Гендернi стереотипи в культурi
кафедра фiлософiї
Р Е Ф Е Р А Т
на тему:
„ГЕНДЕРНІ СТЕРЕОТИПИ У КУЛЬТУРІ“
спецiальностi лiтература зарубiжних країн
Сафоняк Л. М.
Львiв 2006
План
1. Вступ.
2. Основнi соцiо-фiлософськi погляди на розрiзнення жiночого i чоловiчого.
3. Поняття соцiального i гендерного стереотипу.
4. Процес формування гендерного стереотипу. Ознаки стереотипу.
6. Етнiчнi гендернi стереотипи.
7. Рефлексiя гендерних стереотипiв у культурi.
8. Висновки.
9. Список використаної лiтератури.
1.
Вступ
Одним з найбiльш фундаментальних i таких, що посiдають онтологiчний статус, членувань людського буття упродовж тисячолiть iсторiї був його подiл на двi протилежнi сутностi - чоловiче та жiноче. Проблема iснування жiночого i чоловiчого у культурi розглядається культурологами на iсторичному матерiалi. Етнографами визнається два типи первiсної культури – матрiархат i патрiархат (Баховен І., Фробенiус Л.). Матрiархальний тип культури, головними цiннiсними основами якого виступали зв'язок iз землею та кровнi узи, а найважливiшою характеристикою – пасивне сприйняття i ставлення до природи, пов’язується з тим фактом, що на зорi людської iсторiї кровнi узи можна було простежити тiльки за материнською лiнiєю. Вiдповiдно жiнка-мати виступала правителькою i законодавицею як у родi так i у суспiльствi. Головною рисою цього типу культури вважається природна рiвнiсть людей, через те, що всi люди – дiти матерiв дiти Матерi-Землi.
Історичний розвиток людства призвiв до того, що цiннiсна парадигма зазнала сильних змiн, змiнився вiдповiдно i тип культури: чоловiки стали правлячою силою в родинi i суспiльствi. Встановлюється патрiархальний тип культури, характерними рисами якого стали прагнення до змiн навколишнього середовища, рацiонально-практичне мислення. На змiну рiвностi приходить принцип «улюбленого сина в iєрархiї».
Сучаснi дослiдження культури ґрунтуються на тому твердженнi, що «жiночi» i «чоловiчi» засади можна виявити в рiзних культурах. Перевага чоловiчого початку в культурi обумовлює прiоритет влади, цiнностi речей, суверенностi i незалежностi, амбiцiй i показовостi. Жiночий початок у культурi забезпечує iншi цiнностi: якiсть життя, дбайливiсть, взаємозалежнiсть й у вищому значеннi людянiсть. Обидва цi культурнi типи вiдiграють однакову за значенням роль у життi людства. Становлячи двi протилежнi характеристики культури вони призводять до майже дiалектичного розвитку: боротьба i спiвiснування протилежностей породжує поступ.
Переважання патрiархального типу збереглося до теперiшнiх часiв.
У другiй половинi ХХ ст. питання розрiзнення чоловiчого i жiночого набуло особливої ваги, оскiльки усталенi норми сприйняття цих категорiй зазнали значних змiн. Це було насамперед пов’язане iз фемiнiстичним рухом, який сприяв тому, що увага вiд суто чоловiчого перейшла i до жiночого, до жiночої культури, письма i життя загалом.
чергу охопили практично усi сфери гуманiтарних наук: соцiологiю, фiлософiю, психологiю, лiтературознавство, лiнґвiстику i т. д.
Звичайно, охопити всi концепцiї, погляди, класифiкацiї ґендерних стереотипiв у обмеженому за обсягом рефератi важко. Тому ми намагалися окреслити найосновнiшi i як нам здавалося найцiкавiшi моменти у дослiдженнях ґендерних стереотипiв.
Реферат складається iз кiлькох невеликих роздiлiв. Спочатку ми спробуємо окреслити основнi фiлософськi i соцiобiологiчнi концепцiї, що вплинули на закрiплення ґендерних стереотипiв. Серед iнших, аналiзуються погляди З. Фройда, Т. Парсонса, Ф. Енгельса. Особлива увага звернена на етнiчнi ґендернi стереотипи, оскiльки дослiдження цих стереотипiв дає змогу прослiдкувати формування i утвердження стереотипiв у культурi. В даному рефератi аналiз формування етнiчних ґендерних стереотипiв зосереджений на слов’янськiй культурi. Основною працею, на яку спирається розвiдка є дослiдження Оксани Кiсь. Окремим пунктом розглядається рефлексiя ґендерних стереотипiв у культурi, зокрема у мистецтвi, лiтературi i мовi.
2.
