Архiтектура Вiзантiї
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Реферат
"Архiтектура Вiзантiї"
Студентки 1 курсу 3 групи
iсторичного факультету
Кононенко Уляни
Київ 2009
Змiст
Вступ
Роздiл І. Історiя вiзантiйської архiтектури
Роздiл ІІ. Особливостi будiвництва
Роздiл ІІІ. Архiтектурнi пам’ятки
Висновки
Вступ
Тема реферату ‘‘Архiтектура Вiзантiї’’. Культура Вiзантiї – це своєрiдне явище свiтової культури. Архiтектура займає тут окреме важливе мiсце. То ж не згадати про неї просто не можливо.
Роздiл І. Історiя вiзантiйської архiтектури
частини. З того часу починається епоха вiзантiйської держави, центром якої стала його нова столиця – Константинооль. Історiя архiтектури Вiзантiї подiляється на три перiоди:
1) ранньовiзатiйский (V – VІІ ст.)
2) середньовiзантiйський (VІІІ – ХІІІ ст.)
3) пiзньовiзантiйський (ХІІІ - Х V ст.)
Часом найвищого розквiту був перший перiод, особливо роки царювання Юстинiана (20 – 60 р. VІ ст.), коли Вiзантiя перетворилась в могутню державу, яка окрiм Грецiї та Малої Азiї пiдкорила народи Передньої Азiї, пiвденного Середземномор’я, Італiї та Адрiатики.
Продовжуючи античнi традицiї, Вiзантiя наслiдувала також культурнi досягнення завойованих народiв. Глибокий синтез античних i схiдних елементiв складає характерну рису вiзантiйської культури.
Перевага християнської iдеологiї вiдобразилась на розвитку домiнуючих типiв монументального кам’яного будiвництва. Пошуки композицiї церкви в вiдповiдностi з призначенням будiвлi поєднувались з завданням утвердження iмператорської могутностi. Це обумовило вiдоме єдинство пошукiв i вiдносну спiльнiсть розвитку типiв культових будiвель, не дивлячись на регiональнi вiдмiнностi, в яких проявлялись особливотi i традицiї окремих народiв.
та хрестово-купольної системи. Розвиток перших двох типiв припадає на ранньовiзантiйський перiод. Хрестово-купольна система храмiв отримала широкого розповсюдження в перiод середньо-вiзантiйської архiтектури.
До вiзантiйської епохи вiдноситься i складання монастирiв як особливого типу архiтектурних комплексiв. Найбiльш своєрiдними є загороднi монастирi, якi зазвичай представляли собою обнесенi стiнами урiпленi пункти, в серединi яких окрiм житлових та господарських будiвель монахiв, споруджувалась велика трапезна та домiнуюча будiвля – церква. Будiвлi i крiпостi, якi здебiльшого розташовувались на пiдвищеннях асиметрично, являли собою гармонiчно узгодженнi просторовi композицiї – ансамблi.
У мiстобудiвництвi до 6 ст. складувались середньовiчнi риси. У мiстах Балканського пiвострову з’явився укрiплений Верх – мiсто, бiля якого розросталися житловi квартали. Мiста Сирiї часто будувалися за нерегульованим планом, що вiдповiдав рельєфу мiсцевостi. Тип житлового будинку з внутрiшнiм двором в рядi районiв Вiзантiї довго зберiгав зв’язок з античним зодчеством. В Константинополi споруджувались багатоповерховi будинки, часто з аркадами на фасадах.
"барабанi", остаточно утвердився. Хрестово-купольний храм є завершеним архiтектурним типом. В класичному варiантi хрестово-купольного храму купол пiдiймається за допомогою парусiв на вiльно стоячих опорах (церкви монастиря Лiпса та Мiрелейон Х ст., монастир Пантократора ХІІ ст. в Константинополi, церква Богоматерi в Салониках 1028 р. та iн..). На територiї Грецiї розвинувся тип храму з куполом на тромпах. В монастирях Афона оформився триконховий вид храму.
