Розвиток народного костюму сягає часiв Київської Русi. Вже тодi одяг подiляли за кроєм, силуетом, видом тканини на поясний i нагрудний, прямий i тунiкоподiбний, з плечовими вставками, з суцiльнокроєним рукавом, на кокетцi, з лляних, бавовняних, конопляних та вовняних тканин.
i за сiмейним станом – для дiвчат, жiнок – молодиць, жiнок зрiлого вiку та жiнок похилого вiку. Однiєю з найхарактернiших рис народного одягу є багатошаровiсть, яка надавала жiночiй статурi скульптурної монументальностi. Так жiночий одяг складався з довгої або короткої вишитої сорочки, поверх якої одягали ткану плахту, обгортку або запаску, фартух, приталену керсетку або «юпку» з вусами. Одяг складався з кiлькох простих шарiв, який накладалися один на одний, видiляючи орнаментальнi мiсця: на рукавах, станку, фартуху, подолi тощо.
Для оздоблення одягу використовували рiзнi орнаменти, але переважав геометричний, рослинний, рослинно – геометризований, зооморфний, геральдичний та iншi, якi виконували i роль оберега. Саме тому були чiтко визначенi мiсця їхнього розмiщення: плече, середня частина руки, зап‘ясток, бiля шиї, спина, груди, подiл сорочки тощо. Вишивка в цих мiсцях немов би захищала людину вiд злої сили. В орнаменти закладалися символи вiчного руху, дерева життя, вiдродження, зораного i засiяного поля, родючостi, тобто все те, що було тiсно пов‘язане з життям народу. Старовиннi технiки вишивки: низь, занизування, штапiвка, гладь, хрестик, мережки, та багато iнших.
Невiд‘ємною частиною народного костюма були головнi убори, взуття, кольоровi пояси, прикраси: дукачi, коралi, силянки, ґердани тощо.
У сучасному одязi викистовують чимало елементiв народного одягу: зборки, складки, рельєфи, защипи, крiй рукава, оформлення вирiзу горловини тощо. Застосування елементiв народного одягу у створеннi сучасного залежить вiд його призначення. Наприклад, у моделюваннi дiлового одягу використання елементiв народного костюму обмежене. У ньому зустрiчаємо лише окремi елементи крою, загальний характер форми та строкатi, картатi, набивнi тканини з фольклорним рисунком.
В оформленнi домашнього одягу мотиви народного костюма використовують смiливiше: крiй сорочок, широкi, вшитi в поглиблену пройму рукава, зав‘язки, якими оформляють горловину, низ рукава, прийоми, розмiщення декору, характернi поєднання кольорiв – червоного i чорного, бiлого i червоного, зеленого i чорного тощо.
Використання народних мотивiв у моделюваннi одягу для вiдпочинку найбiльш рухливе. Так для лiтнiх суконь у фольклорному стилi пропонуються м‘якi, легкi, розрiдженi тканини, на зразок марлi, та виготовленнi з них сукнi з складками, зборками, буфами. Вишукане оздоблення вiдновлює в пам‘ятi образи, знайомi нам сьогоднi лише з стародавнiх картин. Інодi ефект досягається за рахунок використання тканин – компонентiв з рiзноманiтними ткацькими вiзерунками, що iмiтують ручне народне ткацтво. Святковiсть одягу досягається рiзними засобами: пластичнiстю та об‘ємнiстю форми, використанням контрастних тканин, рiзних видiв оздоблення. У народному одязi запозичують крiй, лiнiї пройми, форму уставок, рукавiв тощо.
реглан та iншi.
красу.
У святковому вбраннi народний характер пiдкреслюється декором на рукавах, внизу спiдницi, не лише вишивкою, але й орнаментом з тасьми, який утворює рiзноманiтнi рисунки i незвичнi кольоровi поєднання.
Одяг фольклорного стилю вдало доповнюють комiри, кишенi, манжети, пояси, хустки, оздобленi вишивкою, плетенi з лози кошики, прикраси з бiсеру, дерева, керамiки, металу тощо.
може бути приталеним, на зразок керсетки або вiльним, коротким чи подовженим, з застiбкою i без неї. Такi жилети носять щодня з спiдницями, штанами, блузками, светрами, або доповнюють ними святкову сукню.
