Архітектурна та образотворчомистецька спадщина Античності

Архiтектурна та образотворчомистецька спадщина Античностi ЗМІСТ Роздiл I. Архiтектура 1. 2. архiтектура греко-римського перiоду Роздiл II. Образотворче мистецтво 2. 1 живопис 2. 2 скульптура Висновки Перелiк використаних джерел Вступ Античним свiтом прийнято називати суспiльство Стародавнiх Грецiї та Риму в перiод з lХ – Vlll ст. до н. е. до lV – V ст. до н. е. Витоками для вивчення античного свiту є працi стародавнiх письменникiв, що дiйшли до нашого часу у рукописах переважно середньовiчних часiв. Слiд згадати археологiчнi розкопки, що ознайомлюють нас з країнами античного свiту, їх мiстами, укрiпленнями, жилими i суспiльними будiвлями, творами мистецтва i т. д. Серед вчених, якi займались дослiдженням античних мiст, можна назвати Б. В. Фармаковського (його розробки присвяченi жилим будинкам), М.І. Ростовцева (аналiз розвитку монументального живопису склепiв Боспора), К. Е. Гриневича (його дослiдження торкається оборонних стiн Херсонесу), В. Д. Блаватського, який узагальнив основнi зiбранi данi по архiтектурi античних мiст Пiвнiчного Причорномор’я, зробивши цим новий iмпульс розвитку iсторико-архiтектурного напряму, та багато iнших. В l–му тисячолiттi до н. е., коли народи Європи знаходились в стадiї первiсного устрою, на Балканському, Апеннiнському, пiвостровах i в Малiй Азiї вже iснували великi центри античних цивiлiзацiй. Освоївши мореплавання, еллiни, в пошуках кращих земель, дiйшли до вiддалених районiв середземноморського басейну. До кiнця VII ст. до н. е. вони вже встановили торгiвельнi вiдносини з народами, якi населяли берега Чорного моря (Понта-Евксiнського). На островi Березань, а потiм в гирлi Буга були заснованi першi поселення i колони грекiв. Заснування одного з найдавнiших мiст вiдбулося на островi Березань в епоху архаїки, в серединi Vll ст. до н. е. У VI ст. збудовано Тiру – на правому березi гирла Днiстровського лиману (на мiсцi теперiшнього Бiлгорода-Днiстровського). Мiсто на правому березi Бузького лиману було названо Ольвiя(“Щаслива”). У VI ст. до н. е. у схiднiй частинi Криму на мiсцi сучасної Керчi було створено колонiю Пантiкапей (за назвою невеликої рiчки Пантiкап), на Таманському пiвостровi, Фанагорiю (за iм’ям грека, що заснував мiсто) та багато iнших. В захiднiй частинi Криму у V ст. (421р.) до н. е. засновано великий центр – мiсто Херсонес (бiля теперiшнього Севастополя). Грецькi мiста Причорномор’я не були схожими одне на одного суспiльним устроєм, економiкою, культурою i мистецтвом. Ольвiя найдовше зберегла характер самостiйного мiста-полiса, в той час як Пантiкапей, Мiрмекiй, Тiрiтака, Фанагорiя та деякi iншi грецькi поселення об’єдналися в Боспорське царство. В кiнцi V поч. IV ст. до н. е. до володiнь Боспора були приєднанi Нiмфей та Феодосiя, а в I ст. до н. е. Боспор заволодiв бiльшою частиною Криму, пiдкоривши собi i Херсонес. Столицею Боспорської держави був Пантiкапей. Помiтно вiдрiзняється характер розвитку мистецтва в цих мiстах Грецькi пам’ятки VII – VI ст. до н. е. найчастiше знаходять в Ольвiї. У творах мистецтва Херсонесу помiтний вплив Римської iмперiї. Так як в першi столiття нашої ери вона справляла значний вплив на мiсто. Розкопки, що проводились в Херсонесi показали, що в причорноморських мiстах iснували театри. В пам’ятках Боспорського царства, особливо в першi столiття нашої ери, бiльш нiж в Ольвiї i Херсонесi проявляються художнi смаки мiсцевих племен. Вченi досi не склали спiльної думки про походження багатьох пам’яток, знайдених на пiвднi України. Часто для цього не вистачає фактичного матерiалу. В Причорномор’ї господарювали тi ж форми, що i в Грецiї: в VI ст. до н. е. – архаїчнi, в V – IV ст. – класичнi, а пiзнiше – еллiнiстичнi. Щоправда, перiодизацiю мистецтва Стародавньої Грецiї(архаїка, класика, еллiнiзм) тут не зовсiм можна примiнити. Вплив культури мiсцевих племен як, наприклад, сарматiв на Боспорi, був настiльки сильним, що твори античного мистецтва Пiвнiчного Причорномор’я є досить своєрiдними. Багато творiв, характер яких в повному змiстi античний, несуть в собi вiдбиток вагомих художнiх традицiй i, безсумнiвно, завезенi сюди купцями з Грецiї, Малої Азiї чи Риму. За стiнами стародавнiх мiст розмiщувалися некрополi. Тут стояли мармуровi та вапняковi надгробки. Пiд землею – склепи рiзних планiв i форм. Поховальний обряд античних центрiв нашої країни був пов’язаний з iдеологiєю грецького суспiльства. Ритуальнi дiї пiд час похоронiв, речi, що клали в могилу з померлими, пов’язувались з певними уявленнями про потойбiчний свiт i несли певне змiстове навантаження. Наприклад, розглянемо одну з категорiй поховального iнвентарю – свiтильники(як поховальний матерiал їх почали використовувати на Сходi в III тисячолiттi до н. е.). Людина вiрила в силу вогню, що очищує. Вогонь трактувався