Архiтектура Вiзантiї
АРХІТЕКТУРА ВІЗАНТІЇ
Історiю розвитку архiтектурних традицiй Вiзантiї можна роздiлити на три перiоди. Перший, раннєвизантийский, перiод почався в V столiттi i тривав до VIII столiття, йому на змiну прийшов середнєвiзантийський перiод, що продовжувався протягом семи столiть, а потiм, у XIII столiттi, почався пiзнєвiзантийський перiод, що тягся до XV столiття. Пiсля цього на змiну вiзантiйськiй культурi прийшла iнша.
на Адрiатику, Італiю, Пiвденне Середземномор'я, Грецiю, пiвострiв Мала Азiя i Передня Азiя. Вiзантiйськi майстри, створюючи новi храми, палаци й iншi будинки в античних традицiях, одночасно вносили новi iдеї, запозиченi в завойованих країн.
При будiвництвi монументальних споруджень враховувався вплив християнської релiгiї на полiтичну i суспiльну сфери життя суспiльства. Тому найбiльше значення придавалось зведенню храмiв. Будiвельники намагалися знайти оптимальнi пропорцiї, що вiдповiдають призначенню будинкiв, а також елементи декору, що пiдкреслюють значення в державi християнства i велич iмператора.
Головним внеском Вiзантiї в розвиток свiтової архiтектури є створення купольних композицiй храмiв, що привели до появи нових типiв будинкiв. Серед них необхiдно назвати купольну базилiку, центрическую церква з куполом на восьми опорах, а також крестовокупольную систему. Першi два типи з'явилися ще в раннєвiзантийський перiод, а останнiй — пiзнiше, у середнєвiзантийський.
собою досить складнi i добре укрiпленi комплекси, обнесенi високими стiнами. У центральнiй частинi монастиря розташовувалася церква — найвище спорудження, якi можна було побачити з будь-якої крапки на територiї монастиря i при наближеннi до монастирських ворiт.
Крiм церкви, малася трапезна, призначена, як видно з назви, для прийняття братами (чи сестрами) монастиря їжi. Житлами служив будинок з довгими коридорами, з яких були численнi проходи у вузькi кiмнатки. Крiм цього, на територiї монастиря розмiщалися рiзнi господарськi i складськi будiвлi, а iнодi — будинок бiблiотеки. Усi спорудження розташовувалися на перший погляд хаотично, без усяких правил. Однак у дiйсностi вони будувалися з урахуванням рельєфу, що оточує природи й iнших будiвель i тому дивилися гармонiйно, тобто були єдиною просторовою композицiєю — ансамблем.
Як уже було вiдзначено, архiтектурнi традицiї Вiзантiї склалися на основi традицiй античного Рима. Особливо широко використовувалися правила зведення арочно-склепiнних конструкцiй. Однак, на вiдмiну вiд римських будiвельникiв, у вiзантiйських не одержала популярностi бетонна технiка. Замiсть бетону як будiвельний матерiал використовували цегла i тесаний камiнь.
використовувався розчин з вапна i цемянки — дрiбно стовченої цегли. Такий склад був досить мiцним i стiйким. Його укладали мiж цеглинами шаром товщиною в 1 див.
Камiнь був бiльш популярним у схiдних районах iмперiї, точнiше, у Сирiї i Закавказзi, де малися кар'єри вапняку i туфу. Для полегшення ваги будинкiв стали використовуватися пористi кам'янi породи (пемза й iн.). Цi гiрськi породи обтiсували i теж скрiплювали розчином з вапна.
Перекриття були всiлякими, але при будiвництвi монументальних споруджень найчастiше виконували зводи: купольнi, цилiндричнi, хрестовi. При зведеннi церков зi зводом, що спирається на квадратну пiдставу, досить часто застосовували тромпи, винайденi зодчими ахеменидского Ірану. На Сходi, точнiше, у Сирiї i Закавказзi вперше стали зводити стрiлчастi зводи й арки.
Багато церков раннєвизантийского перiоду мали перекриття у формi купола, що спирався на окремо коштують опори за допомогою вiтрильного зводу. Купола перших церков мали опори у видi вiтрил i пiдпружних арок. Згодом додався ще один елемент конструкцiї — барабан. Його укладали на вiтрила i пiдпружнi арки, а вже на ньому спочивав купол. У стiнах барабана, як правило, створювалися вiкна, через якi денне свiтло проникало в пiдкупольне простiр.
