Бiблiографiчнi класифiкацiї
Вступ
Систематизацiя документiв – один з найдавнiших i найпоширенiших методiв їхньої аналiтико-синтетичної обробки, оскiльки вона вiдповiдає потребам людей у подiлi знань за галузевою ознакою, диференцiацiї наукових знань. Пiд систематизацiєю розумiють визначення класифiкацiйного iндексу документа вiдповiдно до його змiсту за таблицею певної системи класифiкацiї. Таким чином, можна сказати, що при систематизацiї здiйснюється переклад ознак змiсту документiв з природної мови на штучну мову класифiкацiйних iндексiв певної систематичної документної класифiкацiї. Якiсть систематизацiї, точнiсть визначених пошукових образiв документiв, а також якiсть iнформацiйно-пошукових систем, побудованих на основi систематичних класифiкацiй, залежить перш за все саме вiд якостi й можливостей класифiкацiї. В цьому i полягає актуальнiсть даної проблематики.
Систематичнi класифiкацiї завжди будуються на основi класифiкацiї наук. Класифiкацiя наук визначає мiсце кожної науки в загальнiй системi наукових знань, зв'язок усiх наук. У документах вiдображають знання, тому класифiкацiю наук доцiльно класти в основу документних класифiкацiй, що вiдображають систему знань. Особливе значення ця проблема має для бiблiотечно-бiблiографiчних класифiкацiй. Укладачi бiблiотечно-бiблiографiчних класифiкацiй по-рiзному ставляться до зв'язкiв класифiкацiї наук iз систематичною документною класифiкацiєю. Деякi з них (наприклад, американськi бiблiотекознавцi М. Дьюї, Ч, Мартель) вважали, що в основу документної класифiкацiї може бути покладена будь-яка класифiкацiя наук, навiть така, що не вiдповiдає сучасному рiвню наукових знань, щоб вона сприяла зручностi використання. Такий пiдхiд вiдображає її розумiння виключно як технiчного апарату для пошуку iнформацiї. Проте, як показала практика, невiдповiднiсть структури бiблiотечно-бiблiографiчної класифiкацiї структурi сучасної науки ускладнює бiблiографiчний пошук, особливо в традицiйних ШС. До того ж бiльшiсть бiблiотекознавцiв вважають, що систематичнi каталоги бiблiотек мають виконувати освiтню функцiю, ознайомлювати читачiв iз системою знань, сприяти розширенню iнтересiв. Це може забезпечити лише бiблiотечно-бiблiографiчна класифiкацiя, побудована на фундаментi справдi наукової системи знань.
Проте зв'язок мiж документною класифiкацiєю i класифiкацiєю наук не означає їхньої тотожностi. Адже їхнi об'єкти рiзнi: класифiкацiя наук систематизує науки, а документна – документи. Цi класифiкацiї мають i неоднакову мету: основна мета класифiкацiї наук – пiзнання реального свiту, закономiрностей його розвитку, а в межах окремих наук i галузей практичної дiяльностi – полегшити процес вивчення об'єктiв навколишнього свiту, їхнiх закономiрностей i зв'язкiв. Основна мета документної класифiкацiї – забезпечити зберiгання i пошук iнформацiї, сприяти вивченню накопичених людством знань, культурному розвитковi суспiльства.
Виходячи з розбiжностi в об'єктах i метi, документнi класифiкацiї мають певнi вiдмiнностi вiд класифiкацiї наук. Документна класифiкацiя має лiнiйну форму: всi класи, пiдкласи та дрiбнiшi дiлення мають бути поданi в лiнiйнiй послiдовностi, саме так розташовуються документи на полицях i бiблiографiчнi записи в пошуковому масивi. Класифiкацiя наук може мати будь-яку форму – трикутника (у Б. М. Кедрова), кола (у С. Г. Струмiлiна), блок-схеми тощо. Лiнiйнiсть документної класифiкацiї призводить до умовностi у прийняттi рiшень щодо мiсця деяких наук, що виникли на межi двох або бiльшої кiлькостi наук. Так, доводиться визначати основне мiсце для бiохiмiї, астрофiзики, екологiї та багатьох iнших наук. Тобто враховується лише одна лiнiя зв'язку мiж науками, а iншi визначаються за допомогою спецiальних прийомiв.
У документних класифiкацiях створюються комплекснi класи, якi виходять за межi однiєї науки, чого немає в класифiкацiї наук. Це пов'язано з особливостями запитiв користувачiв та особливостями змiсту окремих видань. Так, у багатьох бiблiотечно-бiблiографiчних класифiкацiях створюється клас для лiтератури з вiйськової справи, де групуються видання з рiзних галузей знання, пов'язаних з вiйськовою справою (технiка, економiка тощо). Документнi класифiкацiї можуть мати класи для лiтератури унiверсального змiсту (енциклопедiї, довiдники загального характеру тощо), а також дiлення за ознаками форми документiв (нотнi видання, бiблiографiчнi покажчики тощо), призначення (дитяча лiтература), позанауко-вi дiлення (художня лiтература).
наук. Виходячи з цього, визначається мiсце для кожної науки, теми, проблеми тощо.
Метою даного дослiдження є намагання розкрити особливостi створення та використання бiблiотечно-бiблiографiчних класифiкацiй у системi документних класифiкацiй.
Об’єкт дослiдження – класифiкацiї документiв як спосiб впорядкування роботи з останнiми.
Предметом – процес створення та розробки системи класифiкацiй.
Головними завданнями даного дослiдження є визначення головних понятiйних характеристик в системi бiблiотечно-бiблiографiчних класифiкацiй, характеристика iсторiї їх створення.
1. Основнi етапи розвитку систематичних класифiкацiй
Оскiльки протягом багатьох столiть документи зберiгалися в бiблiотеках, саме бiблiотечно-бiблiографiчнi класифiкацiї пройшли найдовший шлях розвитку, їхнi здобутки широко використовуються в наш час рiзними галузями документних комунiкацiй.
Вiдомо, що ще 3000–2500 рокiв до н. е. в Африцi, а пiзнiше i в Азiї iснували бiблiотеки з великими фондами, якi групувалися за змiстом. Про це свiдчить перелiк книг, вигравiруваний на стiнi бiблiотеки храму в Едфi (Стародавнiй Єгипет), де книги згруповано за темами. Вважають, що i в бiблiотецi ассирiйського царя Ашшурбанiпала (VII ст. до н. е.) книги систематизували за змiстом. У III ст. до н. е. грецький вчений Каллiмах у своїх «Таблицях тих, що уславилися з усiх галузей знань, i того, що вони написали у 120 книгах» згрупував матерiал у дiленнях: епос, лiрика, iсторiя, фiлософiя тощо [18, C. 162].
У перiод раннього Середньовiччя в бiблiотеках при монастирях та соборах, фонди яких становили декiлькасот примiрникiв, обходилися найпримiтивнiшим групуванням рукописiв за кiлькома вiддiлами вiдповiдно до потреб монастирських шкiл, у яких вивчали сiм вiльних мистецтв: комплекси тривiуму – граматика, дiалектика, риторика i квадрiуму – арифметика, геометрiя, музика, астрономiя.
В епоху Вiдродження починають iнтенсивно розвиватися наука, культура, виникають свiтськi школи й унiверситети, а при них i бiблiотеки. У XV ст. виникло друкування книг, що сприяло розширенню кола читачiв, зростанню кiлькостi бiблiотек. Виникла потреба у каталогах, якi якiсно й детально вiдображали б фонди бiблiотек. Саме в цей час зароджуються факультетськi системи бiблiотечної класифiкацiї, що набули поширення в XVI–XVII ст. в бiблiотеках Захiдної Європи. Для цих систем характерний подiл фонду на чотири частини вiдповiдно до чотирьох факультетiв, якi були тодi в бiльшостi унiверситетiв: фiлософський, медичний, юридичний i богословський.
Видатним явищем серед факультетських систем стала класифiкацiя швейцарського вченого i бiблiографа К. Геснера, на основi якої вiн розташував матерiал у складеному ним бiблiографiчному покажчику «Загальна бiблiотека…» (1545–1555). Класифiкацiя вирiзнялася деталiзацiєю – мала бiльше 250 дiлень, вiдображала науковi проблеми свого часу, мала багато посилань, що пов'язували спорiдненi за тематикою дiлення, тощо.
(мали до 500 дiлень), її основнi роздiли: богослiв'я, юридичнi науки, фiлософiя. Французька система мала бiльш прикладну спрямованiсть, нiж, наприклад, класифiкацiя Геснера, i часто вiдображала реакцiйнi погляди католицизму [11, C. 167].
Великий вплив на розвиток бiблiотечно-бiблiографiчних класифiкацiй XVIII–XIX ст. справила класифiкацiя наук англiйського фiлософа Френсiса Бекона (1561–1626), створена на початку XVII ст. Вона вiдобразила бурхливий розвиток науки того часу i на противагу схоластичним середньовiчним класифiкацiям подавала науки, що вивчали реальнi явища природи i суспiльного життя. Науки в класифiкацiї Ф, Бекона розподiлялися за «здiбностями людського духу», вiдповiдно до того, яка здiбнiсть визначає виникнення i розвиток тiєї чи iншої науки. Ф. Бекон видiляв три здiбностi: пам'ять, яка визначила iснування iсторичних наук; уявлення, що сприяло виникненню мистецтва, лiтератури; розум, що лежить в основi фiлософiї, або власне науки. Звичайно, такий подiл наук був iдеалiстичним i не йшов вiд головної ознаки, за якою видiляються науки (предмети, об'єкти їхнього вивчення). Проте в класифiкацiї появилися новi риси в пiдходi до групування наук, наприклад, iсторичний роздiл будувався на основi принципу еволюцiйного розвитку свiту; в роздiлi наук про людину видiлялися науки «про iндивiдуальну людину» i «про людину, як про iстоту, пов'язану з iншими, що живуть у суспiльствi»; було створено роздiл для «наук про машини» тощо.
У 50-х роках XIX ст. стала вiдомою класифiкацiя, розроблена нiмецьким вченим А. Шлейєрмахером. Класифiкацiя мала до 13 тисяч дiлень. Спочатку розташовувалися загальний вiддiл, вiддiли лiтератури, мистецтва, iсторiї, математики та природознавства, наприкiнцi – основнi вiддiли факультетських систем. Крiм того, система мала великий роздiл економiчних i технiчних наук [10, C. 165].
