Індiйська культура
Індiя
рiзноманiтнi культурнi традицiї. Жителi пiвночi, добре знайомi з зимовими холодами, використовують вовняний одяг та шкiряне взуття. Населення тропiчних районiв користується мiнiмумом одiянь з шовку та легких бавовняних тканин.
Суспiльний лад Індiї – община. На чолi стояли раджi – виборнi вождi. Вони збирали дружини воїнiв, котрi здiйснювали походи та збирали данину. Поступово раджi перетворилися у спадкових приємникiв влади, а збiрники податi – у чиновникiв. Таким чином створювалася класова держава.
Для Індiї характерна кастова будова суспiльства. Населення подiлялося на чотири касти. Першу складали брахмани (жерцi), другу- кшатрiї (воїни), третю – селяни та купцi, четверту – шудри (слуги). Були й люди позбавленi будь-яких прав, вони не входили в жодну касту, - недоторканi.
Індiю вважають батькiвщиною цифр, вiдомих нам, як арабськi. Високою була i музична культура. Епiчнi твори "Магабгарата" та "Рамаяна" до теперiшнього часу вражають своїми високими художнiми якостями. Народ Індiї створив неповторнi i прекраснi взiрцi архiтектури, прикладному мистецтвi, ювелiрництвi i ткацтвi. Майстри-ткачi передавали свою спецiальнiсть з роду в рiд, вiд поколiння до поколiння. В Індiї з бавовни створювалися дивовижнi тканини, котрi швидко розповсюдилися по всьому свiтовi i стали дуже популярними та дорогими. Способи оздоблення та фарбування тканин трималися ткачами у таємницi.
Скульптури, розписи зберегли уявлення народiв про красу: чоловiки – статнi, з тонкими талiями; жiнки тежвитонченi, з тонкими талiями, але з широкими стегнами i розвиненими формами. Обличчя у тих та других видовженi, з правильними рисами, мигдалеподiбними очима, дугоподiбними бровами. Чоловiки зображалися мужнiми, а жiнки – нiжними i прекрасними.
З точки зору iндуїзму чуттєвi бажання не вважаються "нечистими". Бiльш того, вони розглядаються як релiгiйний обов’язок. В жiночому тiлi заключна божественна сутнiсть. Вона повинна пробуджувати бажання – ось чому iдеалом вважається жiнка з розвиненими формами стегон i грудей i тонкою талiєю. Подiбне вiдношення до тiла, як джерела божественного, дозволяє не приховувати його.
У сiльських мiсцевостях пiвденної Індiї можна i сьогоднi зустрiтина вулицi, у магазинi, в автобусiоголену до поясу жiнку, яка поводиться абсолютно природньо.
Зараз на територiї Індiї проживає не один десяток багатомiльйонних народiв (маратхi, бенгальцi, гуджаратцi), багато мало чисельних народiв (бiли, нага), i в кожного з них свiй нацiональний характер, своє свiтосприйняття i спосiб життя. Але якими рiзними б не були форми костюмiв рiзних областей Індiї, в основi їх лежить любов до яскравостi, контрастностi та декоративностi. Феномен iндiйського костюму – у безперервностi культурної традицiї, що бере свiй початок з ІІІ тисячолiття до нової ери, коли зародилася одна з найдавнiших цивiлiзацiй планети – iндiйська. З тих пiр протягом тисячолiть, творчо переробляючи новi iдеї i образи, в основi своїй костюм залишається майже незмiнним.
При всiй рiзноманiтностi у iндiйському костюмi легко розрiзнити два основних типи: одяг зшитий та незшитий.
Багато численнi письмовi джерела(наприклад, епiчнi поеми "Рамаяна" та "Магабгарата") розповiдають, що на самому початку нової ери в Індiї носили незшитий одяг(найархаїчнiша форма костюму): i чоловiки, i жiнки драпiрували навколо тiла довгу смугу тканини, а зверху накидали покривало. Чiтко дотримувалися лише одного правила: ноги мають бути закритими. Усi цi одiяння дуже нагадували сучасне жiноче сарi та чоловiче дхотi.
Тiльки з ІV ст.. н. е. поступово з’являються елементи вiдмiнностi у чоловiчому та жiночому костюмах – формуються певнi правила ношення сарi та дхотi. Тодi ж у костюмi починають видiлятися регiональнi типи.
штат ) подовжують до 9ти м., а у Махараштрi (на заходi країни) сарi сягає 10ти метрiв.
