Історiя i топонiмiка с. Тиманiвка
Вiнницький державний педагогiчний унiверситет
Інститут iсторiї, етнологiї i права
Кафедра етнологiї
Історiя i топонiмiка
с. Тиманiвка
Курсова робота
студентки ІІІ-А курсу
музично-педагогiчного
факультету (спецiальнiсть
«Музична педагогiка та виховання,
українознавство.»
Науковий керiвник
Косакiвський В. А
.
Вiнниця 2008
Змiст
Вступ
1. Історiя
2. Топонiмiка
Вступ
Для усiх поколiнь ти свята берегиня
В тобi – пам’ять i дух наших рiдних i близьких...
Села, як i люди, мають свої бiографiї. І у кожного вона своя, неповторна. Тiльки в селi людина може так тiсно спiлкуватися з природою, розумiти її душею i серцем, милуватися неповторною красою.
Сучасне орденоносної Тиманiвки... Воно усе на виду. А минуле? Про нього також пам’ятають у селi. Було горе, була кривда, було крiпацтво, була неволя.
Але з ходом iсторiї кожен несприятливий етап переборювався волею мешканцiв села, воно знову i знову вiдновлювалось i ставало загартованiшим до нових перешкод на шляху свого розвитку.
Моїм рiдним селом, де я народилася i де пройшло моє безхмарне дитинство i юнiсть є с. Тиманiвка, Тульчинського району, Вiнницької областi, на Подiллi.
Подiлля дослiджували багато етнографiв, починав Ісая Кам’янецький, Герасим i Мелетiя Смотрицькi, мандрiвник Челебi. Справжнє наукове вивчення регiону було завдяки працям М. Грушевського, В. Антоновича, П. Чубинського, Ю. Сiцiнського, М. Симашкевича та iнших подiлезнавцiв. [1, с. 5] Також маємо багато матерiалiв завдяки працям Дашкевича Л. “Подiлля виникнення i значення назви”, Жупановський Л., Кроль В., Джаман В. “До питань про межi Подiлля”. [1, с. 5]
Вiнниччину дослiджували i продовжують дослiджувати: Отамановський В., Гнат Танцюра, Сторожук А., Дмитренко М., Косакiвський В., Зiнченко Л., Стельмах М. та iн. До дослiджень Тульчинського краю звертались такi вченi як Завальнюк А. [2], Кушнiр І. - вивчали фольклор, Трачук Т., Пустоцвiт - етнографи та iншi вченi. Тиманiвку дослiджували багато науковцiв, такi як: Н. О. Кащук, В. Терещенко, Швець, О. Вовк, В. Святелик, Р. Арсеньєв, О. П. Тимошенко, М. Олiйник, М. Зарудний, П. О. Желюк. Етнографiчнi дослiдження села проводила Козак Н. Про iсторичнi подiї в Тиманiвцi писали: М. Костомаров, , Н. Н. Лещенко, В. Кучер, П. Новiков, Т.І. Деревянкiн, В. К. Вовк, М. Дроздов, Р. О. Галiза, Н. С. Блажевський, М. Дроздов, А. В. Яремчик, А. В. Бондаревськ, Н. Козак.
дослiджень є iсторiя та топонiмiка села Тиманiвки Тульчинського району Вiнницької областi.
Предметом
виступають особливостi iсторичного розвитку села та його топонiмiки.
Мета
– вивчення аспектiв розвитку села з часiв його заснування i до сьогоднiшнiх днiв.
Завдання:
1. опрацювати лiтературу в якiй описана iсторiя та топонiмiка села.
2. Записати вiд старожилiв села
3. Проаналiзувати iсторiю.
4. Проаналiзувати топонiмiку.
1.
Історiя
до мiсця, де ти пустив своє корiння у чистi джерела рiдної землi.
Такою рiдною землею для нас є земля нашого села, яке має свiй iсторичний початок ще в далекому 17 столiттi.