У Росiї усвiдомлення потреби в систематизацiї книг за змiстом виникло на початку XVIII ст., коли стали друкувати свiтськi книги, створювати науковi бiблiотеки. У створенiй при Кунсткамерi публiчнiй бiблiотецi (пiзнiше Бiблiотека Академiї наук) використовували розташування документiв i їхнiх бiблiографiчних записiв у каталогах за одним з варiантiв факультетської системи. Цiкаво, що росiйськi класифiкацiї цього перiоду не копiювали захiдноєвропейськi системи. Так, вiдомий iсторик М. М, Бантиш-Каменський створив бiблiографiчну класифiкацiю з таким розмiщенням роздiлiв: фiлологiчнi, iсторичнi, географiчнi, математичнi, медичнi, фiлософськi, богословськi книги. У московському архiвi Колегiї закордонних справ використовувалася бiблiотечно-архiвна класифiкацiя з такими роздiлами для друкованих книг: iсторичнi, генеалогiчнi, полiтичнi, географiчнi, лексикографiчнi, фiлологiчнi, богословськi, фiлософськi, юридичнi, математичнi, економiчнi.
Вона найбiльш деталiзована у вiддiлах природничих наук i технологiї вiдповiдно до основного змiсту книг. Класифiкацiя П. Г. Демидова зазнала впливу прогресивних французьких класифiкацiй того часу, а також класифiкацiї наук Ф. Бекона i разом з тим вiдзначалася самостiйнiстю та оригiнальнiстю багатьох рiшень.
У 1809 р. була опублiкована iнструкцiя «Досвiд нового бiблiографiчного порядку для Санкт-Петербурзької iмператорської бiблiотеки», яку склав її директор О. М. Оленiн. Вiн намагався створити логiчну класифiкацiю, яка б вiдображала взаємозв'язки наук. Усi знання згрупованi у трьох роздiлах: науки, мистецтва, фiлологiя. Науки подiляються за засобами пiзнання на розумовi (пiзнання вiдбувається за допомогою розуму), за цiєю ознакою згрупованi й суспiльнi науки, та природничi науки (пiзнання вiдбувається за допомогою почуттєвого сприйняття). Загалом у класифiкацiї багато наук згруповано як у вiдомих захiдноєвропейських схемах, що побудованi за факультетською або французькою системами, але є й багато вiдступiв вiд них.
Вiдомий бiблiограф В. Г. Анастасевич складав свою класифiкацiю, надруковану в «Розписах росiйським книгам для читання з бiблiотеки Олександра Смирдiна, систематичним порядком розташованих» (1828), з метою полегшувати для читача пошук потрiбних матерiалiв. Класифiкацiя В. Г. Анастасевича має логiчно згрупованi комплекси наук, що йдуть у такому порядку: суспiльнi науки, природничi науки, мистецтво, фiлологiчнi науки.
Серйознi роботи з класифiкацiї велися в бiблiотеках унiверситетiв, де застарiлi факультетськi системи вже не задовольняли потреб читачiв. У 1826 р. директор бiблiотеки Московського унiверситету професор Ф. Ф. Рейсе видав класифiкацiю, побудовану на дихотомiчному принципi, тобто послiдовному подiлi кожного поняття на два. Усi науки вiн подiляв на «божеськi» та «людськi», що, звичайно, було вiдлунням середньовiчних уявлень. У класифiкацiї Ф. Ф. Рейсса багато ненаукових, штучних рiшень, але разом з тим для неї характернi й позитивнi риси – добре розробленi iндекси, велика кiлькiсть дiлень для рiзних видiв видань тощо.
Помiчник директора бiблiотеки Казанського унiверситету К. К. Фойгт, складаючи свою класифiкацiйну систему на початку 30-х рокiв, намагався врахувати досягнення захiдноєвропейської та вiтчизняної класифiкацiйної практики. К. К. Фойгт, хоч сам i не був матерiалiстом, використав iдею французьких вчених-матерiалiстiв Дiдро i д'Аламбера про походження знань вiд потреб людини. Зрозумiло, що подiл наук «за потребами людини» умовний i ненауковий, як i подiл «за здiбностями людського духу», оскiльки вони базуються на суб'єктивних ознаках. К. К. Фойгт впроваджував свої iдеї з бiблiотечної класифiкацiї i в бiблiотецi Харкiвського унiверситету, де пiзнiше обiймав посаду ректора [26, C. 170].
Однiєю з кращих бiблiотечних класифiкацiй першої половини XIX ст. стала система, створена академiком К. М. Бером для iноземного вiддiлу бiблiотеки Росiйської Академiї наук (1841), яким вiн завiдував. У нiй зроблено спробу розташувати науки вiдповiдно до їхнього змiсту в послiдовностi, що вiдповiдає iсторiї розвитку свiту: науки про неорганiчну природу, науки про органiчну природу, про людину, суспiльство. А починають ряд наук роздiли загального змiсту, до яких входять бiблiографiя, загальна iсторiя лiтератури, мовознавство. Таким чином, К. М. Бер створив досить логiчну послiдовнiсть наук, хоч i не для всiх знайшов належне мiсце. Так, медицину й архiтектуру вiн розташував пiсля наук про суспiльство i мислення. К. М. Бер уперше пiдiйшов до вирiшення питання про об'єднання лiтератури, що висвiтлює теоретичнi й практичнi дисциплiни (хiмiя i хiмiчна технологiя, теоретична i технiчна фiзика). Разом з тим, виходячи з практичної доцiльностi, вiн створив вiддiли для вiйськової та морської справи, архiтектури тощо. Класифiкацiя добре оформлена, має чiтку iндексацiю.
1. 2 Розвиток класифiкацiйних систем наприкiнцi XIX – у XX ст.
Розвиток науки, культури, виробництва, книгодрукування, бiблiотечної справи в другiй половинi XIX ст. вимагав створення нових класифiкацiйних систем, якi давали б змогу вводити новi науки, теми, поняття до системи без її докорiнної переробки; щоб їх можна було застосовувати в бiльшостi бiблiотек i вони були зрозумiлi читачам [25, C. 15].
Однiєю з таких систем стала Десяткова класифiкацiя, створена американським бiблiотекознавцем М. Дьюї. Ця класифiкацiя набула великого поширення в бiблiотеках США, дещо пiзнiше в Англiї, а в змiненому виглядi i в бiблiотеках багатьох iнших країн. М. Дьюї вважав, що наукова основа класифiкацiї не має визначального значення, основну увагу вiн придiляв технiцi, зручностi її практичного використання. Тому наукова основа Десяткової класифiкацiї не мала нiчого нового порiвняно з системами, створеними ранiше. У порядку розташування основних дiлень можна виявити зв'язок iз класифiкацiєю наук Ф. Бекона. Основний ряд класифiкацiї мав десять дiлень (класiв):
000 Загальний вiддiл;
100 Фiлософiя;
200 Релiгiя;
400 Фiлологiя;
500 Природничi науки;
600 Прикладнi науки (медицина, технiка, сiльське господарство);
700 Мистецтво. Спорт;
800 Лiтература i лiтературознавство;
900 Історiя. Географiя. Бiографiї.
Класи 100/600 вiдповiдають фiлософiї або науцi в класифiкацiї Бекона, вiддiли 700 i 800 – поезiї, а вiддiл 900 -iсторiї. Тобто класифiкацiю Ф. Бекона в системi М. Дьюї подано у зворотному порядку. Послiдовнiсть класiв не завжди вiдповiдає природним зв'язкам мiж науками. Так, клас iсторiї виявився вiдiрваним вiд усього комплексу суспiльних наук, лiтератури – вiд фiлологiї. Багато прикладiв ненаукового, нелогiчного розташування матерiалу є i в iнших рiвнях класифiкацiйної системи. Це пов'язано не тiльки з використанням застарiлої класифiкацiї наук, застарiлих класифiкацiй у межах окремих наук, а й iз формальним застосуванням принципу десятковостi, способом побудови iндексiв. Кожен клас подiляється на десять вiддiлiв, кожен вiддiл, у свою чергу, подiляється на десять дiлень i т. д. На кожному ступенi до iндексу додається цифра. Таким чином утворюються ступiнчастi iндекси.
5 Природничi науки:
Проте не завжди змiст певного роздiлу можна розподiлити за десятьма дiленнями, тому виникає велика кiлькiсть штучних рiшень, вiдбувається нерiвномiрнiсть наповнення дiлень.
У той же час застосування в бiблiотечно-бiблiографiчнiй класифiкацiї десяткових iндексiв мало велике значення, i їх стали широко використовувати. Такi iндекси дають можливiсть деталiзувати систему як це необхiдно, подрiбнюючи попереднi дiлення на десять нових, i завдяки цьому використовувати її в рiзних бiблiотеках, включати в класифiкацiю новi науки, проблеми. Арабськi цифри вiдомi бiльшостi людей, iндекси на їх основi легко запам'ятовувати i розшукувати [8, C. 41].
книг з iсторiї Англiї має iндекс 942, а iндекс з географiї Англiї – 914. 2. Це був крок до створення комбiнацiйних класифiкацiйних систем. Оскiльки в Десятковiй класифiкацiї багато штучних рiшень, нею можна користуватися за допомогою абетково-предметного покажчика, якому М. Дьюї надавав великого значення i який детально розробив.
Десяткова класифiкацiя М. Дьюї (ДКД) i нинi найбiльш поширена у свiтi, нею користуються в бiблiотеках не лише США, а й ще 134 країн. Вона є однiєю з ІПМ Всесвiтнього зведеного каталогу (OCLC). ДКД витримала десятки видань (21-ше вийшло в 1996 p.), перетворилася в комбiнацiйну. До неї оперативно вводяться доповнення i виправлення для вiдображення сучасних тем i проблем, з 1993 р. видання таблиць здiйснюється i в електроннiй формi.
На початку 90-х рокiв XIX ст. була опублiкована «Розтяжна класифiкацiя» американського бiблiотекознавця Ч. Кеттера. На вiдмiну вiд М. Дьюї, Ч. Кеттер вважав, що бiблiотечно-бiблiографiчна класифiкацiя має бути науковою, а основою розташування дiлень має стати еволюцiйний розвиток природи. Хоча Ч. Кеттер розумiв i застосовував еволюцiйний розвиток спрощено, дiлення в основних роздiлах його класифiкацiї розмiщенi бiльш логiчно, нiж в iнших системах того часу: зближено вiддiли iсторiї та суспiльних наук, мовознавства i лiтератури, медицину видiлено з вiддiлу прикладних наук, роздiлено вiддiли будiвництва i промислового виробництва. Важливим нововведенням було застосування допомiжних таблиць – таблиць типових дiлень (форми i географiчних), тобто класифiкацiя Ч. Кеттера стала першою комбiнацiйною системою. Щоб класифiкацiю можна було використовувати в бiблiотеках iз рiзним обсягом фондiв, Ч. Кеттер розробив сiм її варiантiв рiзних ступенiв деталiзацiї: до першого входили лише 11 великих вiддiлiв, i вiн призначався для бiблiотек з незначними фондами; сьомий розрахований на бiблiотеки з багатомiльйонними фондами [4, C. 239].
