Виготовлення шпалер i гобеленiв
Реферат на тему:
Виготовлення шпалер i гобеленiв
пiтканий репс. В функцiональному вiдношеннi, гобелен являє собою стiнну шпалеру з фiгурними та орнаментальними композицiями, яка правила не тiльки тепловою та акустичною iзоляцiєю свiтських та церковних примiщень, але одночасно їх прикрашала i роздiляла.
Свiт, переданий засобами ткацтва, здавна хвилював творчу уяву. Гобеленове мистецтво було вiдоме ще у Грецiї i Римi. Копти (першi столiття н.є., Єгипет) прикрашали свiй одяг невеликими гобеленовими вставками з реалiстично по трактованими зображеннями людей, тварин, квiток тощо.
був куплений у нащадкiв вiдомого фарбаря Жана Гобелена. Невдовзi ця назва закрiпилась за усiєю продукцiєю мануфактури Гобеленiв, а згодом, з поширенням цих килимiв у Європi, стала загальновживаною.
мiжнародному вернiсажi художнього текстилю ( Лозана, 1962 р.) Ле Корбюзьє висунув нове поняття “мюральпомад”, яке вiдноситься до двух основних функцiй гобелену, до того, що вiн повинен висiти i легко переноситись з мiсця на мiсце (вiдношення до стiни – mural, до переносимостi – nomad).
Мистецтво українського гобелена, що особливо розквiтло в теперiшнiй час, мої давнi традицiї. Розвиваючись паралельно з народним килимом, гобелен увiбрав його стилiстику, образнiсть, мотиви. Своєю чергою поява гобеленового мистецтва вплинула на народне килимарство, викликавши появу творiв, що поєднують характернi риси народного килима i гобелена.
Часом гобелени називають килимами – картинами. І справедливо, оскiльки це мистецтво стоїть близько станкового живопису, використовує його прийоми i методи i глибинно – перспективний спосiб передачi простору, реалiстичне трактування зображення, сюжетнiсть та iн.
Але гобелени – це не просто витканi картини. Бiльше того, перетворення гобеленiв у тканi копiй живописних полотен завжди вело до занепаду цього мистецтва. Однiєю з неодмiнних вимог до гобелена завжди була необхiднiсть його декоративного вирiшення. Орiєнтир тут визначений – до багатого джерела народного мистецтва, закрема народного килима
Гобелени, витканi на Українi вiдзначаються декоративнiстю, котра полягає у використанi обмеженої колористичної гами, у контрастних колiрних i тональних зiставленнях узагальненi форм та. iн. Це надає йому своєрiдностi, видiляє з-помiж аналогiчної продукцiї iнших країн.
Українськi гобелен розвивався на основi нацiональних художнiх традицiй, у руслi загальноєвропейських мистецьких тенденцiй. Це засвiдчують збереженi пам’ятки ХVII-XVIII., зокрема, вiдомi гобелени витканi у Гороховi на Волинi i в мануфактурах на Лiвобережнiй Українi. У них знайшли вiдбиток художнi риси традицiйного народного килимарства: кольорова гама квiтково-рослиннi мотиви, сюжетна тематика.
Верстати, на яких ткали гобелени є двох типiв: вертикальнi “краска”, чи як їх називають у схiдних районах Буковини, “розбої” та горизонтальнi.
Зразком для ткача служив картон, мальований фарбами натуральну величину виробу котрий пiдкладали пiд основу верстата. Вовняне пiткання переплiтало нитки основи, повнiстю розстилаючи їх з обох бокiв. Кожну кольорову пляму ткали окремо, за чергою.
Аналогiчну технiку застосовували для виконання українських народних килимiв з рослинним орнаментом.
своєрiдних ???
Велика стильова спорiдненiсть українського гобелена з деякою категорiєю килимiв спонукала дослiдникiв шукати критерiї визначення у вiдмiнностях технiки. Гобеленами вважали всi килими, у котрих були так званi ланцюжки. Проте цей пiдхiд не є вичерпним, оскiльки справдi монументальнi, реалiстичнi багатофiгурнi композицiї часто виконували килимовою технiкою, i навпаки, деякi орнаментальнi килими – гобеленовою – дi зворотного боку, з ланцюжками. Той факт, що на Українi гобелени часто ткали як килими, пояснюються тим, що виконували їх народнi майстри, якi звикли до килимової технiки.
