Історичний процес як розвиток культур. Основнi пiдходи до вивчення культур в XIX - початку XX столiття
РЕФЕРАТ
Історичний процес як розвиток культур. Основнi пiдходи до вивчення культур в XIX - початку XX столiття
1. Історичнi умови й теоретичнi передумови появи науки про культуру
цього часу не було культурологiчних концепцiй i що особливостi життєдiяльностi рiзних народiв не були предметом аналiзу iсторикiв, фiлософiв, географiв i т. д. Мова йде про формування самостiйної дисциплiни, що дослiджувала iсторичний розвиток культур, що здiйснювала порiвняльний аналiз їхнiх рiзних типiв, що вивчала закономiрностi функцiонування й структурної органiзацiї, взаємодiя iз природними умовами. Трохи пiзнiше, наприкiнцi XIX в., були заснованi кафедри в унiверситетах i навiть створенi цiлi iнститути, головним завданням яких було вивчення культур в iсторичному й структурно-функцiональному аспектах. Незалежно вiд способу, методу, предметної областi дослiджень всi вони опиралися на описи всiляких сторiн життя й побуту численних народiв, що населяли в минулому Землю й живуть на нiй понинi (конкретно-етнографiчнi дослiдження). Для систематизацiї, узагальнення конкретно-емпiричних даних використовувалися рiзнi методи, прийоми, створювалися теорiї культур, культурологiчнi концепцiї, що впорядковують рiзноманiтнi розрiзненi вiдомостi в єдину цiлiсну картину. Оформленню вивчення культур у самостiйну дисциплiну сприяв ряд обставин i iсторичних умов.
Серед них необхiдно видiлити принаймнi три моменти. Перший - це вiдкриття європейцями в XVIII - XIX ст. всi нових i нових земель i продовження колонiальної експансiї Англiєю (проникнення в Пiвденну Африку, поступове скорення Індiї, захоплення Індонезiї й т. д.), Францiєю (скорення Алжиру, захоплення ряду архiпелагiв у Полiнезiї (Таїтi), захоплення Пiвденного В'єтнаму) i т. д. Розширення економiчних i господарських контактiв вело до швидкого росту етнографiчних вiдомостей. У свою чергу зростання економiчного впливу породило необхiднiсть дослiдження культур народiв для забезпечення керування ними.
навколишнiх природних умов (Монтеск'є). Широко поширилася теорiя «шляхетного дикуна», що живе за природними законами природи (Руссо, Дiдро й iн.). Тодi ж була розроблена схема запроданцiв стадiй культурного розвитку (Тюрго, Вольтер, Кондорсе). Крiм цього, робилися спроби сполучити цi загальнолюдськi стадiї розвитку з iдеєю нацiональної своєрiдностi кожного конкретного народу, високої цiнностi кожної конкретної культури (Гердер).
І нарештi, остання обставина - це твердження еволюцiйного свiтогляду завдяки появi космогонiчної гiпотези І. Канта (1755) i П. Лапласа (1796) в астрономiї, еволюцiйного пiдходу в геологiї Ч. Лайелля (1830 - 1833) i iн. Особливе значення мало застосування принципу розвитку в бiологiї Ж. Ламарком (1809), К. Бером (1829 - 1837) i побудова загальорганiчної теорiї еволюцiї Ч. Дарвiном i А. Уоллесом (50-тi роки). Тому, природно, iдея еволюцiї, розвитку, що брала перемогу в рiзних галузях знання й, що витiсняла з них напiвбогословськi погляди, проникнула в область вивчення людини й культури.
рiзних культур. Першою була створено «Паризька спiлка етнологiї» (1839), згодом реорганiзована в «Суспiльство антропологiї» (1859). У Нью-Йорку в 1842 р. сформувалася «Американська етнологiчна спiлка». В Англiї в 1843 р. була вiдкрита «Етнологiчна спiлка» , а в 1863 р. вона було доповнено ще й «Антропологiчним суспiльством», якi при об'єднаннi в 1871 р. утворили «Королiвський антропологiчний iнститут Великобританiї й Ірландiї». У Нiмеччинi «Суспiльство антропологiї, етнологiї й доiсторiї» сформувалося в 1869 р.