пiдпиралися напiвкуполами, що розташовувалися симетрично i складали з куполом єдине цiле. Подiбнi конструкцiї є одним з найважливiших досягнень, що вiдносяться до вiзантiйської архiтектури.
Хрестовим зводам спочатку придавалася вспарушена форма. Потiм будiвельники перестали виконувати дiагональнi ребра, i вспарушений звiд прийняв вид вiтрильного.
Як будiвельнi матерiали при спорудженнi зводiв застосовувалися цегла i камiнь. Для змiцнення розпiрок арок i зводiв використовувалися металевi i дерев'янi затягування, що нерiдко залишались навiть пiсля закiнчення будiвництва. Купольнi зводи мали розтяжнi кiльця зi штабового чи залiза дубових брусiв. Покрiвля виконувалася зi свинцевих чи аркушiв черепицi.
У схiдних областях, де переважним будiвельним матерiалом був камiнь, зводи зводилися з застосуванням кружал. Крiм тесаного каменю, широке застосування знайшов бутовий камiнь (його теж скрiплювали розчином). Розчин з вапна i цемянки дуже швидко схоплювався, завдяки чому не було необхiдностi риштувати. Це значно полегшувало спорудження зводiв.
Досягши високої майстерностi в спорудженнi зводiв, вiзантiйськi зодчi одержали можливiсть зводити не такi масивнi опорнi конструкцiї, як ранiш. Зменшилася витрата матерiалу, використання людської працi, що привело до зниження матерiальних витрат.
Особливе значення придiлялося мозаїкам. Вони виконувалися не тiльки з каменю, але i з пофарбованих скляних сплавiв, що називалися смальтами. Майстра часто комбiнували матовi, прозорi i позолоченi смальти, а також кам'янi кубики i створювали в такий спосiб чудовi мозаїки. А при правильному розподiлi свiтла i тiнi i вiрно пiдiбраному тлi (бiлий, золотий i т. д.) ефект, вироблений такою картинкою, ще бiльше пiдсилювався.
Розвиток архiтектурних традицiй привело до появи письмових рекомендацiй. Наприклад, Исидор з Милета, що брав участь у будiвництвi собору Софiї Константинопольської, написав коментар до працi Герона Олександрiйського «Про конструювання зводiв». На жаль, сама праця не збереглася до наших днiв. Зодчий Анфимий iз Тралл написав книгу «Про парадокси механiки». Єпископу Исидору належить праця «20 книг почала, тобто щирих знань», у якому вiн привiв самi рiзнi зведення по архiтектурi i будiвництву. Як основу вiн використовував знамениту працю Ветрувiя «Десять книг про архiтектуру», але, крiм цього, включив i новi традицiї, що з'явилися у вiзантiйську епоху.
Раннєвизантийский перiод
Раннєвизантийский перiод характеризувався пошуком нових конструкцiй i форм. Одночасно з цим вiдбувалося злиття грецьких, римських i схiдних принципiв побудови монументальних споруджень. У результатi на територiї Вiзантiї стали з'являтися церкви зi сводчато-купольными перекриттями i значним внутрiшнiм простором.
Фасади будинкiв облицьовувалися мармуровими вiдполiрованими чи плитами прикрашалися кам'яними мозаїками i невеликими скульптурами. Внутрiшнi стiни, а найчастiше i пiдкупольнi простори покривалися фресками. Ордернi елементи античного Рима ще були присутнi, але вже не мали колишнього значення.
Створюватися ордерна аркада. Замiсть її усе бiльш популярної ставала аркада на колонах, що вперше була споруджена також на територiї Римської iмперiї. Однак, на вiдмiну вiд римської, вiзантiйська аркада включала тiльки колону, що була опорою арки. Іншi елементи ордера перестали виконуватися. Форма капiтелi змiнилася: тепер вона нагадувала напiвкулю з усiченими сторонами i прикрашалася легким рельєфом. Стовбур найчастiше був монолiтним.
