Калина
Калина звичайна, червона калина з серцеподiбною основою, зелена, з двома ниткоподiбними прилистками, черешки довгi. Запашнi квiтки зiбранi в плоскi кiнцевi щиткоподiбнi суцвiття, крайовi квiтки великi, бiлi, безплiднi, серединнi — дрiбнiшi, двостатевi. Чашечка з п'ятьма зубчиками, вiночок (до 5 мм у дiаметрi) п'ятироздiльний, тичинок п'ять, маточка одна, стовпчик короткий з три-роздiльною приймочкою, зав'язь нижня. Плоди — ягодоподiбнi червонi, овальнi кiстянки (6,514 мм завдовжки i 4,5-12 мм завширшки), мiстять забарвлену червоним соком плоску тверду кiсточку. Калина звичайна росте в пiдлiску мiшаних i листяних лiсiв, по берегах рiк i водойм. Рослина зимостiйка, тiньовитривала. Цвiте у травнi — червнi, плоди достигають у вереснi.
Поширення
Калина — рослина лiсової i лiсостепової зон; у степових районах зустрiчається тiльки по долинах рiчок. Калина є звичайною рослиною лiсових ценозiв, у складi пiдлiску росте розсiяно, переважно у вологих хвойних, листяних i мiшаних лiсах, на галявинах, в чагарниках, на вирубках, по берегах рiчок, озер i болiт. Чистих заростей калина практично не утворює.
Калина має євросибiрський ареал зростання. У дикому станi росте в центральнiй i пiвденнiй Європi, в Малiй Азiї, у Пiвнiчнiй Африцi, в європейськiй частинi Росiї. На пiвночi i заходi Росiї зустрiчається рiдше. Зустрiчається у Захiдному i середньому Сибiру, а також у схiдних i пiвнiчних областях Казахстану.
В Українi зростає два аборигеннi види : калина звичайна та калина гордовина Калина звичайна поширена майже по всiй Українi. Основнi райони заготiвель — Волинська, Рiвненська, Житомирська, Київська, Вiнницька, Хмельницька, Тернопiльська, Львiвська, Івано-Франкiвська, Чернiвецька, Закарпатська областi та Крим
Калина в Українськiй культурi
«Коло». Інодi її вважають символом України. Її значна поширенiсть на теренах України, пов'язанiсть iз родинно-побутовими, календарними обрядами (весiлля, похорони, осiннiй обряд «похiд на калину» та iн. )
Також калина вважалась «весiльним деревом» i була обов'язковою учасницею весiльного обряду. Гiлками калини прикрашали столи, весiльнi короваї, дiвочi вiнки й гостинцi.
Другий вид символiчної спорiдненостi калина — Україна притаманний найбiльше стрiлецьким i повстанським пiсням. Плоди калини стали символом мужностi людей, що вiддали своє життя боротьбi за Україну. Для українцiв, що вiдстоювали загальнонацiональнi iнтереси, вели непримиренну боротьбу з поневолювачами українського народу, девiзом стало варiанти пiснi С. Чарнецького, Г. Труха «Ой у лузi червона калина»:
Пiснi про калину
Народнi пiснi:
· Кущ калини
· Ой у лузi червона калина.
· Бреди, бреди, дiду у лiс по калину.
· Ой на горi калина.
Авторськi пiснi:
· «Дiвчина-калина» В. Кукоб
Приказки про калину
Похолоднiло, риба не ловиться, калина у цвiт вбирається.
Любуйтеся калиною, коли цвiте, а дитиною - коли росте.
Дiвчина, як у лузi калина.
Вибери собi дiвку, як калинову гiлку.
Весною калина бiлим цвiтом квiтує, а восени червонi ягiдки дарує.
Запишалася калина, наче красная дiвчина
Який кущ, така й калина, яка мати, така й дитина.
Легенди про калину
Легенда про село Калини на Закарпаттi.
Давно, дуже давно те було, коли на мiсцi теперiшнього села Калин жив один господар. Називали його Данилом. А жив вiн пiд горою, що зветься Плеша.
Данило як прийшов до Калин, то оженився. У нього був один син Семен. Першi люди в Калинах звалися Куцини, а мали прийти десь iз Галичини, тiкаючи вiд татар.
А на Плешi тiй розбiйники мали в землянцi свою криївку, В нiй жило дванадцять одважних розбiйникiв. Старшин межи ними був на iм'я Жуганар Іван. Той як наказав, то всi мусили його слухати. Жуганар був родом iз Румунiї.
Коли розбiйники прийшли на Плешу, то привели з собою дiвку, котра їм готувала їсти. Дiвку ту називали Калиною.
Розбiйники воювали по цiлiй околицi. А коли вертали зi своєю багатою здобиччю, не забували про свого вiрного товариша Данила. Ідуть попри хижу, зайдуть до Данила й гостять до рана.
Розбiйники бачили, що не можуть далi вiльно мандрувати, й почали збиратися собi геть. Як одходили з Плешi, взяли iз собою й Калину, а коли зайшли в село, що вже розрослося, та переходили через цвинтар, подумали собi, як Калина буде з ними, коли самi не знають, де будуть.
