Виникненя письма у первiсних суспiльствах, як передумова появи книги
Мiнiстерство освiти i науки України
Українська академiя друкарства
Кафедра видавничої справи та редагування
Заочний фокультет
реферат
З дисциплiни «Історiя книжкової справи»
Виникнення письма у первiсних суспiлствах як передумова появи книги
Виконала:
Студентка групи 3р-11
Дудiк К. В.
Львiв 2010
Змiст
Вступ
1. Першi спроби людини передати свої думки. Предметне письмо
2. Народження пiктографiчного письма
4. Таємниця Єгипетського письма
5. Клинопис
6. Китайське письмо
7. Письмо аборигенiв американського континенту
8. Докорiннi змiни в системi письма. Фiнiкiйське фонетичне письмо
9. Первинний видавничий матерiал. Першi книги
Висновок
Вступ
втiленням розвитку ремесла й мистецького хисту, поступу ат боротьби народiв у вирi iсторичних подiй, було письмо», – пише М. Г. Рiзник [2, с. 5]. Письму в еволюцiї людини як суспiльної iстоти надають великого значення, оскiльки воно здавна служило людству як засiб спiлкування, матерiального втiлення мислення.
Створення перших рукописних книг на нашiй планетi, що розпочалося слiдом за винайденням кожними народом свого письма, сягає сивої давнини й оповите захоплюючими легендами. Навряд чи вдасться комусь з нинiшнiх чи майбутнiх учених об’єктивно дослiдити питання про те, який з народiв, чи котра з особистостей були першопрохiдцями у цiй справi. Адже дивовижний набуток людської культури як книга утворився не вiдразу i не завдяки чиємусь генiю,а став результатом довготривалого поступу цiлих народiв трудним шляхом виживання й пiзнання сутностi дарованого Богом людського буття.
Способи якимось чином залишити на землi слiд своїх думок, переживань, заповiтiв робили нашi предки багато тисячолiть тому. Так виникло письмо – система умовних знакiв i символiв, якi закрiплюються на певному матерiалi (глинянiй чи дерев’янiй дошцi, каменi, папiрусi, тканинi тощо) з метою передачi змiсту тим землянам, якi житимуть у вiдмiнному часовому i географiчному вимiрах.
iнформацiї, якою виявилася спочатку рукописна, а згодом i друкована книга [1, с. 20].
За довго до того, як люди придумали лiтери, вони вiдчули потребу щось сказати, передати свої думки тим, хто знаходився далеко. Нi телеграфу, нi телефону, нi радiо, нi телебачення в тi часи не було. Людина могла користуватися лише конкретними предметами (камiнь, дерево).
звичка зав'язувати вузлики на пам'ять.
Потiм за предметами стали закрiплювати конкретне значення. Вони були свого роду сигналами, умовними знаками, що позначали те, про що було заздалегiдь обумовлено. Такими умовними знаками служили карби на деревах, вузли, шнури, стрiли для оголошення вiйни та iншi предмети. Цей спосiб закрiплення значень зветься "предметне письмо". Його винахiд вiдносять до VIII-III тис. до н. е.
Людина брала гiлочку дерева чи ремiнець i до нього прив’язувала тоненькi мотузочки рiзної довжини й рiзних кольорiв. Кожен мотузок зав’язувався рiзноманiтними способами для рiзних цiлей ( простий вузол означав десяток, подвiйний – сотню, два подвiйних – двi сотнi), i кожен колiр мав своє власне значення (червонi мотузки означали воїнiв, жовтi – золото, бiлi – срiбло, зеленi – хлiб).
У деяких народiв вузлики замiнювались намистинами з рiзноманiтних кольорових морських мушель. Цi мушлi розпилювали на маленькi пластинки i нанизували на нитки. З цих ниток робилися цiлi пояси. Наприклад, на однiй з ниток були поряд такi чотири мушлi: бiла, жовта, червона, чорна. Це означало: «Ми вступимо з вами в союз, якщо ви будете платити нам данину. Якщо ви не згоднi, ми пiдемо на вас вiйною та всiх переб’ємо». Проте цей лист можна було прочитати iнакше: «Ми просимо миру i готовi дати вам багато золота. Якщо вiйна триватиме, ми загинемо».
