Веди - стародавнi пам'ятки iндiйської релiгiйної лiтератури
План
Вступ
1. Структура iндiйської священної книги Веди
2. Теорiя походження свiту
Висновки
Вступ
Індiйська культура посiдає одне з чiльних мiсць в iсторiї свiтової культури. Вона характеризується грандiозними досягненнями протягом бiльш нiж тритисячолiтнього перiоду розвитку, їй притаманнi не тiльки довговiчнiсть, а й творче сприйняття досягнень чужоземних культур та здатнiсть не втрачати власнi основоположнi цiнностi. Цi тисячолiття були наповненi боротьбою, пiдйомами i спадами, що виявлялося в пiднесеннi i загибелi династiй, в розповсюдженнi, процвiтаннi i згасаннi релiгiйних учень; складалися все новi i новi школи у фiлософiї, архiтектурi, твореннi, музицi i танцювальному мистецтвi.
Спадкоємнiсть iндiйської культури значною мiрою ґрунтується на соцiальних iнститутах (варни, касти, сiм'я) i великому поширеннi загальновживаного перелiку релiгiйних цiнностей серед станiв та общин.
Однiєю з найважливiших культурних пам’яток Індiї, осереддям її древньої духовностi виступає ведiйська лiтература. Це велике зiбрання текстiв у вiршах i прозi, якi включають гiмни й урочистi вiршi, легенди та тлумачення ритуалу, фiлософськi дiалоги та мiркування.
До їх складу входять салiхiти – це 4 збiрки до яких входять молитви, заклинання, певнi тлумачення, мiфи, розповiдi про богiв, гiмни, давнi свiтогляднi уявлення. Веди як збiрник давньоiндiйських релiгiйних гiмнiв i заклинань були створенi у 1500-1000 рр. до Р. Х., вони широко описують арiйськi племена такими, що знають ремесла, у т. ч. виробництво зброї з мiдi i бронзи.
Послiдовники iндуїзму вважають Веди священною книгою. . Початок створення їх сягає перiоду пiсля вторгнення в країну арiйських племен в серединi II тисячолiття до н. е. Протягом наступних десяти столiть усна ведична традицiя видозмiнюється i поповнюється. Записанi Веди були лише в першiй половинi І тисячолiття до н. е. Велика за обсягом ведична лiтература подiляється на чотири типи: Самхити, Брахмани, Араньяки, Упанiшади. Такий подiл вiдображає iсторичну послiдовнiсть розвитку всiєї цiєї лiтератури. Кожна її група не є єдиним цiлим. Самхити — це чотири збiрки; Ригведа, Самаведа, Яджурведа, Атхарваведа.
все ще читають при iндуїстських молитвах та в iнших випадках, що робить цей текст одним з тих, що безперервно використовувалися протягом найбiльшого часу. Загалом Рiґведа є одним з найстарiших збережених творiв, складених iндоєвропейськими мовами. Лiнгвiстичний аналiз показує, що Рiґведа була складена в пiвнiчно-схiднiй частинi Пiвденної Азiї мiж 1700 i 1100 роками до н. е., пiд час раннього ведичного перiоду. Гiмни збiрника характеризуються лiнгвiстичною та культурною схожiстю з протоiранським текстом Авеста, що часто асоцiююється з Андронiвською культурою близько 2200—1600 рокiв до н. е.
́ма-ве́да — третя в звичайному порядку нумерацiї з чотирьох Вед.
За святiстю та значенням для ритуалу «Сама-веда», або «Веда пiснеспiвiв», йде вiдразу ж пiсля Рiгведи. Її Самхiта, або метричний текст, складається переважно з гiмнiв, якi спiвалися священиками-удгатарами пiд час важливих жертвопринесень, в яких на честь рiзних богiв вiдбувалися узливання соми, очищеної i змiшаного з молоком та iншими iнгредiєнтами. «Сама-веда», можливо, була складена близько 1300 до н. е.
