Аналiзується Богуславщина (Київщина), як значний осередок народної декоративно-ужиткової творчостi, зокрема ткацтва, у розвитку якого видатну роль вiдiграв І. Нечипоренко, що спричинився до новацiй у тардицiйному богуславському ткацтвi та його популяризацiї. Акцентується увага на негативних тенденцiях характерних у цiй галузi, планової соцiалiстичної економiки, та заходи, що вживалися окремими подвижниками для збереження традицiй у виробах богуславського осередку ткацтва, фабрики “Перемога”.
Ключовi слова
багатовiковий досвiд попередникiв, розвивали цей вид творчостi, пiдносячи його на вищий рiвень. Спостерiгаємо парадоксальнi явища на всiх рiвнях мистецького життя в перiод 1950-1980-х рр., що залишили своїм наступникам багату i не дослiджену в повнiй мiрi художню спадщину. Все частiше стає актуальним питання про те, як оцiнювати її, як вирiзнити те, що було лише даниною часу, вiд справдi мистецьких пошукiв. Вперше розглядається матерiал, що розкриває iмена майстрiв народної творчостi на науковому та мистецтвознавчому рiвнi, та дає нам змогу ознайомитися з тими мистецькими процесами, що були актуальними для народних промислiв другої половини ХХ ст. Декоративно-ужиткове мистецтво - є своєрiдною галуззю народної творчостi, що пiдпорядковується своїм законам розвитку, має особливу художньо-образну мову, формує ряд єстетичних поглядiв людини, активно впливає на її ємоцiї, думки й почуття. До них належить « Богуславська тканина» – один iз традицiйних видiв української декоративної тканини, що виник у мiстi Богуславi на Київщинi в кiнцi ХІХ столiття»[1, 445]. Доречним, є проведення невеликого екскурсу в iсторiю народного ткацтва Богуславщини, для зорiєнтування значимостi його осередку – ткацької фабрики “Перемога”, в контекстi української декоративно-ужиткової творчостi. Даних про розвиток ткацького ремесла на Богуславщинi знаходимо не багато. Вiдомо, що вiд кiнця ХІХ ст. у мiстечку дiяла шовковоткацька мануфактура. Богуславчани використовували досвiд провiдної тодi Київської школи цехових майстрiв. На мануфактурi ткали рiзноманiтнi ковдри й коштовнi одяговi тканини. У ХІХ ст. тканини богуславських майстрiв, рушники, скатертини, лiжники, намiтки, фартухи, запаски ставали усе бiльш полiхромними завдяки появi нових якiсних барвникiв. На ярмарках їх називали «богуславськими». Вироби були вiдомi в Петербурзi, Москвi та ще вiддаленiших регiонах. Богуславська школа ткацтва славилася поряд з київською, кролевецькою, нiжинською та iншими, та поширювала свiй досвiд на iншi мiста й села.
до занепаду мiсцевого ткацького промислу. Залишаються лише нащадки давнiх майстрiв, якi впродовж 1945-55-х рр. ХХ ст. вiдроджують традицiї народного ткацтва, вiдкриваючи новi перспективи, адже Богуслав здавна був осередком ручного узорного ткацтва в Українi. Свiдченням цьому є, примiром, твердження науковця й мистецтвознавця Адама Жука: « В подальшi роки ручне узорне ткацтво на Богуславщинi набуло дальшого розвитку. Зокрема, значних розмiрiв досягло в пiслявоєнний перiод. В рядi сiл, а також у самому Богуславi були залученi до роботи потомственнi майстри. У тяжкий пiслявоєнний 1945 рiк у Богуславi було органiзовано художньо-промислову артiль « Перемога», яка об’єднала понад сiмдесят мiсцевих ткаль» [ 2, 76-77].
