Аналiз основних напрямкiв мистецтва модернiзму
"
Історiя Української культури”
на тему:
"
План
Вступ
2. Основнi напрямки мистецтва модернiзму
2. 2 Український модернiзм в архiтектурi, скульптурi та малярствi
Список використаної лiтератури
Вступ
При достатньо глибокому ознайомленнi з культурними надбаннями тiєї чи iншої епохи ми десь на iнтуїтивному рiвнi вiдчуваємо, що вся сукупнiсть змiстовних та формальних ознак конкретної епохи спирається на деяке загальне пiдгрунтя, котре постає як iнтегральний результат дiї усього складного комплексу соцiально-економiчних, полiтичних, правових, моральних, естетичних чинникiв та культури в цiлому у рiзноманiтних проявах нормативного функцiонування її видiв та типiв. На жаль, предмет цього iнтуїтивного схоплення поки що не має достатньо адекватного рефлексивно-понятiйного аналогу. Частiше за все для позначення вказаного явища застосовується не досить чiткий термiн “дух епохи”.
Принаймнi, ми вже звикли до вживання таких словосполучень, як “середньовiчний свiтогляд”, або “естетика доби Вiдродження", “культурна свiдомiсть класицизму” або “естетичнi принципи бароко". У будь-якому разi ми маємо справу iз комплексними наслiдками iнтеркультурної взаємодiї, якi формують вiдповiдну для даної епохи, своєрiдну та впiзнаваєму метамову певного етапу розвитку культури людства, котра, попри всi нацiональнi вiдмiнностi, має явнi загальнолюдськi ознаки. Саме через це всi вказанi узагальнюючi дефiнiцiї певних епох залишають осторонь нацiонально-культурнi особливостi прояву їх генеральних закономiрностей, або, якщо i роблять їх предметом аналiзу, то як явища, пiдпорядкованi вказаним загальним рисам епохи. Свої особливостi має i столiття, що минає. З’ясування його iнтегрально-культурних ознак, виявлення певної “метамови" культурної (чи культурологiчної) свiдомостi кiнця XIX-го - початку XX-го столiть є важливим моментом привнесення рефлексивного моменту до складу синтетичних елементiв самосвiдомостi перiоду, що вiддаляється вiд нас культовим рубежем третього тисячолiття. Однiєю з цих ознак, що вiдкриває можливiсть для кращого розумiння “духу епохи", є її стильовi особливостi, котрi постають як її специфiчна, притаманна лише даному етапу розвитку людства метамова культури.
Вказаний перiод став переломним в iсторiї мистецтва. В цiлому цей перiод можна розглядати як пiдготовчий етап в формуваннi якiсно нової мистецької парадигми столiття, що минає. Природня для кожної культурної епохи динамiка естетичних принципiв та структур творчостi в цей перiод вiдрiзняється пiдвищеною iнтенсивнiстю i стає типологiчною характеристикою всiх нацiональних культур. Виявлення нової гносеологiчної та аксiологiчної художньої орiєнтацiї творчого суб’єкта, лiтературного напрямку або течiї дозволяє зафiксувати тi кардинальнi змiни в культурi нашої епохи, котрi набувають узагальненого значення конкретно-часової моделi розвитку мистецтва в цiлому.
Вiдзначенi вище тенденцiї кiнця згаданого перiоду найбiльш рельєфно проявилися в модернiзмi - найпродуктивнiшому напрямку європейського мистецтва цiєї доби.
1. Поняття модернiзму
Модернiзм
- (
вiд французського "moderne" - новiтнiй, сучасний).
Художньо-естетична система, що склалася, починаючи вiд 20-х рокiв ХХ сторiччя, як характерне вiдображення кризи буржуазного суспiльства, протирiч буржуазної масової та iндивiдуалiстичної свiдомостi.