Туманiвка – Тиманiвка – мальовниче подiльське село, розташоване на берегах невеликої рiчки Козарихи , що впадає в рiчку Сiльницю – праву притоку Пiвденного Бугу. Розташоване село в 12 км вiд Тульчина та в 10 км на пiвнiчний схiд вiд вузлової станцiї Вапнярка. Населення станом на 1. 01. 06. р. складає 1830 чоловiк, дворiв 806. топонiмiка село тиманiвка
Час заснування села точно не встановлено. Перша письмова згадка про Тиманiвку вiдноситься до 8 травня 1606 р. в зв’язку iз позовом шляхтича Яремського до тодiшнього власника села Тихона Шашкевича про повернення бiглих селян. [3, c. 640]
В деяких документах вiдзначається, що Тиманiвка в 1606 роцi вже була досить великим мiстечком, що вiдносилось до населених пунктiв І – ІІ групи. Є данi про те, що власники Тиманiвки перейменували село на Улангород, але ця назва не прижилася.
торгiвля. У договорi Шашкевича з одним гданським купцем (1623 р.) йдеться про зобов’язання поставляти останньому поташ i клепки, вироблюванi у Тиманiвцi.
Умови життя трудящого населення були важкими. Складнiсть їх становища посилювалась постiйними чварами власникiв села з сусiднiми можновладцями, в ходi яких господарства тиманiвських селян руйнувались i грабувалися. В документах за 1609 рiк згадується про наїзд на землi Тиманiвки челядi канцлера Замойського. В наслiдок чого „було забрано рiзної рогатої худоби на велику суму”.
Село зазнавало набiгiв, пограбувань, знущань з боку польської шляхти, литовських магнатiв, шведiв, туркiв та татар. [3, с. 641]
В перiод Визвольної вiйни українського народу пiд проводом Богдана Хмельницького проти польської шляхти та турецьких яничар 1648 – 1654 рр. Населення села Тиманiвки брало активну участь у загонах Максима Кривоноса.
бо при постiйному населеннi воно навряд чи змiнювалося. Традицiйно, починаючи вiд польського iсторика Олександра Яблоновського, вважається, що перша згадка про Тиманiвку датується 1606 р. Вiн знайшов 4 записи про село, якi дають нам деякий матерiал про життя Тиманiвки тих часiв. В першому мова йде про позов Миколая Варшавського на Тихона Шашкевича в справi про втiкачiв до власностi Шашкевича. В цьому документi Тиманiвка названа мiстечком Тимонова.
Але iснує ще один - єдиний документ, в якому Тиманiвка згадується набагато ранiше. Мова йде про грамоту київського князя 1459р., якою вiн надає значнi земельнi надiли на Подiллi своєму боярину Ієремiї Шашку. Грамота була надрукована в книзi В. Розова „ Українськi грамоти” у 1928 р. та в „Словнику староукраїнської мови” (1977 р.)
поселенця. Але в українськiй мовi немає власного iменi Тимол , тому можна припустити що селище i лiс мали однакову назву – Томилов, що походить вiд власного давньоруського iменi Томило. А в грамотi 1623 р., яка надрукована в книзi вiдомого українського iсторика Отаманського „Вiнниця в 14 – 17 ст." пишеться: „Року 1623 шляхтичi Шашкевичi вiддають гданським купцям свої лiси Гнiлецькi, Печенiжецькi та iншi приналежнi до Тиманiвки, на палення попелiв клепок, поки вистачить придатного дерева.”
Як бачите, в документi київського князя 1459 р. i в документi за 1623 р. назви лiсiв однаковi. Але гданськi купцi так завзято взялися палити лiси на попiл та виготовляти клепки, що вiд тих лiсiв не залишилось навiть назв. А як тягне вiд тих назв сивою старовиною! Чого вартий лише Печенiжець! Ця назва свiдчить про те, що печенiги, тюркоязичнi племена мешкали на нашiй територiї, доки не злилися з мiсцевим слов’янським населенням, та розчинилося в ньому.
парку. Головна палацова споруда була збудована в стилi стародавньої готики.
Довгий час маєтком володiв Володимир Толь, сам вiн за фахом був iнженером - будiвельником. По його проекту, або при його активнiй участi та при допомозi земства в Тиманiвцi було збудовано лiкарню, школу з курантами на баштовiй надбудовi.
Останнiм володарем маєтку був один з династiї росiйських вельмож граф Шереметьєв. За його панування заднiй фасад палацу прикрасив ще один фронтон. Для прикраси парку було завезено саджанцi бiлого сибiрського ясена та екзотичного рiжкового дерева. Також в парку було створено штучне озеро, бiля якого граф, зi слiв лiтнiх людей, велiв випустити ведмедя, щоб похизуватися перед друзями.