Храм здобував риси базилiки, тобто мав витягнуту прямокутну форму, причому середнiй неф був вiддiлений вiд малих не поруч колон, а аркадами на колонах. Такi васильки найбiльше часто зводилися на пiвостровi Мала Азiя, у Сирiї i Закавказзi. Споруджувалися храми з купольними перекриттями. Серед них найбiльш удалими є церква в Эсре (510—515 роки) i церква «поза стiнами» у Русафе в Месопотамiї (569—589 роки). Одночасно з простими купольними сталi виконуватися перекриття, що представляють собою купола на чотирьох чи восьми опорах. Одна з перших церков з таким перекриттям була побудована в Босре в 513 роцi. Її купол спирався на чотири опори.
Інтерес викликає церква Сергiя i Вакха в Константинополевi, зведена в 527 роцi. Вона являє собою центричне спорудження з куполом на восьми опорах i великим пiдкупольним простором.
У 532—537 роках у Константинополевi був побудований собор Святої Софiї, згодом названий вершиною, перлиною вiзантiйської творчостi (мал. 59). Рис. 59. Храм Святої Софiї в Константинополевi. Внутрiшнiй вид. 532-537 роки. Архiтектори Анфимий iз Тралл i Исидор з Милета. Протягом наступного тисячорiччя ця грандiозна церква була основою для спорудження багатьох християнських i мусульманських соборiв. Архiтекторами були Анфимий i Исидор.
У спорудженнi собору щодня протягом п'яти рокiв брали участь по десятьох тисяч робiтникiв. Для прикраси iнтер'єра у великих кiлькостях використовувалися золото, срiбло, дорогоцiннi каменi, перли i слоновая кiста. Наприклад, тiльки на оформлення вiвтаря треба було сорок тисяч фунтiв (бiльш 16 тонн) срiбла. З храму Сонця в Римi були привезенi колони з порфiру. З усiєї великої територiї Вiзантiйської iмперiї привозилися колони i квадри самих рiдких, красивих i дорогих порiд мармуру.
Собор Святої Софiї споконвiчно був задуманий як найкрасивiше i приголомшливе будинок iз усiх коли-небудь, що споруджувалися. Вiн повинний був стати головною церквою великої Вiзантiйський iмперiї i придворним храмом iмператора. Так i вийшов: собор був найкращим з вiзантiйських церков, а iмператор Юстинiан I з'являвся тут перед своїми пiдданими в оточеннi священикiв i наближених i робив незгладиме враження на глядачiв.
Але все-таки присутнiх найбiльше уражав не вид блискаючої, урочистої процесiї, а архiтектура i декор храму. Наприклад, посли київського князя Володимира, вiдвiдавши цей знаменитий храм, вiдчули себе «на небесах». Письменник Прокопiй, що жив у раннєвизантийську епоху, писав: «... Храм панував над мiстом, як корабель над хвилями моря». Кожна людина, що вiдвiдала його, розумiв, що це «не створення людської могутностi i мистецтва, але скорiше справа самого Божества», а присутнiй на службi почував, «що Бог тут, близько вiд нього i що йому подобається цей будинок, що вiн сам обрав для себе». Інший сучасник говорив, що собор «спочиває не на каменях, а спущений на золотому ланцюзi з висоти небес». Константинопольським собором любувалися не тiльки вiзантийцi i мандрiвники того часу. Вiн продовжує викликати замилування i сьогоднi.
Собор не тiльки був кращим з пам'ятникiв вiзантiйської культури, але i вiдiгравав визначену роль у розвитку полiтичних вiдносин мiж Вiзантiєю й iншими країнами. Н. П. Кондакiв, росiянин учений, довгий час який займався дослiдженням Вiзантiйської iмперiї, писав: «... Хоча художнi факти належать до розряду невагомих, але не буде зайвим помiтити, що Свята Софiя зробила для iмперiї бiльше, нiж усi багато хто її вiйни, i не однi посли Володимира, споглядаючи величну i розкiшну церкву, думали себе бути на небесах».
69,7 м.
Опорою куполу служили чотири масивних стовпи i трикутнi вигнутi вiтрила, виложенi з цегли. Сам купол був установлений на висотi 50 м; його дiаметр дорiвнював 31 м. Несуща конструкцiя включала сорок радiальних ребер, укрiплених на кам'яному кiльцi. Для полегшення купольної конструкцiї ребра викладалися зi шматкiв пемзи. Стовпа-опори були складенi з вапнякових брил на вапняному розчинi. У верхнiй частинi стовпiв для мiцностi мiстилися свинцевi прокладки.