Основнi соцiо-фiлософськi погляди на розрiзнення жiночого i чоловiчого
Однiєю з тих концепцiй, яка глибоко вплинула на розвиток наукових поглядiв щодо жiнки ХХ ст. була теорiя Зиґмунда Фройда. Фройд вважав, що особа жiнки визначається самим фактом вiдмiнностi її анатомiчної будови вiд чоловiка. Саме вiдмiнностi в будовi жiночого тiла вiд чоловiчого формують у жiнки двi специфiчнi (i основнi для розвитку жiночої психiки) особливостi – кастрацiйний комплекс i заздрiсть до чоловiчих генiталiй. Цi комплекси за Фрейдом визначають три основнi лiнiї розвитку жiночої психiки:
a. одна веде до придушення сексуальних iмпульсiв, а отже до неврозiв;
b. друга – до модифiкацiї характеру пiд чоловiчi зразки, для якої характернi чоловiкоподiбнi прагнення до творчої дiяльностi, сильнi соцiальнi iнтереси, активнiсть;
c. третя – до нормальної жiночностi, пiд якою Фройд розумiв прагнення реалiзувати бажання володiти чоловiком через замiжжя i народження сина.
Результатом нормального розвитку жiночої психiки i природними компонентам здорової жiночностi є пасивнiсть, вiдсутнiсть вiдчуття справедливостi, схильнiсть до заздростi, слабкi соцiальнi iнтереси, нездатнiсть до творчостi.
i «нормальна» жiночнiсть [7; с. 11]. Дивним чином теорiя Фройда стала так би мовити основоположною не лише для закрiпленнi стереотипiв у свiдомостi людей, а й виправдовувала ставлення до жiнки як до iстоти неповноцiнної.
до висновку, що механiзмом, який забезпечує рiвновагу i стабiльнiсть системи соцiальної взаємодiї, є функцiональне роздiлення сфер дiяльностi, тобто розподiл ролей. Вiн вважав, що для iснування будь-якої соцiальної системи необхiдне виконання iнструментальної i експресивної функцiй. Одна людина не може перебрати на себе обидвi цi функцiї, не може одночасно перейняти риси владностi i жорстокостi з одного боку i набувати м»якостi та вмiння врегулювати конфлiкти з iншого. Іншими словами в однiй людинi важко поєднати дiаметрально протилежнi риси характеру i поведiнки.
Вiдповiдно i в сiм’ї повинен iснувати розподiл ролей: iнструментальну функцiю повинен перейняти чоловiк, а експресивну – жiнка. Парсонс вважає, що основним для жiнок є статус дружини свого чоловiка, матерi його дiтей i особи, вiдповiдальної за домашнє господарство. Соцiально престижна професiйна дiяльнiсть чоловiка зумовлює його верховенство у сiм’ї. Парсонс вважав, що такий розподiл ролей запобiгатиме можливому змаганню мiж подружжям за владу, статус, що може призвести до руйнiвних для шлюбу наслiдкiв. Жiнка може займатися професiйною дiяльнiстю лише в тому випадку, якщо це не загрожує «змаганням» iз чоловiком [7; с. 12-13].
Частково складається враження, що такий розподiл ролей у сiм’ї слугує не для збереження сiмейного затишку, а для задоволення честолюбних потреб самих чоловiкiв, можливо, навiть певним чином компенсовувати комплекс меншовартостi в тому разi, коли дружина досягає значних кар’єрних успiхiв у порiвняннi iз чоловiком.
б вирiшити чимало проблем, але не у кожному суспiльствi вона могла б бути iдеальною.
Лайонел Тайгер та Робiн Фокс, представники бiологiчної концепцiї вважали, що людськi iстоти не є продуктом культури i виходили лише iз бiологiчних чинникiв. Вони були переконанi в тому, що домiнування осiб чоловiчого роду є бiологiчно детермiнованим i характерне для всiх тварин у тому числi i для людини. Влада належить чоловiкам, бо це закладено їх природою [7; с. 14]. Слiд згадати, що вченi робили свої висновки на основi вивчення приматiв, оскiльки вони нiбито схожi iз людиною.
Їх послiдовник соцiобiолог Едуард Вiлсон, розвиваючи теорiю Дарвiна, стверджував, що предметом природного вiдбору є не тiльки фiзичнi, а й поведiнковi характеристики. Вiн також вiдкидав вплив культури на людину, постiйно проводив аналогiї мiж людиною i твариною. Ще однин представник цiєї школи, Девiд Береш, пояснював вiдмiнностi в чоловiчiй i жiночiй поведiнцi тим, що кожна бiологiчна iстота використовує рiзнi шляхи для збiльшення своїх шансiв на виживання i вiдтворення. Чоловiкам вигiдно бути агресивними, непостiйними, нерозбiрливими, а жiнкам – сором’язливими стриманими, поки вони не знайдуть чоловiкiв iз вiдповiдним генотипом.
