Історiя театрiв Санкт-Петербурга
ПЛАН
2 Ермiтажний театр
3 Марiїнський Державний академiчний театр опери i балету
Список лiтератури
1 Театри Санкт-Петербурга
Санкт-Петербург вiдомий всьому свiту. Це мiсто "Трьох революцiй", "колиска Великого жовтня", "мiсто-герой", "Пiвнiчна столиця Росiї", "вiкно в Європу", "культурна столиця Росiї", "Пiвнiчна Венецiя", "музей просто неба", "мiсто бiлих ночей", "архiтектурна перлина" - це далеко не повний список епiтетiв, якими за усю свою трьохсотрiчну iсторiю був нагороджений Петербург. Може викликати здивування, що один, не найбiльше мiсто має стiльки назв. Але тi, хто коли-небудь був в Петербурзi, погодяться, що це дивне мiсто заслуговує на захоплення.
Санкт-Петербург - одне з красивих мiст у свiтi. Не можна не вiддати данину захоплення його неповторнiй, чарiвливiй красi, мистецтву видатних архiтекторiв, таланту росiйських майстрiв-умiльцiв, що зводили "мiсто на Невi", майстерностi реставраторiв, якi вiдродили зруйнованi в роки вiйни прекрасний палацово-парковi ансамблi. Вишукане поєднання архiтектури рiзних епох, заворожливi палаци i собори, численнi рiчки i канали, мости i набережнi, краса вулиць i паркiв, прекраснi бiлi ночi - усе це надає Санкт-Петребургу якийсь неповторний шарм. Численнi пам'ятки мiста, таємничi садиби i передмiстя, у поєднаннi з його знаменитою i iнтригуючою iсторiєю незмiнно притягують в "мiсто на Невi" величезнi потоки туристiв з усiх куточкiв планети.
"Мiсто на Невi" справедливо вважають одним з найпрекраснiших європейських мiст i одним з найбiльш популярних свiтових туристичних центрiв. Адже недаремно Петербург входить у вiсiмку кращих туристичних курортiв свiту. Санкт-Петербург завжди славився гостиннiстю. З роками в мiстi склалася своя культура обслуговування, що вiдрiзняється високою якiстю, рiзноманiтнiстю i великою кiлькiстю елементiв туристичного сервiсу. Вiдпочивати тут можна по-рiзному. Хтось любить активний культурний вiдпочинок - вивчення пам'яток, вiдвiдування всiляких екскурсiй, походи по театрах i художнiх виставках, вiдвiдування iсторичних пам'ятникiв. Комусь для вiдпочинку потрiбний тихий, вiдокремлений куточок, можливiсть споглядати i роздумувати. Хтось, переважно молодь, вiддає перевагу шумним тусовкам, нiчним клубам, романтичним прогулянкам. У Санкт-Петербурзi, якiстю, що славиться, i культурою обслуговування - створенi найкращi умови для усiх видiв i категорiй вiдпочинку. Для своїх гостей Петербург пропонує надзвичайно великий вибiр способiв проведення дозвiлля. Багато в чому завдяки театрам - хорошому i рiзному, яких в Петербурзi багато. Театр - територiя, де можна не лише добре вiдпочити, повеселитися i розважитися, але i провести час з користю. Всьому культурному свiту вiдомо, що в Росiї є, що подивитися на театральних сценах. Серед мiст Росiї Санкт-Петербург особливо видiляється по кiлькостi театрiв i активностi театрального життя.
Санкт-Петербург - особливе мiсто, це мiсто зi своїм характером, харизмою. Недаремно, Пiвнiчна Пальмiра, як ще називають Санкт-Петербург, отримала звання культурної столицi Росiї. Сьогоднi в Санкт-Петербурзi бiльше 100 театрiв вiд всесвiтньо вiдомих (великий драматичний театр, малий драматичний театр та iн.) до таких екзотичних, як "Театр дощiв", де молодi експериментатори грають Чехова, або дитячого театру Бродяча собачка. Тiльки за минулий рiк з'явилося бiльше 60 нових постановок i показано в мiстi близько 5000 спектаклiв. Театр виник в Санкт-Петербурзi незабаром пiсля заснування нової столицi, за участю сестри молодого Петра I Наталiї Олексiївни. Цiкаво, що вона була також i першим автором п'єс. Цiкаво, що першi п'єси були полiтичними, вони висмiювали супротивникiв петрiвських реформ. Перший театр i помiщався поряд з палацом царственої покровительки на Стрiлцi Васильєвського острова. У найзнаменитiших театрiв Петербургу давня iсторiя.