в яких вони повиннi були використовуватися. Вiршi призначенi не для простого читання, а для спiву на спецiально позначенi мелодiї з використанням семи нот. Такi пiснi називаються саманом, i в цьому сенсi «Сама-веда» — дiйсно книга гiмнiв.
У гiмнах часто зустрiчаються вiдмiнностi вiд текстiв «Рiг-веди» — iнодi важливi, iнодi незначнi. Деякi по сутi є явно поясненнями i, можливо, старшi та ближчi до першооснови, нiж варiант «Рiг-Веди». При спiвi цi вiршi все ж змiнюються через продовження, повторення i вставки складiв, рiзних модуляцiй, пауз i iнших модифiкацiй, приписаних ганами, або Книгами пiсень. Два таких керiвництва, Грамагеягана (Gramageyagana), або «Зiбрана», i Араньягана (Aranyagana), або «Лiсова книга пiсень», слiдують порядку вiршiв першої частини Самгiти, а два iнших, Ухагана i Ухагаяна, — другiй. Ця частина бiльш зв'язна, нiж перша, i органiзована переважно триплетами, в яких перший вiрш — часто повторення вiрша, що з'являвся в першiй частинi.
«Сама-веда» збереглася повнiстю в однiй шакхi (редакцiї), Каутхуме, у другiй шакхi — Джаймiнi, або Талавакара, вона збереглася частково, у виглядi Джаймiнi-Самгiти. У Джаймiнi шакхi також iснують Джаймiнi-брахмана, Джаймiнi-упанiшад-брахмана.
Оскiльки «Сама-веда» записана вiршами, її можна спiвати.
Яджур-веда — одна з Вед, «Веда жертовних формул». На думку бiльшостi вчених, «Яджур-веда» була складена на початку залiзного вiку, близько X столiття до н. е., i вiдображала практики ведичної релiгiї тих часiв.
«Яджур-веда» складається з двох основних самхiт: «бiлої» (Шукла) i «чорної» (Крiшна). Обидвi мiстять в собi мантри, необхiднi для проведення ведичних ритуалiв, але в «Крiшна Яджур-ведi» до складу основної Самгiти входить додатковий коментар в прозi, тодi як у «Шукла Яджур-ведi» коментарi були видiленi в окремий брахман - «Шатапатха-брахман».
Атхарва-веда - священний текст iндуїзму, одна з Вед, зазвичай пiд час нумерацiї розташовується на четвертому мiсцi.
Збереглися двi редакцiї ( шакхи) «Атхарва-веди», вiдомi як Шаунакiя i Пайппалада.
Належачи до самого раннього, ведичного, перiоду староiндiйської лiтератури, ця памятка займає особливе мiсце серед iнших Вед, вiдрiзняючись вiд них i за своїм змiстом, i по тому ритуалу, який з нею пов'язаний. «Атхарва-веда» унiкальна бо вiдображає тi сторони життя найдавнiших iндiйцiв, память про якi зникла б назавжди, якби його не було зафiксована в цiй Ведi.
Іншi Веди зверненi до богiв, подвиги яких вони вихваляють. Вони представляють високу, iєратичне поезiю i можуть лише побiчно вiдобразити iнтереси i потреби людей того часу. «Атхарва-веда» набагато бiльш безпосередньо виражає потреби i бажання ведичних арiїв. У її заговорах i заклинаннях людина постає в iнтимних аспектах свого iснування. Саме з «Атхарва-веди» ми дiзнаємося про нього такi побутовi подробицi, якi за своєю дрiбʼязковiстю не могли знайти мiсця в iєратичних гiмнах. У Атхарваведi мова йде звичайно не про богiв i мiфи, а про людину у її суспiльному й особистому життi, її хвороби i страхи i тощо. Це свого роду енциклопедiя побуту ведiйських племен, з якої можна почерпнути вiдомостi i про помазання царя на царство, i про весiлля або похорон, i про будiвництво хатини, i про лiкування хворих.
Безсумнiвно належачи до ядра ведичних писань, Атхарваведа в деякому родi також є незалежною традицiєю, паралельною Рiгведi i Яджурведi.