Щоб не виникло плутанини той, хто склав з мушель листа, повинен був сам прочитати його послу, а посол, прийшовши в потрiбне мiсце, дивлячись на мушлi i згадуючи, що вони означають, повинен був у голос повторити лист [7, с. 44]. (див. додаток 1)
Певне значення присвоювались i деяким предметам. Примiром, у iндiанцiв люлька була знаком миру. Натягнутий лук – знаком ворожостi. Історики розповiдають, як колись скiфи, що населяли в давнi часи Пiвнiчне Причорномор’я, надiслали своїм сусiдам птаха, мишу, жабу i кiлька стрiл. Змiст такого посилання був такий: «Чи вмiєте ви лiтати, як птахи, ховатися у землю, як мишi, стрибати по болотах, як жаби? Якщо не вмiєте, то не намагайтеся воювати з нами. Ми засиплемо вас стрiлами, як тiльки ви увiйдете до нашого краю». (див. додаток 2)
Повiдомлення числового характеру, наприклад, вiдзначали умовними карбами на бирках. Їх використовували для рiзних договорiв. При висновку договору бирку розщеплювали по довжинi, i кожна зi сторiн одержувала по половинцi. При сполученнi половинок карби збiгалися. Бирки застосовувалися i як календарi (на них вирiзували число днiв, тижнiв i т. д. ). Вони служили i як розписки у боргових зобов'язаннях. Використовувалися бирки i як реєстри пам'ятних замiток про подiї, якi потрiбно було довго тримати в головi [5, с. 72].
Дарiя, про яку розповiдає Геродот, найбiльший давньогрецький iсторик, що жив у V столiттi до нашої ери.
Геродот свiдчить, що перський цар Дарiй І пiд час походу на Скiфiю переправлявся через Дунай по спецiально спорудженому мосту. Щоб зберегти мiст, Дарiй залишив своїх союзникiв iонян стерегти його. Їм вiн передав ремiнь iз шiстдесятьма вузлами i сказав: "... Вiзьмiть цей ремiнь i чинiть так: як тiльки побачите, що я виступив проти скiфiв, починаючи з цього часу розв'язуйте щодня по одному вузлi. Якщо я за цей час не повернуся, а днi, зазначенi вузлами, минуть, то пливiть на батькiвщину. Поки ж.… стережiть мiст i всiляко намагайтеся його зберегти й уберегти. Цим ви зробите менi велику послугу".
Вузликовими календарями користалися також народностi Сибiру, Гвiнеї, Полiнезiї, Схiдної Африки.
Роль своєрiдного предметного письма виконували i "жезли вiсникiв". Вони були вiдомi в Древнiй Європi, у Древньому Китаї, в австралiйських i африканських племен. Жезл, принесений посланцем iншого племенi, ставав своєрiдним документом, що пiдтверджує повноваження прибулого. На жезл наносилися карби, пам'ятнi знаки. Дивлячись на них, посланець згадував про число даних йому доручень. Можливо, розмiщення карбiв виражало визначенi факти.
І в сучаснiй практицi там, де це зручно, ми використовуємо принцип предметного письма, наприклад, для сигналiзацiї: бакени, маяки i сигнальнi прапорцi - у морськiй справi, свiтлофори i семафори - на дорогах, сигнальнi лампочки - на рiзних приладах. Усi вони - те саме, що "жезли вiсникiв" i шнури перуанських пастухiв [7, с. 44].