заснування Александринського театру вважається днем народження Росiйського професiйного театру. Будiвля була побудована за проектом великого К. Россi i вважається дорогоцiнним пам'ятником свiтової архiтектури. У репертуарi театру з часiв його створення головна перевага вiддається росiйськiй класичнiй драматургiї.
Першим i найголовнiшим театром в сучаснiй Росiї зараз вважається Марiїнський театр, його керiвник Валерiй Гергиев є всесвiтньо вiдомою людиною. Будiвля театру виконана з царським розмахом i має свою давню iсторiю. Якщо ви бажаєте побачити шедеври росiйської опери i балету, то вам обов'язково варто сюди заглянути. Тут ви зможете вiдчути себе в центрi самих останнiх культурних подiй. Академiчний Театр опери i балету замикає трiйку iмператорських театрiв, що створених i знаходяться пiд контролем царюючих осiб. Театр не такий масштабний, як Марiїнський, в 19 столiттi навiть носив назву малої сцени, але професiоналiзм i масштаб спектаклiв вас здивують. Будiвля театру входить в архiтектурний ансамбль з Михайлiвським палацом i площею Мистецтв, тому має другу назву Михайлiвський.
З театрiв заснованих за часiв радянської Росiї величезну популярнiсть має Великий драматичний театр iм. Товстоногова - це один з гiгантiв сучасного театрального мистецтва. Так само великий iнтерес представляє Державна Академiчна капела - стара музична установа, iсторiя якої бере свiй початок в 15 столiттi. Природним вважатиме, що така невiд'ємна частина культури, як театр, тут має особливий розвиток, свою iсторiю, рiзноманiття. Вiдвiдавши, м. Санкт-Петербург, обов'язково придiлите увагу театру. Тут проходять найзнаменитiшi постановки опери, балету, спектаклiв зарубiжної i росiйської класики, сучасних авторiв.
2 Ермiтажний театр
петербург ермiтажний марiїнський театр
"Пiвнiчною Мiнервою", покровителькою ремесел i мистецтв, що здавна вважалася, проявляла особливу турботу про культурну освiту Росiї. Не обiйшла iмператриця своєю увагою i театральне мистецтво. Вона iнiцiювала будiвництво театральних будiвель, всiляко заохочувала драматургiв i художникiв, опiкала вiтчизняних i iноземних акторiв i, як вiдомо, сама складала i переводила iсторичнi драми i комедiї.
І в першу чергу вона вiдчувала необхiднiсть створення придворного театру компактного, витонченого, у будь-який момент готового до її послуг. Саме такий Камерний театр, названий згодом Ермiтажним, i побудував знаменитий архiтектор Джакомо Кваренги. Це був кращим на тi часи театр, будiвля якого вiдмiнно вписалася в єдиний ансамбль з палацом, Малим i Великим Ермiтажами.
Оформлення будiвлi театру i його залiв прекрасно i є шедевром класичної палацової архiтектури. Це невеликий придворний театр мiсткiстю 250 мiсць, розрахований на iмператорську сiм'ю i невелике коло обраних i наближених осiб.
Сам зал для глядачiв унiкальний: невеликий за об'ємом, вiн влаштований так, що не вимагає використання театральних бiноклiв. Що усе вiдбувається на сценi видно добре з будь-якого мiсця. Зал має унiкальну, з античним вiдтiнком, форму i особливий об'єм з природною прекрасною акустикою. Цi особливостi театру ще раз пiдкреслюють майстернiсть i природний дар його архiтектора.