мастерами образцы декоративной, так называемой «богуславской» цветистой ткани» [ 3, 39]. На той час в Богуславi дiяла артiль “Перемога”, яка в 1960 р. була реорганiзована у фабрику художнiх виробiв, де працювало бiльше двохсот майстрiв ткацтва та килимарства зокрема. Головним iнженером богуславської фабрики «Перемога» став І. Г. Нечипоренко(1930р. -2004р.), фактично творець богуславської школи художнього ткацтва у другiй половинi ХХ ст. Серед багатьох видатних особистостей Богуславщини ( Архип Люлька, І. С. Нечуй-Левицький, Марко Вовчок, І. Сошенко, Шолом Алейхим ), постать І. Г. Нечипоренка посiдає чiльне мiсце, дiяльнiсть його припадає на середину ХХ ст., отже належить до когорти митцiв, чия творчiсть сформувалася в умовах тоталiтарного режиму. Родом майстер з Чернiгiвщини, художник текстилю за фахом, промисловець з вийнятковими здiбностями та громадський дiяч. Вiн досяг успiхiв в галузi декоративно-ужиткової творчостi. Завдяки його дiяльностi ткацький промисел Богуславщини з середини 60-х рр. ХХ ст., переживає час бурхливого розвитку та розквiту. Проте необхiдно зауважити, що чи найбiльшим досягненням І. Нечипоренка є його дiяльнiсть, спрямована на вiдродження та розвиток українських нацiональних традицiй в перiод комунiстичного правлiння. Творчi роботи митця вiдзначаються високим художнiм рiвнем, по сьогоднiшнiй день користуються великим попитом у населення та належать до нацiонального надбання України. За творчий доробок І. Г. Нечипоренку на засiданнi спiлки майстрiв народного мистецтва була вручена премiя iм. К. Бiлокур, а також присуджено звання заслуженого майстра народної творчостi України (1996 р.). І. Нечипоренко створив близько 600 творчих робiт, що увiбрали нацiональний колорит України, привертали увагу виразною декоративнiстю, вишуканiстю композицiй, що пiдкреслює високий професiоналiзм. Митець виконав безлiч оригiнальних композицiй до рушникiв, скатертин, штор, килимiв тощо. Кращi роботи майстра зберiгаються в Київському державному музеї українського народного декоративного мистецтва, Львiвському музеї етнографiї та художнього промислу, Переяслав-Хмельницькому iсторико-культурному заповiднику, Канiвському музеї народного декоративного мистецтва, Бiлоцеркiвському краєзнавчому музеї, Богуславському iсторико-краєзнавчому музеї, Санкт-Петербурзькому етнографiчному музеї.
250-ти творiв художника: Японiї – (1959р.,1961р.), Канадi – (1959р.,1961р.), Польщi – (1959р.,1960 р.), Фiнляндiї – (1959 р.), Францiї – (1959 р., 1961 р.), Чехословаччини - 1959 р., Югославiї – (1959 р., 1960 р.), Румунiї – (1960 р.,), Болгарiї – (1960 р.,1985р.), Голландiї –( 1961 р.), Швецiї - 1961 р., Угорщинi - 1961 р., Монгольської Народної Республiки – (1961 р.), Індiї – (1961 р.), Нiмеччини - 1969 р. тощо. Значимiсть його творiв стала чи не найголовнiшим аргументом у вирiшеннi питання будiвництва нових корпусiв фабрики “Перемога”. На вiдновленому пiсля вiйни пiдприємствi художнiх промислiв проводилася реконструкцiя, розширення площ i змiцнення матерiально-технiчної бази. Уже з перших рокiв своєї працi І. Нечипоренко впроваджує технiчнi й художнi новацiї, апробованi ним в iндивiдуальнiй творчостi. Беручи за основу вивiренi вiками принципи декоративного вирiшення народних виробiв, вiн створює новi типи тканих виробiв, композицiї яких вiдповiдали тогочасним умовам життя та побутовим потребам й естетичним уподобанням сiльських i мiських мешканцiв. Поруч з цим, вони визначили високий мистецький рiвень, до якого прагнули наблизитися й iншi майстри (свiтлина 1.). Автор використовував типовi орнаментальнi мотиви та принципи композицiйного розв’язання – характернi поперечносмугастi узори, що складаються з рiзноколiрних гладких та орнаментальних смуг, а також характернi для народного богуславського ткацтва кольори – насичений червоний, сiрий, синiй, чорний, з вiдтiнками жовтого. Використовуючи традицiї мiсцевого народного ткацтва І. Нечипоренко у спiвпрацi з художниками Г. Аджiєвським та Н. Скопець, творчо переосмислив традицiї, створивши високомистецькi зразки декоративних виробiв, i на їх основi новi зразки ткацької продукцiї. Була проведена величезна робота для створення одного з найкращих галузевих пiдприємств в Українi, по виготовленню ткацької продукцiї. З урахуванням значення творчостi І. Нечипоренка щодо розвитку Богуславського художнього ткацтва, необхiдно бiльш детально розглянути складовi його творчого внеску. У 1955 р. І. Нечипоренком було удосконалено ручний ткацький верстат, яким людство користувалося не одне столiття; розроблено нову технологiю виготовлення народних узорних тканин, яка за рахунок особливого заправлення ткацького верстата давала можливiсть виконувати складнi елементи, забезпечуючи рiзноманiтний асортимент виробiв. Переваги цiєї технологiї у тому, що вона дозволила скоротити кiлькiсть узорних ремiзок i цим самим набагато пiдвищити виробничу продуктивнiсть верстатiв. Разом з тим з’явилися бiльшi можливостi варiювання орнаментального узору по ширинi тканини при вже звичнiй заправцi верстата [2, 78].
