ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ
СЛУЖБИ УКРАЇНИ
з курсу:"Культурологiя"
"Ікони Вiзантiї"
Пiдготувала:
студентка групи П-21
Ірпiнь 2010
портретi, вiд якого iконописнi образи успадкували величезнi очi, друк скорботної вiдчуженостi на обличчях, золотий фон. Файюмський портрет - частина похоронного схiдного культу. Зображуваний як би перебував у потойбiчному свiтi. Такi портрети виконувалися в технiцi енкаустики восковими фарбами, вжигают в фон, що надавало портрета тiлесну теплоту.
"iкона" означає по-грецьки "образ", "зображення". Вона повинна була нагадувати про те образi, який спалахує у свiдомостi людини, що молиться. Це "мiст" мiж людиною i божественним свiтом, священний предмет. Християнським iконописцям вдалося виконати складне завдання: передати мальовничими, матерiальними засобами нематерiальне, духовне, безтiлесне. Тому для iконописних зображень характерна гранична дематерiалiзацiя фiгур, зведених до двовимiрним тiням на гладкiй поверхнi дошки, золотий фон, мiстична середовище, не площина i не простiр, а щось хитке, мерехтливе у свiтлi лампад. Золотий колiр сприймався як божественний не тiльки, оком, а й розумом. Вiруючi називають його "Фаворський", бо, згiдно з бiблiйною легендою, перетворення Христа сталося на горi Фавор, де його образ постав у заслiплює золотому сяйвi. У той же час Христос, Дiва Марiя, апостоли, святi були реалько жили людьми, що мали земнi риси.
ряд iнших характеристик вiзантiйської культури, була найтiснiшим чином пов'язана з системою свiтобачення вiзантiйцiв. Що лежать в її основi iдея образу, знака сутностi та принцип iєрархiчностi вимагали постiйного споглядального поглиблення в однi й тi ж феномени (образи, знаки, тексти i т п. ). що призвело до органiзацiї культури по стереотипному принципом, Канон образотворчого мистецтва найбiльш повно вiдображає естетичну сутнiсть вiзантiйської культури. Іконографiчний канон, в широкому сенсi включав у себе хамiв пропорцiй i колiрної канон, виконував радий найважливiших функцiй. Перш за все вiн нiс iнформацiю утилiтарного, iсторико-оповiдального плану, тобтобрав на себе все навантаження описового релiгiйного тексту. Іконографiчна схема в цьому планi практично була тотожна буквальному значенням тексту. Канон був зафiксований i в спецiальних описах зовнiшнього вигляду святого, Физиогномические вказiвки Повиннi були виконуватися неухильно.
Існує християнська символiка кольору, основи якої розробив вiзантiйський письменник Дiонiсiй Ареопагiт в IV ст. Вiдповiдно до неї, вишневий колiр, який об'єднує червоний i фiолетовий, початок i кiнець спектру "означає самого Христа, який є початок i кiнець усього сущого. Блакитний - колiр неба, чистоти. Червоний - божественний вогонь, колiр кровi Христа, у Вiзантiї це - колiр царственостi. Зелений - колiр юностi, свiжостi, оновлення. Жовтий тотожний золотому двету. Бiлий - позначення Бога, подiбний до Свiтла i поєднує всi кольори веселки. Чорний - це сокровеннi таємницi Бога. Христос неiзненно зображується у вишневому хiтонi i блакитному плащi - гiматiї, а Богоматiр -в темно-синьому хiтонi i вишневому покривалi - мафорiй. До канонами iзображемiя вiдноситься i зворотна перспектива, що має точки сходу не позаду, всерединi зображення, а в оцi людини, тобто перед зображенням. Кожен предмет, таким чином, при видаленнi розширюється,як би "розгортається" на глядача. Зображення "рухається" до людини, а не вiд нього. Іконопис максимально iнформативна, вона вiдтворює цiлiсний свiт.
Архiтектурна структурi iкони i технологiя iконопису складалася в руслi уявлень про її призначення: нести священний образ. Ікони писали i пишуть на дошках, найчастiше кипарисових. Кiлька дощок скрiплюють шпонками. Зверху дошки покривають левкасом - грунтом, виготовленим на риб'ячому клеї. Левкас полiрують до гладкостi, а потiм наносять зображення: спочатку малюнок, а потiм живописний шар. В iконi розрiзняють поля, середник - центральне зображення i ковчег - вузьку смужку по периметру iкони. Іконографiчнi образи, розробленi у Вiзантiї, теж суворо вiдповiдають канону.