Атхарваведа - перший iндiйський текст, пов'язаний з медициною. Вiн визначає в якостi причин хвороби живих iстот. Атхарванивiдшукують їх i вбивають за допомогою лiкiв, щоб перемогти хворобу. Цей пiдхiд до хвороби несподiвано просунутий порiвняно з тригуморальною теорiєю, розробленої в пуранiчних перiодi. Залишки оригiнальних атхарванiческiх думок все ще траплялися в пуранiчному перiодi, як ми можемо бачити в медичному трактатi Сушрута (Гаруда Пурана, карма Кандi). Тут, слiдуючи атхарванскiй теорiї, пуранiчний текст вважає мiкробiв причиною прокази. У тiй же главi Сушрута також розширює роль гельмiнтiв у викликаннi захворювань. Цi два висловлювання можна простежити аж до Атхарваведа-Самгiти. З опису аушадхi як рослини з чорними стеблами i темними плямами можна зробити висновок, що мається на увазi, швидше за все, лишайник з антибiотичними властивостями. Таким чином, Атхарваведа може вважатися першим текстом, що мiстить записи про використання антибiотикiв.
з гаками, використання жукiв якi поширюють хвороби i димових завiс (наприклад, гiмни IX. 9, IX. 10, гiмни трiшамдi i ньярбудi ). Цi вiдсилання до вiйськових практик та пов'язаних з ними ритуалiв шатрiїв i послужили причиною формування страшної репутацiї Атхарваведа. Пiд час ери Махабхарати, що послiдувала вiдразу пiсля перiоду атхарван частими були порiвняння зброї i мантр героїв. Можливо, це порiвняння спочатку означало застосування смертельної зброї у вiдповiдностi з традицiєю атхарванiв.
Веди належать до текстiв одкровення (шрутi). Кожна Веда має основну частину (Самхiту) та коментарi до неї Брахмани, Араньяки й Упанiшади.
Слiдуючи цiй теорiї, рiзноманiтнi всесвiти порiвнюються з бульбашками пiни, плаваючими в причинному океанi. Вся сукупнiсть цих всесвiтiв називається матерiальним свiтом. За межами матерiального свiту знаходиться духовний свiт. Говориться, що духовний свiт принаймнi в три рази бiльше нiж матерiальний. Тому духовний i матерiал свiти називають трiпад-вибхути i екапад-вибхути - три-чвертi надбання i одна-чверть надбання Крiшни. Духовний свiт вiчний, тодi як матерiальний свiт схильний до циклiчного творiння i руйнування.
Створення матерiального свiту Веди подiляють на два основних етапи:
Початкове творiння здiйснює Господь Крiшна за допомогою Своїх пуруша-аватар з трансцендентальної платформи. Цей процес описується в Брахма-самгiтi. Для здiйснення творiння Крiшна приймає форму трьох пуруша-аватар: Каранодакашайi Вiшну (Його також називають Маха-Вiшну), Гарбходакашайi Вiшну (Хiранмайах) i Кшiродакашайi Вiшну (Харi, Параматма, Свсрхдуша). Маха-Вiшну творить Махат-таттви, в якiй, потенцiйно укладенi всi матерiальнi енергiї i всi живi iстоти. Гарбходакашайi Вiшну входить у створенi Всесвiт i створить там рiзноманiтнiсть, приймаючи вселенську форму (Вiрати-РУПу). Кшiродакашайї Вiшну входить в серця всiх живих iстот i в кожний атом матерiального свiту. У Брахма-самгiтi описується, що Маха-Вiшну лежить в причинному (Каранарнава) океанi i занурений у мiстичний сон (йога-Нiор). З кожним Його видихом з пор Його трансцендентального тiла виходять незлiченнi Всесвiти i з кожним Його вдихом цi всесвiти знищуються. Цей перiод часу, коли Маха-Вiшну робить свiй видих-вдих, називається маха-калпоi. Маха-Калп збiгається з часом iснування всесвiту. У