Що ж стосується фiлософських концепцiй, то вони мало чим вiдрiзняються вiд соцiобiологiчних i психонаналiтичних. У захiднiй фiлософiї завжди обстоювалася диференцiацiя чоловiчого начала як первинного i духовного i жiночого як тiлесного i вторинного. Фурман А. В. i Надвинична Т. Л. пропонують в даному випадку окремо розглянути роботу Ф. Енгельса «Походження сiм’ї, приватної власностi i держави», де основи дискримiнацiї жiнок розглядається з точки зору класового аналiзу i представляється як окремий випадок придушення людини в антагонiстичному класовому суспiльствi. Фурман А. В. i Надвинична Т. Л. знаходять у роботi Енгельса iдею соцiостатевої стратифiкацiї суспiльства, яка проте залишилася у тiнi. Енгельс iде вiд аналiзу питання, чому, в момент виникнення приватної власностi розподiл працi за статевими ознаками набув такого вирiшального значення [7; с. 15]
Вирiшальну роль у виникненнi принципово нової наукової парадигми у дослiдженнях статi зiграв фемiнiзм. На даний момент фемiнiзм – це, як вважає Фурман [7; с. 17], альтернативна фiлософська концепцiя соцiокультурного розвитку. Теоретики фемiнiзму почали формувати свої теоретичнi претензiї до традицiйного захiдного знання i новi теоретико-методологiчнi пiдходи до аналiзу культури. Це виявилося i у критицi психоаналiтичного пiдходу Фрейда з його теорiєю «кастрацiйного комплексу», i у вiдстоюваннi наявностi жiночої культури, як рiвноправної чоловiчiй, а не як субкультури i зрештою у руйнуваннi стереотипiв, пов’язаних iз соцiальними ролями жiнок. Фемiнiстична критика культури намагається зясувати марґiнальне становище жiнок у культурi та винайти шляхи подолання цiєї ситуацiiї. Представники фемiнiзму розробляють жiночу мову культури, теоретично – у фiлософiї, лiтературознавствi, культурнiй антропологiї, психоаналiзi, теоретично – у лiтературi, вiзуальному мистецтвi, кiнематографi.
Фемiнiстичний рух, звичайно, не є однорiдним. Розрiзняють соцiалiстичний, марксистський, радикальний, психоаналiтичний, постмодернiстський фемiнiзм. Ми не будемо докладно зупинятися на кожнiй з цих течiй фемiнiзму. Це, зрештою, не належить до завдань даного реферату. Варто лише згадати, що разом iз фемiнiстичним рухом, з»явився i маскулiнний рух, який також намагався переосмислити основнi суспiльнi стереотипи, але вiн не набув такої масовостi як фемiнiстичний рух.
3.
Поняття соцiального i ґендерного стереотипу
Початок формування теорiї стереотипiзацiї заклали американськi вченi. У 1922 роцi вийшла книга Уолтера Лiппмана «Суспiльна думка». Саме ця книга i ввела до наукового обiгу поняття «стереотип». «Стереотипи, – писав Лiппман, - це упередженi думки, якi рiшуче керують усiм процесом сприйняття. Вони маркують визначенi об’єкти як знайомi або незнайомi, так що ледь знайомi здаються добре вiдомими, а незнайомi далекими. Вони збуджуються знаками, якi можуть варiювати вiд точного iндексу до невизначеної аналогiї [7; с. 285]. Будь-яке суспiльство характеризується набором стереотипiв як знакiв, що полегшують i спрощують процес соцiальної комунiкацiї. Вони – «один з iнструментiв, що допомагає людинi орiєнтуватись у подiях, якi виникають повсякденно» [2; с. 9]
У найбiльш загальному окресленнi стереотип, як його визначає сучасна соцiальна психологiя, - це уявлення про особистi риси групи людей [9; с. 435].
Дещо повнiше визначення стереотипу знаходимо у Т. О. Доронiної: «Соцiальний стереотип – стандартизований, стiйкий, емоцiйно насичений, цiннiсно визначений образ. В основi соцiального стереотипу лежать психологiчний феномен генералiзацiї, узагальнення, схематизацiї отриманого досвiду. Особливостями соцiального стереотипу як регулятора соцiальних вiдносин є феномен поляризацiї якостей людини (як головного соцiального об’єкта i основного змiсту стереотипу) i тверда фiксованiсть такої полярної дихотомiї.» [7; с. 294]
Стереотип – це судження про особистiснi якостi групи людей, яке може бути занадто узагальнюючим i не точними [11; 154]. З допомогою стереотипiв людина сприймає, «класифiкує» iнших людей за їх приналежнiстю до тiєї чи iншої групи, соцiально-економiчного класу або ж за їх фiзичними характеристиками (стать, колiр шкiри, вiк), наприклад пiдлiтки, чоловiки/жiнки, полiтики, безробiтнi i т. п. Стереотипи часто породжують помилкове i надто спрощене уявлення про людей, формують певнi очiкування щодо iнших осiб, спрощують сприйняття iнших.