Але коли Калина пiде вiд них, то видасть їх. . .
Тодi Жуганар забив Калину.
****
У зеленому вiночку
Та в червоних намистах
Стала пава молода.
І збiгаються всi дiти,
За намисто кожен – смик,
Та й укине на язик.
****
У вiнку зеленолистiм,
у червоному намистi,
видивляється у воду
****
І не дiвчина, а червонi стрiчки має.
Назви населених пунктiв, прiзвища
Існує багато сiл з назвами що походять вiд калини.
Наприклад: Калинiвка, Калинцi, Калини, Калинчики, Калинки, Калiнiнград.
Також багато прiзвищ:
Народна медицина
В народнiй медицинi вiдома з XIV ст.
У науковiй медицинi застосовується кора калини Cortex Viburni як кровоспинний засiб при внутрiшнiх кровотечах, особливо маткових, як заспокiйливий — при iстерiї, а також знижує кров'яний тиск. Кора мiстить глiкозид вiбурнiн, дубильнi речовини, солi валерiанової i капрiлової кислот, смоли, цукри, фiтостерин. Плоди використовують як сечогiнний i вiтамiнний засiб, при шлункових i простудних хворобах.
У народнiй медицинi кору застосовують при простудi, золотусi, носових кровотечах, плоди — при геморої, сiк — горлових простудах, кашлi, хворобах шкiри, квiтки i плоди — при склерозi, туберкульозi легень, гiпертонiї, захворюваннi нирок, серцевих хворобах i як потогiнний засiб. Є вказiвки на позитивний вплив плодiв при лiкуваннi ракових захворювань, дiатезу, виразки шлунка.
В їжу плоди калини вживають пiсля проморожування, коли вони втрачають гiркий смак. У народi з плодiв калини готують начинку для пирогiв, киселi, приправи до м'ясних страв.
Плоди калини мiстять цукри (5-6 %), бiлки (0,37 %), iзовалерiанову й оцтову кислоти (2,56 %), дубильнi i фарбувальнi речовини, вiтамiн С.
Калина — посереднiй пiзньовесняний медо- i пилконос, що дає пiдтримуючий взяток. Медопродуктивнiсть її до 30 кг з 1 га.
Плоди калини дають червону фарбу, кора — чорно-зелену, придатну для фарбування шерстi.
Деревина жовтувато-бура з бiлою заболонню, використовується для дрiбних виробiв. Є данi про високу активнiсть плодiв проти деяких бактерiй i вiрусiв.
Калина звичайна має високi декоративнi властивостi як у перiод цвiтiння, так i при достиганнi плодiв. Є декоративнi форми калини, з яких особливо поширена форма бульденеж — Viburnum opulus var. sterile з великими повними снiжно-бiлими суцвiттями. Використовується у парках, для створення окремих груп i живоплотiв.
Горiх
Горiх волоський (грецький горiх; Juglans regia L. )
- Високе могутнє дерево родини горiхових (Juglandaceae) (до 30-35 м заввишки) з шароподiбною, розлогою кроною.
Товстий гiллястий стовбур вкритий ясно-сiрою поздовжиьотрiщинуватою корою. Молодi пагони блискучi оливково-сiрi з круглими, опушеними бруньками. Листки великi черговi (20-40 см завдовжки), непарно-перистi з 7-11 листочками, з яких верхнiй найбiльший. Листочки цiлокраї, яйцеподiбнi, при розпусканнi рожевi, влiтку темно-зеленi, блискучi, зiсподу матовi, при розтираннi з приємним характерним запахом. Плiд — несправжня кiстянка, дуже рiзноманiтної форми: вiд округлої до яйцеподiбної (до 5 см завдовжки, до 3 см завширшки) . Зовнiшня оболонка плода зелена, м'ясиста, внутрiшня — дерев'яниста, зморшкувата, ребриста. Горiх волоський — швидкоросла, свiтлолюбна, теплолюбна, посухостiйка рослина. Цвiте у квiтнi — травнi, плода достигають у вереснi.
В Українi поширений у садово-паркових культурах, у лiсових насадженнях як плодова супутня порода, в лiсосмугах i придорожнiх посадках. Заготiвля можлива в мiсцях вирощування. Назва походить вiд назви Волощини, звiдки його вперше привезли в Україну. Горiх волоських в дикому виглядi поширений на Кавказi, в Закавказзi i Середньої Азiї. Росте по ущелинах i рiчкових долинах окремо або групами, рiдше зустрiчається у виглядi невеликих гаїв. З давнiх-давен введений в культуру. Вирощують в Середнiй Азiї, Закавказзя, Криму, Молдавiї, на "Українi та Пiвнiчному Кавказi.
Горiх в Українськiй культурi
Горiх – найцiннiша i найстарiша культура в садiвництвi З давнiх часiв людям вiдомо, що це — найцiннiший продукт харчування. Горiхи багатi корисними для органiзму людини речовинами
· Ішов козак яром-долиною(Народна)
· Ой ти, дiвчино, з горiха зерня(Іван Франко)
Приказки про горiх
Коли зубiв не маю, тодi горiхи принесли.