створенi всесвiту входить Гарбходакашайi Вiшну i лягає на водах океану Гарбходака. З пупка Гарбходакашайi Вiшну виростає лотос, на якому народжується вторинний творець - Брахма. Потiм починається наступна стадiя творiння - вiсарга. Вторинне творiння здiйснює Брахма, надiлений необхiдним розумом для цього. Вiн творить планетнi системи i створює прототипи живих iстот, чоловiчi i жiночi особини. Потiм цi живi iстоти самi починають розмножуватися i заселяють увесь всесвiт. У Ведах говориться, що живi iстоти знаходяться всюди, на всiх планетах. І типи їхнiх тiл iдеально пристосованi до умов цих планет. Процес вторинного творiння докладно описаний в третiй пiснi Шрiмад-Бхагаватам. Пiдтримка життя у всесвiтi шляхом вiдтворення живими iстотами собi подiбних називається рушiйною силою творiння (утi). Природно, рушiйною силою творiння є сексуальне бажання. В кiнцi маха-Калп всесвiт знищується Шивою, оточеним почтом демонiв. Крiм такого, глобального, знищення всiєї всесвiту, iснує ще часткове знищення, коли всi три планетнi системи, крiм кiлькох вищих планет, затоплюються в кiнцi кати (дня Брахми). Тому на початку нової Калп (ранок Брахми) Брахма щоразу вiдновлює вищi, нижчi i середнi планетнi системи. Виклав письмово науку про створення свiту В’ясадев (сiмнадцяте втiлення Крiшни, описане у Ведах).
Його так описує Бгаґавата-пурана:
визначеного їм для цiєї доби. Таке трапляється на землi в рiзнi епохи через те, що з плином часу дається взнаки дiя Провидiння».
благочестя не знатимуть спокою. Тодi вiн замислився над тим, як допомогти людям усiх верств i укладiв життя.
Вiн бачив, що згаданi у Ведах жертвоприношення є засобом, яким можна очистити людську дiяльнiсть. І щоб цей засiб став доступнiшим i поширився в людському суспiльствi. Вiн роздiлив єдину Веду на чотири.
Саме вiн вичленив у первинних джерелах знання (Ведах) чотири пiдроздiли. Описи iсторичних фактiв та дiйсних подiй, що мiстяться в Пуранах, iменують п'ятою Ведою. Пiсля того, як Веди були розбитi на чотири частини, Пайла Рiшi став вчителем «Рiґ Веди», Джаймiнi - вчителем «Сама Веди», i тiльки Вайшампаяна прославився «Яджур Ведою». Сумантi Мунi Ангiрi була довiрена «Атгарва Веда», i вiн присвятив себе їй. Ромахаршанi дорученi були Пурани та iсторичнi лiтописи.
Своєю чергою всi цi великi вченi передали довiренi їм Веди своїм численним учням, учням учнiв та учням тих учнiв. З того постали вiдповiднi школи послiдовникiв Вед. Так великий мудрець В'ясадева, надзвичайно милостивий до темних мас, подав Веди так, щоб менш розумнi люди змогли їх засвоїти.
Сповнений спiвчуття, великий мудрець уклав для людей з невисоким iнтелектом великий iсторичний твiр "Махабгарату", зваживши, що це дасть людям можливiсть досягти найвищої мети життя." Звiдси виходить, що Веди не є плодом працi багатьох людей протягом тисячолiть, про це можна знайти свiдчення в багатьох мiсцях Вед. Ведична лiтература подiляється на кiлька частин: власне чотири Веди, Упанiшади, "Веданта-сутра" й Історiї (Ітiхаси) . Варто розглянути кожен роздiл. Слово Веда означає "знати", "вiнець знання", "достовiрнi знання". Воно стосується знання, що має божественне (надлюдське) походження. Веди, в основному, є гiмнами, якi виконувались жерцями у славу богiв. Багато вiкiв цi гiмни не записувались.