риси вдачi, що вiдповiдають поняттям "чоловiче" та "жiноче" [4; с. 57]. Доронiна визначає їх так: Ґендернi стереотипи – суспiльнi уявлення, що найбiльш повно втiлюють моделi поведiнки та набiр особистiсних характеристик, обумовлених статтю. Іншими словами це розумiння того, що означає «бути чоловiком» чи «бути жiнкою» у суспiльствi. І. С. Кльоцина розумiє пiд ґендерним стереотипом спрощений, стiйкий, емоцiйно забарвлений спосiб поведiнки, рис характеру чоловiка i/або жiнки [11; с. 144] .
Змiст ґендерного стереотипу може варiюватися вiдповiдно до соцiокультурної специфiки, але залишається в межах розумiння чоловiчого/жiночого (фемiнностi / маскулiнностi).
На даний час ґендернi стереотипи вивчаються у кiлькох аспектах:
· вплив стереотипiв на структуру особистостi
· форми iсторико-культурної модифiкацiї стереотипiв
Найбiльш впливовi фактори, якi формують ґендернi стереотипи – мова, школа, iгри, релiгiя, засоби масової iнформацiї. Вiдповiсти на питання, який фактор вiдiграє найважливiшу роль досить важко. Для одних авторитетом є релiгiя, для iнших – ЗМІ, але найзагальнiшим, напевно є мова. Мова формує етнiчну i нацiональну iдентичнiсть, але й у мовi найбiльш яскраво виявляються i ґендернi стереотипи.
4.
Основнi ґендернi стереотипи
Тупiцина І. А. видiляє три групи ґендерних стереотипiв:
1. Стереотипи маскулiнностi –фемiнностi
Вiдповiдно до цих стереотипiв чоловiкам притаманнi активнi творчi характеристики, iнструментальнi риси особистостi, такi як активнiсть, домiнантнiсть, агресивнiсть, впевненiсть у собi, логiчне мислення, здатнiсть до лiдерства.
Жiнкам, навпаки, притаманнi риси повнiстю протилежнi. Жiнки вважаються пасивно-репродуктивним началом, їм притаманна залежнiсть вiд iнших, турботливiсть, тривожнiсть, низька самооцiнка, емоцiйнiсть [11; с144].
Жiнка – домогосподарка, мати, основним життєвим простором є приватна сфера життя. Іншими словами так зване правило 4 К: Kirche (церква), Küche (кухня), Kinder (дiти), Kleid (одяг).
Чоловiки, вiдповiдно створенi для суспiльного життя. Їм притаманна професiйна успiшнiсть, на їх плечах лежить вiдповiдальнiсть за забезпечення сiм»ї.
4. Специфiка змiсту працi.
Жiнцi притаманний виконавчий характер працi – прислужниця, часто експресивна сфера дiяльностi. Жiночi професiї належать до сфери освiти, медицини, торгiвлi.
до опiки (турботи) [9; с. 229]; жiнки бiльше взаємозалежнi, анiж чоловiки, бiльше орiєнтованi на стосунки з людьми, виказують вищi показники конформностi [9; с. 229-231, 301]; жiнки - емоцiйно чутливiшi, бiльше здатнi на емпатiю (спiвпереживання), краще декодують невербальнi емоцiйнi повiдомлення (мiмiку, жести, пози) [9; с. 231-232]; чоловiки бiльш домiнантнi [9; с. 232]; чоловiки iнiцiативнiшi у статевих стосунках [9; с. 235]; жiнки частiше звертаються по допомогу i частiше за чоловiкiв отримують її [9; с. 619]. Іншими словами, можна стверджувати, що загалом перерахованi стереотипнi уявлення вiдповiдають дiйсностi.
5. Процес формування ґендерних стереотипiв. Основнi характеристики стереотипiв
/ маскулiнностi (стереотипи статi) нерозривно пов'язанi iз властивою конкретнiй культурi системою вартостей. То ж головною соцiальною функцiєю ґендерних стереотипiв є захист групових цiнностей у морально-етичнiй, релiгiйнiй, естетичнiй сферах [15; с. 15].
«ґендер перебуває пiд постiйним впливом як культурних норм, так i соцiальної iнформацiї [7; с. 293-295].
Однiєю з визначальних особливостей стереотипiв як соцiокультурних конструктiв, вважає Оксана Кiсь, є їх часова стiйкiсть (резистентнiсть) - здатнiсть утримуватись у свiдомостi багатьох поколiнь носiїв етнiчної культури. Саме на винятковiй часовiй тривкостi стереотипiв та їх здатностi до поширення наголошував також у висновках своєї статтi "Стереотипи статевих ролей: сучасний змiст" І. Броверман. Інша прикметна риса - ригiднiсть, тобто негнучкiсть, залежнiсть вiд ранiше сформованих образiв та протидiя нововведенням. Завдяки цим своїм властивостям стереотипи фемiнiнностi / маскулiнностi становлять статичну складову ґендеру, вiдтворюючи та зберiгаючи його ключовi етнокультурнi характеристики упродовж багатьох поколiнь[8; с. 28]. Прикметно, що стереотипи можуть мiстити i хибнi уявлення, i тези, що вiдповiдають дiйсностi.