та ходи. Цей вид одягу дозволяє повiтрю циркулювати помiж прошарками тканин. Край сарi, яким покривають голову, захищає обличчя вiд вiд палаючого гарячого вiтру, надає особливої вишуканостi жiночiй фiгурi.
Багатi жiнки надають перевагу дорогим тканинам – вiд важкої парчi до найтоншої газової. Дами середнього достатку мають гардероб з 80-100 сарi, у їхнiх скринях зберiгаються взiрцi, витканi ще у ХІХ ст..
Драпiровка сарi завжди продумана. Довгi вертикальнi складки тканини надають витонченостi силуету, звивистi лiнiї природно повторюють форми стегон та плечей. Жiноча фiгура i тканина являють собою одне цiле. У цiй гармонiйнiй композицiї недолiки фiгури пом’якшенi : приховується як надмiрна вага, так i худоба. Завершенi, округлi лiнiї роблять поставу царською. Спiлкування з сарi – безперервний творчий процес: руки жiнки, яка його носить щодня створює i руйнує його. Без жiночого тiла сарi позбавлене життя, яким живописним воно би не було. Тканина починає дихати, тiльки коли обгортає тiло.
Манера драпiрувати сарi та розмiщувати його вiльний кiнець – паллав (прикрашений особливим, вiдмiнним вiд решти тканини способом) – форма, закладених складок можуть багато розповiсти про свою господиню: її етнiчну, релiгiйну приналежнiсть, соцiальний статус i навiть сiмейний стан.
Важливу роль у формуваннi iндiйського костюму зiграли племена шакiв та кушанiв, якi прийшли в Індiю з Середньої Азiї у І ст.. н. е. Вони носили шаровари та вузькi штани, якi злегка розширювалися вiд колiн а також сорочки з вузькими довгими рукавами i верхнiй одяг, що нагадував сюртук.
У VIII ст.. н. е. до Індiї починають проникати мусульмани. У культурах пiвнiчної частини країни з’являються новi риси. Іноземцi-завойовники та мiсцевi жителi повiльно пристосовуються до мислення та способу життя один одного. Цей процес завершується до ХVІ ст.. – iслам припинив бути релiгiєю завойовникiв i став другою релiгiєю країни.
надалi побутував незшитий одяг (дхотi, сарi), а наверненi до iсламу одягали зшитий костюм. Поступово мусульманський костюм ставчастиною iндiйського побуту. Сьогоднi, як i ранiше, найрозповсюдженiшим одягом як чоловiкiв, так i жiнок є курта – свобiдна сорочка з бавовни, яку носять навипуск. Чоловiчi штани подiбнi до жiночих шароварiв i називаються " шутхна" або "чурiдара". Штанини вiд колiн крояться нижче гомiлки i збираються у горизонтальнi складки, що нагадують браслети.
Цiкаве вiдношення до взуття. Шкiряне взуття принесли в Індiю мусульмани. Воно в обiгу на пiвнiчно-захiдних землях, де багато мусульман i досить холодний клiмат. Бiльшiсть iндiйцiв вiддають перевагу туфлям без задникiв та босонiжкам.
– смуга тканини, що обгортає голову багато разiв, залишаючи кiнцi волосся вiдкритими. Тюрбани згорталися у формi конусу, чалма мала плоску форму. У жiнок роль головного убору носило сарi, кiнцем якого жiнки прикривали волосся.
Дуже розповсюдженими у Індiї були ювелiрнi прикраси. Їх носили всi – дiти, пiдлiтки, жiнки та чоловiки. Вищi верстви прикрашали коштовностями головнi убори та костюм. Носили намиста, кольє, медальйони, ланцюжки. Кiльця та сережки носили чоловiки усiх каст, рiзнилися тiльки метали, з яких вони були виготовленi. Жiнки носили дуже багато прикрас, особливо на свята. Продiли зачiсок закривали повздовжнiми нитками намистин, котрi закiнчувалися пiдвiскою на чоло. Молодi жiнки носили маленькi камiнчики у лiвiй нiздрi. У святковi днi люди прикрашали себе гiрляндами живих квiтiв, пiр’ям птахiв, листям рослин, корiнням, плодами.
Косметика теждуже розповсюджене явище серед людей будь-якого вiку i статi. Всi прошарки суспiльства чорнили брови та повiки вуглем, лице вкривали бiлилами, користувалися рум’янами. Губи вкривали золотою фарбою, зуби – коричневою. Жiнки в центрi чола малювали невелику круглу плямку – вона називалася "тiлак". В стародавнi часи вона означала приналежнiсть до певної касти. У рiзних каст були свої форми i кольори для зображення тi лака. Серед населення було прийнято фарбувати кiнцi пальцiвна руках та ногах у червоно- оранжевий колiр. Продiли зачiсок замiжнiх жiнок також вкривалися такою фарбою.
