Весiльнi пiснi та обряди

Весiльнi пiснi та обряди Мiнiстерство освiти i науки України Мiнiстерство освiти i науки Автономної Республiки Крим Республiканського вищого учбового закладу "Кримський гуманiтарний унiверситет" фiлiя м. Армянська Кафедра гуманiтарних наук Тема: «Весiльнi пiснi та обряди». Фольклорна практика План Вступ Передвесiльний цикл Власне весiльний цикл Народнi прикмети Весiльнi привiтання Весiлля в Сумськiй областi Звiт Вступ У весiльних обрядах вiдбилися народна мораль, звичаєве право, етичнi норми та свiтогляднi уявлення, що формувалися протягом столiть. Наприклад, збiр дружини (весiльний похiд) молодим, iмiтацiя викрадення нареченої (посад молодої), подолання перешкод на шляху до молодої (перейма) — це свiдчення давнiх форм шлюбу умиканням, а дiалог старостiв про куницю та мисливця, обмiн подарунками мiж сватами, викуп коси, виплата штрафу за безчестя — своєрiдний вiдгомiн звичаю укладання шлюбу на основi купiвлi-продажу. У цiлому ж українське весiлля подiляється на три цикли: передвесiльний, власне весiльний i пiслявесiльний. У свою чергу кожен iз циклiв складався з низки обрядiв. Передвесiльна обрядовiсть включала сватання, умовиш, оглядини, заручини, бгання короваю i дiвич-вечiр. Власне весiлля складалося iз запросин, обдарування, посаду молодих, розплiтання коси, розподiлу короваю, перевезення посагу, перезви, рядження. Пiслявесiльний цикл присвячувався вшануванню батькiв молодими, прилученню невiстки до родини чоловiка. Це обряди хлiбин, свашин та гостин. "Сценарiй" традицiйного народного весiлля в основних рисах зберiгся й дотепер — бiльшою мiрою в сiльськiй мiсцевостi та у значно трансформованому виглядi в умовах мiста. Весíлля — комплекс церемонiй i обрядiв, часто народних традицiй, пов'язаних з укладенням шлюбу; має етнiчнi, релiгiйнi, географiчнi та iншi особливостi в рiзних народiв i у рiзних країнах. На кiнець ХХ ст. зберiгаються 2 основнi тенденцiї у справляннi весiль у свiтi — з одного боку, пiд впливом глобалiзацiї весiльний обряд набув у найбiльших мегаполiсах планети унiверсального космополiтичного вигляду (особливо при мiжетнiчних, мiжконфенсiйних, мiжрасових i т. зв. мiжнародних шлюбах), з iншого — iснує стiйка тенденцiя до «етнiзацiї» весiль i всiх пов'язаних з ним традицiй, навiть у середовищi городян, в т. ч. i в Українi. Шлюбу або весiллю передувало тривале знайомство молодих людей: вуличнi гуляння, вечорницi, досвiтки. Спiвжиття до шлюбу заборонялося. У Центральнiй Українi по вечорницях залишалися ночувати в хатi «на полу» усi учасники цього дiйства. Але! Хлопцi та дiвчата нiчого собi не дозволяли такого, що дозволяють у нашi часи. Повага до дiвочої честi становила характерну рису українського сiмейного побуту (ех...). Найкращим часом для весiль була осiнь: з 15 серпня до 14 листопада (у нас на блозi вже писалося про бажанi днi одруження). За законами народної етики починати весiлля серед тижня вважлося непристойною справою, тому їх найчастiше проводили на вихiднi або на свята, з приходом календарного свята Покрови. От як оспiвується передвесiльний обряд в українськiй народнiй пiснi: Покрий менi голвоньку, Щоб я жiнкою була, З чоловiком молоденьким, З дитятком весельньким Сватання (сватанки, змовини, брання рушникiв, рушники, згодини, слово). Починалося сватання, коли посли вiд молодого (старости, свати, сватачi, посланцi) йшли до батькiв обранки укладати попередню угоду про шлюб. Свататися було прийнято у вiльний вiд польових робiт час (на М'ясницi та вiд Паски до Трiйцi). Зi старостами до дiвчини йшов парубок, на Подiллi — ходили i його батьки, а на Закарпаттi — ще й брат або сестра. Досить складний обряд сватання вельми стисло описав Т. Г. Шевченко: "Покохавши лiто чи два... парубок до дiвчиного батька й матерi носила старостiв, людей добромовних i на таку рiч дотепних. Коли батько i мати поблагословлять, то дiвчина, перев'язавши старостам рушники через плечi, подає зарученому своєму на тарiлцi або крамну, або самодiльну хустку". Оскiльки наша країна велика, то i звичаїв у неї теж багато. І в кожному регiонi вони рiзнi, нехай традицiї схожi, але вiдмiнностi в регiонах спостерiгаються. От на Закарпатi на сватаннi дiвчини сват розхвалював наречену такими словами: «Вона не жовтокоса, не чорноока, але така, як красна квiтка, як золотий вiнок, як коштовний камiнь, як зоря на небi, як роса на сонцi». За звичаєм, дiвчину завжди запитували прилюдно про згоду на шлюб. Але через свою скоромнiсть дiвчина не давала прямої вiдповiдi на запитання хлопця (ну що поробиш, народний етикет!). У бiльшостi випадкiв вона вiдповiдала: »Як батько та мати, так i я«. Як вам така вiдповiдь? Менi не подобається, але