Модернiзм поєднує рiзноманiтнiсть вiдносно самостiйних iдейно-художнiх напрямiв i течiй (
як закiнченої художньо-естетичної системи i вiдповiдного типу свiтогляду було пiдготовано такими його стадiями, як декаденство i авангардизм. Названi стадiї i форми модернiзму були своєрiдним протестом, з одного боку, стосовно певних деструктивних тенденцiй в буржуазному суспiльствi, його духовному життi, а з другого боку - протестом вiдносно таких характерних для художньої культури пiзнього капiталiзму явищ, як епiгонське повторювання канонiзованих форм i стилей, вироблених реалiзмом i романтизмом ХІХ вiку; пасивне, поверхневе копiювання дiйсностi, заявлене натуралiзмом; вiдмiчений печаттю змiстової й формальної руйнацiї академiзм. Протестуючи проти таких тенденцiй модернiзм, одначе, виявляє намагання не до подолання їх, а до трагiчно-хворобливої естетизацiї. Вiдчуваючи дисгармонiю свiту, вiдчуженiсть особистостi, несвободу i нестабiльнiсть становища художника в свiтi капiталу, модернiзм заперечує при цьому можливостi попереднiх (iнших) культурних традицiй не тiльки протистояти силам руйнацiї, але й виражати своє вiдношення до них, навiть адекватно їх мистецьки вiдображати. Звiдси рiзкий, а подекуди i войовничий антитрадицiоналiзм модернiзм, пiдкреслений естетичний антинормативiзм, що нерiдко набуває бунтарсько-епатуючого i екстравагантно-декларативного характеру. Стильове новаторство стає самоцiллю.
Культура ХХ ст. - одне з найскладнiших явищ в iсторiї свiтової культури. По-перше, це пояснюється великою кiлькiстю соцiальних потрясiнь, страшних свiтових вiйн, революцiй, якi витиснули духовнi цiнностi на периферiю людської свiдомостi i дали поштовх розвитку примiтивних нацiонал-шовiнiстичних iдей, посилення культу тотального руйнування старого. По-друге, вiдбуваються суттєвi змiни в галузi економiки та засобiв виробництва. Поглиблюється iндустрiалiзацiя, руйнується традицiйний сiльський устрiй життя. Маси людей вiдчужуються вiд звичного природного середовища, переїжджають до мiст, що призводить до урбанiзацiї культури. По-третє, поступове перетворення суспiльства на комплекс рiзних об’єднань та угрупувань веде до процесу загальної iнституцiоналiзацiї, результатом якої є позбавлення людини власного "Я", втрата iндивiдуальностi.
Специфiчним культурним феноменом ХХ ст. називають модернiзм. Модернiзм"modern" - новий) - термiн сумарний, який позначає велику кiлькiсть не схожих мiж собою, рiзноманiтних i суперечливих художнiх напрямiв у свiтовiй культурi ХХ ст. Модернiзм
- це культура, яка заздалегiдь протиставляє себе будь-якому рiзновиду традицiйної культури (i передусiм культурi реалiстичнiй).
Першою стадiєю розвитку модернiзмi став декаданс
- напрямок культури кiнця XIX - початку ХХ ст., який характеризується переважно занепадницьким настроєм, песимiзмом, тугою за втраченими суспiльством духовними iдеалами, самодостатнiм естетизмом. Вiдчуваючи дисгармонiю свiту, антигуманнiсть вiдносин у суспiльствi, декаденти вiдмовляються вiд пропагування активної соцiальної дiяльностi. Історичний досвiд попереднiх революцiй i невтiшна оцiнка морального стану сучасного їм людства пiдiрвали їх вiру в можливiсть прогресивного соцiального перевороту.
модернiзм - це культура асоцiальна. А тому предметний змiст дiйсностi перетворюється для дiячiв модернiзму в щось несуттєве, другорядне. Це знаходить своє вiдбиття у виникненнi принципу деформацiї як спiльного принципу, характерного для численних художнiх течiй модернiзму.
володiють особливим художнiм сприйняттям.
Виникнення розвиненого, вже "позадекадентського" модернiзму бiльшiсть дослiдникiв пов’язує з експресiонiзмом ("вираження"). Батькiвщиною експресiонiзму була Нiмеччина, де виникли першi спiлки молодих художникiв, занепокоєних долею культури напередоднi першої свiтової вiйни. Художникам-експресiонiстам свiт вбачався абсурдним, негармонiйним i хаотичним, ворожим щодо "природної" людини. Тому ставлення до дiйсностi визначилось тим, що предмети i явища отримували властивостi особистих почуттiв i рис художника. Свої почуття, свiтогляд на установки, враження вiд буремних подiй i спосiб художнього вiдчуття вони намагались донести з максимальною виразнiстю, гостротою, наполегливiстю - з найбiльшою експресивнiстю.