Для створення можливостi поступової деталiзацiї дiлень Ч. Кеттер використав ступiнчастi iндекси на базi лiтер латинського алфавiту. Завдяки цьому в кожному вiддiлi можно було створювати бiльше нiж десять дiлень, але це призвело до утворення iндексiв, що погано запам'ятовувалися i важко вимовлялися. Ця обставина, а також те, що на час публiкацiї цiєї системи американськi бiблiотеки вже широко користувалися Десятковою класифiкацiєю, зумовили незначне її використання. Проте доробки Ч. Кеттера в галузi бiблiотечно-бiблiографiчної класифiкацiї мали велике значення для її подальшого розвитку. На межi XIX–XX ст. у США було створено класифiкацiйну систему для Бiблiотеки Конгресу, її розробила група спiвробiтникiв бiблiотеки пiд керiвництвом Ч. Мартела. Пiсля визначення основного ряду класифiкацiї розробку кожного вiддiлу здiйснювала група фахiвцiв з конкретної галузi знання. Оскiльки групи працювали iзольовано, багато методичних рiшень мiж ними не узгоджено. Немає єдностi i в деталiзацiї вiддiлiв, тому що вона залежить вiд наявностi у фондi бiблiотеки лiтератури з тiєї чи iншої галузi знання. У Класифiкацiї Бiблiотеки Конгресу використана своєрiдна iндексацiя, iндексацiйна база якої змiшана – буквено-цифрова, побудова iндексiв також змiшана – в перших знаках ступiнчаста, в наступних номерна. Хоча класифiкацiю створювали для потреб однiєї бiблiотеки, вона набула поширення i сьогоднi добре вiдома фахiвцям завдяки здiйсненню на її основi централiзованої каталогiзацiї, а також у зв'язку з її використанням в автоматизованих бiблiотечно-iнформацiйних мережах [13, C. 58].
iнформацiєю мiж країнами i розробку мiжнародної бiблiотечно-бiблiографiчної класифiкацiї. У 1895 р. з iнiцiативи бельгiйських учених П. Отле i А. Лафонтена вiдбулася Мiжнародна бiблiографiчна конференцiя, згiдно з постановою якої створено двi мiжнароднi органiзацiї, якi згодом об'єдналися: Мiжнародне бюро бiблiографiї та Мiжнародний бiблiографiчний iнститут (МБІ). Мiжнародне бiблiографiчне бюро мало грандiозне завдання скласти мiжнародний бiблiографiчний репертуар на друковану продукцiю всiх країн, усiма мовами за всi часи книгодрукування. Для впорядкування матерiалу в такiй капiтальнiй бiблiографiчнiй працi потрiбна була розгорнута класифiкацiйна система. Було вирiшено використати Десяткову класифiкацiю як найбiльш деталiзовану, здатну до подальшого розгортання, з досить високим науковим рiвнем, зi зручною i зрозумiлою iндексацiєю, незалежною вiд мови.
класифiкацiї в 35 випусках, розрахованi на застосування в бiблiотеках i бiблiографiчних посiбниках i вiдомi як брюссельський варiант Десяткової класифiкацiї. Цi таблицi деталiзованi, але порядок групування вiддiлiв порiвняно з Десятковою класифiкацiєю М. Дьюї не змiнився, змiненi лише деякi iндекси та формулювання, значно розширився склад таблиць визначникiв. Друге мiжнародне видання лiд назвою «Унiверсальна десяткова класифiкацiя» (УДК) було здiйснено МБІ у 1927–1933 pp. Вiдтодi саме пiд цiєю назвою таблицi вдосконалюють, їх регулярно перевидають i вони набувають великого мiжнародного поширення [16, C. 57].
Мiжнародний бiблiографiчний iнститут з 1937 р. перетворено в Мiжнародну федерацiю з документацiї (МФД), саме вона надалi займалася розробкою i вдосконаленням УДК протягом XX ст. Вона має право видання так званих еталонних таблиць, право вносити змiни й доповнення до системи. У 1991 р. було створено Консорцiум УДК (УДК К), куди увiйшли видавцi УДК й МФД. Однiєю з перших справ УДК К стала розробка машинопрочитувального еталону УДК (Master Reference File, MRF) в 1993 p. Цей еталон зберiгається в дирекцiї УДК К в Королiвськiй бiблiотецi в Гаазi. Це «стандартна» версiя УДК, яка мiстить бiльш нiж 61 тисячу дiлень i поновлюється щорiчно. Виправлення i доповнення до класифiкацiї публiкуються в щорiчному випуску «Extensions and correction to the UDC» («Доповнення i виправлення до УДК»). Поки що еталон доступний лише англiйською мовою, але передбачається створення багатомовного еталона. Подальший розвиток УДК фахiвцi пов'язують з її фасетизацiєю, упорядкуванням таблиць визначникiв, переглядом змiсту i структури окремих класiв, пристосуванням її до потреб автоматизованих iнформацiйних систем i мереж. Детальнiше характеристику УДК буде розглянуто в наступному роздiлi.
З низки класифiкацiй, створених у XX ст., доволi вiдома «Бiблiографiчна класифiкацiя» бiблiотекаря нью-йоркського мiського коледжу Г. Блiсса, перше видання якої виходило в 1929–1935 pp. Г. Блiсс наголошував, що бiблiотечно-бiблiографiчна класифiкацiя має базуватися на логiчнiй науковiй класифiкацiї знань, але групування багатьох дiлень у його класифiкацiї ненаукове, штучне, формальне. До того ж вiн надто широко використовує принцип альтернативностi, тобто можливостi вибору для вiддiлу одного бiльш доцiльного в умовах конкретної бiблiотеки мiсця з кiлькох передбачених у системi, що позбавляє класифiкацiю Г. Блiсса стабiльностi, багато дiлень не мають певного мiсця. Крiм основних таблиць, розроблено допомiжнi: географiчнi, мовнi, iсторичнi, номерних пiдроздiлiв [9, C. 59].
в 1933 p., потiм її неодноразово перевидавали, постiйно вдосконалюючи. Основний ряд системи включає 47 основних класiв, їхня послiдовнiсть певною мiрою повторює iншi класифiкацiї того часу, а якоюсь мiрою вiдповiдає фiлософським поглядам самого Ранганатана. Взагалi її методологiю можна оцiнити як ненаукову. Інтерес фахiвцiв викликає технiка цiєї класифiкацiйної системи. Ранганатан максимально розвиває метод комбiнацiйної побудови iндексiв, вiдмовляючись вiд прагнення подати в класифiкацiї всi можливi теми документiв. На рiвнi головних класiв, iнодi на бiльш глибоких рiвнях вiн здiйснює категорiйний аналiз. Суть цього аналiзу в розподiлi понять певної науки, дисциплiни, галузi виробництва тощо мiж певними групами, якi називаються категорiями. Ранганатан вважав, що досить мати п'ять основних категорiй, щоб подiлити за ними всi поняття будь-якої галузi знань, а саме: «Індивiдуальнiсть», «Матерiя», «Енергiя», «Простiр», «Час». Категорiя «Індивiдуальнiсть» визначає предмети, їхнi властивостi, особливостi. Категорiя «Матерiя» найчастiше означає матерiали, з яких складаються предмети. Категорiя «Енергiя» включає дiї, процеси, операцiї, проблеми. Категорiї «Простiр» i «Час» визначають вiдповiдно територiальнi та хронологiчнi поняття.
та «Енергiя». У свою чергу, до категорiї «Енергiя» входить фасет, побудований за видами сiльськогосподарських робiт:
4 Молотьба;
5 Очищення насiння;
6 Сушiння;
7 Транспортування;
8 Зберiгання;
84 Зберiгання з використанням холоду;
97 Використання.
Кожне окреме поняття, що входить до фасету, називається iзолатом, або фокусом iзолата. У класифiкацiї розробленi таблицi загальних iзолатiв, що вмiщують ознаки документiв з рiзних галузей знань [2, C. 165].
Здiйснюючи процес систематизацiї, тему документа необхiдно розбити на окремi поняття, термiни, пiдiбрати iзолати, що вiдповiдають кожному з них, i з'єднати їхнi iндекси.
Важливе значення має послiдовнiсть фасетiв при формуваннi iндексiв у процесi систематизацiї документiв – вона забезпечує внутрiшню одноманiтнiсть побудови iндексiв. Ранганатан увiв до класифiкацiї поняття фасетної формули i запропонував єдину послiдовнiсть категорiй для всiх галузей знань: «Індивiдуальнiсть», «Матерiя», «Енергiя», «Простiр», «Час».
Багатоаспектному вiдображенню документiв сприяють також розробленi Ранганатаном символи зв'язку, якi видiленi в окрему таблицю. З їхньою допомогою можна показати в iндексi такi зв'язки мiж поняттями рiзних галузей знання, як вплив, порiвняння, вiдмiнностi.
використано в iнших сучасних системах класифiкацiї. Сама ж «Класифiкацiя двокрапкою не отримала значного поширення через її надмiрну складнiсть, штучнiсть основного ряду, недостатню кiлькiсть i штучнiсть видiлених категорiй, занадто жорстку фасетну формулу, велику кiлькiсть рiзноманiтних постулатiв, правил, законiв, якими важко користуватися.
У другiй половинi XIX ст. в системах класифiкацiї, якi використовували в Росiї, не вiдбулося значних змiн. Найбiльше класифiкацiй розроблялося для бiблiографiчних покажчикiв та бiблiотечних каталогiв у виглядi книжкових видань. Як правило, то були перелiчувальнi системи, хоча окремi спроби ввести до них типовi дiлення робилися ще на початку столiття [14, C. 11].