що поробиш — такi звичаї. старости, приймаючи з рук дiвчини рушники, вклюнялися їй i дякували: «Спасибi батьковi i матерi, що свою дитину рано будили (мене хоч батьки i будили рано, але я не вставала) та доброму вчили. Спасибi й дiвчинi, що рано вставала, тонко пряла i хорошi рушники придбала». У деяких мiсцевостях молодих ставили на колiна вивернутий кожух, щоб вони кланялися Богу i молилися. Коли батько й мати благословляють, то дiвчина, перев'язавши старостiв рушниками (знову повторюю: через праве плече пiд лiву), подає зарученому на тарiлцi крайку або самобрану хустку. Старости виймають iз-за пазухи пляшку з горiлкою, частують господарiв та домовляються про час заручин. Якщо ви не знаєте, що казати у такiй ситуацiї, хочете, щоб ваша промова вiдповiдала звичаям на всi практично 100% або вам просто цiкаво почитати зразок розмови, то будь ласка, тримайте: — Найяснiший господарю, полювали ми зi стрiльцем-молодцем (Михайлом) i зайшли аж сюди. Заманила нас олениця — красна-дiвиця. Довго йшли i сюди дiйшли. просимо тебе, вiддай свою оленицю — красну дiвицю — та нашому стрiльцю-молодцю. Виголосивши промову, старший староста низько кланяється, спирається на палицю i чекає вiдповiдi. Господар вiдповiдає : Не знаю, про яку оленицю ви говорите, добрi люди. Не прибiгала нiяка олениця в мою гсоподу, може, помилився ваш стрiлець-молодець. Може, до iншої господи прибилися олениця? Старости: — Нi, господарю, олениця в твоїй господi, ми йшли її слiдом. Тодi господар дає знак i хтось з родини вводить до хати стару жiнку: — Ось вам i олениця, панове стрiльцi, за нею гнались? — Нi, дорогий господарю, то була золоторога, золотошерста, очi в неї — як зорi, зуби — як перли, вуста вишневi. Як гляне вона, то наяче сонечко засяє. Батько дiвчини вiдповiдає: — Добре, коли очi помилились, то не помилиться наша зброя. Будемо вбивати оленицю. Пiсля цих слiв господаревi вклоняються i кажуть: — Є, правда, у нас ще одна олениця, але вона дуже боязка i сором'язлива. Заводять наречену i кличуть молодого, який стоїть у сiнях. Пiсля того, як молодi прилюдно виявляють згоду на шлюб, дiвчина пов'язує руки молодого хусткою, старостiв — рушниками. На знак згоди обмiнюються зi старостами хлiбом i запрошують їх до вечерi. його в обмiн на рушники. Якщо траплялася вiдмова, то дiвчина виносила сватам гарбуза, що вважалося великою образою. вiд iнших частин весiльного дiйства. Починалося все iз сватання, основнi моменти якого зводились до того, що наречений вибирав сватiв, якi йшли сватати дiвчину в будинок її батькiв. Вибiр сватiв — це вiдповiдальний момент, тому що вiд нього залежали результат i подальший розвиток подiй самого весiлля. Переступивши порiг, одержавши дозвiл ввiйти в будинок, свати кланялися в знак вiтання i подяки господарям будинку. Потiм запиту вали чи туди вони прийшли, де живе прекрасна дiвиця i т. п. Батьки дiвчини, заздалегiдь приготувавшись до приходу сватiв, зустрiчали їх хлiбом - сiллю i накритим до обiду столом. За частуванням мова зводилась до того, що «у Вас є красива молода дiвиця, а в нас молодий хлопець, якому припала до серця саме ця дiвчина». Якщо дiвчина була згiдна вийти замiж за цього "доброго молодця", вона виносила рушники, якими перев'язу вала сватiв. Це означало, що дiвчина приймає їхню пропозицiю. Коли ж вона вiдмовлялася, то, згiдно української традицiї, вона дарувала молодому гарбуза. У такому випадку про хлопця казали, що вiн «вхопив гарбуза» або «облизав макогiн». У разi успiшного сватання через певний час вiдбувалися умови (оглядини, домовини) — знайомство з господарством молодого, а за два тижнi до весiлля влаштовували заручини — своєрiдне скрiплення договору про шлюб. На заручини до оселi молодої приходили батьки й родичi молодого, сiдали до столу, а дiвчину й хлопця виводили на посад. Старший староста накривав рушниками хлiб, клав на нього руку дiвчини, зверху — руку хлопця i перев'язував їх рушником. Пiсля цього ритуалу молода перев'язувала старостiв рушниками, а всiх присутнiх обдаровувала хустками, полотном або сорочками. Пiсля усiх цих церемонiй дiвчина i хлопець вважалися зарученими i вже не мали права вiдмовлятися вiд шлюбу. Спроба вiдмовитись вважалася безчестям, за вiдмову ж сплачували вiдшкодування матерiальних витрат та ще й «за образу» Умовини (оглядини, розглядини, обзорини, печеглядини) — знайомство з господарством молодого, яке здiйснювалося невдовзi пiсля успiшного сватання. Природа цього звичаю пов'язана з укладом селянина-трудiвника, для якого господарство було основою його життєдiяльностi. В ньому проглядається i серйознiсть ставлення до утворення сiм'ї: якщо молодий не мав свого господарства, то вiн не