Початок
(вiд лат. "далекий вiд дiйсностi") припадає на 10-тi рр. нашого столiття, а друга хвиля його розквiту почалася вже пiсля Другої свiтової вiйни (супрематизм, неопластицизм тощо). Абстракцiонiзм - це безпредметне мистецтво, яке повнiстю вiдмовляється вiд зображення реальної дiйсностi i людини.
У добу Першої свiтової вiйни виникають також форми модернiзму, якi на вiдмiну вiд довоєнних вже тяжiють до активного впливу на свiт, до втручання в духовну, а iнодi й суспiльну сферу людського буття.
"Сучасний стиль" було все ж знайдено - єдиний, але з певними нацiональними варiацiями стиль модерн (вiд франц. "сучасний"). Стиль модерн народився з поєднання двох тенденцiй: прагнення архiтектора рацiонально використати новi матерiали (сталь, скло, залiзобетон) i тяжiння до певної мiри малозмiстовної, але вишуканої декоративностi.
музичних засобiв, йдуть на рiзнi експерименти, якi призводять до руйнування естетичних i технологiчних пiдвалин музичної культури (заперечення звукової органiзацiї - мелодiї, гармонiї, полiфонiї). Одними з найбiльш яскравих у цьому вiдношеннi етапiв стали так званi "конкретна музика" й алеаторика.
вiдкрило доступ до неї масової аудиторiї, i в той же час зумовило проникнення в культуру суто комерцiйних iнтересiв. Отже, культурна ситуацiя ХХ ст. покликала до життя багато рiзних художнiх течiй. Попри всi суперечностi та конфлiкти епохи, дiяльнiстю представникiв рiзних художнiх течiй, рiзних нацiональних культур формується багатолика, суперечлива свiтова культура.
2. 2 Український модернiзм в архiтектурi, скульптурi та малярствi
Наприкiнцi XIX - на початку XX ст. стиль модерн набуває поширення i в українськiй архiтектурi, що виявилося у геометрично чiткiх лiнiях споруд, динамiчностi їхнiх форм. У цьому стилi побудовано залiзничнi вокзали Львова, Києва, Жмеринки, Харкова, перший в Українi критий ринок (Бесарабський). Почасти сюди належать i будинки, спорудженi Ф. Альошиним. Найяскравiшими постатями архiтектурного модернiзму були К. Жуков, О. Вербицький, М. Верьовкiн та iн. У спорудах В. Рикова i П. Альошина в Києвi, А. Бекетова в Харковi, І. Бернадаццi в Одесi починається переборення цього стилю: плекається архiтектура в основному в стилi iталiйського ренесансу. В тому ж дусi будували на Українi чужоземнi архiтектори (Федерс, Ф. Лiдваль, А. Бенуа, В. Щуко). Інодi можна вiдзначити наближення до ампiру (А. Кобелев, В. Осьмак у Києвi). Пошуки та експерименти архiтекторiв-модернiстiв мали на метi забезпечити максимальну функцiональнiсть будiвлi, зберiгши при цьому чiткiсть у лiнiях фасаду.
В. Кричевський (1900 р) До цього руху приєдналася "Українська Громада" Інституту цивiльних iнженерiв у Петербурзi, закладена в 1905 р. Українськi архiтектори використовували мотиви українського бароко i народного дерев’яного будiвництва.
Українська скульптура початку ХХ ст. теж не уникла модернiстських починань. Пiд впливом захiдних мистецьких шкiл формується плеяда українських скульпторiв-модернiстiв - М. Гаврилко, М. Паращук, В. Іщенко, П. Вiйтович та iн. Їхнiй творчостi властивi контрастнi свiтлотiньовi ефекти та глибокий психологiзм. Зiрка свiтового масштабу О. Архипенко збагатив мову пластики ХХ ст.: вiн змусив порожнiй простiр стати органiчним i дуже виразним елементом композицiї. Цьому неперевершеному майстровi належать скульптури "Ступаючи жiнка", "Жiнка, яка зачiсується" та iншi твори.
керамiчнi вироби), учениця Родена Л. Блох (1881 - 1943, портрет Т. Шевченка, пам’ятник В. Короленковi в Полтавi).