У першi три столiття християнства були поширенi символiчнi та алегоричнi зображення. Христа зображували у виглядi агнця, якоря, корабля, риби, виноградної лози, доброго пастиря. Тiльки в IV-VI ст. стала складатися iлюстративно-символiчна iконографiя, що стала структурною основою всього восточнохрiстнанского мистецтва.
Іконографiя Христа
"Спас Нерукотворний" - iкона-убрус, що має квадратну або прямокутну форму, на бiлому або золотому фонi. За переказами, це вiдбиток особи Христа на рушнику. Йа другому мiсцi за значимiстю та виразностi знаходиться зображення "Спас у силах", що представляє хто сидить на ледь намiченому престолi Христа в яскравих червоних або охряного iз золотом одязi. Фiгура Христа вписана в яскраво-червоний ромб, який вписаний в синiй овал. Овал вписаний в яскраво-червоний квадрат з розбiжними вiд нього золотими променями. Вiд Спаса теж йдуть золотi променi. Сюжет "Спас на престолi" являє собою спрощений попереднiй, але без геометричних фiгур. Така iкона висiла колись на Спаськiй вежi Московського Кремля. Існують ще сюжети "Спас огрудний", "Спас оплечний", "Спас оглавний", "Спас поясний", "Спас Еммануїл" (зображення Христа в юному вiцi, без бороди i вусiв). Крiм цього вiдомо багато iконописних зображень Христа в рiзних обставинах свого буття.
Іконографiя Богоматерi
Зображення Богоматерi шановане в усьому християнському свiтi. Існує кiлька основних типiв композицiї:
Богоматiр Оранта (молиться). Це зображення у зростання, з розведеними в сторони i пiднятими в молитвi руками.
Богоматiр "Велика Панагiя" - "всесвята" - зображення Марiї, на грудях у якої в складках мафория зображений Спас Еммануїл.
"Розчулення" ("Елеуса"), мiлующая Богоматiр - поясне зображення Марiї, що тримає на руках немовля Ісуса, припав до її щоцi. Богоматiр "Одигiтрiя" - поясне зображення Богоматерi з немовлям, прямо дивиться перед собою.
"Покров Божої Матерi" - зображення Богородицi з покровом (покривалом), який вона простягає треба усiма.
Існують ще багато складних iконографiчних сюжетiв Богоматерi, найбiльш вiдомi з яких - "Всiх скорботних радостi", "Несподiвана радiсть", "Невипивана чаша" та iн.
Іконографiя святих, ангелiв, євангелiстiв, пророкiв, апостолiв, "святковi" сюжети (головних християнських свят) складалася пiсля V ст. При цьому художня практика була тiсно пов'язана з фiлософсько-релiгiйної атмосферою. У цiлому в iконографiчному канонi вiзантiйського мистецтва протягом його iсторичного розвитку закрiплювалися основнi елементи, структурнi закономiрностi й своєрiднi прийоми вiзантiйського художнього мислення, на багато столiть стали основою творчого методу в країнах православного кола.
iконописi. У композицiї iкони головне мiсце займає людина, її фiгура, обличчя. Чудовими зразками iконопису є iкона Григорiя Чудотворця (ХІІ ст. ), що зберiгається в Ермiтажi м. Санкт-Петербурга, та iкона Володимирської Богоматерi, яка ще у ХІІ ст. була привезена в Київську Русь iз Вiзантiї. Сьогоднi вона зберiгається у Москвi в Державнiй Третьяковськiй галереї. Незважаючи на iдеалiстичний характер цього образу, Володимирська Богоматiр справляє враження глибокої людяностi та емоцiйностi. Вона стала зразком для iконописцiв пiзнiших часiв. Пам’яток живопису перiоду раннього Середньовiччя збереглось надзвичайно мало. Це iкони VІ ст. , написанi восковими фарбами, такi, як "Христос Пантократор" (зберiгається на Синаї), "Богоматiр з немовлям" (Музей iменi В. i Б. Ханенкiв у Києвi). Майстрам Константинопольської художньої школи, окрiм пафосу духовностi, характерна вишукана стараннiсть, ювелiрнiсть, вiдчувається дуже прихильне ставлення до "святого ремесла".
