Історiя i жанри риторики
на тему:
Історiя i жанри риторики
1. Зародження i становлення риторики
але справжньою його батькiвщиною є Стародавня Грецiя, де публiчне слово мало надзвичайно велике суспiльне значення.
Такi особистостi, як Цицерон та Демосфен, — видатнi ритори — ще за життя були увiнчанi лаврами «синiв Вiтчизни», «рятiвникiв народу». Цицерон у своїх трактатах, присвячених ораторському мистецтву, писав про формування нової людини — людини-патрiота, громадянина, який живе iдеалами свого народу й держави.
Найблискучiшим ритором Стародавньої Грецiї, владарем дум був всесвiтньо вiдомий Демосфен (384—322 до н. е.), промови якого, насиченi фактичним матерiалом, мiстили чимало особистих спостережень, вiдзначалися динамiчнiстю, переконливою аргументацiєю й чiткiстю. Для Демосфена була характерна артистична манера триматися на трибунi, що також сприяло його успiховi як оратора. В судi Демосфен виступав як адвокат. Сучасники так характеризували Демосфена: «Нашого ритора з його умiнням все запалювати i трощити своєю силою i владою можна порiвняти з вихорем або блискавицею» '.
Теоретиком ораторського мистецтва i великим ритором античного свiту був Марк Тулiй Цицерон (106—42 до н. е.). Вiн провiв на форумi майже 40 рокiв i був справжнiм iдейним поводирем римського Сенату. Цицерон вiдпрацював стиль, який дозволяв йому бути простим i блискучим, безпосереднiм i пристрасним. Чудовими властивостями цицеронiвської промови були мелодiйнiсть i ритмiчнiсть. Прославився вiн своїми знаменитими патетичними виступами i висновками. Складовими успiху оратора Цицерон вважав освiту, природний дар i ораторськi здiбностi. Першу промову Цицерон виголосив у 25 рокiв (пiд назвою «На захист Публiя Квiнцiя»), а останню (дванадцяту фiлiппiку) — у рiк своєї смертi (прожив 63 роки).
Для промов Цицерона характернi оклики, повтори, iронiя, градацiя. В деяких його промовах майже не вживаються сполучники. Такий риторичний прийом робив судову промову карбованою.
Цицерон був творцем латинської мови: з важкої, неоковирної зброї виковував тонку, гостру рапiру, яка проникала у найпотаемншгi вигини людської думки. Вiн виголосив понад сто промов, тексти п'ятдесяти семи збереглися i є риторичною скарбницею для усiх часiв та народiв'.
Теорiю ораторського мистецтва розробляли Арiстотель i Платон. На думку Платона, красномовство має бути дiловим, а не марнослiвним, непiдкупним, чесним ы високоморальним. Особливо критично Платон ставився до судових ораторiв.
Арiстотель (348—322 до н. е.) розглядав ораторське мистецтво у фiлософському планi, пiдкреслюючи його етичнi й естетичнi функцiї. Вiн вважається творцем теорiї суперечки, дискусiї. Арiстотель розрiзняв:
• дiалектику —
• ерiстику —
мистецтво будь-що залишитися правим у суперечцi;
•
i якi докази слiд пiдбирати. Комедiя Арi-стофана «Жаби», де iнсценовано суперечку Есхiла й Еврiпiда, а також деякi фрагменти промов софiстiв, ораторiв Горгiя, Їсократа дають уявлення про посiбники для риторiв.
2. Жанри публiчних виступiв
Залежно вiд змiсту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин публiчний виступ подiляється на такi жанри, як доповiдь, промова, бесiда, лекцiя, репортаж.
Доповiдь дiлова
мiстить виклад певних питань iз висновками i пропозицiями. Інформацiя, що мiститься в доповiдi, розрахована на пiдготовлену аудиторiю, готову до сприйняття, обговорення та розв’язання проблем. Максимальний результат буде досягнуто, якщо учасники зiбрання будуть завчасно ознацомленi з текстомдоповiдi. Тодi можна очiкувати активного обговорення, аргументованої критики, посутнiх доповнень i плiдно вираженого рiшення.
Доповiдь звiтна
мiстить об’єктивно висвiтленi факти та реалiї за певний перiод життя й дiяльностi керiвника, депутата, органiзацiї чи її пiдроздiлу тощо. У процесi пiдготовки до звiтної доповiдi доповiдач мусить чiтко окреслити мету, характер i завдання, до кожного положення дiбрати аргументованi факти, вивiренi цифри, переконливi приклади, влучнi i доречнi цитати. Варто також укласти загальний план й усi положення та частини пов’язати в одну струнку систему викеладу.
Пiсля обговорення, доповнень i коректив доповiдь схвалюють зiбранням i приймають остаточне рiшення, як програму майбутнiх дiй на подальший перiод.
це усний виступ iз метою висвiтлення певної iнформацiї та вплiву на розум, почуття й волу слухачiв, логiчною стрункiстю тексту, емоцiйною насиченiстю та вольовими iмпульсами мовця.
Давньоримська ораторська схема: що, для чого, у який спосiб- може i нинi бути визначальною для промовця. Отже, ураховуючи вид промови, оратор повинен змiнювати й характер виступу, i засоби, якими оперуватиме пiд час її виголошування.
Із промовою виступають на мiтингах, масових зiбраннях на честь певної подiї, ювiлею тощо.