Пiсля нашестя хрестоносцiв у 1024 р. вiзантiйська культура знову вiдроджується у вiдвойованому у 1261 р. Константинополi i зв’язаних з ним державах на територiї Грецiї та Малої Азiї. Церковна архiтектура ХІV – ХV ст. в основному повторює старi типи. В Мiстрi будуються церкви, якi об’єднували в собi базилiку та хрестово-купольний храм (2-ярусна церква монастиря Пантанасса 1428 р.). Середньовiчна в основi архiтектура iнодi вбирає деякi мотиви iталiйського зодчества та вiдображає становлення свiтських, ренесансних тенденцiй.
Пiзнiй перiод вiзантiйського мистецтва спiвпав з готикою i по часу, i за стильовою направленiстю. Мистецтво Вiзантiї перестає iснувати з падiнням вiзантiйської державностi, але продовжують жи його художнi традицiї, якi значно вплинули на художню культуру Давньої Русi.
Роздiл ІІ. Особливостi будiвництва
Архiтектура Вiзантiї наслiдувала вiд Риму усi його досягнення в областi арково-звiдних конструкцiй. Однак бетонна технiка не була прийнята в Вiзантiї; стiни здебiльшого складувались з цегли або тесаного каменю, а також з цегли з кам’яними прокладками або з каменю з прокладками з цегли. Перекриття здебiльшого звiднi, iнодi з дерев’яними конструкцiями. Наряду з куполами та цилiндричними зводами широко були розповсюдженi хрестовi зводи. В спираннi купола на квадратну основу нерiдко використовувався схiдний прийом – тромпи.
на паруса та пiдпряжнi арки, а пiзнiше мiж куполом i опорною конструкцiєю почали робити цилiндричний об’єм – барабан, в стiнах якого залишали пройми для освiтлення пiдкупольного простору.
Ця конструктивна система дозволила звiльнити iнтер’єр будiвель вiд громiздких стiн i ще бiльш розширити внутрiшнiй простiр. Тiй же iдеї просторовостi iнтер’єру слугував прийом пiдпирання пiдпружних арок напiвкуполами, що азом куолом створюють єдиний простiр, що iнодi досягав дуже великих розмiрiв. Взаємне урiвноваження зводiв - одне з видатних досягнень вiзантiйської архiтектури. Використання просторових форм, якi в силу геометричної будiвлi надiлялися жорсткiстю i стiйкiстю, дозволило звести до мiнiмуму масивнiсть опiрних конструкцiй, рацiонально розподiлити в них будiвельнi матерiали, отримати значну економiю в трудових та матерiальних затратах.
з тесаних каменiв на розчинi (Сiрiя, Закавказзя).
В розчинi використовували вапно, до якого примiшували мiлко розточену цеглу – цем’янку для придання розчину великої мiцностi та гiдравлiчної стiйкостi. В стiнах розчин укладався горизонтальними шарами товщиною в кiлька сантиметрiв. Для зменшення ваги в кладку зводiв вводились пористi кам’янi породи, в тому числi й пемза. Купола й зводи покривалися черепицею.
Для сприйняття розпору арок i зводiв у процесi їх спорудження у вiзантiйських будiвлях часто використовувались металiчнi та дерев’янi затяжки, якi iнодi залишались i в уже зведених будiвлях. В куполах закладали розтяжнi кiльця, виготовленi з дубових брускiв або залiза.
Широко застосовувались у Вiзантiї хрестовi зводи. Найчастiше вони мали вспарушену форму, що з’явилася в результатi вiдмови вiд еллiптичного окреслення дiагональних ребер звичайного зводу i переходу до бiльш простого напiвциркулярного абрису, що легко окреслювався з допомогою коробу.
Наступним кроком в еволюцiї зводу були вiдмова вiд дiагональних ребер та перетворення взпарушеного зводу в парусний.
У схiдних регiонах iмперiї, де у кладцi переважав природнiй камiнь, зводи i купола зводились по кружалам. Наряду з тесаним примiнявся й бутовий камiнь на розчинi.