як символ душi, людського життя. Вважалось, наприклад, якщо пiд час родiв погасне свiтильник, то новонароджений приречений на смерть. Свiтильники повиннi були захистити душу померлого i освiтлювати їй шлях в потойбiчному свiтi. (Найранiша знахiдка свiтильника – в Ольвiї – датована др. пол. VI – поч. V ст. до н. е.). Посилення релiгiйного синкретизму i проникнення в античнi мiста Пiвнiчного Причорномор’я нових схiдних культiв наклали своєрiдний вiдбиток на iдеологiчнi уявлення населення цих центрiв. В Херсонесi в першi столiття нашої ери зберiгся грецький пантеон (склався тут в еллiнську епоху). Рiзнi джерела свiдчать про появу в мiстi нових адептiв вiрувань, пов’язаних з новими релiгiйними течiями, в яких значне мiсце займала вiра у безсмертя душi i потойбiчне блаженство. Поширення серед частини населення нових релiгiйних течiй, напевно, привело до певних трансформацiй вiрувань, пов’язаних iз заупокiйним культом i ритуалом поховання. Актуальнiсть курсової роботи полягає в ознайомленнi iз здобутками архiтектури та образотворчого мистецтва античних мiст Пiвнiчного Причорномор’я з VI ст. до н. е. по I ст. н. е. Об’єктом дослiдження даної роботи є архiтектура та образотворче мистецтво античних мiст Пiвнiчного Причорномор’я. Методи дослiдження: аналiз, узагальнення, систематизацiя, спостереження. та римських зразкiв. Курсова робота включає в себе: вступ, два роздiли, висновок, перелiк використаних джерел i додатки Розд iл I АРХІТЕКТУРА 1. 1 АРХІТЕКТУРА ГРЕЦЬКОГО ПЕРІОДУ Розглядаючи архiтектуру античних мiст Пiвнiчного Причорномор’я роздiлимо її розвиток на два етапи. Перший – розвиток мiсцевої архiтектурної традицiї на пiдґрунтi еллiнських традицiй та пiд їх безперервним впливом; другий – поява у мiсцевiй античнiй традицiї елементiв римської архiтектури. Архаїка. У пiзньоархаїчний час вiдбувається перенесення в Пiвнiчне Причорномор’я еллiнських традицiй i зародження власної архiтектурної школи разом з освоєння мiсцевого принципу будiвництва жител, заглиблених у землю. Мiстобудування у Давнiй Грецiї набуло значного розвитку як з функцiональної та iнженерної точки зору, так i з позицiй естетичного оформлення мiського простору. Мiсто мало правильне планування. Жилi будинки були об’єднанi в квартали, вулицi перетиналися пiд прямим кутом i були вимощенi мiлким камiнням. Вздовж вулиць пролягали кам’янi водостоки [6;С. 56]. Розквiт прямокутного планування мiст пов’язаний з iм’ям грецького архiтектора Гiпподама, який жив у V ст. до н. е. Зазначимо, що принципи цiєї системи з’явилися в Грецiї значно ранiше – у серединi Vlll ст. до. н. е. Головний принцип ансамблевої забудови полягав у намаганнi створити з рiзних архiтектурних споруд єдиний гармонiйний комплекс, в якому в якому iснувала головна архiтектурно-просторова домiнанта. Загалом в архаїчний час (головним чином у Vl ст. до н. е. ) пiвнiчно причорноморськi мiста являли собою невеликi селища iз землянковою та напiвземлянковою житловою забудовою, що групувалися у квартали. У центрi селищ розмiщувалися невеликi ансамблi культового та громадського призначення. Архiтектура житла архаїчного часу, на вiдмiну вiд мiстобудування, на найранiшiй стадiї iснування (десь 50-70 рокiв з часу виникнення того чи iншого поселення ) не вiдповiдала традицiям Давньої Грецiї. Це були переважно невеликi, здебiльшого однокамернi, прямокутнi, рiдше – круглi або овальнi в планi землянки та напiвземлянки. Проте, є пiдстави вважати, що кiлька таких структур складали практично єдиний будинок, який по периметру мiг обноситись огорожею. Розмiр кожної такої землянки близько 10м2 Традицiя будiвництва заглибленого житла iснувала впродовж майже усiх перiодiв iсторiї давнього населення на територiї майбутньої України. Це, ймовiрно, було стадiальним явищем. Не уникли цього й грецькi переселенцi. Цей досить дешевий i разом з тим ефективний спосiб будiвництва у цей час був поширений i у скiфських племен лiсостепу. В архаїчний час, особливо у другiй половинi Vl – IV ст. до н. е., з’являються першi типовi для Грецiї святилища, культовi споруди i ансамблi. З останнiх назвемо теменос Аполлона Дельфiнiя в Ольвiї (Vст. до н. е., був вирiшений, найiмовiрнiше, в iонiчному ордерi), Захiдний теменос та святилища Афродiти у Нiмфеї, храм доричного ордеру у Пантiкапеї(друга половина IVст. до н. е.[12;С. 37]) Можливо, в цей час формується i двiрцевий ансамбль на акрополi Пантiкапея. За епiграфiчними свiдченнями вiдомо, що у пiвнiчно-причорноморських мiстах iснувало не менше як пiвтора – два десятки храмiв. Переважна їх кiлькiсть антовi або перистильнi за просторово-планувальним типом. будiвлi – храми та олтарi, поховальнi споруди. Суто еллiнського типу. Приблизно з другої половини Vст. до н. е. у Пiвнiчному Причорномор’ї поширився доричний ордер, хоча провiдне мiсце все ще належало iонiчному. 