринiст Вiльям Тернер, що жив в 1842 роцi в Римi.
Із задоволенням працюючи над розмаїтiстю морських пейзажiв, прагнучи не повторюватися в їхнiх сюжетах, Айвазовський щораз шукав нових вiдтiнкiв висвiтлення морської води або хмар, стану атмосфери. Але вiн прагнув знайти й свою, нову тему в пейзажi, властиву тiльки йому. Такою картиною стала бiльша композицiя яку художник назвав “Хаос”
. Вона зображує рух неприборканої первозданної стихiї, що опромiнює комета, виявляючи собою творця стихiй – неба, землi, води. За основу iдеї картини Айвазовський взяв слова iз книги Буття: «Земля ж була безвидна й порожня й тьма над бездною, i Дух Божий носився над водою». Картина привернула увагу Папи Григорiя XVI. Вiн придбав неї для Ватикану й нагородив художника золотою медаллю. Гоголь iз веселим жартом поздоровив Айвазовського: «Исполать тобi, Ваня! Прийшов ти, маленька людина з берегiв Неви в Рим i вiдразу пiдняв Хаосу Ватиканi».
Здавалося б, такий гучний успiх, визнання, слава, якi супроводжували майже кожен новий добуток Айвазовського, могли створити атмосферу суцiльного свята, богемностi, розсiяностi життя. Але натура художника не приймала подiбного стилю життя. І вiд п'янких захоплень його теж рятував головний, i мабуть, єдиний iнтерес - його творчiсть, якiй було пiдлегле все. Первiснi матерiальнi труднощi - половину скромного змiсту, що вiн одержував вiд Академiї мистецтв, Айвазовський вiдсилав матiнцi у Феодосiю - незабаром закiнчилися. Продаж картин приносила достатнє й упевнене забезпечення. Це давало можливiсть художниковi багато подорожувати. Вiн почав їздити в Іспанiю, на Мальту, вiдвiдав Англiю, Францiю, Швейцарiю, Нiмеччину, Голландiю. Його тягли мiсця, де вiн мiг поповнити свої враження, пов'язанi з морем, традицiями маринiстичного живопису, нагромадити новий досвiд. Айвазовський не упускав можливостi виставляти свої картини в європейських мiстах.
На кожнiй виставцi його супроводжував успiх. За виставленi в Луврi картини Айвазовський був нагороджений золотою медаллю. До 27 рокiв вiн став членом Петербурзької, Римської й Амстердамської Академiї мистецтв.
У серединi лiта 1844 року завершилося чотирирiчне перебування Айвазовського в Європi. Вiн повернувся на Батькiвщину, увiнчаний визнанням, європейською славою. Академiя мистецтв у вереснi вдостоїла свого колишнього учня званням академiка, а через кiлька днiв видане розпорядження Мiнiстерства Імператорського двору про прирахування його до цього вiдомства зi званням живописця Головного Морського штабу «iз правом носити мундир Морського Мiнiстерства й для того, щоб звання це вважалося почесним без виробництва грошового змiсту». Ставши художником Головного Морського штабу, Айвазовський одержав перше офiцiйне замовлення - виконати види Кронштадта, Ревеля, Петербурга з боку моря, фортець Свеаборг i Гангут.
Художник i ранiше iз захопленням писав види приморських мiст. Його альбоми повнi топографiчно точних i художньо виразних замальовок всiх численних портових мiст, де йому доводилося бувати. Цi малюнки служили потiм тiєю пам'ятною книжкою, якою користувався художник при роботi над бiльшими полотнами. Подiбнi замовлення на виконання видiв приморських мiст i росiйських портiв Айвазовский одержував неодноразово. У серiю таких картин входили й види Севастополя, Одеси, Миколаєва, Керчi.
що зовсiм не робить картину нудним кресленням. Зображуючи Одесу з боку моря, художник написав її освiтленою мiсячним свiтлом, i картина наповнилася поетичним настроєм. Так, здавалося б, сухе офiцiйне замовлення пiд рукою майстра перетворив у художнiй твiр.