Говориться, що коли людина жадає матерiальних благ життя за життям, вона мусить здiйснювати жертвопринесення, описанi у Ведах. Чотири Веди заохочують задоволення матерiальних бажань через поклонiння пiвбогам. Наприклад, хто шукає удачi, має поклонятись богинi Дурзi, а той, хто жадає сили, повинен шанувати Аґнi, бога вогню. Хто прагне багатства, повинен шанувати Васу, а той, хто хоче, щоб тiло його було сильним - Землю. Тi, хто хочуть мати гарне потомство, повиннi вшановувати великих предкiв, Праджапатi. У будь-якому разi, ведична лiтература говорить про пiвбогiв не як про продукт уяви, але як про надiлених владою виконавцiв вищої волi, якi управляють справами всесвiту.
автомобiль, прозорлива людина бачить за цим ваш розум конструктора. Проте слiд зазначити, що жоден iз цих богiв, а їх налiчується близько тридцяти трьох мiльйонiв, - не знаходиться на одному рiвнi з Всевишнiм, Бгаґаваном (Вiшну, Крiшною). Коли б не здiйснювалось поклонiння пiвбогам (Індрi, Варунi й iншим), щоб воно було успiшним, необхiдно вшановувати Вiшну. У Ведах мiститься багато вказiвок на вищiсть Верховного Господа. Веди стверджують: "На початку творення iснував тiльки Бгагаван. Не було нi Брахми, нi Шиви, нi вогню, нi мiсяця, нi зiрок, нi сонця. Існував тiльки Крiшна, який створив усе й насолоджується всiм."(Маха Упанiшад 1).
Хоча Веди й мiстять вказiвки, слiдуючи яким можна досягти матерiального благополуччя, в дiйсностi Веди призначенi для духовного розвитку. Коли людина проходить через усе, що Веди можуть запропонувати для задоволення чуттiв, вона отримує можливiсть духовного розумiння в формi Упанiшад. Упанiшади - це зiбрання 108 фiлософських творiв. Слово упа-нi-шат означає "сидiти поблизу" i вказує на учня, який сидить поблизу вiд свого ґуру (буквальне значення слова ґуру - "важкий", iстинний ґуру повинен бути важким, навантаженим знаннями) й уважно слухає його, щоб осягнути трансцендентну ведичну мудрiсть ("Хто має вуха - нехай слухає!"). Таким чином, Упанiшади знаменують початок трансцендентного життя.
Мудрiсть Упанiшад явно вище того, з чим мають справу чотири Веди, тому що "... мета релiгiї - це не досягнення земного i райського щастя при допомозi правильного здiйснення жертвопринесень богам, але - звiльнення вiд необхiдностi народжуватись знову в матерiальному свiтi". "Яка ж користь людинi, що весь свiт здобуде, а вiчну душу занапастить?" (Єв. вiд Луки, 9. 25). Упанiшади не заперечують, що Абсолютна Істина має якостi особи. Спростовуючи, що Бог є матерiальною особою, Упанiшади насправдi утверджують духовну природу особистостi Бога. Існує багато гiмнiв, якi стверджують, що Верховна Абсолютна Істина - особа, яка не належить до цього матерiального свiту. Хоча майже кожна Упанiшада спочатку описує Верховного Бога безособистiсним, у кiнцi опису проступають особистiснi риси Господа. Крiм того, частина Упанiшад також стверджують, що в серцi кожної живої iстоти мiстяться як iндивiдуальна душа, так i Наддуша (Господь).
Описуючи антиматерiальнi якостi Абсолюту. Упанiшади готують ґрунт для правильного розумiння трансцендентної особи (Верховного Господа).
"Веданта-сутра" складається з афоризмiв, якi розкривають метод осягнення ведичного знання. Це найбiльш стисла форма у всiй ведичнiй мудростi, бо ж "сутра - це афоризм, який виражає сутнiсть усякого знання в найбiльш стислiй формi". «Веданта-сутра» складається з чотирьох глав, кожна з яких вмiщує чотири роздiли. Тобто, "Веданта-сутра" мiстить шiстнадцять роздiлiв афоризмiв.
