Історiя гончарства
Керамiка
Багатi гончарськими глинами надра України. Вони досить рiвномiрно розташованi майже по всiй територiї республiки. Споконвiку ними користувались майстри народної керамiки. Мистецтво паленої глини акумулювало творчий досвiд поколiнь. Кожна епоха залишала нам шедеври, якi хвилюють естетичною насолодою, виявом людської творчостi за законами краси. Тут i вишуканi релiгiйнi орнаменти неолiтичної керамiки, i неповторнi за формами та розписами витвори так званої мальованої трипiльської керамiки епохи мiдi, i рiзноманiтнiсть грацiозних форм епохи бронзи. Тут i рельєфна орнаментика епохи залiза, шедеври ранньослов'янської керамiки з її витонченими формами i таємною семантикою малюнкiв, i досвiд у застосуваннi керамiки для потреб монументального мистецтва епохи Київської Русi.
Українське середньовiччя позначене такими важливими технологiчними нововведеннями, як застосування ножного гончарського круга, зародження складної системи пiдполивних розписiв, виробництво кахлiв з багатою системою рельєфного та кольорового оформлення.
Ця спадщина традицiйних форм, незлiченнiсть орнаментiв, пластичних та кольорових засобiв, надбання народної скульптури, а в цiлому — система творчих методiв, позначених «духом ремесла»,— все це було сприйняте, використане i збагачене у творчостi сiльських гончарiв XIXта XX ст., виявленої у вiдомих осередках, в досягненнях уславлених митцiв нашого часу.
Виробництво сучасної народної керамiки визначають традицiйнiсть з притаманною їй системою художнiх образiв, а також iндивiдуальнiсть пошукiв у межах збереження локальних творчих канонiв. Цi ознаки характернi як для тих майстрiв, що працюють на виробництвах народних художнiх промислiв та заводах художньої керамiки, так i тих, що займаються керамiкою iндивiдуально, iнколи на базi органiзованих виробництв. Якщо перша форма дiяльностi розрахована на масове тиражування зразкiв традицiйної керамiки декоративно-ужиткового характеру, то окремi майстри забезпечують малосерiйний випуск керамiчних виробiв. Тому iндивiдуальна дiяльнiсть, хоч кiлькiсно i незначна, залишається важливим фактором у справi розвитку цього виду народного мистецтва.
В нашi днi iснують десятки осередкiв, де з'являються не тiльки ужитковi предмети, а й речi високого художнього звучання, їх автори — неодмiннi учасники обласних, республiканських та всесоюзних художнiх виставок, закордонних конкурсiв, ярмарок.
У гончарських селах побутують рiзнi за технологiєю та художнiми ознаками види керамiки: неполив'яна — природного кольору та сiра — димлена, пов'язана з вiдновлюючим (безкиспевим) випалом. У багатьох осередках звертаються до пiд-поливних ангобних розписiв, якi характернi i для всiх сучасних майолiкових виробництв республiки. Популярною залишилась i керамiчна пластика — iграшка та скульптура.
окислюючому вогнi, де глина набуває природних барв — вiд ясно-жовтої, рожевої до оранжевої i цеглясто-червоної. Цi вироби мають специфiчнi художнi якостi: стриманий колорит, вишуканiсть силуету. Глечики, дзбанки, вузькогорлi посудини, горщечки для квiтiв у своїх формах мають багато локальних вiдмiнностей — вiд видовжених на Лiвобережжi до присадкуватих на Полiссi й Прикарпаттi. Вироби цi здебiльшого розписанi кольоровими глинами(ангобами), якi майстри самi готують з мiсцевих глин. Це бiла «побiлка», червона «червiнка» та руда «описка», якi в рiдкому станi накладаються при обертаннi сирого предмета на крузi переважно за допомогою пiр'їнки.
Мальовничiстю композицiї славляться твори с. Адамiвка (на Хмельниччинi), вкритi орнаментальними смугами i площинами iз зображенням квiтiв, птахiв та :шiрiii, якi створюють О. Я. Пирiжок, І. О. Наглiй, Ф. М. Матущак. Геометризованi орнаментальнi смуги прикрашають посуд i миски, якi вiдзначав стримана краса, вивiрена досвiдом поколiнь гончарiв цього осередку.
Рудою «опискою» прикрашають неполив'япi вироби також в центрах, де переважай пiдноливна технiка,— в селах Оцiниш, Василькiв, Дибинцi, Вiльхiвка. Традицiйний вид неполив’яних виробiв - сiра (сива, накурена, чорна, димлена) керамiка. У першiй полонинi XXст. її виробляли бiльш як у 30 осередках. Нинi вона створюється в окремих селах Чернiвецької, Івано-Франкiвської, Житомирської, Київської, Сумської, Львiвської, Волинської областей. Система випалу сiрої керамiки не допускає кольорових розписiв, її орнаментика — тональна або рельєфна. Характерними лише для сiрої керамiки с «лиско панi» орнаменти, що виводяться твердим предметом на пiдсушених стiнках. Широкi смуги, риски, спiралi, решiтки вiльною канвою вкривають усю поверхню виробу i n залежностi вiд кута освiтлення стають або свiтлiшими, або темпi-шини.