Мiтингова промова
зазвичай виголошується на злободенну тему й стосується суспiльно значущої проблнми, яка хвилює широкий загал. Цей короткий, емоцiйний виступ розрахований на безпосереднє сприймання слухачiв. Завдання оператора- виявитм новi, нестандартнi аспекти теми, спонукавши присутнiх по-новому сприйняти уже вiдомi факти i реалiї.
Успiшнiсть мiтингової промови залежить вiд iндивiдуального стилю оратора, його вмiння доречно використовувативесь арсенал вербальних i невербальних засобiв спiлкування та майстерностi iмпровiзувати залежно вiд реакцiї аудиторiї. Палка, заклична, актуальна, майстерно виголошена мiтингова промова, як свiдчить iсторiя- дiєвий чинник впливу на свiдомiсть слкхачiв.
притаманнi практично всi складовi промови мiтингової. Торкаючiсь актуальних суспiльно-полiтичних проблнм, активно впливаючи на свiдомiсть, промовець спонукає слухача до певної дiяльностi, до нагальної необхiдностi зайняти певну громадянську позицiю, змiнити погляди чи сформувати новi. В агiтацiйнiй промовi, як правило, роз’яснюють чи з’ясовуютьпевнi питання, пропагують певнi думки, переконання, iдеї, теорiї тощо, активно агiтуючи за їхню реалiзацiю чи втiлення в життя.
Дiлова промова
характеризується лаконiзмом, критичнiстю, спрямування, полемiчнiстю та аргументованiстю викладених в нiй фактiв. На вiдмiну вiд мiтингової та агiтацiйної дiлова промова орiєнтована на логiчно виражене, а не емоцiйно схвильоване сприйняття слухача. Частiше цей виступ не має самостiйного значення, вiн зрозумiлий i сприймається лише в контекстi проблеми, що обговорюється на конкретному зiбраннi.
Ювiлейна промова
Присвячується певнiй датi, пов’язанiй з ушануванням скреиої людини, групи осiб, урочистостям на честь подiй з життя та дiяльностi органiзацiї, установи, закладу тощо. Якщо це пiдсумок дiяльностi- до ювiлейної промовi можна включати в хронологiчному порядку найважливiшi етапи дiяльностi та досягнення ювiляра, побажання подальшого плiдного розвою та всiляких гараздiв.
Доречна пафоснiсть не повинна переходити в заштамповану, нудну одноманiтнiсть. Слушними в ювiлейнiй промовi будуть експромти й iмпровiзацiї, тактовнi жарти та дотепне акцентування уваги слухачiв на своєрiдних рисах ювiляра, спогади про цiкавi й маловiдомi факти з його життя та дiяльностi. Форма та змiст ювiлейної промови, попри невимушенiсть i дотепнiсть її викладу, повiннi морально та етично виваженi промовцем, щоб не образити нi ювiляра, нi його близьких, нi слухачiв.
є однiєю з форм пропаганди, передачi, роз’яснення суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та iн. знань шляхом усного викладу навчального матерiалу, наукової теми, що має систематичний характер.
Навчально-програмовi лекцiї становлять систематичний виклад певної наукової дисциплiни. Обов’язковою складовою частиною цих лекцiй має бути огляд i коментар наукової лiтератури, акцентування уваги на ще не розв’язаних питаннях i проблемах.
Настановча-вступна лекцiя має на метi ввести слухача в коло питань певної дисцiплiни, познацомити з її предметом, зацiкавити слухачiв подальшим вивченням запропонованого матерiалу.
Оглядовi лекцiї, як правило, читають пiсля вивчення всього курсу. Вони мають на метi систематизувати знання слухачiв iз певного предмета, наштовхнути на подальше самостiйне опрацювання якоїсь проблеми, активiзувати думку.
Лекцiї зi спецiального курсу зазвичай призначенi певнiй вузiкiй галузi науки, дослiдження. Вони дають широкi можливостi ввести слухачiв у науку, збудити їх думку. Такi лекцiї значно легше побудувати як проблемнi в порiвняннi з навчально- програмовими.
Ця форма публiчного виступу вимагає бiльшої офiцiйностi й академiчностi викладу. Як правило, лекцiя має традицiйно чiтку структуру- вступ, основна частина, висновки.
слiд докласти зусиль, щоб утримати їхню увагу.
В основнiй частинi повинно буми викладено, послiдовно i логiчно розкрито стрижневе питання лекцiї з увиразненням усiх причинно-наслiдкових зв’язкiв кожної смислово-самостiйної частини.
певних дiй.
Лектор повинен бути готовий до запитань слухачiв за темою виступу. Вiдповiдi його мусять бути коректними, виваженими й лаконiчними.
Виступ
, як правило, не готується завчасно, а є спонтанною рнакцiєю на щойно почуте вiд промовця, доповiдача. У лаконiчному виступовi промовець може порушити одне-два питання, чи дати на них конкретну вiдповiдь, не вiдходячи вiд тематики порядку денного.
Виступ на зборах, нарадi, семiнарi передбачає:
- акцентування на основному;
- висловлення свого ставлення й оцiнки;
- пiдкреслення значущостi, важливостi й актуальностi ( чи навпаки );
- пiдкрiплення своїх доказiв прикладами (посиланнями на джерела).
Адресувати своє звернення промовець повинен не лише доповiдачевi чи президiї, а й до всiх присутнiх, побудувавши його таким чином, щоб одержана ними iнформацiя була зрозумiлою й лягла в основу їх власних роздумiв i висновкiв.
1. Іржi Томан. Мистецтво говорити. – К., 2000.
2. Основи ораторського мистецтва. – К., 2002.
| 