2 для значних мiст була типовою тричленна топографiчна схема розташування: верхнє мiсто, нижнє та з’єднуючi їх схили. У бiльшостi пiвнiчно-причорноморських мiст акрополi були вiдсутнi (мiсто не мало захисних мурiв). Саме такими були Ольвiя та Херсонес. На противагу їм Пантiкапей, Мiрмекiй та Нiмфей мали добре укрiпленi акрополi. За топографiчними i планувальними характеристиками можна видiлити три головнi типи мiст. Перший – Пантiкапей з “класичним” акрополем, забудованим палацевими, культовими та оборонними спорудами, з нижнiм мiстом, де розмiщувались агора та порт. У цiлому мiсто мало, ймовiрно, нерегулярну радiально-кiльцеву планувальну структуру. Мiстобудiвною архiтектурною домiнантою був, безперечно, акрополь. Розкопки на горi Мiтрiдат дають наступне уявлення силуету мiста: на вершинi – акрополь – центральне укрiплення мiста з мiцними оборонними стiнами i баштами. В серединi – важливi храми i суспiльнi споруди. Донизу на схилах – квартали з одно- чи двоповерхових кам’яних споруд. Поряд з мiстом розташовувався некрополь – мiсто мертвих. Акрополь Пантiкапея був найбiльшим архiтектурним комплексом на Боспорi. З фрагментiв, що збереглись (бази, капiтель, архiтрав, пiд карнизнi блоки та iн.) реконструювали шестиколонний фасад храму Аполлона (вершина архiтектурного ансамблю). Висота колон – 6 – 6,2м. Перед храмом (не лише в Пантiкапеї, а й в iнших середземноморських святилищах) знаходились вотивнi скульптури, присвяченi богам написи, жертовники, олтарi рiзної форми. Монументальний iонiчний периптер було видно з усiх точок мiста i моря. Будинки, вкритi червоною черепицею, видiлялись червоно-бiлими плямами. що мiсто було добре укрiплене. Масивнi башти, фортецi, частини кам’яних стiн збереглися майже на всiй територiї держави, що свiдчить про постiйну вiйськову небезпеку. В агорi суспiльно-адмiнiстративнi, культовi й торгiвельнi споруди розмiщувалися вздовж головної вулицi верхнього мiста, що замикалася культовою дiлянкою з храмом. Мiсто мало єдиний регулярний прямокутний план. Житловi будинки були об’єднанi в квартали, вулицi перетиналися пiд прямим кутом. У силуетi верхнього мiста єдина чiтка домiнанта була вiдсутня. Вiд античних будов до наших днiв дiйшли основи стiн, пiдвальнi примiщення. Особливо цiкавими є монетний двiр, банi, руїни театру, що iснував тут з lll ст. до н. е. по lV ст. н. е. Частково збереглися драбиннi проходи, кам’янi лави для глядачiв. Судячи з розмiрiв театр вмiщував до 3 тис. глядачiв. Третiй тип мiста – Ольвiя, що, як i Херсонес, складалася в топографiчному вiдношеннi з трьох частин i не мала акрополя. Мiсце, де було засновано Ольвiю самою природою було подiлено на двi частини: високу(на лiсовому платi) та низьку(пiд береговим обривом понад лиманом), що вiддiлена вiд високої частини крутими схилами. Планування мiста було нерегулярним, з використанням елементiв прямокутної системи лише в окремих районах або кварталах. На вiдмiну вiд Херсонеса тут у верхньому мiстi iснував центральний ансамбль, що складався з комплексiв агори та теменосу Аполлона Дельфiнiя, що в архiтектурному вiдношеннi домiнував над терасною та нижньою частинами мiста. Ольвiйська агора чотирикутної форми мала площу приблизно 0,35 га: з пiвночi до неї пiдходила головна поздовжня вулиця верхнього мiста, що вела далi на пiвдень. Вздовж схiдного боку агори розташовувався торговельний ряд. На пiвденний бiк виходили гiмназiй та будiвлi магiстратур. Захiдний бiк утворювався житловим будинком, кiлькома крамницями та будiвлею суду. З пiвночi на агору вiдкривалася велика стоя, що вiдокремлювала агору вiд теменосу, де розмiщувались храми Зевса та Аполлона Дельфiнiя, олтарi, скарбниця. Ольвiї та на Боспорi з’являються першi курганнi насипи. Враховуючи вiдсутнiсть у Пiвнiчному Причорномор’ї античних курганiв архаїчного часу, їх генезис можна вести, насамперед, вiд скiфських та синдських племен. За архаїчного часу в Ольвiї поховальна камера являла собою звичайну прямокутну яму(та званi грунтовi поховання). З кiнця VI ст. до н. е. тут з’являються та поширюються споруди у виглядi прямокутної вхiдної ями з нiшою у стiнi,де, власне, i ховали небiжчика. У першiй половинi IV ст. до н. е. з’являються землянi склепи. Поховальна камера мала склепiнчасте перекриття. У другiй половинi IV ст. до н. е. з’являються кам’янi склепи. Найвизначнiшими пам’ятками з точки зору монументальностi та досконалостi конструкцiй є Золотий, Царський та Мелек-Чесменський кургани. Еллiнiзм. Еллiнiстичний етап – це час найвищого розквiту архiтектури й будiвництва античних жител у Пiвнiчному Причорномор’ї. Для цього часу поки що не вiдомi великi за розмiрами храми. Розмiри прямокутних у планi храмiв коливались в межах 7,5 – 9,3 х 10,0 – 15,3м. Це були антовi або перистильнi будiвлi з двоколонним (антовi) або чотириколонним портиком по головному фасаду. з