2. Народження пiктографiчного письма
Приблизно 35 тис. рокiв тому доiсторична людина зробила першi малюнки на мурах i стелi печери. Розкопки давнiх мiсць поселення людей (особливо печер) виявляють доволi майстерне зображення побутових речей, постатей людей i тварин. Цi малюнки давнi люди висiкали чи видряпували на каменях, кiсках, шкурах [6, с. 9]. (див. додаток 4)
Письмо як система графiчного зображення структурованої мови з’явилося лише в серединi четвертого тисячорiччя до н. е. у країнi шумерiв в Месопотамiї. Це система, що спочатку складалася з пiктограм, поступово розвивалася в напрямку до абстракцiї, полiпшуючи здатнiсть вiдтворювати всю людську мову.
Особливiсть пiктограм як способу передачi iнформацiї полягає в тiм, що рисунковий запис повiдомлення передає думку цiлком, не видiляючи окремих понять. Навiть найдрiбнiшi фрагменти пiктограми мають таку ж значеннєву закiнченiсть, як i сучасне речення. Видiлити в пiктограмi складовi частини, як у реченнi, не можна. Вона зображує дiю, подiю, однак нiяк не вiдбиває усної мови, назв предметiв. Пiктограма позначає те ж, що i зображує, символiка в нiй вiдсутня. Тому пiктограма може бути розшифрована будь-якою людиною, незалежно вiд того, якою мовою вона говорить.
а також в Індонезiї), полiтичнi договори, петицiї, ультиматуми i любовнi послання.
Для тлумачення пiктограми найбiльш зручна вiршована форма. Кожен рядок такого вiрша, що читається спiвучо тубiльцем, описує окремий малюнок.
Зображувальна сторона перших графiчних символiв нагадує про першi малюнки людини, а саме – настiнне малярство доби палеолiту. Як пояснити цi зображення тварини та людей, що становлять настiнне мистецтво у перiод мiж 3500-1800 р. до н. е.? Хоч i неможливо знайти з них жодного зв’язку зi структурованою мовою, все ж ми розглядаємо їх як прагнення подати об’єкти у графiчнiй формi, що вказує на iснування спiльної мови (або при наймi точок вiдлiку) всерединi групи, а отже – i на iснування спiльної думки.
Шляхом стилiзацiї та поєднання первiсних зображень письмової системи прийшли до вiдтворення мови та думки.
Так, наприклад, першi шумерськi логограми – подiбно до китайських пiктограм – передавалися базовi поняття, тож для вiдтворення змiсту потрiбне було тлумачення. Касти «писарiв» витратять не одне сторiччя на вдосконалення цього способу у вiдтворення, аж поки не прийдуть до систем, здатних записувати всi вiдтiнки мови [5, с. 23].
3. Особливостi iдеографiчного письма
З часом малюнки набували бiльш спрощеного вигляду, зв’язок з конкретним предметом поступово зникав. Спрощений малюнок став перетворюватися на умовний знак, письмо стало iдеографiчним (вiд грецьких слiв «idea» – «поняття», «символ»; «grapho» – «пишу»). Такi спрощенi малюнки стали вживатися для позначення окремого слова. Наприклад, у китайськiй мовi слово «людина» передавалося знаком, що нагадував двi ноги; «ворота», «дверi» – у виглядi двох дверцят; «дощ» – небо i спадаючi з нього краплини дощу. В єгипетському письмi поняття "вода" передавалося хвилястою лiнiєю (хвилi), "сонце" в шумерськiй i китайськiй iдеографiї позначалося кружечком iз крапкою посерединi. (див. додаток 5) Як бачимо, в iдеографiї малюнок виступає i в прямому, i в переносному значеннях [7, с. 45].
В iдеографiчнiй системi кожен знак може позначати будь-яке слово в будь-якiй граматичнiй формi у межах поняттєвих асоцiацiй, викликаних зображенням. Коло можливих значень знака обмежене сусiднiм колом значень. Так, скажiмо, знак, який зображує ноги, може означати "ходити", "стояти", "приносити" тощо, але не може означати "ступня", "пiдошва", бо для цього iснують iншi знаки.
Отже, позначувачами на перших етапах iдеографiчного письма залишалися тi самi малюнки, але позначуване змiнюється. Якщо в пiктографiї зображення ока позначало око, то в iдеографiї воно, крiм ока, позначало й можливiсть бачити. [8].