у дiяльностi гончарiв з с. Коболчин (Чернiвецька обл.), де І. Мазур та iншi створюють сивi миски, банки, глечики, гладуни, горщики, ринки, макiтри, квiткарi, «гаваноси» — великi горщики з двома ручками або без них, свищики, якi десятками тисяч викопуються щорiчно на замовлення Художнього фонду У PCP i згодом знаходять збут у нашiй країнi i за рубежем.
Для полив'яної керамiки України властивi рiзнi види декоративного розпису — фляндрiвка, рiжкування, ритування, а також прикраси, виконанi в технiцi урiзу — сграфiто.
Фляндрування — давнiй вид розпису, органiчної для глини як матерiалу. Це розпис рiдкими кольоровими глинами з наступним розтягуванням у рiдкому станi зараз побутує в кiлькох осередках. В. К. Бiлоокий та M. P. Червоняк з м. Смотрич Хмельницької обл.— автори мисок пiвкулястої форми, на бiлому тлi яких вирiзняються смуги й кривулi, гiлки та птахи, великi й малi краплi, виведенi рудою глинкою, обриси яких збагачуються вiльними мазками яскраво-зеленої фарби (окису мiдi).
Миски центральних i схiдних областей України мають червоне тло. Їх виготовляють i в Бубнiвцi на Вiнниччинi, де Ф. Г. Мiщенко, «накрутивши» мисок, бере в руки «рiжок» i на стiнках, вкритих не стужавiлою, ще рiдкою «червiнкою», бiлою, зеленою та рудою глинами, накладає «смужки», «опускання», «капанки», малює «хмелики», «сосонки»; i в Головкiвцi на Черкащинi, де У. Т. Кравець, І. З. Атамась, Л. Л. Суржко досягають особливої сили у вишуканих орнаментальних вiночках, якi вони концентрично розмiщують на вишневому тлi глибоких мисок.
Серед сучасних керамiчних виробництв лише на Василькiвському майолiковому заводi широко застосовують фляндрованi розписи.
Поширеним i досить давнiм видом пiдполивного розпису є рiжкування технiка розпису рiзнобарвними глинками по пiдсушенiй поверхнi, коли контур майбутнiх малюнкiв виводиться однiєю фарбою — бiлою на червоному тлi або рудою — на бiлому. Потiм iде розпис iншими кольоровими глинками, здебiльшого зеленою та червоною. Предмет випалюється, потiм вкривається прозорою свинцевою поливою i вдруге випалюються.
Багатi традицiї декоративного малювання зберiгаються в осередках Надднiпрянщини, зокрема в творчостi митцiв с. Дибинцi та м. Василькiв на Київщинi, м. Капiв та с. Гнилець на Черкащинi. Твори М.І. Тарасенка, В. К. Масюка видiляються соковитими розписами - рядками концентричних геометричних орнаментiв та рослинних мотивiв, розмiщених на стiйках куманцiв, глекiв, макiтер, кухлiв.
Виразнi, класично стриманi розписи притаманнi мискам Василькiвського гончара 10. M. Козленка, прикрашеним стрункими рядками геометризованих листкiв, кучерiв, квiтiв. Гнучкi малюнки вiдзначають темно-червонi миски, що їх створють: Д. О. Косяченко з с. Гнилець на Черкащинi. Широким рухом виводить вiн рослини, великi квiти, гiлки, на яких розмiстилися птахи, грона винограду, рядки завиткiв.
У м. Миколаєвi (на Львiвщинi) М. Кононнельник та М. Чанля розмальовують червонi миски та дзбанки рядками геометричних вiзерункiв, викопаних бiлою та зеленою глинками.
обконтурювання мотивiв.
Сприятливi умови для стимулювання iндивiдуальної художньої творчостi iснують в системi виробництв Художнього фонду УРСР, денародний майстер має право створювати зразки для тиражування.
Найбiльше художньої керамiки постачають керамiчнi виробництва Мiнiстерства мiсцевої промисловостi УРСР.
Унiкальним явищем сучасної художньої промисловостi єВасилькiвський завод. Вiн — зразок того, як в умовах великого iндустрiального виробництва можна зберiгати i розвивати традицiї мiсце кого народного мистецтва. Головний художник М. І. Денисенко, художники
темно-червонi стiнки яких вкритi великими квiтами, рисками бiлого, жовтого та зеленого кольорiв.
Істотнi зрушення в планi стимулювання творчостi майстрiв спостерiгаються на фабрицi «Художнiй керамiк» в Опiшпi. Це пов'язано з художньо-педагогiчною дiяльнiстю П. О. Ганжi, який протягом 1968—1972 pp. працював головним художником пiдприємства, де виховав групу майстрiв уславленої нинi керамiчної скульптури.