Особливо трагiчна доля спiткала цей живописний куточок Тиманiвки пiсля 1917 р. В 1918 р. в днi безвладдя палац було пограбовано i понiвечено. В 1922 р. в палацi поселили дiтей, евакуйованих з голодуючого Поволжя. До кiнця двадцятих рокiв палац було перетворено в сiльський клуб. В 1930 р. територiю було подiлено пополам: одну частину зайняв тубсанаторiй, а другу новоорганiзований бурякорадгосп. Посеред садибної площi було викопано широкий i глибокий рiв. В 1937 р. директор радгоспу i завгоспу були репресованi i радгосп припинив своє iснування. Всi будiвлi на територiї були зруйнованi i уламки цегли вивезли на будiвництво цукрового заводу в Кирнасiвку.
Пiсля остаточного приєднання Подiлля до Росiйської держави, Тиманiвка стала мiсцем розташування частин росiйської армiї пiд командуванням Олександра Васильовича Суворова. В лiтнiх таборах, на полях i в лiсах Тиманiвки видатний полководець проводив тактичнi заняття, навчаючи своїх солдат штурмувати фортецi, форсувати воднi рубежi тощо. В лiсi були викопанi три криницi, якi збереглися дотепер i носять назву Суворовських криниць.
О. В. Суворов часто приїжджав у Тиманiвку. Ще й сьогоднi зберiгся будинок на помiщицькому подвiр’ї, в якому жив генерал-фельдмаршал 1796-1797рр. (нинiшнiй музей О. В. Суворова, якiй було вiдкрито в 1947 р.). [3, с. 641]
В 1838 р. Тиманiвка була вiднесена в розряд мiстечок. В сорокових роках ХІХ ст. тиманiвський помiщик будує цегельний завод i винокурню, а пiзнiше був збудований пивоварний i спиртовий заводи. Цi пiдприємства дiяли до 1917 р. Були зруйнованi за 1917 – 1921 рр.
Історiя Тиманiвки описує не один страйк селян. Революцiйна хвиля прокочується з боку Росiї i до Тиманiвки. 1848 рiк, 1861 рiк, коли селяни обманутi реформою органiзовано виступили проти Протасова – Бахметьєва.
1906 р. - страйкують поденнi робiтники та батраки графа Шереметєва. Вони вимагали пiдвищення заробiтної плати, скорочення робочого дня, лiквiдацiї штрафiв та заборонення тiлесних покарань. Очолював страйкарiв Захар Степанович Дмитрик, матрос, що прибув iз Балтiйського флоту у вiдпустку. Страйкували селяни. Свою непокору вони виявляли тим, що вирубували панський лiс, розгромили маєток. Граф частково задовольняє потреби селян. Але повстання потерпiло поразки. Графськi володiння налiчували 828 десятин землi, а у церкви – 90.
На початку червня 1915 р. застрайкували наймити – страйкарi. Вони вимагали якiсного харчування, пiдвищення зарплати. Страйк продовжувався два тижнi. Управитель маєтком пiдвищив оплату працi, але зачинщики страйку, в тому числi мiсцевi селяни, були звiльненi з роботи.
На початку березня 1917 р. робiтники залiзничної станцiї Вапнярка принесли в село звiстку про повалення царизму.
Взимку 1918 р. в Тиманiвцi створюється волосний Ревком на чолi з Йосипом Шестопальком. Ревком до кiнця лютого мiсяця розподiлив мiж селянами помiщицьку i церковну землi.
1918 р. Тиманiвку захопили австро - угорцi i нiмцi. Вiдновилися старi порядки в селi.
Влiтку 1919 р. в село ввiрвалися петлюрiвцi, восени 1919 – денiкiнцi. В сiчнi село звiльнила бригада Г. Котовського. Вiдновлюється робота ревкому, органiзовується навчання в школi. Роботою ревкому керував Степан Никандрович Вовк
В квiтнi 1920 р. в село вступили поляки. Активiсти села створили групу червоних партизанiв.
В червнi 1920 р. вiйська 14 – І звiльнили Тиманiвку. В селi була вiдновлена радянська влада.
В 1921 р. в сiчнi було створено парторганiзацiю, її вожаком був Сiльницький Данило.
В 1922 р. почав роботу сiльський медичний пункт, а через два роки в колишньому графському маєтку вiдкривається санаторiй.
У 1924 р. у селi вiдкрито поштове вiддiлення.