мав i права на створення родини. коня, волiв або сiльськогосподарський реманент. бути передусiм хазяїном, опрiч того — врiвноваженим, спокiйним i непитущим, а суджена, з погляду хлопця, — працьовитою, справною господинею, а ще й чепурною та привiтною. З моральних якостей найбiльше цiнувалася доброта. Отже, сiмейне щастя ототожнювали передусiм iз доброзичливими взаєминами мiж подружжям: Не потрiбен i клад, якщо у чоловiка з дружиною лад. "класичному" варiантi У. передували заручинам, але могли поєднуватися з ними, проводитися пiсля них або й зовсiм не проводитися. Як вiдомо, за українськими звичаями кожна дiвчина повинна до весiлля пiдготувати собi придане (приданное) у виглядi вишитих власною рукою вишиванок з рiзними вiзерунками та малюнками. І таких вишиванок повинно було бути приблизно 15-25 штук! Вишивалися вони на рiзнi випадки життя, включно, навiть до смертi. Вишиванка з вiзерунком, що складався з квiток та листочкiв належала молодiй дiвчинi, а от вишиванка з геометричними малюнками доводилася для бiльш лiтнiх жiнок. Родичi молодої показували придане нареченої родичам нареченого та самому нареченому для того,щоб показати наскiльки вправною майстринею була наречена. Нi в якому разi не можна було купувати вишиванки чи замовляти їх у iншої жiнки, оскiльки вишиванки вважалися також оберегом вiд злих духiв (якщо були вишитi власницею). Пiснi на дiвоч-вечiр: Дiвич-вечiр по-українськи... На Слобожанщинi вiн проходив у молодої вдома, уся молодь збиралася на вареники з сиром, сир для яких мати заздалегiдь запасала, а дiвчата-дружки лiпили вареники та спiвали весiльних пiсень. Також вилися весiльнi вiнки пiд супровiд таких пiсень Ой, надлетiли гуси-лебедi на наш двiр, Просити Марусю, щоб її вiночок увити. просили благословення та рiдних молодої: Благослови, Боже, i отець, i мати, Будемо вiнок зачинати. І отець, i мати, Своєму дитятi Барвiнковий вiнок вити . Трохи менший вiнок - для молодого. Дiвчата працювали та спiвали ритуальнi пiснi: Перед нашими воротами Гули, гули, догували, Як ми вiнки довивали. Решту вiнкiв з м'яти та рути роздавали дружкам молодої. Молода спiвала: Вийте, дiвоньки, собi i менi Собi звийте з рути-м'яти, Менi звийте з барвiночку... А чому саме з барвiнку? Тому що вважалося, що зелений барвiнок - то символ тривалого кохання. А в суботу проти недiленьки Розтворили небо; ... видко бiля претсолу Мати Зристова Весiльний рушник Вишивати його треба з любов'ю i тiльки власними руками! Оскiльки це сакральне дiйство, краще братися за вишивання вночi, щоб нiхто не бачив i якомога людей про це знали. Краще взагалi нiкому не казати, обережнiше з вузликами — їх не можна робити! Вiзерунок треба продумати детально, вклавши символiчний змiст у нього, адже вишиваючи рушник — вишиваєш свою долю! Рушник обов'язково має мiстити дерево життя з птахами по обидва боки вiд стовбуру, що символiзують мiцнiсть майбутнього шлюбу, птахи i заплутаний у вiзерунках хрест, хоча можна вишити його так, щоб було видно, також можна вишивати символи кохання та молодого подружжя — це калина, хмiль, лiлiя, троянди. На весiлля використовують один i той самий рушник, хоч за своє життя дiвчина їх вишивала з десяток, щоб потiм подарувати гостям на весiллi (це був єдиний можливий подарунок на весiлля гостям). Змiнилося й ставлення до рушникiв: колись на нього ставали колiнами, а зараз — ступнею. Власне весiльний цикл Перед виходом з батькiвської хати наречений просить благословення. В основному благословляють тiльки батьки, хоча в деяких районах Львiвщини молодий кланяється також сестрам братам, дiдусям з бабцями, а то й сусiдам. Є дуже багато рiзновидiв поклону, однак найчастiше молодий кланяється тiльки батькам, якi стоять чи сидять з iконою або хлiбом – залежно вiд регiону та традицiї в родинi. Наречений, вклонившись та попросивши благословення цiлує спочатку iкону чи хлiб, а потiм батькiв i так тричi. Спочатку молодий просить благословення в батька, а потiм в матерi. Якщо крiм батькiв благословляють iншi родичi, то вклонившись матерi наречений кланяється дiдам, бабцям, братам, сестрам, а тодi вже дальшiй родинi. Батьки ж благословивши словами роблять iконою чи хлiбом символ хреста. Пiсля благословення свашки (обов’язково незамiжнi дiвчата) виводять молодого на вулицю. Свашок є двi i саме вони супроводжують нареченого до брами молодої. В Радехiвському районi є ще й сватки, якi супроводжують молоду, коли вона виходить назустрiч молодому, але зазвичай молода виходить з дружками. На подвiр’ї чи перед пiд’їздом мама нареченого окроплює свяченою водою кропилом, зробленим з мирти спочатку нареченого, потiм гостей та машини, в яких молодий та весь його почт