Коли ж Айвазовський почав писати серiю картин з iсторiї великих морських боїв росiйського флоту, починаючи з баталiй Петра, то фантазiя художника, майстернiсть живописця з'єдналися зi бездоганними знаннями iсторiї боїв i з точнiстю вiдтворення на полотнi всiх особливостей корабельного оснащення й «поводження» кораблiв пiд час бою. З високою художньою майстернiстю й чуттям Айвазовський реконструював морськi баталiї XVIII столiття: Гангутський бiй, знаменитий бiй у Хiоськiй протоцi й бiй при Чесмi, що вiдбулося в червнi 1770 року. Перемога при Чесмi - одна iз самих славних сторiнок iсторiї росiйського флоту часiв росiйсько-турецької вiйни 1768-1774 рокiв. Турецький флот, замкнений росiйськими кораблями в Чесменськiй бухтi при нерiвному спiввiдношеннi сил, був повнiстю розбитий. Адмiрал Г. А. Спиридрнов доносив: « Флот зупинили, розбили, розламали, спалили, на небо пустили, потопили, у попiл пустили».
Малахiв курган”
i на зворотi її зробив напис: «Мiсце, де смертельно був поранений Корнiлов». Роком ранiше створив полотно-спогад “Корабель «Марiя» пiд час шторму
. Це був флагманський корабель адмiрала Нахимова, на якому вiн командував Синопським боєм. Подiї росiйсько-турецької вiйни 1877-1878 рокiв також не минули Айвазовського. Вiн уважно стежив за вiйськовими подiями, вiдгукуючись на них своєю творчiстю. У його майстернi знову виникали картини про бої росiйського й турецького флотiв, що вiдтворювали мальовничу хронiку подiй. Одна з них зображувала тепер уже не вiтрильний корабель, але пароплав – «Великий князь Костянтин» на Сухумском рейдi пiд час мiнної атаки”
. Пiсля закiнчення Балканської вiйни Айвазовський рiдко звертався до батального жанру. Дружба Айвазовського з росiйським морським флотом не переривалася протягом всього життя художника.
добутки, коли вiн був обласканий увагою глядачiв, художньої критики й самого iмператора, Айвазовський зненацька для навколишнiх прийняв рiшення залишити Петербург i назавжди оселитися в рiднiй Феодосiї.
Для Айвазовского не було землi кращої, чим його рiднi краї, хоча природа Феодосiї в порiвняннi з розкiшними пейзажами Пiвденного Криму скупа й сувора. Запрошуючи до себе одного з гостей, Айвазовський писав: «Дуже буду рад, якщо ви вiдвiдаєте нашу Феодосiю , що пiсля пiвденного берега провадить на всякого смутне враження».
Звичайно, художниковi необхiдно було жити бiля моря, про яке вiн розповiдав своїм живописом, з яким, напевно, розмовляв щодня, як з живою людиною. Але йому також важливо було почувати свою незалежнiсть вiд постiйної, а часом стомлюючої уваги академiчного начальства, iмператорського двору, високих замовникiв.
денному висвiтленнi й пiд таємничим свiтлом мiсяця. Дорогу на Ялту й саме мiсто вiн зображував безлiч разiв. Георгiївський монастир i скелi в його околицях були одним з найбiльш частих його сюжетiв. Саме ж Чорне море - бурхливе або ласкаво-спокiйне - є присутнiм у кожному кримському пейзажi Айвазовського.
Щороку, а iнодi й кiлька разiв протягом року художник їздив у Петербург, Москву або за кордон, але, як усякий мандрiвник, неодмiнно повертався додому. «Це почуття або звичка - моя друга натура. Зиму я охоче проводжу в Петербурзi, але ледве повiє навеснi, мене тягне в Крим, до Чорного моря», - признавався Айвазовський.
У тiльки що вiдбудований будинок навеснi 1848 року Айвазовський привiз молоду дружину Юлiю Якiвну Гревс, англiйку по походженню, дочку петербурзького лiкаря. Вона була юна, гарна й широко освiчена.
