Вiровчення i культ iсламу
Реферат на тему:
Іслам — наймолодша свiтова релiгiя. За даними всесвiтньої iсламської лiги, 1990 р. в рiзних країнах налiчувалося понад 900 млн послiдовникiв iсламу.
Мусульмани живуть бiльш як у 120 країнах свiту. В 35 країнах вони становлять 95—99 % населення, в 13 державах — впливову меншiсть, у 28 країнах iслам є державною релiгiєю (Іран, Пакистан, Мавританiя та iн.).
(570—632 рр.), який 610 р. оголосив себе посланцем єдиного Бога.
Термiн "iслам" у перекладi з арабської означає "покiрнiсть", а того, хто прийняв цю релiгiю, називають вiдданим (з араб.: мусульманин). Звiдси — друга назва цiєї релiгiї: мусульманство. У Європi її називають ще "магометанство" (вiд змiненого iменi Мухаммед — Магомет).
З Аравiї iслам поширився на сусiднi країни Середнього Сходу, Єгипет, Пiвнiчну Африку, Індiю, Індонезiю, Середню та Малу Азiю, Закавказзя, Європу. Нинi iслам є найпоширенiшою пiсля християнства релiгiєю у свiтi.
Як i всi релiгiї, iслам має кiлька течiй, найпоширенiшими з яких є суннiтська та шиїтська, що вiдрiзняються одна вiд одної деякими догматами i обрядами. Основнi визначення iсламу викладено у "святiй" книзi мусульман — Коранi (у перекладi з араб, означає "читання"). Написаний вiн у VII ст., але протягом тривалого часу в нього вносилися доповнення й змiни.
викладено принципи взаємостосункiв з iншими народами, ставлення до жiнки, до власностi тощо. Положення Корану i Сунни покладено в основу феодального мусульманського права — шарiату, в якому чiтко виявлено суть iсламу.
• вiра в одного бога Аллаха i його посланцiв — Мухаммеда i Алi. Аллах — один, невiддiльний i єдиний. "Доповнюють" Аллаха пророки, ангели, демони, якi також шануються як боги;
• шанування "священного писання" (Корану), в якому розповiдається про створення свiту, страшний суд, мiстяться ворожбитськi заклинання, мiфи, старо-давньоарабський фольклор, сказання про пророкiв, вказiвки, якi регулюють суспiльнi й сiмейнi стосунки. Коран створювався майже 100 рокiв, роботу над ним було завершено у VIII ст.;
• шанування "священного писання" (Сунни) — зведення оповiдей про дiяння, вчинки Мухаммеда, його висловлювання з рiзних приводiв, його автобiографiї. Сунна є основою фiкха — мусульманського правознавства — i шарiату — зведення мусульман;
обмивання (водою або пiском);
• сплата податку (закят); у давньому iсламi — на користь бiдних (чим iслам завоював симпатiї пригноблених), а нинi — на користь мусульманського духовенства. Закят доповнюється садаком — добровiльним пожертвуванням;
• дотримання посту (уразу). Протягом дев'ятого мiсяця (рамазан) за мiсячним календарем (рiк мiсячний коротший вiд сонячного на 11 днiв) мусульманин вiд свiтанку i до настання темряви не їсть i не п'є, а з настанням ночi й до свiтанку може їсти й пити. Зараз цю вимогу спрощено. Духовенство не вимагає строгого дотримання посту вiд людей, якi працюють на виробництвi, у сiльськогосподарських мiсцевостях, вiд вагiтних жiнок та деяких iнших категорiй вiруючих;
• ходiння на молитви до Мекки (хаджж) — покаяння у грiхах i прилучення до святих;
• священна вiйна з невiрними (джихад, або газават). З давнiх часiв цей елемент iсламського символу i вiри насаджував ненависть i ворожнечу серед вiруючих рiзних релiгiй. Зараз цей догмат не висувається, замовчується, але духовенство звертається до нього залежно вiд полiтичної ситуацiї.
мiсяця "рамазан" (по араб. — рамадан), який походить вiд арабських слiв "рамад хар", що означає спека, виснажливий час.