25 жовтня 1924 р. було створено сiльськогосподарську артiль „Червоний Жовтень” – це перше соцiалiстичне виробниче об’єднання селян Тиманiвки. Очолив артiль Захар Степанович Дмитрик.
У травнi 1925 р. з iнiцiативи жiнделегаток i з допомогою держави вiдбулося урочисте вiдкриття дитячих ясел, яким надано iм’я Н. К. Крупської.
Медицинська амбулаторiя в Ти манiвцi вiдкрита в 1926 р. А ще ранiше в 1925 р. було вiдкрито консультацiю матерi й дитини. В цьому ж роцi запрацювала жiноча консультацiя [3, с. 645]
В груднi 1928 р. головою артiлi колгоспники обрали комунiста Пилипа Желюка. Вiн 48 рокiв очолював колгосп з „Комiнтерном”. А в 1951 р. з „Паризькою комуною” було перейменовано iм. Суворова. З 1976 р. колгосп носить iм’я двiчi Героя Соцiалiстичної Працi П. О. Желюка.
Голод 1932 – 1933 рр. зачепив Тиманiвку порiвняно мало. П. О. Желюк особисто органiзував харчування працюючих на роботi. Дiтей харчували тричi на день. Пiд час голоду померло 15 чоловiк.
Люди з надiєю потяглося до свого голови. І П. О. Желюк не пiдвiв сподiвань односельчан. Тиманiвка однiєю з перших в областi стає на рейки нових технологiй в рослинництвi i тваринництвi. Колгосп перетворюється в потужне механiзоване господарство з прибутковим тваринництвом, рослинництвом, стає оазисом добробуту i соцiального благополуччя. Виростають сучаснi ферми, прокладаються дороги з твердим покриттям. Вводиться чекова система внутрiшньоколгоспних розрахункiв, запроваджується грошова оплата працi колгоспникiв, хоча скрiзь ще фiгурують трудоднi.
Є своя сторiнка i розкуркулення села.
Куркулi, куркульство, розкуркулення... Такi поняття нам вiдомi з iсторiї. Селяни – трударi, працювали на землi, вирощували добрi врожаї, працювали великими сiм’ями, а жили в однiй хатi 2 - 3 поколiння i було дорослих 5 - 6 чоловiк. Їх почали обкладати податками: спочатку половину врожаю потрiбно було вiддати, а потiм – весь. Та цього виявилось замало – треба ще й майно, худобу забрати, а самих людей виселити, депортувати в Сибiр, на Урал, на Колиму... Як ворогiв народу.
Чорним крилом розкуркулення накрило i тиманiвських господарiв, завдало неповторного удару селянству. Забиралося все з хати: одяг, начиння, врожаї, худобу. Це вважається економiчним пограбуванням i порушенням прав селян, якi нiкого не наймаючи, заробляли все добро кров’ю i потом, а залишились нiзчим. Пiд керiвництвом влади, цi дiї чинились односельчанами. Історiя iмен керiвникiв розкуркулення з етичних мiркувань не вказує, тому що залишились їх дiти, внуки, правнуки, з яких дехто навiть не здогадується про роль їхнiх родичiв в iсторiї.
1932 – 1933 рр. в Тиманiвцi зруйнували одну церкву (Тиманiвську) повнiстю, а в другiй (Липiвськiй) збили хрести, купола i дзвiницю. Сама будiвля залишилася, хоч внутрiшнє обладнання, все було пограбоване. 1942 р. при Руминах дiяльнiсть церкви була вiдновлена. Батюшка був старенький i дуже благородний, люди дуже вiрили йому. Пiсля його смертi в Тиманiвку прислали попа, який вiдзначився пиятикою i аморальнiстю. Зв’язався з наймичкою своєю, кинув дружину з сином i виїхав з села. Тож i не дивно, що в такий саме час дуже легко було закрити церкву. Вона була гарно оформлена з сильною дзвiницею. В церквi спiвав чудовий хор. Але в 60-х роках церковне майно пограбували, саму церкву розвалили. Зараз вiд неї залишилися слiди фундаменту.
Фельдшерсько - акушерський пункт в Тиманiвцi було вiдкрито в 1935 р. В 1936 р. при допомозi правлiння колгоспу було вiдкрито родильний будинок ( перше в областi i районi село) на 5 лiжок. Обслуговування i харчування породiть проводилось за рахунок за рахунок колгоспу. Була видiлена спецiально завiдуюча родильним будинком.