У подовжньому напрямку купол пiдпирався напiвкуполами глибиною близько 14 м. Вони розташовувалися в схiднiй i захiднiй стiнах. Напiвкупола, у свою чергу, переходили в ниши-экседры. Таким чином, собор являв собою складну систему купольного i напiвкупольного простору, що плавно переходить у головний неф площею 1970 м2
Собор Святої Софiї призначався для проведення християнських служб, тому його внутрiшнє оздоблення було набагато богаче, складнiше i прекраснiше, нiж фасад. Найбiльша увага при плануваннi вiзантiйськi зодчi придiляли розподiлу свiтла, тому що тiльки при достатнiм висвiтленнi люди, що знаходилися в храмi, могли добре розглянути внутрiшнi прикраси — фрески i мозаїки.
У днi великих християнських свят — на Рiздво, Великдень, особливо якщо на вулицi була похмура погода, у храмi запалювалося штучне висвiтлення: внутрiшнi примiщення висвiтлювалися безлiччю свiч, що встановлювалися в срiбних канделябрах у видi дерев, усiляких лампах у формi кораблiв i панiкадилах.
захопили турки i прибудували до головної церкви Вiзантiйської iмперiї павiльйон i мiнарети, перетворивши її в такий спосiб у мечеть. Змiнився й iнтер'єр храму — прекраснi мозаїки були покритi товстим шаром сповiсти, золотi i срiбнi прикраси викраденi.
Іншi спорудження, що вiдносяться до раннєвизантийському перiоду, були не настiльки грандiозними i величними. Однак їхнє будiвництво велося досить швидкими темпами. Тiльки в роки правлiння iмператора Юстинiан по всiй територiї держави була зведена безлiч храмiв, з них тридцять церков, багато прикрашених мармуром, золотом i срiблом, розташовувалися в Константинополевi i його околицях.
Серед безлiчi культових споруджень можна видiлити церква Сан-Витале в Равенне на Апеннiнскому пiвостровi, недалеко вiд узбережжя Адрiатичн моря. Церква була освячена в 547 чи 548 роцi. Її стiни були покритi мозаїчними картинами на релiгiйнi сюжети. Деякi мозаїки були алегорiями, прийнятими в той час: наприклад, горлиця, зображена в джерела, символiзувала духовний порив душi, павич — царствена велич i т. д.
Арки пiдпиралися опорами з формою капiтелей, властивої тiльки для Вiзантiї (вона була рiзьблений i нагадувала кошик). На капiтелях лежали абаки зi скошеними краями, завдяки яким арки виглядали бiльш легенями.
Крiм описаних вище церков, на територiї Вiзантiї була побудована безлiч iнших прекрасних культових i свiтських споруджень. Але не усi вони збереглися до наших днiв: деякi з них, як Софiйськ собор, були перебудованi, iншi зруйнованi пiд час чи воєн природних катастроф.
Раннiй перiод розвитку закiнчився для Вiзантiї не дуже вдало. Держава позбавилася багатьох земель: Єгипту, Іспанiї, Пiвнiчнiй Італiї, Сирiї, Палестини i Месопотамiї. Небагато ранiше, у VII столiттi, у культурi Вiзантiї наступив занепад, що продовжувався бiльш столiття. Однак будiвництво храмiв, незважаючи нi на що, не припинилося. Самим удалим спорудженням VII столiття можна назвати церква Святого Андрiя.
Середневизантiйський перiод
Середневизантiйський перiод не був вiдзначений будiвництвом монументальних споруджень. Їм на змiну прийшли маленькi церкви, що вмiщали невелику кiлькiсть що моляться. Вони зводилися й у великих мiстах, i в селищах, i в селах, i в монастирях. Для їхнього будiвництва була потрiбна якась основа, що склалася тип храму з оптимальною купольною системою.
Таким унiверсальним спорудженням став храм iз крестовокупольної системою. Подiбнi церкви зводилися ще в раннєвiзантийський перiод у Закавказзi i Сирiї. Тепер вони стали завойовувати популярнiсть на всiй територiї Вiзантiйської iмперiї.