4. Таємниця Єгипетського письма
Давньоєгипетське письмо називалося iєроглiфiчним (вiд грецьких слiв «ieros» – «священний» та «qlyphe» – «рiзьблення»). Термiн «iєроглiф» вперше вжив Климент Олександрiйський. Ієроглiфiчне збереглося на стiнах єгипетських храмiв, на гробницях. Ієроглiфи (знаки) наносилися на камiнь. Вони були опуклi, iнодi заповнювалися фарбою.
Ієроглiфiчне письмо в Єгиптi спочатку було привiлеєм жерцiв i панiвних класiв, лише згодом, з винайденням папiрусу, воно стає надбанням широких верств населенням. (див. додаток 6)
: скiпетр – володарювати, двi ноги – ходити, слимак, що залишає черепашку, - виходити i т.
Таємниця єгипетського письма iєроглiфами була розгадана французьким ученим Шампольйоном Молодшим. Пiд час розкопок у Єгиптi була знайдена кам’яна плита, на якiй були вибитi iєроглiфи, що означали iм’я фараона Птолемея. Знаючи, якими знаками передавалися у цьому словi п, т, о, л, е, Шампольйон спробував пiдставити цi знаки пiд iншими iєроглiфами, що були висiченi на тому ж каменi, i прочитав слово «Клеопатра». Але виявилось, що так записувалися в Єгиптi лише iмена. Для позначення iнших слiв iснували iєроглiфи окремих складiв i навiть слiв. Ця єгипетська грамота дуже нагадує нашi сучаснi ребуси [2, с. 7]. (див. додаток 7)
5. Клинопис
до нашої ери) разом iз контрактами та iншими торгiвельними документами. (див. додаток 8)
Клинопис, як показує сама назва, складався з клинiв, розташованих в рiзних напрямах. Клинопис також доходив у своїй еволюцiї i до фонетичного письма. Той факт, що вавiлоняни, якi поступово освоїли шумерську культуру, разом з жителями пiвнiчних районiв Межирiччя, ассiрiйцями, здобули собi панiвне становище на всiй територiї Передньої Азiї, спричинився до поширення тут клинопису. В XV ст. до н. е. їхня мова стала дипломатичною мовою сусiднiх країн [6, с. 13].
мiста Нiппур розташовувалося багато примiщень, частина яких, безперечно, належала бiблiотецi, а також архiву. Таблички зберiгалися в глиняних або дерев’яних скринях i у плетених кошах, якi стояли на глиняних цоколях чи на дерев’яних полицях, прикрiплених до стiн. Писалися цi пам’ятки на м’якiй глинi металевою, дерев’яною або зробленою зi слонової кiстки тригранною паличкою.
Майже 15 000 таблиць великого розмiру знайдено поблизу Анкари в столицi хеттiв. Хетти першими застосували в письмi дiакритичний знак.
Отже, пiд загальною назвою шумеро-вавiлонсько-ассiрiйського клинопису мають на увазi клинопис, який був поширений у країнах Передньої Азiї серед п’ятнадцяти народiв Месопотамiї, Ірану та iнших, що належали до рiзних етнiчних груп i говорили рiзними мовами. Залежно вiд мовних особливостей народiв, що сприйняли клинопис, iснувало кiлька рiзновидiв цього письма [8].
6. Китайське письмо
Першi китайськi писемнi пам’ятки – це iєроглiфiчнi записи, висiченi на каменi, металi, деревi або на кiтках тварин, а також написанi на шовку, шкiрi тощо. Їх називають «цзягувень», що дослiвно перекладається як «текст на панцирi та кiстках». (див. додаток 9) Згодом, пiсля появи технологiй плавлення бронзи, китайськi iєроглiфи почали писати на бронзових посудинах. Вони називалися «цзiньвень», що означає «текст на бронзi».
Спочатку для писання служило металеве вiстря, потiм дерев’яна (бамбукова) паличка, замочена у фарбi, пiзнiше до вжитку увiйшов пензель,який робили з верблюдячої шерстi.