Сучасна опiшся вiдома вжитково-декоративним посудом, iграшками, це глечики, макiтри, горщики, квiтницi, вази, барила, кухлi, миски та полумиски, де на бiлому або червоному тлi зображенi рослиннi орнаменти, що смугами, жмутками або витками (кучерями) завершують форму предмета. Часто серед цiєї флори промайне пташка або звiрятко. Розписом займаються десятки рисувальниць, провiдною майстринею вважається З. П. Липник. Вона учасниця багатьох виставок народного мистецтва, нагороджена дипломами та медалями, виростила багатьох учнiв. За останнi роки в Опiшпi почали випускати великi вази, декоративнi полумиски та скульптуру, прикрашенi лiпними орнаментами, що їх створюють М. І. Китриш, В. О. Омельченко, І. Л. Бiлик, Т. Й. Демченко та i її. Цi вироби мають ясно-жовтий черепок, вони суцiльно обливаються поливами зеленого або золотаво-рудого кольорiв.
левiв», що складається з восьми окремих фiгур, дозволив говорити про нього як про митця, здатного бачити образ майбутнього твору, митця, надiленого неповторними рисами власного свiтогляду, з притаманними лише йому формами, барвами, символiкою. Його левам, коням властива динамiка лiнiй, гармонiя форми, напружена мiцнiсть шиї, лан, декоративнiсть грипи, хвоста-ручки.
горщика до найскладнiшого декоративного посуду.
Яскравий i оригiнальним явищем сучасної української керамiчної пластики є творчiсть опiшнянської майстринi О. Ф. Селюченко, здiбної ученицi своєї матерi — Євдокiї Селюченко, вiдомої мiнiатюрними iграшками-свищиками у виглядi традицiйних коникiв, баранцiв, пташечок, «баринь». На пiдмiну вiд матерi, твори дочки бiльших розмiрiв, але їх визначає неповторна образна мова, творча своєрiднiсть нового для Опiшнi, створеного нею жанру «народної статуетки». В них упевнено поєднуються двi концепцiї — лаконiзм традицiйної iграшки n оптимальним виявленням пластично-декоративних якостей глини, що наприкiнцi XIX ст. яскраво втiлилось у творчостi вiдомого майстра народної скульптури Опiшнi — Остапа Ночовника. На нечисленних збережених його творах можна спостерiгати, як глина в руках творця «пливе», як пружки, пластинки декоративно укладаються на скульптурах, свiчниках, декоративних посудинах. Ця вiльна мова матерiалу притаманна й О. Селiоченко, яка влила в слухняну глину ще й палкий вогонь власних емоцiй. Ось чому створенi нею чорти експресивно промовистi, її скульптурки, прикрашенi широкими кольоровими розписами, не тiльки продовжили, а й розвинули традицiї iграшки i скульптури давньої Опiшнi.
Не менш яскравим зразком творчої та педагогiчної працi г. дiяльнiсть Г. М. Когут, яка працює старшим художником на керамiчнiй фабрицi у м. Хуст Закарпатської обл. Розквiт цього осередку зумовлений також дiяльнiстю групи художникiв — автолiв i виконавцiв наборiв для вареникiв, чанних та питних наборiв, статуеток-сувенiрiв та декоративних пластiв, виритих характерними для Закарпаття великими мазками бiлого, рудого чи зеленого кольорiв, що укладаються в гнучкi рослиннi мотиви на червоних або свiтлих поверхнях виробiв.
Ритована керамiка створюється нинi в Косовi, де дiють два керамiчних цехи. Одне пiдприємство належить до Івано-Франкiвських художньо-виробничих майстерень Художнього фонду УРСР i випускає керамiку невеликими тиражами, зразки для якої створюють i дипломованi митцi, i народнi майстри. Вцьому цеху роблять вази, вазочки, пiдвазонники, миски, полумиски, свiчники, попiльницi, статуетки. Бiльшiсть виробiв має ряснi розписи, в яких домiнує рослинна орнаментика, серед якої можна помiтити птахiв, оленiв, навiть людськi постатi. Друге виробництво — керамiчний цех косiвського виробничо-художнього об'єднання «Гуцульщипа». Тут поряд з традицiйною ритовiаною керамiкою роблять згадуванi «вишняки».
Характерною лише для майстрiв Закарпатської обл. с технiка «урiзу». На стiнках сирого виробу, облитого чорною глинкою, зрiзується ножем верхнiй шар i оголюється сира глина, яка пiсля випалу дає жовто-рожевий черепок. Створенi контури орнаментiв заповнюються бiлою, зеленою та червоною глинками, вкриваються прозорою поливою — i за один випал вироби готовi.
Глибока традицiйнiсть та пластична виразнiсть характеризує вузькогорлi «корчаги», дзбанки для пива — «пивники», горщики, глечики, кухлi, якi створюють майстри Вiльхiвки — M. Я. Галас, В. І. Газдик, І. М. Галас. Подiбнi зразки продукує i керамiчний цех Іршавського промкомбiнату, де роблять невеликi, мальованi в технiцi рiжкування декоративнi мисочки, що ними населення Закарпаття любить прикрашати стiни.
Виставки останнього десятирiччя свiдчать про вагомi здобутки української народної керамiки, що виявились у керамiчнiй пластицi.
|