Поряд iз цими органiзацiями центрами по вивченню культур стали антропологiчнi й етнографiчнi музеї, такi, як музеї в Будапештi (1872), Стокгольмi (1874), Парижу (1877), Роттердамi (1883), Варшавi (1888) i т. д. З бiльшою увагою до вивчення рiзноманiтних культур ставилися в США, де був вiдкритий цiлий ряд антропологiчних музеїв. Найбiльш вiдомi з них Чиказький музей природної iсторiї (1893), музей антропологiї в Берклi (1901, Калiфорнiя).
в Англiї - «Фольклор» (1890) i «Людина» (1901), у Нiмеччинi - «Ethnologica» (1909), у США - «Американський антрополог» (1899).
2. Першi еволюцiонiстськi теорiї культур
iдея єдностi людського роду й однаковостi розвитку культур, пряма однолiнiйнiсть цього розвитку - вiд простого до складного, дуже часто обов'язковiсть Видiлених стадiй розвитку для всiх суспiльств, iдея суспiльного прогресу й iсторичного оптимiзму, просвiтительсько-рацiоналiстичний iдеал майбутнього розвитку культур, психологiчне обґрунтування явищ культури й нерiдке виведення закономiрностей розвитку суспiльств iз психiчних властивостей iндивiда. Найважливiшими його представниками є: в Англiї - Г. Спенсер, Дж. Мак-Леннан, Дж. Лебок, Е. Тайлор, Дж. Фрезер; у Нiмеччинi - А. Бастиан, Т. Вайц, Ю. Липперт; у Францiї - Ш. Летурно; у США - Л. Г. Морган.
про людину й культуру, незалежно вiд того, як називалися дисциплiни, – культурна або соцiальна антропологiя, культурологiя або просто антропологiя. Головними предметними областями дослiджень були стадiї розвитку культур, iсторичнi форми шлюбу й родини, з'ясування причин ряду заборон (табу), звичаїв (екзогамiя), аналiз культурної своєрiдностi перших форм релiгiї.
А. Бастиан (1826 - 1905) одним з перших створив еволюцiйну концепцiю культур. Його центральна праця «Людина в iсторiї» (1860) має пiдзаголовок «До обґрунтування психологiчного свiтогляду». Книга складається iз трьох томiв, назви яких багато говорять про особливостi його концепцiї культур («Психологiя як природнича наука» ; «Психологiя й мiфологiя» ; «Полiтична психологiя» ). Автор використовує психологiчний метод у дослiдженнi культур i людського духу. Єднiстю людської психiки обумовлюється єднiсть людської культури. Кожний народ породжує певне коло iдей, що залишається незмiнним, поки вiн живе iзольовано. При спiлкуваннi з iншими народами в коло iдей уводяться новi положення, що спонукують до нових форм дiяльностi. Природничо-науковий метод А. Бастиана складався в психологiчнiй iнтерпретацiї клiтинної теорiї. «Клiтки» або «вимiрювальнi одиницi» були в Бастиана «елементарними iдеями». На його думку, вони лежали в основi всiх явищ i давали ключ до розумiння iсторичного розвитку, що конкретно проявлялося в рiзних провiнцiях земної кулi у виглядi «етнiчних iдей» бiльше високого рiвня органiзацiї, чим «елементарнi iдеї» . Вiн прагнув звести все рiзноманiття явищ культур до нечисленних основних елементiв, сукупнiсть яких i становила його теоретичну конструкцiю.
У тi ж роки опублiкував свої роботи Т. Вайц (1821 - 1864). Його шеститомна «Антропологiя природних народiв» (1858 - 1872) була присвячена створенню нової науки, що повинна була б об'єднати антропологiчнi, психологiчнi й культурно-iсторичнi пiдходи до аналiзу культур. Найважливiшим завданням нової науки Вайц уважав вивчення психiчних, моральних i iнтелектуальних здатностей людей. Вiн вiдкидав iдею прямого впливу географiчного середовища на культуру людей i виходив у своїх дослiдженнях з iдеї єдностi людства.