- культурнi канони (iдеальнi образи) чоловiка та жiнки;
- уявлення про притаманнi кожнiй статi риси вдачi;
- сфери, способи, стиль самореалiзацiї чоловiка та жiнки (в межах конкретного етнокультурного середовища);
- особливостi процесiв соцiалiзацiї хлопчикiв та дiвчаток;
- ґендерну стратифiкацiю (градацiю соцiальних статусiв та ролей чоловiкiв та жiнок, що визначає суспiльний престиж статi).
6. Етнiчнi ґендернi стереотипи
При дослiдженнi ґендерних стереотипiв важливо пам'ятати, що вони є продуктом тривалого культурно-iсторичного розвитку людства загалом i конкретної етнiчної спiльноти зокрема, тобто за своєю структурою ґендернi стереотипи мають полiстадiальний характер, мiстять часовi нашарування та елементи рiзних епох. З iншого боку, протягом свого "становлення" стереотипи повсякденної свiдомостi зазнають впливу рiзноманiтних чинникiв, трансформуючись пiд їх дiєю, сприймаючи новi елементи та змiнюючи сенс чи значущiсть iнших. Все це зумовлює мозаїчний, неоднорiдний характер стереотипiв. То ж аналiзуючи окремi складовi ґендерних стереотипiв важливо з'ясувати час та шляхи проникнення/впливу вiдповiдних уявлень на конструювання образу жiнки/чоловiка, їх первiсний та сучасний сенс, трансформацiї та взаємодiї з iншими структурними складовими стереотипу.
Цiкавим дослiдженням у даному спiввiдношеннi є дослiдження Оксани Кiсь, яка прослiдковує проникнення ґендерних стереотипiв у культуру iз мiфологiї.
Спираючись на твердження О. Кона, вона робить висновок, що у доiндустрiальних патрiархатних культурах маскулiннi та фемiнiннi риси вважались суворо дихотомiчними, взаємовиключаючими, а будь-яке вiдхилення вiд нормативу сприймалось як патологiя. Традицiйно жiночими вважали такi риси як слабкiсть, залежнiсть, пасивнiсть, м'якiсть, емоцiйнiсть, експресивнiсть та орiєнтованiсть на iнших, на противагу силi, незалежностi, активностi, агресивностi, рацiональностi, орiєнтованостi на iндивiдуальнi досягнення, що їх вважали одвiчно-чоловiчими прикметами [9; с. 30].
Незважаючи на те, що частково доведена вiдмiннiсть чоловiчого способу життя як предметного та iнструментального вiд переважно емоцiйно-експресивного жiночого стилю, ми не можемо однозначно стверджувати їхню унiверсальнiсть. Радше навпаки, сама культура формує у її носiїв такi риси, з огляду на прийнятний етнокультурний ґендерний стереотип.
та земне, духовне та тiлесне та iн.) через певний культурно-символiчний ряд ототожнюються з "чоловiчим" та "жiночим" таким чином, що всерединi цих пар понять витворюється своєрiдна iєрархiя [8; с. 32] . Все, що символiзує жiноче, тобто промарковане як "жiноче" виявляється iнферналiзованим у культурi [4; с. 55].
У бiльшостi мiфологiчних сюжетiв рiзних народiв чоловiче та жiноче начала розглядаються як полярнi (бiнарнi опозицiї), якi постають як несумiснi, взаємовиключаючi, до певної мiри ворожi сутностi. Бiнарнiй опозицiї статей пiдлягає вся просторово-часова реальнiсть свiту, i життя самих людей. Вписане в архетипову структуру свiтобудови, репрезентовану образом Свiтового Дерева, спiввiдношення "чоловiчого" та "жiночого" набуває iєрархiчного вигляду: верхня його частина є незмiнно позитивно-вiдзначеною i заповнена парадигматично-тотожнiми символами верху - свiтла -- конструктивного начала -- чоловiка, тодi як нижня негативно-семантизована зона мiстить вiдповiднi символи низу -- темряви -- хаосу -- жiнки [14; с. 93-94]. Символiзацiя чоловiчого начала повсюдно грунтується на визнаннi його соцiально-творчої ролi, а жiночого - як природно-пасивної сили.
На раннiх етапах розвитку людства жiнцi належала визначальна роль у життєзабезпеченнi (мотичне землеробство та збиральництво), природному вiдтвореннi (дiтонародження), структурi спорiдненостi (матрилiнiйнiсть), i головне - у системi вiрувань (культ Великої Матерi), що дозволило вченим висунути гiпотезу про особливий перiод людської iсторiї, що був епохою домiнування жiнки -- матрiархат. Провiдна роль жiнок в архаїчних ритуалах та магiчних практиках (особливо тих, що мають вiдношення до життєво-вiкового циклу та сiмейної сфери) збереглась в українцiв аж до кiнця XIX ст. [9; с. 39].