Вiдомий учений i калiграф епохи династiї Тан (618–907 рр. н. е.) Юй Шинань так сказав про винахiд Цан Цзе: «Вiн створив шiсть видiв iєроглiфiчних рисок, узявши за зразок контури гiр i потокiв, рiчок i морей, слiди дракона та змiї, птахiв i звiрiв».
правилами. Наприклад, кожен китайський iєроглiф повинен строго вписуватися у квадрат заданого розмiру, риски iєроглiфа повиннi суворо писатися зверху вниз i злiва направо, спочатку пишуться горизонтальнi риски, а потiм вертикальнi i т. д.
Письмом пiвнiчноамериканських iндiанцiв є пiктограмами, дуже примiтивними за формою. Звичайно вони вiдбивали реальнi подiї, зрiдка мiфологiчнi. Так, фiгурне письмо аборигенiв американського континенту, народностi ацтекiв, складалося з пiктограм-понять, малюнкiв, що означали окремi слова. Ацтеки писали на своєрiдному паперi, який виготовляли з лубу смокiвницi, з волокон агави. На превеликий жаль, за часiв панування завойовникiв у Новому Свiтi з благословення iнквiзицiї було знищено багато цих писемних пам’яток, тому до нас дiйшло дуже мало мексиканських рукописiв [2, с. 20].
Вiдомо, що цивiлiзацiя майя, народу пiвденної Мексики i Центральної Америки, набула великого розквiту в Новому свiтi задовго до того часу, як тут з’явилися європейцi. Мова майя налiчує до 20 дiалектiв, якi досить близькi мiж собою.
Письмо майя є сумiшшю рiзних систем письма. Багато глiфiв є так званого ребусного типу. В їхньому письмi нараховують до 500 позначок. (див. додаток 10) Майя досягли успiхiв у математицi, в астрономiї йшли далеко попереду своїх сучасникiв Старого свiту. Значного розвитку у майя набули медицина, ботанiка i мистецтво, зокрема архiтектура. Було зроблено багато спроб розшифрувати письмо майя. Внаслiдок розрахункiв та зiставлення iєроглiфiв пощастило встановити значення всiх цифрових знакiв, iєроглiфiв мiсяцiв, iсторичних циклiв, символiв планет тощо. Всього дешифровано близько 100 знакiв майя [6, с. 17].
8. Докорiннi змiни в системi письма. Фiнiкiйське фонетичне письмо
Фiнiкiйцi запозичивши письмо єгиптян i вавилонян й удосконаливши його, – створили власну абетку фонетичного письма. Вона складалася з приголосних лiтер, тому її вiдносять до консонантних на вiдмiну вiд вокалiзованих. Багато документiв, пов’язаних з раннiми зразками фiнiкiйського фонетичного письма, знаходимо в околицях стародавнього мiста Бiбл, з якого греки вивозили папiрус. Звiдси пiшла грецька назва книги бiблос i термiни бiблiя, бiблiотека. Гiксоси, запозичивши єгипетськi графiчнi зображення речей, iстот тощо, використали їх для створення лiтер. Кожне зображення стало водночас i лiтерою, якою починалось у гiксосiв слово на позначення даної речi.
Очевидно, що на фiнiкiйському фонетичному алфавiтi позначився вплив єгипетського i вавiлонського письма одночасно. Вiд першого фiнiкiяни запозичили звукову систему i форму лiтер, вiд другого – пряме накреслення лiнiй. Зображення голiв, будинкiв тощо у фiнiкiян перетворюються на скорописнi знаки. Найдавнiший фiнiкiйський алфавiт складався з 22 лiтер.
У першiй чвертi ІХ ст. до н. е. фiнiкiйське письмо запозичили семiтськi племена, якi проживали на пiвденному сходi Ханаанської землi, вiд схiдного берега Мертвого моря i далi на пiвдень. Тут жило i невелике плем’я моавiтiв, яке широко користувалося фiнiкiйською абеткою, надавши їй локального, нацiонального характеру [5, с. 57].