До нашого часу збереглися не всi витканi по Українi гобелени, не всi майстернi, якi їх виготовляли, сьогоднi вiдомi. Деякi припущення про iснування таких майстерень можна робити на основi таких архiвних документiв, як наприклад про виробництво гобеленiв на Бродовськiй мануфактурi.
Наприкiнцi ХІХ –на початку ХХ ст., гобеленове мистецтво переживає упадок, виробництво рiзко скорочується, що було пов’язане перш за все iз зникнення робочої сили – крiпакiв, котрi ткали гобелени помiщицьких мануфактурах. Проте виробництво гобеленiв не згасає повнiстю.
Великий вигад у розвиток художнього килимарства на Українi внесла видатна українська художниця О. Л. Кульчицька. Вона створила близько 90 килимових композицiй, серед яких i тематичнi килими. Один iз таких творiв – гобелен “Материнство” – прикрашає експозицiю Художнього – меморiального музею О. Л. Кумицької у Львовi.
Гармонiчний розвиток людини нерозривно пов’язаний з естетичним вихованням, один з дiйових засобiв якого є образотворче мистецтво. З кожним роком дедалi глибше розвивається художня творчiсть дiтей, потяг до рiзноманiтної образотворчої дiяльностi. Цьому сприяють як уроки образотворчого мистецтва у загальноосвiтнiх школах, палацах молодi, в гуртках.
Творчi здiбностi потрiбнi людинi в рiзноманiтнiй дiяльностi; немає таких професiй – вiд земних ??? – де можна було б обiйтись без творчої уяви, аналiтичного мислення, гостроти сприймання та емоцiйного вiдгуку на явищах навколишнього свiту i немає такої роботи, де непотрiбний було б наполегливiсть, кмiтливiсть, практичнi навички роботи з рiзними матерiалами.
Тому уряд України придiляє велику увагу розвитку образотворчого мистецтва та народних художнiх промислiв. Декоративний розпис, керамiка, рiзьблення по дереву, килимарство, вишивка – мають промислове значення i вивчаються у загальноосвiтнiх i художнiх школах.
Розкриваються основнi володiння такими технiками i рiзнобiчностями матерiалiв, як акварель, олiйний живопис, гуаш, темпера, пiдлаковий розпис, рiзьблення по дереву. Пiд керiвництвом освiчених педагогiв учнi вивчають i такi технiки, як ??? олiвцем, вугiллям, випробовують свої творчi можливостi у лiногравюрi, у гравюрi на картонi, аплiкацiя, ???, лiпленi, вишивцi, ткацтвi.
Всю цю велику i складну роботу в школах проводять вчителi образотворчого мистецтва. Звiдси сьогоднi таке велике значення придiляють професiйнiй пiдготовцi вчителiв у вищих i середнiх учбових закладах.
Щоб вчитель мiг здiйснити всi цiлi задачi, якi перед ним ставить школа, необхiдно пiдвищувати його теоретичну i i практичну пiдготовку, удiляти велику увагу розробцi нових основ змiсту навчання i виховання спецiалiстiв у педагогiчних iнститутах, унiверситетах, училищах, значно пiдвищити рiвень квалiфiкацiї.
Особливу увагу необхiдно придiляти професiйнiй пiдготовцi вчителiв образотворчого мистецтва по таким дисциплiнам, як рисунок, живопис, композицiя, iсторiя i теорiя образотворчого мистецтва.
Вчителi з великою пошаною ставляться до благодiйної педагогiчної працi. Постiйно використовують передовий досвiт своїх колег, проявляють при цьому свою особливу iнiцiативу i винахiдливiсть, практично вирiшають складну задачу зближення школи до потреб сьогодення.
Свiт мистецтва рiзноманiтний i складний. Для того, Щоб людина вступила в нього не як темний, невiдомий лiс, повний усiляких несподiванок, її необхiдно залучити до цього прекрасного свiту з перших рокiв життя, наполегливо знайомить iз скарбницями, накопиченим людствам за багато тисячолiть.
Очевидно, що мистецтво, яке належить народу, стане внутрiшнiй скарбом кожного з нас тiльки тодi, коли ми будемо пробуджувати художникiв у самих собi i в наших дiтей.
| 