Ермiтажний театр - найстарiше з театральних будiвель Санкт-Петербургу, що збереглися. У листопадi 2005 року йому виповнилося 220 рокiв. А ось його фундамент, на якому вiн стоїть, по своєму вiку ровесник самому мiсту. Архiтектор використовує основу i стiни попереднiх споруд. Кам'яний театр при Ермiтажi будується на мiсцi примiщень старого, четвертого по рахунку, Зимового палацу. Перед початком будiвництва ця будiвля знаходилася у веденнi дирекцiї Імператорських театрiв, i носила назву "Театральний корпус".
Отримавши замовлення на будiвництво театру, Кваренги спроектував його на античний манер - з напiвкруглим амфiтеатром, одним центральним i двома бiчними маршами сходiв. Зал обходила окружна галерея, вiдокремлена вiд нього парними колонами i балюстрадами. Разом з напiвкруглими вiкнами верхнього ярусу це надало iнтер'єру легкiсть i повiтряну наповненiсть. Мiж колонами в нiшах - як в залi, так i на сценi - архiтектор помiстив скульптурнi зображення Аполлона i дев'яти муз, а над ними барельєфи знаменитих дiячiв мистецтв - своїх сучасникiв. Вони оточували увесь зал i замикалися над сценою головою Медузи Горгони, як символу магiї мистецтва, що зачаровує. І усе прекрасне примiщення освiтлювалося десятьма люстрами, розвiшеними попарно i пов'язаними в єдину закiнчену композицiю. Сама iмператриця скоректувала проект, прибравши галерею i поставивши крiсла замiсть лавок.
16 листопада 1785 року прем'єрою комiчної опери А. Аблесимова "Мiрошник, чаклун, обманщик i сват" театр вiдкрив свiй перший сезон. Представлення проходили два-три рази в тиждень, а в днi урочистих прийомiв i частiше. У зв'язку з вiдсутнiстю фасаду гостi проходили в зал з Ермiтажу через арку-перехiд, перекинуту архiтектором Ю. Фельтеном над Зимовою канавкою.
невської набережної.
Катерина Велика "найвище завiтала" одну з двох лож "пiд партерами збоку" в довiчне користування придворному архiтекторовi i Кваренги спускався сюди прямо зi своєї квартири у флiгелi, що виходить вiкнами на Зимову канавку, i мiг бути присутнiм на кожному спектаклi з усiм своїм численним сiмейством.
Вiдразу пiсля вiдкриття театр почав бурхливе i дуже насичене життя. Прем'єри слiдували одна за одною. Тут виступали запрошенi iмператрицею свiтовi знаменитостi: композитори Доменико Чимароза i Джузеппе Сарти, художники i декоратори Пьетро Гонзага i Томас Дампьери, танцiвник Карл Ле Пiк i актор Жак Офрен. У придворних спектаклях бере участь росiйська, iталiйська, французька, нiмецька трупи i балет. Театр був справжньою школою росiйського театрального мистецтва XVIII столiття. Проте пiдйом театру закiнчується разом iз смертю Катерини II в 1796 роцi.
Друга частина. У XIX столiттi правителi Росiї - вiд Олександра I до Миколи II - безуспiшно намагалися вiдродити минулу славу придворної сцени. У мiстi розвивалися професiйнi загальнодоступнi театри, i роль Ермiтажного, як першого театру країни, все бiльше йшла в iсторiю.
Пiсля революцiї знову використовувати театр для народних представлень з подачi наркома А. Луначарского, спробував В. Мейерхольд. Вiн намiтив репертуар i списки дiячiв мистецтва, що притягалися, : В. Соловйова, С. Радлова, М. Крокувала, А. Головина, М. Добужинского, О. Книппер, Ф. Шаляпина. Почалися репетицiї i пройшли пробнi представлення в залах музею. Проте у кiнцi травня 1919 року було вирiшено вiдкласти вiдкриття сезону у зв'язку з необхiднiстю вiдгородити театр вiд музейних експозицiй живопису. На цьому iдея вiдродження театру затихнула.