виробiв. Цю новацiйну технологiю почали застосовуватися на фабриках художнiх виробiв Києва, Переяслав-Хмельницького, Решетилiвки, Кролевця, рядi промислiв Росiї, Бiлорусiї, Молдавiї. Свої новацiї І. Нечипоренко виклав у посiбнику [4, 1-4], що став корисним методичним надбанням для ткачiв, якi виконували ескiзнi рiшення автора. На богуславськiй фабрицi почали розробляти вишуканi композицiї дорiжок, накидок, серветок, рушникiв, портьєр. декоративних тканин, покривал, наволочок, узорних купонiв, тканин для спiдниць, суконь, фартухiв тощо. В них спостерiгається вiдхiд вiд усталеної насиченостi (iнодi й перевантаженостi) орнаментальними площинами полотнища, а бiльше мiсця вiдведено нейтральному тлу, увага зосереджувалася на виявленнi краси природних властивостей пряжi натуральних забарвлень, структурi й фактурi тканин (свiтлина 2). Вироби фабрики “Перемога”швидко реалiзовувалися на торгових ринках України та iнших радянських республiк, а також за їх межами – Нiмеччинi, Францiї, Польщi, Чехословаччинi, США, Канадi, Японiї. Для самих богуславцiв продукцiя мiсцевої фабрики була дефiцитом, бо вiдправлялася за межi країни. Богуславськi рушники стали своєрiдною вiзитною карткою Богуславщини та Київщини зокрема. Виготовлення авторських творiв І. Нечипоренком на богуславськiй фабрицi, позначенi новаторськими пошуками, мистецькою виразнiстю, що досягалася за рахунок структури, фактури, оригiнального композицiйного рiшення. Це вимагало вiд виконавцiв-ткачiв тонкого вiдчуття матерiалу, володiння багатим арсеналом професiйних прийомiв, бездоганного мистецького смаку та високого професiоналiзму. Популярнiсть та полiфункцiональнiсть богуславських тканин певною мiрою включала їх у перелiк виробiв, якi мали нести конкретну iдеологiчну забарвленiсть. Тому з середини 50-х рр. поряд з традицiйними мотивами в цих тканинах почали застосовувати не властивi для декору народних тканин елементи партiйної та державної емблематики: п’ятикутна зiрка, серп i молот, герби, ордени, написи, гасла, дати, Кремль, крейсер “Аврора” ба навiть портрети комунiстичних вождiв. Такi примусово насадженi символи жодним чином не поєднувалися з усталеними естетичними уявленнями i принципами декоративного вирiшення тих чи iнших виробiв, а лише надавали творам тенденцiйностi, еклектичностi й надуманої штучностi. У народному мистецтвi утверджувалися засади плакатностi, властивi провiдним стилiстичним принципам соцiалiстичного реалiзму. Жодна звичайна виставка, не кажучи вже про ювiлейну, не обходилася без таких iдейних псевдомистецьких творiв [5, 136 ]. Повераючись до постатi І. Нечипоренка, художника, який своєю творчiстю задекларував себе як опозицiонер до офiцiйного мистецтва соцiалiстичного реалiзму, нав’язаного радянською владою, неодноразово акцентував увагу на суперечливих питаннях дослiджуваного автором перiоду – як негативно тогочасна тоталiтарна iдеологiя, що не залишила без уваги жодної сфери життєдiяльностi людини, впливала на збереження мiсцевих традицiй у виробах фабрики, що сформувалися протягом не одного столiття, i до сьогоднi несуть мистецький, науковий та духовний багаж iнформацiї. І. Нечипоренко в когортi з однодумцями виносив подiбнi питання на засiдання керiвництва фабрики, що призводило до негативного ставлення владних структур до його особи. У свою чергу це приводило до неможливостi розкривати йому свiй творчий потенцiал та реалiзувати намiри. Водночас І. Нечипоренко як новатор-митець, з яким змушена була рахуватися партiйно-адмiнiстритивна структура, залишався певний час головним iнженером богуславської фабрики “Перемога”(1955-1961рр.), адже мав непересiчний талант та високий професiоналiзм. Перiод так званого застою привнiс негативнi тенденцiї у традицiйне