На початку XX ст. помiтним явищем стала класифiкацiя, розроблена вiдомим бiблiографом М. О. Рубакiним для його визначної бiблiографiчної працi «Серед книг». Вiн вважав, що порядок роздiлiв у бiблiотечно-бiблiографiчнiй класифiкацiї має вiдповiдати послiдовностi вивчення читачами наук у процесi самоосвiти. У класифiкацiї детально розробленi роздiли суспiльних наук, оскiльки саме вiдносини в суспiльствi М. О. Рубакiн вважав найбiльш близькими для читачiв. Для бiблiотечної практики система виявилася не дуже зручною через вiдсутнiсть iндексiв, велику кiлькiсть занадто детальних дiлень, брак чiтких ступенiв дiлення, багатослiвнi описовi назви роздiлiв.
суперечливим, її активно пропагували Б. С. Боднарський, Е. М. Добржинський, П. О. Унде-Попов. На І Всеросiйському з'їздi з бiблiотечної справи (1911) Б. С. Боднарський запропонував запровадити Десяткову класифiкацiю в наукових бiблiотеках Росiї. Іншi бiблiотекознавцi, визнаючи практичну зручнiсть цiєї системи, вказували на її наукову неспроможнiсть, невiдповiднiсть послiдовностi основних вiддiлiв i їхнiх пiдроздiлiв рiвню наукових знань того часу. На тому ж з'їздi вiдомi бiблiотечнi дiячi АЛ. Калiшевський, П. М. Богданов та iншi виступили проти обов'язкового її застосування в бiблiотеках країни. У 1919 р. Книжкова палата України пiдготувала до друку «Мiжнародну децимальну бiблiографiчну класифiкацiю», складену вiдомим українським бiблiографом Ю. Івановим-Меженком. її особливiстю була орiєнтацiя на реалiї українського життя. Але пiсля Жовтневої революцiї використання бiблiотечно-бiблiографiчних класифiкацiй, що iснували на той час, стало неможливим з iдеологiчних причин, а також у зв'язку з тим, що в цих системах часто просто не було мiсця для книг радянської тематики, особливо для суспiльних наук. Тому одразу постало питання про необхiднiсть створення нової класифiкацiйної системи, яка б вiдповiдала потребам радянських бiблiотек. Проте вирiшити це завдання за нетривалий термiн було неможливо. Саме тому в сiчнi 1921 р. Головполiтосвiта РРФСР прийняла постанову про обов'язкове застосування «Мiжнародної десяткової класифiкацiї» в бiблiотеках республiки i видала вiдповiднi таблицi. Невдовзi аналогiчну постанову ухвалило Управлiння у справах друку i Головполiтосвiта УРСР. З 1924 р. iндекси десяткової класифiкацiї зазначаються в «Лiтописi українського друку», а з 1927 р. на друкованих картках, якi почала видавати Книжкова палата України. Проте застосування Десяткової класифiкацiї в СРСР розглядалося як тимчасове, вимагалося вносити до неї корективи, щоб усунути iдеологiчну невiдповiднiсть завданням радянських бiблiотек i надати можливiсть вiдображати новi явища в життi радянського суспiльства. Тому одним iз напрямiв розвитку бiблiотечно-бiблiографiчної класифiкацiї в нашiй країнi стала переробка i пристосування Брюссельського варiанта таблиць Десяткової класифiкацiї до потреб радянських бiблiотек. У 20–30-х роках було видано значну кiлькiсть таблиць, у яких Десяткова класифiкацiя не зазнала значних змiн. Серед них i видання Книжкової палати УРСР, призначене для масових бiблiотек. Цi видання не вiдповiдали завданням бiблiотек, i тому в Інститутi бiблiотекознавства в Москвi створили комiсiю на чолi з Л. Н. Троповським для бiльш глибокої переробки Десяткової класифiкацiї [15, C. 203].
У 1938, 1939, 1942 роках вийшли три видання таблиць за редакцiєю Л. Н. Троповського для масових бiблiотек. Таблицi Л. Н. Троповського вважаються варiантом, до якого були внесенi найзначнiшi змiни, особливо у вiддiли суспiльних наук. Цi таблицi набули подальшого розвитку в 50–60-х pp. спочатку у «Схемi бiблiотечної класифiкацiї, що використовується в типових каталогах i на друкованих картках для масових бiблiотек», а потiм у «Таблицях бiблiотечної класифiкацiї для масових бiблiотек» (1959, 1961, 1968) i «Таблицях бiблiотечної класифiкацiї для обласних бiблiотек». Книжкова палата України видала «Таблицi бiблiотечної класифiкацiї для масових бiблiотек» (1961, 1971). То був переклад росiйського видання з доповненнями, що вiдображали потреби бiблiотек республiки щодо систематизацiї лiтератури з української нацiональної тематики.
нових понять. Це, звичайно, не задовольняло користувачiв системи, до того ж її першооснову, яка з самого початку вважалася непридатною, не можна було змiнити радикально. Тому питання створення власної класифiкацiйної системи, побудованої на фундаментi марксистської iдеологiї, не сходило з порядку денного. Проте в першi десятилiття пiсля Жовтневої революцiї не було необхiдних умов для розробки нової системи, насамперед у зв'язку з вiдсутнiстю достатньо розробленої класифiкацiї наук, браком квалiфiкованих фахiвцiв тощо [24, C. 48].
Бiблiотечно-бiблiографiчної класифiкацiї (ББК) розпочалася з 1960 р. Упродовж 60–80-х рокiв вийшло декiлька варiантiв таблиць рiзного призначення (для великих наукових бiблiотек, скорочений варiант для наукових бiблiотек, для обласних бiблiотек, для масових бiблiотек, для дитячих та шкiльних бiблiотек тощо). Створена найбiльшими бiблiотеками СРСР, у наш час вона стала нацiональною класифiкацiйною системою Росiї. За її розвиток i видання вiдповiдальнiсть несе Росiйська державна бiблiотека. Переживши кризу пiсля розпаду СРСР, критику її марксистської спрямованостi, ББК продовжує вдосконалюватись. Кардинальнi змiни внесено до ББК у другiй половинi 90-х рокiв. У 1996 р. вийшли з друку «Робочi таблицi Бiблiотечно-бiблiографiчної класифiкацiї для масових бiблiотек», у яких було здiйснено деiдеологiзацiю змiсту, перероблено багато роздiлiв суспiльних наук, скасовано дiлення на марксистську i немарксистську науку, у деяких випадках змiнено структуру вiддiлiв i т. iн. У 1998 р. вийшло 3-тє видання таблиць для дитячих та шкiльних бiблiотек. У 2002 р. бiблiотеки одержали перший з нових випускiв таблиць для обласних бiблiотек, що мiстить вiддiли «Суспiльнi науки в цiлому» та «Історiя. Історичнi науки». Передбачається випустити у свiт усе видання до 2007 р. Повнi таблицi ББК будуть iснувати у виглядi еталонного файлу в машинопрочитувальному виглядi [7, C. 7].
розвитку суспiльного життя, нацiональним особливостям України. Пiсля здобуття нашою країною незалежностi постала гостра проблема позбавити ББК цих особливостей, пристосувати її до потреб українських бiблiотек. Перший крок до цього зробили фахiвцi Нацiональної парламентської бiблiотеки, якi внесли свої пропозицiї щодо змiн i доповнень до таблиць ББК для обласних, масових, дитячих i шкiльних бiблiотек.
Слiд зазначити, що за часи iснування СРСР українськi установи документальної сфери використовували в основному класифiкацiйнi системи загальносоюзного значення, хоч i брали участь у створеннi їх. Так, великi державнi бiблiотеки України рецензували, випробували ББК, давали свої зауваження i пропозицiї, створювали нацiональнi варiанти окремих роздiлiв (iсторiя України, українська лiтература тощо). Це стосується не тiльки бiблiотечно-бiблiографiчних, а й iнших систематичних документних класифiкацiй. Створення власних класифiкацiйних систем було винятковим явищем. Таким є, наприклад, «Класифiкацiйна схема систематичного каталогу Львiвського облдержархiву», у якiй вiдображено особливостi економiчного й полiтичного розвитку Захiдної України i структуру та змiст якої позитивно оцiнили фахiвцi [26, C. 270].
органiзацiями, здiйснюють видання нацiональних варiантiв систем класифiкацiй, намагаються органiзувати методичну допомогу низовим установам щодо впровадження їх. Певнi кроки в цьому напрямi зробила Книжкова палата України, Нацiональна парламентська бiблiотека України та iншi установи.
2. Типи систематичних документних класифiкацiй
2. 1 Основнi види класифiкацiй
Систематичнi класифiкацiї подiляються на iєрархiчнi та фасетнi.
В основу iєрархiчних класифiкацiй покладено двi логiчнi операцiї: подiл обсягу понять i впорядкування понять, створених унаслiдок подiлу. Завдяки цим операцiям мiж класами виникають вiдношення пiдпорядкування i спiвпiдпорядкування. Уся сукупнiсть знань подiляється на основнi класи за галузями знань. Класи, у свою чергу, подiляються на вiддiли для окремих наук, дисциплiн, вiддiли – на ще дрiбнiшi дiлення тощо. Для наочного уявлення про структуру такої класифiкацiї прийнято використовувати геометричну фiгуру «граф», яка складається з крапок i вiдрiзкiв, що з'єднують їх.
Суцiльнi лiнiї вiдтворюють вiдношення пiдпорядкування, а пунктирнi – спiвпiдпорядкування. Ієрархiчнi класифiкацiї, У свою чергу, подiляються на перелiчувальнi та комбiнацiйнi. У перелiчувальних системах наведенi абсолютно всi дiлення до яких можуть бути зарахованi документи. Тому завданням систематизатора є вибiр дiлення, що найбiльшою мiрою вiдповiдає змiсту документа. Недолiком досить деталiзованої перелiчувальної класифiкацiї є її великий обсяг, неможливiсть передбачити всi теми i питання, яким присвяченi документи. Такi класифiкацiї в наш час використовуються, головним чином, для систематизацiї окремих видiв документiв (патентних, зi стандартизацiї тощо), у книготорговельнiй, видавничiй дiяльностi [5, C. 158].
У комбiнацiйних класифiкацiях систематизатор має змогу самостiйно створювати певнi дiлення завдяки винесенню в окрему групу понять, що характеризують типовi ознаки документiв. Так, у перелiчувальнiй системi в рiзних класах проходитиме типова ознака «пiдручник», адже можуть бути пiдручники з хiмiї, фiзики, iсторiї, лiтературознавства тощо. У комбiнацiйнiй класифiкацiї є одне дiлення «Пiдручники», але його можна приєднувати до будь-якого галузевого дiлення, створюючи при необхiдностi дiлення, яких немає в класифiкацiї. Наприклад, поєднавши дiлення «Пiдручники» i «Хiмiя», одержимо нове дiлення «Пiдручники з хiмiї».