Такий храм у планi являв собою грецький хрест. У центральнiй частинi хреста, називаної средокрестьем, установлювався барабан, на якому зводився купол. Опорою для купола служив квадрат з чотирьох опор, вiтрил i подпружних арок. Крiм головного купола, храм досить часто вiнчали купола меншого розмiру. Звичайно вони в кiлькостi двох чи чотирьох штук розташовувалися з бокiв головного купола. Усi куполи храму створювалися невеликого розмiру, тому розпiр врiвноважувався барабаном.
Храм будувався у видi базилiки з декiлькома нефами. Стiна головного нефа зi схiдної сторони являла собою напiвкруглу чи грановану экседру (подiбнi нiшi одержали назву апсид).
Першi храми такого типу стали зводитися з XI столiття. Така одна з церков у Константинополевi (зараз у нiй розташовується мечеть, тому спорудження носить мусульманську назву Календер-Джами). Вершиною розвитку хрестово-купольної системи є собор Сан-Марко, побудований у Венецiї.
З появою цього собору зв'язана цiкава iсторiя. У 828 роцi у Венецiю були привезенi мощi одного з чотирьох євангелiстiв — святого Марка. Вони були урочисто внесенi в мiсто i тимчасово помiщенi в церкву Сан-Теодоро. Незабаром пiсля цього правитель Венецiї, дож Юстинiан Партециаке, заповiдав побудувати на його засоби собор, що став би гiдним сховищем останкiв цього святих.
У 829 роцi Джованни Партечипацио, брат дожа, приступив до будiвництва. Для собору розчистили дiлянка неподалiк вiд Палацу дожiв. Через три роки були зведенi стiни i куполи. У 883 роцi були кiнченi всi опоряджувальнi роботи й у соборi стали регулярно проходити служби.
У 976 роцi пiд час повстання був спалений Палац дожiв. Полум'я перекинулося на собор Сан-Марко i цiлком знищило його. Через кiлька рокiв собор був вiдновлений новим правителем Венецiї, дожем Петром Орсеолом Святим. Але на цьому перебудова собору не закiнчилася. Новий дож Доменико Контарини, придя до влади, порахував, що собор Сан-Марко недостатньо красивий, не вiдповiдає новiтнiм архiтектурним досягненням, i наказав зруйнувати його i звести на цьому мiсцi новий. Цей варiант собору i зберiгся до наших днiв.
Точну дату будiвництва собору назвати досить складно. По одним джерелах, зведення стiн васильки почалося в 1063 роцi, по iншим — на кiлька рокiв пiзнiше. Також не можна точно сказати, чи були кiнченi всi роботи з будiвництва й оформлення фасаду й iнтер'єра при життi Доменико Контарини чи ж продовжувалися пiсля його смертi. Ім'я архiтектора теж залишилося невiдомим. Вiрогiдно вiдомо лише те, що всi роботи продовжувалися бiля десяти рокiв. Освячення собору вiдбувалося в 1094 роцi.
мистецтва для прикраси собору Сан-Марко.
Спорудження має хрестоподiбну форму, що поєднує в собi п'ять самостiйних хрестово-купольних систем. Над кожним средокрестьем зведений купол: таким чином, храм вiнчають п'ять куполiв. Центральний купол небагато пiднiмається над iншими i має бiльший дiаметр.
Головний фасад спорудження прикрашають п'ять аркових прорiзiв, над якими знаходиться балкон, Що Тягнеться уздовж головного фасаду i бiчних сторiн. У центральнiй частинi балкона, над головною i самою широкою аркою, установленi чотири бронзових конi. За ними розташованi чотири восьмиграннi колони з капiтелями. Чотири портали головного фасаду декорованi мозаїками, що розповiдають про викрадення тiла святого Марка i прибуттi його у Венецiю. П'ятий, центральний, портал прикрашають барельєфи, виконанi майстрами венецiанської романської школи.
У лiвiй бiчнiй сторонi базилiки розташовується вхiд у галерею, що носить назву «Врата Квiтiв». Сама галерея — атрiй — являє собою черзi стрiлчастих арок. Її довжина складає 62 м, ширина — 6м, висота — 7,35 м. Пiдлога виложений з мармурової мозаїки, стiни облицьованi мармуровими плитами. Арки пiдпираються колонами, матерiал для який привозився з рiзних країн. Галерея веде в собор.