Лiто в Аравiї, особливо його кiнець, було найваж-; чим часом року у господарствi, коли запаси продуктiв закiнчувалися, а нещадно пекуче сонце випалювало пiднiжний корм для худоби. Це змушувало стародавнiх арабiв певним чином обмежувати себе в їжi i переносити значну частину господарських справ на; прохолоднiшу частину доби — вечiр i нiч. В той же 1 час стародавнi араби, якi вiрили в добрих i злих духiв та богiв, влаштовували молитви про дарування дощу, аби задобрити їх. Не спавши першу частину ночi, во- i ни молилися своїм богам i духам i, чекаючи дощу« оголошували заборону на прийняття їжi й питва про- тягом дня.
Таким чином, вимоги мусульманського посi мiсяця рамазана — нiчого не їсти i не пити з раннього ранку до настання темряви, не вдихати в цей чаа нiяких пахощiв, не купатися тощо — в основному ган вторюють доiсламськi звичаї, якi визначали передусiм особливостi господарського життя старо- давнiх арабiв.
Ураза-байрам — свято розговин, закiнчення посту, яке справляється в перший день наступного за рамазаном мiсяця — шавалля. Пiд час цього свята (воно триває три днi) вiруючий повинен, згiдно з правилами iсламу, звiтуватися за минулий пiст, почати вiдбувати покарання в разi порушення i заплатити так зване "почищення свята перериву" — фiтр-садака.
Свято жертвоприношення (курбан-байрам) вiдзначається через 70 днiв пiсля закiнчення урази. Центральною ритуальною дiєю курбан-байраму є приношення кривавої жертви (переважно барана чи верблюда). В цей час здiйснюються паломництва (хаджж) до Мекки (Аравiя).
В днi курбан-байраму для жертвоприношень забивали найкращий скот. В це свято, за шарiатом, вiвця i коза можуть бути заколотi за "грiхи" однiєї людини, корова i бик — за семеро, а верблюд — за десятьох. За iсламом, жертвоприношення необхiдне для того, щоб потрапити до раю. Потрапити туди можна лише минувши Сiрат-мiст, перекинутий над пеклом; вiн тонший за жiночий волос, гострiший за лезо, шаблю i гарячiший вiд вогню. При входi на Сiрат стоять верблюди, корови, барани, заколотi вiруючими на курбан-байрам. На них вiруючi й переїдуть через Сiрат. Той, хто не приносив жертви, самостiйно не зможе утриматися на мостi i впаде у пекло.
Мiрадж (свято вознесiння чи "подорож пророка на небо") вiдзначається за мiсячним календарем у мiсяць реджеб. Мiрадж (реджеб-байрам) встановлено в ранньому середньовiччi, коли пiсля закрiплення влади халiфiв у Палестинi в iсламi був прищеплений культ Єрусалима (Аль-Кудс) та його "святих" мiсць. Для цього використано легенду, за якою в 27-му нiч мiсяця реджебу пророк Мухаммед, пiднятий з лiжка ангелом Джебраїлом, здiйснив на бiлiй фантастичнiй iстотi — Бурацi (вiд араб.: "блискучий", блискавка) прогулянку до Єрусалима i звiдти на сiм небес, до престолу Аллаха. Тут вiн нiбито говорив з Аллахом, сказавши при цьому 99 000 слiв. Однак все це вiдбулося так швидко, що, повернувшись, Мухаммед переконався в тому, що лiжко його було ще тепле, а з перекинутого ним ковша не встигла витекти вода! Для "узагальнення" цiєї чудесної легенди мусульманське богослов'я довiльно тлумачило один з вiршiв Корану, де говориться про подорожування до вiддаленої мечетi, яка знаходилася у Єрусалимi. Пiзнiше в стiнi одного з храмiв Єрусалима було "розшукане" кiльце, до якого нiбито Мухаммед прив'язував Бурака пiд час своєї нiчної подорожi.
У легендах про мiрадж є чимало спiльного з переказами iнших релiгiй про незвичайнi "подорожi" або вознесiння богiв та святих, а також про чудесну "нараду" Бога iз своїми посланцями-пророками (порiвняймо iудейськi мiфи про нараду Бога з Мойсеєм на горi Синай, розмови з божеством Іллi-пророка, який пiднявся на гору, християнськi перекази про вознесiння Ісуса Христа тощо).