Пiсля падiння Карфагена у 146 р. до н. е. пунiчне письмо поступилося мiсцем латиницi, але частково збереглося, зазнавши змiн. Воно часто набуває курсивного характеру, має лiгатури; таку модифiкацiю ми називаємо новопунiчним письмом. Рештки його зберiгались на територiї Тунiсу в добу християнства (до IV ст.).
Хоч походження фiнiкiйського алфавiту досi ще остаточно не з’ясоване i вченим доведеться ще багато працювати над роз’ясненням цiєї проблеми, але вплив фiнiкiйської культури i, зокрема, письма на культуру сусiднiх народiв є досить виразним. Вiд фiнiкiйцiв пiшов звичай надання лiтерам назв, побудованих за акрофонiчним принципом, вiд них вiн перейшов до арамейцiв, євреїв, грекiв, потiм до слов’ян, арабiв та iнших народiв. Взагалi фiнiкiйське лiтерно-звукове письмо поширилося в двох напрямах. На Сходi на ґрунтi фiнiкiйського алфавiту виникло арамейське письмо, вiд якого ведуть своє походження майже всi лiтерно-звуковi i деякi складовi системи письма в Азiї; на Заходi сформувалося грецьке письмо, вiд якого походять усi системи письма європейських народiв. Бiльшiсть схiдних систем тiєю чи iншою мiрою зберiгали фiнiкiйський консонантний принцип [2, с. 26].
9. Первинний видавничий матерiал. Першi книги
Прообразом перших рукописних книг можна вважати тi тексти, що писалися на кам’яних скелях у пустелях, у печерах, на стiнах палацiв, окремих великих плитах i спецiально пiдготовлених для цього стелах. Першокниги народжувалися також на плоских табличках, виготовлених з випаленої глини, бамбукових дощечках, висушених пальмових листках, черепашкових панцирах, папiрусi, паргаментi, кольорових плетiнках чи шнурках i навiть на кiстках тварин, що приносилися в жертву. (Саме на таких кiстках були створенi першi iєроглiфiчнi пам’ятки китайської писемностi в XVI – XII столiттях до нашої ери) [1, с. 21].
У стародавнi часи дуже поширеним матерiалом для фiксування i поширення iнформацiї була м’яка глина. Це первинний «книжковий» матерiал був чи не найголовнiшим упродовж IV – III столiттях до нашої ери у країнах Передньої i Середньої Азiї, на островi Крит.
Розрiзанi на однаковi пластинки вiдповiдної товщини форми з добре вимiшеної глини ретельно випалювали на вогнi, а перед тим до них бралися калiграфи – спецiально пiдготовленi для цього першi творцi книг.
Згодом (ІІІ столiття до нашої ери), переконавшись у ненадiйностi глини, творцi книг все активнiше почали використовувати папiрус (тростинова рослина, товщиною вiд десяти сантиметрiв з якої виготовляли папiрусний аркуш). З кожної рослини виходило до десяти пластинок. Їх потiм замочували на добу у водi, звiльняючи деревину вiд крохмалiв, солей, смол. Тодi їх розкладали тiсно одна бiля одної на спецiально пiдготовлених столах. Наступний шар таких же пластинок клали на попереднiй у поперек, потiм – знову поздовжнiй шар. Згори їх притискали важким камiнням. Рослинний сiк, витиснутий цiєю вагою склеював смуги в суцiльний шматок. Кiлька таких шматкiв з`єднували в довгу смугу, вигладжували, згортали у звиток. Перемотували звиток, користуючись палицями. Звиток дiлився на стовпчики - своєрiднi сторiнки. Конструкцiю книги-звитка пiдказав матерiал - папiрус, який легко згортається. В бiблiотецi Британського музею зберiгається рiдкiсть - Папiрус Гаррiса. У ньому понад сорок метрiв. Книги-звитки з папiрусу виявилися прекрасним винаходом. Цей спосiб написання книг проiснував багато тисяч рокiв.