поїде викуповувати молоду. Кроплячи, мама обходить всю весiльну громаду тричi за рухом сонця. Пiсля цього свячену воду, що лишилася лють молодому пiд ноги. Дуже рiдко нею виливають дорiжку до брами чи авто. Тарiлку, в якiй була свячена вода, розбивають об порiг. Тодi попереду машина молодого зi свашками, а за ними i весь супровiд їдуть до молодої. Дружби, в основному їдуть в машинi зi старостою, старостиною та короваєм, оскiльки саме вони стануть основними представниками молодого в торгах за наречену. «Брама», «рогачка», «шлябант». та солодке. Браму ставлять, в основному, хлопцi, якi живуть на вулицi чи в будинку молодої, далекi друзi чи однолiтки нареченої, якi не є запрошеними на весiлля. Хоча дуже часто в цьому дiйствi беруть участь i брати та родичi молодої i запрошена молодь. Колись з боку нареченої були тiльки хлопцi, якi й намагалися не вiдпустити дiвчину, але тепер цей обряд чисто символiчний. До речi про суму викупу та iншi особливостi варто поговорити заздалегiдь, щоб жартiвливе дiйство не переросло в справжнi образи, а то й бiйку. Бувалi кажуть, що траплялося й таке, що через непорозумiння на брамi зривалося весiлля. Отже, варто знати, наскiльки сприйматимуться вашi жарти. Дуже важливо вчасно вiдчути, щоб не перегнути палку. На Волинi є звичай, який часто використовують i у Львовi. Якщо будь-хто привiтався за руку з протилежних сторiн – торг вирiшено i браму забирають. Отож, якщо ви стоїте з боку молодої, а по той бiк стола ваш кращий друг, з яким ви вчора пили на парубочому вечорi, - не поспiшайте до палких привiтiв, бо за молоду можете не взяти нi пляшки. Тодi варто ховатися подалi вiд розлючених запорожцiв. Часто на брамi замiсть горiлки можуть подати воду. Тому вмiст кожної пляшку, як би надiйно закритою вона не виглядала варто не лише понюхати, а й скуштувати. Традицiйно в Українi грошової одиницею для викупу молодої була горiлка, хоча в деяких районах просять ще й грошi, але це запозичений звичай i появився лише з радянською окупацiєю. Зазвичай ставлять по пляшцi горiлки на кожен край стола i пляшку посерединi. Кiлькiсть може бути збiльшена, тому в багажнику варто мати принаймнi ящик горiлки. Також варто запастися на той випадок, якщо поставлять ще браму десь посерединi чи на початку вулицi. Таке трапляється вкрай рiдко, але буває. Молодий в торгах участi не бере. З його боку торгуються дружби та старости, а допомагає вся решта громада. Процес торгу супроводжується куштуванням горiлки з обох бокiв. Традицiйно спочатку куштують з пляшки, що була на столi, тобто з молодої сторони. Потiм дружба приносить кiлька пляшок горiлки, з одної з яких й беруть пробу. Кожна сторона намагається якомога легше сприйняти мiцний напiй опонента, аби показати, що градус слабенький. При цьому часто не закусують (мовляв, нема пiсля чого). Інколи для того, щоб показати, що горiлка справдi не розбавлена, дружби наливають дегустатору молодої в склянку, а собi в келих-наперсток. Коли ж опоненти кажуть, що це не чесно, дружби вiдповiдають, що домовлялися скуштувати по келиху горiлки, а ось по якому нiхто не говорив, а вiд налитого на брамi вiдмовлятися не можна. походить з тих часiв, коли наречену реально викуповували, а молодята часто-густо й не зналися, особливо, якщо одружувалися з розрахунку. Вважають, що молодому в тi часи справдi могли пiдсунути, наприклад, не надто вродливу старшу сестру нареченої, яка засидiлася в дiвках. Коли вже нарештi сторони домовляються i забирають з-посеред дороги стiл, виходить молода. Тут теж вiдбувається своєрiдний торг: хто до кого ближче пiдiйде. Наречений намагається виманити майбутню дружину за браму, а наречена навпаки – притягнути нареченого якомога ближче до двору чи пiд’їзду. Хто кого бiльше переманить на свiй бiк – той i керуватиме в сiм’ї. Нарештi, коли вже молодята на вiдстанi кiлькох крокiв, наречена спочатку тричi кланяється молодому, а потiм вiн – їй. Молода причiпляє майбутньому чоловiковi ще на лiву сторону бутоньєрку. Пiсля брами молода запрошує всiх до хати. Бажано, щоб не було тiсно, до хати йти тiльки батькам, старостам, дружбам та най-найближчим родичам молодого. В хатi молодята просять тричi благословення в обох батькiв та родичiв. Тут вже кланяються усiм присутнiм. Батькам та найближчим по три рази, всiм решту можна й по разу, оскiльки це дуже втомлює, особливо в спеку. Молодята просять благословення порiзно. Пiсля цього обряду молодi виходять в двiр чи бiля пiд’їзду. Тепер вже мама молодої теж окроплює молодят та гостей свяченою водою, а батько посипає цукерками, перемiшаними з зерном та копiйками. При цьому нареченi стоять поокремо: вiн – з дружками, вона – з дружбами. Виходячи з