С1927 року примiщення театру почали використовувати, як лекторiй музею Ермiтажу. У 1932 - 1935 роках на сценi театру проходили "тематичнi концерти" пiд керiвництвом З Гинзбурга. У них брали участь опернi солiсти, музиканти, артисти балету. На концертах демонстрували французьку i нiмецьку музику, розповiдали про творчiсть Паганiнi, Вагнера, Перголези, показували європейськi танцi XVI - XVII вiкiв. Лекцiї - концерти мали постiйний успiх у публiки, але були руйнiвнi для Ермiтажу, i тому припинили своє iснування.
Вiдтодi театр перестав використовуватися по своєму прямому призначенню. Тут читалися лекцiї з iсторiї мистецтва, проводилися науковi конференцiї i засiдання. Усi пiдсобнi примiщення театру були зайнятi науковими вiддiлами, службами i лабораторiями. Проте вiд непрофiльного використання вентиляцiя, повiтряне опалювання, конструкцiї сцени i самої будiвлi почали руйнуватися, i на початок 80-х постало питання про виселення спiвробiтникiв i закриття примiщень.
У зв'язку з цим було прийнято рiшення провести повну реконструкцiю i реставрацiю усiєї будiвлi. Для цього урядом були видiленi кошти Державному Ермiтажу i ув'язнений контракт з фiнською будiвельною фiрмою "Пуолиматка". Реставрацiйнi Роботи в залi театру i в розташованих пiд ним залах Петрiвського палацу провели майстернi музею. Були вiдновленi i вiдреставрованi обробка залу, ряди крiсел, стеля, системи освiтлення i акустики. Додатково змонтували сучасне сценiчне устаткування, система синхронного перекладу (до 5 мов одночасно), кiноустановка з апаратурою зворотної проекцiї, звукопiдсилюючi i свiтловi установки з комп'ютерним управлiнням. Основнi роботи були завершенi до 1989 року.
Третя частина. 7 сiчня 1991 року Ермiтажний театр знову розкрив свої дверi перед публiкою. Продовжив роботу лекторiй музею, знову проводяться науковi конференцiї, семiнари, симпозiуми.
В той же час, сцена Ермiтажного театру стала одним з наймоднiших майданчикiв Санкт-Петербургу. На нiй був проведений фестиваль "Скрипка Паганiнi в Ермiтажi", на якому вiдомий скрипаль С. Стадлер виконав класичнi твори на скрипцi Паганiнi, спецiально доставленiй з Генуї. Тут же вiдбувся фестиваль, присвячений 100-рiччю фiнського композитора Я. Сибелиуса, "Повернення легенди". 1 сiчня 1995 року з Ермiтажного театру транслювалися на весь свiт виступи М. Ростроповича в програмi "Симфонiя свiту". На сценi театру пройшли ряд чудових прем'єр, серед яких "Борис Годунов" М. Мусоргського в постановцi Театру камерної опери Санкт-Петербургу, "Соломiя" Р. Штрауса, представлена у виконаннi солiстiв, хору i оркестру Марiїнського театру. Постiйно проходять концерти випускникiв Академiї балету iм. А. Я. Вагановой. Стали традицiєю виступу Оркестру Державного Ермiтажу.
театру "Санктъ-Петербургъ опера". Серед глядачiв багато iноземних гостей нашого мiста. Та все ж для вiдтворення минулої слави театр чекає свою власну трупу i свiй власний неповторний репертуар.
3 Марiїнський Державний академiчний театр опери i балету
Історiя трупи Марiїнського театру починається в 1783 роцi, коли в Петербурзi був побудований Великий театр (зараз в цiй будiвлi консерваторiя).
У 18 столiттi в Петербурзi з'явилася площа Карусель. Так називалося те, що любиться придворному суспiльству театралiзована кiнна вистава. На цiй же площi проходили народнi гуляння i стояла непоказна дерев'яна будiвля з сценою, де виступали драматичнi артисти, трупа iталiйської опери за участю учнiв Петербурзької танцювальної школи.
На мiсцi дерев'яної будiвлi, за наказом Катерини Другої, був побудований Великий (Кам'яний) театр для створення придворного театру. Нова будiвля, за словами сучасникiв, своєю пишнiстю i пишнотою перевершував кращi європейськi театри. Його вiдкриття вiдбулося в 1783 роцi оперою Дж. Паизиелло "Свiт мiсяця", площа Карусель назвали Театральною. Придворний театр виступав тут до середини 19 вiкiв, трупа об'єднувала як музичних, так i драматичних артистiв.