вапняку, укладеному на глиняному розчинi. Дах вкривавсь черепицею. Фасади храмiв iонiчного ордера прикрашались рельєфами у виглядi геометричних плетiнок, меандрiв тощо, iнодi рослинною орнаментикою та iн. Залишки жител розкопано практично у всiх античних мiстах та поселеннях, завдяки чому вони найкраще дослiдженi [11;С. 28]. Усi типи будинкiв античних пiвнiчно-причорноморських мiст вiдповiдали основним характеристикам грецького житла: наявнiсть внутрiшнього подвiр’я, розмiщення критих примiщень навколо двору з одного, двох, трьох або чотирьох бокiв, пiвденна орiєнтацiя житлових кiмнат. Певна рiч, що iснували вiдхилення внаслiдок господарських потреб або умов забудови кварталу. Житлова частина будинку могла подiлятися на головну(андрон) та жiночу(гiнекей). Будинки зазвичай були одноповерховими iз житловими пiдвалами. Бiльша частина будинкiв була без ордерною, малої(100 – 200м22 ) площi. Завершуючи огляд житлових будiвель, необхiдно сказати про їх вiдмiни вiд житлових будiвель Середземномор’я. Насамперед це бiльша, нiж у Середземномор’ї, площа подвiр’їв, наявнiсть житлових пiдвалiв i навiть цiлих поверхiв, вироблення нетипових для Грецiї господарсько- або виробничо-житлових планувальних типiв, вiдсутнiсть багатих садиб та скромнiший декор. Найвищий розвиток архiтектурно-будiвельної дiяльностi у пiвнiчно причорноморських мiстах припадає переважно на кiнець IV – III ст. до н. е., пiсля чого настає поступовий занепад який триває майже до I ст. н. е., коли пiвнiчно причорноморськi мiста потрапляють пiд сферу впливу Давнього Риму. 1. 2 АРХІТЕКТУРА ГРЕКО-РИМСЬКОГО ПЕРІОДУ ери. На першому етапi(друга половина I ст. до н. е. – I ст. н. е.) будiвельна дiяльнiсть активiзується: з’являються новi поселення, вiдбудовуються та перебудовуються старi центри(Танаїс, Ольвiя), зводяться новi споруди культового та громадського призначення, а також фортечнi споруди. На другому етапi (II – перша половина III ст. н. е.) спостерiгається найвищий для перших сторiч нової ери розквiт будiвельної дiяльностi; на третьому(вiд середини III по 70-тi роки IV ст. до н. е.) – будiвництво поступово занепадає. Пiсля 70-х рокiв будiвництво продовжується лише у Херсонесi та нижньому мiстi Пантiкапея, але вже пiд Вiзантiйським впливом. У галузi мiстобудування новою особливiстю у першi сторiччя нашої ери стало будiвництво цитаделей (наприклад у таких мiстах як Херсонес, Ольвiя, Тiра). Судячи з Ольвiї, мiста мали господарськi передмiстя, де безсистемно розмiщувалися складськi будiвлi, виноробнi, гончарнi печi, загони для худоби тощо [10;С. 137]. Частина старих мiст продовжує активно розвиватись, наприклад, Пантiкапей, площа якого досягає 100м2 ; зросла й територiя Херсонеса. Іншi поступово занепадають: Калос Лiмен, Керкiнiтiда, зменшується територiя Ольвiї. Вiдсутнi данi щодо iснування тут форумiв i терм, багатоповерхових пишних будинкiв i садиб, великих храмiв та мавзолеїв типових для римської архiтектури. Нижчим стає також рiвень благоустрою мiст. Першi сторiччя нової ери стали часом розквiту будiвництва оборонних споруд як у мiстах, так i поселеннях. Новою стала поява наприкiнцi еллiнiстичного часу великих веж для розмiщення кидальних пристроїв, збiльшується товщина стiн, що iнодi сягає 6м (фортеця Ілурат). Новою категорiєю споруд, пов’язаною iз римською традицiєю у Пiвнiчному Причорномор’ї, стали терми, вiдкритi у Херсонесi, Хараксi, Пантiкапеї. Однак своїми розмiрами, кiлькiстю примiщень, багатством та пишнiстю декору їх не можна порiвняти з величними термами Римської iмперiї. Назвемо такi культовi споруди як храми, присвяченi Зевсу, Ахiллу, Матерi богiв; святилища – Зевса, Ізiди, Асклепiя, Посейдона в Ольвiї, Афродiти та богинi Дiви у Херсонесi, Ареса у Пантiкапеї тощо. За розмiрами i типами храми перших сторiч нової ери майже нiчим не вiдрiзняються вiд бiльш раннiх. Вiдмiна полягала переважно у використаннi поряд з iонiчним та дорiйським ордерами коринфського. Найкраще дослiдженi житловi будiвлi античних мiст Пiвнiчного Причорномор’я. Якихось значних принципових змiн стосовно попереднього перiоду не виявлено. Поширюються однокамернi i житловi будинки, якi не мали внутрiшнього подвiр’я, а на поселеннях – будинки послiдовно-iєрархiчного планування. У цiлому римський вплив у будiвництвi жител виявився лише в елементах розпису, використаннi мармурових облицювальних плиток, у появi схематизованого тосканського ордера, а також коринфського ордера. Збiльшується декоративна пишнiсть iнтер’єрiв окремих кiмнат. У цей перiод не зазнали принципових змiн i поховальнi споруди. . Поряд iз звичайними(ґрунтовими) могильниками, зводяться курганнi. Але таких монументальних споруд, як Золотий або Царський на Боспорi, вже не зводилися. Замiсть склепiв з уступчастим склепiнням поширилися споруди iз напiвцилiндричним склепiнням. Як i ранiше склепи складалися з