Залишаються модними спiдницi з вибитим рисунком тканини: з оборками, призiбранi по лiнiї талiї, з м‘якими не запрасованими складками по колу, прямi спiдницi на запах, що нагадують обгортку, спiдницi широкi з горизонтально застроченими дрiбними складками або защипами, якими оздоблювалися народнi сорочки. Народне мистецтво надихає сучасних модельєрiв на пошук нових пропорцiй, композицiйних вирiшень. Так, до комплекту сучасного одягу за народними мотивами все частiше входять штани, спiдниця – штани.
Сучасний одяг, у якому використанi народнi мотиви, має вiдповiдати таким вимогам:
- предмети одягу повиннi передавати характер народного крою, видiв оздоблення тощо;
- одяг має вiдповiдати вимогам, якi висуваються до нього;
- одяг за народними мотивами повинен iнтерпретувати та пропагувати народнi традицiї, вiдображати самостiйне бачення народного стилю.
Все частiше українськi дизайнери починають звертатись в своїх роботах до нацiональних традицiй оформлення одягу, особливо жiночого, на сукнях, дорогих i звичайних, з'являється українська вишивка, i навiть на чоловiчих краватках та трусах з'являються вiзерунки наших предкiв. Українськi мiльйонери, бiзнесмени та полiтики уже мають своїх улюблених дизайнерiв якi створюються для них iндивiдуальний одяг з вишивкою.
Вишивка не зникла з життя народу, як i не нiвелювалася його душа, естетичнi уподобання. Основне призначення гаптування - прикрашувати одяг, iнтер'єрно -обрядовi тканини - зумовило її виживання i дальший розвиток. Вишивка традицiйно тримається на iндивiдуальнiй творчостi, повiльно переходить на перкалi, шовк та iншi тканини промислового виробництва. І навпаки, фабричнi рiзнокольоровi нитки - заполоч, волiчка, гарус - у народних гаптувальниць користуються великим попитом.
Сучасна вишивка - це вироби пiдприємств художньої промисловостi. Вони розмiщенi у Косовi, Львовi та iнших мiстах, де у спiвдружностi з художниками-професiоналами, яких готує, наприклад, Львiвський унiверситет декоративно-прикладного мистецтва, працюють майстри, котрi отримали професiйну пiдготовку у вiдповiдних училищах, наприклад, Львiвському, Вижницькому, Кролевецькому, Решетилiвському художнiх училищах чи Косовському технiкумi. Гаптуванням займаються в системi рiзноманiтних товариств, переважно жiночих. Тут ретельно ставляться до давнiх традицiйних зразкiв, мотивiв та прийомiв вишивання. Це найбiльш активнi учасники рiзноманiтних виставок. Гаптування займає все бiльше мiсця у виготовленнi нової державної атрибутики, в iнтер'єрах вiдновлюваних i новостворюваних храмiв, моделюваннi костюмiв для ансамблiв, iндивiдуальних роботах тощо.
Українська вишивка сьогоднi — складне, багатогранне явище, що розвивається в сферi традицiйно-побутового, самодiяльного мистецтва та творчостi художникiв-професiоналiв. У вiдомих осередках вишивання — таких, як Косiв, Клембiвка, Полтава, Черкаси, Львiв та iншi,— створенi пiдприємства художнiх промислiв, що вiдроджують i далi розвивають класичнi надбання кожного мистецького регiону. Вишивка — один з масових i найбiльш улюблених видiв народного мистецтва. Вона є складовою частиною народного костюма, активно використовується в сучасному одязi, надаючи йому своєрiдностi i неповторностi. Вишитi вироби органiчно увiйшли до побуту людей, прикрасили сучасний iнтер'єр.
Починаючи з ЗО—40-х рокiв у вишивцi утверджується тенденцiя до створення речей пiдкреслено декоративного характеру. Водночас вiдчутне прагнення скерувати вишивку в бiк сюжетно-тематичних полотен з пiдсиленням рис станковiзму. В таких творах вишивка виступає лише як технiчний засiб для створення художнього образу.
|