Серед звiдних форм, що виконувалися з каменю, варто вiдмiтити зiмкнутi й хрестовi зводи, а також арки й зводи зi стрiлчастим начертанням, що з’явилися в Сирiї та Закавказзi.
Загальний прогрес будiвельної технiки та архiтектури супроводжувався розвитком теоретичної думки. Зодчi Вiзантiї були знайомi з трактатом Вiтрувiя. Вiдома оригiнальна праця єпископа Ісiдора "20 книг начал, т. е. истинных знаний" (рубiж VІ – VІІ ст.), у якому мiстяться вiдомостi по архiтектурно-будiвельнiй справi. Ця праця, що в бiльшiй мiрi засновується на Вiтрувiї, також вiдображає потреби вiзантiйського часу.
форми, характерне давньогрецькому зодчеству, в вiзантiйську епоху також стало основним тектонiчним принципом. Однак цей принцип виявився в нових умовах, пiдготованих гiгантським розвитком звiдно-купольних фрм при домiнуючому значеннi внутрiшнього простору. Основними засобами виразностi слугували самi конструктивнi елементи – купола, зводи, аркади, якi ясно читаються в iнтер’єрi з пiдкреслено виявленими поверхнями без зайвої пластики та декоративного перевантаження. Стiни часто покривалися фресковим живописом або облицьовувались рiзнокольоровими плитами мармуру. Широко застосовувався мозаїчний живопис, що зазвичай розташовувався на вигнутих поверхнях стiн, в куполах i зводах. Рiзна скульптурна обробка стiн сприймається як легкий рельєфний малюнок, що не порушував плоскостi стiни.
В чiтких подiлах iнтер’єру збереглись ордернi молитви, але зникла характерна для Давнього Риму ордерна аркада.
i форма капiтелi, що передавала зосередженi зусилля вiд арки з прямокутною основою на круглу колону. Бiльш масивна, нiж в римських колонах, вона отримала форму перекинутого пiвшару з усiченими сторонами. Її скульптурна обробка виконувалась у виглядi легкого геометричного вiзерунку, форма i пластика були рiзними. Ствол колони часто робився монолiтним, в окремих випадках на обидва кiнця колони накладались свинцевi прокладки. Всi елементи системи вiдрiзнялися доречнiстю.
В ранньовiзантiйських рамах застосовують базилiки – подовженi будiвлi з видiленим по ширинi та висотi середнiм нефом, вiддiлених вiд малих аркадою на колонах. Велике значення для розвитку вiзантiйського зодчества мали базилiки що будувалися в схiдних районах – в Сирiї, Малiй Азiї, Закавказзi.
чотирьох чи восьми опорах (купол на "барабанi"). Одним з раннiх прикладiв цього типу в Сiрiї може слугувати церква в Босрi 513 р., в якiй купол спирався на чотири опори.
За часiв, коли купол переважав у композицiї, велике значання вiдiгравали нiшi-ескедри. В поєднаннi з колонами вони створювали просторовi устої, яки сприймали розпiр купола в дiагональному напрямку. В цiй розвинутiй структурi центричної купольної будiвлi роль iнтер’єру стала головною у вiдповiдностi до особливостей християнського ритуалу, що проходив головним чином в центрi храму пiд куполом – символом небо сходу.
Роздiл ІІІ. Приклади вiзантiйської архiтектури
Собор Софiї
Вершиною розвитку арочно-звiдних структур є велична купольна базилiка собору Софiї у Константинополi, побудована грецькими архiтекторами Анфiмiєм iз Трал та Ісидором з Мiлету в 532-537 р. за часiв правлiння Юстинiана. Це найбiльш величне i найбiльш вiдоме произведение вiзантiйського зодчества.
Собор Софiї був головною будiвлею Вiзантiйської iмперiї та придворним храмом iмператора. Тут iмператор виходив до народних мас в оточеннi свiти та духовенства. У створеннi сильного емоцiйного враження архiтектурi вiдводилося основне мiсце.