Англiйський учений Дж. Мак-Леннан (1827 - 1881) робив акцент у своїх дослiдженнях на брачно-сiмейних вiдносинах як сторонi культури. Бiльшу популярнiсть одержала його книга «Первiсний шлюб» (1865). Вiн привернув увагу вчених миру до цiкавих особливостей звичаїв, що iснували в рiзних культурах: шлюб через викрадення, екзогамiю (заборона брачно-сiмейних вiдносин усерединi колективу), полiандрiю (у жiнки декiлька чоловiкiв). Досить незвичним для європейцiв здавався звичай мати однiй жiнцi декiлькох чоловiкiв. Мак-Леннан видiляв два типи полiандрiї: «наїрський тип», коли чоловiки жiнки не рiднi мiж собою, i «тибетський тип», де вони є рiдними братами. Саме поширенням цього звичаю Мак-Леннан пояснював жiночий рахунок спорiднення.
Не був далекий англiйський дослiдник теоретичним побудовам еволюцiонiстського характеру, зробивши основний акцент на єдностi людської культури, на подiбностi «родин людства», що набагато перевищувалася їхнього розходження. В 1870 р. вийшла ще одна робота Мак-Леннана «Про шанування тварин i рослин», що послужила первинним iмпульсом до вивчення первiсних форм релiгiї, насамперед тотемiзму.
У Францiї еволюцiйний пiдхiд до вивчення культур формувався в рамках соцiологiї, що наклало вiдбиток на особливостi його розвитку й вивчення культур у країнi в цiлому. О. Конт - один iз творцiв соцiологiї - склав еволюцiйну перiодизацiю iсторичного процесу. Первiсний перiод iсторiї вiн пiдроздiлив вiдповiдно до форм релiгiйних вiрувань: фетишизм (мисливське господарство), полiтеїзм (скотарство) i монотеїзм (землеробство). Послiдовниками О. Конта стали Ш. Летурно й Е. Дюркгейм. Напрямок у вивченнi культур, що iснувало у Францiї наприкiнцi XIX - першiй половинi XX в., називають соцiологiчним.
Англiйський учений Тайлор (1832 - 1917) спочатку готувався до торгово-промислової дiяльностi. Але доля розпорядилася iнакше. Виявившись волею обставин в 1855 р. в Америцi, вiн серйозно зацiкавився вивченням древнiх культур цього континенту. Вернувшись на батькiвщину, вiн увесь свiй час почав вiддавати вивченню традицiйних культур. В 1865 р. Тайлор видав свою першу працю «Дослiдження в областi древньої iсторiї людства». У ньому вiн вiдстоював iдею прогресивного розвитку культури вiд епохи дикостi до сучасної цивiлiзацiї. Розходження в побутi й культурi окремих народiв Е. Тайлор пояснював неоднаковiстю досягнутих ними щаблiв розвитку. За першою роботою пiшли «Первiсна культура» (1871), «Антропологiя» (1881), «Про метод дослiдження розвитку установ» (1888). Офiцiйну посаду (хоронитель етнографiчного музею в Оксфордi) учений зайняв лише в 1883 р. В 1886 р. вiн став професором кафедри, що вiдкрилася в Оксфордському унiверситетi, антропологiї.
графа Ж. де Местра. Суть останньої можна звести до двох положень. По-перше, iсторiя культури починається з появи на Землi напiвцивiлiзованої раси людей; по-друге, iз цiєї стадiї культура пiшла двома шляхами: назад, до суспiльства дикунiв, i вперед, до цивiлiзованих людей. Дана теорiя прагнула згладити деякi протирiччя богословської концепцiї. Вiдповiдно до релiгiйних подань, люди були створенi вже з певним (i чималим) рiвнем культури. Сини Адама займалися землеробством i скотарством, їхнi найближчi нащадки побудували корабель-ковчег i намагалися скласти з обпаленої цегли Вавилонську вежу. Але тодi звiдки узялися дикi мисливцi й рибалки? Вони поступово деградували й стали носiями нижчої культури.