дромосу, поховальної камери та передпокою. Найцiкавiшi з них вiдкритi в Ольвiї: склепи Євресiбiя та Арети i “Зевсового” кургану II ст. н. е. Таким чином, архiтектура античних причорноморських держав у цей перiод базувалася переважно на надбаннях еллiнської архiтектури попереднiх часiв. Вплив римських традицiй був загалом незначним i виявися в другорядних особливостях архiтектури. Тому її не можна вважати одним iз провiнцiйних варiантiв римської школи. Це було досить яскравим i самобутнiм явищем, що сформувалося на грунтi мiсцевої грецької архiтектурної традицiї. Поряд з мiсцевою еллiнською традицiєю у Пiвнiчному Причорномор’ї приблизно з IV ст. до н. е. виникає i починає розвиватися змiшаний греко-варварський стиль. Суть його полягає у варваризацiї мiсцевих античних традицiй, у пристосуваннi їх для потреб i умов життя мiсцевих племен. Греко-варварська традицiя пов’язувалася переважно iз скiфськими, а у першi столiття нової ери iз сарматськими, а потiм черняхiвськими племенами. У першому перiодi найвиразнiше вона виявилася на нижньоднiпровських городищах, у Неаполi Скiфському та у Захiдному Криму. Греко-варварська традицiя виявилася в мiстобудуваннi, обороннiй архiтектурi, конструкцiях та декорi, але особливо яскраво – у домобудiвництвi. Одним з найцiкавiших явищ у греко-варварськiй традицiї є житла мегаронного типу, вiдкритi на рядi поселень. За планувальним типом вони були близькими до прямокутних античних антових храмiв, що призначались для проживання в них досить широкого соцiального спектру мешканцiв. Про бiльш-менш чiтке видiлення змiшаної греко-варварської традицiї можна говорити починаючи з IV cт. до н. е. Роздiл II ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕСТЕЦТВО Провiдне мiсце в розвитку образотворчого мистецтва в Пiвнiчному Причорномор’ї належало живопису, зокрема – яку широко використовували для оздоблення житлових будинкiв, громадських споруд i гробниць. Живопис був безпосередньо пов’язаний з архiтектурою i найчастiше мав декоративний характер. Фресковий живопис починають застосовувати в Причорномор’ї з IV ст. до н. е., найбiльшого поширення вiн набуває на Боспорi, де iснує протягом тривалого часу – близько семи-восьми столiть. Найбiльша кiлькiсть пам’яток живопису збереглася в боспорських склепах перших столiть нової ери [15;С. 258 ]. Фрески у поховальних спорудах не зазнавали таких великих руйнувань пiд час нападу ворогiв, як житловi та громадськi будiвлi. В основному розпис стiн виконувався фрескою по штукатурцi, але було поширене нанесення акварельних або воскових фарб безпосередньо на вичищену поверхню кам’яної плити. У Пiвнiчному Причорномор’ї не вiдомо жодного iменi художника. Якщо вони i пiдписували свої твори, то їхнi iмена не дiйшли до нашого часу. У розписах домiнував, щонайменше до II ст. до н. е., так званий структурний стиль (iмiтував структуру кам’яної кладки стiни). Залишки тинку житлових будинкiв iз розписом у структурному стилi знайденi, зокрема в Ольвiї, Пантiкапеї, Фанагорiї. З кiнця II ст. до н. е. над структурним розписом починають розмiщувати сюжетнi сцени. Наприклад, сцена бою пiгмеїв з лелеками в склепi Анфестерiя, що розташований на схилi Мiтрiдатового пагорба у Пантiкапеї. В еллiнiстичний час у монументальному живописi використовувалась майже вся палiтра основних кольорiв, за винятком зеленого. Усi цi розписи за своїм стилем наслiдували грецькi чи малоазiйськi традицiї еллiнiстичного та бiльш раннiх часiв. В їх сюжетах крiм грецької типової мiфологiчної обрядової тематики починають поступово з’являтися сюжети з життя племен оточуючого свiту. Починаючи з I ст. до н. е., набув великого поширення квiтковий, а з II ст. до н. е. iнкрустацiйний стилi. Найтиповiшими пам’ятками квiткового стилю є склепи Деметри та Сорака у Керчi, тут же вiдкритi склепи iнкрустацiйного стилю. Усiм боспорським зображенням бракувало iлюзорностi, перспективи та вишуканостi, характерних для римських розписiв. Вiдрiзнялися вони й сюжетно. Тобто є всi пiдстави вважати, що цi розписи виконувалися боспорськими майстрами. Найранiший у Пiвнiчному Причорномор’ї розпис склепу Велика Близниця датується серединою IV ст. до н. е. Фронтальна поза i величавий вигляд богинi Кори добре продуманi художником. Густе хвилясте волосся, високий лоб, повнi щоки. Очi великi, майже круглi, широко вiдкритi i пiднятi вгору. Руки з обох бокiв симетрично пiднятi до голови. Вона нiби-то пiднiмається з-пiд землi навеснi. Богиня мала уособлювати собою безсмертя людини i природи, їх єднiсть. Це поки що єдиний твiр такого стилю. У композицiйному вiдношеннi голова Кори нагадує зображення голови її матерi Демери з пантiкапейського склепу I ст. н. е. теж в центрi склепiння. Однак не слiд вбачати в цьому традицiйнiсть, бо мiж цими творами значний промiжок часу. Склеп Деметри був вiдкритий у 1895р. Зображенi тут