1840-1860-i роки були щасливою життєвою й творчою порою Айвазовського. В 1850 роцi вiн показав спочатку в Петербурзi, потiм у Москвi тiльки що закiнчену картину “Дев'ятий вал”
. З моменту її появи вона стала самої знаменитої з його картин. Натиск бури, протиборство людей грiзної стихiї, захват боротьбою, розпач перед загибеллю й надiя на порятунок – усе є на цьому полотнi. У щасливi моменти творчого пiдйому створюються такi добутки. Цiла серiя «бур» з'являється в Айвазовського – “Сигнал бури”, “Наближення бурi”,” Буря на морi вночi”
. Вони чергуються iз зображенням спокiйного елегiйного моря – “
.
Напружено й схвильовано працював Айвазовський у своїй майстернi у Феодосiї протягом весни, лiта й осiнi, а взимку вiдправлявся з виконаними картинами в Петербург для вiдкриття там чергової виставки своїх добуткiв. Протягом життя їм було влаштовано бiльше 120 персональних виставок. Вiн вiдкривав їх не тiльки в росiйських столицях, але й у багатьох губернських мiстах - Одесi, Києвi, Харковi, Миколаєвi, Керчi, Феодосiї. Для тих рокiв це було явищем зовсiм незвичайним.
Завдяки старанням Айвазовського i його наполегливостi був розширений й упоряджений феодосiйський порт, що дало роботу багатьом жителям, i проведена залiзниця у Феодосiї.
Але найбiльшою його турботою залишалося художнє життя мiста. Стараннями Айвазовського був створений археологiчний музей, вiдкрита бiблiотека, побудований концертний зал у центрi Феодосiї й, нарештi, в 1880 роцi при його будинку вiдкрилася картинна галерея, що вiн заповiв рiдному мiсту з усiма, що перебувають там на день його кончини картинами.
почесним громадянином.
Його залучали бiблiйнi i євангельськi теми, що укладають у собi загальнолюдський змiст. Виникли цикли картин “Ходiння про водам”Христос на березi Галилейского озера”
, “Хаос”
, вiн створив грандiозне полотно “Створення миру”
. Його хвилювали подiї космiчного характеру, грандiознi земнi катаклiзми. Слiдом за Карлом Брюлловим вiн написав “Виверження Везувiю”
, по-своєму трактуючи загибель Помпеи й Геркуланума; створив грандiозне полотно “Вiд штилю до урагану”
.
У повагу до його заслуг флорентiйська Академiя мистецтв, визнавши його в 1876 роцi своїм членом, замовила Айвазовському автопортрет для галереї Уффiци, де розмiщаються автопортрети найвидатнiших майстрiв живопису.
27 вересня 1887 року Росiя вiдзначала п'ятдесятилiття творчої дiяльностi видатного живописця. До ювiлейного дня Айвазовський вiдкрив в античнiй галереї Академiї мистецтв, де проходило ушановування, виставку знову написаних картин. «Продовжуйте надiляти вiтчизняне мистецтво прекрасними плодами своєї творчостi на гордiсть Академiї, на славу Росiї», - напутствовали Айвазовського його побратими по мистецтву.
Одна iз кращих його картин “Серед хвиль”Загибель корабля”
З художником прощалося все мiсто. Дорога до церкви Святого Сергiя була посипана квiтами. Останнi почестi своєму художниковi вiддавав воєнний гарнiзон Феодосiї.
На схилi вiку, немов пiдбиваючи пiдсумок свого життя, Айвазовський сказав спiврозмовниковi: «Щастя посмiхнулося менi». Його велике життя, що охопило майже все XIX столiття, вiд його початку до самого кiнця, було прожите спокiйно й гiдно. У ньому не було бурь i катаклiзмiв, настiльки частих на картинах майстра. Вiн жодного разу не засумнiвався в правильностi обраного шляху й до кiнця сторiччя донiс завiти романтичного мистецтва, з якого починався його творчий шлях, прагнучи сполучати пiдвищену емоцiйнiсть iз реалiстичним зображенням природи.