подвiр’я, молодята тричi кланяються гостям та сусiдам. При цьому варто врахувати, щоб присутнi стояли перед молодятами. Якщо ж вони розташувалися, наприклад пiвколом, доцiльно вклонитися лiвому, правому крилу та посерединi. До шлюбу молодята теж їдуть порiзно. Спочатку йдуть старости з хлiбом, за ними наречена з дружбами, далi наречений з дружками, а потiм всi гостi. Зустрiчаємо молодих на вулицi Цей варiант кращий для традицiйних українських весiль. Перед входом до весiльної зали шикуються всi батьки, мами та старости. Батьки тримають в руках пляшку шампанського, 2-6 бокалiв (якщо 2 – то тiльки для молодих, якщо 6 – то ще й для всiх батькiв.). В деяких регiонах молодих зустрiчають горiлкою. Мами тримають на рушнику хлiб зi сiллю, по обидва боки поважнi старости тримають короваї. Є, звичайно, й регiональнi особливостi, як, наприклад, молодих зустрiчають тiльки мами; кожна мама тримає по хлiбу з сiллю. Молодi пiдходять i тричi їм кланяються. Часом прийнято щоб молодий нiс молоду вiд машини на руках i ставив на овече руно (символ достатку) перед батьками (Червоноградщина). Пiсля того, як молодята тричi вклонилися батькам, хтось iз батькiв вiдкриває пляшку шампанського наповнює келихи i подає молодим та батькам. Мами i тати по черзi вiтають молодих, стукаються бокалами i п’ють. Молодята трохи залишають у келиху i виливають через плече далi вiдщипують (вiдкушують) по кавальчику хлiба, макають в сiль i їдять. Якщо обидвi мами тримають по хлiбинi, то молодi вiдщипують (вiдкушують) вiд рiзних хлiбин. В деяких мiсцевостях прийнято ще й бити бокали пiсля виливання залишкiв шампанського. Одразу скажу, що звичай це не український, а штучно нав’язаний з Росiї за часiв радянської влади. Ще, також, зустрiчається звичай, коли молодих зустрiчають горiлкою. В такому випадку вони змушенi випити по три чарки горiлки практично не закусуючи. Пiсля цього проходять до весiльної зали. кiлькахвилинного переспiвування, молодят пускають до залу. На порозi неодмiнно має бути овече руно, на яке мають наступити молодi. Зустрiчаються випадки коли мами пiд час зустрiчi молодих мають накинуте на плечi овече руно, а коли молодята проходять до залу – це руно кидається їм пiд ноги, щоб вони на нього наступили. Отже, зустрiч молодих на вулицi є традицiйною, але має й свої недолiки. Якщо музиканти грають тiльки на синтезаторах – музичного оформлення на вулицi не буде. Другим моментом є непередбачуванiсть погоди. Якщо пiде дощ чи снiг, якщо буде спека чи холод – гостей доведеться тримати на вулицi, а це позитивно не вплине на настрiй гостей. Початок весiлля. Попри все розмаїття весiльних звичаїв, початок застольної частини завжди однаковий. Всюди i завжди вона розпочинається з молитви за здоров’я молодят. Це стосується i традицiйних українських весiль, i сучасних українських весiль i, навiть, модернових весiль з європейськими елементами. Хто має промовляти молитву? Дуже хорошою прикметою є присутнiсть на весiллi священика. Звичайно в такому випадку молитву промовляє вiн. Якщо священика на весiллi не має, тодi цей почесний обов’язок виконують Старости. Вони обоє виходять перед весiльну громаду i старший з них промовляє молитву. Часом, коли на весiллi Старост немає, молитву може промовляти найповажнiший чоловiк в родинi. Жiнка молитву зазвичай не промовляє. Це пов’язано з тим, що чоловiк асоцiюється зi священиком. Почесне право першого тосту на весiллi має мама нареченої. Цей звичай бере початок в тi часи, коли дiвчина завжди йшла за невiстку в хату молодого. І перший тост говорила її мама вiддаючи свою кровиночку з хати. Наступними йдуть тости мами нареченого, батька нареченої та батька нареченого. За звичай впродовж весiлля свої вiтання-тости говорять найближчi родичi, як то: бабусi i дiдусi, хрещенi мами та батьки та iн. Перший танець молодого подружжя Переходом мiж першим застiлля та танцями є перший танець молодого подружжя. Згiдно традицiй минулого столiття – це має обов’язково бути вальс. Але, як показує практика, сучаснi молодята просто не вмiють його танцювати. Тому краще не мучити себе i вибрати хорошу повiльну мелодiю, яка близька обом молодятам. Ще одним варiантом вирiшення цiєї ситуацiї є постановочний танець. Зараз є достатня кiлькiсть хореографiв, якi за кiлька занять можуть поставити нескладний, але ефектний танець. Перед початком танцю дружки прикрашають танцювальний майданчик створюючи образ серця чи то зi свiчок, чи то з пелюсток троянд, чи в будь-який iнший спосiб. Молодята заходять у середину цього серця i там танцюють. Всi весiльнi гостi створюють велике коло навколо серця з молодим подружжям i, тримаючись за руки, танцюють. Це коло має символiзувати