Алессандро Мендіні

Алессандро Мендiнi Вступ Алессандро Мендiнi (Alessandro Mendini) – архiтектор, дизайнер, художнiй критик, iсторик i теоретик дизайну, видатний дiяч «радикального», а потiм «нового дизайну». Своїми теоретичними i практичними роботами i частковою переробкою дизайну iнших Алессандро Мендiнi, починаючи с70-х, внiс важливий вклад до дискурсу постмодернiзму. Фiгура Мендiнi, протягом двадцяти рокiв того, що являється органiзатором, координатором, критиком, поетом i душею оновлення iталiйської i мiжнародної проектної культури, утiлює в собi кращi риси дiяча культури iталiйського типу. Бiографiя Народився в 1932 роцi в Мiланi. Здобув архiтектурну освiту. У 60-i роки працює в архiтектурному бюро «Nizzoli Associati», головним чином як координатор проектних груп; бере участь в архiтектурних i мiстобудiвних розробках. Тодi ж вступає в контакт з представниками архiтектурного i художнього авангарду, зокрема залучає до проектування будiвлi компанiї «Italsider» в Таранто групу «Superstudio» i вiдомого iталiйського концептуалiзму Тротту, Фабро i Нагасаву. Початок дизайнерської дiяльностi мендiнi митець дизайн проект дар, Мендiнi швидко виводить журнал з кризи i перетворює його на те, що має мiжнародний авторитет передове архiтектурне видання, яке, пiсля знайомства Мендiнi на виставцi «Італiя: новий домашнiй ландшафт» (Нью-Йорк, 1972) з представниками «радикального руху», стає рупором iталiйського проектного авангарду. Навколо журналу складається згуртований колектив однодумцiв (Ф. Раджi, Паоло Нава (Paolo Nava), Гаэтано Пiшо (Gaetano Pesce), Этторе Соттсасс (Ettore Sottsass), члени груп «Archizoom», «Superstudio» та iн.), який iнiцiює цiлу серiю новаторських проектних, видавничих i концептуальних акцiй, у тому числi створення вiльної школи-лабораторiї дизайну Global Tools (1973–74). Одночасно з органiзацiйно-видавничою i теоретико-критичною дiяльнiстю Мендiнi звертається до дизайнерського проектування, роблячи гострi, «радикальнi» речi, чудовi прозорiстю i пластичною виразнiстю втiлення базових концептiв проектного радикалiзму, модернiзму, що люто полемiзує з догмами, i «хорошого дизайну» (свiтильник «Баухауз» – редизайн, виконаний у дусi критичного коментаря; «антиспоживча» серiя об'єктiв з соломи, де акцент перенесений з продукту на процес виготовлення; стiлець «Ласу», що спалюється пiсля створення, – свого роду аутодафе традицiйного дизайну «корисних речей» i iн.). Створення журналу «Modo» що народжується. Вiдповiдно до iдейних установок iталiйського дизайнерського постмодернiзму (неомодернизма), якi Мендiнi сам же i формулює в блискучих, супроводжуваних комiксами редакцiйних статтях-есе, вiн створює абсолютно новий тип професiйного видання, орiєнтованого на виявлення мiждисциплiнарних i мiжкультурних зв'язкiв нового дизайнерського проектування. У 1980 роцi Мендiнi стає головним редактором журналу «Domus», протягом двох рокiв веде його паралельно з «Modo», пiсля чого цiлком присвячує себе новому виданню. Кардинально мiняючи вигляд i змiст цього досить помiрного, доброчесного i iнституцiонально благополучного журналу, Мендiнi перетворює його на ще один центр «Нового дизайну», змiщуючи, проте, увага на мистецтво, моду i свого роду «вiд кутюр» дизайнерського авангарду. Починає випуск додаткiв до нього: «Domus Moda» i «Quademi Domus». Паралельно Мендiнi займається енергiйною дiяльнiстю по збиранню i органiзацiї розсiяних сил потенцiйних «нових дизайнерiв», активно залучаючи до спiвпрацi групу «Алхiмiя», членом якої є з кiнця 70-х рокiв. Інiцiює i координує безлiч проектних програм, учбових