сцени вiдтворюють мiф про викрадення Кори – дочки Деметри – богом пiдземного царства Плутоном. Серед усiх розписiв цього склепу видiляється голова Деметри. Вона написана в медальйонi на сiрувато-зеленому тлi. Обличчя зосереджене, навiть суворе, великi очi сповненi суму. Одним з найцiкавiших пантiкапейських склепiв, у якому поєднуються сюжетнi композицiї з розписами квiткового та iнкрустацiйного стилiв, є Стасовський склеп (названий iм’ям його дослiдника – росiйського мистецтвознавця В. В. Стасова). Склеп збудовано в II ст. до н. е., його стiни, очевидно, розписувало кiлька художникiв, про що свiдчить рiзна манера письма; вiдчувається, що вони мали добрий смак i були обiзнанi з анатомiєю. Особливу увагу привертає зображення майстернi живописця на внутрiшнiх стiнках кам’яного саркофага з Пантiкапея, в якому, певно був похований сам художник. Майстер сидить перед мольбертом, на колiнi в нього лежить вiдкритий ящик з фарбами. Художника показано в процесi роботи. По стiнах розвiшанi портрети в квадратних i круглих рамках. Це поки що єдине в Пiвнiчному Причорномор’ї свiдчення про iснування станкового портретного живопису. Боспорський живописний канон iснував протягом кiлькох столiть, не виходячи власне за межi держави у Пiвнiчному Причорномор’ї за винятком Неаполя Скiфського. Вiн був органiчно пов’язаний з внутрiшнiм простором поховальних споруд. Розпис внутрiшнiх стiн i склепiнь залежав вiд уподобань померлого, його близьких, а також художника, якому замовляли розпис. Розташування сцен у склепах залежало не лише вiд встановлених правил, а й вiд особливостей архiтектури, релiгiйних уявлень похованого, роду занять, соцiального стану тощо. Яскравi кольори, обличчя людей з великими очима в рiзноетнiчних костюмах, не завжди правильнi пропорцiї фiгур свiдчать про недовершенiсть майстерностi боспорських художникiв, викликану, можливо, значною вiддаленiстю Боспору вiд основних культурних центрiв Еллади. Одним з видiв монументального живопису була мозаїка – вiзерунки i картини, викладенi з дрiбних кольорових камiнцiв рiзноманiтної фори, укрiплених на розчинi вапна з пiском. Починаючи з III ст. до н. е. мозаїкою в причорноморських античних мiстах оздоблювали пiдлоги парадних примiщень будинкiв i громадських споруд. Найкращi мозаїки знайдено в Ольвiї та Херсонесi. У будинку II – III ст. до н. е. вiдкритому в 1902 – 1903 роках в Ольвiї, виявлено мозаїчну пiдлогу, викладену з бiлої, синьої, буро-червоної, i жовтої рiчкової рiнi. В центрi пiдлоги окреслено коло, в якому зображення не збереглося. Коло вписане у квадрат, у кутах якого вмiщено пальметки. Вздовж сторiн квадрата йдуть два паралельнi фризи – рамки. У внутрiшньому фризi зображено тварин, зовнiшнiй оздоблено зображенням морських хвиль. В iншому тогочасному багатому будинку, вiдкритому в нижнiй частинi Ольвiї в 1909 – 1910 роках, пiдлогу одного з примiщень оздоблювала мозаїка у виглядi килима, основну площу якого становила сiтка з ромбiв з хрестиками в серединi. Зовнi облямовано каймою, що складається з трьох паралельних смуг заповнених плетiнкою, меандром та хвилеподiбним орнаментом. Чудову мозаїку III – II ст. до н. е. вiдкрито 1937 року в Херсонесi, в лазнi одного з багатих будинкiв. Пiдлогу лазнi оздоблено мозаїкою з морських камiнцiв бiлого, жовтого, темно-синього, червоного i зеленого кольорiв. Центральне поле зайняте зображенням двох жiнок, що миються. По краях композицiї – рослинний орнамент. 2. 2 СКУЛЬПТУРА У мiстах Пiвнiчного Причорномор’я збереглося чимало рiзноманiтних пам’яток скульптури, якi прикрашали теменоси, акрополi та майдани, житловi будинки, некрополi. В архаїчний час найвiдомiшими були самоська i мiлетська школи. (найбiльшу кiлькiсть мiлетської скульптури знайдено в Ольвiї). Пiсля падiння Мiлета у 494р. набули поширення пам’ятки афiнських скульпторiв. Серед них вiдомi твори таких знаменитих майстрiв, як Фiдiй та його учнiв Каламiда, Мирона, Праксителя. Широко розповсюдженою була мала глиняна скульптура, фiгурки iз бронзи, дерева, гiпсу. Інколи вони зображувалися у русi i майже завжди розфарбовувались. Багато iмпортних та мiсцевих терекот знайдено у всiх пiвнiчно-причорноморських регiонах. Для теракот VI ст. до н. е. характернi тi ж риси, що i для архаїчних теракотових статуеток Грецiї: фронтальне зображення фiгур, деяка застиглiсть образiв, мигдалеподiбнi очi i при пiднятi кутики губ. Глинянi статуетки V – IV ст. до н. е. мають бiльш гармонiйну форму, їх образи спокiйнi i звеличенi. В теракотах III – I ст. до н. е. добре зображається рух, складнi повороти фiгур. Оскiльки глинянi статуетки наслiдували або були копiями мармурових статуй, вони нерiдко дають уявлення про славетнi пам’ятники, якi згадують давнi автори. Великi скульптури з глини трапляються дуже рiдко. За функцiонально-тематичним призначенням вся скульптура подiляється на