родинне коло, єднання двох родин в одну велику, максимальну пiдтримку всiєї родини для молодої сiм`ї. Пiсля танцю молодятам традицiйно кричать: «Гiрко!!!». Вони цiлуються, а всi гостi готуються до активної танцювальної програми. Кидання весiльного букета та пiдв’язки молодої Захiдна весiльна мода активно пускає своє корiння i в обрядову частину українського весiлля. Все частiше та частiше можна побачити церемонiю кидання весiльного букета та пiдв’язки молодої. Виглядає це приблизно так: всi незамiжнi дiвчата стають пiд одну стiну в одну чи двi лiнiї. Молода, стоячи спиною до них, закриває очi i кидає їм через плече свiй весiльний букет. Завдання дiвчат схопити його. Хто його схопить – той незабаром вийде замiж. Пiсля цього в коло стають всi неодруженi хлопцi. Молодий сiдає в центрi цього кола на стiльчик. Молода танцює еротичний танець, ставить ногу на стiльчик молодому мiж ноги i високо пiднiмає весiльне плаття. Молодий зубами знiмає з ноги пiдв’язку i кидає навмання нежонатим хлопцям. Хто з них зловив – той незабаром одружиться. Церемонiя розплiтання коси Розплiтали косу вранцi перед вiнчанням. Доручали цю справу неодруженому рiдному або двоюрiдному брату i спiвали: Козак буде розплiтати, козак буде плести, А вже потiм дружки розчiсували волосся i далi робили такi, як на мене, жахливi речi: мастили маслом та медом,що життя було солодким; чiпляли у волосся монети i хлiб,щоб життя було багатим; часник, що охороняє вiд лиха. Розрiзання весiльного торта. Пiсля знiмання вельйона i зав’язування молодiй хустини, часто вiдбувається розрiзання весiльного торта. Молодята, тримаючись за руки, разом беруть нiж, вiдрiзають з торта першу скибку i кладуть її на блюдце. Це символiзує їх першу спiльну роботу, як молодої сiм`ї. Тримаючи це блюдце в руках, маленькими ложечками годують один одного цiєю скибкою торта. Це має символiзувати, що вiднинi вони один одному будуть дарувати тiльки солодкi хвилини. Пiсля цього торт розрiзається i ним частуються всi гостi. весiльний обрядовий хлiб його була овальною, як i в лежня, однак прикрасами зверху вiн оздоблювався рiдко. Дивень — обрядовий хлiб, аналогiчний за своїм ритуальним призначенням калачевi. Його виробляли найчастiше з плетiнки втроє чи вчетверо, а потiм її краї з'єднували, щоб утворилося замкнене коло. Дивень прикрашали очеретинками чи плодовими гiлочками, обплетеними тiстом, а зверху чiпляли квiтку з жита, калини, квiтiв (живих або штучних). Цей хлiб здебiльшого характерний для Пiвдня, частково — Полтавщини й Слобожанщини. У деяких районах для дивеня взагалi не випiкали хлiбинку, а обмежувалися гiлочками, запеченими на спецiальних рогачиках i прикрашеними стрiчками, квiтами, колоссям, калиною, барвiнком. Через дивень молода дивилася на молодого, звiдки, очевидно, й походить його назва. Коли печуть дивень загадують, яке буде у молодих майбутнє подружнє життя. Якщо дивень удається, то й життя має бути щасливим. Садячи його у пiч, примовляють: Свiти, жар, у печi ясно, печись, дивень, красно: гостям — на велике диво, молодим — на щастя, на долю, на свою родину. Печись, дивень, не схились, не пригори, молодiм серця та й не з суши! Калачi були завернутi у великий овал, нерiдко з дiркою посерединi. Робили й маленькi калачi розмiром з кулак. На пiвднi Подiлля, Буковинi, у Карпатах калачi виконували функцiю короваю, i їх там випiкали багато — для обдарування на застiллi, для почесних батькiв, для обмiну мiж родинами, для дарування. Лежень — весiльний обрядовий хлiб, рiзновид калача. Проте лежень робили завжди овальним та великим — як iз плетiнки, так i з цiлої довгастої хлiбини. Зверху, подiбно до короваю, прикрашали оздобами з тiста. Лежень возили молодi до нової родини: молодий — для тещi, молода — для свекрухи. Дiлили його на другий день весiлля, а доти вiн лежав на столi перед молодими, чекаючи своєї долi (звiдти, мабуть, i його назва). Лежень найбiльш характерний для Лiвобережної України, частково для Пiвдня. Шишки — весiльне обрядове печиво, яке випiкали з коровайного тiста. Розкачували смугу тiста й робили з одного боку насiчки, зубцi. Потiм стрiчку згортали, перевертали зубцями догори й «пiдперiзували» качалочкою з тiста. Це й були шишки. Виготовляли їх i в iнший спосiб — маленькими плетiнками на зразок калачикiв, у формi пташок чи булочок. Шишки оздоблювали коровай i лежень; ними дарували на застiллi гостей, яким не вистачало короваю. Шишки були чи не єдиною подякою молодої та молодого своїм дружкам i боярам. Отож, iдучи на весiлля, гостi несли з собою хлiб, а верталися зi шматком короваю або шишки. Народнi прикмети • Масивнi весiльнi обручки — до багатства, статкiв. • Женитися з батькiвськими