Бiльшiсть сучасних документних класифiкацiй є комбiнацiйними. Вони компактнiшi за перелiчувальнi, дають широкi можливостi для багатоаспектного вiдображення документiв, забезпечують потрiбну глибину iндексацiї.
Фасетнi класифiкацiї – це класифiкацiйнi системи, в яких комбiнацiйний принцип набуває найвищого розвитку. В цих системах дiленнями виступають не можливi теми документiв, а окремi поняття, термiни, якi використовує певна наука, галузь практичної дiяльностi тощо. На основi конкретних ознак окремi подiли об'єднуються у фасети, а вони, в свою чергу, – в категорiї. Здiйснюючи систематизацiю за такими класифiкацiями, доводиться розбивати тему документа на окремi поняття, розшукувати подiли, що вiдповiдають їм, дiлення, а потiм поєднувати їх, створюючи новий, що вiдповiдає темi документа. Фасетнi класифiкацiї дають змогу вiдобразити в iндексi змiст творiв будь-якої складностi; вони полегшують багатоаспектне вiдображення документiв; їхнiй обсяг значно менший; вони особливо придатнi для використання в автоматизованих ШС. Проте користуватися ними важче, нiж комбiнацiйними Тому в основному складають i використовують галузевi фасетнi класифiкацiї. На основi принципiв фасетної класифiкацiї вдосконалюють також iснуючi комбiнацiйнi системи [21, C. 48].
2. 2 Таблицi класифiкацiї
Системи класифiкацiї для зручностi в практичному використаннi оформляють у виглядi таблиць класифiкацiї. Таблицi класифiкацiї – це практичний посiбник для систематизаторiв, у якому розкриваються принципи побудови та змiст певної класифiкацiйної системи. Вони призначенi для визначення мiсця конкретного документа в процесi впорядкування документiв у логiчнiй послiдовностi, зв'язку i спiвпiдпорядкування згiдно з ознаками змiсту, форми, читацького призначення [4, C. 200].
Перелiчувальнi таблицi класифiкацiї складаються з двох частин: основної таблицi та абетково-предметного покажчика до неї. Комбiнацiйнi класифiкацiї складаються з трьох частин: основної таблицi, допомiжних таблиць (таблиць типових дiлень), абетково-предметного покажчика до перших двох. Як правило, до таблиць входять правила користування. Основнi таблицi – це систематичний перелiк усiх класiв, пiдкласiв та бiльш дрiбних дiлень класифiкацiї, якi в таблицях називаються класифiкацiйними дiленнями. Кожне класифiкацiйне дiлення складається з класифiкацiйного iндексу i словесного формулювання, в разi необхiдностi до нього можуть належати методичнi вказiвки, до яких входить i довiдково-пошуковий апарат. Класифiкацiйний iндекс – це умовна позначка дiлення класифiкацiї. Саме iндекси виступають лексичними одиницями iнформацiйно-пошукової мови документних систематичних класифiкацiй, за їхньою допомогою вiдображають пошуковi образи документiв. Словесне формулювання дає змогу перекладати вiдомостi про документ з природної мови на мову iндексiв i навпаки. Методичнi вказiвки найчастiше розкривають змiст дiлення, якщо зi словесного формулювання його не зовсiм зрозумiло [23, C. 81].
Посилання допомагають встановлювати зв'язки мiж поняттями через умовнiсть багатьох рiшень у таблицях, здiйснювати розмежування при вiдображеннi документiв. У таблицях використовують загальнi посилання, сполучнi, у формi методичних вказiвок. Загальнi посилання (зi словом «див.») розмежовують дiлення таблиць, вiдсилають вiд можливого мiсця знаходження теми до її справжнього мiсця:
22. 161 Математичний аналiз; Основа аналiзу див. 11. 121.
Сполучнi посилання («див. також») пов'язують мiж собою спорiдненi дiлення, доповнюють певне дiлення матерiалами з iншого дiлення:
Див. також: 22. 315. 4 Квантова електродинамiка.
Посилання у виглядi методичних вказiвок визначають зв'язки одного дiлення з великою кiлькiстю iнших однотипних дiлень:
22. 172 Математична статистика
Каталожне обладнання
(книга, перiодичне видання, звукозапис); цiльове призначення (пiдручник, довiдник, словник); змiст твору (iсторiя науки, органiзацiя наукових дослiджень). Такi ознаки вiдображаються в типових дiленнях, якi називаються загальними. Вони згрупованi в таблицях, що розташовуються поза основними таблицями i використовуються при потребi в будь-якому дiленнi класифiкацiї [12, C. 49].
для деталiзацiї яких вони призначенi.
дефiс тощо). У рiзних класифiкацiях типовi дiлення мають рiзнi назви i рiзний склад. Наприклад, в УДК вони називаються визначниками, у ББК – типовими дiленнями.
Головне призначення допомiжних таблиць типових дiлень – деталiзацiя основних таблиць. Використання їх надає класифiкацiї багатоаспектностi, гнучкостi; забезпечує однаковiсть побудови спорiднених роздiлiв ІПС i таким чином пiдвищує пошуковi можливостi системи; зменшує обсяг таблиць класифiкацiї.
поданi у виглядi предметних рубрик, якi складаються зi словесного формулювання i вiдповiдного iндексу таблиць: Ботанiка 28.
Крiм простих рубрик, якi складаються тiльки iз заголовкiв, в АПП велика кiлькiсть гнiздових рубрик, тобто рубрик, що мають декiлька пiдзаголовкiв:
Рiдини 22. 365:
дiелектричнi властивостi 22. 331;
квантовi 22. 317. 24;
оптичнi властивостi 22. 34;
парамагнетизм 22. 334. 4.
Такi гнiздовi рубрики сприяють налагодженню зв'язкiв мiж дiленнями класифiкацiї, що утворюють комплекси документiв про один предмет у рiзних аспектах i розташованi в рiзних вiддiлах системи.
переключитися на iншу. Щоб допомогти фахiвцям, у таблицях, як правило, подається методичний апарат. Залежно вiд призначення конкретної таблицi вiн може бути бiльш або менш розгорнутим. У таблицях, призначених для широкого кола користувачiв, наприклад, для працiвникiв масових бiблiотек, методичний апарат детальний – багато методичних вказiвок у текстi таблиць, окремо розташованi розгорнутi методичнi вказiвки, причому вони мiстять багато загальних положень користування таблицями i складання на їхнiй основi пошукового апарата. У таблицях, призначених для фахiвцiв високої квалiфiкацiї (працiвникiв наукових бiблiотек, патентних служб тощо), вмiщенi найголовнiшi, найсуттєвiшi рекомендацiї щодо використання їх [20, C. 237].
2. 3 Індексацiя
Система i сукупнiсть позначень, прийнята для документної класифiкацiї, називається iндексацiєю. Вона виконує кiлька основних функцiй: закрiплює логiчну структуру класифiкацiї, виступає засобом зв'язку мiж дiленнями таблиць, рубриками АПП, вiддiлами на книжкових полицях при систематичнiй розстановцi, засобом запису результатiв систематизацiї в бiблiографiчних записах, у самих виданнях тощо. До iндексацiї ставляться певнi вимоги: вiдношення пiдпорядкування i спiвпiдпорядкування мiж рiзними дiленнями мають бути зрозумiлими споживачам; iндекси мають бути максимально короткими i легко запам’ятовуватися, зручними для написання i мовлення; iндексацiя має забезпечувати введення понять у потрiбному мiсцi класифiкацiї, тобто має бути гостинною.
Індексацiя розрiзняється за iндексацiйною базою i за способом побудови. За iндексацiйною базою, тобто за сукупнiстю використаних знакiв, iндексацiя може бути однорiдною (лiтерною або цифровою) i змiшаною (одночасно використовуються лiтери i цифри). Змiшана iндексацiя вважається бiльш зручною, оскiльки її iндекси коротшi i легше запам'ятовуються.
За побудовою iндексацiя може бути структурною (ступiнчастою, логiчною) i неструктурною. Структурна iндексацiя вiдповiдає логiчнiй структурi класифiкацiї. Кожний бiльш детальний iндекс має на один знак бiльше, нiж бiльш загальний, тобто, якщо першi дiлення класифiкацiї мають однозначнi iндекси, то дiлення другого ступеня – двозначнi, третього – тризначнi i т. д. У так званiй виразнiй структурнiй iндексацiї кiлькiсть знакiв у iндексi вiдповiдає ступеню класифiкацiї. Ступiнчастi цифровi iндекси називаються десятковими. У бiльшостi сучасних класифiкацiйних систем використовується структурна iндексацiя, але з послабленою виразнiстю, тобто в нiй допускаються порушення в розглянутому порядку побудови iндексiв (57 Бiологiя, 58 Ботанiка, 59 Зоологiя), щоб скоротити кiлькiсть знакiв у них. Послабити виразнiсть iндексацiї допомагають спецiальнi прийоми. Один з них – октавний метод. Сутнiсть методу в тому, що на будь-якому ступенi класифiкацiї може створюватися необмежена кiлькiсть дiлень завдяки тому, що першi вiсiм позначаються цифрами вiд 1 до 8, а наступнi iндекси цього ж ступеня мають попереду 9, далi кiлькiсть знакiв необмежена, тобто 91, 92… 98, а далi 991… 998. Усi цi iндекси позначають дiлення одного ступеня, спiвпiдпорядкованi поняття. Інший спосiб – метод подвоєння або групової iндексацiї. Використовуючи його, в окремих випадках не застосовують iндекси вiд 0 до 9, а одразу беруть вiд 00 до 99 [19, C. 187].
Структурна iндексацiя вiдображає структуру класифiкацiї, її iндекси мнемонiчнi (легко запам'ятовуються), легко скорочуються i, навпаки, деталiзуються залежно вiд потреб пошукового масиву Неструктурна iндексацiя виявляє порядок дiлень, але не вiдображає їхнього пiдпорядкування. Неструктурна iндексацiя має свої рiзновиди. У номернiй (порядковiй) iндексацiї дiлення таблиць мають порядковi позначення (36 Математика, 37 Арифметика, 38 Геометрiя). У сучасних класифiкацiйних системах номерна iндексацiя майже не використовується, хоча вона має певнi переваги: короткi iндекси, простота введення нових дiлень у будь-якому мiсцi таблицi. У зарубiжних галузевих класифiкацiях використовують так звану ретроактивну iндексацiю, її суть у використаннi однiєї частини iндексiв для деталiзацiї iншої (f Маршi, h Сюїти, р Духовi iнструменти, pf Маршi для духових iнструментiв, ph Сюїти для духових iнструментiв).
