«Великi географiчнi вiдкриття
епохи Вiдродження”
Географiчнi вiдкриття, що заслуговують визначення "великi", вiдбувалися на нашiй планетi в усi iсторичнi епохи, зi стародавностi i до XX в. Але епохою Великих географiчних вiдкриттiв прийнято називати строго визначений iсторичний перiод. Його хронологiчнi рамки вiтчизнянi iсторики i географи звичайно обмежують чи серединою кiнцем XV - серединою XVII ст. Жодна iнша епоха не була настiльки насичена географiчними вiдкриттями, нiколи вони не мали такого виняткового значення для доль Європи й усього свiту. Зусиллями декiлькох поколiнь мореплавцiв i землепроходцiв рубежi ойкумени були розсунутi; свiт немов заблискав новими фарбами, став у всiй своїй чудовiй розмаїтостi.
в Австралiї й Океанiї.
Маються й iншi точки зору на хронологiчнi рамки епохи Великих географiчних вiдкриттiв, що обмежують її серединою ХV - серединою XVI ст. чи, навпроти, що включають у неї i чудовi вiдкриття XVIII в.
У ходi Великих географiчних вiдкриттiв європейськi мандрiвники вперше дерзнули перетнути океани (єдине виключення в середньовiчнiй Європi – вiкiнги, але їхнього досягнення до XV в. були вже давно забутi). Але для того щоб мореплавцi наважилися залишити землю за кормою, людству довелося спочатку зробити безлiч рiзних винаходiв: такi прилади, як компас i астролябiя, без яких не можна було прокласти вiрний шлях i визначити широту; астрономiчнi таблицi, що дозволяли.. визначати довготу; географiчнi карти, у раннiм середньовiччi гранично схематичнi, але поступово стають усе бiльш точними в деталях. Було необхiдне друкарство, щоб прискорити поширення зведень про винаходи i вiдкриття; пушки i порох, щоб зломити можливий опiр жителiв знову вiдкритих земель, i багато чого, багато чого iншого. А саме головне, був необхiдний (i був дiйсно створений) чудо-корабель, без якого вiдкриття не могли бути зробленi, – каравела – швидка, з легким ходом, маневрена, що володiла дивною здатнiстю йти потрiбним курсом при будь-якому напрямку вiтру, до того ж з невеликою командою, що дозволяло взяти на борт досить їжi i води.
Атлантичний океан.
На першому етапi Великих географiчних вiдкриттiв вирiшальну роль зiграли Іспанiя i Португалiя, у силу ряду причин що виявилися ранiше iнших країн готовими до виконання важких задач, висунутих часом. Протягом декiлькох десяткiв рокiв мореплавцi пiренейських країн вiдкривають пiвденно-схiдний шлях у країни Сходу навколо Африки i пiвденно-захiдний – в обхiд Америки, у пошуках захiдного шляху вiдкривають i дослiджують величезний подвiйний материк – Америку.
Але до середини XVI в. пiренейськi держави, удоволенi захопленими джерелами багатств, поступово вiдмовляються вiд нових дослiдницьких плавань, прагнучи насамперед зберегти за собою вже придбанi землi. Їм на змiну приходять Англiя i небагато пiзнiше Голландiя.
Цi країни вже досить сильнi, щоб почати домагатися свого мiсця пiд сонцем, але ще не в змозi витиснути iспанцiв i португальцiв з тих шляхiв, що ведуть до джерел їхнiх багатств. Тому Англiя i Голландiя повиннi були шукати новi маршрути з Європи в країни Сходу: пiвнiчно-захiдний – навколо Пiвнiчної Америки i пiвнiчно-схiдний – навколо пiвнiчного узбережжя Азiї. Маючи у видi обоє цих варiанта, мореплавцi виходили з вiрного припущення, що Азiя й Америка роздiленi протокою, по якому можна потрапити з Пiвнiчного Льодовитого океану в Тихий.
Атлантичний океан i, досягши пiвнiчноамериканського материка в районi острова Ньюфаундленд, пройшли уздовж його схiдного узбережжя далеко на пiвденний захiд. Однак плавання виявилося збитковим (на хутровi багатства країни моряки не звернули уваги). Тому англiйцi надовго остигнули до дослiджень у знову вiдкритих землях, хоча Себастьян Кабот згодом ще двiчi плавав до берегiв Пiвнiчної Америки.