Усi свiтовi релiгiї, збудованi на протиставленнi чоловiчого та жiночого начал, репрезентують патрiархатну модель свiтотворення i свiтобудови, в якiй першорядною i конструктивною є саме чоловiча роль Жiнцi вiдводиться навпаки деструктивна роль, усе, що пов’язане iз хаосом i безладом. Навiть християнська доктрина закрiплює iєрархiю стосункiв мiж статями iз характерним чоловiчим домiнуванням. У базових текстах християнського вчення отримує значний розвиток негативна настанова щодо земної жiнки [9; с. 43]. Пiзнавши стать, Єва порушила головну вимогу - безумовної покори, що дає пiдстави деяким дослiдникам говорити про те, що перша жiнка (а вiдтак i все жiноцтво) була проклята i покарана саме за вияв надмiрної (у порiвняннi з чоловiком) активностi та iнiцiативи. Грiховнiсть жiноцтва визнається пiдставою причиною для обґрунтування особливих вимог до її моральностi, аргументом на користь її вторинностi щодо чоловiка, пониженого суспiльного статусу та неповноцiнностi як соцiальної iстоти. Якщо християнство i визнає рiвнiсть чоловiка та жiнки, то виключно як рiвнiсть їх перед Богом, але не мiж собою: земне призначення жiнки - пiдлеглiсть i служiння чоловiковi. Джерелом жiночої грiховностi постає саме жiноче тiло. Жiноча плоть - осередок зла i спокуси, його слiд соромитись, контролювати i приховувати самiй жiнцi. Єдине, що виправдовує жiноче iснування - це здатнiсть жiнки народжувати, i саме визначається християнством за головне її призначення i покликання перед Богом i перед людьми (тобто - чоловiками).
жiнки до народження та виховання нащадкiв є виявом властивої для всiєї iсторiї людської цивiлiзацiї тенденцiї ототожнювати жiнку з Природою.
Саме протиставлення жiнки/природи та чоловiка/культури як бiнарних семантичних опозицiй є базовою складовою андроцентричного свiтогляду людини нового i новiтнього часу, що призводить до фактичного ототожнення чоловiкiв iз усiм людством, i, водночас, витiснення жiнки в сферу Природи.
7. Рефлексiя ґендерних стереотипiв у культурi
Гендернi стереотипи у мистецтвi.
Ми вже з’ясували, що ґендернi стереотипи є продуктом i невiд’ємним компонентом культури. У цьому роздiлi ми спробуємо розглянути питання про те, яким чином стереотипи впливають на творення iнших продуктiв культури: мистецтво, лiтературу i т. п. Вже неодноразово згадувалося про те, що культуру, яка iснувала до сьогодення творили чоловiки, вiдповiдно i вплив на творення i рефлексiю ґендерних стереотипiв у культурi мали чоловiки.
Саме мистецтво було суто чоловiчим. Ми не згадаємо жодної жiнки, яка б прославилася на весь свiт як художник, архiтектор, скульптор. В iсторiї мистецтва переважають лише чоловiчi iмена. Знову ж таки стикаємося iз стереотипним уявленням про те, що генiальнiсть властива лише чоловiкам. Саме це твердження утверджувало обмежене входження жiнок у кола митцiв i робило їхню творчiсть несуттєвим надбанням в iсторiї мистецьких практик.
Усманова розглядає тезу про «вiдсутнiсть» жiнки у мистецтвi, яка постає не «вiдсутнiстю згадки про жiнку у ту або iншу добу розвитку мистецтва, а вiдсутнiстю жiнки як на рiвнi вiзуальної репрезентацiї (у розумiннi вiдсутностi простору для «жiночого» погляду), так i на рiвнi рецепцiї»[7; с. 312].
Споконвiкiв чоловiк розглядався як творець, що начебто був уклiнним перед Жiнкою як об’єктом шанування. Усманова у своїй публiкацiї пише: «Пропонується iнший погляд, за яким сам об’єкт шанування настiльки репресований, що вже не має права зiйти iз п’єдесталу, i тому йому (об’єкту) нiчого не залишається, як … любуватися своїм зображенням чоловiчого Его» [7; с. 313]. Можливо, таке твердження є занадто радикальним i досить суб’єктивним. Але якщо вiдкинути емоцiйну забарвленiсть даного судження, то отримаємо досить цiкаву думку: чоловiк реалiзував себе i самоутверджувався через зображення жiнки, через її iдеалiзацiю. Применшувати вмiння художника в даному випадку не можна, адже лише будучи талановитим художником можна вiдтворити природну красу. Але з iншого боку маємо певну iдеалiзацiю образу жiнки – її зображали такою, якою хотiли бачити, а не такою, якою вона була насправдi.
У шануваннi поета, його лицарському служiннi мiстичному ореолу жiнка втратила свою iндивiдуальнiсть. Тобто знову ж таки маємо справу iз певними стереотипними уявленнями про жiночий образ у мистецтвi. Проте жiнка не мала права виправити цей стереотип, бо всi «дверi» перед нею зачинялися.