курсiв, виставкову дiяльнiсть i iнше, перетворюючи кожну iнiцiативу на свого роду проектно-вишукувальну лабораторiю, що об'єднує кращi сили iталiйського проектного авангарду. галузей), що мала менш прагматичне продовження в 80-i роки в руслi стратегiї «Декоративна людина»; величезна програма «Банальний проект» (роздiл «Тематичнi аспекти» на виставцi «Форум дизайн» в Линце, виставка «Банальний об'єкт» на Венецiанському бiєнале, серiя колекцiй групи «Алхiмiя» i iнсталяцiй-перформансiв, книга «Похвала банальному» – усе в 1980 роцi); ряд iсторико-критичних iнiцiатив у дусi постмодернiстської «цитатою» ретроспекцiї i неомодернiстського проектного коментаря (колекцiї «Bauhaus I» i «Bauhaus II» групи «Алхiмiя», 1979 – 80; виставка «Італiйський дизайн 50-х рокiв» i однойменна монографiя-каталог, (1980); програма i виставка «Архiтектура-гермафродит» (1981) i iн. У 1981 роцi публiкує книгу-манiфест «Прощай, архiтектура». 1981; ряд сценографiй для театральної трупи «Magazzini Criminali»), або самостiйно – так званi «нiмi сцени» («Мiський iнтер'єр», Палаццо Диаманти у Флоренцiї, 1978; реконструкцiї «банальних кiмнат»; устаткування вiтрин i iнтер'єрiв модних магазинiв Фьоруччи та iн.). проектного авангарду з промисловiстю: довгостроковi програми по тому, що перепроектувало фiрмового iмiджу (найбiльшою популярнiстю користується програма «Tea & Coffe Piazza», що зародилася у кiнцi 70-х рокiв i триває досi, – «Площа чаю i кави» – для компанiї «Alessi», що включає проектнi колекцiї провiдних представникiв свiтового авангарду i що передбачає оновлення i розширення типологiї i номенклатури продукцiї, розгалужену культурну дiяльнiсть, у тому числi видання нових за типом рекламно-мистецтвознавчих монографiй); разовi малосерiйнi колекцiї авангарду для найавторитетнiших фiрм iз стiйким iмiджем (наприклад, одна з перших колекцiй такого роду «Браччодиферро» – «Залiзне рукостискання» – для компанiї «CASSINA» у кiнцi 70-х рокiв або пiзнiша «Driade soft» для «Driade» та iн.); створення на базi подiбних колекцiй спецiальних пiдроздiлiв i фiлiй компанiй, у тому числi характерно iталiйських видавничих мiкрофiрм («ZABRO» при «ZANOTTA», ательє «Алхiмiя» та iн.). Проект об'єднав одинадцять ведучих архiтекторiв постмодернiзму, таких як Майкл Грейвз, Паоло Портогези, Ханс Холляйн, Альдо Росси i iнших. Головна iдея акцiї була сформульована як «архiтектура в мiнiатюрi». Одинадцять оригiнальних сервiзiв з срiбла, спроектованих у рамках проекту, було випущено обмеженим накладом i представлено публiцi в Мiланi, в церквi Сан Карпофоро. До цього часу вiдносяться численнi стильовi (знаковi) вкидання в промисловий дизайн Мендiнi-художника, який отримує репутацiю модельєра предметного свiту, що визначає рiвень «вiд кутюр» iталiйської i свiтової продукцiї. Серед найбiльш вiдомих його проектiв такого роду – крiсло «Прустэ» (ательє «Алхiмiя», 1980), меблi-рослина «Kaktus» (ZANOTTA, 1981), крiсло i кушетка «Sabrina» (Driade, 1982), кавовий сервiз (Alessi, 1983), крiсло «Сан Леонардо» («Маттео Грасси», 1985), «Метафiзичнi меблi» («Мирабили», 1985), серiя малих меблiв – дзеркала, вiшалки, полички, столики, табурети i iн. («Балери» i Elam, 19), серiя столiв «Макаоне» (ZANOTTA, 1987), гамма декоративних патернiв – оббивних тканин, декоративних покриттiв пiдлоги, обробної плитки i iн. З 1982 року спiвробiтничає з фiрмою Zanotta. З 1994 р. – проектує безлiч офiсiв для годинної фiрми «Swatch», а також моделi годинника Cosmesis i Metroscape. Для ALESSI Мендiнi створив, зокрема, вiдому серiю «Ганна». Ця серiя є численними кухонними пристосуваннями