Молода, як горiх, так i проситься на грiх.
Був колись горiх, а тепер — свистун.
Був колись горiх, та звiвся на смiх.
Горiх смачний, та шкаралупа тверда.
Легенди про горiх
· Іван Франко «Легенда про вiчне життя»
· На весiллi горiхами прикрашали весiльний коровай, що було символом достатку.
· Горiхами обсипали молодят щоб були здоровими та плодючими.
Загадки про горiх
****
****
В маленькiм горщику кашка смачненька.
****
Із дерева виросло, а з кишенi вилiзло
Назви населених пунктiв, прiзвища
калина горiх глiд
У народнiй медицинi для лiкування рiзних хвороб використовують усi частини рослини: листки — при хворобах шкiри, як глистогiнний i кровоочисний засiб; недостиглi плоди — при хворобах шлунка й кишечника; кору коренiв горiха — як делiкатний проносний засiб. Вся рослина має iнсектициднi й фiтонциднi властивостi. Вiдвар листкiв застосовують для боротьби з павутинною мiллю плодових рослин. Застосовують всередину при екземi, нейродермiт, строфулюсе, себорейному дерматитi, псорiазi, пiодермiтах, туберкульозi шкiри, а також при запаленнi лiмфатичних вузлiв, цукровому дiабетi, гастритi, колiтi, ентероколiтi, глистова iнвазiї, поганий апетит, для полiпшення травлення. Твердi оболонки плодiв горiха мiстять значну кiлькiсть дубильних речовин (16-21 %) i використовуються для дублення шкур.
Глiд
Глiд (Crataegus)
— рiд чагарникiв або рiдше невисоких дерев родини розовихПагони, як правило, забезпеченi бiльш-менш добре розвиненими колючками (видозмiненi укороченi пагони). Листя вiд цiльних до перистолопастних i перисторозсiчене. Квiтки бiлi, рiдше рожевi до червоних, зазвичай зiбранi в напiвпарасольки або щитковидне суцвiття. Зав'язь нижня. Плiд (т. зв. кiсточкове яблуко або кiстянкоподiбний) часто кулястий, яйцевидний або грушовидний, бiльшою частиною червоний, оранжево-бурий або чорний. .
Поширення
Близько 200 (за iншими даними, бiльше 1000) полiморфних видiв, дико ростуть в помiрних областях Пiвнiчної Америки та Євразiї. Глiд криваво-червоний зростає в Сибiру i Схiдному Казахстанi. Глiд колючий в дикому виглядi зустрiчається в Закарпаттi. На Кавказi широко поширений глiд п'ятиматочковий. На Українi заготовлюють глiд український i колючий. Глоди криваво-червоний i колючий широко культивуються в полезахисних смугах, придорожнiх насадженнях, парках як декоративна рослина. Розмножується насiнням i поросллю.
Пiснi про глiд
Пiзня зустрiч (Генадiй Желуденко)
Приказки про глiд
З терну та в глiд.
Зашарiлась наче глiд достиг
Легенди про глiд
В одному селi жила дiвчина-красуня, яка дуже любила Глiд. Якось побачив дiвчину Бату-хан, онук Чингiзхану. Покохав вiн її i, не домiгшись взаємностi, вирiшив дiвчину викрасти. Дiвчина притислася спиною до Глоду i, як тiльки Бату-хан наблизився, закололась кинджалом. А в її пам’ять квiти, плоди i листя Глоду почали зображувати на жiночих кокошниках. В Стародавнiй Грецiї гiлки Глоду запалювалися на олтарi Гiменея — бога щасливого шлюбу.
Населенi пункти:
Великi глоди, Глодовиця, Глiдок
Прiзвища:
Глiд, Глоденко, Глодовий, Глодченко.
Народна медицина
У плодах глоду криваво-червоного мiститься майже 10%Сахаров,вiтамiн З,каротин, кратегусовая, яблучна i цитринова кислоти, флавоноїди (їх побiльшає в квiтах), сапонини, гликозиди, дубильнi речовини,а насiннi — до 38%жирного олiї.
У тибетськiй медицинi глiд використовувався при хворобах печiнцi та жовчовивiдних шляхiв як жовчогiнного кошти. У гомеопатiї застосовується порiвняно недавно. Лiкарi-гомеопати називають глiд «лiками для старого серця». Проте «старим» серце може бути в молодi по вiку людей. Використовуються гомеопатичнi препарати з глоду при серцевих болях стискає характеру,супроводжуваних онiмiнням лiвої руки,пригнiченим настроєм,навiть тривогою, прискореним(але жалюгiдним)сечовиливом,при нинiшньому атеросклерозi,задля змiцнення судин.
Список посилань
1. http://uk. wikipedia. org
2. http://likar-trava. com
3. http://abetka. ukrlife. org
4. http://narodnatvorchist. e-joint. net
5. http://www.pisni. org. ua
6. http://fitoterapia. ucoz. ua
. ru
|