3. Документнi систематичнi класифiкацiї, якi використовуються в Українi
3. 1 Унiверсальна десяткова класифiкацiя (УДК)
УДК використовується в Українi в непереробленому виглядi з 1962 p., коли були створенi органи науково-технiчної iнформацiї. Вiдсутнiсть на той час в СРСР єдиної класифiкацiї гальмувала розвиток iнформацiйної дiяльностi, що особливо позначалося на науково-технiчнiй iнформацiї. Мiжнародний характер УДК, її стабiльнiсть, високий науковий рiвень, постiйне вдосконалення пiд егiдою авторитетного мiжнародного центру давало змогу з її введенням уникнути труднощiв у становленнi органiв НТІ в країнi. Тому в науково-технiчних видавництвах, редакцiях журналiв, органах НТІ, технiчних бiблiотеках була запроваджена УДК як обов'язкова для систематизацiї документiв з природничих i прикладних наук. Її почали застосовувати також патентнi служби, науково-технiчнi архiви, установи, пов'язанi з органiзацiєю наукової дiяльностi тощо. Проте тривалий час застосування її було обмежене з iдеологiчних причин. За наших часiв УДК набуває великого поширення. Багато технiчних бiблiотек використовують УДК i в систематизацiї документiв суспiльно-економiчної тематики, на застосування УДК перейшли бiблiографiчнi установи, зокрема Книжкова палата. Бiльш ефективному впровадженню УДК в нашiй країнi сприяє публiкацiя українською мовою еталона класифiкацiї, здiйснена Книжковою палатою України.
Побудова основної таблицi. За структурою УДК – iєрархiчна комбiнацiйна класифiкацiйна система, яка мiстить основну таблицю, допомiжнi таблицi й абетково-предметний покажчик. До її основного ряду входять такi класи:
0Загальний вiддiл;
2Релiгiя. Теологiя;
3Суспiльнi науки. Статистика. Полiтика. Економiка. Торгiвля.
Право. Уряд. Вiйськова справа. Добробут. Страхування. Освiта.
6Прикладнi науки. Медицина. Технологiя;
Спорт;
8 Мова. Мовознавство. Лiтература;
9 Географiя. Бiографiї. Історiя.
У загальному вiддiлi збираються документи загального i мiжгалузевого характеру: наука i культура в цiлому, органiзацiя розумової працi, преса i документацiя, бiблiотечно-бiблiографiчна справа, енциклопедiї та журнали загального характеру. Перенесення мовознавства з 4 класу до 8 сприяло бiльш логiчному комплексоутворенню документiв з фiлологiчних наук. Проте загалом основний ряд не вiдповiдає сучаснiй структурi наукових знань. Це стосується i побудови окремих класiв. Тут велика кiлькiсть умовних рiшень, що не вiдповiдають сучасному рiвню знань i взаємозв'язкам наук. Наприклад, дiлення 796 «Фiзкультура i спорт» зараховано до дiлення 79 «Видовища, крiм театру», фiзична наука «Кристалографiя» зарахована до вiддiлу 54 «Хiмiя», приладобудування вiдiрване вiд машинобудування, мiнералогiя – вiд геологiчних наук, i таких прикладiв безлiч [7, C. 7].
Неабияких труднощiв при роботi з УДК завдає нерiвномiрнiсть насиченостi класiв. Так, на класи природничих i прикладних знань припадає бiльше 70% дiлень таблиць, хоча вони займають лише два основних класи (5 i 6). Звiдси занадто довгi iндекси в цих класах.
Вiдставання i навiть суперечностi в багатьох випадках змiсту УДК даним сучасної науки призвели до кризи УДК в серединi XX ст. Прихильники УДК, захищаючи її вiд критики, висловлюють думку про те, що умовнiсть багатьох рiшень УДК сприяє її стабiльностi, незалежностi вiд змiн у класифiкацiї наук. Подолати кризу УДК допомогла автоматизацiя процесiв зберiгання i пошуку iнформацiї. УДК виявилася придатною для використання як iнформацiйно-пошукова мова у нетрадицiйних ІПС. У таких системах користувачi не залежать вiд науковостi її побудови настiльки, як у традицiйних. Тому в наш час ставлення до УДК порiвняно з початком XX столiття дещо змiнилося, її стали сприймати не як наукову бiблiотечно-бiблiографiчну класифiкацiю, а як систему умовного кодування iнформацiї. Мiжнародне визнання УДК отримала не стiльки завдяки своєму змiсту, скiльки завдяки технiчним прийомам i засобам, що використанi в нiй, i, передусiм, своїй iндексацiї.
кожен вiддiл – на десять бiльш детальних роздiлiв i т. д. Індекси розглядаються як десятковi дроби. Як правило, у десятковому рядi УДК цифри 2–8 використовуються для основних пiдроздiлiв, цифра 1 виступає як резерв для нових понять або для питань загального характеру. Цифра 9 найчастiше означає «iншi» або також резервується для нових тем. В останнiх виданнях таблиць УДК для збiльшення кiлькостi дiлень на одному ступенi використовують октавний метод [22, C. 37].
Структура iндексацiї в УДК логiчна, кожен наступний знак в iндексi вiдображає рiвень класифiкацiї. На першому ступенi iндекси однозначнi, на другому – двозначнi, на третьому – тризначнi i т. д. Завдяки такiй побудовi iндекси можуть легко розширюватися, деталiзуватися i, навпаки, згортатися, стискатися, тому УДК зручна в пошукових масивах рiзних обсягiв. Значна увага в УДК придiляється мнемонiчностi iндексiв. З метою полегшення запам'ятовування їх застосовують спецiальнi прийоми. Так, використовують однотипнi позначення дiлень, наприклад, 802 «Англiйська мова», 820 «Англiйська лiтература». Інодi будують iндекси так, щоб зорово вони сприймалися як знайомi, завдяки однаковим кiлькiсним ознакам, наприклад:
621. 315. 213. 12 Двожильнi кабелi;
621. 395. 512 Двопровiднi ланцюги.
Використовують також типовi «змiннi» закiнчення, якi позначаються трьома крапками:
666…5 Сплави металiв;. 35 Сплави мiдi;. 45 Сплави свинцю;. 55 Сплави цинку.
в автоматизованих ІПС тощо.
Проте цифрова iндексацiйна база має той недолiк, що вона занадто вузька, а це веде до подовження iндексiв, їхньої нерiвномiрностi в рiзних вiддiлах, порушення супiдрядностi, труднощiв у введеннi нових дiлень, коли всi десять певного ступеня вже зайнятi.
(…), круглими дужками i нулем (0…), лапками»…», дефiсом (–), крапкою i двома нулями (. 00) тощо.
використовуються в межах певних роздiлiв.
До загальних визначникiв належать визначники форми, мiсця, народiв, часу, загальнi визначники з дефiсом. В україномовному виданнi є також загальнi визначники точки зору, але МФД вже скасувала їх, а їхня тематика передається здебiльшого iндексами основної таблицi. Визначники форми використовуються для вiдображення лiтературної форми i читацького призначення документа. Наприклад, (043) Дисертацiї. Тези.
Визначники часу показують час, у якому розглядається об'єкт у документi. З їхньою допомогою можна вiдобразити епоху, перiод, конкретну дату:
Визначники мови (лiнгвiстичнi) використовують, коли є потреба визначити мову, якою видано документ. Найчастiше ними користуються у документознавчiй роботi:
=40 Французька мова; 57=40 Лiтература з бiологiї, видана французькою мовою.
Визначники народiв (етнiчнi) дуже схожi на лiнгвiстичнi i використовуються у вiддiлах гуманiтарних наук: (=20) Англiйцi.
Визначники з дефiсом дають змогу показати матерiали або компоненти, з яких зробленi предмети, вироби (-03), або окремi професiї, кадри, особи (-05). Наприклад, 621–05 Машинобудiвники.
Спецiальнi визначники в УДК подiляються на три види: визначники, що приєднуються до iндексiв основної таблицi за допомогою знакiв дефiс (–), крапка нуль (. 0) i апостроф ('). Першi мають бiльш загальний характер, найчастiше використовуються у вiддiлi технiки; другi i третi – бiльш обмеженi у використаннi.
Таблицi визначникiв розробленi дуже детально, вони мають тисячi дiлень. Завдяки цьому значно зменшується обсяг основної таблицi, збiльшується точнiсть вiдображення ознак документiв i таким чином пiдвищуються оперативнiсть i точнiсть пошуку.
Фiлософсько-методологiчна основа ББК. Як i бiльшiсть сучасних класифiкацiй, ББК iєрархiчна комбiнацiйна система. Головна її вiдмiннiсть вiд iнших бiблiотечно-бiблiографiчних класифiкацiй у методологiчнiй основi. Основу ББК становить класифiкацiя наук, побудована за принципами дiалектичного матерiалiзму, якi заклав Ф. Енгельс. Саме вiн сформулював найважливiшi принципи дiалектико-матерiалiстичної класифiкацiї наук – об'єктивнiсть i розвиток. Цi принципи втiлюються в поєднаннi наук у класи вiдповiдно до форм руху матерiї та розташуваннi класiв вiд наук, що вивчають бiльш простi й загальнi форми руху матерiї, до наук, що дослiджують найскладнiшi та специфiчнi форми руху.
Ф. Енгельс обґрунтував подiл усiх наук на науки про природу, суспiльство i мислення, розробив послiдовнiсть природничих наук. Подальший розвиток науки внiс змiни в загальну схему Енгельса, але сам принцип класифiкацiї наук за формами руху матерiї зберiг своє значення до нашого часу [17, C. 123].
Основний ряд ББК, побудований вiдповiдно до положень дiалектико-матерiалiстичної класифiкацiї наук, розпочинається циклом наук про природу. До цього циклу входять чотири комплекси наук: фiзико-математичнi, хiмiчнi, науки про Землю, бiологiчнi науки. Комплекси розташованi в такiй послiдовностi: вiд наук, що вивчають неживу природу, до наук про живу природу; згiдно з формами руху матерiї: вiд простих форм руху до складних. Цикл розпочинає математика, хоч вона й не вивчає якусь форму руху i не є природничою наукою. Це наука про кiлькiснi та функцiональнi вiдношення, просторовi форми, її методи використовуються в усiх галузях знання, але, оскiльки найширше ними користуються в природничо-наукових дослiдженнях, у технiцi, математику умовно зараховано до циклу природознавства [11, C. 138].