народне декоративно-ужиткове мистецтво зi своєю кольористикою, образами, iндивiдуалiзмом. Посилений попит на вироби фабрики “Перемога”, (як i iншi аналогiчнi пiдприємства народних промислiв) зумовив розширення асортименту, ставив їх на конвеєр, пригальморвував творчi пошуки. Тенденцiя до масового планового виробництва передбачала розробку зразкiв композицiйно не складних для виконання, спрощених за орнаментальним вирiшенням й обмежених у доборi кольорових барв. Нерiдко через брак часу, необхiдного для створення нових взiрцiв-еталонiв i впровадження їх у виробництво, художники змушенi були застосовувати вже знайденi орнаментально-композицiйнi варiанти лише з незначними змiнами. Створювалися й дещо складнiшi та вишуканiшi за композицiйними схемами, багатшi за колоритом та змiстом зразки малосерiйних виробiв, але вони складали незначну частку в загальнiй кiлькостi продукцiї пiдприємства, до того ж гальмувався i виробничий процес. Творчо-експериментальнi пошуки у тканих виробах, що призначалися для особистого домашнього вжитку i певною мiрою зберiгали давню ткацьку традицiю меншали. Подальше форсування темпiв виготовлення тканих i килимових виробiв на пiдприємствах у 80-х роках призвело до посилення негативних явищ: стандартизацiя, унiфiкацiя, звуження асортименту, спрощення i збiднення художнього вирiшення. Масове тиражування здебiльшого одноманiтних у мистецькому вiдношеннi виробiв спричинилося, що кiлькiснi показники звели нанiвець художню якiсть тканини. Перенасичення ринку низькою за художнiм рiвнем тканою продукцiєю, зменшення попиту на неї зумовили рiзкий спад виробництва, закриття нерентабельних пiдприємств [5, 144-145]. Постiйне прагнення до пiдвищення продуктивностi працi за рахунок унiфiкацiї, гонитва за кiлькiсними показниками украй негативно позначилися на ткацькому промислi: остаточно втратилися його специфiка та мистецька виразнiсть творiв. Нинi згасають найпотужнiшi ткацькi осередки центральної частини України, зокрема Кролевець, Дiгтярi, Решетилiвка, Богуслав. Майже всi вони припинили своє iснування, або через брак сировини, попиту на продукцiю, iншi матерiальнi скрути змiнили профiль виробничої дiяльностi. Втрачаються матерiальнi цiнностi, здобутi великими зусиллями, ентузiазмом та самовiдданою творчою працею багатьох поколiнь народних митцiв на нивi народного ткацтва, переривається нитка спадковостi родинної майстерностi й досвiду. Незважаючи на великi досягнення в цiй галузi i невичерпний творчий потенцiал народних майстрiв та художникiв, ткацький промисел тепер у край важкому станi [5, 146]. Іван Нечипоренко, безумовно, знакова постать у життi не тiльки Богуславщини, а й усiєї центральної частини України, що розвивала ткацький промисел. Його активна творча дiяльнiсть мала чимало спрямувань i всюди вiн досягав успiху завдяки таланту. Тому вiн заслуговує увiчнення серед найвидатнiших митцiв українського народу та в iсторiї декоративно-ужитвої творчостi України i Богуслава, мiста, де вiдбулося його становлення як митця. Зауважимо, що творчий доробок І. Нечипоренка та iнших талановитих майстрiв богуславської фабрики «Перемога» вiдiграв значну роль у збереженнi народних традицiй у сферi декоративно-ужиткової творчостi, а також, був свого роду агiтацiйною продукцiєю направленою на становлення нових тенденцiй у ткацькому промислi. Позитивним є той факт, що на сьогоднi, у громадян України пiдноситься почуття нацiональної самосвiдомостi, зростає й зацiкавлення народними ручнотканими виробами. На початку вже третього тисячолiття посилюється їх роль насамперед як репрезентантiв народної традицiї. Адже вона не перестала iснувати, тому тепер особливо гостро постає проблема пiдтримки й вiдродження осередкiв народної творчостi.
|