Оновлення мистецтва приносить iз собою iмпресiонiзм. Вiн пробивається вже в творчостi таких митцiв реалiстичного напряму, як І. Похитонiв (1850 - 1923), П. Левченко (1859 - 1917), Г. Дяченко (1869 - 1921), А. Куїнджi (1842 - 1910), О. Бокшай, Ф. Красицький, а особливо О. Мурашко (1875 - 1919). Останнiй своїми виставками за кордоном один з перших почав виводити українське мистецтво на широкi свiтовi шляхи. Цю добу характеризує вiдворот українських митцiв вiд мистецьких традицiй Петербургу. Вони їздять тепер вивчати мистецтво на Захiд - до Кракова, Мюнхену, Парижу. З кракiвської майстернi Я. Станiславського, народженого на Українi польського митця i майстра українського краєвиду, виходять такi митцi, як львiв’янин Іван Труш (1869 - 1940) i киянин М. Бурачек (1871 - 1942), творцi нового українського пейзажу. В цiй Академiї навчався також автор стилiзованих портретiв М. Жук (1883 - 1964), І. Северин (1881 - 1964) та найвизначнiший художник мiж ними - О. Новакiвський (1872 - 1935). Пiд впливом воєнних переживань його iмпресiонiзм перетворюється вже на символiчний експресiонiзм, що наближало його до швейцарця Бодлера. З його мистецької школи, яка перебувала пiд опiкою митрополита А. Шептицького, вийшли численнi митцi.
У перiод перед Першою свiтовою вiйною особливе значення для українського нацiонального мистецтва мала творчiсть братiв Василя (1872 - 1952) i Федора (1879 - 1947) Кричевських. Перший - незвичайно всебiчний митець i педагог, пiзнiше ректор Київської академiї мистецтв, другий - представник монументального малярства, також професор цiєї Академiї, виховав цiлу генерацiю українських митцiв.
На межi iмпресiонiзму стоїть декоративна творчiсть О. Кульчицької (1877 - 1967), яка черпала в основному iз скарбницi народного мистецтва, та символiчне малярство Ю. Михайлова (1885 - 1926), закоханого в мiфологiчнi й казковi мотиви.
М. Сосенко (1875 - 1920) один з перших вводить у своє малярство стилiзування на вiзантiйський зразок, а другий галичанин М. Бойчук стає творцем цiлої школи, яка пiзнiше дiстала назву монументалiстiв або бойчукiстiв. Бойчук спирався i на вiзантiйське малярство, i на iншi монументальнi стилi, особливо на раннiй ренесанс (Джотто, Мазаччо), а крiм того, i на народне мистецтво. Ця школа була одним з найцiкавiших явищ не тiльки в українському, але й європейському малярствi сучасностi.
Видатний український художник М. Пимоненко (1862 - 1912) вступив до Товариства передвижникiв, яке обо’єднувало представникiв передової, демократичної культури в образотворчому мистецтвi Росiї. Художнi полотна Пимоненка неодноразово експонувалися на всеросiйських виставках i за рубежем - у Парижi, Берлiнi, Мюнхенi. В його картинах "Жертва фанатизму", "Конокрад", "Проводи рекрутiв", "На Далекий Схiд" та iнших викривалися негативнi явища у життi тодiшнього українського села, релiгiйне мракобiсся, самодержавний лад.
П. Левченка, замальовки з життя народiв Середньої Азiї, створенi С. Свєтославським, картини М. Самокиша i М. Ярового, в яких вiдображенi революцiйнi подiї 1905 - 1907 рр.
Своєрiдним внеском у боротьбу передових демократичних сил суспiльства проти царизму стали також численнi твори українських художникiв, присвяченi темi героїчного минулого українського народу. Монументальне реалiстичне полотно великої емоцiйної сили "Похорони кошового" створив у 1900 р. О. Мурашко. Чiльне мiсце в розробцi iсторичної тематики засобами образотворчого мистецтва на Українi належить С. Василькiвському (1857 - 1917). В багатьох його картинах поетично оспiвуються мужнiсть i героїзм запорiзького козацтва, яке виступало на захист українського народу ("Запорожцi на розвiдцi", "Козаки в степу", "Козачий пiкет", "Козачий табiр", "Бiй запорожцiв з татарами").