Перший час в репертуарi були, в основному, iталiйськi опери, але потiм стали з'являтися i твори росiйських композиторiв : "Орфей" i "Ямщики на пiдставi" Е. Фомина, "Мiрошник - чаклун, обманщик i сват" М. Соколовского, "Нещастя вiд карети" В. Пашкевича. В цей час йшло формування росiйської школи виконання опери i балету, становлення свого стилю.
У кiнцi 18 - початку 19 вiкiв на сценi Великого виступали видатнi опернi виконавцi: Н. Семенова, Я. Горобцiв, А. Пономарев, А. Рамазанов, П. Злов, Е. Сандунова, П. Булахов; i артисти балету И. Вальберх, Е. Колосова, А. Истомина, А. Глушковский, Н. Гольц, А. Новицкая i iншi.
У той час оперною трупою керував капельмейстер, оперний i балетний композитор К. Кавос, балетний колектив очолював Ш. Дидло. У своїх роботах вони прагнули вийти за рамки придворного репертуару. У 1813 роцi з'явився балет на музику К. Кавоса "Ополчення, або Любов до вiтчизни" И. Вальберха i Огюста про патрiотизм у Вiтчизнянiй вiйнi 1812 року. У 1815 роцi вiдбулася прем'єра опери К. Кавоса "Іван Сусанин", попередницi твору Глинки. В1823 року Ш. Дидло поставлений балет "Кавказький полонений" по твору А. С. Пушкина, на музику К. Кавоса.
Знаковим для росiйського музичного мистецтва став 1836 рiк. З Великого театру драматична трупа переїжджає в Александринський. Оперно-балетна трупа отримує самостiйнiсть i визнана однiєю з кращих в Європi. 27 листопада 1836 року вiдбулася прем'єра опери М. Глинки "Життя за царя", цю подiю прийнято вважати народженням росiйської класичної опери.
"Руслан i Людмила".
Найбiльш популярнi балети в 40-х роках 19 вiкiв були "Жизель", "Есмеральда", "Катарина, дочка розбiйника", "Корсар" Ж. Перро.
У 1843 роцi для опери настали скрутнi часи. Не дивлячись на те, що опернi спектаклi Великого театру користувалася великим успiхом у глядачiв, в Петербург запрошена iталiйська трупа i їй вiддана сцена театру. Постановка вiтчизняних композиторiв офiцiйно заборонена. Частину росiйських спiвакiв перевели до iталiйцiв, а iнший колектив опери в 1846 переводять в Москву.
У 1850 роцi оперна трупа повернулася в Петербург, але примiщення так i не отримала. Спектаклi проходили в цирку, в тi днi, коли сцена була вiльною вiд циркових виступiв.
Зi сходженням на престол Олександра Другого, почалося реформування i демократизацiя суспiльства. Кода в 1859 роцi, цирк згорiв, то Олександр повелiв на його мiсцi побудувати театр для музичних виступiв. Через рiк архiтектор А. Кавос вiдновлює будiвлю. Сюди переїхали оперна, а потiм i балетна трупи.
Урочисте вiдкриття вiдбулося 2 жовтня 1860 року оперою "Життя за царя". Театр назвали Марiїнським, на честь дружини Олександра Другого Марiї Олександрiвни.
За словами сучасникiв, це був театр "прекрасний в Європi". Проте, в будiвлi виявилися недостатньо продуманi службовi примiщення, дерев'янi конструкцiї застарiвали, що викликало необхiднiсть проводити реконструкцiї. У 19 столiттi будiвля двiчi пiддавалася реконструкцiям - в 1884-1886 роках переробленi закулiснi примiщення, а в 1894-1896 роки пiддалася перебудовi глядацька частина, до лицьового фасаду прибудували новий корпус з вестибюлем, парадними сходами i фойє, а з бокiв вiд основної будiвлi з'явилися флiгеля.