«Традицiйне мислення на рiвнi звичайних бiнарних опозицiй i сформованi на цiй основi фiлософськi категорiї «жiночнiсть» i «мужнiсть», - пiдкреслює Т. В. Гречушнiкова, - сприяли укорiненню в масовiй свiдомостi уяви про «чоловiче» як суспiльно-культурну норму й «жiноче» як вiдхилення вiд неї» [7; с. 335]. Не дивно, що чоловiки-письменники сприймають лiтературу, творену жiнками, як неповноцiнну, бо вона виходить за рамки «нормальної» лiтератури, лiтературних канонiв, встановлених чоловiками.
Таким чином, можна пiдтвердити тезу про те, що ґендернi стереотипи певним чином впливають на творення культури. До того часу, як жiнки виступили за ствердження свого мiсця у культурi, культура була певним чином однобокою, спрямованою на чоловiкiв. З приходом жiночого мистецтва i лiтератури, культура стала, якщо не багатшою, то принаймнi ширшою, повнiшою, вiдкритiшою.
Гендернi стратегiї у мовленнi
соцiологiчнi, лiнгвiстичнi, культурологiчнi, а також фемiнiстичнi та ґендернi дослiдження було встановлено, що чоловiкам важко сприймати темп, швидкiсть, емоцiйнiсть та експресивнiсть жiночої мови. Поряд з цим, жiнкам не завжди зрозумiла повiльнiсть, занадто обмiркованiсть та однобiчнiсть чоловiчих думок. Ґендеристи вважають, що жiночiй мовi властива статичнiсть, нейтральнiсть, у її лексицi частiше зустрiчаються застарiлi слова та звороти. На вiдмiну вiд жiнок, чоловiки лiпше сприймають нове в мовi, вони бiльше вживають неологiзмiв (новi слова), термiнiв. При цьому було встановлено, що з пiдвищенням рiвня освiти вiдмiнностi у мовi стираються.
Чоловiча стратегiя у спiлкуваннi напориста, агресивна, орiєнтована на монолог. О. Е. Пчелiцева пояснює це тим, що для чоловiка розмова – завжди змагання, вiн нацiлений на iндивiдуальний успiх [9; с. 118].
Автори "Вступу до лiнгвiстичної гендерологiї" слушно зауважують, що жiнки - тонкi комунiканти, вони винахiдливi й мобiльнi у застосуваннi контактовстановлювальних засобiв, легше "перемикаються", вловлюючи бажання й настрiй спiврозмовника, простiше входять у свiт iнтересiв iншої людини, здатнi виявити спiвчуття у найрiзноманiтнiших вербальних i невербальних формах. Налагодження стосункiв за допомогою розмови - прiоритет жiночого розуму. Жiнка легко читає мiж рядкiв i формує на тлi тексту пiдтекст [17] .
Розмiрковуючи про специфiку вербальної поведiнки жiнки, слiд вказати на певнi суттєвi моменти. Жiнки легко вiдволiкаються на ситуативнi деталi, культивують побiчнi теми - тобто мають здатнiсть до "асоцiативного зiсковзування": починаючи розповiдь, жiнка довiльно хапається за логiчно необхiдне в даному тематичному полi розмови слово, а воно може дати iмпульс для принципово iншої теми. До речi, неуважнiсть до деталей, байдужiсть до вербального плану, властиву чоловiкам, жiнки схильнi сприймати як "психологiчну глухоту"[13] .
Жiнка, на вiдмiну вiд чоловiка, здатна взяти на себе кiлька психологiчних ролей водночас. Жiночi "маневри у спiлкуваннi" набагато витонченiшi: психологiчнi виверти, розмова у режимi "побiчних асоцiацiй", "макiяж" аргументiв тощо. Особливо не люблять чоловiки жiночу звичку говорити натяками. Однак натяки на непрямi форми мови у деяких ситуацiях допомагають уникнути конфронтацiї, знизити мовну агресiю
Ще Нiцше зауважив, що щастя чоловiка зветься „Я хочу!", а щастя жiнки - „Вiн хоче!". Нiби пiд цим девiзом будуються речовi стратегiї чоловiкiв та жiнок. Чоловiча культура вчить акцентувати увагу на дiї, а не на станi, на результатi, а не на його процесi. Прикладом тут можуть слугувати сентенцiї, структурованi з маскулiнних позицiй: „Прийшов, побачив, перемiг!", „Пан або пропав" тощо.
влади, перемоги, результату, використовує i вiдповiднi мовнi стратегiї – агресивне цiлеспрямоване мовлення; жiнка, якiй притаманна чуттєвiсть, емоцiйнiсть i в мовленнi чуттєва i емоцiйна, гнучка, здатна на компромiс.