У 1900 р. С. Василькiвський разом з М. Самокишем видав "Альбом української старовини", куди ввiйшли 20 iлюстрацiй, виконаних на основi глибокого вивчення iсторичних i етнографiчних матерiалiв. Зокрема, в ньому були вмiщенi замальовки типiв українських козакiв, батальнi сцени, зображення зразкiв козацької зброї, портрети Богдана Хмельницького, Петра Могили, Івана Гонти, Григорiя Сковороди.
Значним внеском у розвиток українського образотворчого мистецтва стали монументальнi картини "Вибори полковника Пушкаря i передача йому клейнодiв", "Ромоданiвський чумацький шлях" та "Бiй козака Голоти з татарином". Автори картин - художники С. Василькiвський, М. Самокиш, М. Беркос та М. Уваров прикрасили ними у 1907 р. щойно збудований за проектом архiтекторiв В. Кричевського та К. Жукова будинок Полтавського земства. Сама ця споруда була досить вдалим взiрцем українського нацiонального стилю в архiтектурi, заплiдненого народним образотворчим мистецтвом.
Значною подiєю в культурному життi України стала перша Всеукраїнська художня виставка, органiзована за iнiцiативою І. Труша у 1905 р. у Львовi. На нiй були широко представленi твори художникiв як iз захiдних, так i схiдних земель України. Особливо великим успiхом у вiдвiдувачiв виставки користувалось художнє полотно "Гiсть з Запорiжжя", автором якого був племiнник Т. Шевченка Ф. Красицький (1873 - 1944), учень великого росiйського художника І. Рєпiна.
Репрезентацiєю українського мистецтва були також виставки, влаштованi в Києвi Товариством прихильникiв української науки, лiтератури й штуки, особливо великi виставки 1911 i 1913 рр.
розвиток у них був уповiльненим порiвняно з провiдними європейськими країнами, тому i конфлiкти мiж цивiлiзацiєю i культурою, художником i суспiльством не були такими гострими. Цi фактори i визначили приглушений, слабко виражений, нерозвинутий характер українського модерну. Ось чому характерною рисою українського iмпресiонiзму, наприклад, є деяка декоративнiсть, передусiм перевага елементiв рисунку над кольором. Тут уже проявилися деякi основнi риси, притаманнi українськiй образотворчостi, а саме: як культ лiнiї; схильнiсть до чiткого графiзму тощо. Окремi злети свiтового рiвня тiльки вiдтiняли загальну провiнцiйнiсть та глибоку традицiйнiсть української культури.
Український модернiзм не сформувався як нацiональна самобутня течiя, а виявлявся лише у творчостi окремих митцiв. Цей стиль, особливо в лiтературi, зазнав значного впливу романтизму, що пояснюється як традицiєю, так i ментальнiстю українського народу. Своєрiднiсть українського варiанта модернiзму полягає в тому, що вiн iз естетичного феномену перетворився на культурно-iсторичне явище. Став спробою подолання провiнцiйностi, другорядностi, вторинностi української нацiональної культури, формою залучення до надбань свiтової цивiлiзацiї. Вiн нiби символiзував перехiд українського суспiльства вiд етнографiчно-побутової самоiдентифiкацiї, тобто вирiзнення себе з-помiж iнших, до нацiонального самоусвiдомлення - визначення свого мiсця i ролi в сучасному свiтi.
Список використаної лiтератури
1. Бiлик Б.І. Культурологiя: Навч. посiб. для студ. вищ. навч. закл. - К.: КНИГА, 2004. - 408 с.
2. Греченко В. А., Чорний І. В., Кушнерук В. А., Режко В. А. Історiя свiтової та української культури: Пiдруч. для вищ. закл. освiти. - К.: Лiтера, 2000. - 464 с.
3. 3. Дмитриева Н. А. Краткая история искусств. - М.: Искусство, 1988 - 1993. - Вып. 1. 2. 3
4. Історiя українського мистецтва в 6 т. - К.: АН УРСР. Голов. ред. УРЕ. - 1966 - 1970.
6. Макаров А. Свiтло українського бароко. - К.: Мистецтво, 1994. - 288 с.
8. Культурологiя: Навчальний посiбник: Вид 2-ге, перероб. та доп. - Київ: Центр навчальної лiтератури, 2005. - 392 с.
|