Америки – вiд схiдного краю пiвострова Лабрадор до Флориди. У 1534 – 1536 р. француз Жак Бартье дослiджував затоку Святого Лаврентiя i пройшов по вiдкритiй їм рiцi Святого Лаврентiя до впадання в неї рiки Оттави. Плисти далi не дозволяли пороги, але вiд iндiанцiв Бартъе довiдався, що далi до пiвденно-заходу знаходяться великi водянi простори. Так європейцi вперше почули про Великi американськi озера, вiдкритих французами вже в XVII в. Мiсцевi жителi – iндiанцi – часто називали свої селища «канада», i це слово, що позначало просто населений пункт, стало пiзнiше назвою всiєї пiвнiчної частини Нового свiтла – Канади. В останнiй чвертi XVI в. iнiцiативу в пошуках Пiвнiчно-захiдного проходу впевнено захоплює Англiя. У 1576 – 1578 р. три плавання в пiвнiчних водах Америки зробив Мартiн Фробишер, що поклав початок вiдкриттю Баффиновой землi; заливши в її пiвденно-схiдного краю, помилково прийнятий Фробишером за протоку, i зараз має його iм'я. Кiлька плавань у пiвнiчних водах зробив i Генрi Гудзон, що у 1607 р. досяг небагато на захiд Шпицбергена рекордної оцiнки 80'23' пiвнiчної широти, а в 1610 – 1611 р. обiгнув пiвострiв Лабрадор з пiвночi i заходу. Гудзон вирiшив, що вiдкрив жаданий прохiд у Тихий океан; насправдi вiн ввiйшов у величезну затоку, пiзнiше названий Гудзоновым (як i проливши, що вiдокремлює Лабрадор вiд Баффиновой землi). У пiзнiших експедицiях 10 – 30-х рр. XVII в. (Байлота i Баффина, Фокса, Джемса) були дослiдженi i нанесенi на карту берега моря Баффина, захiдної частини Гудзонова затоки i пiвденної частини басейну Фокс. Але пiсля цього невловимий Пiвнiчно-захiдний прохiд був надовго забутий: кращi полярнi мореплавцi зiйшлися на тiм, що знайти його неможливо.
Із середини XVI в. англiйцi, а слiдом за ними голландцi, почали шукати Пiвнiчно-схiдний прохiд. У ходi цих пошукiв англiєць Ричард Ченслор установив торговi стосунки з Росiєю (1553 – 1554 р.), а Стивен Барроу, користаючись указiвками росiйських поморiв, досяг острова Вайгач. У 1594 – 1597 р. три плавання в пошуках Пiвнiчно-схiдного проходу зробив чудовий голландський полярний мореплавець Виллем Баренц, але i йому не удалося просунутися далi Нової Землi. У XVII в. пошуки Пiвнiчно-схiдного проходу, як i пошуки Пiвнiчно-захiдного, були визнанi безперспективними.
Кiнець епохи Великих географiчних вiдкриттiв ознаменувався видатними плаваннями як на пiвночi, так i на пiвднi нашої планети. У 1642 – 1644 р. Абел Тасман робить вирiшальнi кроки в довгiй епопеї вiдкриття Австралiї. А в 1648 р. Федот Попов i Семен Дежнев уперше пройшли з Пiвнiчного Льодовитого океану в Тихий, обiгнувши схiдний край Азiї. Тим самим iснування Пiвнiчно-схiдного проходу, що так довго шукали мореплавцi рiзних країн Європи в XVI – початку XVII вв., було доведено. Однак вiдкриття Попова i Дежньова не одержало популярностi, i в XVIII в. Витусу Берингу довелося удруге вирiшувати ту ж задачу.
Важко переоцiнити значення Великих географiчних вiдкриттiв в епопеї пiзнання людиною земної поверхнi. Були визначенi контури всiх населених материкiв (крiм пiвнiчних i пiвнiчно-захiдних берегiв Америки i схiдного узбережжя Австралiї), дослiджена велика частина земної поверхнi; однак ще не вивченими залишилися багато внутрiшнiх районiв Америки, Африки, Азiї й особливо Австралiї. Великi вiдкриття дали новий великий матерiал для багатьох iнших областей знання – iсторiї, етнографiї, ботанiки, зоологiї. Саме в результатi Великих географiчних вiдкриттiв прийшли в Європу настiльки звичнi для нас сьогоднi картопля i томати, кукурудза i тютюн.
Не менш важливим був глибокий вплив вiдкриттiв на соцiально-економiчнi процеси в Європi. Торговi шляхи нестримно перемiщалися iз Середземномор'я на простори Атлантики. У результатi однi держави занепадали, i на авансцену iсторiї виходили iншi. Вiдкриття зв'язали мiж собою колись iзольованi континенти в єдине цiле: так народжувався свiтовий ринок. Безжалiсне пограбування колонiй стало одним з найважливiших важелiв для нагромадження багатств у найбiльш розвитих країнах Європи, i в цьому зв'язку процес розвитку капiталiзму в Європi невiддiльний вiд Великих географiчних вiдкриттiв.
Великi географiчнi вiдкриття зробили приголомшуюче враження на сучасникiв, що прекрасно усвiдомлювали масштаби що вiдбувалися, подiй. Факти спростовували представлення всiх авторитетiв стародавностi. Звалила вiра в непогрiшну досконалiсть античної мудростi. Перед європейцями вiдкрилися новi культурнi обрiї. Мешканцi знову вiдкритих земель жили зовсiм iнакше, чим європейцi, i найбiльш допитливi розуми тiєї епохи перестали дивитися на європейськi порядки як на єдино можливi i стали зв'язувати з Новим Свiтлом iдеальний суспiльний пристрiй. Вiдкриваючи свiт, європейцi пiзнавали себе.
|