"Веданта-сутра" дає правильне розумiння кiнцевої мети Вед: вiдновити втраченi взаємостосунки живої iстоти з Крiшною i дати їй можливiсть здiйснювати вiддане служiння Богу й досягнути чистої любовi до Нього.
"Махабгарату" й "Рамаяну". Оскiльки ведичнi ритуали нелегко зрозумiти, а "Веданта-сутра" є дуже стислим i суто фiлософським твором, Ітiхаси пропонують ведичну мудрiсть у формi оповiдань i описiв iсторичних подiй. Тому про Пурани, "Махабгарату" й "Рамаяну" говорять як про п'яту Веду. Вважається, що Пурани розповiдають про реальнi подiї, якi вiдбувались не тiльки на цiй планетi, а й на багатьох iнших планетах Всесвiту. Те, що не вкладається в нашому розумi, ще не обов'язково не iснує. Послiдовники Пуран говорять, що зрозумiти їх зовсiм неважко, якщо взяти до уваги, що описуванi в них явища вiдбувались на рiзних планетах, у рiзний час i за рiзних обставин. Великий мудрець В'ясадева не заповнював своїх творiв вигадками.
Пурани описують надлюдську дiяльнiсть Верховного Господа (Бгаґавана) i Його рiзних втiлень, розповiдають про життя мудрецiв i вiдданих Бгаґавана.
"Махабгарата" - розповiдь про "велике царство Бгарата-варшу" - описує iсторiю iмперiї, до складу якої входив весь давнiй свiт. "Махабгарата" - найбiльша поема в свiтовiй лiтературi, нараховує сто тисяч чотиривiршiв. Згiдно з ведичною традицiєю, її автором теж є В'ясадева. Інодi звана "Ведою Крiшни", "Махабгарата" яскраво розкриває образ Бгаґавана Крiшни (Крiшна -"Всепривабливий"), особливо в своїй головнiй частинi, "Бгаґавад-Ґiтi".
"Рамаяна" - епос древнього поета Валмiкi Мунi про прихiд i дiяння Бгагавана в образi Рами, iдеального царя.
"Бгаґавата Пурана" (й ще звуть "Бгаґаватам", що перекладається як "прекрасна наука про Бога"). Вона вважається прямим коментарем до "Веданта-сутри", оскiльки обидва твори належать перу В'ясадеви.
Основна тема "Бгаґаватам" - опис особи Бгаґавана Крiшни, Його дiянь, оточення i Його вiдданих. Часом Пурани згадують також поклонiння пiвбогам, але "Бгагаватам" говорить тiльки за Верховного, Бгагавана. Тут В'ясадева пише безпосередньо про Абсолютну Істину - джерело всього сущого."Шрiмад Бгаґаватам" говорить про Бгаґавана Крiшну як про кiнцеву мету Вед i "Веданти". Оскiльки лише Крiшна проявляє всi властивостi Господа, про Нього говориться як про джерело всiх втiлень, включаючи експансiї Вiшни. "Бгаґаван Крiшна є вище благо" - це головна тема "Бгаґаватам".
Висновки
до Бога, вiднайшовши таким чином iстинне щастя. Окрiм усього, Веди пропонують методи пiзнання, якi не схожi на методики вчених-матерiалiстiв. Бiльш сокровенне, глибинне, реалiзоване знання про нашу iстинну сутнiсть, походження Всесвiту, походження народу, здатна пiзнати людина з чистою свiдомiстю. Критерiї чистої свiдомостi описанi в Святих Писаннях: скромнiсть, простота, правдивiсть, здатнiсть вгамовувати свiй гнiв, вiдмова вiд насильства, терпимiсть, милосердя та iн.
Список лiтератури:
1. Бонгард-Левин Г. М. “Древнеиндийская цивилизация. Философия, наука, религия”. – М.: “Наука”, 1980. – 333с.
|