1936 – 1938 рр. побудували цегляний корiвник на 300 корiв, гараж для автомобiлiв, ремонтували санаторськi будiвлi, школи, лiкарнi.
В 1938 р. рiшенням Тульчинського виконавчого комiтету в Тиманiвцi вiдкрито дiльничу лiкарню i призначено лiкаря для обслуговування населення сiл Тиманiвка, Липiвка, Дранка, Одая. Така система медичного обслуговування iснувала до початку Великої Вiтчизняної вiйни (1941 року).
22 липня 1941 р. в Тиманiвку вступили нiмецько - ромунськi вiйська. З перших днiв вiйни в Тиманiвцi створено партизанське пiдпiлля, керiвником якого обрали молодого юнака Кокошко Якова Семеновича. Тиманiвська пiдпiльна група створила продовольчу базу в лiсi, збирали зброю, писали i розповсюджували листiвки, допомагали армiї визволяти рiдну землю.
15 березня 1944р. Тиманiвка була звiльнена вiд окупантiв пiдроздiлами 35 гвардiйського стрiлкового корпусу.
Навчання в школi розпочалося 1 квiтня 1944 р. У 8 -10 клас ходили учнi iз сусiднiх сiл. Поступово повертались з вiйни вчителi, навчання набувало обертiв. Село швидко вiдновлювалось у пiслявоєнний перiод.
для вiдкриття музею Суворова.
Пiсля вiйни в Тиманiвцi стало одне укрупнене господарство: колгосп iм. Суворова.
1950 р. побудовано конюшню. Збудовано постамент для пам’ятника Суворову.
молодняк для колгоспiв усього району. [3, с. 647]
копiйки”.
У 1966 р. тут вiдкрито новий будинок культури з великим залом на 500 мiсць при ньому працюють хоровий, танцювальний, музичний i драматичний самодiяльнi гуртки, що налiчують близько 200 учасникiв. Сiльському хору присвоєно звання народного. [ 3, с. 648 ]
й дотепер. Частина вулиць тротуарiв вимощена твердим покриттям, озеленена. П’ять дорiг, що ведуть до села, обсадженi фруктовими деревами. Першу фруктову алею закладено ще на початку 30 – х рокiв. У 60 – х роках побудовано шосейну дорогу Тиманiвка – Вапнярка.
Тиманiвцi пишається iсторiю свого села, пов’язаною з героїчною боротьбою за щастя, свободу i владу трудящих. Протягом пiслявоєнного часу вони створили три музеї.
Невдовзi пiсля закiнчення Великої Вiтчизняної вiйни колгоспники села Тиманiвка пiдготовлюючи дiлянку пiд фруктовий сад, натрапили на чималий арсенал зброї — стару кременево - порохову гвинтiвку, багнети, ядра, пiдкови тощо. Цi знахiдки наштовхнули мiсцевих ентузiастiв на думку створити в селi музей Олександра Суворова. Восени 1947 р. в будинку, де в свiй час жив i працював О. В. Суворов, заснували музей, в якому налiчувалось близько 800 експонатiв.[ 3, с. 469] Експозицiю музею в основному зiбрали з подарункiв iсторичних музеїв колишнього Радянського Союзу. Є тут книги з будинку Суворова, фотографiї членiв родини фельдмаршала, рiзноманiтнi документи, зброя, солдатськi мундири. Проте найцiннiшим музейним експонатом директор Любов Варварук називає особистi книги Олександра Васильовича з пiдписом власника. Особливу увагу пiд час екскурсiї завжди звертають на один iз портретiв полководця — пензля австрiйського художника Крейсерберга. Рiч у тiм, що Олександр Васильович був далеко не красень, тож художники всiляко намагалися надати його обличчю бiльшої привабливостi. І тiльки Крейсерберг зобразив Суворова правдиво. Це другий народний музей в Українi. Ще один дiє в Ізмаїлi Одеської областi.
На початку 60 - х рокiв почалось збирання експонатiв для мiсцевого художнього музею. Тиманiвчанам допомагала Спiлка художникiв України, Харкiвський художнiй iнститут, Львiвське художнє училище, Ленiнградське вище художньо-промислове училище iм.. Мухiної, дирекцiя художнiх виставок України, Вiнницький обласний будинок народної творчостi. Чимало своїх творiв подарували музею українськi метцi В. Г. Непийпиво, О. О. Мельничук, ленiнградськi художники М. І. Іванов, i Ю. М. Титов, скульптор Д. П. Попович. Музей вiдкрито в груднi 1963 р., йому присвячено iм’я Т. Г. Шевченка. У 6 кiмнатах експонується понад 300 творiв живопису, графiки, скульптури, декоративно - ужиткового мистецтва.