прогресивний розвиток культур. Вiн уважав також, що напрямок цього розвитку наглядний, тому що дуже «багато вiдомо фактiв, якi по своїй послiдовностi можуть бути розмiщенi в одному певному порядку, але нiяк не у зворотному». Тайлор був переконаний, що всi культури повиннi пройти приблизно тi ж стадiї в загальнокультурному розвитку, що й цивiлiзованi (європейськi країни), вiд неосвiченого стану до освiченого, коли все бiльшу роль повиннi грати рацiоналiстична наука й iдеологiя.
окремi категорiї матерiальної культури (знаряддя працi, списа, лук i стрiли, тканини), або явища духовної культури (мiфи, жертвоприносини, ритуали й т. д.).
Всi явища культури Тайлор уподiбнював «видам рослин i тварин, дослiджуваних натуралiстами». На його думку, «iсторiя людства є частина або навiть часточка iсторiї природи й людськi думки, бажання й дiї погодяться iз законами настiльки ж певними, як i тi, якi управляють рухом хвиль, сполученням хiмiчних елементiв i ростом рослин i тварин».
До числа найважливiших закономiрностей Е. Тайлор вiдносив «загальну подiбнiсть природи людини» i «загальна подiбнiсть обставин його життя». Всi народи й всi культури з'єднанi мiж собою в безперервний i еволюцiйний ряд, що прогресивно розвивається. Особливо Тайлор пiдкреслював поступовий характер еволюцiї, розвиток вiд простого до складного.
зброї, технiки, обрядiв, вiрувань, ритуалiв i т. д. Вона не представляє цiлiсного явища. Однак Тайлор сам вiдчував недолiки такого способу вивчення й розумiв, що явища культури тiсно зв'язанi мiж собою. Вiн писав «про ту мовчазну згоду, або єдностi, що у такому сильному ступенi спонукує цiлi народи з'єднуватися у вживаннi загальної мови, у сповiданнi загальної релiгiї, у досягненнi загального рiвня мистецтва й знання». Але цi положення нiяк не впливали на хiд його ж дослiджень i узагальнень, у тому числi викладених у книзi «Первiсна культура». Проте прийоми природничо-наукового вивчення явищ культури, пошуку їхнiх загальних рис згодом одержали назву типологiчного порiвняння й стали тридцятилiтньому частиною порiвняльно-iсторичного методу.
У процесi вивчення культур Тайлор застосовував також «метод пережиткiв». Пiд пережитком вiн розумiв «живе свiдчення або пам'ятник минулого» , «тi обряди, звичаї, погляди та iнше, якi, будучи в силу звички перенесенi з однiєї стадiї культури, властивої їй, в iншу, бiльше пiзню, залишаються живим свiдченням або пам'ятником минулого». Таких «пережиткiв», що збереглися вiд древнiх часiв, Тайлор у безлiчi знаходив у побутi народiв Європи сучасної йому епохи. Наприклад, побажання здоров'я при чиханнях - залишок вiри в те, що через отвiр у головi можуть увiйти або вийти духи, жертвоприносини при закладцi будинкiв, упередження проти пожвавлення потопельникiв i т. д. На пiдставi таких слiдiв бiльше древньої культури можна було реконструювати колишнi культури.
У своїх дослiдженнях Тайлор не вивчав питання розвитку родини, роду, iнших громадських органiзацiй. Його мало цiкавило розвиток технiки й матерiальної культури. Явний акцент у вивченнi культури Тайлор робив на аналiзi її духовної сторони, релiгiї, магiї й пов'язаних з ними обрядiв. Вiн був автором анiмiстичної теорiї релiгiї, що викликала згодом бурхливi спори серед дослiдникiв культури.
В основi релiгiйних обрядiв i вiрувань дикунiв, на думку англiйського дослiдника, лежить «вiра в духовнi сутi», позначена їм термiном «анiмiзм». Причину появи анiмiзму вiн бачив у необхiдностi для первiсних людей вiдповiсти на двi групи питань. «Вони намагалися зрозумiти, по-перше, що становить рiзницю мiж живучим i мертвим тiлом, що становить причину пильнування, сну, екстазу, хвороби й смертi. І, по-друге, що таке людськi образи, що з'являються в снах i баченнях».