чотири пiдгрупи: сакральну, надтрунну, портретну i декоративну. У рiзнi перiоди розвитку мiст сакральна скульптура мала власну тематику i своєрiднi стилiстичнi риси. У VI ст. до н. е. лише в Ольвiї знайдено найбiльше пам’яток привiзної та мiсцевої скульптури. Серед них образ куроса або Аполлона, був найпоширенiшим. Усi куроси з Ольвiї представляли статуарний, широко розповсюджений у Середземномор’ї тип строго фронтальної фiгури юнака з iдеалiзованим обличчям. Ольвiйськi майстри не володiли високим професiоналiзмом i, певно, недостатньо знали анатомiю людини, хоча були знайомi iз загальними принципами створення людської фiгури. У V – IV ст. до н. е. стає домiнуючим iмпорт скульптури з Афiн. Хiд розвитку грецької пластики визначала творчiсть Фiдiя, Скопаса, Праксителя, Лiсiппа. До школи Фiдiя належить мармурова голова Зевса з Ольвiї, цiкавою є ольвiйська статуетка Афiни III ст. до н. е. – копiя з вiдомої еллiнiстичної копiї статуї Афiни Партенос Фiдiя у вiльному вiдтвореннi [9;С. 484]. Твори, що можна вiднести до школи Скопаса, є полiхромна мармурова голова Геракла з Пантiкапея, голова Кiбели i юнака з Херсонеса та голова Зевса Сотера з Ольвiї. За стилiстичними ознаками школi Праксителя близькi мармуровi статуї Донiса i музи IV ст. до н. е. з Пантiкапея i Ольвiї. Однак найпоширенiшими були мармуровi та теракотовi копiї Афродiти цього майстра. Із заснуванням еллiнiстичних держав, де були органiзованi новi скульптурнi школи, Афiни вiдходять на заднiй план. Серед скульптури останньої чвертi IV – II ст. до н. е. вирiзняються сакральнi статуї i статуетки олександрiйської, пергамської, родоської шкiл. До олександрiйської школи еллiнiстичного часу, що продовжувала традицiї грецького мистецтва IV ст. до н. е. i створювала новi, належать мармуровi голови Гiгiєї з Пантiкапея, Асклепiя, Ерота та комплекс скульптур (голова юнака, торс юнака i Гермафродита, невеличка статуя Аполлона) з Ольвiї. масовим попитом, виготовлялись цiлими серiями i тому не мали особливих художнiх якостей. Їм притаманний узагальнено-схематизований показ релiгiйно-мiфологiчної сцени або окремого образу, де основна увага надавалася iдейному змiсту. Вiдсутнiсть пластичної виразностi фiгури людини пояснюється, певно, як масовим виробництвом, так i взагалi поступовим занепадом культури. Пiвнiчнопричорноморськi скульптори дуже рiдко виготовляли монументальнi сакральнi пам’ятники. В еллiнiстичний час в Ольвiї iснувала майстерня, де виготовлялись невеликi мотивнi рельєфи i статуетки з вапняку, рiдше з мармуру. Для них характерне умовне моделювання фiгур, непропорцiйнiсть, недбала обробка каменю. Чудовою пам’яткою мiсцевого ольвiйського мистецтва є мармурова плита III ст. до н. е. з рельєфним зображенням сцени трапези i п’яти бородатих чоловiкiв бiля олтаря. Кожна фiгура надiлена iндивiдуальними рисами. Цiкаво, що майже всi скульптури ольвiйських майстрiв мали одну й ту ж хибу: одна рука була бiльша за другу; риси обличчя найчастiше перебiльшено асиметричнi. На вiдмiну вiд сакральної надтрунна скульптура у всiх мiстах переважно виготовлялася на мiсцi. Лише найзаможнiшi громадяни могли замовити для своїх близьких стели у вiдомих майстернях Еллади. До найранiших належить фрагмент мармурового рельєфу iз зображенням голови юнака в профiль (друга чверть VI ст. до н. е.) з Ольвiї. Його виконано у художнiй манерi архаїчного часу: риси обличчя iдеалiзованi, зачiска декорована у виглядi дрiбних квадратикiв. На особливу увагу заслуговує серiя еллiнiстичних вапнякових надгробкiв – напiвфiгур i погрудь, якi становлять оригiнальний тип пам’яток. Чоловiчi i жiночi образи мають портретний характер, чiтко вираженi риси. Жiночi фiгури зображувалися в фас у високо пiдперезаних хiтонах i гiматiях, накинутих поверх голови. Чоловiчi зображення нечисленнi, але рiзноманiтнiшi. Трактування одягу було схематизованим. Велику популярнiсть мали сцени прощання чоловiка i жiнки у супроводi слуг, родичiв, воїна, вершника. У центрi – головний герой, який вже перебуває у потойбiчному свiтi i тому видiляється серед усiх iнших як розмiрами, так i пишними атрибутами. У всiх мiстах були поширенi традицiйнi надтруннi стели малоазiйського походження iз зображенням потойбiчної трапези. Чоловiк на них завжди лежав на якомусь ложi з келихом або рогом достатку в руцi, жiнка сидiла в крiслi, поруч стояв столик з питвом та їжею та хлопчик-служник. – традицiйна потойбiчна трапеза. Чоловiк подає гроно винограду дитинi, яка сидить на руках у жiнки. Фiгури непропорцiйно важкi, схематизованi костюми i деякi деталi, але в цiлому сцена створює враження iдеального сiмейного життя. i його засобiв, з досить яскравою iндивiдуальною характеристикою. Це насамперед невеликий бронзовий бюст царицi Дiнамiї. Статуя II ст. н. е. з Горгiппiї дає уявлення про реалiстичний образ знатного боспорця – правителя