І нарештi у 2 великих кiмнатах будинку культури 1966 року вiдкрито музей iсторiї села та колгоспу, а зараз вiн розташований саме в тому будинку, де понад сорок рокiв працював П. О. Желюк. Його робочий кабiнет збережено в первiсному видi: стiл, за яким збиралося колгоспне керiвництво, шафа з книгами, особистi речi, портрет Ленiна на стiнi… Іншi кiмнати будiвлi, яка через деякий час i сама претендуватиме на статус пам’ятки iсторiї, бо збудована 1912 р. для канцелярiї власника села графа Шереметьєва, вiдведено пiд експозицiю, що розповiдає про славне минуле Тиманiвки. [3, с. 649]
Скiльки вiдвiдувачiв побувало в тиманiвських музеях з часу їх утворення, мабуть, не скаже нiхто. Статистика радянських часiв констатує 50 тис. осiб на рiк. В усякому разi тiльки музей Суворова вiдвiдали делегацiї зi 120 країн свiту. Про це свiдчать записи у велетенськiй книзi вiдгукiв, подарованiй цьому закладовi в 1947 р. Ленiнградським музеєм О. Суворова. Для нових записiв у нiй залишилося вже дуже мало мiсця, тож треба буде починати нову. Вiриться, що i вона буде заповнена…
А село справдi було багате — його колишнi господарi володiли цегельним, пивоварним, спиртовим заводами, тож зразки їхнiх виробiв збереглися й до наших днiв.
Чудовi досягнення села в економiцi, культурi, освiтi, в зростаннi добробуту i духовному збагаченнi його людей – це насамперед, наслiдок наполегливостi i натхненної працi.
2. Топонiмiка
В моєму рiдному селi i по за його межами є багато мальовничих куточкiв, якi милують око кожного хто приїжджає до нього.
В кожному населеному пунктi є мiсця якi шануються всiма жителями i про якi розповiдають рiзнi цiкавi iсторiї та легенди. Дуже часто такi розповiдi можна почути вiд старожилiв. Деякi люди навiть не здогадуються про походження назви свого мiсце - проживання. Тому в моїй роботi я дослiджувала топонiмiчнi особливостi свого населеного пункту.
i туманчики. Вони як хмари пропливали над селом, i зникали далеко над луками, коли пiднiмалося сонечко. Але в одному важливому документi в назвi Туманiвка було частково стерто хвостик букви „у” i з тих пiр село носить назву „Тиманiвка”.
Все в життi має свою назву. Так i люди, за час розвитку села, давали назву своїм лiсам, водоймам, полям, вулицям.
Так першi поселенцi на вулицях залишали свої назви „Олексiївка” вiд Олекси, „Кирилiвка” вiд Кирила, „Буєлiвка” вiд Буєла. Велика частина села носить назву Липiвка. Колись на цiй територiї села росло багато лип, їх вирiзали i потiм з них в сусiдньому населеному пунктi робили дранцi, якими згодом накривали хати. Це село i до сьогоднi носить назву „Дранка”.
В селi є „Палацова гора” , таку назвувона одержала вiд графського палацу графа Шеремєтьєва. Цей палац зберiгся до нашого часу, навколо нього розкинувся парк з вiковiчними деревами.
В селi на мiсцi колишньої панської ґуральнi, де був панський спиртовий завод, росте сосновий лiсок. Це мiсце в селi називають „Гуральня”. Чим цiниться у наш час „Ґуральня”, то це тим, що тут є велика криниця. З цього джерела беруть цiлющу воду i продають її. А називається ця вода „Шереметьєвська”.
З пiвнiчного боку селу, теж на видолинку протiкає маленька рiчечка – „Копiйка”. Це мiсце i долина i ставочки ( їх аж два ) i поля називаються „Закопiєвське”.
А iнший ставок називається „Тиманiвський”, тому що розташований в центрi села.
На захiд вiд села колись робили балки. Вiд цього частина села яка до них прилягає, носить назву „Балки”. Поля, якi розкинулись нижче вiд балок, носять назву „За Рудкою”. Це через те, що з джерел витiкають маленькi струмочки , вони не впадають нi в якi рiчечки i утворюють болiтця ( так званi „родовища”). От вiд цього пiшла назва „Рудка”.