Якщо стереотипнi жiночi риси протягом багатьох столiть сприймалися негативно, то аналiз мовних стратегiй показує, що жiноча мовна поведiнка є позитивною в ланi встановлення та пiдтримання контактiв. Проте О. Пчелiнцева пiдкреслює, що жiнцi для досягнення кар’єрного успiху у чоловiчому суспiльствi варто використовувати чоловiчi мовнi стратегiї.
8. Висновки
Ґендернi стереотипи у культурi – тема строката i глибока, охопити всi аспекти, якi вона включає, досить важко. У даному рефератi основна увага була зосереджена на формуваннi стереотипiв у культурi, передовсiм чоловiчiй, оскiльки жiноча культура лише в кiнцi минулого столiття заявила про себе на повен голос i пройде чимало часу поки дана культура витворить свої власнi стереотипи. Крiм того розглядалися основнi ґендернi стереотипи характернi для сучасного суспiльства i формування цих стереотипiв впродовж столiть. Пiдводячи пiдсумок, можна сказати, що ґендернi стереотипи найсильнiше вкорiненi в культурi. З одного боку – вони є продуктом культури, з iншого боку певним чином впливають на творення культури.
Основними характеристиками ґендерних стереотипiв є їх тривалiсть i незмiннiсть у часi, тож змiнити певнi стереотипнi уявлення досить важко. Тим паче, що формування стереотипiв у патрiархальнiй культурi пройшло довготривалий час, беручи свiй початок вiд дохристиянських вiрувань, з переходу вiд матрiархату до патрiархату. Жiноче начало пов’язувалося насамперед iз чимось нечистим (християнство), неповноцiнним (Ф. Нiцше, З. Фройд).
Окрема увага у рефератi була звернена на рефлексiю гендерних стереотипiв у культурi, тобто на їх вплив на творення культури, на їх вираження у продуктах культури. Говорячи про вплив на творення культури, ми наводили той факт, що залежно вiд стереотипних уявлень про жiноче/чоловiче, творилися i мистецькi твори, в них укорiнювалися усталенi образи чоловiка/жiнки. І оскiльки культура була переважно чоловiчою, то й стереотипнi уявлення, що формували культуру, виходили саме вiд чоловiкiв.
Найповнiше стереотипнi уявлення виражаються у мовi, можна навiть стверджувати, що ґендернi стереотипи, тобто стереотипи маскулiнностi/фемiнностi i чоловiчi i жiночi мовнi стратегiї накладаються.
1. Агєєва В. Жiночий простiр: Фемiнiстичний дискурс українського модернiзму: Монографiя – К.: Факт, 2003. – 320 с.
2. Азарова Е. А. Функционирование моральних ґендерных стереотипов в современном коммуникативном пространстве // Этическое и эстетическое: 40 лет спустя. Материалы научной конференции. 26-27 сентября 2000 г. Тезиси докладов и выступлений. – Спб.: Санкт-Петербургское философское общество. 2000. – С. 9 -12
3. Антологiя свiтової лiтературно-критичної думки ХХ ст./ М. Зубрицька. – Львiв: Лiтопис, 1996. – 633 с.
4. Воронiна О., Клiменкова Т. Гендер и культура // Феминизм и гендерные исследования. Хрестоматия. - Тверь, 1999. - С. 53-61
5. Ґендер i культура. Збiрник статей. Упорядники: Вiра Агеєва, Свiтлана Оксамитна. - Київ: Факт, 2001.
6. Ґендерний пiдхiд: iсторiя, культура, суспiльство. /Ред.: Л. Гентош, О. Кiсь. – Львiв: ВНТЛ – Класика, 2003. – 252 с.
7. Ґендерний розвиток у суспiльствi (конспект лекцiй)/ Вiдп. ред. К. М. Левкiвський. – 2-е видання. – К.: ПЦ «Фантаст», 2005. - 351с.
8. Кiсь О. Етнiчнi ґендернi стереотипи та джерела їх конструювання // Український жiночий рух: здобутки i проблеми: Зб. наук. праць. Вип. перший. Дрогобич: Коло, 2002. - С. 26-43
грудня 2003р.). – К.: Фолiант, 2003. – С. 218-222
11. Практикум по ґендерной психологии: Учебное издание / Ред. И. С. Клецина. – СПб: Питер, 2003. – 480 с.
12. Синельников А. Паника, террор, кризис:Анатомия маскулинности // Ґендерные исследования 1/1998 /Гл. ред. Сергей Жеребкин. – Харьков: Харьковский Центр Ґендерных Исследований, 1996. – С. 217 – 227.
13. Ставицька Л. О. Ґендерна лiнгвiстика: українська перспектива // http/www.ua.slavica.org/modules.php?name=News&file= article & sid=59
17. Чи рiвнi ми у словi // http/www.highway.com.ua/ art.php?id=6650
18. Gürtler Ch. Schreiben Frauen anders? Untersuchungen zu Ingeborg Bachmann und Barbara Frischmuth. Heinz Verlag (Salzburger Beiträge=Stuttgarter Arbeiten zur Germanistik, 8=134), Stuttgart 1983. – 417 S.
|