Цикл прикладних наук посiдає мiсце мiж циклами природничих i суспiльних наук, оскiльки вiн поєднує науки про закони i засоби впливу людини на природу, про використання законiв i сил природи на користь суспiльного розвитку. Галузi прикладного знання розташованi в такiй послiдовностi: технiка, сiльське i лiсове господарство, медицина. Така послiдовнiсть зумовлена, по-перше, тим, що технiка є провiдною серед галузей прикладних знань i обслуговує основну галузь матерiального виробництва – – промисловiсть. Крiм того, порядок наук вiдповiдає загальним принципам побудови основного ряду: спочатку розташованi науки, пов'язанi з формами руху в неживiй природi – технiка, потiм у живiй – сiльськогосподарськi та лiсогосподарськi науки, якi мають справу з менш складними органiзмами, i медичнi науки, що мають справу з найскладнiшим органiзмом – органiзмом людини.
Цикл суспiльних i гуманiтарних наук побудовано вiдповiдно до фiлософського вчення про базис i надбудову. Проте на першому мiсцi в циклi стоїть iсторiя як наука, яка вивчає життя суспiльства всебiчно. Потiм iдуть науки, що вивчають окремi сторони життя суспiльства: перше мiсце серед них посiдають економiка й економiчнi науки, якi вивчають економiчний базис, далi йдуть вiддiли, призначенi для наук, що вивчають рiзнi форми суспiльної свiдомостi, якi входять до надбудови: полiтичнi, юридичнi та iн. Вiддiли полiтики, юриспруденцiї, вiйськової справи групують документи про соцiальну надбудову, яка бiльшою мiрою залежить вiд економiчного базису. Разом з вiддiлом економiки вони створюють соцiально-економiчну частину циклу. Далi розташовуються вiддiли, якi групують документи про iдеологiчну надбудову i про тi форми громадської свiдомостi, що входять до цiєї надбудови. У першому вiддiлi цiєї групи збираються документи, якi висвiтлюють загальнi питання культури, наукознавства, освiти тощо. Далi йдуть вiддiли, присвяченi художнiй творчостi як одному з проявiв духовної культури – – це лiтературознавство i мистецтвознавство, причому передує їм вiддiл мовознавства, оскiльки мова – це основа багатьох видiв художньої творчостi.
Громадська свiдомiсть, яка виступає у формi фiлософських, а також релiгiйних i атеїстичних вчень, є iдеологiєю, що найбiльш вiддалена вiд економiчної основи суспiльства, тому вiдповiднi вiддiли розташовуються в кiнцi циклу. Закiнчує ряд галузевих вiддiлiв наука про мислення – психологiя. Останнiм вiддiлом основного ряду є вiддiл для документiв унiверсального змiсту.
| Таблицi для масових обласних бiблiотек
|
Галузi знання i наук
|
Таблицi для наукових бiблiотек
|
| 2
|
Природничi науки
|
–
|
| |
|
Б
|
| |
Фiзико – математичнi науки
|
В
|
| |
Хiмiчнi науки
|
Г
|
| |
Науки про Землю
|
Д
|
| |
Бiологiчнi науки
|
Е
|
| 3
|
Технiка. Технiчнi науки
|
Ж/О
|
| 4
|
|
п
|
| |
Сiльськогосподарськi й
|
|
| |
лiсогосподарськi науки
|
|
| 5
|
|
р
|
| 6/8
|
|
–
|
| |
Суспiльнi науки в цiлому
|
С
|
| |
Історiя. Історичнi науки
|
Т
|
| |
Економiка. Економiчнi науки
|
У
|
| |
Полiтика. Полiтичнi науки
|
ф
|
| |
Держава i право. Юридичнi науки
|
X
|
| |
Вiйськова наука. Вiйськова справа
|
ц
|
| |
Культура. Наука. Освiта
|
ч
|
| |
Фiлологiчнi науки. Художня
|
ш
|
| |
лiтература
|
|
| |
|
щ
|
| |
Релiгiя. Атеїзм
|
Э
|
| |
Фiлософськi науки. Психологiя
|
ю
|
| 9
|
Лiтература унiверсального змiсту
|
я
|
Вiддiл 1 «Марксизм-ленiнiзм» (у таблицях для наукових бiблiотек А «Марксизм-ленiнiзм») згiдно з рекомендацiями Нацiональної парламентської бiблiотеки України скасовано, а матерiал, що тут вiдображався, розiйшовся по вiдповiдних галузевих вiддiлах.
Вiддiли, роздiли i бiльш дрiбнi дiлення основної таблицi будуються, виходячи з цiлої низки ознак, якi мають рiзне значення i межi використання. Деякi з цих ознак є загальними для всiх або бiльшостi вiддiлiв ББК, iншi використовуються в межах окремих циклiв або кiлькох спорiднених наук, третi – лише на рiвнi окремих наук i дисциплiн. Найчастiше дiлення здiйснюється за такими ознаками: за об'єктом або предметом дослiдження, методом дослiдження, аспектом розгляду об'єкта, державно-територiальною, хронологiчною, нацiональною, проблемно-тематичною, мовною ознаками, за способом дiї, функцiями, процесами тощо. Бiльшiсть ознак пов'язанi зi змiстом документiв, проте в окремих випадках трапляються i формальнi. Так, у вiддiлi унiверсальної лiтератури групування документiв здiйснюється залежно вiд форми видання i форми викладу матерiалу. Змiни до ББК, запропонованi Нацiональною парламентською бiблiотекою, скасували в бiльшостi вiддiлiв суспiльних наук створення комплексiв документiв за соцiально-економiчною ознакою, що суттєво змiнило структуру цих вiддiлiв [12, C. 49].
На жаль, виправлення i доповнення, зробленi Нацiональною парламентською бiблiотекою, недостатнi, щоб потрiбною мiрою змiнити структуру i наповнення ББК для задоволення потреб українських бiблiотек. Останнi розробки росiйських фахiвцiв недоступнi багатьом вiтчизняним бiблiотекам, а якщо й доступнi, то не є офiцiйно прийнятими, i впровадження їх не сприяє єдностi класифiкацiї на державному рiвнi. Тому видання українського варiанту класифiкацiї є нагальною потребою нашого часу.
Загальнi типовi дiлення можуть використовуватися в усiх дiленнях класифiкацiї, оскiльки формують комплекси видання за ознаками, якi характернi для всiх або багатьох галузей знання. Вони позначаються малими буквами. ЗТД умовно подiляються на два види: тематичнi i формальнi. Тематичнi дiлення вiдображають типовi ознаки змiсту документiв i призначенi для бiльш глибокого розкриття саме змiсту. Наприклад, «с Методика i технiка наукових дослiджень i спостережень». Формальнi ЗТД дають можливiсть групувати матерiал за ознаками форми i призначення документiв. Наприклад, «я5 Журнали», «я72 Пiдручники i навчальнi посiбники для середньої школи».
Територiальнi типовi дiлення дають змогу формувати комплекси матерiалiв за географiчною ознакою, їх можна застосовувати в будь-якому дiленнi класифiкацiї. У таблицi наведено дiлення для Земної кулi в цiлому, для окремих континентiв i країн. У межах континентiв або великих фiзико-географiчних регiонiв країни розташовуються в абетковому порядку назв, що дає змогу легко включати до таблицi новi держави. Позначаються ТТД цифрами i великими буквами, взятими в дужки. Наприклад, (4УКР) Україна, (5КАЗ) Казахстан Етнiчнi типовi дiлення сучасних народiв свiту дають можливiсть здiйснювати групування документiв за етнiчною або нацiональною ознакою. ЕТД включають сучаснi народи, найважливiшi етнiчнi групи i племiннi дiлення окремих народiв, усi означенi поняття розташованi в таблицi за абеткою назв. Позначаються ЕТД знаком рiвностi та першими буквами назви народу в дужках, наприклад:
(=Франц) Французи.
Нещодавно типовi дiлення загального призначення поповнилися таблицями хронологiчних i мовних типових дiлень, якi дають змогу створювати комплекси документiв за ознаками часу й мови, проте вони здебiльшого використовуються в автоматизованих ІПС.
До багатьох вiддiлiв таблиць розробленi спецiальнi типовi дiлення, якi допомагають деталiзувати матерiал за ознаками, що притаманнi окремим наукам i галузям практичної дiяльностi. Так, ознаки, характернi для документiв зi спецiального тваринництва, вiдображенi у СТД до вiдповiдного роздiлу таблиць:
- 2 Бiологiя виду або групи сiльськогосподарських тварин;
- З Розведення i племiнна справа;
- 4 Годування й утримання.
з вiдповiдної тематики. Так, у вiддiлi iсторiї видiляються плани розмiщення за ознакою хронологiї, у таблицi ТТД – за територiально-адмiнiстративними дiленнями. Індекси планiв розташування позначаються арабськими цифрами, приєднуються безпосередньо до iндексу основної таблицi i є його невiд'ємною частиною.
У рiзних варiантах таблиць ББК склад таблиць типових дiлень дещо вiдрiзняється. Так, у повному варiантi є три таблицi типових дiлень сучасного свiту, а ще є типовi дiлення для територiй давнього свiту. В таблицях для обласних бiблiотек є двi таблицi ТТД, одна з яких використовується у вiддiлах природничих i прикладних наук, а друга – суспiльних i гуманiтарних. У варiантах для масових i дитячих бiблiотек – по однiй таблицi ТТД. У таблицях для масових i дитячих бiблiотек немає також етнiчних типових дiлень. У цьому вiдображаються специфiчнi особливостi фондiв i каталогiв цих бiблiотек [1, C. 4].
ББК має iндексацiйну базу, що складається з великих i малих букв росiйського алфавiту, арабських цифр, математичних та iнших символiв. Основний ряд у таблицях для наукових бiблiотек позначається великими буквами вiд А до Я, в iнших варiантах таблиць – цифрами. Усi наступнi ступенi дiлення позначаються цифрами за десятковим принципом. Індексацiя в ББК структурна з послабленою виразнiстю. Деякi порушення чiткої логiчної побудови iндексiв пояснюються намаганням скоротити iндекс, зробити його компактнiшим.
На всiх ступенях дiлення, крiм основного ряду, є значна кiлькiсть вiльних iндексiв, свого роду резерв для введення нових понять.