"день народження пророка") вiдзначається мусульманами за мiсячним календарем у мiсяць рабi-аль-авваль. Як i мiрадж, маулюд встановлено довiльно, набагато пiзнiше "подiй", покладених в його основу. Вiдомо, що мусульманськi легенди про Мухаммеда багато чого повторюють з переказiв iнших релiгiй. Цiкаво, що раннi мусульманськi богослови докладно розповiдають про понедiлок, коли народився Мухаммед, i чудеса, пов'язанi з цiєю подiєю, але замовчують або сперечаються один з одним у питаннi стосовно того, коли конкретно був той понедiлок. З часом його вiднесено до 12 числа мiсяця рабi-аль-авваля (рабi i).
Ритуальне обрiзування (суннет) в iсламi належить до установлень, запозичених з культiв стародавньої Аравiї. Виник цей обряд у первiсному суспiльствi як один з посвятних обрядiв, яким знаменувався перехiд юнака до старшої вiкової групи роду. Подiбнi мученицькi обряди (не тiльки обрiзування, а й вибивання зубiв та iншi тiлеснi ушкодження), пов'язанi з випробуванням мужностi юнакiв, iснували у стародавнiх арабiв, африканцiв, австралiйцiв та iнших народiв за доби первiснообщинного розвитку.
В iсламi, як i в iудаїзмi, обряд обрiзування отримав нове тлумачення. Вiн є внутрiшньою ознакою релiгiйної приналежностi i самим цим слугує вiдособленню мусульман вiд людей iнших вiр, вселяє вiруючим фанатичну iдею мусульманської винятковостi.
онука пророка Мухаммеда — шиїтського iмама Хусейна (VII ст.).
Історичнi факти засвiдчують, що смерть Хусейна не була мученицькою i "не викупила людську свободу i право", як вчать мусульманськi проповiдники. Хусейн помер у полiтичнiй боротьбi за владу. "Свобода i право" вiд цього не перемогли. Навпаки, одразу за смертю Хусейна люди, спровокованi на повстання його прибiчниками, були пiдданi жорстоким переслiдуванням. Однак владi не вдалося знищити послiдовникiв Хусейна — шиїтiв. Дiючи таємно, вони продовжували домагатися полiтичної влади. З цiєю метою шиїти почали поширювати перекази про святiсть Хусейна, а в рiчницю вбивства влаштовували траурнi церемонiї. Було висунуте гасло: "Помста за Хусейна". Вигук, який супроводжує оповiдь про загибель Хусейна — "Шах Хусейн, вах Хусейн!" ("Цар Хусейн, ах Хусейн!"), — поступово увiйшов до обрядової жалобної традицiї й пiзнiше у європейцiв став синонiмом назви ашури, свята шахсей-вахсей. VIII ст. значна частина прихильникiв Хусейна переселилася до Кум i почала поширювати своє вчення в Іранi. До XVI ст., коли шиїзм в Іранi став державною релiгiєю, остаточно склався культ Хусейна. День його смертi оголошено траурним, його святкування супроводжувалися релiгiйними обрядами. Зараз свято шахсей-вахсей у шиїтiв здiйнюється як збори вiруючих в мечетях. Шиїтське духовенство закликає вiруючих вiдкинути обряди кривавого самокатування i рубки.
всi умови для розвитку. Так, у XVII ст. тiльки у Бахчисараї було 32 мечетi, а на весь Крим дiяли 23 медресе i 131 мектеб (школа початкової освiти). У подальшому мусульманство терпiло утиски з боку свiтської i духовної влади iмперiї. Зазнавало вiдомих переслiдувань татарське iсламське населення i за часiв Рад. Союзу. Особливо це вiдбувалося пiд час депортацiї кримських татар. Нинi вiдбувається вiдродження мусульманських громад, їх на початок 1999 р. було в Українi 181. Вони дiють в структурi трьох об'єднань: Духовне управлiння мусульман України (ДУМУ), Асоцiацiя незалежного ДУМУ i ДУМ Криму.
Використана лiтература
1. Калiнiн Ю. А., Харьковщенко Є. А. Релiгiєзнавство. – К., 2000.
2. Максуд Р. Ислам. — М., 1999.
3. Токарев С. А. Религия в истории народов мира. — М., 1982.
4. Щекин Г. В. Религии мира. — К., 1995.
|