У результатi мiркувань над цими проблемами з'являється поняття про особисту душу або дух, змiст яких у примiтивних суспiльствах може бути визначене в такий спосiб. «Душа є тонкий нематерiальний людський образ, по своїй природi щось подiбне до пара, повiтря або тiнi. Вона становить причину життя й думки в тiй iстотi, що вона одушевляє. Вона незалежно й неподiльно володiє особистою свiдомiстю й волею свого тiлесного власника колись i тепер. Вона здатна залишати тiло й переноситися з мiсця на мiсце.
З первинної iдеї душi поступово розвилися бiльше складнi релiгiйнi подання - про парфуми природи, рослин, про загробний свiт, про великих богiв природи, про верховного Бога. Е. Тайлор найдокладнiшим образом розглядав поступовий розвиток релiгiйних подань у рiзних народiв миру вiд розрiзнених анiмiстичних вiрувань, фетишизму, культу окремих тварин до сформованих полiтеїстичних релiгiйних систем i сучасних свiтових релiгiй. Анiмiзм, таким чином, є «мiнiмум релiгiї» , перша релiгiя, що з'явилася разом з видiленням людини iз царства тварин i появою культури. Вiн являє собою, згiдно Тайлору, основу, першоджерело архаїчних i сучасних релiгiй.
У книзi «Первiсна культура» учений сформулював ряд проблем, що згодом стали iстотними аспектами у вивченнi культур. Цим був покладений початок їхнього вивчення. Наприклад, про недостатнiсть розробки нашої мови у свiтлi строгих еталонiв природних наук. «Мова, - писав Е. Тайлор, - одна з тих сфер, у яких ми мало пiднялися над рiвнем дикуна». Згодом проблема вдосконалювання мови стала основою цiлого напрямку у фiлософiї (неопозитивiзм) i в логiку науки.
Положення Тайлора про особливий склад розуму в дикунiв передбачило бурхливi дискусiї про «первiсне мислення» , що виникли в науцi про культури в серединi XX в. «У нижчих рас, - вiдзначав Э. Тайлор, - на всiй земнiй кулi, вплив зовнiшнiх явищ на внутрiшнiй мир людини веде не тiльки до констатацiї фактiв, але й до створення мiфiв; i це повторюється з такою сталiстю, що може бути визнано психiчним законом».
Серйозний розвиток в XX в. одержав аналiз сукупностi рiзноманiтних вiдомостей про мiстичнi, екстатичнi стани й способи їхнього досягнення в культурах. На жаль, Е. Тайлор, описавши в систематичнiй формi рiзнi види подiбних культурних явищ, не спробував вникнути в призначення таких феноменiв в етнокультурних системах. Вiн лише квалiфiкував подiбнi ритуали як патологiчнi, як хворобливий прояв релiгiйних обрядiв i традицiй, шкiдливих пережиткiв, що не вписуються в просветительски-рацiоналiстичний образ цивiлiзованого суспiльства, що вiдстоюється їм у книзi «Первiсна культура» на противагу неосвiченому й примiтивному архаїчному типу культури.
Еволюцiонiстська концепцiя культури Тайлора вплинула на вивчення культур останньої третини XIX в. Вихiд книги «Первiсна культура» став подiєю у свiтi науки, у першу чергу це стосується дослiджень становлення духовної культури вiд первинних релiгiйних вiрувань до свiтових релiгiях.
наявностi елементiв монотеїстичних вiрувань в архаїчних народiв.
Найбiльш iстотний внесок у розвиток культурологiчних теорiй внесли вченi, що розумiли обмеженiсть теорiї анiмiзму, нездатнiсть її пояснювати деякi раннi форми релiгiйних вiрувань i науковi версiї, що пропонували свої, розумiння зазначених явищ. Р. Маррет, Дж. Фрезер i iншi дослiдники звернули увагу на надзвичайно древнiй шар вiрувань i обрядiв, невиведених з анiмiзму й навiть попереднiх йому. Подiбнi погляди в iсторiї науки одержали назву «преанiмiзм». Існують преанiмiстичнi теорiї двох типiв: iнтелектуальнi й емоцiйнi. Оскiльки проблема анiмiзму не приватна, а загальнотеоретична, часом центральна для еволюцiйного аналiзу культури, то певне розумiння вихiдного пункту в розвитку духовної культури людини накладало свою специфiку на всю концепцiю того або iншого дослiдника.