обручками — повторити їхнi сiмейнi стосунки. • Доторкнутися до обручок нареченого i нареченої на весiллi — незабаром на своєму весiллi гулятимеш. • Якщо, надягаючи обручку, наречений або наречена впускають її—бути зрадi. • Коли молодят зустрiчають хлiбом-сiллю, хто вiдiрве бiльший шматок i з'їсть, той i буде в домi господарем. • У снiжний день весiлля — до заможнього, благополучного життя. • Гарною ознакою в день весiлля вважається дощ. • Якщо в день весiлля сильний вiтер — життя в молодих буде вiтряним. • Для попередження можливого чарiвництва пiд час проходження до вiнця мати нареченої або iнша близька родичка зав'язує в ганчiрочку голiвку цибулi або часнику й кладе в кишеню нареченої. • Щоб нареченiй добре жилося в замiжжi, сережки їй надягає щаслива замiжня подруга. • Якщо наречений вступив у калюжу перед будинком нареченої — жити їй з п'яницею. • Коли батьки благословляють молодих, наречений i наречена повиннi стати разом на один рушник (спецiально виготовлений для цiєї церемонiї), щоб жили мирно з родичами й мiж собою. • Молодих за столом треба посадити на шубу, вивернуту нагору вовною, щоб жили багато. • Монети, покладенi пiд час весiлля в чарки нареченому й нареченiй, потрiбно зберiгати вдома пiд скатертиною, тодi родина буде жити багато. • Хто переступить першим порiг будинку, той i буде господарем, тому краще, якщо наречений переносить наречену через порiг на руках • Пiсля весiлля наречена повинна зберегти фату, щоб накривати нею хвору дитину, тодi вона швидко видужає (при цьому все-таки не забудьте звернутися до лiкаря). • На весiлля не дарують набори ножiв i виделок, щоб не було сварок у родинi. Опис: Українськi весiльнi привiтання, привiтання з весiллям, весiльне привiтання для молодих, вiтання весiлля, весiльнi поздоровлення, привiтання з днем весiлля, поздоровлення весiлля, весiльнi вiршi, весiльне привiтання для молодят. Ми щасливо на вас (iм 'я молодих) в цей день дивимось на закоханi юнi серця. Рушничок вам пiд ноги стелиться i весiльна фата до лиця. Бажаєм щастя нiжного в поцiлунку i блиску очей. І хай вiтру пориви сильного не затьмарять вам днiв i ночей!! Гiрко! Гiрко! Гiрко! * * * До щастя стежина стелилась, ви двоє зустрiлись на нiй, вона вам серця поєднала, даруючи радiсть надiй. Вам (iм 'я молодого i молодої) судилося стати на вишитий щастям рушник, то хай же кохання i вiрнiсть, буде у вас на весь вiк. Гiрко! Гiрко! Ти вибрав жiнку для совiту, а тещу для привiту. Але не забувай, що жiнка чоловiковi подруга, а не прислуга. Не потрiбен тобi буде клад, коли з жiнкою буде лад. Та в лиху годину не кидай дружину! В злагодi вам до ста, а ми вип'єм за це вина. * * * Хай доля дасть вам безлiч лiт щасливих на злагоду, достаток i любов. Хай ангела чарiвнi бiлi крила вас захистять вiд лиха i обмов. * * * Хай заходить щастя в хату i добра буде багато, хай в родинi слiз не буде, хай шанують вас усюди. Хай сонце вам щиро смiється, хай у життi все вдається, хай доля зачарує вам свiт здоров'ям, щастям i натхненням, щоб ви прожили многа лiт пiд Божим i людським благословенням. * * * Добра i радостi бажаєм, здоров'я вам на всi лiта, хай сонце весело вам сяє Хай свiтять вам життєвi далi, хай обминає вас журба. Бажаєм вам на видноколi блаженства, миру i добра. * * * Живiть мiж собою, як риба з водою. а жiнка-душа! а чоловiк - за один! Щоб вiд чоловiка пахло вiтром, За це вип'єм чарочку до дна. * * * Хай друзi вiрнi з вами будуть, а доля збереже вас вiд горя i бiди. Щоб в мирному небi вам сонце всмiхалось, щоб всi вашi мрiї i плани збувались, щоб в своїй оселi були ви щасливi i в добрiм здоров'ї весь вiк свiй прожили. Нехай Бог вам допомагає * * * в життi щодень лиш злагоди й порядку, щоб доля Ваша свiтлою була. В роботi успiху й терпiння, у справах вiчного горiння, в сiм'ї-любовi i добра на многiї та благiї лiта. * * * Дорогi молодята! Бажаєм щастя, мабуть неземного, навчились ви прощати того, кого простити iншi не могли! Пiд дзвони весiльнi в цей радiсний час Вiд щирого серця вiтаємо Вас! Ми хочемо Вам усiх благ побажати, Щоб Ви були дружнi, успiшнi, багатi! Іще неодмiнно щасливi, здоровi, Щоб жили завжди у ладу i любовi! Хай разом всi справи даються Вам легко, Та гарнi сюрпризи приносить лелека! * * * Щастя вам бажаєм, молодята, І кохання – цiлий океан, Та по дiтях виконали план. І любились, наче голуби, Щоб подружнi вашi днi минали Хай над вами буде небо ясним І сiяє сонечко завжди, Щоб життя у вас було прекрасним Без розчарування та бiди. Щоб не стрiлись негаразди жоднi; Із небес спустився вiн сьогоднi, Щоб благословити ваш союз. Вiримо, що в злагодi та мирi До кiнця пройдете спiльний шлях Пронесете у своїх серцях! Сватання