цього мiста Неокла. Пiд важкими складками плаща проступає худе тiло. У показi розумного обличчя, виразних очей, напiвопущених повiк i пишного волосся використанi засоби римського портрета. З епiграфiчних пам’яток вiдомо, що в Ольвiї стояли статуї римських iмператорiв Каракалли i Гети; скульптурне зображення мiсцевого дiяча Феокла було встановлено в гiмназiї. За своїм призначенням ольвiйська портретна скульптура не мала жанрового характеру – вона могла служити надтрунною або мотивною пам’яткою. Особливо цiкавi портрети жiнок з яскраво вираженими iндивiдуальними рисами, характерними для дiвчат зачiсками i виразом наївностi в очах та немолодих жiнок у покривалах iз задумливими сумними очима. Велична, понад 2м заввишки, мармурова статуя була встановлена в Тiрi у II ст. н. е. Вона зображувала якогось вiйськово-полiтичного дiяча, певно, Адрiана, який, проводячи свою полiтику в Подунав’ї, надавав великого значення цьому мiсту. Вiн стоїть у вiйськовому вiзерунковому панцирi, шкiряних чоботях i прикрашеному рослинним орнаментом одязi. Декоративна скульптура в мiстах Пiвнiчного Причорномор’я не мала значного поширення. В розповiдi Геродота про скiфського царя Скiла є свiдчення, що його будинок в Ольвiї було прикрашено скульптурами грифонiв i сфiнксiв. Монументальнi статуї сфiнксiв i левiв, починаючи з пiзньоархаїчного часу, ставилися в кожному мiстi. Деякi з них привозилися з Мiлета та Аттики, не всi вони прикрашали майдани i будинки, деякi використовувались як надгробковi пам’ятники-апотропеї. Мармуровий лев, що поклав передню лапу на голову роздертого бика з Пантiкапея – один з найкращих зразкiв скульптури iз зображенням тварин у Пiвнiчному Причорномор’ї. IV ст. до н. е. до III ст. н. е., iснували свої майстернi. Мiсцевiй скульптурi властива статичнiсть, нерiдко навiть пiдкреслена умовнiсть. ВИСНОВКИ це були землянки та напiвземлянки) були об’єднанi у квартали, серед них видiлялися храми на культових дiлянках або двiрцевi ансамблi акрополiв. Антична архiтектурна традицiя iснувала в Пiвнiчному Причорномор’ї практично цiле тисячолiття i знаходила свiй вияв у ранньосередньовiчних мiстах Криму. Поряд з цим з lV ст. до н. е. виникала греко-варварська традицiя, що набула поширення серед мiсцевих осiлих племен. У Пiвнiчне Причорномор’я надходило чимало витворiв мистецтва з рiзних центрiв Середземномор’я, найзначнiшими з яких у грецький перiод були Мiлет, (VI ст. до н. е.), Афiни (V – IV ст. до н. е.), Олександрiя Єгипетська i Пергам (III – II ст. до н. е.). У першi столiття нової ери, коли на мiжнародну арену вийшов Рим з його iдеологiчними настановами, культурнi зв’язки пiдтримувалися переважно з країнами Малої Азiї. Образотворче мистецтво, зокрема живопис i скульптура, досягли у Пiвнiчному Причорномор’ї порiвняно високої досконалостi. Якщо за художнiм рiвнем виконання воно i поступалося мистецтву великих культурних центрiв Еллади, то в iдейному – продовжувало тi ж самi традицiї – звеличення людини. У роботi звертається увага на основнi стилi живопису (квiтковий, iнкрустацiйний) та види скульптури (сакральна, надгробковi, портретна, декоративна). Деякий примiтивiзм мiсцевої скульптури пояснюється не лише вiдсутнiстю талановитих митцiв, а й провiнцiйнiстю, вiддаленiстю вiд основних центрiв грецької, а пiзнiше римської культури. Перелiк використаних джерел 2. Антична Тiра i середньовiчний Бiлгород Днiстровський. – К.: Наукова думка, 1979. – 146с. 3. Античнi пам’ятки Пiвнiчного Причорномор’я. – М.: Наука, 1976. – с. 120. 4. Античнi пам’ятники Криму. – К.: Мистецтво, 2004. – 288с. 5. Античне мистецтво. Альбом. – К.: Мистецтво, 1977. – 179с. 6. Блаватський В. Д. Античнi цивiлiзацiї. – М.: Наука, 1973. – 248с. 7. Вязьмiтiна М.І. Золота Балка. – К.: Наукова думка, 1962. – с. 31 – 106 8. Гайдукевич В. Ф. Розкопки Тiрiтаки в 1935 – 1940р. р. – МИА. - №25, 1952. – с. 67 – 80 9. Історiя культури давнього населення України. Ен. В 5-ти томах. – 1 том. – К.: Українська енциклопедiя, 2001. – 458с. 10. Крижицький С. Д., Русява А. С. Найдавнiшi житла Ольвiї. – Археологiя №28, 1978 13. Мистецтво України. Ен. в 6-ти томах. – 1 том. – К.: Українська енциклопедiя, 1995. – 400с. 14. Пiчiкян І. Р. Мала Азiя i Пiвнiчне Причорномор’я. – М.: Наука, 1984. – 294с. Додатки Додаток 3. Херсонес Додаток 4. Ольвiя Додаток 5. Пантiкапей Додаток 7. Палац на горi Мiтрiдат у Пантiкапеї (реконструкцiя В. П. Толстiкова) Додаток 9. Базилiка 1935р. в Херсонесi VI – Χ ст. Додаток 11. Зображення майстернi художника. Фрагмент розпису кам’яного саркофага з Керчi I ст. Додаток 12. Фрагмент мозаїчної пiдлоги з херсонеської базилiки V ст.. Додаток 14. Теракотова статуетка жiнки I ст. н. е., Ольвiя Додаток 17. Статуя Аполлона IV ст. до н. е., Ольвiя Додаток 18. Мармурова голова Ерота IV ст. до н. е., Ольвiя Додаток 19. Голова юнака III ст. до н. е., Ольвiя