Далi на захiд вiд села ростуть лiси. Багатьом знайомий лiс „Три криницi”. А носить цей лiс таку назву тому, що О. В. Суворов, перебуваючи в Тиманiвцi писав свою книгу „Наука перемагати” . Солдати його i викопали неподалiк вiд села, в лiсi, три криницi. Там ще й досi ростуть два старих „Суворiвських” дуби вiком понад 250 рокiв.
В Тиманiвцi є i такi мiсця якi шануються усiма жителями, це пам’ятник загиблим воїнам односельчанам якi загинули пiд час Великої Вiтчизняної вiйни. 465 чоловiкiв залишили свої родини i бiльше нiколи не повернулись до них. Пам’ятник було вiдкрито в 1985 роцi, на честь сорокарiччя перемоги над вiйськами фашистами. Перед музеєм О. Суворова височiє пам’ятна стела на честь воїнам якi загинули визволяючи Тиманiвку вiд фашистських загарбникiв. Бiля пам’ятника височiє рука воїна, що тримає факел вiчного вогню, також тут розташована братська могила в якiй похованi воїни – односельчани. В цьому ж мiсцi був похований П. О. Желюк та перший голова колгоспу Шестопалько. До цих пам’ятникiв, на всi свята, жителi покладають квiти та з великою пошаною ставляться до них.
та смачна. В долинi є ще одна криниця, яка носить назву „Парахонькова”, а викопав її колись, ще дуже давно чоловiк на прiзвище Парахонька. До цiєї криницi сходились люди з усiєї Горанки, тому що там води не було.
Бiля Шереметєвського парку, є ще одне дуже цiлюще джерельце, люди беруть з нього воду, щоб лiкувати нею рiзнi недуги.
У моєму краї легенди про чарiвнi скарби не вiдомi, але з розповiдей лiтнiх людей, я дiзналась про ще один не менш цiкавий факт: стало вiдомо що бiля Липiвської церкви було поховано багато шанованих людей, зокрема священики та князь Олександр Бахметєв Протасов. І пiсля того як в 60х роках церква була повнiстю розвалена, люди вирiшили, що в могилi князя повиннi знаходитись родиннi скарби. Та коли вiдсунули бетонну плиту то побачили, що тiло князя нiби щойно поховане, вiн лежав у мундирi, та нiяких цiнностей бiля нього не було, а тiло розсипалось прахом за лiченi хвилини. Люди намагались вiдчинити iншi поховання, але не змогли зрушити з мiсця бетоннi плити. Тому досi не вiдомо чи є цiнностi в цих могилах. На даний час на цьому мiсцi будується нова церква i огороджується територiя поховань.
В селi нiхто не пам’ятає про пiдземнi ходи, тому на мою думку їх i не було.
Щоб викликати дощ, на час коли була засуха, люди ходили до джерел i криниць та чистили їх промовляючи слова „Іди, iди дощику, зварю тобi борщику у новому горщику. Тобi каша менi борщ, щоб iшов великий дощ”. Пiсля цих дiй завжди, через декiлька днiв починався дощ.
На старому кладовищi є курган насипаний з могил наших предкiв, бiля нього стоїть пам’ятна колона на якiй висить дзвiн. Ця увiковiчена колона символiзує вiчну пам’ять про наших предкiв якi будували Тиманiвку i робили все можливе для її процвiтання.
З плином часу все змiнюється, так i деякi вулицi в Тиманiвцi перейменували. Колись була вулиця „Садова” на нiй росло багато плодових дерев, але згодом стала носити назву „ Желюка” на честь П. О. Желюка, двiчi героя Соцiалiстичної Працi, а також голови колгоспу iм. Суворова. Вулиця „Горянська” була названа „Шестопалька” на честь першого Тиманiвського голови колгоспу. Також була вулиця „Нижня” яка стала носити назву „Чапаєва”.
В моєму селi є ще дуже багато мiсць про якi люди почали забувати iсторiї їх давно втраченi.
Висновок
У своїй науково-дослiднiй роботi я дослiдила iсторiю та топонiмiку села Тиманiвки Тульчинського району Вiнницької областi.