Купольна базилiка храму (додаток 2) нiби поєднувала у собi особливостi структури видатних римських споруд – базилiки Констянтина та Пантеона. Однак загальнi розмiри собору Софiї значно перевищують їх, а конструктивна основа значно вiдрiзняється вiд прототипiв.
У планi храм являє собою прямокутник зi сторонами 74. 8 Х 69. 7 м. Центральний простiр формується чотирма масивними пiлонами висотою 23 м, пов’язаних мiж собою пiдпружними арками та парусами, на якi спирається центральний купол дiаметром 31м. У цiлях максимального облегшення конструкцiї ребра куполу та заповнення мiж ними викладалось зi спецiально виготовленої пемзової цегли на товстих шарах цементного розчину. Створена чiтко спiв дiюча система купольного i пiд купольних просторiв, що зливаються в однин великий простiр головного нефу.
Інтер’єри вiдрiзнялися багатством форм и обробки (додаток 3). Тут просторовiсть та повiтрянiсть поєднуються з гiгантським масштабом. Однак не дивлячись на грандiознi розмiри, архiтектурнi форми не подавляють людину.
Важливою особливiстю iнтер’єру є його тектонiчна яснiсть, пiдкреслена обробкою та освiтленням. Просторова, пластична та урiвноважена конструкцiя – основа виразностi. Система сферичних поверхонь – купол, паруса, пiвкупола та конхи ескедр – акцентованi мозаїчними зображеннями на золотому фону (додаток 4). Свiтове рiшення композицiї також пiдкреслювало значення сферичних форм, особливо куполу. Для цiєї цiлi слугують численнi пройми, влаштованi в нижнiй частинi куполу та пiв куполiв, а також наростаюча вiд периферiї до центру iнтенсивнiсть свiтових потокiв, яка досягає своєї кульмiнацiї в достатньому освiтленнi пiд купольного простору з-пiд сфери через пройми у її основi. Освiтлений купол нiби парирує нд усiм iнтер’єром, пiдкреслюючи його повiтрянiсть та просторовiсть.
рокiв.
Церква св. Ірини
Своїм планом та iнтер’єром подiбна до собору св. Софiї меншму виглядi, але купол її не плоский, а являє собою заглиблення. Цiкава вона також тим, що у неї окрiм головного куполу є ще й iнший, який знаходився над трапезною частиною i мав рiдку форму елiпсу, що досить рiдко зустрiчалась у вiзантiйському мистецтвi.
Кафолiкон (собор) в Афiнах
Цей собор споруджено у VІІІ чи ІХ ст. Має форму хреста з главою над середнiм простором. Цей невеликий храм являє собою видозмiнення вiзантiйського стилю, що зустрiчається загалом в пiвденно-грецьких та пелопоннеських церквах, в якому значною складовою є фасади з фротонами та мезонинами, що нагадують фасади базилiк. Серед храмiв, що вiдповiдають по типу Кафолiкону можна назвати церкву св. Нiкодима, церкву св. Феодора та декiлька церков у Салониках.
Висновки
У Рефератi розглянуто вiдомостi про архiтектуру Вiзантiї. Як бачимо вона була досить величною та рiзноманiтною, значно вплинула на архiтектуру Давньої Русi. Також вiдiграє важливу роль у свiтовiй архiтектурi пiсля загибелi самої Вiзантiйськї держави. Вiдображення вiзантiйської архiтектури можемо побачити i в сучаснiй архiтектурi.
Архiтектура Вiзантiї змiнювалася пiд впливом iсторичних подiй. Змiнювалися не тiльки зовнiшнi характернi риси, а також iнтер’єр та окремi будiвельнi особливостi, що надавали їй легкостi, повiтряностi та особливої величностi.
Список лiтератури
2. Каждан А. П. Византийская культура (Х-XII вв.). – М., 1997 г.
3. Культура Византии. В 3-х т. – М., 1984-1991 г.
4. Поляковская М. А., Чекалова А. А. Византия: быт и нравы. – Свердловск, 1989 г.
5. Удальцова З. В. Византийская культура. – М., 1988 г.
| 