Сьогоднi в Індiї використовують найрiзноманiтнiшi фасони одягу – сучасна жiнка може носити як традицiйний одяг так i захiдний, європейського взiрця. Замiжнi жiнки, як правило, носять сарi. Лише на вiдпочинку вони обирають широкi шаровари та свобiднi сукнi-сорочки.
На формування зачiски iндiйського населення впливали рiзнi фактори: i клiматичнi умови, i кастова приналежнiсть. Зачiски чоловiкiв не вiдрiзнялися особливою рiзноманiтнiстю та складнiстю форм. Це було зачесане назад волосся, завите локонами на кiнцях. Кшатрiї голили голову, залишаючи невеличкий пучок волосся в центрi голови. Можливо, саме тому їх називали "шiкхандi" (чубатi). Воїни носили також одне довге пасмо, завите в локон, який звисав з правої сторони.
Сикхи носили довге волосся, вкладене у подовгастi пучки, прикрiпленi над чолом. Пучки виконувалися з кiс або джгутiв. Одна iз заповiдей сикхiв – не стригти волосся вiд народження до смертi.
Дервiшi волосся не стригли – носили його розпущеним по плечах. Великою ганьбою вважалося серед брахманiв виголення волосся на головi. Цим обрядом могли замiнити смертну кару. Полоненим також зголювали волосся, залишаючи кiлька пасм, що стирчали в рiзнi боки.
Чоловiки, вступивши у дорослий вiк, вiдрощували вусата бороди. Бороди фарбували рослинними барвниками, змащували ароматичними олiями. Бороду i вуса завивали. Багатi вельможi, щоби не зiпсувати завивки на вусахта бородi, на нiч вкладали пов’язки-набородники. Бороду сикхи носили скрученою або вкладеною у спецiальну сiтку. Її розпускали тiльки в особливо святкових випадках.
Жiночi зачiски, так само, як i чоловiчi, були дуже простими, незалежно вiд суспiльної приналежностi. Жiнки гладко зачiсували волосся вiд чола назад i вкладали його на потилицi або низько на шиї в пучок типу равлика або об’ємної пiвкулi. Всередину пучка вкладали подушечку або вовну тварин – це надавало йому об’єму та стiйкостi. Найрозповсюдженiшими були змiєподiбнi пучки – їх носили замiжнi жiнки. Змiї в Індiї – священнi тварини, тому такi зачiски були дуже популярними i носити їх вважалося почесним. Часто на потилицi крiпили прикрасу у виглядi скрученої змiї – як символ зв’язку землi iз космосом. Видiв зачiсок було дуже багато: вкладенi горизонтально коси, прикрашенi нитками перлiв та гiрляндами квiтiв, перевитi джгутом пасма, простi джгути.
жiнок завжди ретельно прибранi. Деталi зачiски складаються з одної або декiлькох кiс. Коси рiзноманiтнi, складного плетiння. Їх зв’язували, вкладаючи на головi або переплiтали одну з одною. Для закрiплення в основi перетягуваливовняною ниткою, а пiдчас вкладання використовували гребенi, обручi, кiльця, стрiчки, намиста з напiвдорогоцiнного камiння, низки перлiв. Зачiски обкурювалися димом ароматичних рослин, найчастiше - сандала.
Існувало повiр’я, що у жiночих зачiсках мешкають боги. Тому зачасту жiнки робили високi зачiски, що нагадували своєю формою iндiйськi храми. У серединi І тисячолiття нової ери з’явилися жiночi зачiски з валикiв, укладених один на один у формi пiрамiди.
Зачiски з розпущеного завитого волосся робили собi тiльки храмовi танцiвницi – баядерки. Спiралеподiбнi тугi локони розпускалися по спинi, зi скронь на щоки звисали завитки.
Незамiжнi дiвчата носили скроневi коси, iнодi зачiсували волосся на одну сторону, i пропустивши через невеличку трубочку, загортали джгутом. Гривок та коротких стрижок не носили. Зачiска густо просочувалася олiями, котрi не тiльки надавали волоссю блиску, але й охороняли шкiру голови вiд сонячного промiння. Для отримання мiдного вiдтiнку волосся пiдфарбовували рослинними барвниками, котрi мали лiкувальнi властивостi i сприяли росту волосся.
| 