Індекси ЗТД позначаються малими буквами росiйського алфавiту, а в разi необхiдностi їхньої деталiзацiї застосовують цифри. Букви i цифри, а також круглi дужки, знак рiвностi, дефiс використовують для позначення iнших типових дiлень.
Державний рубрикатор (ДР) автоматизованої системи НТІ є варiантом мiжнародної системи НТІ. Вiн призначений для формування iнформацiйних масивiв в органах НТІ, систематизацiї матерiалiв у iнформацiйних виданнях, здiйснення пошуку iнформацiї в пошукових системах. Використовуючи рубрикатор, можна створити автоматизований банк даних документiв ДАСНТІ; органiзувати обмiн iнформацiєю на машинних i безмашинних носiях мiж органами НТІ – як тими, що входять до державної автоматизаваної системи науково-технiчної iнформацiї (ДАСНТІ), так i зовнiшнiми вiдносно неї, наприклад, мiжнародний обмiн; здiйснювати широкий тематичний iнформацiйний пошук тощо. На сьогоднi рубрикатор iснує як у друкованiй, так i в машинопрочитувальнiй формi. Електронний ДР НТІ забезпечує пошук за кодами рубрик, ключовими словами, якi включенi до заголовкiв рубрик, iндексами УДК [17, C. 54].
Суспiльнi науки (коди вiд 00 до 26); Природничi та точнi науки (коди вiд 27 до 43); Прикладнi науки. Галузi економiки (44–81); Мiжгалузевi та комплекснi проблеми (82–99).
Кожна рубрика складається з коду i словесного формулювання. Коди рубрик створюються з ланцюжкiв пар арабських цифр, що роздiляються знаком крапка (.).
55. Машинобудування;
55. 01 Загальнi питання машинобудування;
55. 01. 09 Історiя машинобудування. Персонали.
до бажаного ступеня.
Основна таблиця рубрикатора мiстить також пошуково-довiдковий апарат. Орiєнтуватися в основнiй таблицi допомагає абетково-предметний покажчик.
3. 3 Мiжнародна патентна класифiкацiя
Патентнi документи систематизуються за Мiжнародною патентною класифiкацiєю, розробленою Комiтетом експертiв при Європейськiй радi i прийнятою в 1954 р. Ця класифiкацiйна система сприяла унiфiкацiї рiзних нацiональних систем класифiкацiї винаходiв i мiжнародному спiвробiтництву в галузi створення унiфiкованого довiдково-пошукового апарату до патентних фондiв, обмiну iнформацiєю про винаходи.
Мiжнародна класифiкацiя передбачає систематизацiю документiв за функцiональною i галузевою ознаками. У бiльшостi описiв винаходiв зазначається сфера використання винаходу, i при систематизацiї документ зараховують до цiєї сфери. Якщо ж винахiд може застосовуватися в рiзних галузях, документ систематизують за функцiональною ознакою. Так, двигунам властива функцiя виробництва електроенергiї, але певна категорiя двигунiв може використовуватися лише в певнiй галузi. Виходячи з цього, винаходи про двигуни як джерело виробництва електроенергiї збираються з урахуванням загального призначення, а винаходи про двигуни для використання в конкретнiй галузi систематизують за призначенням [15, C. 189].
За структурою Мiжнародна патентна класифiкацiя е iєрархiчною перелiчувальною системою. Уся сукупнiсть винаходiв подiляється на 8 основних роздiлiв, що позначаються великими лiтерами латинського алфавiту:
А Задоволення життєвих потреб людини;
С Хiмiя i металургiя;
D Текстиль; папiр;
Е Будiвництво;
F Прикладна механiка; освiтлення; опалення; двигуни i робочi машини; зброя i боєприпаси;
G Фiзика;
Н Електротехнiка.
А01 Сiльське господарство; лiсове господарство; тваринництво; мисливство i ловля тварин; рибництво i рибальство; А21 Хлiбопекарство; борошнянi вироби.
Таким чином, кожен роздiл може мiстити до 99 класiв. Класи, у свою чергу, подiляються на пiдкласи, якi позначаються приголосними малими лiтерами латинського алфавiту i додаються до iндексу класу:
на предмет i навiть якоюсь мiрою розкривають змiст пiдкласу. Назви пiдкласiв супроводжуються примiтками, якi пояснюють змiст дiлення i забезпечують прийняття правильних рiшень при систематизацiї.
А21с15/04 Рiзальнi машини, що використовуються в булочних.
Мiжнародна патентна класифiкацiя постiйно вдосконалюється, розвивається, щоб вiдповiдати стану сучасної технiки. Кожнi п'ять рокiв до неї вносяться змiни, пiсля чого в рiзних країнах публiкуються черговi редакцiї системи.
Висновки
Протягом усього перiоду розвитку науки i культури йде процес накопичення iнформацiї та знань, якi фiксуються в документах. Кiлькiсть документiв постiйно збiльшується. У сферi iнформацiї дiють закони прискорення розвитку науки, внаслiдок чого постiйно зростає потужнiсть документно-iнформацiйного потоку, вiдбувається концентрацiя та розпорошення публiкацiй у перiодичних виданнях, старiння iнформацiї. Усе це призводить до серйозних труднощiв у роботi з документами й iнформацiєю, яку вони мiстять. У той же час значення iнформацiї в життi людей постiйно зростає. Визначною рисою сучасної епохи є iнформатизацiя всiх галузей людської дiяльностi. Інформацiйнi ресурси розглядаються як багатство, що не поступається за своїм значенням i потенцiйним ефектом природним ресурсам. Обсяг iнформацiї рiзноманiтного характеру в наш час настiльки великий, що в деяких випадках простiше i дешевше заново провести дослiдження, зробити винахiд або навiть вiдкриття, нiж знайти вiдомостi про нього в документах.
iнформацiї, автоматизованi iнформацiйнi мережi й багато iншого. Але виявляється, що накопичити iнформацiю замало, важливо надати її користувачу в потрiбному обсязi й у потрiбний час.
Уже в давнину з появою порiвняно великих документних зiбрань з'ясувалося, що неможливо швидко знайти потрiбну iнформацiю шляхом перегляду всiх наявних документiв. Оперативно ознайомитися з великою кiлькiстю їх можна, якщо коротко навести основнi вiдомостi про кожний документ у своєрiднiй довiдцi, тобто подати iнформацiю у стислому «згорнутому» виглядi,
За таких умов для розшуку потрiбного документа немає потреби переглядати тексти багатьох документiв, а досить ознайомитися лише з короткими повiдомленнями про них. Якщо ж цi короткi повiдомлення подiлити на групи вiдповiдно до певних ознак документiв, то можна переглядати вiдомостi не про всi документи, а лише про тi, що увiйшли до певної групи. Саме за таким принципом будуються рiзноманiтнi iнформацiйно-пошуковi системи (ШС) – бiблiотечнi й бiблiографiчнi каталоги, картотеки, автоматизованi банки бiблiографiчних даних, бiблiографiчнi покажчики й т. iн. Це значно прискорює i полегшує процес пошуку. Причому, чим коротше охарактеризовано документ, тим бiльшої економiї часу та працi досягається при пошуку. Але, з iншого боку, чим лаконiчнiше подано ознаки документа, тим бiльша ймовiрнiсть помилки при його пошуку, наприклад, можуть бути випущенi побiчнi, другоряднi теми, розглянутi в документi, i, отже, при розшуку документiв з певних тем цю працю не буде виявлено, виникне прогалина, буде втрачено iнформацiю.
2. Библиотечно-библиографическая классификация: Рабоч. табл. для масс. б-к. – М.: Либерея, 1997. – 688 с.
3. Библиотечно-библиографическая классификация: Рабоч. табл. для масс, б-к: Дополнения и изменения. Вып. 1. 60/63 Социальные науки в целом. Обществознание. История. Исторические науки / Рос. гос. б-ка, Рос. нац. б-ка, Б-ка Рос. акад. наук. – М.: Либерия, 2002. – 64 с.
Обществознание. История. Исторические науки. – 320 с.
9. Зайцева Е. М. Лингвистическое обеспечение автоматизированных библиотечно-информационных систем: Современные требования и направления развития // Науч. и техн. б-ки. – 2000. – №3. – С. 57–60.
10. Классифицирование произведений печати по таблицам Библиотечно-библиографической классификации: Общая методика. – М., 1980. – 228 с.
11. Кушнаренко Н. Н. Документоведение: Учебник. -4-е изд., испр. – К.: О-во «Знання», КОО, 2003. – 460 с.
12. Макилвейн А. УДК – достижения и планы на будущее / А. Макилвейн // Науч. и техн. б-ки. – 1999. – №6. – С. 48–58.
14. Мухiтдiнова Л. Класифiкацiйнi системи в Українi: коротка iсторiя /1917–1996/ // Вiсник книжної Палати. – 1996. – №4. – С. 9–12.
15. Наукова обробка документiв / Кушнаренко Н., Удалова В. – К.: Вiкар, 2003. – 328 с.
16. Никифоровская Н, А. Библиографическое описание: Вопросы теории и методики / Под. ред. Г. Г. Фирсова. – Л., 1978. – 149 с.
17. Норми на процеси бiблiотечно-бiблiографiчної роботи Державної бiблiотеки України. – К., 1992. – 279 с.
18. Общая методика использования Универсальной десятичной классификации / ГПНТБ. – М., 1973. – 179 с.
19. Составление библиографического описания: Краткие правила/ Между-вед. каталогизац. комис. при Гос. б-ке СССР. – 2-е изд., доп. -М., 1991. -224 с.
20. Справочники библиографа / Науч. ред. Д. Н. Ванеев, В. А. Минкина. – СПб.: Профессия, 2002. – 528 с.
21. Сукиасян Э. Библиотечно-библиографическая классификация и проблемы классификационного поиска в электронных каталогах // Библиотековедение. – 1999. – №4–6. – С. 47–49.
22. Сукиасян Э. Р. ББК и мировая классификационная практика //. Сов. библиотековедение. – 1991. – 34. – С. 35–40.
24. Сукиасян Э. Р. Универсальная десятичная классификация: на пороге второго тысячелетия // Науч. и техн. б-ки. – 1996. – №3. – С. 46–55.
25. Унiверсальна десяткова класифiкацiя: Структура таблиць: Метод, рекомендацiї на допомогу самостiйнiй роботi студентiв / Укл. І. П. Штефан. – К.: КДІК, 2002. – 32 с.
|