До наших днiв збереглися бiлоснiжнi скульптури, оббивки i драпiровки в блакитних тонах, позолота. По ескiзах професора К. Дузи виконаний чудовий плафон живописцем Е. Фрачиоли. Величезна бронзова люстра з трьох ярусiв з кришталевими пiдвiсками i канделябри виготовленi на пожертвування купця К. Плескотi.
Першим головним капельмейстером Марiїнського театру став К. Лядов, потiм з 1863 по 1016 роки його змiнив Е. Направник. За роки своєї роботи, Е. Направник створив видатний творчий колектив, який успiшно конкурував з iталiйською трупою, що пропрацювала у Великому театрi до кiнця 19 столiття. Неймовiрною популярнiстю у глядачiв користувалися О. Петров, М. Степанова, до них приєдналися молоде поколiння оперних спiвакiв Ю. Платонова, М. Сариотти, Ф. Комиссаржевский, И. Мiрошникiв, Ф. Стравiнський, Е. Мравина, М. Славина, Н. i М. Фигнери, М. Долина, Е. Павлiвська, пiзнiше В. Куза, Н. Фрiдi, Н. Забiлу, М. Корякин, Ф. Литвин, А. Давидов, И. Алчевский, В. Касторский i iншi. Високий професiйний рiвень Марiїнського театру створив умови для появи в трупi таких генiальних оперних виконавцiв як Іван Ершов i Федiр Шаляпин.
На початку 20 столiття репертуар театру був насичений видатними творами вiтчизняних i європейських композиторiв. Серед росiйських творiв "Кам'яний гiсть" i "Русалка" А. Даргомижского, "Юдiфь", "Рогнеда" i "Вража сила" А. Серова, "Псковитянка", "Оповiдь про невидимий град Кiтежi" i iншi твори Н. Римского-Корсакова, "Борис Годунов" i" Хованщина" М. Мусоргського, "Князь Ігор" А. Бородина, "Демон" А. Рубiнштейна, усi опери П. Чайковського (на прем'єрi "Чародiйки" в 1887 диригував сам автор). З європейських композиторiв: "Пророк" Дж. Мейербера, "Кармен" Ж. Бизе, "Ромео i Джульєта" Ш. Гуно, "Мефистофель" А. Бойто, "Манон" Ж. Массне, декiлька опер Дж. Верди, опери Р. Вагнера, серед яких видiляється постановка усiєї тетралогiї "Кiльце нiбелунга".
Першi експерименти в режисурi опери почав проводити О. Палечек. На початку 20 столiття генiальнi новаторськi спектаклi поставив Всеволод Мейерхольд - "Тристан i Ізольда" Р. Вагнера, "Орфей" i "Евридика" К. В. Глюка, "Борис Годунов" М. Мусоргського, "Електра" Р. Штрауса, "Кам'яний гiсть" А. Даргомижского, "Снiгуронька" Н. Римского-Корсакова, "Соловей" И. Стравинского.
У кiнцi 19 початку 20 вiкiв блищить балетна трупа театру, якою керував видатний постановник М. Петипа. Його приголомшливi балети, особливо на музику П. Чайковського i А. Глазунова, розкрили дарування багатьох танцiвниць рiзних поколiнь. На початку 20 столiття в трупi танцювали такi зiрки балету свiтової величини як А. Павлова, М. Кшесинская, О. Преображенская, Т. Карсавина, О. Спесивцева, А. Ваганова, В. Нижинский, Н. i С. Легато.
Нове слово в театральному живописi сказали генiальнi художники Олександр Бенуа, Костянтин Коровин, Олександр Головин, Валентин Серов.
По ескiзах Олександра Головина, в 1914 роцi, створена завiса, що стала емблемою Мариинки. У 1952 роцi, художник С. Вирсаладзе змiнив темно-червону гамму завiси на синьо-блакитну, в тон обробки залу для глядачiв.
i балету.
З приходом радянської влади з театру йдуть майже усi провiднi артисти балету, але все-таки вдається зберегти класичний репертуар. Театр пiддається бiльшовистським рейдам, iнструкцiям i циркулярам, артистам урiзаються норми продовольства i тому подiбнi лиха.