сторони релiгiї. На його думку, бiльше важливим аспектом вивчення є релiгiйнi дiї, а не мiфи й особливостi вiрувань раннiх iсторичних епох. Первiсна людина дiяла не в силу якихось iнтелектуальних подань, а пiд впливом внутрiшнiх несвiдомих iмпульсiв. «Дикунська релiгiя не стiльки видумується, - писав вiн, - скiльки танцюється». Релiгiя розглядається Марретом як область афектiв, беззвiтних емоцiй i довiльних iмпульсивних дiй. Істотну роль у формуваннi релiгiйних вiрувань грає об'єктивацiя емоцiйних станiв. Наприклад, в уявi первiсної людини фiксувалося вiдчуття несвiдомого страху перед чимсь незрозумiлим i небезпечним. Спочатку виникало подання про безособову мiстичну силу, що пожвавлює всю природу (Маррет назвав це «анiматизмом»). Потiм воно персонiфiкувалося й виникали анiмiстичнi образи й образи особистих парфумiв.
Аналогiчнi погляди на еволюцiю перших форм духовної культури розвивали нiмецькi етнограф К. Прейсс i психолог В. Вундт. Вiдповiдно до останнього, мiфологiчне мислення має своїм джерелом афективне поводження в ритуалах i поданнях первiсних культур.
Найбiльшим представником iнтелектуального напрямку критики анiмiзму був шотландець Дж. Фрезер (1854 - 1941) - автор ряду блискучих робiт, присвячених вивченню вiрувань, мiфiв, обрядiв, ритуалiв всiляких культур. Найбiльш вiдомi з них «Золота галузь» (1890) i «Фольклор у Старому завiтi» (1918). Його перу належать також книги «Тотемiзм i екзогамiя» (1910), «Шанування природи» (1926), «Мiфи про походження вогню» (1930), «Страх смертi в примiтивнiй релiгiї» (1933) i iн. Вiдмiнною рисою дослiджень Дж. Фрезера є прагнення зрозумiти, осмислити, пояснити мiфи, звичаї, ритуали рiзних культур. Кожному явищу вiн хотiв знайти мiсце в iєрархiї елементiв культури. Скрiзь вiн бачив свiдомiсть iз позицiї розглянутої культури в iснуваннi того або iншого мiфу або обряду. Фрезер одним з перших почав порiвняльно-iсторичне вивчення сюжетiв Старого завiту в порiвняннi з мiфологiєю iнших народiв. Вiн же був одним iз творцiв iсторичного пiдходу до Священного писання, тобто до розгляду його як джерело вiдомостей про реальнi подiї в життi людства. Одночасно вiн є автором оригiнальної концепцiї еволюцiйних стадiй у розумовому розвитку людства. Вiдповiдно до Фрезера, iснують три стадiї такого розвитку: магiя, релiгiя, наука. На першiй стадiї розвитку людина вiрила у свої здатностi, у свою чаклунську силу приманювати звiра, завдавати шкоди вороговi на вiдстанi, викликати дощ i т. д. З якихось причин людина зневiрився у своїх силах i стала приписувати надприроднi здатностi вже богам, духам. До них вона стала звертатися iз проханнями, молитвами. На останнiй стадiї свого розвитку людина дiйшла висновку, що нi духи, нi божества, нi вона сама не управляють розвитком i функцiонуванням природи. Мiсце богiв зайняли закони.