Село стрiмко розвивалося i росло. І хоч селянам довелось багато пережити, та вони все рiвно не опускали руки до низу та йшли в перед. Тиманiвка завжди прославлялась своїми знаменитими людьми. Ще починаючи з князя Четвертинського, який проживав в нашому селi i володiв маєтком „Тиманiвка”, згодом палац перейшов до рук iншого правителя, генерал-губернатора Подiлля, Бахметєва. Проживав у нашому мальовничому селi й iнженер-будiвельник за фахом Володимир Толь. Та останнiм володарем маєтку був граф Шереметьєв. Ще й досi височiє в селi царський будинок в якому колись проживали визначнi постатi для iсторiї. Але це ще не всi знаменитi люди якi жили в Ти манiвцi. В 1796 – 1797 роках в село приїздив генерал фельдмаршал О. В. Суворов. За собою вiн залишив багато згадок, якi й до тепер приваблюють туристiв.
Великий внесок в розвиток села зробив П. О. Желюк, на його честь в Ти манiвцi названо вулицю та криницю, в центрi височiє його пам’ятник до якого люди що свята покладають квiти. Його внесок в розвиток села є дiйсно дуже вагомим. Саме завдяки цiй людинi Тиманiвка стала на шлях процвiтання та злету.
Також почесне мiсце в нашому селi займають три музеї – Історiї села та колгоспу, Художнiй iм. Т. Г. Шевченка, та музей О. В. Суворова. Про них в свiй час писали в багатьох газетах та книжках, сотнi туристiв приїжджали на екскурсiї по музеях.
І по сьогоднiшнiй день село не занепадає, в ньому працює лiкарня та школа. В сiльському будинку культури проводяться рiзнi культурнi програми та сiльськi збори. В селi що мiсяця випускається газета пiд назвою „Тиманiвськi вiстi”. Працюють рiзнi розважальнi заклади.
Топонiмiчної iнформацiї нажаль дуже мало, тому що залишилось зовсiм не багато людей якi пам’ятають i знають iсторiю та походження назв рiзних мiсць в селi та по за його межами. Проте iнформацiя яка збереглась є дуже цiкавою. За час своїх дослiджень, я дiзналась дуже багато цiкавої iнформацiї про яку ранiше не доводилось чути. Дiзналась звiдки пiшли назви рiзних куткiв в селi, чому саме такi назви мають ставки в i поля поза межами Тманiвки.
Загалом Тиманiвка багата своєю чудовою природою, прикрасою села є велика кiлькiсть дерев та квiтникiв якi ростуть в центрi. В ньому протiкає рiчка Козариха з якої утворилось два ставочка. Один в центрi села так i називається Тиманiвський, iнший Лисий.
Люди в селi вирiзняються своєю працьовитiстю та добротою. Вони окультурюють Тиманiвку i не дозволяють їй занепасти.
Село назавжди залишиться рiдним i близьким моєму серцю, адже тут я народилась i тут промайнули кращi роки мого життя. Я нiколи не забуду природи яка мене оточувала – поля, сади, гаї , спiв соловейка пiд вiкном. Будучи маленькою я разом зi своїми друзями гуляли по парку бiля маєтку i уявляли як пан Шереметьєв їздить на бричцi по алеях своїх володiнь та розкидає свої пiдданим мiднi грошi. Бiля палацу ростуть чудовi квiти та дерева. Перед фасадом маєтку розкинувся розкiшний фонтан, в якому плавають рiзнi рибки.
Не дарма кажуть, що „людина без минулого, не може мати свого майбутнього”.
Тому я завжди буду цiкавитись долею своєї маленької Батькiвщини, i не цуратися її не забувати iсторiю, цiнувати звичаї та обряди, берегти пам’ятки i шанувати святi мiсця.
Використана лiтература
1. Баженова Л. Подiлля в працях дослiдникiв i краєзнавцiв ХІХ – ХХ столiття. – К – П., 1993. – 479 с.
2. Вiнничина фольклорна ( довiдник ). – В., 2004. – 1000 с.
3. Орлов В. М. Історiя мiст i сiл УРСР в 26 томах Вiнницька область. – К., 1978.
4. Н. Козак, І. Яремчук Три музеї села Тиманiвка. – Одеса „Маяк” – 1987.
5. Липа О. Л. Федоренко А. П. Заповiдники природи України Реєстр довiдник. К., „ Урожай”, 1969.
6. Запис 22 грудня 2007 року вiд Бугай Ольги Ананiївни 1943 р. н. Жительки с. Тиманiвки.
| 