Внутрiшнє оздоблення собору не менш роскошно, чим зовнiшнє оформлення. мал. 61. Інтер'єр собору Сан-Марко. Пiдлога, як i в галереї, виконаний з невеликих мармурових плиток рiзних квiтiв i має багатий малюнок. Стiни, арки i пiдкупольнi простори прикрашенi мозаїчними картинами.
Однак в основному хрестово-купольнi храми, що будувалися в VIII— XIII столiттях, не були такими грандiозними i багато оформленими. При розробцi прикрас фасаду й обробцi iнтер'єра за основу бралися мiсцевi традицiї. Наприклад, у схiднiй частинi держави храми вiдрiзнялися строгiстю i простотою. Церкви, що зводилися на територiї Грецiї, характеризувалися ясними, чiткими, гармонiчними пропорцiями, у яких почувався вплив античних традицiй.
на зовнiшнiй вигляд i обробку iнтер'єра культових споруджень.
Вiдносини мiж Сходом i Заходом усе бiльше i бiльше загострювалися. У 1204 роцi хрестоносцi захопили столицю Вiзантiї — Константинополь. Результатом цiєї подiї з'явився роздiл територiї, i Вiзантiйська iмперiя, що нiколи володiла величезним впливом, перестала iснувати. ,
Пiзднєвизантийський перiод
Пiсля розпаду Вiзантiйської iмперiї утворилося кiлька латинських i грецьких держав. Одне з найбiльш сильних грецьких держав — малоазiйська Никейська iмперiя — стало вести боротьбу за возз'єднання Вiзантiї, що увiнчалася успiхом. У 1261 роцi столицею був знову проголошений Константинополь, а незабаром почався новий етап розвитку вiзантiйської культури, у якiй головна роль придiлялася православному християнству. Це спричинило будiвництво нових церков i монастирiв.
Одним з найкрасивiших споруджень цього перiоду є церква монастиря Хору, побудована в XIV столiттi в Константинополевi (сьогоднi вона зветься Кахриэ-Джами). Головною прикрасою цього собору є мозаїки i фрески, що у даний час мистецтвознавцi вiдносять до шедеврiв свiтового значення.
Вона являє собою п'ятикупольну васильку; пiд головним куполом знаходиться високий барабан, завдяки чому все спорудження має ярусна будiвля. Галузi хреста з чотирьох сторiн переходять у плавнi напiвкруглi площини — закомарi.
Інтер'єр храму вiдрiзняється простотою i чiткою органiзацiєю простору незважаючи на вiдсутнiсть хорiв. В оформленнi фасаду присутнi складнi цегельнi прикраси, що згодом широко використовувалися сусiднiми народами — сербами i болгарами.
розвиватися вогнища культури, що, незважаючи на величезний вплив Вiзантiї, усе-таки не утрачали своїх традицiй i самобутностi.
будiвлями були васильки, церкви, побудованi за правилами хрестово-купольної системи, а також купольнi спорудження, що з'єднують у собi вiзантiйськi i мiсцевi архiтектурнi традицiї. Пiвденнослов'янськi племена зводили хрестово-купольнi храми зi зниженими кутами i храми, що не мають внутрiшнiх опор.
Оригiнальнi болгарськi храми. Для них характерна декоративнiсть, що досягалася чергуванням маленьких i великих арок, складених з цеглин. Для прикраси фасадiв у великiй кiлькостi використовувалися кам'янi плити, поливнi розетки, чашечки, усiлякi вiзерунки. Велика увага болгари придiляли i внутрiшньому оформленню храму. У країнi сформувалася нацiональна художня Школа, i кращi її представники прикрашали iнтер'єри церков розписами. Найбiльший iнтерес викликають фрески церкви Святого Пантелеймона в Бояне.
Серби почали виконувати пiд барабанами схiдчастi арки, що переходили на фасадах у закомарi. Як приклад можна привести церква Богоматерi в Грачанице, закiнчену в 1321 роцi (мал. 62).
У композицiї будiвлi присутнi невеликi куполи, що вiнчають схiдчастi пiдстави, що переходять у зниженi кутовi осередки, що закiнчувалися закомарами рiзного рiвня. Обсяги спорудження збiльшуються вiд периферiї до центра. Згодом подiбна композицiя одержала широкий розвиток у Древнiй Русi.
| 