Феодосiйская картинна галерея
29 липня 1997 року виконується 180 рокiв вiд дня народження найбiльшого художника-маринiста Івана Костянтиновича Айвазовського. Творча дiяльнiсть живописця залишила яскравий слiд не тiльки в iсторiї росiйського мистецтва, його iм'я ввiйшло в золотий фонд свiтового мистецтва. Вiн надзвичайно гостро почував i передавав у своїх полотнах красу й велич морської стихiї, створював те романтично пiднятий, те глибоко поетичний образ моря. И. К. Айвазовський - уродженець Феодосiї. Ставши знаменитим художником, академiком п'яти європейських академiй, вiн мiг би оселитися в будь-якому куточку свiту, однак же, для постiйного мiсця проживання живописець обирає милу серцю Феодосiю, красу якої вiн нiколи не утомлювався писати. Тут вiн прожив довгого й щасливого, повну творчого вогню й неприборканої енергiї життя. У цей час колекцiя добуткiв художника нараховує 417 одиниць зберiгання. Вона складена так, щоб можна було простежити всi етапи 63-лiтнього творчого шляху неперевершеного маринiста. Бiля головного фасаду будинку И. К. Айвазовського встановлений бронзовий пам'ятник. На його постаментi лаконiчний напис: "Феодосiя - Айвазовському". У цю коротку фразу вдячнi нащадки вмiстили велике почуття замилування, гордостi й глибокої поваги до свого знаменитого земляка, першому Почесному громадяниновi Феодосiї, що так багато зробив для економiчного й культурного розвитку мiста.
1850
Полотно, масло. 221 х 332
Державний Росiйський музей, Санкт-Петербург
І до цiєї картини Айвазовский не раз писав морськi бурi, але нiколи ще не створював настiльки грандiозного полотна нi за розмiром, нi за враженнями.. У картинi з'єдналося багато чого баченого i випробуваного самим художником. Особливо пам'ятна була йому бура, що вiн пережив у Бiскайськiй затоцi в 1844 роцi. Шторм був настiльки нищiвний, що судно порахували що утонули, i в європейських i петербурзьких газетах з'явилося повiдомлення про загибель молодого росiйського живописця, iм'я якого вже було гарно вiдомо. Через роки Айвазовський згадував: «Страх не придушив у менi здатностi сприйняти й зберегти в пам'ятi враження, зробленого на мене бурею, як дивною живою картиною».
Бушує грiзна морська стихiя. Бездонну товщу води, що вирує пiну морських хвиль офарблює в синi, бiрюзовi, рожевi, червонi, бiлий кольори просвiтчасте крiзь марево хмар оранжево-жовте сонце. Чи затихне океан? Чи прийде порятунок для людей?
Існують старi повiр'я про те, що в русi грiзних валiв є свiй непорушний ритм. Стародавнi греки вважали самою згубною хвилею третю, римляне - десяту. У поданнях iнших мореплавцiв самим нищiвним був дев'ятий вал.
Протистояння людей i стихiї – от тема картини. У нiй яскраво втiлилися принципи романтичного мистецтва, у якому почуття людей, стану природних стихiй перебувають у найвищiй напрузi. Ще будучи учнем Академiї мистецтв, Айвазовський захоплювався знаменитою картиною “Останнiй день Помпеї”
. У живописi й сюжетi цього творiння Карла Брюллова стилiстика романтизму одержувала зроблене класичне втiлення. Айвазовський не був учнем Брюллова, але перебував пiд сильною чарiвнiстю й впливом його мистецтва й особистостi. Романтичнi настрої в цi десятилiття ще повнiстю володiли душею й мистецтвом великого маринiста.
Гоголь сказав один раз: «Якби був художником, я б зобразив особливого роду пейзаж... Я б зчепив дерево з деревом, переплутав гiлки, викинув свiтло, де нiхто не очiкував його, - от якi пейзажi треба писати». Бурхлива стихiя картини Айвазовського перегукується iз цими словами письменника.
1881
Полотно, масло. 149 х 208 див
Державна Третьяковська галерея, Москва
На Чорному морi починає розiгруватися буря”.