костюми i реквiзит театру, якi бiльшовики збиралися роздати незаможним селянам. Шаляпин вiдновив декiлька росiян i європейських класичних опер, багато виступав сам. У 1922 роцi Шаляпин емiгрував з Росiї, залишивши в Марiїнському театрi сильний колектив артистiв i диригентiв.
колектив театру. Багато хто з них здобув всесвiтню популярнiсть - О. Іордану, Т. Вечеслова, Г. Уланова, Н. Дудинская, Ф. Балабина, А. Шелест, В. Чабукиани, А. Ермолаев, К. Сергеев, Н. Зубковский.
У 1934 роцi театру присвоєно iм'я С. М. Кирова.
блокади Ленiнграда в будiвлю Марiїнського театру потрапило бiльше двадцяти снарядiв, але до осенi 1944 року воно вже було вiдновлене.
"Дуенья" (Заручення в монастирi) С. Прокофьева, "Декабристи" Ю. Шапорина, "Чарiвна флейта" В. А. Моцарта, "Пiтер Граймс" Б. Бритену; балети "Попелюшка" С. Прокофьева; "Мiдний вершник" Р. Глиера, "Бахчисарайський фонтан" Б. Асафьева, "Гаяне" i "Спартак" А. Хачатуряна та iн.
Солов'їв та iн.
У 1976-1988 роках головним диригентом був Ю. Темирканов, в колективi працювали вокалiсти И. Богачева, Г. Ковалева, Л. Филатова, Б. Штоколов, В. атлантiв, Е. Гороховская, Л. Казарновская, Л. Шевченка, К. Плужников, Н. Мисливцiв, С. Лейферкус, Ю. Марусин та iн.
У 1992 роцi театр набуває свого колишнього iменi - Марiїнський, тепер його повна назва - Марiїнський Державний академiчний театр опери i балету.
Новий етап в життi театру почався з приходом в нього Валерiя Гергиева. У 1988 роцi у вiцi 35 рокiв вiн обирається художнiм керiвником оперної трупи, а з 1996 року стає художнiм керiвником-директором Марiїнського театру.
Валерiй Гергiєв - один з кращих диригентiв у свiтi, талановитий i енергiйний органiзатор, прагне зробити трупу Марiїнського театру кращою у свiтi.
Окрiм виховання артистiв свiтового рiвня, головною заслугою Гергиева є розширення i оновлення репертуару, особливо росiйських класичних творiв. Разом з традицiйними спектаклями, вiн створив новi форми творчих виступiв. Це монографiчнi фестивалi, присвяченi творчостi М. Мусоргського, С. Прокофьева, Н. Римского-Корсаков. Починаючи з 1993 року, пiд керiвництвом Гергиева, щорiчно проходить мiжнародний фестиваль" Зiрки бiлих ночей", однiєю з основних особливостей якого є традицiйний показ усiх прем'єр поточного сезону. З 2000 року любителi балету зi всього свiту з'їжджаються в Санкт-Петербург на фестиваль балету "Марiїнський".
У 2005 роцi театр уперше провiв фестиваль дротiв росiйської зими "Масниця".
звучати на мовi оригiналу.
Незважаючи на численнi реконструкцiї, на початку 21 столiття назрiла необхiднiсть в перебудовi будiвлi театру i оновленнi технiчного оснащення. У 2003 роцi пройшов мiжнародний конкурс на проект нової будiвлi, переможцем якого став французький архiтектор Домiнiк Перро. Його проект об'єднав останнi досягнення архiтектури i класику Санкт-Петербургу.
Цього року Марiїнський театр закрився на реконструкцiю, його трупа виступає на iнших сценiчних майданчиках Санкт-Петербургу.
Список лiтератури
1. Русский театр. Иллюстрированная история театральной жизни
2. Одесский М. П. Правительственные агитационные модели и ранняя русская драма //Древняя Русь. Вопросы медиевистики. 2006. № 2 (24). С. 30-35.
3. Юрий Москаленко. Кто и когда поставил первую пьесу в России?
4. Куприянов А. И. «Городская культура русской провинции. Конец XVIII — первая половина XIX века». Новый хронограф. М. 2007 стр. 129—132
5. Как возник русский придворный театр? Автор Татьяна Маркинова
|