Ікона була створена в Константинополi в серединi VI столiття i спрямована iмператором Юстинiаном в дар Синайського монастиря, для якого вiн у той час зводив базилiку i укрiпленi стiни. Ікона була виявлена в монастирi в XIX столiттi. Було встановлено, що приблизно в XIII столiттi iкона пiдновлялася (виконувалися) темперним живописом. Оригiнальна воскова поверхня була очищена при реставрацiї iкони в 1962 роцi.
Ікону вiдрiзняє реалiзм зображення, а також деяка чутливiсть образу, але риси, якi iконописець надав Ісусу, стали стiйкими в його iконографiї. Риси обличчя Ісуса на iконi iндивiдуальнi i наближають його до реалiстичного зображення, але в образi вже "переважають мотиви споглядання, спокою, умиротворення, необхiднi для iконного образу з його молитовної зосередженiстю i строгiстю". Завдяки цьому iконописний образ вже демонструє перехiд вiд реального до характерного для iконопису iдеального зображенню.
В iконi помiтний вплив античних художнiх прийомiв, зокрема римської та фаюмського традицiй. Особливо це проявляється в рiзних очах Ісуса - один милує, а iнший нехтує. Сам образ Христа вiдрiзняється трiумфально, яка пiдкреслюється як традицiйним пурпуром його одягу (хiтон виконаний у пурпурi "кольору ночi", а клав на ньому з традицiйного кривавого пурпура), дорогоцiнним окладом Євангелiя в його руцi, а також увiгнутою екседри за його спиною, що є традицiйноюасоцiацiєю з iмператорським культом.
У використаннi свiтла проявляється символiзм: свiтло рухається злiва направо, створюючи вiдчуття таємницi. Дуже помiтна асиметрiя мiж лiвою i правою боку особи Ісуса. Лiва частина, повна свiтла i сяйва, показує розслабленi брову i губи; права сторона, навпаки, виконана темнiше. Ця двоїстiсть мiж спокоєм i сострадательностью Ісуса, i його темними i суворими рисами вiдображала церковнi та громадськi дискусiї того час, коли гаряче обговорювалася концепцiя подвiйної природи Ісуса Христа. Використання свiтла, а також рiзнi вирази обличчя, вiдбивала iдею людської i божественної природи Христа, його милосердя i роль суддi.
На вiдмiну вiд фаюмских портретiв, на Синайському iконi Вседержителя очi Ісуса не мають вiддзеркалень i вiдблискiв, оскiльки Ісус сам є джерелом свiтла. Це стало загальною практикою в бiльш пiзньої православної iконографiї Ісуса Христа, а також стало застосовуватися в iконографiї святих.
Колiр використовується для того, щоб змiцнити iдею неземного свiтла i небесного царства. Теплi вiдтiнки вiд охряного до коричневого з центром на золотистих тонах. Круговий золотий нiмб, можливо, мав iнкрустацiї, яскраво показує, що зображуваний є "не вiд свiту цього". Цей нiмб нагадує зображення бога-сонця минулих полiтеїстичних традицiй. У цьому випадку, Ісус виступає як той, хто замiнив минулих богiв, як нове "Сонце Правди". На хрещатий нiмб зображенi зiрки, якi в пiзнiшому иконописании стануть ключовими елементами зображення Богородицi, що символiзують чистоту.
Поза i жести Ісуса Христа також мають символiчне значення. Фiгура Вседержителя займає значну частину мальовничої площинi, контролюючи простiр. Євангелiє в лiвiй руцi символiзує його владу над всесвiтом, а також нагадує про його служiннi на землi. Його права рука благословляє вiруючих; пальцi складенi на знак вчительства i влади, в групи з двох i трьох пальцiв, що одночасно вiдображає вiри у подвiйну природу Ісуса Христа, а також у Пресвяту Трiйцю.
Список використаної лiтератури
"знання", КОО,2000. -359с.
|