Пiд цiєю же назвою її побачили глядачi на виставцi Айвазовського в Академiї мистецтв. Продаючи картину Павлу Третьякову, Айвазовський зробив назву простiше, вона стала й бiльш ємним, виразивши собою яснiсть i серйознiсть задуму живописця.
Стриманий на похвалу Крамский, яка завжди дуже точно визначала переваги робiт своїх побратимiв-художникiв, писав про картину: «Мiж 3-4 тисячами номерiв, випущених Айвазовським у свiт, є речi феноменальнi й назавжди такими залишаться, наприклад, Море в Третьякова, написане чотири роки тому (тобто коли людинi було вже бiльше 70 рокiв)… На нiй нiчого нема, крiм неба й води, але вода – це океан безмежний, не бурхливий, але що колишеться, суворий, нескiнченний, а небо, якщо можливо, ще бесконечне. Це одна iз самих грандiозних картин, якi я тiльки знаю». Не випадково Крамский помiстив цю картину Айвазовського в iнтер'єр свого мальовничого добутку “
Глибоко драматичнi переживання героїнi картини, її сюжет - протистояння людини горю, можливiсть витримати удари долi - пiдкреслюються пейзажем Айвазовського, зображеним за спиною жiнки.
Множиннi враження вiд спостереження морської стихiї, її життя, руху лягли в основу пейзажу Айвазовського. У ньому художник узагальнив i свої знання, i свою любов до Чорного моря.
бiля картини. Тут немає нi найменшої зовнiшньої ефектностi, i немов забутi романтичнi захоплення юностi. Усе полагоджено абсолютнiй правдi у вiдтвореннi природи на полотнi. Айвазовський впритул наблизився до реалiстичного мистецтва, що несли в життя художники-передвижники. І хоча вiн не був членом Товариства пересувних виставок, главою якого був Крамский, знаменитий маринiст у своїй творчостi 1880-х рокiв роздiляв багато принципiв, що лежали в основi реалiстичного напрямку живопису другої половини XIX сторiччя.
Досвiд життя, умiння вiдiбрати зоровi враження, сконцентрувати їх, не повторити вже висловлене в колишнiх картинах допомогли великому майстровi створити одну iз самих чудових своїх марин.
Творчий шлях майстра був складний. Романтичнi риси поступово замiнилися в його мистецтвi реалiстичними. Вiд яркої мальовничої гами й ефектiв висвiтлення, якi переважали в раннiх роботах , Айвазовський перейшов до бiльш стриманих i правдивих колiрних вiдносин. Особливо помiтно це в картинi “Чорне море” й одному iз самих великих полотен - “Хвиля”. Художник створив бiльше шести тисяч добуткiв.
Серед всiх живописцiв миру одним iз кращих поетiв моря став по праву Іван Костянтинович Айвазовський. У безлiчi своїх епiчних за масштабом добуткiв вiн повнiше всього вiдтворив основнi стани й перетворення моря, його гладь, що зачаровує, далечiнь i хвилюючу безодню. У його творчостi втiлився духовний досвiд людства, що споконвiкiв любувалася пишнотою водної стихiї. Айвазовський навчив багато поколiнь людей правильно бачити море й насолоджуватися його вражаючою красою. Їм створено близько 6000 добуткiв.
Айвазовський писав море то радiсними, сяючими незлiченними сонячними вiдблисками, то суворим i хмурим, то врочисто спокiйним, але найчастiше вiн зображував його бушуючим. Чудовi полотна И. К. Айвазовського прикрашають багато музеїв миру. Але воiстину картинна галерея у Феодосiї була й залишається скарбницею його створiнь: у нiй виставлене бiльше 400 картин художника.
Лiтература
1. Барсамов Н., Барсамова С. Феодосийская картинная галерея имени И. К. Айвазовского. - Симферополь: Крымиздат, 1955
2. Большая Советская Энциклопедия
4. Кузьмин Н. П. И. К. Айвазовский и его произведения-СПБ, 1901
|