у виглядi антропоморфних фiгурок з однаковим умовним обличчям Ганни: Ганна-свiчка, Ганна-час, Ганна-сир, Ганна-перець, Ганна-свiтло i т. д. Колекцiя стала однiєю з тих, що самих продаються в серединi дев'яностих. якийсь час йде в пiдпiллi, продовжуючи, проте, розробляти у вузькому крузi однодумцiв з «Алхiмiї» проектно-критичнi акцiї i програми, частенько вiдмiченi iнтонацiєю розчарування (перформанс «Нiщо», 1984) або що мають суто приватний, iнтимний характер («Живописний дизайн», або «Спроектований живопис», – парадоксальне зiткнення методiв спонтанного живописания i проектування), а також займається педагогiчною дiяльнiстю (з 1983 року – професор дизайну у Вищiй школi прикладного мистецтва у Вiднi). У кiнцi 80-х Мендiнi знову виходить на широку арену культурного життя як iдейний натхненник i головний редактор журналу «Ollo». Цей журнал, практично позбавлений текстiв i що будується на пiдборi вiзуального ряду, розцiнюється критикою як саме передове явище у сферi графiчного дизайну, полiграфiї, вiзуальної комунiкацiї i iнформацiї рубежу 8 0 – 9 0-х рокiв. В цей же час Мендiнi звертається до архiтектури, вiдкривши спiльно зi своїм братом Франческо студiю «Ательє Мендiнi». Серед його будiвель: Музей Гронингер в Нiдерландах (1989–1994), Вежа Раю в Хiросiмi (Японiя, 1989), Casa Della Felicita для Альберто Алеcси в мiстечку Омегна (Італiя, 1989). Для спiльної роботи над останнiм проектом Мендiнi залучає до спiвпрацi таких видатних дизайнерiв сучасностi як Боба Вентури, Альдо Росси, Этторе Соттсасса, Акиле Кастильони, Андреа Бранци та iн. Фiгура Мендiнi, протягом двадцяти рокiв того, що являється органiзатором, координатором, критиком, поетом i душею оновлення iталiйської i мiжнародної проектної культури (у 1979 роцi ця його дiяльнiсть була вiдмiчена премiєю «Золотий циркуль»), утiлює в собi кращi риси дiяча культури iталiйського типу. Тонкий i елегантний дизайнер, блискучий стилiст, що має гостре чуття i бездоганний смак, вiн упродовж усiєї своєї кар'єри жертвує особистими творчими амбiцiями в iм'я масштабнiшого завдання – iнiцiацiї культурного життя i культурних феноменiв. В той же час власна творчiсть Мендiнi, як би розпорошене по безлiчi колективних iнiцiатив i роздароване безлiчi дизайнерiв, з винятковою яскравiстю оголяє деякi iстотнi риси поетики iталiйського анти- i неомодернiзму. У своєрiдному трiумвiратi «батькiв» iталiйського «нового дизайну» поряд з фiлософом i «гуру» Этторе Соттсассом, творцем онтологiї i iконографiї «нового проектування», i iсторiографом i теоретиком Андреа Бранци (Andrea Branzi), систематизатором рiзноманiтних концептуальних iмпульсiв «нової проектної реальностi», Алессандро Мендiнi представляє полюс поезiї у власному значеннi слова, полюс iнтимно-лiричної, душевної i навiть вiдверто сентиментальнiй сублiмацiї «iталiйської альтернативи» в проектнiй культурi. Яскраво виражена творча iнтравертнiсть, своєрiдний аутизм Мендiнi, пафос суб'єктивiзму, супротивний помилковому об'єктивiзму анонiмно-безособового канону «хорошого (промислового) дизайну», дозволяють йому, можливо гострiше i тонше за iнших, виявити i обiграти принципову антиномiчнiсть i iнодi тяжку i небезпечну для його адептiв психодраматичнiсть «нового дизайну», що виростає на зiткненнi концептуального i пластичного, рефлексiї i iмпульсивно-iнтуїтивного, спонтанного i програмного. З iншого боку, iнтенсивнiсть емоцiйного переживання самого феномену «проектностi», її неусувного, хоча i надзвичайно багатоликого логiцизму i iнтелектуалiзму, обумовлює особливу роль Мендiнi в створеннi естетики, «нового дизайну», того «стилю Алхiмiя», який при усiй своїй самобутностi вражає типологiчною близькiстю до естетичного свiту ар нуво – естетицi «кiнця столiття» по перевазi. вишуканостi естетизм (i навiть не позбавлена претензiйностi естетичнiсть), фiлiгранну iнтелектуальну драматургiю, психологiчну рефлексивнiсть, що перетворює примхливий лабiринт психоаналiзу в рiд орнаментальної гри, i екзистенцiальну нервову iмпульсивнiсть, являються прославленi концепти-метафори Мендiнi i вiдповiднi їм проектнi або квазiпроектнi програми: «сентиментальний робот» (метафора сучасної людини – гiперчутливого напiвавтомата), «крихке виживання» (артифiкацiя життя i предметного свiту як iмператив сучасної епохи), «нова релiгiйнiсть», «м'який проект», «де-проект» (проектування вилучає i вiдсiкає, на противагу проектуванню що додає), «чорний дизайн» (непроникнiсть майбутнього для прогнозування i передбачення), «не-рiч» (свiт без речей), «речi без вiку» (проектування по той бiк iсторичного потоку часу) i iн. Цi i подiбнi до них проектнi метафори i акцiї Мендiнi «на входi» зазвичай мають суто концептуальний, навiть лiтературний характер (так, «Банальний проект» народився як коментар до книг А. Благаючи i Ж. Бодрийяра про кiтч), проте «на виходi» вони зовсiм не з'являються як iлюстрацiя до лiтературної iдеї, але виступають як продовження, розвиток концептуального (аналiтичного, критичного, пiзнавального, рефлексiї) процесу на iншому – не вербальному, але вiзуально-пластичному, просторово-часовому, тактильному – мовi, демонструючи явну недостатнiсть, а частенько i неадекватнiсть вербальної мови для пiзнання свiту в епоху «пiсля модернiзму» i оголяючи свого роду кентавричну природу «слабкої» проектної свiдомостi i його iнструментарiю. Будучи найбiльш яскравим представником, носiєм i адептом «слабкої» проектної свiдомостi, що перетворив своє життя на розгорнуту метафору «слабкого» проектування, а свiй iнтелект i свою творчiсть, – в полi для експериментiв, у тому числi психологiчних, з парадоксальним, абсурдним, релятивним, невизначеним, суперечливим, з процесом нескiнченного дроблення особи на безлiч «я» i що зробило це заради вiдшукування шляхiв i критерiїв реiдентифiкацiї особи в безумному, позбавленому орiєнтирiв i критерiїв свiтi постмодернiстської вседозволеностi, Мендiнi з'являється в аурi iнтелектуального i екзистенцiального подвижництва з вiдомим трагiчним вiдтiнком. епоху, Мендiнi одним з перших помiтив в молодому поколiннi «нових дизайнерiв» симптоми фiлiстерської самозаспокоєностi i самовдоволення, занурення творчої думки в болото комерцiйної i маньєристичної iнерцiї. Вiдхiд Мендiнi з авансцени проектного процесу Демонстративний вiдхiд Мендiнi з авансцени проектного процесу в серединi 80-х рокiв, досконалий на межi нервового зриву, був сприйнятий як знамення близького кiнця героїчного етапу «нового дизайну», проте його нова поява в перших рядах законодавцiв «проектного смаку» на чолi журналу «Ollo» свiдчить про те, що енергетичний, у тому числi естетичний резервуар «слабкої» рефлексiї далеко не вичерпаний, i утримує вiд скороспiшних виводiв i передчасної панахиди. Плоди воiстину вулканiчнiй дiяльностi Мендiнi представленi в багатьох музеях свiту i колекцiях по всьому свiту. Його роботи знаходяться в постiйнiй експозицiї Музею сучасного мистецтва i в Метрополiтен Музеї в Нью-Йорку, в Центрi Помпиду в Парижi i iнших музеях. Використанi джерела 1. http://www.milfiera.ru/designers/alessandromendini/ 2. http://www.f2f-mag.ru/prime-time/detail.php? ID=3278 4. http://www.google.com.ua/search? q=Мендiнi&hl=uk&prmd=i&start=10&sa=N