Старости приходять в дiм дiвчини i з промовцями, що вони полювали,та побачили куницю,пiшли по слiду, та й привiв слiд у ваш двiр. Тож вiддайте нам куницю. Господар клянеться, що не бачив нiякої куницi І не чув нiчого такого. Тодi старости вимагають: «Якщо не вiддаете куницю, то давайте нам красну дiвицю!» рушниками старостiв, а нареченному на руку в’яже красиву хустинку. Свати обговорюють день розглядин. Перед весiллям приходять батьки молодого до молодої на розглядини. Знайомляться з батьками молодої. Далi йде дiлова розмова про те коли буде весiлля. Визначаться дата. І ось починається дiйство в призначений час: Четвер: Над вечiр переїзду (друзi i родичi) нареченої везуть скриню з приданим до нареченого. Сважка вiдчиняє скриню i прикрашають хату. Вiшають рушники,готують постiль. Господарi дякують сватiв та пригощають їх. П’ятниця: Нареченi або сама наречена з дружкою iдуть запрошувати на весiлля. В кожнiй господi кланяються i говорять: «Просимо батько й мати, приходьте до нас на весiлля». Господарi дякують i обiцяють прийти. Коли наречена повертається додому,приходять подружки та починають готуватися до завтрашнiх дiйств. В цей час запрошенi жiнки мiсять, випiкають коровай, шишки ,готують гостину до весiльного столу. Наречений цей вечiр гуляє з друзями. Вдома у нього iдуть приготування як i в нареченої. Субота: Наречений з перезвою їдуть по наречену. Там ворота чи дверi зачинено. Гостi стукають та спiвають: Ой, доки ми тут стоятимемо, Сиру землю тай топтатимемо, Червоними чобiтками Тай срiбними каблучками… Староста просить вiддати наречену, їм виводять мале, навмисно замурзане дiвча, всi смiються, вiдмовляються, мовлять: «мала ще хай пiдросте». Тодi виводять стару бабу ряжену нареченою, знову смiх, кажуть: «А ця переросла, не морочте голову, нашу, молоду, гарну давайте, хоч покажiть». Показують здалеку, але сестра чи хтось iз родичiв вимагають викуп. Це може бути пляшка вина, чи цукерки, чи грошi, чи щось iнше. Пiсля цього запрошують гостей до хати, до столу. Частують гостей. Гостi нареченої вiтають молодих обдаровують i проводжають в замiжжя. Батько i мати благословляють дiтей, тi кланяються iз поклоном покидали батькiвський дiм, їхали до нареченого. Там ждали гостi,якi радо зустрiчали, благословляли i проводили на посаду,святкують з пiснями та танцями. З добрими побажаннями обдаровують молодих. Недiля: З ранку батьки i родичi молодої їдуть до сватiв ,несуть снiданок дочцi. Їх радiсно зустрiчають,щедро пригощають. Всi задоволенi, продовжують гостину разом. Понедiлок: Коли всi впорались з господарством вдома збираються варити локшину. Для цього потрiбнi кури. Гостi з жартами, ряженi iдуть селом циганити курей,яйця. Циганити легко, бо йдуть до запрошених на весiлля, а там І кури І яйця вже чекають. Для смiху поганяють по вулицi чийогось пiвня чи птицю, щоб бiльше шуму учинити. Потiм пiд веселий гамiр,мiсять локшину,рiжуть та варять курей, гуляють до вечора. «праведних» гостина. Четвер: «Все випито, все з'їдено ,посуд уже пустий,тож навiщо вiн потрiбен,треба його мити,а щоб не мити,краще побити». Вибирають високе дерево, чи стовпи i на вершечок одягають горщок чи глечик i починається стрiлянина. Хто каменем вцiлить, так що горщика розiб’є, той одержить приз (сулiю з горiлкою). Призер пригощає всiх присутнiх, поки сулiя не спорожнiє. На цьому весiлля закiнчувалося. Звiт Але звичаї – це не вiдокремлене явище в життi народу, це - втiленi в рухи та дiю свiтовiдчуття, свiтосприймання мiж окремими людьми. А цi взаємини i свiтовiдчуття безпосередньо впливають на духовну культуру українського народу. сили, якi працюють на руйнування єдностi нашого народу. У своїй фольклорнiй практики я розповiдала про звичаї українського весiлля. Саме цей обряд має дуже багато особливостей. В сучаснiй українськiй весiльнiй обрядовостi зберiгаються пережитки рiзних форм сiмейного життя. Деякi iз них ведуть початок iз часiв полiгамної сiм'ї i матрiархату. Уже в найдавнiшi часи предки українцiв мали моногамну сiм'ю i матрiархальний устрiй. Саме тодi сформувався також в загальних рисах весiльний обряд, увiбравши в себе ряд пережиткiв, якi обрядовою дiєю заступали найдавнiшi реалiї. 2. О. Воропай Звичаї нашого народу: Етнограф. нарис/ Худож. -оформлювач Л. Д. Киркач-Осипова. -Х.:Фолiо,2007. -508с. 3. Вовк Хв. Студiї з української етнографiї та антропологiї. 4. Грiнченко Б. «Изъ усть народа». Чернiговъ,1991. 5. Грушевський М. «Історiя української лiтератури». Ч. 1,Київ-Львiв,1923. 6. Колесса Ф. «Українська усна словеснiсть». Львiв,1938. 7. Степовий О. «Звичаї нашого народу»,1946. 8. Улюбленi українськi пiснi / Ред. -упоряд. І. О. Бiлий. - Д.:Сталкер,2001. -288с.