застосовано й до аналiзу сучасної iсторичної епохи. При цьому треба мати на увазi, що всi три етапи представленi в сучаснiй дiйсностi. Магiя iснує у вiдносно iзольованi вiд iншого миру етнокультурних суспiльствах, загублених у сельвi Амазонки, безкрайнiх просторах Африки, джунглях країн Пiвденно-Схiдної Азiї. Релiгiя залишилася провiдним фактором у культурi iсламського миру. Наука декларується основою життя в розвинених iндустрiальних країнах. Але чи не так це насправдi? Не позбавлено пiдстави думка про те, що в сучаснiй культурi спiвiснують всi три типи розумово-культурного розвитку, видiленi Дж. Фрезером.
Картина еволюцiйного вивчення культури була б неповної без знайомства iз ще одною впливовою фiгурою - Г. Спенсером. Г. Спенсер (1820 - 1903) - англiйський фiлософ, бiолог, психолог i соцiолог - головний акцент у своїх теоретичних побудовах робив на аналiзi того, як розвиваються суспiльства. Основою для його концепцiї, найбiльше повно викладеної у фундаментальнiй працi «Основи соцiологiї» (1876 - 1896), служив найбагатший етнографiчний матерiал. Вiн не був прихильником однакового лiнiйного прогресу, вiдповiдно до якого «рiзнi форми суспiльства, представленi дикими й цивiлiзованими племенами на всiй земнiй кулi, становлять лише рiзнi щаблi однiєї й тiєї ж форми». Спенсер думав, що «iстина полягає скорiше в тiм, що соцiальнi типи, подiбно типам iндивiдуальних органiзмiв, не утворять вiдомого ряду, але розподiляються тiльки на розбiжнi й групи, що розгалужуються. Основна iдея Спенсера: аналогiя суспiльства й органiзму. Суспiльство, i вiдповiдно рiзнi типи культур, вiн розумiв у якостi якогось органiзму, що здiйснює «над органiчний» розвиток. Культури, або суспiльства, розвиваються пiд впливом зовнiшнiх факторiв (вплив географiчного середовища й сусiднiх культур) i внутрiшнiх факторiв (фiзична природа людини, диференцiацiя рас, розмаїтiсть психiчних якостей). Вiн одним з перших висловив гiпотезу про те, що «вiдсталi» культури були створенi людьми фiзично, розумово й морально нерозвиненими.
частин, елементiв культури цiлому. Спенсер думав, що iснують специфiчнi частини суспiльства, або iнститути культури: домашнi, обрядовi, полiтичнi, церковнi, професiйнi, промисловi.
Аналiзуючи процес розвитку в iсторiї, Г. Спенсер видiляв двi основнi його частини: диференцiацiю й iнтеграцiю. Розвиток починається з кiлькiсного росту - збiльшення обсягу й числа тридцятимiльйонних елементiв культури. Кiлькiсний рiст веде до функцiональної й структурної диференцiацiї цiлого. Цi структурнi частини стають усе бiльше несхожими, починають виконувати спецiалiзованi функцiї й вимагають якогось механiзму погодженостi у виглядi рiзних культурних установлень. На думку Г. Спенсера, розвиток культур у цiлому йде в напрямку їхньої Інтеграцiї, об'єднання в якусь цiлiснiсть. Г. Спенсер увiв у науковий оборот поняття «структура» (суспiльства, культури), «функцiя», «культурний iнститут». Його вважають також попередником функцiоналiзму у вивченнi культур.
Висновок
Проаналiзувавши першi теорiї культури, хотiлося б пiдкреслити одну обставину. Та або iнша теорiя культури, будучи якийсь час популярною, не пропадає безвiсти, подiбно зниклим культурам. Вона просто йде на другий план, займає свою «екологiчну нiшу» у культурологiї. У такий спосiб сам процес розвитку теорiй культур не є лiнiйним i не є перехiд вiд одних типiв пояснення до iнших. Це процес нерiдко паралельного розвитку концепцiй культур. Саме завдяки сукупностi всiх пiдходiв i напрямкiв розвивалася культурологiя.
Лiтература
1. Тайлор Е. Первiсна культура. - К., 1989
2. Спенсер Г. Соцiологiя як предмет вивчення. – К., 1997.
3. Артановський С. Н. Історична єднiсть людства й взаємний вплив культур. - К., 1997.
|