Бiблiотеки Давнього Єгипту мали каталоги. До нашого часу дiйшли лише невелика частина з них. В однiй з єгипетських бiблiотек перелiк книг був написаний на стiнi храму. З сивої давнини, коли виникли першi бiблiотеки їх зберiгачi турбувались за те, щоб книги не пропадали. Цiй метi слугував книжковий знак. В наш час вiн називається ex libris - екслiбрiс, що в перекладi з латинської означає: "з книг". Тому, хто викрав книгу-звиток з бiблiотеки, загрожувала сувора кара. При деяких фараонах - страта. Доля єгипетських бiблiотек була сумна. Завойовники - варвари не щадили бiблiотек. Звитки написанi на папiрусi були не мiцними. До нашого часу дiйшла дуже мала частина їх.
Крiм того, в рiзних країнах свiту книги виготовляли на берестi, пергаментi та шовку.
Першi книги, схожi на сучаснi, з`явились приблизно у I сторiччi н. е. Називались вони кодексами (в буквальному перекладi - книга з дерева). Уявiть собi дощечку з поглибленнями. В них заливався розплавлений вiск. Писали по воску гострою металевою паличкою - стилем. Декiлька таких дощечок з`єднували шнурком у книги. Поступово стали робити сторiнки з бiльш легкого матерiалу: спочатку папiрусу, а потiм пергаменту [9].
Висновок
Виникнення та iснування письма як передумова книго писання має надзвичайне значення: письмо допомогло людям подолати простiр i час, зберегти людський досвiд, передаючи його вiд поколiння до поколiння, вiд народу до народу. Завдячуючи письму, кожна людина спирається на досвiд людства, використовуючи та примножуючи його. До винайдення радiо, звукозапису i телебачення тiльки писемнiсть давала змогу передавати витвори людської думки на вiдстань i зберiгати їх протягом сторiч. Писемнiсть донесла до нас вiдомостi про життя Стародавнього Єгипту, шумерiв i хеттiв, аборигенiв американського континенту тощо.
[3, с. 27].
Як вiдомо, поява i розвиток письма у рiзних народiв свiту пов'язанi з iсторiєю розвитку народу, що є творцем i носiєм певної мови. Коли умови працi та спiлкування ускладнилися, акустична мова перестала задовольняти людей. Інформацiю не можна було закрiплювати в часi або передавати на вiдстань. Зручним надбанням наших далеких предкiв виявилась можливiсть фiксувати певне повiдомлення. Спочатку для цього служили такi засоби, як, наприклад, нагромадження каменiв для визначення певного мiсця; з рiзною метою використовувались зарубки на деревах або вузлики на шнурках, пiзнiше знаряддями передачi iнформацiї стали також палицi. Давнi германцi i скандинави використовували для передачi своїх думок особливi палицi з зарубками. За твердженням нiмецького вченого Кароля Фольдес-Паппа, малюнки почали використовувати з цiєю метою не пiзнiше того часу, коли людина щойно навчилася виготовляти знаряддя.
1. Тимошик М. С. Історiя видавничої справи: Пiдручник. – К.: Номенклатура i наука, 2003. – 496 с.
2. Рiзник М. Г. Письмо i шрифт: Посiбник для студентiв художнiх iнститутiв i унiверситетiв. – К.: Вища школа, 1978. – 152 с.
3. Пономарiв О. Д., Рiзун В. В., Шевченко Л. Ю. та iн. Сучасна українська мова: Пiдручник. – К.:Либiдь, 2001. – 400 с.
5. Кочерган М. П. Загальне мовознавство. – К.: Академiя, 1999. – 288 с.
6. Кур’єр Юнеско. Витоки писемностi. – К,: ЦК ЛКСМУ «Молодь»,1995 – №6
8. http://ostriv.in.ua/index.php?option=comcontent&task=view&id=2632&Itemid=-5
9. http://www.vspu.edu.ua/webbibl/html/ist1.htm
|
